"Щодо питання забезпечення мовно-культурних прав етнічних росіян в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

Штучне створення конфліктів на мовно-культурному ґрунті сьогодні стало однією із причин загострення українсько-російських відносин. В аналітичній записці на базі офіційних статистичних даних та результатів соціологічних досліджень аналізується сучасний стан забезпечення мовно‑культурних прав етнічних росіян.

ЩОДО ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОВНО-КУЛЬТУРНИХ ПРАВ ЕТНІЧНИХ РОСІЯН В УКРАЇНІ

 

На території України проживають, за переписом 2001 р., 130 національностей. Перше місце серед національних меншин в Україні за чисельністю посідають етнічні росіяни – 8,3 млн осіб або 17,3 % від загальної кількості населення України. Їх чисельність збільшувалась до 1989 р. (за переписом населення 1926 р. на території сучасної України їх було 3,2 млн осіб). Розселення етнічних росіян в Україні є нерівномірним. Найчисельніші російські спільноти проживають в Донецькій області (22,0 %), АР Крим (14,1 %), Луганській (11,8 %), Харківській (8,8 %), Дніпропетровській (7,5 %), Одеській (6,1 %), Запорізькій (5,7 %), Миколаївській (2,1 %), Херсонській (2,0 %) областях та м. Київ (4,0 %), що загалом становить 84,2 % від всіх росіян, які проживають в Україні.

 

Менше 2 % етнічних росіян від загальної їх кількості проживають у Львівській, Сумській, Полтавській, Київській, Кіровоградській, Черкаській, Житомирській та Вінницькій областях. В кожному з решти регіонів проживає менше 1 % етнічних росіян (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська області).

 

В окремих регіонах питома вага етнічних росіян є значною по відношенню до загальної кількості населення. В етнічному складі населення АР Крим вони складають 58,3 %, Луганській області – 39,0 %, Донецькій - 38,2%, Харківській – 25,8 %, Запорізькій - 24,7 %, Одеській - 20,7 %, Дніпропетровській - 17,8 %, Херсонській - 14,1 % , у м. Києві - 13,1 %[1].

 

При аналізі рівня забезпечення мовно-культурних прав національних меншин необхідно виходити з наступного.

 

По-перше, слід враховувати, що немає єдиної інтерпретації поняття «національна меншина» як в науковій літературі, так і у міжнародних правових актах і в українському законодавстві. В основних документах ООН використовується декілька термінів: «національні, етнічні, расові та релігійні групи» (Конвенція про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього, 1948 р.); «етнічні, релігійні чи мовні меншини» (Пакт про цивільні та політичні права, 1966 р.). Термін «національна меншина» використовується також в інших європейських документах і документах ОБСЄ[2].

 

Національне законодавство України не містить визначення поняття «носій регіональної мови або мови меншини» та переліку груп громадян, які відносяться до національних меншин. Натомість у статті 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» зазначається, що «до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою». Тому при кількісному аналізі, необхідно враховувати частку етнічних росіян (або тих, хто себе так ідентифікує), а не російськомовного населення, як це методологічно помилково робиться, особливо в політичних дискусіях.

 

По-друге. Забезпечення права громадян, які представляють національні меншини, відбувається не тільки на загальнонаціональному, але й на регіональному рівні. Приведення тільки загальнонаціональних показників не дає повноти уявлення про регіональну специфіку. Тому у дослідженні дається регіональний розріз забезпечення мовно-культурних прав етнічних росіян (Див. Таблицю 1).

 

По-третє. Забезпечення мовно-культурних прав громадян гарантується законодавством, але при визначенні засобів реалізації враховується не тільки кількісний склад національної меншини, але й існуючий артикульований запит з боку відповідної громади. При цьому необхідно враховувати, що не всі етнічні росіяни вважають рідною мовою російську (таких налічується 95,9 %). 

 

Крім того серед етнічних росіян значною є частина таких, для яких питання забезпечення освіти, інформації російською мовою не є першочерговими. За даними соціологічних опитувань, проведених американськими, українськими та російськими фахівцями у трьох містах України (Львові, Києві, Сімферополі), 54 % опитаних росіян у Львові і 65 % у Києві згодні з тим, щоб їхні діти навчалися в українських школах, і майже всі росіяни у Львові й Києві (відповідно 96 і 91 %) визнають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. Навіть у Сімферополі, де етнічних росіян переважна більшість, з останнім твердженням погоджується 54 % росіян. (Хоча до шкіл з виключно українською мовою викладання готові віддати своїх дітей лише 9 % росіян)[3].

 

За даними соціологічного дослідження, проведеного в 2012 році Київським міжнародним інститутом соціології різко знизилася у порівнянні з 2006 роком частка респондентів, що оцінюють державну політику щодо використання російської мови як обмеження (з 33 до 17 %), а число тих, які вбачають у діях держави стимулювання – зросло з 17 до 24 %[4].

 

Законодавче забезпечення мовно-культурних прав росіян

Законодавство української держави імплементувало норми міжнародно‑правових актів щодо прав національних меншин. В цьому напрямі створена достатня законодавча база. Зокрема, Рамкова Конвенція про захист національних меншин (ратифікована Верховною Радою в 1997 році), Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (ратифікована в 2003 році).

 

Забезпечення прав етнічних росіян в Україні, так само як й інших національних меншин, передбачено Конституцією та чинними законами, відображено в цивільному і кримінальному судочинстві.

 

Відповідно до ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова. Цією ж статтею гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин.

 

Мовні права етнічних меншин в Україні, в тому числі і російської, регулюються статтями 6 і 8 Закону України Про національні меншини в Україні». У статті 8 цього Закону визначається можливість застосування мов етнічних меншин в усіх сферах суспільного життя, роботі державних органів, «у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина»[5].

 

Статтею 53 Конституції України встановлено, що громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

 

Українським законодавством передбачено також захист прав і свобод національних меншин шляхом укладення міжнародних договорів. Прикладом  є Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 р.

 

Механізми забезпечення мовно-культурних прав етнічних росіян

Етнічні росіяни мають в Україні широкі можливості для задоволення власних потреб рідною мовою у сфері культури та інформації. Цьому сприяють вільний обмін інформацією у ЗМІ, на каналах радіо, телебачення, у мережі Інтернет тощо. В Україні щороку виходить російською мовою достатня кількість книжкової продукції (Див. Табл. 2). Окрім того в Україні без обмежень транслюються програми Громадського російського телебачення, зокрема ОРТ, НТВ, ТВЦ, РТР та інших російських телеканалів.

 

В Україні функціонує розгалужена державна мережа загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання. На тлі загального скорочення кількості навчальних закладів[6], причиною чого є переважно демографічні зміни, кількість ЗНЗ російською мовою зросла з 1199 у 2008‑2009 н.р. до 1256 у 2012–2013 н.р. У цих закладах навчалися 694331 учень. Кількість учнів, які вивчали російську мову як предмет, становила 1183739 осіб та 163817 вивчали її факультативно або в гуртках. У 2012–2013 н.р. також збільшилась кількість загальноосвітніх державних і комунальних навчальних закладів з навчанням російською мовою (на 40) та становила 6,2 % загальної кількості (у 2011–2012 н.р. – 5,9 %).

 

Підготовка фахівців з російської мови та літератури здійснюється у низці вищих навчальних закладів України, зокрема: у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Ужгородському національному університеті, Таврійському національному університеті імені Володимира Вернадського, Кіровоградському педагогічному університеті, Рівненському інституті слов'янознавства та інших ВНЗ.

 

Нині у місцях проживання національних меншин при вступі до ВНЗ має місце диспропорція бюджетної підтримки саме російських філологів. Прикладом може бути ситуація, що склалась у Закарпатському регіоні, де на 4 російськомовні школи Міністерство освіти України виділило 7 бюджетних місць за спеціальністю «російська філологія». Водночас на понад 40 угорських шкіл держзамовлення становить усього 10 угорських філологів, а на майже 700 шкіл області, де вивчають українську мову – 44. Такі факти свідчать, що у процентному співвідношенні шкіл та держзамовлення російська філологія у десятки разів краще підтримується державою, ніж українська та угорська.

 

Культурно-мистецькі потреби етнічних росіян задовольняють державні театри російської драми, які функціонують у містах України (Див. Таблицю 1).

 

Крім державних театрів, російськомовний репертуар мають 90 театральних студій та три лялькові театри. Ще 25 театральних студій дають вистави двома мовами - українською та російською.

 

Читацькі потреби етнічних росіян в Україні задовольняє розгалужена бібліотечна система. В багатьох з них працюють відділи літератури мовами національних меншин, у фондах яких література російською мовою, станом на 2006 рік, складала 59 млн 292 тис. 705 примірників. В більшості регіонів України бібліотечний фонд російською мовою складає понад 50 % від загальної кількості. Значно вищими є показники в АР Крим – 87,1 % та в м. Севастополі - 96,4 %.

 

Етнокультурні інтереси російської національної меншини в Україні представляють 95 громадських об'єднань. Чотири з них мають статус всеукраїнських, зокрема Товариство російської культури «Русь», Національне культурно-просвітницьке товариство «Русское собрание», громадські організації «Російський рух України» і «Російська община України».

 

Українські товариства російської культури здійснюють значну роботу з популяризації російської мови і культури, зміцнення українсько-російських зв’язків у сфері освіти і культури.

 

Держава де-факто надає та гарантує права етнічним росіянам на рівні національно-культурної автономії. Розгалужена система середньої та вищої освіти, можливості отримувати інформацію рідною мовою, відвідувати російськомовні культурні заклади, наявність величезного масиву російськомовних бібліотечних фондів, потужна мережа національно-культурних товариств, що представляють інтереси російської меншини, дозволяють зробити висновок, що на загальнонаціональному рівні у цій сфері немає гострих проблем, які потребують негайного вирішення, що до того ж відображається в оцінках громадян України.

 

Рекомендації

Для переведення «мовного питання» з площини гострих політичних конфліктів у річище зваженої державної політики щодо забезпечення мовно-культурних прав національних меншин, необхідно здійснити ряд взаємопов’язаних кроків.

1. Науково-експертне обговорення мовної проблематики повинно базуватись на чітко визначеному понятійному апараті. Передовсім слід чітко розрізняти поняття «російська меншина» та «російськомовне населення».

2. Розробити та прийняти Концепцію державної етнополітики, в якій мають бути визначені механізми державного сприяння розвитку культурних традицій національних меншин, в тому числі етнічних росіян. Водночас, дана Концепція має включати шляхи та механізми формування на основі тісної культурної взаємодії спільної національної ідентичності.

3. Визначити на законодавчому рівні поняття «мовна меншина», «мова національної меншини», «компактне проживання національної меншини», «міноритарна мова», «мова, якій загрожує зникнення» тощо.

Відділ політичних стратегій

(Л.І. Мазука)

 

Додаток