"Інструменти підвищення інвестиційної спроможності регіонів в контексті розкриття внутрішнього потенціалу розвитку". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано проблеми слабкого використання внутрішнього потенціалу розвитку регіонів України. Сформульовано рекомендації щодо збільшення масштабів інвестиційної діяльності у регіонах на основі розкриття внутрішнього потенціалу розвитку регіонів.

 

ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ В КОНТЕКСТІ РОЗКРИТТЯ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ

 

Соціально-економічна криза 2014 року призвела до погіршення становища із залученням інвестицій з-за кордону та здійснення внутрішніх капіталовкладень. Як непривабливість інвестиційного клімату, так і нестача коштів для капіталовкладень спричинили різке погіршення показників інвестиційної діяльності в цілому по Україні та по її окремих регіонах. Такі тенденції розпочалися ще у 2013 р. і продовжилися у 2014 р. Пошук регіонами нових ринків збуту товарів і послуг, зумовлений зміною господарських зв’язків, а також необхідність накопичення ресурсів для потреб розвитку спричинюють посилення уваги до питань зміцнення інвестиційної спроможності регіонів. Це передбачає пошук ресурсів на місцях, їх акумулювання, примноження та нарощування і ефективне використання, і, відповідно, вимагає розробки комплексу заходів щодо підвищення інвестиційної спроможності регіонів.

 

На заваді підвищенню інвестиційної спроможності регіонів України стоїть низка проблем:

1. Недостатнє інституційне забезпечення інвестиційної політики в регіонах та на місцях. Розробка інвестиційної політики традиційно залишається прерогативою органів влади центрального рівня. Низка нормативно-правових документів, які унормовують здійснення інвестиційної діяльності в країні, зокрема Закон України «Про інвестиційну діяльність»[1] та Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення інвестиційної діяльності в Україні»[2], стосуються загальнодержавного рівня. Натомість, інвестиційна політика регіонального рівня не стала конструктивним елементом системи регулювання інвестиційної діяльності. Вагому роль у регулюванні інвестиційної діяльності саме на регіональному рівні та у формуванні системи інвестування в регіонах і задоволенні очікувань інвесторів відіграють рейтинги інвестиційної привабливості регіонів, інвестиційні паспорти регіонів, інвестиційні атласи по регіонах, що формуються Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України[3]. Місцеві ради здійснюють/впливають на інвестиційну діяльність на власний розсуд у рамках чинного законодавства. Статті лише окремих законодавчих актів – Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» – мають відношення саме до місцевого рівня, створюючи місцевій владі рамки для дій і простір для маневрування у питаннях залучення інвесторів та реалізації великих інвестиційних проектів. Також, місцева влада може впливати на інвестиційну діяльність на підпорядкованій їм території засобами пропагандистського впливу, до яких можна віднести розроблення інвестиційних паспортів регіонів. На сьогодні вже кожна ОДА розмістила на своїй інтернет-сторінці інвестиційний паспорт області, окремі ОДА розмістили також інвестиційні паспорти районів та міст. Проте загальне враження від здійснення регулювання інвестиційної діяльності на рівні регіонів складається як про розрізнену і неупорядковану систему. І головне, засоби та інструменти регулювання інвестиційної діяльності на рівні регіонів та окремих громад не імплементовані до базових нормативно-правових документів регіонального розвитку, у першу чергу – до середньострокових стратегій регіонального розвитку. Тим самим «інвестиційна стратегія» регіону перетворюється на набір хаотичних неперіодичних дій щодо приваблення інвесторів до реалізації окремих інвестиційних проектів або недопущення припинення діючих проектів, не має стратегічного спрямування і не сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу регіону.

 

2. Недосконалість інструментів розкриття внутрішнього потенціалу регіонів.

Інституційним інструментом розкриття внутрішнього потенціалу регіону є регіональні стратегії. У чинних стратегіях регіонального розвитку відсутні системний і всебічний аналіз внутрішнього потенціалу регіону та визначення способів його використання. У регіональних стратегіях присутній аналіз окремих галузей та сфер діяльності, які становлять господарську основу для даного регіону, проте він не має стратегічної спрямованості як загалом, так і в контексті підвищення інвестиційної привабливості регіонів зокрема. З тексту стратегії інвестору важко дійти висновків про можливість здійснення капіталовкладень. Відповідно, проведений у такий спосіб аналіз стану розвитку окремих галузей та сфер діяльності не сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу регіону.

 

3. Падіння обсягів залучення інвестицій внаслідок погіршення соціально-економічної ситуації в країні і падіння інвестиційної привабливості регіонів Сходу України через ведення бойових дій на їх території.

За результатами 2013 р. індекс обсягу капітальних інвестицій по Україні склав 88,9 % (падіння становило 11,1 %), приріст обсягу капітальних інвестицій спостерігався лише у 6 регіонах: Вінницькій, Житомирській, Луганській, Миколаївській, Чернігівській областях та у м. Севастополь[4]. У 2014 р. тенденції погіршилися: за результатами січня-червня 2014 р., індекс обсягу капітальних інвестицій склав 82,5 % порівняно із січнем-червнем 2013 р. (падіння становило 17,5 %)[5], приріст обсягу інвестицій спостерігався у 3 регіонах: Івано-Франківській, Херсонській та Хмельницькій областях. Станом на 31 грудня 2013 р. обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу), внесених в економіку України, склав 56789,4 млн дол. США, що на 5,2 % більше за показник станом на 1 січня 2013 р. За результатами 2013 р. падіння обсягів інвестиційної діяльності спостерігалося лише у Вінницькій та Волинській областях[6]. За січень-червень 2014 р. обсяги залучених прямих інвестицій (акціонерного капіталу) значно знизилися і склали 50021,8 млн дол. США[7], падіння склало 13,5 % порівняно з показником на 1 січня 2014 р. і спостерігалось в усіх регіонах.

 

Прискорюється відплив інвестиційних ресурсів з Донецької та Луганської областей. Обсяг капітальних інвестицій у Донецькій області у січні-березні 2014 р. склав 72,1 % від показника аналогічного періоду 2013 р., у Луганській області – 107,1 %. За результатами січня-червня 2014 р., обсяги капітальних інвестицій становили 66,8 % у Донецькій та 61,7 % у Луганській областях порівняно з відповідним періодом 2013 р.  

 

Обсяг прямих іноземних інвестицій у Донецьку область станом на 1 січня 2014 р. склав 3649,2 млн дол. США, а станом на 1 квітня 2014 р. – 3052,8 млн дол. США. Відповідні показники по Луганській області становили 879,1 млн дол. США і 783,2 млн дол. США.[8]  Станом на 1 липня 2014 р., обсяг прямих іноземних інвестицій у Донецькій області становив 2963,3 млн дол. США, а у Луганській – 760,4 млн дол. США.   

 

У «Рейтингу інвестиційної привабливості регіонів 2014 року» регіони Сходу України зазнали суттєвого падіння позицій: Донецька область зайняла 22 місце (3 місце у 2013 р.), Луганська область – 23 місце (9 місце у 2013 р.)[9].

 

В умовах воєнного конфлікту та дестабілізації суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в регіоні прогнозується подальше падіння обсягів залучення інвестиційних ресурсів. Від частини іноземних та вітчизняних інвесторів слід очікувати заморожування інвестиційних проектів або ж їх повної зупинки.

 

4. Неефективність окремих інструментів фінансування капітальних проектів.

Точковий вплив на інвестиційну діяльність чинять такі інструменти, як державні замовлення, Державний фонд регіонального розвитку, інвестиційні субвенції (згідно Бюджетного кодексу України, «субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів)»). Державні замовлення і засіб їх упровадження – державний контракт – є ефективними, оскільки сприяють діяльності окремих підприємств, які є системоформуючими для економіки регіонів і важливими для функціонування всієї галузі. Крім того, укладання державного контракту із підприємствами формує ринок збуту і тим самим сприяє розвитку економіки регіону. Значення механізмів державного замовлення полягає у включенні великого числа природних ресурсів у господарський оборот країни; заселення, сільськогосподарське й транспортне освоєння окремих територій; забезпечення міграційних потоків населення, що пом’якшує перенаселення в інших регіонах; транспортне будівництво; створення великих господарств, що фінансуються як за рахунок бюджетних, так і інвестиційних та кредитних джерел. Проте цей інструмент не набув широкого розповсюдження.

 

Діяльність Державного фонду регіонального розвитку поки що спрямовується на фінансування поточних, а не капітальних проектів, як це має бути згідно законодавства[10]. Тим самим не тільки нівелюється принцип діяльності фонду, але й поточні проекти фінансуються з джерел, які б мали спрямовуватися на капітальні проекти.

 

Інвестиційні субвенції залишаються механізмом ситуативного управління регіонами, їх обсяг залежить від суб’єктивних чинників. Згідно Бюджетного кодексу України, «розподіл субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням завдань і заходів державної стратегії регіонального розвитку, регіональних стратегій розвитку на підставі формалізованих параметрів, що базуються на фактичних та прогнозних показниках економічного та соціального розвитку відповідної території (основними з яких є показники обсягу промислового виробництва, обсягу валової продукції сільського господарства, обсягу інвестицій в основний капітал, рівня щільності населення, рівня безробіття населення, доходів населення у розрахунках на одну особу, середньомісячної заробітної плати працівників». Тобто, критерії надання субвенцій є абстрактними. Також, не унормований механізм повернення субвенцій у разі їх неефективного використання.

 

5. Низька ефективність розподілу інвестицій, низька віддача від інвестицій.

З року в рік спостерігається концентрація капітальних інвестицій у галузях переробної промисловості (20,1 %) та будівництва (17,7 %), а прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з інших країн – у галузях переробної промисловості (27,1 %), фінансовій та страховій діяльності (25,3 %), оптовій та роздрібній торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів (разом 12,8 %). Внаслідок надмірного нарощування інвестиційного потенціалу високозатратних галузей неможливо добитися успіху в економічному розвитку. Натомість, спостерігається і нестача капітальних інвестицій у галузях добувної промисловості і розроблення кар’єрів (11,3 %) та сільського, лісового та рибного господарства (7,3 %), а прямих інвестицій – у галузях будівництва (2,8 %), сільського, лісового та рибного господарства (1,3 %), добувній промисловості та розробці кар’єрів (3,1 %)[11]. Відповідно, відчувається нестача інвестиційних ресурсів у тих регіонах, у яких у структурі ВРП переважає якась одна галузь добувного сектора або сільське господарство. Брак інвестицій не дозволяє розкрити внутрішній потенціал регіонів, ефективно використати наявні ресурси і розширити ресурсні рубежі інвестиційної діяльності.

 

6. Недосконалість корпоративного управління. Вагомою причиною відпливу капіталу можна назвати недосконалість корпоративного права – законодавства про акціонерні товариства, яке в Україні багато в чому носить імперативний, а не стимулюючий характер і не відповідає сучасним вимогам господарювання. В Україні існують проблеми з виконанням взаємних зобов’язань, в результаті чого власники українських компаній – нерезидентів, яких не влаштовує вітчизняне законодавство, намагаються вивести капітал за межі України. Все ще існує проблема взаємовідносин між мажоритарними та міноритарними акціонерами, що не сприяє стабільності у сфері інвестування. Наразі у випадку придбання акціонером великого пакету акцій дрібні акціонери не можуть впливати на діяльність компанії. Також, при зосередженні в руках одного акціонера великого (переважаючого) пакету акцій ліквідність міноритарного пакета може знизитися, і дрібним акціонерам буде важко реалізувати акції на ринку за вигідною ціною.

 

Існують проблеми і в дематеріалізації акцій, подачі звітності акціонерними товариствами, запровадженні міжнародних стандартів фінансової звітності, обігу фіктивних цінних паперів, викупі акцій у міноритарних акціонерів, обліку прав власності на цінні папери.

 

Значні позитивні зміни принесло прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» (2008 р.), проте якість корпоративного управління та рівень захисту міноритарних акціонерів в Україні все ще значно відрізняються від усталених у країнах Європи. Окремі вимоги цього Закону є формальними і нечіткими.

 

Довідково: На подолання проблем відносин «мажоритарні-міноритарні акціонери» у серпні 2014 р. Кабінет Міністрів України схвалив проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», розроблений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР)[12]. Пропонується процедура, коли мажоритарні акціонери при зосередженні ними 95 % акцій набувають права вимагати від решти акціонерів продажу належних їм акцій, а, в той же час, міноритарії мають продати свої пакети цінних паперів мажоритаріям. Важливим моментом є встановлення справедливої ціни акцій, і законопроект прописує умови її визначення з дотриманням інтересів усіх акціонерів.

 

Збільшення частки іноземних інвесторів на українському фондовому ринку можливе лише за умови впровадження європейських стандартів корпоративного управління. Сьогодні в Україні є орієнтири для подальшого вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність публічних акціонерних товариств, зокрема на основі законодавства ЄС про компанії[13] та директиви № 2007/14/ЄС Європейської комісії, яка встановлює правила виконання положень про прозорість емісії цінних паперів[14]. Упровадження європейських стандартів корпоративного управління повинно змінити сформовану практику придбання великих пакетів акцій українських акціонерних товариств не напряму, а шляхом набуття контролю над їхнім власником, у ролі якого часто виступає компанія – нерезидент.

 

Підвищення інвестиційної спроможності регіонів у контексті розкриття внутрішнього потенціалу розвитку можливе за рахунок вжиття наступних заходів.

 

1. З метою формування системи інвестиційних стратегій місцевої влади та їх органічного вбудовування у загальнодержавну інвестиційну стратегію необхідно:

- Міністерству економічного розвитку і торгівлі України ініціювати внесення змін до Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року шляхом включення до тексту цієї стратегії розділу, який унормовує питання формування інвестиційної політики регіонів як елементу стратегічного поступу держави; у цьому розділі охарактеризувати загальні інвестиційні наміри та пріоритети держави та регіонів;

- обласним державним адміністраціям ініціювати внесення змін, а обласним радам – внести зміни до стратегій регіонального розвитку шляхом визначення інвестиційних пріоритетів кожного регіону, способів їх реалізації та інструментів фінансування, встановлення зв’язку інвестиційних пріоритетів із загальними стратегічними пріоритетами регіонів, а також унормування участі інвесторів, які реалізують проекти на території визначеного регіону, у розробці інвестиційних пріоритетів цього регіону;

- Кабінету Міністрів України ініціювати доповнення до пункту 16) ст. 43 «Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виклавши його у наступній редакції: «затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання; затвердження інвестиційних стратегій відповідно району, області»;

- Кабінету Міністрів України ініціювати внесення змін до пункту 3) статті 27 «Повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом викладення вказаного пункту у такій редакції: «забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної території, а також визначення потреби у місцевих будівельних матеріалах, паливі; забезпечення складання інвестиційних паспортів міст обласного значення»;

- та до пункту 16) статті 43 «Питання, які вирішуються обласними та районними радами виключно на їх засіданнях» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом викладення вказаного пункту у такій редакції: «16) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання; забезпечення складання інвестиційних паспортів районів та областей». 

 

2. З метою формування цілісної системи інструментів розкриття внутрішнього потенціалу регіону слід рекомендувати обласним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування при розробці регіональних стратегій розвитку:

- включати до регіональних стратегій розділ, у якому аналізується розвиток галузей господарювання у регіоні, з метою формування цілісної картини його внутрішнього потенціалу і висвітлення привабливості для потенційних інвесторів, та розділ, у якому характеризуються стратегічні цілі розвитку регіону;

- включати до регіональних стратегій розділ, у якому зазначати необхідність застосовування при управлінні регіоном такого новітнього інструменту управління, як геоінформаційна система моніторингу регіональних ресурсів та інформаційно-аналітичного супроводу управлінських рішень.

 

Геоінформаційна система містить картографічну інформацію, дані про суб’єкти господарювання області та їх діяльність, дані про природні ресурси регіону. До неї включається інформацію про інженерно-технічну та виробничу інфраструктуру, про демографічну ситуацію, трудові ресурси, перелік громадян, що потребують соціального захисту. Геоінформаційна система стане у нагоді підприємцям, які матимуть змогу оцінити рівень конкуренції і очікуваних доходів у різних сферах бізнесу, обирати місця локалізації бізнесу. Геоінформаційна система стане у нагоді підприємцям, які матимуть змогу оцінити рівень конкуренції і очікуваних доходів у різних сферах господарювання, обирати об’єкти для інвестування.

 

3. З метою призупинення падіння обсягів капітального інвестування та відпливу прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) з регіонів України місцевим державним адміністраціям доцільно вжити такі заходи:

- забезпечувати ефективний захист прав інвесторів та надавати гарантії іноземним інвесторам щодо стабільності умов ведення бізнесу в окремих регіонах шляхом розстрочки термінів виплати кредитів, застосування норм прискореної амортизації та ін. з метою не допущення зупинки реалізації вже діючих інвестиційних проектів;

- на власних інтернет-сторінках пропагувати можливості та переваги створення таких форм господарської та інвестиційної діяльності, як регіональні парки та промислові округи, які можуть сприяти активізації інвестиційної діяльності в регіоні;

 

Регіональні парки як новітній інструмент для інвестування – це територія, сформована для збереження довкілля, на яких діють преференційні режими для інвесторів – знижені ставки податку на прибуток при реалізації інвестиційних проектів та податку на нерухомість, яка залучається у проект; такі парки успішно діють в окремих країнах Європи, у США, Канаді, Новій Зеландії та ін. Промислові округи – частина території регіону, призначена для розміщення та функціонування різних виробництв та супутніх їм сервісів, сформована за єдиним проектом планування з необхідною інфраструктурою; інвесторам надаються гарантії незмінності умов інвестування, можливість безкоштовного користування існуючою інфраструктурою та здійснюється побудова частини необхідної виробничої інфраструктури за рахунок державного бюджету.    

 

4. З метою підвищення ефективності інструментів фінансування капітальних проектів Кабінету Міністрів України спільно з профільними міністерствами доцільно здійснити такі заходи:

-  розробити проект постанови про механізми здійснення державного замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб в Україні, у якій означити рамкові умови здійснення державного замовлення, унормувавши у ній механізм формування державних замовлень, визначивши принципи їх дії, сфери діяльності та галузі застосування, умови здійснення, умови відшкодування виділених коштів у разі їх неефективного або нецільового використання, а також функції місцевих державних адміністрацій у здійсненні державних замовлень, та сприяти її ухваленню;

- внести зміни до статті 4 «Сфери застосування державно-приватного партнерства» Закону України «Про державно-приватне партнерство», додавши до переліку сфер державно-приватного партнерства наступні: «спорудження об’єктів соціальної інфраструктури; розробка родовищ газоконденсатних і нафтогазоконденсатних енергетичних ресурсів; розробка та упровадження унікальних новаторських технологій» з метою залучення інвесторів до виконання соціально та суспільно значимих проектів за умови надання їм пільг при оподаткування прибутку від реалізації цих проектів;    

- внести зміни до статті 24-1 Бюджетного кодексу України стосовно порядку формування і функціонування Державного фонду регіонального розвитку (Фонду) шляхом:

• залишення основними напрямками діяльності Фонду фінансування: державних цільових програм та інвестиційних програм (проектів) у частині виконання заходів регіонального розвитку; програм подолання депресивності територій; програм і заходів соціально-економічного розвитку регіонів, включаючи програми і заходи розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць (зокрема, малих міст, гірських населених пунктів, населених пунктів зон спостереження), видаливши пункт про необхідність фінансування напрямів, які можуть фінансувати з інших джерел: Державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку, угод щодо регіонального розвитку, державних програм розвитку транскордонного співробітництва;
• не допущення використання коштів Фонду на погашення кредиторської заборгованості (як це відбувалось у 2012-2013 рр. і планувалося на 2014 р., у якому на погашення кредиторської заборгованості було заплановано спрямовувати до 5 % обсягу Фонду, що складає 45539 тис. грн)[15] шляхом доповнення статті 24-1 пунктом 5: «Забороняється використовувати кошти Державного фонду регіонального розвитку для погашення кредиторської заборгованості за зобов’язаннями минулих періодів»; 
• збільшення мінімальної кошторисної вартості інвестиційних програм та заходів регіонального значення до рівня не менше 5 млн гривень, а також програм районного значення – не менше 1 млн гривень з метою запобігання розпорошення коштів Фонду та для забезпечення їх концентрації на пріоритетних напрямах місцевого розвитку, шляхом внесення змін до пункту 5.2) Порядку підготовки, оцінки та відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть реалізуватися за рахунок коштів Фонду[16]; унормування принципів фінансування за рахунок коштів Фонду винятково капітальних проектів шляхом внесення змін до пункту 4.1) «Основними критеріями конкурсного відбору інвестиційних програм (проектів) (далі - конкурсний відбір) є:» і викладення його у наступній редакції: «4.1) відповідність пріоритетам розвитку регіонів, визначеним Державною стратегією регіонального розвитку та регіональними стратегіями розвитку, спрямованість на фінансування довгострокових капітальних проектів»;

- сприяти організації Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спільно з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Міністерством фінансів України проведення навчальних заходів для представників органів місцевого самоврядування щодо процедур підготовки і попереднього відбору проектів регіонального розвитку, які можуть фінансуватися за рахунок коштів Фонду;

- ініціювати спільно з Міністерством фінансів України створення на основі Фонду самостійної окремої фінансово-кредитної установи, відокремлення його з Державного бюджету України, починаючи з 2016 р.; така самостійна установа повинна мати право акумулювати кошти з різних джерел – внутрішніх (кошти інвесторів та з бюджету) і зовнішніх (інвестиції та кредити), державних і приватних;

- внести зміни і доповнення у пункт 4 статті 105 «Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів)» Бюджетного кодексу України, доповнивши його нормою про повернення субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів) та виклавши її у редакції: «Субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів) підлягає поверненню у разі її неефективного та/або нецільового використання» (з метою забезпечення чіткого визначення умов та критеріїв надання інвестиційних субвенцій з метою усунення суб’єктивності у їх виділенні);

- внести зміни до статті 103 «Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів)» Бюджетного кодексу України шляхом додання пункту 4 у такій редакції: «Субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів) може спрямовуватися на часткове відшкодування відсотків за кредитами, залученими суб’єктами малого підприємництва для реалізації інвестиційних проектів на місцевому рівні; сума такого відшкодування встановлюється рішенням відповідної місцевої ради»; 

- внести доповнення до пункту 1 статті 12-1 «Державна підтримка та стимулювання інвестиційної діяльності» Закону України «Про інвестиційну діяльність»: після слів «застосування інших форм, передбачених цим Законом.» додати речення «Державна підтримка у вигляді відстрочення термінів сплати кредитів, застосування норм прискореної амортизації надається вітчизняним інвесторам при реінвестуванні прибутку за умови здійсненні вітчизняними інвесторами інвестицій у розвиток місцевого виробництва», з метою якомога повнішого використання внутрішнього потенціалу регіонів.  

 

5. З метою збільшення ефективності розподілу інвестицій і підвищення віддачі інвестицій Міністерству економічного розвитку і торгівлі України спільно з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України доцільно:

- на власних інтернет-сторінках поширювати інформацію про інвестиційні можливості регіонів, їх ресурсний і туристично-рекреаційний потенціал, проведення ярмарків інвестиційних пропозицій;

- стимулювати кооперацію між підприємствами суміжних галузей у межах регіону з метою спільної реалізації стратегії залучення інвестицій: підприємств комунальної форми власності – шляхом безпосереднього впливу органів місцевого самоврядування на їх виробничу діяльність, відповідно до статей 17, 29 та п. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у т.ч. створенням сумісних підприємств по виготовленню спеціалізованої продукції та переробці продукції, сприянням перепрофілюванню підприємств на виробництво продукції, що тяжіє до внутрішнього ринку споживання (наприклад, виготовлення продуктів харчування); а підприємств всіх, крім комунальної, форм власності – шляхом створення для них преференційного режиму господарської діяльності через надання можливостей: отримання кредитів за зниженими ставками (внесенням змін і доповнень до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), застосування понижуючого коефіцієнту при застосуванні норм амортизації (внесенням доповнень до ст. 145 і 146 Податкового кодексу України), встановленням пільгових ставок місцевих податків і зборів (внесенням змін і доповнень до ст. 11 і 12 Податкового кодексу України).

 

6. З метою удосконалення корпоративного управління Кабінету Міністрів України разом із Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України доцільно вжити такі заходи:

- сприяти ухваленню проекту Закону України «Про систему депозитарного обліку цінних паперів», який би унормовував створення централізованої депозитарної системи, принципи та порядок здійснення діяльності учасниками нижнього рівня Національної депозитарної системи (зберігачами та реєстраторами цінних паперів) та взаємодію між рівнями, з метою сприяння залученню інвестицій через інструменти фондового ринку, шляхом внесення змін та доповнень:

• у пункт 2 статті 11 «Депозитарна діяльність депозитарної установи» законопроекту, у якому речення «Депозитарна установа може провадити у визначених законом випадках діяльність із зберігання активів інститутів спільного інвестування та із зберігання активів пенсійних фондів» змінити і викласти у наступній редакції: «Депозитарна установа забезпечує належне депозитарне обслуговування широкого кола інвесторів, у тому числі  інституційних (інститутів спільного інвестування, пенсійних фондів, страхових компаній)»;
• у статтю 13 «Взаємодія учасників депозитарної системи України щодо розміщення цінних паперів» законопроекту, яку доповнити п. 4 у наступній редакції: «Центральний депозитарій сприяє розвитку кастодіальної й розрахунково-клірингової професійної діяльності на ринку цінних паперів»;  

- сприяти формуванню розгалуженої територіальної мережі об’єктів інвестиційної інфраструктури – інститутів спільного інвестування, інвестиційних фондів, що спрощує можливості ведення інвестиційної діяльності, з метою нарощення інвестиційного потенціалу регіонів, шляхом спрощення процедури видачі ліцензій (скорочення термінів реєстрації, зниженням обсягів до необхідного обсягу уставного капіталу) на здійснення діяльності вказаних установ;

-  забезпечити внесення змін до наступних норм Закону України «Про інститути спільного інвестування» (2012):

• пункту 24.5) статті 48 «Склад і структура активів інституту спільного інвестування», який доповнити словами: «а облігацій місцевої позики – на суму більш як 30 відсотків вартості активів інституту спільного інвестування» (з метою убезпечення ризиків непогашення таких облігацій та збільшення обсягу місцевого боргу);  
• статті 73 «Оцінювач майна інституту спільного інвестування», яку доповнити пунктом 5 у наступній редакції: «Оцінювачем майна інституту спільного інвестування може бути спеціалізоване незалежне рейтингове агентство, яке не отримує за оцінювальну діяльність винагороду від інституту спільного інвестування». Результати такої оцінки носитимуть довідковий і рекомендаційний характер для потенційних інвесторів (на відміну від результатів оцінки, проведеної уповноваженим або визнаним міжнародним рейтинговою агентством за Національною рейтингової шкалою (у відповідності до п. 24.6) статті 48 «Склад і структура активів інституту спільного інвестування»);
• пункту 2.1) статті 75 «Порядок розкриття інформації про інститути спільного інвестування», який доповнити словами «ціни розміщення та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування, активи яких перебувають в управлінні компанії з управління активами»;  
• пункту 2 статті 78 «Суб’єкти регулювання діяльності із спільного інвестування», який доповнити словами: «НКЦПФР розробляє єдину методологічну базу аналізу результатів діяльності інститутів спільного інвестування».   

Відділ регіональної політики

(О.В. Шевченко)

№20, Серія «Регіональний розвиток»