"Механізми стимулювання міжрегіонального співробітництва в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці визначено системні проблеми інтенсифікації міжрегіонального співробітництва в Україні на сучасному етапі трансформаційних перетворень. Обґрунтовано стратегічні орієнтири розширення дії механізму міжрегіонального співробітництва та сформовано низку рекомендацій щодо їх досягнення.

 

МЕХАНІЗМИ СТИМУЛЮВАННЯ МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

У період зростання ризиків «другої хвилі» світової фінансової кризи особливого значення набуває питання відновлення порушених господарських зв’язків між регіонами, стимулювання співробітництва регіонів у межах країни. Посилена увага до активізації міжрегіонального співробітництва на сучасному етапі зумовлена наступними чинниками:

- потребою у розкритті й ефективному використанні внутрішнього соціально-економічного потенціалу розвитку регіону, і на цій основі – у зміцненні консолідованого господарського простору країни;

- застарілістю механізмів стимулювання регіонального розвитку і необхідністю пошуку нових, спрямованих на розкриття внутрішнього потенціалу розвитку регіону;

- вимогами щодо економії бюджетних коштів, які можуть бути заощаджені для фінансування нагальних загальнодержавних потреб.

 

На заваді поширенню практики міжрегіонального співробітництва стоїть низка проблем:

1. Недостатня ефективність нових механізмів стимулювання міжрегіонального співробітництва – таких, наприклад, як державно-приватне партнерство. Станом на 2012 рік, на думку експертів[1], можна назвати лише декілька прикладів успішного використання інструменту державно-приватного партнерства – передача у концесію двох шахт на Донеччині, будівництво системи водопостачання та теплопостачання у м. Краматорську, побудова стадіонів у м. Донецьку і м. Харкові. Механізм державно-приватного партнерства в Україні передбачає залучення коштів як з бюджету, так і з приватного сектора, проте поки що частка фінансування із приватного сектора у більшості проектів такого роду не перевищує 10 %. Тому фінансування проектів більшою мірою перекладається на бюджет. Приватні суб’єкти підприємницької діяльності (як сторони державно-приватного співробітництва) не мають змоги впливати на хід виконання проекту, отримують незначну частку при розподілі продукції, а отже, не повною мірою зацікавлені у використанні цього механізму.  

 

2. Обмеження доступу до інформації про майбутніх контрагентів у сфері економічної діяльності; про потенційні інвестиційні проекти, що мають реалізовуватися у певному регіоні, відсутність належної інформаційної інфраструктури (у т.ч. – розвинутої мережі засобів масової інформації на місцевому рівні), за допомогою якої має надаватися відповідне інформаційне представлення потенціалу розвитку регіону. Так, 7 з 27 регіонів України не мають інвестиційних карт (портрети, паспорти) територій, у яких має бути представлена інформація про інвестиційні можливості територій та об’єкти, що потребують капіталовкладень. Недостатнім є рівень проведення виставок-ярмарок, інвестиційних форумів та форумів міжрегіонального співробітництва. Зокрема, останні проводяться раз на рік і в одних і тих самих регіонах – Донецька та Хмельницька області і АР Крим. Це звужує можливості залучення ресурсів (на потреби регіонального розвитку) у першу чергу з вітчизняних джерел і зменшує інтенсивність міжрегіонального  співробітництва.

 

3. Недостатня кількість установ фінансової інфраструктури, які могли б здійснювати ресурсне забезпечення міжрегіональних проектів (банків розвитку, кредитних установ для фінансування місцевого розвитку), незначний рівень емісії муніципальних цінних паперів. В Україні регіональна мережа фінансових асоціацій, спілок, філій кредитних установ, інститутів спільного інвестування є нерозгалуженою. Більшість їх концентрується у великих містах, і лише в окремих малих містах й іноді селищах діють філіали комерційних банків, які не в змозі у повній мірі задовольнити попит на кредитні ресурси. Тим не менш, такі установи здатні акумулювати інвестиції, сприяти формуванню ринку робочої сили, розбудові інфраструктури, загалом акумулювати місцеві ресурси на вирішення проблем розвитку.

 

Довідково: В Україні відсутні кредитні установи, які б фінансували винятково проблеми регіонального розвитку – комунальні банки. Натомість, у країнах Європи діяльність комунальних банків є поширеною. Міські ради володіють контрольним пакетом акцій і формують 51 % статутного фонду комунального банку, інша частина створюється за рахунок коштів розташованих у місті підприємств, грошових внесків юридичних та фізичних осіб. Найважливішою складовою кредитних ресурсів таких банків є кошти, отримані від реалізації міських облігацій місцевої позики – муніципальних цінних паперів. При цьому банк виступає як гарант муніципальних зобов’язань. Цільова спрямованість діяльності банку – не проведення розрахунково-касових операцій, а саме надання кредитів для вирішення місцевих потреб. Однією з пріоритетних сфер діяльності комунального банку є фінансування міжрегіональних інфраструктурних проектів[2].

 

Муніципальні облігації в Україні випускають 16 обласних центрів та 14 інших міст. Також, до проведення Євро-2012 міста Львів і Харків отримали право на випуск муніципальних облігацій. У Харкові проведено емісію муніципальних облігацій на 100 млн грн (на ремонт і реконструкцію доріг); Львові – емісію муніципальних облігацій на 300 млн грн (на будівництво стадіону). Станом на 1 липня 2012 р. у Біржовому списку фондової біржі ПФТС зазначено 1140 цінних паперів і серед них лише 20 муніципальних облігацій (1,75 %), у 2011 р. – муніципальні облігації становили 0,50 %.

 

За результатами січня-вересня 2012 р. ринок муніципальних цінних паперів дещо пожвавився. Обсяг торгів за муніципальними цінними паперами вже у січні-вересні збільшився майже у 5,3 разу і становив 515,08 млн грн (у січні – вересні 2011 р. – 97,40 млн грн). В обігу цінних паперів на фондовій біржі ПФТС ринок муніципальних облігацій зайняв четверте місце; обсяг торгів по них у січні – червні 2012 р. становив 6,57 млн грн (частка в загальному обсязі операцій на фондовій біржі ПФТС – 0,01 %); а у січні – вересні 2012 р. – 515,08 млн грн. (частка у загальному обсязі операцій на фондовій біржі ПФТС – 0,67 % ) [3].

 

4. Недостатня ефективність механізму державного замовлення, яке реалізується на підприємствах декількох регіонів. Значна кількість підприємств стратегічно важливих галузей економіки виконують державне замовлення. Державне замовлення може завантажити виробничі потужності окремих підприємств, проте цього недостатньо для стабілізації економічного розвитку всього регіону. Нестача коштів державного бюджету не дає змоги таким підприємствам повністю завантажувати виробничі потужності – незважаючи на ухвалення окремих законодавчих актів щодо підтримки таких галузей[4], іноді казенні та державні стратегічні підприємства не отримують у повному обсязі державні замовлення у галузях суднобудування, авіаційного, оборонно-промислового комплексу. Внаслідок цього скорочуються обсяги виробництва, зростає кількість вивільнених працівників, які змушені шукати роботу в інших регіонах.

 

Довідково: Наприклад, складним залишається стан суднобудівельної галузі у Миколаївській області[5]. Із трьох ключових підприємств суднобудівної галузі замовлення на виробництво продукції отримав лише Чорноморський суднобудівний завод. Незадовільним є стан заводів «Океан» і Державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 комунара».

 

5. Концентрація виробництва у великих містах, економічна відособленість  віддалених територій та їх поступове «сповзання» до депресивного стану, руйнування виробничих зв’язків між територіями в межах одного регіону і між різними регіонами. Моногалузева структура економіки регіонів, низький рівень диверсифікації регіональної економіки спричинили ще більшу концентрацію ресурсів, з одного боку, у найбільш розвинених регіонах, а з іншого – у промислових центрах регіонів. Так, найбільша частка капітальних інвестицій (за січень-вересень 2012 р. – 28,6 %[6] ) надходила до регіонів, що мали значні обсяги ВРП – до Донецької, Дніпропетровської, Харківської та Луганської областей. Проте у самих регіонах переважна частка інвестицій концентрується у найбільших промислових центрах (наприклад, у I півріччі 2012 р. у Луганській області до м. Лисичанськ надійшло 32,3 % від загального обсягу інвестицій, м. Сєверодонецька – 26,9 %, м. Алчевська – 17,5 % та м. Луганська – 17,5 %. У Донецькій найбільші обсяги інвестицій зосереджені на підприємствах м. Донецька – 54,7 % загального обсягу, м. Маріуполя – 17,1 %, м. Горлівки – 6,5 %, м. Артемівська – 5,5 %, м. Макіївки – 4,8 % [7]).

 

6. Економічна незацікавленість підприємств різних регіонів в укладанні угод із вітчизняними партнерами внаслідок існування більш вигідних ринків збуту за кордоном, порушення господарських зв’язків між територіально віддаленими підприємствами країни та пріоритетністю формування зв’язків із закордонними підприємствами. Так, за період 2008 – 2009 рр. збільшилась (з 13 до 17) і до цього часу не змінилася кількість регіонів, які мають чітко виражену експортну орієнтацію виробництва (у цих регіонів понад 50 % виробленої продукції йде на експорт). Постачання комплектуючих для суднобудівної галузі, металургійної промисловості, важкого машинобудування, точного приладобудування, автомобільної промисловості відбувається переважно з-за кордону. Натомість, виробничі потужності вітчизняних підприємств у цій сфері залишаються незавантаженими. Орієнтація на зовнішні ринки збуту та придбання товарів, послуг, робіт у закордонних підприємств не сприяє використанню наявного потенціалу внутрішнього розвитку у регіонах, не вирішує й комплекс соціальних питань, зокрема – забезпечення зайнятості.

 

7. Застарілість, низькі показники впровадження інновацій, висока ціна та відсутність належного асортименту товарів вітчизняних підприємств не дають змоги створити вигідну пропозицію для партнерів для формування виробничих, комерційних та збутових зв’язків всередині країни. Цей чинник також змушує підприємства шукати вигідних пропозицій за кордоном і спричинює витіснення товарів вітчизняного виробництва більш дешевими імпортними товарами.

 

Довідково: Наприклад, з 1 березня 2012 р.[8] зупинилось виробництво на Лисичанському нафтопереробному заводі «ЛІНОС» (підприємство виявилось нездатним конкурувати з дешевшим імпортним моторним паливом), внаслідок чого Луганщина може втратити об’єми виробництва на суму близько 20 млрд дол. Єдиний виробник в Україні флоат-скла ПАО «Лисичанський завод «Пролетарій»» опинився неспроможним конкурувати з дешевою китайською продукцією та опинився на межі закриття. Також на межі закриття перебуває обладнане сучасними технологіями підприємство «Метали та полімери», що виготовляло оцинкований тонколистовий прокат з полімерним покриттям. Поставки тротилу з Росії призвели до значного зниження випуску продукції підприємством «Зоря».

 

Вказані проблеми перешкоджають відновленню господарських зв’язків як всередині регіону, так і між різними регіонами. Тим самим зменшуються можливості побудови консолідованого господарського простору, посилюється економічна анклавність окремих територій, порушується баланс продуктивних сил у регіоні і дестабілізується загальна економічна ситуація.

 

У той же час ефективним інструментом міжрегіонального співробітництва в Україні є кластери, які на сьогодні є найперспективнішим способом взаємодії суб’єктів господарювання у різних видах господарської діяльності та у різних регіонах. Наприклад, інноваційно-промислові кластери забезпечують розробку, виробництво та збут конкурентоспроможних товарів, робіт і послуг.

 

Довідково: в Україні є вже чимало прикладів успішного функціонування кластерів: науковий парк «Інноваційно-інвестиційний кластер Тернопілля», інноваційно-технологічний кластер «Сорочинський ярмарок», кластери сільського туризму, бджільництва та сільськогосподарського машинобудування у м. Мелітополі, кластер народних художніх промислів «Сузір’я» в Івано-Франківській області, кластер деревообробки «Полісся Рокитнівщини» та інноваційний кластер «Впровадження» у Рівненській області, транспортно-туристичний кластер «Південні ворота України» та «Швейний кластер» у Херсонській області, асоціація «Поділля Перший», яка об’єднує швейні, будівельні та туристичні кластери у Хмельницькій області, Асоціація стійкого розвитку міста Севастополь «Аура», у яку входять пілотні кластери «ЕкоЕнерго», «Байдари-тур», «Водні ресурси», «Здоров’я».  

 

Особливо важливу роль у формуванні міцного міжрегіонального співробітництва відіграють транскордонні виробничі кластери. Проводиться робота щодо створення відповідних кластерів: на кордоні Сумської області України та Курської області Російської Федерації, на кордоні Донецької області України та Ростовської області Російської Федерації, на кордоні Харківської області України та Бєлгородської області Російської Федерації, на кордоні Чернігівської області України, Брянської області Російської Федерації та Гомельської області Білоруської Республіки[9].

 

Вагомим інструментом посилення співробітництва між регіонами, у т.ч. і міжнародного міжрегіонального співробітництва, є активізація діяльності в екологічній сфері. Зокрема, це стосується проведення робіт з очищення русла р. Дунай (Румунія та Одеська область України), запровадження еколого-безпечної експлуатації русла р. Дніпро (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Херсонська області), проведення робіт з рекультивації земель, забруднених у результаті аварії на ЧАЕС (Київська, Житомирська, Чернігівська області), протидії суховіям на півдні України (Миколаївська, Херсонська, Запорізька області), проведення протипаводкових робіт та робіт із лісозбереження (Закарпатська та Івано-Франківська області). Стабільна екологічна ситуація, у забезпеченні якої беруть участь всі регіони,– це запорука комфортного проживання на всій території України і сучасних, і майбутніх поколінь.

 

З метою протидії дезінтеграційним тенденціям на рівні єдиного господарського простору країни, пошуку шляхів зміцнення внутрішнього ринку України необхідно вжити низку заходів на основі наступних орієнтирів дій щодо інтенсифікації міжрегіонального співробітництва:

1. Розширення сфери застосування механізму державно-приватного партнерства, збільшення зацікавленості приватних підприємств у використанні інструменту державно-приватного партнерства при реалізації проектів інфраструктурного (у перші чергу – дорожньо-транспортного) забезпечення, проведення спільної діяльності у дотриманні екологічного балансу, формування міжрегіональних кластерів.
2. Розширення інформаційного представлення потенційних інвестиційних проектів у регіонах, поширення інформації про виставки та ярмарки, що проводяться у регіонах з метою рекламування виробничої та збутової діяльності підприємств у різних регіонах.    
3. Розвиток регіонального фінансового ринку з метою збільшення обсягу фінансових ресурсів, які могли б залучатися для фінансування винятково проектів місцевого значення.    
4. Розширення обсягу державного замовлення для стратегічно важливих для держави і декількох регіонів підприємств, використання при цьому сформованих господарських зв’язків між регіонами для розміщення державного замовлення на підприємствах декількох регіонів.  
5. Вплив на розподіл виробничих та людських ресурсів по регіонах і всередині регіонів шляхом заохочення створення підприємств на віддалених територіях і поступового включення таких територій до господарського обороту.  
6. Відновлення господарських зв’язків між регіонами всередині країни на основі створення економічних стимулів для підприємств для їх співробітництва з вітчизняними підприємствами.
7. Стимулювання підприємств до розширення асортименту товарів та переходу на випуск товарів належної якості, збільшення частки інноваційних товарів, розумне використання критерію «ціна-якість» у випущеній продукції при формування виробничої стратегії підприємств, формування мережі технополісів  і технопарків.

Рекомендації

Міжрегіональне співробітництво має бути спрямоване на підвищення зацікавленості окремого регіону у формуванні міцних виробничих та збутових зв’язків з іншими регіонами. Має відбутися поступовий перехід від торговельно-посередницьких до інвестиційно-виробничих взаємозв'язків між регіонами, що сприятиме удосконаленню структури економіки регіонів та окресленню галузевої спеціалізації регіонів. З метою досягнення вищевказаного доцільно вжити низку заходів: 

 

1. Розширення сфери застосування механізму державно-приватного партнерства шляхом внесення доповнень:

1.1. До Закону України «Про державно-приватне партнерство» стосовно:

- запровадження наступних видів діяльності у рамках державно-приватного партнерства: будівництво житлових приміщень, спільне проведення будівельних робіт із спорудження об’єктів міжрегіонального/загальнодержавного значення, розбудова доріг місцевого/загальнодержавного значення та дорожньо-транспортної інфраструктури, спільне промислове освоєння ресурсів, прокладання туристичних маршрутів, проведення робіт із забезпечення екологічного балансу, запровадження енергоощадних технологій, проведення спільних соціальних та культурних заходів, розроблення підприємствами різних регіонів спільних інвестиційних проектів (ст. 4 Закону);

- заохочення приватних підприємств до участі у проектах, що здійснюються на засадах державно-приватного партнерства, шляхом збільшення їх частки у фінансуванні таких проектів за рахунок надання гарантій незмінності умов фінансування проекту упродовж терміну реалізації проекту (ст. 6 Закону).

 

1.2. До Податкового кодексу України стосовно застосування пільг при внесенні інвестором плати за користування надрами для видобування корисних копалин під час виконання угоди про розподіл продукції, якщо інвестором виступає резидент (стаття 335.2 Кодексу), з метою стимулювання збільшення обсягів капітальних інвестицій всередині країни.       

 

2. Проведення органами місцевого самоврядування інформаційної кампанії щодо пропаганди можливостей внутрішнього ринку і наявного ресурсного та виробничого потенціалу територій, представлення на веб-сторінках органів місцевого самоврядування наступних складових:

- ресурсного (природного, людського) потенціалу регіону та адміністративно-територіальних одиниць у регіоні;

- інвестиційних карт (портретів, паспортів) та виробничих можливостей регіону;

- повної та вичерпної інформації щодо заходів виставково-просвітницького характеру, що проводяться у регіонах. Найбільш поширеними формами просвітництва можуть стати проведення виставок досягнень, виставок-ярмарків, створення та налагодження ефективної роботи торгових домів і торгових представництв, організація конференцій, днів ділового співробітництва, економічних місій, бізнес-турів представників підприємств, круглих столів.  

 

3. Покращення рівня фінансового забезпечення розвитку міжрегіонального співробітництва шляхом:

- розширення регіональної мережі філій кредитних установ, фінансових асоціацій та спілок, стимулювання придбання ними цінних паперів, у першу чергу – емітованих міськими радами;

- формування центрів регіональної фінансової інфраструктури – комунальних банків, які акумулюватимуть фінансові ресурси у фінансово слабких регіонах з низькою концентрацією виробничих підприємств і фінансуватимуть міжрегіональні інфраструктурні проекти;

- збільшення обсягів випуску муніципальних цінних паперів шляхом унормування принципів гарантування державою місцевого боргу і збільшення гарантій щодо покриття боргу;

- врегулювання питань діяльності інститутів спільного інвестування на регіональному рівні, сприяння збільшенню частки облігацій муніципальної позики у структурі активів інститутів спільного інвестування;

- перехід від фінансового забезпечення з боку держави на основі дотацій до кредитування проектів та програм співробітництва на основі субвенцій, з метою підвищення відповідальності за використання коштів і збільшення адресності фінансування.

 

4. Розміщення державних замовлень на поставку продукції для загальнодержавних потреб на системоформуючих підприємствах регіону шляхом:

- участі держави у відібраних на основі конкурсу інвестиційних проектах та застосування контрактної схеми їх реалізації;

- розбудови чи відновлення ланцюга «джерело сировини – виробництво – ринок збуту» у межах міжрегіональних кластерів, які охоплюють галузі й виробництва у різних регіонах;

- інтенсифікації коопераційних зв’язків між підприємствами різних регіонів з метою виконання державного замовлення у повному обсязі.

 

5. Сприяння органами місцевого самоврядування створенню суб’єктів підприємницької діяльності у невеликих містах шляхом унормування відповідних положень у щорічних програмах соціально-економічного і культурного розвитку визначеної адміністративно-територіальної одиниці та середньострокових стратегіях економічного і соціального розвитку регіону стосовно:

- формування багатогалузевої структури виробництва у регіоні на основі освоєння нових ресурсних джерел;

- залучення робочої сили (у т.ч. за рахунок надання значних соціальних гарантій з боку місцевих рад) до роботи на віддалених територіях у спосіб тимчасового працевлаштування на основі проведення громадських робіт по благоустрою територій, проведення культурних та спортивних заходів, будівництва, сезонних робіт у сфері туризму та у сільському господарстві;

- подальшого створення і розвитку інтеграційних форм просторової організації і саморозвитку міжрегіональних систем – міжрегіональних кластерів.

 

6. Виявлення місцевими радами суб’єктів підприємницької діяльності, які володіють потенціалом конкурентоспроможності на внутрішньому ринку та орієнтуються на його потреби, використовують місцеву сировину і матеріали, втілюють програми імпортозаміщення у виробництві, розвивають міжрегіональні коопераційні зв’язки; стимулювання їх до укладання угод про співробітництво із вітчизняними підприємствами інших регіонів:

- підприємств комунальної форми власності – шляхом безпосереднього впливу органів місцевого самоврядування на їх виробничу діяльність, відповідно до статей 17, 29 та п.5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у т.ч. створенням сумісних підприємств по виготовленню спеціалізованої продукції, переробці продукції, сприянням перепрофілюванню підприємств традиційних ресурсномістких галузей на виробництво продукції, що тяжіє до внутрішнього ринку споживання (виготовлення продуктів харчування, переробка сільськогосподарської продукції, легка промисловість);

- підприємств всіх, крім комунальної, форм власності – шляхом створення для них преференційного режиму господарської діяльності через надання можливостей: отримання кредитів за зниженими ставками (внесенням змін і доповнень до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), застосування понижуючого коефіцієнту при застосуванні норм амортизації (внесенням доповнень до ст. 145 і 146 Податкового кодексу України), встановленням пільгових ставок місцевих податків і зборів (внесенням змін і доповнень до ст. 11 і 12 Податкового кодексу України).

 

7. Зацікавлення суб’єктів підприємницької діяльності у застосуванні інноваційних виробничих технологій та випуску товарів належної якості шляхом внесення відповідних змін і доповнень до Програми інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні та Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України стосовно:

- посилення зв’язку між виробництвом та науково-дослідними установами, стимулювання міжрегіональної науково-дослідної кооперації, активізації інноваційних процесів та реалізації високоінноваційних проектів (трансфер технологій);

- зміцнення механізму комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок, надання фінансової підтримки з боку держави на випуск інноваційної продукції, надання органами влади допомоги підприємствам та науково-дослідним установам в упровадженні у виробництво науково-технічних розробок, сприяння розбудові мережі інноваційної інфраструктури – технополісів і технопарків. 

 

Вказані заходи дозволять відновити порушені коопераційні зв’язки між регіонами, зміцнити міжрегіональні виробничі зв’язки; сприятимуть розкриттю внутрішнього потенціалу розвитку регіонів та повному задіянню місцевих ресурсів на потреби регіонального розвитку; позитивно вплинуть на інтенсифікацію виробничої і збутової кооперації між підприємствами та подолання відмінностей у рівнях розвитку регіонів; збільшать рівень зайнятості громадян. Налагоджене міжрегіональне співробітництво дозволить ефективно реалізовувати масштабні інфраструктурні проекти регіонального та загальнонаціонального значення, сформує сприятливі передумови для розв’язання спільних для регіонів соціальних та екологічних проблем, дозволить досягти високих показників людського розвитку. Взаємодія економік різних регіонів, поступове згладжування протиріч між рівнями їхнього розвитку сприятимуть розбудові і зміцненню консолідованого господарського простору у межах всієї країни.

 

Відділ регіонального розвитку

(О.В. Шевченко)