"Напрями оптимізації фінансових механізмів підтримки регіонів України". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці висвітлено стан різних джерел фінансування регіонів України. Розглянуто поточні проблеми пошуку й акумулювання регіонами інвестиційних, бюджетних, кредитних ресурсів та коштів, наданих у рамках міжнародної допомоги. Сформульовано низку рекомендацій щодо оптимізації наявних та мобілізації потенційних джерел фінансових ресурсів для регіонального розвитку.

 

НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ МЕХАНІЗМІВ ПІДТРИМКИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

 

Ресурсне забезпечення розвитку регіонів та громад в Україні є проблемою, яка з різним успіхом, проте лише частково, вирішувалася упродовж тривалого часу. Система надання фінансової підтримки територіям завжди перебувала у значній залежності від рішень вищих органів влади, що не залишало місцевим органам влади та органам місцевого самоврядування простору для дій та прояву ініціативності у пошуку ресурсів. Поєднання дозвільних та рестриктивних інструментів при формуванні політики фінансової підтримки регіонів призводить до подальшого розростання масштабів залежності місцевих органів влади та самоврядування від рішень центральних органів влади. А пошук місцевою владою ресурсів для розвитку полягає на даний час у намаганнях балансувати між необхідністю фінансового забезпечення захищених статей видатків і акумулюванням коштів для розбудови господарства та інфраструктури.

 

Недостатність фінансових ресурсів для розвитку регіонів зумовлена низкою чинників: більшість регіонів не мають достатньої податкової бази, є непривабливими для інвесторів, мають недостатньо потенційних можливостей та об’єктів для залучення коштів міжнародних організацій на реалізацію різних проектів. Відповідно, такі регіони більше за інших потерпають від нестачі ресурсів і тому потребують використання різноманітних механізмів та інструментів фінансової підтримки свого розвитку. 

 

Фінансовими ресурсами підтримки регіонів є наступні: інвестиції, трансферти з державного бюджету (дотація вирівнювання), субвенції на соціально-економічний розвиток, кредитні ресурси (у т.ч. запозичення міських рад) та кошти міжнародних фінансових організацій, надані у рамках реалізації різних проектів.

 

Стан забезпечення регіонів фінансовими ресурсами з цих джерел має свої проблеми, охарактеризовані нижче.

1. Непривабливість господарської системи окремих регіонів для інвесторів. Про непривабливість економіки окремих регіонів для інвестування можуть свідчити обсяги інвестиційних ресурсів (як внутрішніх, так і прямих іноземних інвестицій), залучених у регіони. Так, у 2013 р. до економіки 5 регіонів з 27 було залучено понад половину – 58,7 % – обсягу капітальних інвестицій, з них понад чверті (25,8 %) – до підприємств м. Києва, інша частина – до Донецької, Дніпропетровської, Київської областей та АР Крим. До економіки 5 регіонів також надходить і понад дві третини – 77,5 % – прямих іноземних інвестицій, з них близько половини (49,3 %) – до м. Києва, інша частина – до Дніпропетровської, Донецької, Харківської та Київської областей[1]. Такий стан зумовлений недостатньою кількістю об’єктів капіталовкладень та несприятливим інвестиційним кліматом у регіонах.

 

2. Недостатність власних коштів місцевих бюджетів для вирішення покладених завдань зумовлена слабкістю податкової бази та недосконалими механізмами розподілу ресурсів. Незважаючи на щорічне зростання обсягу власних надходжень, їхня частка у доходах місцевих бюджетів поступово зменшується. Натомість зростає частка трансфертів, які передаються з Державного бюджету: якщо у 2007 р. частка трансфертів становила 43,3 % доходів місцевих бюджетів, то за результатами 2012 р. вона становить 53,6 %, за планом 2013 р. вона мала становити 53,7 %, а за прогнозом на 2014 рік – 45,0 %. Частка місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України скоротилась з 50,3 % за результатами 2010 р. до 41,8 % (план 2013 р.)[2]. У січні-вересні 2013 р. у доходах місцевих бюджетів 6 з 27 регіонів частка трансфертів у перевищила 70 %, у 7 регіонах вона становила 60-70 %, у 5 регіонах – 50-60 %, і лише в 9 регіонах – менше 50 %[3].

 

Довідково: Доходи місцевих бюджетів за січень-вересень 2013 року зросли на 5,2 % порівняно з відповідним періодом 2012 року і становили 76,4 млрд грн без урахування міжбюджетних трансфертів (з урахуванням трансфертів доходи зросли на 3,7 % і становили 158,9 млрд грн). В обсягах бюджетних ресурсів зростає частка дотацій вирівнювання і субвенцій з соціального захисту населення (на 9,7 та 12,9 % відповідно), частка інших дотацій, у т.ч. дотацій на соціально-економічний розвиток, скорочується (на 53,8 %). Відбулося збільшення обсягу трансфертів з державного бюджету у місцевих бюджетах на 2,4 % (з 80,6 до 82,5 млрд грн) при деякому скороченні їх частки у доходах місцевих бюджетів (на 0,7 в.п. до 51,9 %). Скорочується частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті – на 0,9 в.п. до 43,5 %. Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 23,4 %, отже збільшення порівняно з минулим роком склало 0,6 %.  

 

Значний обсяг трансфертів, з одного боку, означає можливість вільного, на розсуд органів місцевого самоврядування, використання дотацій вирівнювання (як частини трансфертів). Проте, з іншого боку, така значна частка трансфертів посилює і залежність місцевих бюджетів від державного, їхню неспроможність вирішити нагальні питання власними зусиллями. Недостатність коштів для виконання повноважень результує також у зростанні частки власних доходів місцевих бюджетів, які спрямовуються на виконання делегованих (переданих від держави) повноважень: якщо у 2010 р. питома вага обсягу власних доходів місцевих бюджетів, спрямованих на забезпечення делегованих повноважень, становила 26,3 % всіх доходів місцевих бюджетів, то у 2012 р. – 37,4 %, а планом на 2013 р. було передбачено 38,7 %. 

 

Видатки місцевих бюджетів продовжують спрямовуватись в основному на захищені статті, що зумовлено обмеженою ресурсною базою місцевих бюджетів. Найбільше за січень-вересень 2013 р. зросли видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення – на 4,8 млрд грн (на 13,1 %), освіту – на 2,7 млрд грн (на 5,3 %). Негативним є те, що зменшились видатки на житлово-комунальне господарство – на 2,3 млрд грн (на 34,4 %) та економічну діяльність – на 0,9 млн грн (на 12,9 %).

 

Довідково: Найбільший обсяг коштів спрямовано на соціальний захист і соціальне забезпечення (41,3 млрд грн (26,2 %) і охорону здоров’я (34,7 млрд грн, або 22,1 %). Обсяг видатків місцевих бюджетів без урахування коштів, що передаються до державного бюджету, склав 156,2 млрд грн, що на 4,8 % більше (з урахуванням коштів – 157,5, на 5,0 % більше). Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 43,5 %, що на 0,9 в.п. менше за відповідний період 2012 р. Рівень перерозподілу ВВП через місцеві бюджети становить 15,1 %, що на 0,5 в.п. більше за відповідний період 2012 р.  

 

3. Скорочення частки субвенцій на соціально-економічний розвиток у доходах місцевих бюджетів та їх обсягу, недостатність обсягу бюджету розвитку для здійснення капітальних видатків. Зокрема, у загальному обсязі трансфертів у січні-вересні 2013 р. ця частка значно зменшилась – з 10,6 до 5,0 % в обсязі всіх субвенцій із державного бюджету.

 

Довідково: Обсяг субвенції на соціально-економічний розвиток у 2012 р. склав 1,91 млрд грн, у 2013 р. – 1,34 млрд грн, план на 2014 – 1,04 млрд грн. Також, обсяг державних капітальних видатків, що розподіляються Кабінетом Міністрів України, у 2013 становив 1,4 млрд грн, а за планом на 2014 р. - 3,46 млрд грн. На 2013 р. було передбачено надання місцевим бюджетам 22 видів субвенцій загальним обсягом 4,1 млрд грн, з них два види обсягом 97,0 млн освоєно не було. Також, субвенції з місцевих бюджетів на виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку територій були перераховані в обсязі 135,6 млн грн, що на 19,8 % менше за січень-вересень 2012 року.

 

Проблемою у сфері субвенцій є те, що механізм їх розподілу на соціально-економічний розвиток заснований на суб’єктивних рішеннях вищих органів влади, що ускладнює реалізацію принципу самостійності місцевих бюджетів у частині мобілізації доходів та їх витрачання.

 

Додатковим джерелом видатків на капітальні цілі є бюджет розвитку, оскільки саме з цієї частини бюджету здійснюються капітальні видатки, тривалість яких перевищує один бюджетний (згідно законодавства – календарний) рік. Проте його обсяги і частка у доходах місцевих бюджетів є незначними, що не дозволяє фінансувати масштабні капітальні видатки. Так, у січні-вересні 2013 р. доходи бюджету розвитку (з урахуванням коштів, переданих із загального фонду бюджету до бюджету розвитку, та місцевих запозичень) склали 9,8 млрд грн, що на 8,6 % менше за обсяг доходів відповідного періоду попереднього року, хоча частка бюджету розвитку зросла на 1,2 в.п. і становила 12,8 % доходів місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів.

 

4. Спрямованість коштів Державного фонду регіонального розвитку (Фонду) на реалізацію проектів, які не можуть надати стимулу для подальшого розвитку і лише забезпечують нагальні потреби громад, що суперечить призначенню Фонду.

 

З 2013 р. набрав чинності новий порядок використання коштів Фонду, згідно з яким визначено умови участі місцевих бюджетів у співфінансуванні відповідних програм (проектів), а також заборонено спрямовувати бюджетні кошти (кошти Фонду) на фінансування інвестиційних програм (проектів), видатки на які передбачені за іншими бюджетними програмами. Проте залишаються недоліки у формуванні та використанні коштів Фонду:

-  фактична недостатність коштів Фонду: сума бюджетних призначень для Фонду на 2013 р. складала 918,5 млн грн (на 2012 р. було передбачено 1,6 млрд грн), що становить 0,5 % доходів загального фонду Державного бюджету. Це не узгоджується із вимогами Бюджетного кодексу України (ст. 24-1), згідно якої обсяг Фонду має складати не менше 1 % від загального фонду;

- порядок використання коштів Фонду не містить відомостей про відповідального виконавця бюджетної програми і заходи впливу у разі невиконання бюджетної програми. Також, зменшення мінімальної кошторисної вартості інвестиційних програм (проектів) регіонального значення з 5 до 1 млн грн., а програм районного значення – з 1 млн грн. до 200 тис грн. формує умови для розпорошення коштів по дрібних об’єктах, що зменшує важливість Фонду в аспекті забезпечення фінансування пріоритетних програм, які мають надати стимули для подальшої діяльності, забезпечити мультиплікативний ефект для подальшого розвитку;

- переліком інвестиційних програм (проектів) на 2013 р., так само як і в 2012 р., було передбачено фінансування за рахунок коштів Фонду робіт з будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів переважно у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, житлово-комунального господарства. Тобто передбачено фінансування робіт переважно по об’єктах соціальної інфраструктури, виділення коштів на розв’язання поточних проблем, що не відрізняється від цілей надання регіонам окремих субвенцій. Це викривляє мету створення Фонду – фінансування довгострокових капітальних проектів, спрямованих на створення й модернізацію виробничої, транспортної та інженерної інфраструктури на регіональному рівні.

 

5. Обмежена можливість кредитування проектів місцевого розвитку, недоступність кредитних ресурсів. Значним ресурсом для регіонів могли б стати кредитні ресурси, зокрема кошти, отримані від емісії облігацій місцевої позики - муніципальних цінних паперів (МЦП) та ресурси кредитних установ – інститутів спільного інвестування (ІСІ) та недержавних пенсійних фондів (НПФ). Проте поки що до емісії муніципальних цінних паперів вдається незначна кількість міських рад, а діяльність ІСІ та НФП не поширена на всі регіони.

 

Муніципальні цінні папери мають низку переваг перед іншими видами боргових зобов’язань: відсутність застави, встановлення безпосередніх відносин з інвесторами та ін. Це обумовлює поступове зростання їх привабливості, зацікавленість органів місцевого самоврядування інструментами фондового ринку для залучення інвестицій у розвиток регіонів та їх інфраструктури і має наслідком поступове відновлення ринку муніципальних облігацій. Так, якщо у 2010 р. Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України НКЦПФР не було зареєстровано жодного випуску облігацій місцевих позик, то у 2011 р. спостерігалось зростання зацікавленості органів місцевого самоврядування інструментами фондового ринку для залучення інвестицій у розвиток регіонів та їх інфраструктури. Обсяг торгів облігаціями місцевих позик у 2012 р.[4] збільшився в 4,5 разу порівняно з 2011 р. та склав 7,48 млрд грн.

 

Довідково: У 2012 р. емісію муніципальних цінних паперів було здійснено: Київською міською радою – на суму 5 415,25 млн грн, Дніпропетровською міською радою – 190,00 млн грн, Запорізькою міською радою – 50,00 млн грн, Кременчуцькою міською радою – 25,00 млн грн (усього на суму 5 680,25 млн грн). Для порівняння: обсяг емісії облігацій місцевої позики у 2011 р. був, як зазначалось вище, 584,50 млн грн, емітентами виступили Верховна Рада АР Крим на суму 400,00 млн грн, Запорізька – 25,00 млн грн, Черкаська – 60,00 млн грн, Харківська – 99,00 млн грн[5].

 

До негативних тенденцій на цьому ринку слід віднести збільшення місцевого боргу: на кінець вересня 2013 р. місцевий борг становив 21,4 млрд грн, з них внутрішній – 16,8 млрд грн, зовнішній – 4,5 млрд грн, і його обсяг зріс на 4,6 млрд грн (на 27,8 %) за 9 місяців 2013 р.

 

ІСІ та НПФ здатні акумулювати вільні грошові кошти та використовувати їх в якості інвестицій, вкладаючи у різні проекти комерційної або соціальної спрямованості. Економічні переваги ІСІ – це простіше управління інвестиціями, можливість диверсифікації інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди, можливість оперативного вилучення вкладених коштів у випадку необхідності, високий рівень доходності цінних паперів.

 

Сфера діяльності ІСІ у регіональному розрізі поступово розширюється, а сума накопичених активів зростає. Зокрема, станом на кінець 2011 р. 1090 одиниць ІСІ провадили свою діяльність у 16 областях України, найбільша кількість з яких – 755 – була зосереджена в м. Києві. Загальна сума діючих активів ІСІ становила 130,34 млрд грн. Станом на кінець 2012 р. 1177 одиниць ІСІ діяли у 15 регіонах, найбільша кількість – 841 – у м. Києві. Загальна сума діючих активів складала 160,42 млрд грн.

 

Довідково: Регіональний розподіл ІСІ у 2011 р.: м. Київ – 755 компаній, Дніпропетровська область – 85, Харківська – 76, Запорізька - 34, Донецька - 33, Одеська - 21, Івано-Франківська – 20, Львівська та Полтавська – по 18, Херсонська – 9, АР Крим – 8, м. Севастополь – 5, Черкаська – 3, Кіровоградська – 2, Київська – 2, Чернівецька – 1[6]. Регіональний розподіл ІСІ у 2012 р.: м. Київ – 841 компанія, Дніпропетровська область – 96, Харківська – 64, Донецька – 39, Запорізька – 36, Полтавська – 26, Івано-Франківська – 25, Одеська – 20, Львівська область – 19, АР Крим ‑ 10, Херсонська – 9, м. Севастополь – 7, Черкаська – 3, Кіровоградська – 2.

 

Діяльність НПФ[7] характеризується тенденцією до щорічного збільшення за показниками залучених коштів та збільшення кількості зацікавлених громадян. Незважаючи на значні темпи приросту пенсійних активів протягом останніх років, вони досить невеликі, якщо порівняти їх з обсягами активів інших банківських та небанківських установ. Нагромадження недержавних пенсійних фондів за 5 років діяльності становлять менше 1 % річного обсягу бюджету Пенсійного фонду України.

 

Упродовж 2012 року, як і впродовж попередніх років, загальна вартість активів НПФ демонструвала тенденцію до збільшення, а саме: зростання склало 20,3 %, і станом на кінець 2012 р. цей показник становив 1,66 млрд грн. НПФ загальною кількістю 84 одиниці провадили свою діяльність у 10 регіонах України. Для порівняння: на кінець 2011 р. загальна вартість активів 88 одиниць НПФ становила 1,38 млрд грн. НПФ провадили свою діяльність у 11 регіонах України.

 

Довідково: Регіональний розподіл НФП у 2012 р.: м. Київ – 65, Донецька область – 5, Дніпропетровська – 4, Львівська, Івано-Франківська та Харківська – по 2, Одеська, Херсонська та Запорізька області та АР Крим – по 1 (всього 84 одиниці). Регіональний розподіл НПФ у 2011 р.: м. Київ – 66, Донецька область – 5, Дніпропетровська – 4, Харківська та Івано-Франківська – по 3, Львівська – 2, Херсонська, Одеська, Київська, Запорізька області та АР Крим – по 1 (всього 88 одиниць).

 

6. Низький рівень залучення регіонів до міжнародних фінансових проектів. На рівні регіонів в Україні реалізуються різні проекти за рахунок фінансових інструментів ЄС. У 2007-2013 рр. допомога надавалася з декількох джерел, найперше – з коштів Національної індикативної програми для України Європейського інструменту сусідства та партнерства (бюджет на період 2011-2013 рр. становив 470,1 млн євро)[8]. У цій програмі брали участь Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська, Львівська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Інші регіони незначною мірою охоплені проектами міжнародної технічної та фінансової допомоги і тому позбавлені значного обсягу ресурсів.

 

Довідково: Кошти транскордонних, міжрегіональних та регіональних програм Інструменту європейського сусідства та партнерства не мають національного розподілу, а виділяються на реалізацію багатосторонніх проектів, які відбираються на конкурсній основі. Основними програмами, які були поширені в Україні, в цьому контексті є програми прикордонного співробітництва на вказаний період. У цей час Україна мала доступ до трьох програм прикордонного співробітництва: «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна» (бюджет програми 68,6 млн євро), «Україна-Польща-Білорусь» (бюджет програми 186,2 млн євро), «Україна-Румунія-Молдова» (бюджет програми 126,7 млн євро). Крім цього, українські заявники брали участь у конкурсах на фінансування проектів в рамках регіональної програми «Чорне море» (бюджет програми 21,3 млн євро), а також міжрегіональних програмах «Центральна Європа» та «Південно-Східна Європа»[9].

 

Окремі міжнародні проекти – зокрема, EUROPEAID та USAID – допомагають вирішувати нагальні проблеми розвитку економіки окремого регіону. Їхні кошти надаються на вирішення окремих критичних проблем – наприклад, житлово-комунального господарства. Зокрема, в Україні започатковано відбір міст до участі в проекті «Муніципальна енергетична реформа» Агентства США з міжнародного розвитку. Особлива увага за цим напрямом приділяється реалізації проектів, спрямованих на енергозбереження та економію природного газу.

 

Довідково: Проект Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Муніципальна енергетична реформа» (МЕР) розрахований на 4 роки. Його загальна вартість складає 14,5 млн дол. США. У його рамках провідні міжнародні експерти надаватимуть містам фахову допомогу в розробці конкретних планів дій по енергозбереженню та залученню для їх реалізації фінансів міжнародних фінансових організацій. Для участі в проекті приймаються заявки від міст-потенційних учасників, з яких буде відібрано 15 учасників (міста з населенням від 100 тис. до 1 млн). Мета проекту – підвищення енергетичної безпеки України, збільшення енергоефективності, зокрема, впровадження енергозберігаючих технологій, скорочення викидів парникових газів в атмосферу та залучення в галузь приватних інвестицій[10].

 

Участь місцевої влади у проектах, які фінансуються за кошти фондів та програм різних країн, зокрема, країн ЄС, могло б стати вагомим фінансовим додатком до вирішення місцевих питань. Проте на заваді цьому стоять:

- відсутність доступної інформації щодо проектів – часто місцеві ради не володіють інформацією про існування проектів взагалі, або не знають, де потрібно знаходити інформацію про них;

- технічна складність подання заявки на участь у проекті, необхідність у стислий строк підготувати великий за обсягом, розгорнутий, економічно обґрунтований та достовірний бізнес-план проекту, економічна потреба у якому ще має бути підтверджена фахівцями і який має бути представлений англійською/французькою мовою. 

 

Зміна системи фінансового забезпечення регіонів має ґрунтуватися на усвідомленні необхідності надання регіонам достатньої кількості повноважень у соціально-економічній сфері щодо залучення, акумулювання й розпорядження фінансовими ресурсами для власних потреб з метою досягнення цілей стабільного розвитку.

 

Стратегічними напрямками реформування системи фінансового забезпечення регіонів мають стати:

1. Формування сприятливого інвестиційного середовища у регіонах та забезпечення інвестиційними ресурсами регіонів України.
2. Посилення фінансової достатності місцевих бюджетів шляхом розширення переліку місцевих податків та зборів, перерахування частини від надходжень загальнодержавних податків, зміни принципів фінансування повноважень місцевих органів та системи розрахунку міжбюджетних трансфертів.
3. Зменшення ролі суб’єктивного чинника при розподілі субвенцій на соціально-економічний розвиток із Державного бюджету через запровадження формалізованих параметрів надання інвестиційних субвенцій; посилення значення бюджету розвитку як одного з вагомих джерел капітальних видатків місцевої влади.
4. Перетворення Державного фонду регіонального розвитку України на реальний інструмент фінансування капітальних видатків, які можуть дати потенційний довгостроковий ефект.
5. Розширення переліку міських рад, які мають право здійснювати емісію муніципальних цінних паперів; залучення заощаджень населення до обігу у фінансовій сфері та трансформація їх у кредитні та інвестиційні ресурси.
6. Залучення до проектів у рамках міжнародного співробітництва якомога більшого числа регіонів.

Досягти ефективного і достатнього рівня фінансового забезпечення регіонів можливо на основі наступних кроків.

1. У напрямі сприяння надходженню інвестиційних ресурсів до регіонів, які відчувають їх нестачу:

Міністерству економічного розвитку та торгівлі України:

- сприяти надходженню інвестицій у регіони за допомогою використання інструменту державного замовлення на виготовлення необхідної продукції; 

- ініціювати внесення змін до Закону України «Про режим іноземного інвестування» (розділ IV) стосовно застосування норм прискореної амортизації до основних фондів підприємств реального сектора, у які було вкладено іноземний капітал, з метою спрямування амортизаційних відрахувань на подальші інвестиційні потреби підприємств;

- створити сприятливі умови для формування промислових (індустріальних) парків у регіонах, які мають нижчі темпи розвитку порівняно з іншими, шляхом пошуку та виділення земельних ділянок і вирішення питань землевідведення для розміщення інфраструктури і виробничих об’єктів таких парків, поширення інформації про такі парки з метою залучення фахівців до роботи у них, сприяння пошуку учасниками промислового парку ринку збуту продукції та контрагентів;

місцевим органам влади та органам місцевого самоврядування:

- сприяти поширенню різних механізмів взаємодії між підприємствами та органами влади і самоврядування, зокрема таких як державно-приватне партнерство і міжрегіональне співробітництво, за допомогою пропагування економічних (прибуток) і іміджевих (участь у фінансуванні проектів соціальної сфери, збереження довкілля та ін.) переваг такої взаємодії – при реалізації проектів у будівництві, розбудові шляхів сполучення, у розробці родовищ корисних копалин, формуванні систем енергопостачання, прокладанні мережі водозабезпечення, проектів високого соціального значення – наприклад, розбудови соціальної інфраструктури;

обласним радам:

- у середньострокових стратегіях соціально-економічного розвитку регіонів та щорічних програмах розвитку регіонів передбачити заходи щодо залучення інвестицій на започаткування нового виробництва, яке матиме попит, або перепрофілювання існуючого з метою насичення внутрішнього ринку і подальшого збільшення притоку інвестицій;

- формувати інвестиційний клімат шляхом створення мережі інвестиційної інфраструктури – консультативних, посередницьких організацій та установ, Агентств регіонального розвитку, які формуватимуть привабливий імідж територій та надаватимуть потенційним інвесторам інформацію про об’єкти інвестування.  

 

2. У напрямі збільшення обсягу власних коштів місцевих бюджетів для вирішення покладених завдань:

Міністерству фінансів України:

- ініціювати внесення змін до Податкового кодексу України (ст. 10) стосовно відновлення податку з реклами та ринкового збору; до Бюджетного кодексу України (ст. 64) стосовно надання права органам місцевого самоврядування запроваджувати податок з реклами та ринковий збір та встановлювати їх граничні розміри; до Бюджетного кодексу України (ст. 64) стосовно зарахування частини надходжень від податку на прибуток підприємств всіх форм власності, крім комунальної, до бюджетів місцевого самоврядування (міст, селищ, сіл);

- ініціювати внесення доповнень до Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів[11] стосовно врахування специфіки окремих територій (зокрема, гірських, малонаселених, віддалених) при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів шляхом запровадження коригувального коефіцієнту «віддаленість від центрів надання соціальних послуг» у фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, які затверджуються Кабінетом Міністрів України;

- вживати заходи щодо повного фінансового забезпечення виконання місцевими радами делегованих повноважень за рахунок коштів, переданих з Державного бюджету України, з тим щоб власні кошти громад витрачалися на виконання власних повноважень громад;

- ініціювати поступовий перехід від нормативу «бюджетна забезпеченість» (згідно якого планування видатків на наступний рік іде за принципом «від досягнутого») до нормативу «соціальна забезпеченість» (необхідний рівень забезпечення стандартами послуг у соціальній сфері) при розрахунку видаткових потреб територій та громад, з тим щоб мати змогу враховувати реальні потреби громадян усіх регіонів.

 

3. У напрямі удосконалення принципів виділення субвенцій на соціально-економічний розвиток та підвищення ефективності і цільового характеру видатків бюджету розвитку:

Кабінету Міністрів України:

- ініціювати розробку процедури конкурсного відбору пропозицій від місцевих рад регіонального рівня щодо отримання субвенцій на соціально-економічний розвиток. Критеріями відбору мають бути: нагальна необхідність субвенції для розвитку громади чи регіону, визначена самою місцевою радою, подана головним розпорядником бюджетних коштів та прийнята урядом; неможливість отримання коштів на виконання даного проекту із інших джерел, крім Державного бюджету;

- ініціювати запровадження поняття «бюджетна інвестиція», унормування його у Бюджетному кодексі України як «капіталовкладення, здійснюване винятково з бюджету розвитку місцевого бюджету, напрям якого визначається органом місцевого самоврядування», унормування принципів надання таких бюджетних інвестицій та чітке визначення відмінності поняття «бюджетна інвестиція» від понять «видатки місцевого бюджету на соціально-економічні цілі» (Глава 14 Бюджетного кодексу України) та «субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів)» (статті 105 і 107 Бюджетного кодексу України).  

- ініціювати зміни до законодавства щодо розширення податкової бази бюджету розвитку у складі місцевого бюджету за рахунок включення до неї частини надходжень від податку на прибуток підприємств всіх форм власності, крім комунальної (стаття 71 Бюджетного кодексу України).

 

4. У напрямі забезпечення спрямованості коштів Державного фонду регіонального розвитку на реалізацію проектів, які можуть надати стимул для подальшого розвитку.

Міністерству фінансів України:

- забезпечити оновлення принципів формування і витрачання коштів Фонду регіонального розвитку – фонд має діяти як окрема фінансово-кредитна установа, а не як частина Державного бюджету України, повинен мати право акумулювати кошти з різних джерел – внутрішніх (кошти інвесторів та з бюджету) і зовнішніх (інвестиції та кредити), державних і приватних;

- унормувати принципи фінансування за рахунок коштів Фонду винятково капітальних проектів, що сприятимуть формуванню «ареалів економічного зростання» на регіональному рівні, реалізації інноваційно-інвестиційних програм розвитку й модернізації виробничої, транспортної та інженерної інфраструктури, створенню нових робочих місць.

 

5. У напрямі збільшення можливостей кредитування проектів місцевого розвитку та збільшення доступності кредитних ресурсів:

Міністерству фінансів України -   сприяти розширенню сфери застосування облігацій місцевих позик та сфери дії інститутів спільного інвестування і недержавних пенсійних фондів, створенню умов для зацікавлення громадян у вкладанні коштів в ІСІ та участі в НПФ шляхом:

- вжиття заходів щодо зменшення місцевого боргу за рахунок законодавчого визначення частки доходів загального фонду місцевого бюджету, необхідної для погашення та обслуговування місцевих боргів, чіткого визначення повноважень органів місцевого самоврядування щодо обслуговування боргу;

- ініціювання внесення змін до Бюджетного кодексу України (стаття 16) стосовно зниження «прохідного бар’єру» для міст, що можуть здійснювати місцеві запозичення, по чисельності населення із 300 тис. до 200 тис. мешканців;

- забезпечення вирівнювання дохідності МЦП з дохідністю за облігаціями внутрішньої державної позики, заохочення різних суб’єктів господарювання та фізичних осіб до придбання МЦП шляхом встановлення вигідних ставок; підвищення інтересу місцевих рад та інвесторів до випуску і придбання МЦП шляхом збільшення їх ліквідності, збільшення строку дії МЦП;

- сприяння формуванню міжрегіонального комунального банку як елементу інфраструктури ринку МЦП з метою підвищення якості управління ринком МЦП; завданнями банку можуть бути: проведення операцій із заставою позики, рейтингова оцінка облігаційних позик, акумулювання фінансових ресурсів міських рад декількох регіонів;

- запровадження пільгового оподаткування інвесторів, які вкладають кошти в ІСІ на довгий термін, або зменшення ставки оподаткування інвестиційного доходу, отриманого від інвестицій в цінні папери, здійснених на термін більше одного року, з метою підвищення інвестиційної активності фізичних осіб;

- розширення інструментів для інвестування, доступних для ІСІ, зокрема, повноцінне впровадження похідних цінних паперів; посилення контролю за емітентами, цінні папери яких торгуються на організованому ринку, з метою підвищення якості активів; спрощення процедури оформлення придбання цінних паперів ІСІ;

- сприяння залученню громадян до участі у НПФ шляхом проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення про вигідність НПФ, вжиття заходів щодо захисту коштів громадян у НФП від ризиків знецінення та невиплати.

 

6. У напрямі підвищення рівня залученості регіонів до міжнародних фінансових проектів:

Міністерству закордонних справ України вживати заходи щодо залучення України до реалізації окремих стратегічних завдань ЄС, наприклад, щодо входження до складу учасників (member state) реалізації Стратегії ЄС для Дунайського регіону[12];

місцевим радам:

- на основі інформації про реалізацію проектів ЄС за рахунок фінансових інструментів ЄС (у рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства, за рахунок Європейського інвестиційного банку, Інвестиційного інструменту політики сусідства) та Пілотної програми регіонального розвитку Східного партнерства, готувати документи для участі у таких проектах;

- активізувати діяльність щодо вступу до числа учасників європейських регіональних асоціацій – Асамблеї європейських регіонів, Ради європейських муніципалітетів та регіонів, Конференції європейських законодавчих асамблей, Асоціації європейських прикордонних регіонів, Конференції периферійних морських регіонів, Конференції президентів регіонів із законодавчими повноваженнями, Європейської асоціації представників місцевого самоврядування гірських регіонів та Європейських міст та ін.

 

Відділ регіонального розвитку

(О.В. Шевченко)