"Організаційно-економічні механізми активізації транскордонного співробітництва на прикордонних територіях західних регіонів України". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці висвітлені основні організаційно-економічні механізми, дія яких спрямована на створення сприятливих умов ефективної та взаємовигідної співпраці суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва задля підвищення соціально-економічного розвитку та рівня життя мешканців. Обґрунтовано напрями державної політики щодо удосконалення означених механізмів, зокрема для подолання викликів та загроз, які виникають у транскордонному просторі України та ЄС.

 

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА ПРИКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЯХ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

 

Складність процесів і явищ, які нині спостерігаються у транскордонному просторі України, актуалізує значимість формування і реалізації державної політики транскордонного співробітництва, значення якої до останніх подій недооцінювалося у порівнянні з сусідніми державами. Неефективне використання відомих у Європі організаційно-економічних механізмів розвитку транскордонного співробіт­ництва (ТКС) зумовлює необхідність їх подальшої адаптації для України.[1]

 

Слід зазначити, що слабке використання потенціалу транскордонного співробітництва в Україні зумовлене дією цілої низки механізмів блокування взаємодії. Так, якщо правове середовище України щодо розвитку транскордонного співробітництва в основному сформоване, то організаційно-економічні механізми взаємодії суб’єктів економічних відносин по обидва боки кордону потребують значного удосконалення.

 

Найбільш відчутні негативні наслідки низької ефективності організаційно-економічних механізмів транскордонного співробітництва на Заході України виявляються в наступних аспектах:

 

1. Зростаюча асиметрія розвитку (життєвого рівня населення, економіки, соціальних послуг тощо) територій західних областей та суміжних прикордонних територій сусідніх країн, які є членами ЄС.

 

Так,  за даними Львівської області та Підкарпатського воєводства майже за всіма показниками польська сторона перевищує українські показники в 2-4 рази (на початку 90-х років показники були майже рівні).

 

Слід звернути увагу на кількість зареєстрованих підприємств на польській стороні в порівнянні з українською (перевищення майже у 10 разів). Це робочі місця, доходи громадян і їх життєвий рівень, а, відповідно, і доходи регіону. Окрім того, інтенсивно розвиваються інфраструктура оточення бізнесу (технологічні парки, система надання послуг, бізнес-інкубатори тощо), комунікаційна, соціальна, освітня інфраструктура, яка підвищує доступність периферійного регіону, забезпечує формування інноваційної моделі розвитку та регіональну конкурентоспроможність.

 

Такий прискорений розвиток суміжних територій країн-членів ЄС відбувається за чітким сценарієм, який визначається організаційно-економічним механізмом стратегічного планування. А це значить, що є поставлені цілі, обрані пріоритети, визначені засоби досягнення цілей, що  відображене у відповідних Стратегіях регіонального розвитку в загальній системі стратегічного планування розвитку ЄС та національних економік. Щодо сфери транскордонного співробітництва, механізми реалізації регіональної політики ЄС розповсюджені також на прикордонні території України.

 

Проте, поруч з цим, на прикордонних територіях країн ЄС реалізуються багато інших спільних політик ЄС (торговельна, конкурентна, транспортна, аграрна та інші), що в сукупності створює умови їх прискореного соціально-економічного розвитку. Для реалізації цих політик розроблені відповідні організаційно-економічні механізми, які, на жаль, не використовуються в Україні (чи імітується їх використання), що, в свою чергу, зумовлює відставання соціально-економічного розвитку її прикордоння.

 

Якщо уважно розглянути еволюцію пріоритетів та цілей регіональної політики ЄС щодо України в сфері транскордонного співробітництва, можна зауважити, що вони спрямовані на поступове формування всіх елементів інституту транскордонного співробітництва. Важливим чинником ефективної реалізації всіх стратегій у країнах ЄС є постійний моніторинг і актуалізація завдань та оперативних цілей, що супроводжується прозорістю та доступністю до інформації для контролю з боку громадян. Тобто, формування громадянського суспільства, розвиток демократичних засад функціонування економіки прикордонного регіону, забезпечення контролю за діями владних органів тощо є одним із основних організаційно-економічних механізмів активізації транскордонного співробітництва і використання потенціалу останнього.

 

2. Недостатнє використання потенціалу ТКС у ключових сферах (економічній, соціально-культурній та інституціональній) у порівнянні з прилеглими територіями країн ЄС, що проявляється у зменшенні ділових контактів, взаємних інвестицій, спільних підприємств, низькій інтенсивності створення спільних мереж, кластерів та інших сучасних форм організації території.

 

З огляду на можливості використання потенціалу співробітництва для прискорення соціально-економічного розвитку регіону, слід зазначити, що прикордонні області України у порівнянні із суміжними територіями країн ЄС значно відстають. І основним бар’єром при цьому залишається інфраструктура державного кордону, правила його перетину людьми, товарами, послугами, капіталом.

 

Основним досягненням ЄС у транскордонному просторі є нівелювання впливу наявності кордону на ведення спільної господарської діяльності. У той же час посилення бар’єрної функції кордону на Заході України у 2004 та 2007 роках значно загальмувало розвиток ТКС і не сприяло розв’язанню спільних для суміжних територій проблем. Нині кожна сторона намагається самостійно вирішувати проблеми власних територій, використовуючи координаційні можливості ТКС лише у поодиноких випадках. Проте поступове зростання розбіжностей у функціонуванні економічних механізмів по обидва боки кордону зумовлюють посилення загроз для відстаючої сторони, насамперед, з огляду на відплив ресурсів у більш продуктивне середовище[2].

 

3. Складність перетину кордону Україна – ЄС, яка зумовлюється, окрім візового режиму для українців, низьким рівнем розвитку прикордонної інфраструктури (дороги, залізничні колії, контрольно-пропускні пункти тощо) як у кількісному, так і в якісному значенні. Ця проблема стосується не лише прикордонної інфраструктури, але і правових норм перетину державного кордону та роботи прикордонних переходів, у тому числі тривалого часу очікування для пасажирів та митного огляду вантажів. Візовий режим та діяльність консульств держав-членів ЄС в Україні, які, з різних причин, не в змозі ефективно обробляти подані візові заявки, також є частиною проблеми.

 

Так, протягом 2013-2014 років на українсько-польській ділянці кордону відкрито два міжнародних пункти перепуску через кордон з механізмом спільного догляду на польській стороні, що значно прискорило час перетину кордону. Проте доїзд до цих КПП з української сторони обмежується низьким технічним рівнем під’їзних шляхів і, особливо, критичним станом доріг у невеликих містах.

 

4. Відсутність «спільних продуктів» українських учасників ТКС та партнерів з суміжних територій. Основним моментом щодо розвитку прикордонних територій України є виявлення спільних проблем по обидва боки кордону. Це можливо лише при сприйнятті транскордонного регіону як унікальної територіальної суспільно-економічної системи. Ефективне вирішення спільних проблем лежить у площині формування спільних стратегічних документів із формулюванням завдань для територіальних органів влади по обидва боки кордону та спільних організаційних структур, до яких відносяться, насамперед, єврорегіони.

 

У поточний час за програмою Польща-Україна-Білорусь реалізується транскордонний проект «Розробка Стратегії розвитку рекреаційного туризму польсько-української частини Карпатського Єврорегіону». І це не єдиний проект щодо розробки спільних документів. Проте основною при цьому залишається розробка механізму «спонукання або примусу» щодо реалізації в подальшому спільної Стратегії суб’єктами господарювання по обидва боки кордону. Тобто в спільній Стратегії повинні бути чітко означені процедури її реалізації і взаємовідносин сторін, а також підтверджена згода сторін на реалізацію стратегії.

 

5. Низька активність українських учасників у процесах ТКС, особливо територіальних громад, асиметрія масштабів співпраці різних районів і населених пунктів.

 

Однією з вимог більшості програм міжнародної технічної допомоги є співфінансування проектів з місцевих бюджетів. Зокрема, в Програмі «Польща-Білорусь-Україна» передбачений механізм співфінансування, який з боку бенефіціара має складати не менше 10 % загальної вартості проекту.

 

Водночас, варто зазначити, що фактична виплата грантових коштів здійснюється на рівні до 80 % від загальної вартості проекту (при передбачених 90 %); решту 10 % бенефіціар отримує після затвердження кінцевого звіту. Для отримувача такого гранту це означає, що на початковому етапі необхідно інвестувати у проект додатково ще 10 % вартості, які в подальшому компенсуються чи не компенсуються в залежності від результатів реалізації проекту.

 

За даними статистики загальний бюджет 50 підтриманих проектів, які нині реалізуються на Львівщині, становить 70,4 млн євро, в тому числі 35,4 млн євро – бюджет українських учасників. Власний внесок українських учасників відповідно становить 3,5 млн євро, в середньому 70,8 тис. євро на один проект. Тобто для виконання проекту необхідно в середньому 141,6 тис. євро власного внеску. Це досить значима сума, а для неурядових організацій і державних установ – практично недоступні кошти. Саме цей чинник є одним з найбільш стримуючих для активної участі українських учасників в ТКС (на відміну від польських, які мають набагато ширші можливості для дофінансування проектів).

 

Стратегічні орієнтири державної політики в напрямі підвищення ефективності організаційно-економічних механізмів активізації транскордонного співробітництва України та ЄС мають бути спрямовані на:

1. Завершення формування системи управління/координації транскордонним співробітництвом в Україні, визначення місця і ролі єврорегіональних структур у регіональному розвитку. Система транскордонного співробітництва в Україні повинна передбачати наявність необхідних складових: правила (формальні і ментальні); суб’єкти економічних відносин (єврорегіони, агенції регіонального розвитку, громадські організації); механізми контролю, спонукання та/або примусу реалізації такого інституту (фінансове забезпечення, моніторинг та контроль).
2. Забезпечення дієвості системи стратегічного планування розвитку ТКС в регіональній політиці України, яке, однак, можливе лише за наявності визначеного координатора ТКС на центральному рівні, у функції якого входитиме методологічне забезпечення розвитку співробітництва. Окрім того, повинні бути розроблені організаційно-економічні механізми реалізації стратегій у транскордонному просторі.
3. Розширення спектру внутрішніх організаційно-економічних механізмів активізації транскордонного співробітництва.

Так, зважаючи на існуючий механізм співфінансування транскордонних проектів з боку ЄС, Львівська обласна рада ініціювала розробку «Порядку співфінансування проектів міжнародної технічної допомоги з обласного бюджету» (затверджений у березні 2014 року сесією обласної ради), згідно якого за результатами конкурсу з відбору проектів в обласному бюджеті передбачалися певні кошти на дофінансування. Так, на 2012-2014 рр. було передбачено 1,1 млн грн для співфінансування проектів міжнародної технічної допомоги.

 

В межах зазначених стратегічних орієнтирів державної політики необхідним є здійснення таких заходів:

1. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України – здійснити методологічне забезпечення і впровадити систему стратегічного планування транскордонного співробітництва, у тому числі реалізації спільних стратегій транскордонних регіонів чи єврорегіонів. Зокрема, в управлінні міжнародного співробітництва цього Міністерства відновити відділ транскордонного співробітництва для забезпечення реалізації державної політики щодо ТКС, актуальність якої підтверджена нинішньою ситуацією у прикордонних регіонах України.
2. Переглянути механізми фінансування проектів ТКС з Державного фонду регіонального розвитку чи інших бюджетних джерел і узгодити їх дію з механізмами фінансування проектів за ініціативами ЄС.
3. Забезпечити організаційну і фінансову підтримку учас­ників міжнародних проектів, що реалізуються в межах програм співробітництва ЄС із сусідніми країнами. Для цього доцільно передати повноваження місцевим органам влади щодо конкурсного відбору проектів міжнародного співробітництва та прийняття рішення про їх дофінансування в межах виділеної квоти з коштів державного бюджету чи за рахунок відповідної статті видатків місцевого бюджету. Запровадження такого механізму фінансування можливе за умови формування державного бюджету «знизу – догори» і передачі повноважень з формування місцевих бюджетів громадам, що забезпечить їх фінансову самостійність при реалізації спільних міжнародних проектів, у тому числі і транс­кордонних.
4. Органам влади і місцевого самовря­ду­ван­ня регіонального рівня у співпраці з регіональними торговельно-промисловими палатами здійснювати активну підтримку економічної складової транскордонної співпраці і надання консультацій еконо­мічного характеру для підприємств, що перебувають у пошуку партнерів по той бік кордону.
5. Регіональним органам влади активно сприяти поінформованості потенційних бенефіціарів про існуючі програми ТКС. Для підвищення ефективності реалізації проектів на офіційних веб-сторінках обласних, районних, міських державних адміністрацій доцільно розмістити перелік та умови відповідних програм технічної допомоги ЄС, а також власну регіональну стратегію розвитку транскордонного співробітництва. Метою роботи у цьому напрямі є узгодження проектів з регіональними, державними та загальноєвропейськими пріоритетами, досягнення взаємоузгодженості реалізації проектів у різні часові періоди і з різними джерелами фінансування.

Розширення інформаційної підтримки ТКС можна досягти і шляхом популяризації переваг і позитивних ефектів ТКС серед населення прикордонних регіонів, інформаційного сприяння у формуванні ініціативних груп просування ТКС у різних його формах і проявах: прикордонних асоціацій, транскордонних громадських організацій, міжнародних підприємницьких об’єднань, багатонаціональних культурних товариств тощо.

 

Регіональний філіал у м. Львові

 (Н.А. Мікула)

№15, Серія «Регіональний розвиток»