Анотація
В аналітичній записці виявлено основні проблеми, пов’язані з низьким рівнем інноваційної активності на сільських територіях Карпатського регіону України, досліджено джерела та причини виникнення цих проблем, а також запропоновано напрями їх вирішення та організаційно-економічні механізми стимулювання інноваційного розвитку сільських територій Карпатського регіону.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ
Однією з найгостріших проблем розвитку сільських територій західних регіонів України впродовж останніх років залишається низький рівень інноваційної активності суб’єктів господарювання, що працюють у сфері аграрного виробництва та суміжних із ним секторах економіки. Проблема ускладнюється фактичною відсутністю інноваційно-активних несільськогосподарських підприємств у сільській місцевості, а також моральним старінням соціальної та комунальної інфраструктури села. Це знаходить своє відображення у зменшенні інвестування у розвиток сільської місцевості, втраті ресурсного і людського потенціалу сільських територій, насамперед у регіонах, які відзначаються специфічними природно-кліматичними умовами та малоземеллям, зокрема у Карпатському регіоні України.
Водночас, без впровадження інновацій у сфері аграрного виробництва та у несільськогосподарських видах економічної діяльності на сільських територіях Карпатського регіону, а також без модернізації соціальної та комунальної інфраструктури села значний природно-ресурсний і людський потенціал економіки села залишатиметься нереалізованим. Більше того, це посилюватиме соціальну напругу та політичну нестабільність у регіоні.
Між тим, реалізація інноваційних проектів на сільських територіях Карпатського регіону пов’язана з низкою ризиків, які ослаблюють інтерес потенційних інвесторів вкладати кошти у цю сферу, у т.ч.: значна частка особистих господарств населення у землекористуванні та виробництві сільськогосподарської продукції; малоземелля; великий термін окупності інноваційних проектів у сільському господарстві, порівняно з іншими видами економічної діяльності тощо. Обмежуючим чинником для стрімкого поширення інновацій у аграрному секторі Карпатського регіону також є значна залежність останнього від природно-кліматичних умов, сезонності виробництва та настання непередбачуваних (надзвичайних) обставин (повінь, посуха тощо).
Серед системних проблем, що гальмують інноваційний розвиток сільських територій Карпатського регіону, на особливу увагу заслуговують наступні:
1. Моральна і фізична зношеність об’єктів комунальної інфраструктури.
Протягом багатьох років об’єкти комунальної інфраструктури сільських територій регіону не фінансуються належним чином, що призводить до їх занепаду та руйнування. Притаманне періоду планово-адміністративної економіки інвестування та фінансове забезпечення цих об’єктів з бюджетів колгоспів і радгоспів було зруйноване після їх реорганізації. Натомість альтернативного організаційно-економічного механізму впроваджено не було. До того ж, сільські території Карпатського регіону відзначаються традиційно складними географічними умовами для розбудови об’єктів соціальної інфраструктури села, що зумовлено складним гірським рельєфом місцевості, її периферійністю та малоземельністю.
Довідково. Частка загальної житлової площі сільських територій Карпатського регіону, які обладнано водогоном, у 2010 році становила 31,5 %; каналізацією – 30,1 %; опаленням – 29,4 %. У гірських районах Львівщини (Сколівському, Старосамбірському, Турківському) центральним водогоном забезпечено лише 9 поселень. Подібне становище спостерігається і в інших областях Карпатського регіону[1]. У гірських районах Львівщини протяжність газової мережі складає лише 603,7 км, відтак лише половина помешкань забезпечена газом[2]. Рівень газифікації у Карпатському регіоні загалом дуже низький, особливо в гірських районах і сільській місцевості, де переважають споживання балонного газу і опалення помешкань вугіллям, що створює додаткові побутові незручності для населення.
2. Занепад соціальної інфраструктури села, погіршення якості людського капіталу сільських територій регіону, що супроводжується зниженням їх інноваційного потенціалу.
Соціальна інфраструктура села на сьогодні перебуває у занедбаному стані. Безконтрольність діяльності об’єктів соціальної та комунальної інфраструктури села часто призводила до зміни профілю їх роботи, спричинила перехід до фінансування насамперед за рахунок отримання орендної плати від сторонніх організацій, розташованих у їх приміщеннях (зокрема – у приміщеннях сільських клубів, бібліотек, дитячих садків тощо). Як правило, такі кошти не спрямовувалися на розвиток відповідних об’єктів, а часто – просто розкрадалися.
Насамперед це стосується Карпатського регіону, де на сільських територіях проживає понад 50 % населення, тоді як в середньому в Україні цей показник становить 30 %. Мережа закладів соціальної інфраструктури та культурно-дозвіллєвого комплексу сільських населених пунктів Карпатського регіону щороку зменшується, що негативно впливає на можливості селян отримувати належну медичну допомогу, якісні освітні послуги та урізноманітнювати проведення власного дозвілля (Додаток А). Така ситуація призводить до стрімкого зниження якості людського капіталу.
3. Монофункціональний характер економічного розвитку сільських територій.
На сільських територіях Карпатського регіону фактично не спостерігається диверсифікації видів економічної діяльності. Домінує сільське господарство. Це обумовлено порівняно низькою щільністю розселення мешканців карпатських сіл, браком дієвих програм державної підтримки підприємницьких ініціатив та інноваційних ідей на селі, відсутністю належних можливостей для професійної перепідготовки та перекваліфікації мешканців сільських територій, недоступністю інформаційного забезпечення розвитку несільськогосподарських видів діяльності у сільській місцевості.
Суто аграрна спеціалізація сільських територій регіону призводить не лише до заниження рівня доходів сільського населення, зумовлюючи вельми низький рівень його життя, але й унеможливлює повноцінну реалізацію особистого потенціалу розвитку мешканців карпатських сіл.
Монофункціональність сільських територій Карпатського регіону також обмежує можливості акумулювання достатньої кількості інвестиційних ресурсів у сільській економіці, в тому числі з метою реалізації інвестиційних проектів інноваційного спрямування. Сприйняття владою сільських територій регіону виключно крізь призму проблем аграрного сектору економіки консервує стереотипне мислення щодо неможливості їх багатофункціонального розвитку, послаблюючи перспективи реалізації інноваційних проектів у сферах туризму, енергетики, побутових послуг,
ІТ-технологій на основі застосування сучасних інформаційних технологій, що дозволили б подолати обмеження, спричинені віддаленістю карпатських сіл, низькою щільністю населення та відсутністю належного доступу до традиційних джерел інформації.
Довідково. В усіх областях Карпатського регіону станом на 2011 рік підприємницька активність у сільському господарстві була вищою, ніж в середньому по Україні. Так, якщо середня у державі кількість фермерських господарств становить 79,6 % від загальної кількості сільськогосподарських підприємств, то для Карпатського регіону вона наближається до 90 %, а у Закарпатській області сягає 95,5 %. Проте кількість працівників, зайнятих у фермерських господарствах Карпатського регіону, є відносно малою. Наприклад, на 4,5 % сільськогосподарських підприємств Закарпатської області зайнята майже половина (44,5 %) працівників цієї сфери. При цьому відсоток осіб, зайнятих у фермерських господарствах, в усіх областях регіону є майже удвічі вищим, ніж у середньому по Україні (30,8 % проти 17,2 %).[3]
4. Низький рівень адміністративно-управлінської спроможності органів місцевого самоврядування сільських територіальних громад.
Надмірна бюджетна та адміністративна централізація супроводжується постійним дефіцитом і перманентною дотаційністю більшості місцевих бюджетів, зокрема у сільській місцевості Карпатського регіону. Це призводить до неспроможності органів місцевого самоврядування сільських територій регіону акумулювати достатню кількість інвестиційних ресурсів для реалізації програм інноваційного розвитку соціальної, комунальної та інноваційної інфраструктури села, а також унеможливлює якісну підтримку органами місцевого самоврядування інновацій у аграрному секторі економіки та в інших сферах господарської діяльності на сільських територіях регіону.
Суттєво обмежує інноваційний потенціал розвитку сільських територій Карпатського регіону України й відсутність координації функціонування різних складових сільської економіки на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Так, сільське господарство розвивається у руслі державної аграрної політики; сфера харчопереробки, обробної та легкої промисловості – в контексті пріоритетів промислового розвитку держави; функціонування малих підприємств стимулюється на основі заходів з розвитку підприємництва; будівництво інфраструктурних об’єктів та закладів соціальної сфери села – згідно стратегічних завдань відповідних профільних відомств. Натомість сільські територіальні громади виявляються фактично відірваними від процесів стратегування та програмування розвитку сільських територій. Як наслідок – втрачається синергетичний ефект, який має особливо важливе значення для інноваційного процесу.
Довідково. З виділених у 2011 р. на підтримку сільського господарства України 683 956,7 тис. грн підприємства Карпатського регіону отримали 13,1 %, а з суми 335 5811,8 тис. грн – загальної величини коштів за рахунок податку на додану вартість – Карпатський регіон отримав лише 1,5 %. Серед областей регіону допомога також була розподілена нерівномірно: Закарпатська область отримала лише 2,1 %, а Львівська – 55,4 %, решта розподілилась порівну між Івано-Франківською та Чернівецькою областями.
Зважаючи на зазначені проблеми, пріоритетами інноваційного розвитку сільських територій Карпатського регіону слід визнати:
1. Посилення інноваційної спрямованості сільськогосподарського виробництва.
Завданнями цього напряму мають стати органічне землеробство і тваринництво, розвиток «зеленої економіки», застосування інноваційних засобів захисту рослин і технологій обробки ґрунту, використання сучасних технічних засобів у сільській місцевості.
Довідково. У різних областях Карпатського регіону вже сьогодні реалізується низка інноваційних проектів. Серед них можна виділити: «Зелені інновації для відновлення традиційного сільського господарства в українських Карпатах», впроваджений у 2011 – 2012 роках Міжнародною благодійною організацією «Інформаційний центр «Зелене досьє» за підтримки програми «Матра» Посольства Королівства Нідерландів в Україні (базується на реальних потребах та можливостях, що існують в регіоні, для сталого розвитку сільського господарства й збереження біорізноманіття)[4]; «Розвиток інноваційних підходів у сталому використанні лісових ресурсів», зокрема у Карпатських горах, з огляду на досвід Швейцарії в області ведення лісового господарства в гірських регіонах (цілями реалізації цього проекту є впровадження органічних методів ведення сільського господарства як важливого джерела доходів та місцевого економічного розвитку у сільській місцевості, впровадження сертифікації органічної продукції і створення ринків для її збуту, а також доступ до фінансових послуг у сільській місцевості для того, щоб малі та сімейні підприємства з виробництва та переробки продукції мали доступ до кредитів)[5]; «Створення Карпатського бренду для місцевих харчових продуктів» швейцарсько-українського інноваційного проекту «Розвиток органічного ринку в Україні 2012 - 2016 роки» (його метою є сприяння інтеграції малих та середніх підприємств регіону в міжнародну торгівлю через сертифіковану органічну продукцію і посилення конкурентоспроможності українського органічного сектору шляхом: поліпшення якості та збільшення товарообігу вибраних органічних сільськогосподарських орних культур від малих та середніх підприємств для експорту; покращення якості та збільшення товарообігу органічної молочної продукції від малих та середніх підприємств для внутрішнього ринку; розвиток торговельної марки для регіональних харчових продуктів з Карпат; підвищення рівня комерційних послуг в органічному секторі; стимулювання створення сприятливого середовища для розвитку органічного сектору).
Компанія ДП «Голланд Плант Україна», яка успішно працює на Закарпатті з 2004 р., втілює у життя інноваційні підходи до садових рослин з використанням імунних сортів. Воно реалізовує проекти «Натуральне Яблуко» та «Шведська енергетична верба».
Фермерське господарство «Коник» на Закарпатті, починаючи з 2003 р., заклало 135 гектарів нових високоінтенсивних садів на базі старого майже тридцятирічного саду. Згідно вимог СОТ, господарство зареєструвало бренд «Яблука Закарпаття», під яким, у виготовлених на замовлення у Польщі гофрокартонних ящиках, успішно реалізовуються упаковані за європейськими стандартами відсортовані яблука. Крім яблук, виробляється також і натуральний яблучний сік нового покоління, який розливається у фігурні скляні пляшки. Він вичавлюється не пресом, як раніше, а добувається гравітаційним способом, тобто на центрифузі німецького виробництва.[6]
На Львівщині фірмами «Агротрейд» та «Агроль», спільно з голландськими інвесторами з квітня 2010 року на базі колишнього комбікормового заводу на території Золочівського району у с. Хильчиці діє ТзОВ «Д-Мікс». Підприємство працює на відродження українського сільського господарства, впроваджуючи безпечні, якісні, доступні голландські кормові добавки, зокрема готові гранульовані та концентровані корми вищої якості для птиці, свиней, кролів та великої рогатої худоби. Підприємство працюватиме за новітніми технологіями та європейськими стандартами з повністю автоматизованими процесами з метою забезпечення споживачів високоякісною та корисною для здоров’я м’ясною продукцією[7].
2. Інноваційний розвиток інфраструктури сільських територій регіону.
Реалізація цього пріоритету передбачає формування дієвого організаційно-економічного механізму фінансування інновацій, зорієнтованих на розвиток об’єктів соціальної, комунальної та інноваційної інфраструктури карпатських сіл; на реалізацію низки інноваційних проектів у сфері сільської медицини та освіти, будівництва доріг та телекомунікаційних мереж; забезпечення доступу мешканців сільських населених пунктів до мережі Інтернет.
3. Запровадження організаційно-економічних механізмів інноваційного розвитку людського капіталу сільських територій регіону.
Основним ресурсом для реалізації цього пріоритету є велика частка підприємств, населення та фермерських господарств, які відзначаються вищим рівнем мобільності та адаптованості до інновацій. Крім того, наближеність областей Карпатського регіону до кордону з ЄС, а також наявність значного потенціалу для розвитку високоспеціалізованого сільського господарства (екологічно чистого землеробства, органічного тваринництва, переробки молока і сироваріння на інноваційній основі тощо) дають підстави для залучення іноземних інвестицій у розвиток людського капіталу з метою подальшої реалізації інноваційних проектів у вказаних сферах господарювання.
Довідково. Чисельність і спеціалізація фермерських та особистих господарств населення у Карпатському регіоні свідчать про наближеність місцевих традицій аграрного виробництва до західноєвропейської культури ведення сільського господарства. Так, в Карпатському регіоні, так само, як і в країнах ЄС, надається перевага невеликим господарствам з незначним землеволодінням (до 10 га) над агрохолдингами, що дозволяє досягти високої якості та екологічної чистоти продукції.
Водночас, в Україні проблема розвитку інноваційного агробізнесу зумовлюється наявністю низки стереотипів сільських мешканців та керівників сільськогосподарських підприємств. Основними з них є: неготовність відмовлятися від дотацій і субсидій на користь ефективного інноваційного виробництва, небажання витрачати «зайві» кошти на проекти, які потребують додаткових організаційно-управлінських витрат і супроводжуються великою кількістю ризиків, нестача на вітчизняному ринку достатньої кількості ефективно функціонуючих консалтингових компаній, спроможних запропонувати ефективні шляхи трансферу інноваційних технологій з країн ЄС, відсутність відкритого конкурентного середовища у секторі агропромислового виробництва, основним напрямом зростання на якому є підвищення власної конкурентоспроможності підприємства, а не доступ до фіскальних пільг, бюджетних ресурсів чи експортних квот.[8]
4. Диверсифікацію сільської економіки регіону на інноваційній основі.
Багатофункціональність розвитку сільських територій означає, що завдяки відповідним організаційно-економічним механізмам підтримки та сприяння розвитку як сільського господарства, так і несільськогосподарських видів економічної діяльності на селі ці території повинні перетворитися на повноцінну частину національного господарства, де населення користуватиметься благами, за якістю та кількістю максимально прирівняними до урбанізованих систем з ідентичними можливостями особистого (кар’єрного) розвитку та економічного достатку.
Враховуючи це, слід констатувати, що багатофункціональний розвиток сільських територій Карпатського регіону є важливою складовою нарощування його інноваційного потенціалу, оскільки завдяки цьому збільшуватиметься чисельність тих видів несільськогосподарської діяльності, де впровадження інновацій може відбуватися швидше та ефективніше, ніж у аграрному секторі економіки. Крім того, багатофункціональний розвиток сільських територій створюватиме умови для максимальної реалізації синергетичного ефекту у функціонуванні економіки сільських територій регіону, що сприятиме підвищенню їх інвестиційної привабливості, зокрема в контексті реалізації інноваційних проектів. Насамперед, це стосується туризму та рекреації, сфери послуг, включаючи надання побутових послуг населенню, винесення у сільську місцевість (приміські зони) частини традиційно «міських» видів діяльності, зокрема розвитку харчової промисловості, IT-компаній, підприємств енергетичного сектору тощо.
Довідково. У світовій практиці поняття багатофункціонального розвитку сільських територій тісно пов’язане зі збільшенням частки несільськогосподарських видів діяльності на селі. Досвід зарубіжних країн, особливо економічно розвинутих, вказує на зростаючу важливість несільськогосподарських видів діяльності на сільських територіях як альтернативних джерел доходів та передумов подальшого соціально-економічного розвитку окремих місцевостей. У світі вже протягом декількох десятиліть відбувається активне пропагування диверсифікації видів економічної діяльності на сільських територіях, що традиційно були лише місцем ведення сільського господарства. Завдяки активній діяльності у цьому напрямі на початку ХХІ століття 30 - 35 % доходів домогосподарств на сільських територіях (зокрема, 42 % в Африці, 40 % у Південній Америці та 32 % в Азії) були отримані від здійснення несільськогосподарських видів економічної діяльності[9],[10].
Протягом останніх років у сільських регіонах країн ЄС та інших держав світу дедалі популярнішими стають альтернативні аграрному виробництву види економічної діяльності, які раніше лише умовно пов’язувались зі сферою сільського господарства. Так, розв’язання проблем розвитку сільських територій у ЄС дедалі частіше пов’язується з їх багатофункціональним розвитком. У високорозвинених країнах (з промисловою моделлю розвитку сільського господарства) диверсифікація сільської економіки сприяє поверненню міських жителів на сільські території та одночасно стимулює потреби у розбудові соціальної інфраструктури села і сфери послуг у сільській місцевості. У країнах із нижчим рівнем економічного розвитку і слабшим аграрним сектором багатофункціональність сільської економіки означає створення для селян можливості додаткових заробітків (насамперед у секторах «нової економіки» - у сфері послуг, інформаційних технологій і консалтингу, а також у легкій і деревообробній промисловості). Відтак – знижується рівень міграції сільського населення у міста і за кордон. Такий підхід сприяє розвитку сільського господарства, в основному, шляхом його механізації, модернізації і впровадження інноваційних технологій. Крім того, несільськогосподарська функція села сьогодні є важливою умовою його соціальної безпеки. На користь такої форми розвитку свідчать не лише економічні, соціальні та культурні, але й екологічні погляди. Зокрема, на порядок денний виходить питання щодо необхідності налагодження ефективного управління засобами землі, води і повітря, дотримання гарантій безпеки виробництва продовольства і продовольчої безпеки.[11]
5. Децентралізацію влади і підвищення функціональної спроможності органів місцевого самоврядування сільських територіальних громад.
У цьому контексті першочергова увага має приділятися формуванню ефективного організаційно-економічного механізму державної підтримки інновацій у сільському господарстві та в інших сферах економічної діяльності на селі. Адже нині діюча модель, зорієнтована на пряме бюджетне субсидування агровиробників, продемонструвала свою очевидну неефективність. Вона має поступитися місцем інструментам інноваційного менеджменту, які зарекомендували свою успішність у розвинутих державах світу. Насамперед це стосується поліпшення інвестиційного клімату через фінансування інфраструктурних проектів, створення агропромислових кластерів та агроіндустріальних парків, стимулювання конкуренції на аграрному та суміжних із ним ринках.
Довідково. До основних елементів державної податкової підтримки інноваційної діяльності у зарубіжних країнах належить: відстрочення податкових платежів у разі виникнення додаткових витрат на інноваційні цілі; зменшення податку на суму приросту витрат на інноваційні цілі; звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів протягом декількох років; пільгове оподаткування дивідендів, отриманих за акціями підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність; зниження ставок податку на прибуток з метою спрямування резервних коштів на замовлені державою та спільні науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки; надання пільг по проектах, що виконуються за пріоритетними програмами; зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню, на суму вартості приладів й устаткування, переданих вищим навчальним закладам, НДІ та іншим інноваційним організаціям; вирахування з прибутку до оподаткування внесків до благодійних фондів, діяльність яких пов’язана з фінансуванням інновацій; зарахування частини податку з прибутку інноваційної організації на спеціальні рахунки з подальшим його використанням на інноваційні цілі. В Україні застосовується лише остання пільга, чого, звичайно, недостатньо[12].
У руслі реалізації інноваційної політики на сільських територіях Карпатського регіону доцільно запропонувати низку першочергових заходів, спрямованих на становлення ефективних організаційно-економічних механізмів інноваційного розвитку та модернізації сільської економіки.
З метою інноваційного розвитку інфраструктури сільських територій регіону необхідно:
1. Змінити принципи державної підтримки села з переорієнтацією бюджетно-інвестиційної підтримки на першочергову підтримку розвитку інноваційної та комунальної інфраструктури сільських територій.
Зазначене передбачає відмову від прямої бюджетної підтримки великих агроформувань, яка руйнує основи здорової конкуренції на селі та деформує структуру ринку сільськогосподарської продукції. Замість цього необхідно використати досвід розвинених країн світу щодо принципів формування інституційного забезпечення розвитку сільських територій, зокрема у частині запровадження обмежень на розмір землеволодінь, встановлення об’єктивних кваліфікаційних вимог для користувачів земельних угідь, посилення екологічних стандартів ведення аграрного бізнесу.
Не менш важливим є вирішення питань, пов’язаних з розвитком інфраструктури сільських територій. Нинішня практика її фінансування виключно за рахунок бюджетних коштів видається безперспективною. Лише переорієнтація на залучення підприємницької ініціативи до вирішення цього питання може дати позитивний ефект. У цьому контексті важливого значення набуває використання зарубіжного досвіду встановлення диференційованих ставок податку на додану вартість (з нульовою або мінімальною ставкою для сільгоспвиробників), виведення з-під оподаткування коштів, які інвестуються підприємцями в розвиток соціальної та комунальної інфраструктури сільських територій, поширення на сільських територіях об’єктів інноваційної інфраструктури зі спеціальними податковими режимами: технологічних та агро-індустріальних парків, інноваційно-технологічних центрів, бізнес-інкубаторів. Це стане стимулом для активізації діяльності на сільських територіях інноваційно-технологічних та інжинірингових фірм, сучасних об’єктів інформаційної системи, зокрема аналітичних і статистичних центрів, інформаційних баз і мереж, служб з підготовки і перепідготовки кадрів, венчурних компаній і фондів, а також організацій, спроможних надавати якісні експертні висновки для виробників та інвесторів, дієвих систем патентування, ліцензування і консалтингу, фахівців з питань охорони, захисту, оцінки і використання інтелектуальної власності, оцінки комерціалізації наукових результатів тощо.
Таким чином, магістральним напрямом концептуальної переорієнтації механізму здійснення аграрної реформи в контексті розвитку сільських територій України має стати зміщення акцентів державної аграрної політики з бюджетно-регуляторної площини у підприємницько-самоврядну. Лише на цій основі може відбутися злам негативних тенденцій, що мають сьогодні місце у сільському господарстві нашої держави, розпочнеться становлення процесів, пов’язаних з формуванням інституційних засад відродження українського села.
2. Стимулювати реалізацію програм з розвитку енергозбереження та альтернативної енергетики у сільській місцевості регіону.
До інноваційних шляхів вирішення цього завдання належать: розвиток малої гідроенергетики, використання потенціалу вітрової та сонячної енергії, розробка родовищ сланцевого газу, виробництво біоетанолу тощо.
Довідково: Сьогодні у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях вже працюють 10 МГЕС із загальною встановленою потужністю 36,1 МВт, зокрема у Закарпатській області – 5 МГЕС загальною встановленою потужністю 32,3 МВт; в Івано-Франківській області – 3 МГЕС загальною встановленою потужністю 2,3 МВт; у Львівській області – 1 МГЕС потужністю 0,5 МВт; у Чернівецькій області –1 МГЕС потужністю 1,0 МВт. Крім того, у зазначених областях на 2012 рік було заплановано будівництво ще 4 об’єктів малої гідроенергетики, а саме: у Закарпатській області – 1 МГЕС встановленою потужністю 1,0 МВт; в Івано-Франківській області – 2 МГЕС загальною встановленою потужністю 0,8 МВт; у Чернівецькій області – 1 МГЕС встановленою потужністю 0,9 МВт. Водночас, слід акцентувати увагу на тому, що при екологічній чистоті гідроенергії курс на безумовне стимулювання будівництва МГЕС без відповідних фінансово-економічних обґрунтувань і без урахування впливу будівництва на навколишнє природне середовище та на ландшафти сьогодні призвів до неоднозначного ставлення у суспільстві до будівництва МГЕС, виникнення соціальної напруги, зокрема у гірській місцевості та сільських територіях Карпатського регіону (зокрема, внаслідок збитків рибного господарства, порушення циклів водо відновлення малих річок тощо).[13]
З метою запровадження організаційно-економічних механізмів інноваційного розвитку людського капіталу сільських територій регіону необхідними є заходи, спрямовані на:
1. Реалізацію навчально-освітніх програм для керівників сільських органів місцевого самоврядування та підприємців сільських територій Карпатського регіону, зорієнтованих на їх ознайомлення з напрямами і можливостями розвитку інноваційного підприємництва на селі.
З метою активізації підприємницької діяльності на місцях необхідно розвивати систему регіональних дорадчих служб; сприяти формуванню відкритих інформаційних баз для задоволення потреб сільського населення і організацій; забезпечити доступність інформації (створення інформаційних центрів) про ціни на ресурси і вироблену продукцію, існуючий попит і пропозицію на них, ринки збуту, нові технології виробництва сільськогосподарської продукції тощо.
Без запровадження дієвого агроконсалтингу, орієнтованого на трансфер інноваційних технологій у сільське господарство Карпатського регіону та розвиток несільськогосподарського підприємництва у карпатських селах, підприємці, що ведуть господарську діяльність на сільських територіях регіону, навряд чи зможуть достатньо ефективно реалізовувати інноваційні проекти.
2. Поглиблення співробітництва вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ аграрного профілю регіону з сільськими територіальними громадами та підприємницькими структурами, що працюють у сільській місцевості.
Діяльність вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ аграрного профілю, розташованих у Карпатському регіоні, має бути адаптовано до інноваційних потреб суб’єктів підприємництва сільських територій. З цією метою необхідно посилити прикладну спрямованість наукових досліджень і розробок, включаючи реалізацію інноваційних проектів і програм за участю консорціумів, кластерів і технологічних парків, до складу яких мають залучатися провідні наукові установи та навчальні заклади регіону спільно з дорадчими службами та аграрними асоціаціями, регіональними органами державної влади і місцевого самоврядування, виробниками сільськогосподарської продукції.
З метою диверсифікації сільської економіки регіону на інноваційній основі доцільними є:
1. Започаткування низки пілотних проектів, спрямованих на розробку та реалізацію програм багатофункціонального розвитку сільських територій на основі активізації несільськогосподарського підприємництва у сільській місцевості Карпатського регіону.
Формування нової структури видів економічної діяльності на сільських територіях повинне відбуватися з урахуванням характеру дії ринкових сил. Водночас, з боку державних та регіональних органів влади, а також органів місцевого самоврядування необхідним є сприяння підприємницьким ініціативам сільського населення з максимально можливою підтримкою та забезпеченням їх відповідними ресурсами. Доцільним є також подальше дослідження та обґрунтування використання зарубіжного досвіду багатофункціонального розвитку сільських територій, обмін досвідом не лише між державними службовцями, але й між потенційними вітчизняними підприємцями-інвесторами і закордонними бізнесменами, що здійснюють економічну діяльність на сільських територіях.
Наявний потенціал багатофункціонального розвитку сільської економіки передбачає створення на сільських територіях передумов розширення переліку видів економічної діяльності. Сприяння розвитку альтернативних сільському господарству видів економічної діяльності на сільських територіях має стати ключовим завданням державної економічної політики. Завдяки диверсифікації можливою стане поступова активізація у межах конкретних сільських територій видів економічної діяльності, зорієнтованих на задоволення більшості потреб споживачів у товарах і послугах з одночасним забезпеченням місцевого населення джерелами доходів, адекватних їхнім потребам. Наступним кроком може стати розташування на сільських територіях великих та середніх промислових підприємств, що, використовуючи локальну робочу силу та розвинену ринкову інфраструктуру, здійснюватимуть виробництво продукції для віддалених ринків збуту (у т.ч. – для ринків країн ЄС).
2. Створення в областях регіону бізнес-центрів, агро-індустріальних парків, аграрних палат і дорадчих служб, покликаних сприяти підвищенню рівня підприємницької активності на сільських територіях.
Після прийняття Закону України «Про індустріальні парки» значно розширилось інституційне поле для їх в