Анотація
В аналітичній записці визначено системні проблеми щодо задіяння потенціалу державно-приватного партнерства. Обґрунтовано організаційно-економічні механізми, що позитивно вплинуть на процеси активізації державно-приватного партнерства (далі – ДПП) на периферійних територіях західних регіонів України.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА НА ПЕРИФЕРІЙНИХ ТЕРИТОРІЯХ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Західні області України завдяки особливостям географічного розташування, наявного ресурсного потенціалу володіють достатніми можливостями розвитку, які повною мірою не використовуються, а задекларовані в регіональних стратегіях соціально-економічного зростання пріоритети та завдання не досягаються. Низький рівень соціально-економічного розвитку периферійних, віддалених, сільських територій актуалізує потребу у капіталізації їх ресурсного потенціалу та формуванні додаткових джерел розвитку. Одним з інструментів вирішення цих проблем є залучення ресурсів приватних інвесторів у межах ДПП.
Доцільність активізації ДПП на периферійних територіях західних областей України обумовлена низкою чинників, основними з яких є:
1) недостатнє фінансування програм розвитку, у т.ч. тих, що сприяють активізації економічного зростання у сільських районах. Ресурси, які скеровуються з бюджетів різних рівнів на розвиток сільських поселень, виділяються не у передбаченому обсязі й використовуються недостатньо ефективно.
Довідково: Зважаючи на те, що у західних областях найвища концентрація сільських поселень, державними та регіональними програмами, зокрема Програмою розвитку українського села на період до 2015 року, задекларовано скерування значної частки фінансування саме на розвиток цих територій. Проте завдання Програми виконуються недостатньо ефективно та не у повному обсязі. Рахунковою палатою України за результатами аудиту виконання Програми визнано невиконання або виконання у неповному обсязі більшості визначених завдань. Так, за 2008–2011 рр. розпорядниками коштів державного бюджету на реалізацію Програми було спрямовано лише 68,2 % від запланованого обсягу фінансування. Профінансовано лише 11,4 % від запланованого обсягу будівництва газопроводів, 18,4 % – мережі сільських автомобільних доріг, 24,7 % – індивідуального житлового будівництва «Власний дім», 48,3 % – програми «шкільний автобус». У сільських поселеннях зменшується кількість дитячих та юнацьких спортивних шкіл, погіршується та є недостатнім матеріально-технічне оснащення спортивної інфраструктури. У межах програми не виділялися кошти на компенсацію витрат підприємств агропромислового комплексу з будівництва об’єктів соціальної сфери у сільських населених пунктах. Спостерігається неефективність контролю за діями головних розпорядників щодо використання коштів на виконання Програми. Встановлено, що у 2011 р. 26,3 млн грн коштів державного бюджету, які спрямовувались на виконання заходів Програми, було використано з недоліками та порушеннями, допущено неефективне управління 40 млн грн бюджетних коштів[1]. Також Рахунковою палатою визначено, що Державні адміністрації Львівської, Рівненської і Тернопільської областей не забезпечили належного управління та ефективного використання майже 33 млн грн субвенції, виділеної у 2011 р. з державного бюджету на реалізацію пріоритетів розвитку цих регіонів[2];
2) неспроможність територіальних громад фінансувати проекти розвитку територій через їх дотаційність, нестачу фінансових ресурсів, недостатній фаховий рівень кадрового потенціалу.
Довідково: Станом на 2013 р. більшість територіальних громад є фінансово неспроможними (близько 90 % місцевих бюджетів є дотаційними, а понад половину з них - дотаційні на понад 70 %)[3]. Для значної кількості сільських населених пунктів існують гострі економічні, екологічні, соціальні, культурні проблеми, які територіальні громади не можуть вирішувати самостійно, що потребує залучення додаткових ресурсів, насамперед через активізацію ДПП. Вирішення проблеми концентрації фінансових ресурсів для стимулювання розвитку сільських поселень західних областей значно ускладнюється через подрібненість мережі поселень, а також через значну концентрацію розселення сільських мешканців (яке складає понад 50 % загальної чисельності мешканців Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей (Додаток А).
Станом на 1 липня 2013 р. за даними Львівської облдержадміністрації у Львівській області затверджено 75 обласних програм. Втім не фінансувались заходи 36 програм і ще 8 програм не передбачалися до фінансування. Усього на виконання заходів програм у 2013 р. передбачалось виділити 1228,7 млн грн, з яких за січень-червень профінансовано 800,0 млн грн (65,1% річних обсягів (за відповідний період 2012 р. цей показник становив 66,2%), у т.ч. з обласного бюджету профінансовано 27,4 млн грн. Усього протягом січня-червня 2013 р. здійснювалось фінансування заходів 31 програми або 41 % їх загальної кількості, у тому числі найнижчий рівень фінансування мали соціальні програми: у справах сім’ї, молоді та дітей – 9 програм, які профінансовані на 17,5 % до річних обсягів; у сфері охорони здоров’я, фізкультури та спорту - 5 програм – на 22,7 %; у сфері культури - 5 програм – на 6,8 %; у напрямку з питань енергозаощадження – 2 програми – на 9,9 %; у сфері освіти – 2 програми – на 1,4 %; у сфері розвитку житлово-комунального господарства – 4 програми – на 2,3 % відповідно. Поряд з цим об’єкти, визначені у додатках №№1 і 2 до Програми соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2013 р. щодо будівництва, реконструкції та ремонту соціально важливих об’єктів області та вирішення екологічних проблем, за кошти обласного бюджету не фінансувались.
У зв’язку із недостатністю коштів для фінансування цільових програм у місцевому бюджеті, Львівська обласна рада неодноразово зверталася до профільних міністерств та Міністерства фінансів України щодо отримання додаткових коштів, проте за більшістю запитів було отримано відмову;
3) зношеність та нерозвиненість інфраструктури як вагомий чинник незадовільної інвестиційної привабливості периферійних територій західних регіонів України та низького рівня економічної активності підприємництва.
Незважаючи на покращення окремих кількісних показників розвитку соціально-побутової інфраструктури (Додаток Б), її якість, особливо у віддалених сільських поселеннях, залишається низькою; стан транспортної, логістичної, комунікаційної інфраструктури є незадовільним і переважно не відповідає нормативним вимогам.
Довідково: За даними обстежень фахівців Західного наукового центру НАН України, ступінь зношення основних фондів інфраструктурного комплексу (об’єктів залізничного, авіаційного, транспортного сполучення та складського господарства, інфраструктури з оброблення та знищення відходів, прибирання сміття, основних засобів закладів охорони здоров’я, освіти, культури та спорту, відпочинку та розваг, мереж постачання електроенергії, газу, води, комунікації) у західному регіоні України становить у середньому 60–80 %[4]. Якщо у містах, особливо тих, які приймали матчі чемпіонату Європи з футболу 2012 р., ця інфраструктура частково оновлена, то у сільських поселеннях вона продовжує руйнуватися фізично і застарівати морально.
Особливо гострою є проблема транспортної інфраструктури. Станом на липень 2013 р. Державним агентством автомобільних доріг України виявлено, що найгіршою якість дорожнього покриття є у західному регіоні. Серед лідерів за низькою якістю дорожнього покриття Львівська область – 77 тис. кв. м доріг з ямковістю, Закарпатська область – 29 тис. кв. м, Чернівецька область – 17 тис. кв. м. доріг з ямковістю[5].За результатами опитування водіїв автомобільного транспорту, у 2013 р., найгіршими автомобільні шляхи були у Тернопільській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях (оцінили як «погані» понад 80 % респондентів). 84 % із загального числа опитаних водіїв готові користуватися платними автострадами за умови, що їхня якість буде кращою, ніж у звичайних доріг[6], що актуалізує розвиток ДПП у сфері розбудови транспортної інфраструктури;
4) загострення екологічних проблем периферійних територій і потреба їх нагального вирішення.
На периферійних територіях західних областей України зосереджена значна кількість екологічно небезпечних об’єктів, зокрема 22 зі 100 об’єктів, які є найбільшими забруднювачами довкілля в Україні (Додаток В). Особливо негативно впливає на стан довкілля за останні роки відсутність водовідведення, централізованого вивозу сміття та його переробки у більшості периферійних населених пунктів західних областей України.
Довідково: Станом на кінець 2011 р. тільки 20–30 % сільських населених пунктів у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській та Чернівецькій областях були обладнані каналізацією. Лише для Закарпатської області цей показник становив 57,7 % (Додаток Б). Відсутність централізованого водовідведення зумовлює забруднення водних басейнів та джерел питної води і становить істотну загрозу для рекреаційного потенціалу західних територій України.
В Івано-Франківській області усі 27 полігонів твердих побутових відходів працюють у режимі перевантаження, не забезпечені відповідна інфраструктура, заходи безпеки, не дотримується технологічний процес захоронення відходів [7]. У Львівській області лише 13 сміттєзвалищ (із загальної кількості 671) отримали у 2013 р. дозволи і ліміти на утворення та розміщення відходів. Особливо загострюються проблеми утилізації ТПВ у віддалених районах західних областей[8]. Важливими завданнями, які потребують нагального вирішення у сільських поселеннях, є ліквідація несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів, їх облік, знешкодження та утилізація. Аналогічна ситуація склалася і в інших областях західного регіону.
Значні екологічні загрози формуються внаслідок вичерпання природних ресурсів та техногенних проблем через закриття видобувних підприємств (на межі екологічної катастрофи сьогодні знаходяться смт Солотвино Закарпатської обл. через активізацію карстових провалів у соляних шахтах Солотвинського рудника; м. Новий Розділ (офіційно визнаний депресивною територією) внаслідок припинення діяльності Роздільського ДГХП «Сірка»; Домбровський кар’єр (полігон токсичних відходів) біля м. Калуш Івано-Франківської обл. та ін.).
Незважаючи на низку ініціатив Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади, серед яких Національні проекти «Якісна вода» та «Чисте місто», державні і регіональні цільові програми і проекти щодо розв’язання екологічних проблем регіонів, результативність їх є низькою, а тому активізація ДПП у цій сфері є надзвичайно актуальною;
5) потреба збереження та утримання історико-культурних об’єктів, для яких за браку державного чи муніципального фінансування угоди ДПП є єдиним можливим шляхом їх збереження та розвитку.
Критичне становище склалося у сфері збереження та використання об’єктів історико-культурної спадщини, значна частина яких розташована на територіях західних областей України (близько 25 тис. історико-культурних об’єктів). Так, у Львівській області найвища концентрація в Україні пам’яток архітектури та містобудування (серед них 10 замків), у Тернопільській області найвища концентрація замкових та оборонних комплексів (34), більшість з яких потребують негайних заходів ревалоризації.
Довідково: Перші спроби укладення угод ДПП, об’єктами яких є історико-культурні пам’ятки, здійснені у 2006 р. у Закарпатській та у 2010 р. – у Львівській областях. Станом на початок серпня 2013 р. у концесію було передано 4 замки: у Львівській області замки у с. Старе село (угода розірвана 14.06.2013) та с. Тартаків. Позитивний досвід передачі замків у концесію є лише у Закарпатській обл. (замок «Паланок» у м. Мукачево та Сент-Міклош у м. Чинадієво), де концесіонери успішно виконують взяті на себе зобов’язання[9].
З метою стимулювання ДПП Львівська облдержадміністрація у 2012 р. видала перший каталог інвестиційних пропозицій щодо історико-культурних об’єктів, до якого внесено 41 пам'ятку, у т.ч. Бродівський, Свіржський та Поморянський замки. Проте пропозицій співпраці з боку приватних інвесторів впродовж року не надходило;
6) необхідність реформування системи енергетичного забезпечення та пошуку альтернативних джерел енергоресурсів, ефективного використання природного енергетичного ресурсного потенціалу регіону.
Стимулюючим чинником розвитку периферійних територій західних областей уже сьогодні є зацікавленість інвесторів у проектах розвитку «зеленої» енергетики в Україні, які найчастіше реалізовуються саме у сільській місцевості, що позитивно відображається на показниках їх соціально-економічного розвитку. На сьогодні у західних регіонах країни діє кілька підприємств з виробництва альтернативної енергії (більшість розміщена у сільських населених пунктах), проте їхня потужність складає лише 10,7 % від потужності електростанцій альтернативної енергетики, вже введених в Україні (Додаток Д). Західні області володіють значним потенціалом для альтернативних видів енергетики, зокрема гідроенергетики, виробництва енергії з біомаси. Перспективним для областей Карпатського регіону є розвиток вітрової енергетики, для Закарпатської області – геотермальної. Рішеннями обласних державних адміністрацій західних областей задекларована підтримка та участь у реалізації національного проекту «Енергія природи» з розвитку альтернативних джерел енергії. Поряд з цим у цільових обласних програмах є значна кількість інвестиційних пропозицій, що можуть бути реалізовані на засадах ДПП. На сьогодні впроваджуються інвестиційні проекти з будівництва вітрових електростанцій ТзОВ «Карпатська ВЕС» та ТзОВ «Аквілон Енерго» у Турківському районі Львівської обл. В Івано-Франківській області розроблені інвестиційні проекти з будівництва 25 вітрових електростанцій. У Чернівецькій області формується інвестиційний пул для будівництва вітрової електростанції загальною потужністю 500 МВт.
Перспективним сегментом активізації ДПП є видобування енергетичних природних ресурсів, які можуть забезпечити підвищення рівня енергетичної безпеки держави та регіонів (поклади газу, вугілля, нафти). Зокрема, у західних областях Кабінетом Міністрів Україні заплановано реалізацію угоди про розподіл продукції щодо видобування сланцевого газу[10].
Довідково: Доцільність залучення інвестицій до реалізації проектів енергоефективності, альтернативних джерел енергоресурсів на периферійних територіях зумовлена як недостатньо розвиненою інфраструктурою забезпечення енергоносіями (в окремих районах понад 20 % сільських поселень не мають газопостачання (Додаток Б), нестабільністю цін на енергоносії, що формує значні економічні ризики для населення, підприємств; в умовах фактичної монополії енергорозподільчих, газових компаній на ринку надзвичайно високими є тарифи на виготовлення технічної документації та підключення до газових й енергомереж житлових будинків, промислових об’єктів; актуалізуються значні екологічні ризики, пов’язані з використанням традиційних видів енергії і палива.
Низька активність задіяння потенціалу ДПП у вирішені названих проблем на периферійних територіях західних областей України зумовлена наступним:
1) недієвість визначених законодавством механізмів ДПП внаслідок постійних змін, які вносяться до нормативно-правових актів та не дозволяють потенційним інвесторам чітко визначити свої позиції та гарантії щодо участі в інвестиційних проектах, а також недієвість організаційно-економічних механізмів їх реалізації.
Довідково: Станом на серпень 2013 р. в Україні діє понад 40 основоположних загальнодержавних нормативно-правових актів, які регулюють процеси ДПП, до яких постійно вносяться зміни та доповнення. За 2011–2013 рр. внесено доповнень і поправок лише до Законів України «Про здійснення державних закупівель» – 27, «Про управління об'єктами державної власності» – 10, «Про оренду державного та комунального майна» – 9, «Про угоди про розподіл продукції» – 6; «Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію» – 4; «Про концесії» – 2. 14 серпня 2013 р. прийнято Концепцію розвитку державно-приватного партнерства на 2013 – 2018 рр., яка не передбачає запровадження організаційно-економічних та правових механізмів спрощення процедур ДПП, а також реальних стимулів для інвесторів.
Недієвість нормативно-правових актів зумовлена, передусім, відсутністю законодавчо унормованих механізмів розподілу повноважень для різних гілок влади щодо розробки і реалізації ДПП на регіональному рівні; відсутністю уніфікованих стандартів відповідальності представників органів влади, а також механізмів контролю за їх діяльністю з боку як контрольно-ревізійних установ, так і з боку громадськості;
2) непрозорість процедур, недостатня відкритість конкурентного середовища під час проведення відбору потенційних партнерів ДПП, а також тривалість та складність погодження проектної документації, що супроводжує реалізацію проектів.
Довідково: За останні роки збільшилася кількість проявів неконкурентної боротьби при укладенні угод ДПП. Рахунковою палатою України виявлено, що більшість внесених до законодавства змін суттєво порушують принципи конкуренції та прозорості.
Станом на січень 2013 р. за результатами рейтингу тендерної відкритості регіонів, складеного Центром політичних студій та аналітики, серед західних областей спостерігалась недостатня відкритість тендерних процедур, особливо у районах області, де індекс відкритості становив: для Львівської – 4,3; для Рівненської – 2,7; для Закарпатської, Івано-Франківської – 2,0; Волинської – 1,3; Чернівецької – 1,5; Тернопільської – лише 0,8 бали за семибальною шкалою. Водночас відповідний індекс для обласних центрів був значно вищим – 7 балів для м. Луцька і м. Тернополя; 6 балів – для м. Чернівці; 5 балів – для м. Львова, 4 бали – для м. Рівне,3 бали – для м. Ужгорода [11].
Оскільки більшість проектів ДПП реалізується у сфері будівництва та модернізації інфраструктури, попри зміни у законодавстві, які мали б сприяти спрощенню отримання дозволів на будівництво та експлуатацію будівель, можемо констатувати значну ускладненість цих процедур при реалізації їх у західних областях України. За результатами досліджень Європейської дослідницької асоціації (2012 р.) було виявлено, що загальна тривалість процедури з моменту подачі заяви на отримання дозволу на здійснення будівельних робіт, у середньому, становила 38 днів; з моменту завершення будівництва до введення об’єкту в експлуатацію – 37 днів; тривалість процедури на підключення об’єкту до інженерних мереж зросла з 48 днів у 2009 до 80 днів у 2012 р., що обумовлено монополією комунальних та державних інституцій на надання відповідних дозволів, особливо на локальному, регіональному рівні;
3) прояви корупції в органах державної та регіональної влади, дозвільних службах, діяльність яких пов’язана з укладенням угод ДПП.
Довідково: В Україні досі не затверджено порядок проведення органами державного фінансового контролю перевірок державних закупівель, концесійних угод, угод про розподіл продукції та ін., що створює можливості для подальших зловживань у цій сфері. Про поширення корупції при співпраці з владою та укладенні договорів ДПП свідчать показники відповідного субіндексу рейтингу інвестиційної привабливості регіонів (Додаток Е). За наявності ґрунтовної інституційної бази боротьби з корупцією основним чинником її недієвості на регіональному рівні є людський фактор[12], що значно ускладнює процес укладання та реалізації угод ДПП;
4) недостатні активність та компетентність службовців регіональних та місцевих органів влади щодо активізації ДПП. Так, у структурі органів державного управління окремих районів західних областей чітко не визначено підрозділи та конкретних посадових осіб, відповідальних за налагодження ДПП; у регіональних стратегіях та цільових програмах розвитку не деталізовані завдання щодо задіяння ДПП. Відповідно, активність органів публічної влади всіх рівнів щодо налагодження співпраці у межах ДПП є несистемною.
Довідково: На сайтах райдержадміністрацій західних областей України відсутні уніфіковані реєстри потенційних об’єктів ДПП, не висвітлено переваги співробітництва для потенційних інвесторів, а також уніфіковані зобов’язання та відповідальність сторін при укладанні угод. За перше півріччя 2013 р. не зафіксовано жодного прикладу інвестиційних пропозицій для потенційних партнерів ДПП на офіційних сайтах органів виконавчої влади західних регіонів, які були б представлені іноземними мовами і орієнтовані на зарубіжних інвесторів.
Негативно впливає на імідж органів місцевої влади низький рівень організаційного забезпечення процедур розгляду та підписання договорів ДПП. У західних областях України непоодинокими є випадки, коли конкурсні комісії не можуть зібрати кворум для вибору переможця конкурсного відбору впродовж декількох місяців. Жодного адміністративного покарання за такі дії зафіксовано не було.
Істотно гальмує розвиток ДПП низький рівень компетентності службовців регіональної та місцевої влади щодо активізації співробітництва у межах ДПП, про що свідчать результати соціологічних досліджень «Програми розвитку державно-приватного партнерства». Так, 59 % представників органів влади не знають нормативно-правої бази ДПП, понад 70 % – не знають органу, відповідального за реалізацію ДПП; 52 % – не розуміють сутності та організаційно-економічних механізмів створення і супроводу ДПП [13];
5) поширеність серед потенційних інвесторів стереотипу ненадійності партнерського співробітництва з державними структурами.
Довідково: Значна частина поправок до законодавчих актів стосовно ДПП не пройшла відповідного громадського обговорення. Зокрема, прийнята 14.08.2013 р. Концепція розвитку державно-приватного партнерства на 2013–2018 рр. не була надіслана Асоціації міст України та іншим громадським об’єднанням для обговорення [14].
Негативно вплинули на інвестиційний клімат та формування негативних стереотипів щодо договорів ДПП висвітлення результатів обговорення та підписання угод про видобуток сланцевого газу в Україні, під час яких виявлено, що у запропонованих угодах механізми розподілу продукції непрозорі та кон’юнктурні, обов’язкова Державна екологічна експертиза, яка детермінувала б ступінь екологічного ризику, не проводилася, незахищеними залишаються інтереси територіальних громад, зокрема у частині розподілу продукції, відшкодування витрат на екологічні збитки та страхування екологічних ризиків, працевлаштування населення, а також у питаннях передачі прав власності на землю [15].
Населення віддалених територій, враховуючи можливі трансакційні витрати (екологічні, соціокультурні, економічні) внаслідок реалізації інвестиційних проектів із залученням об’єктів власності територіальних громад, відмовляється надавати згоду на реалізацію таких проектів. Для прикладу, у с. Раківець Пустомитівського району Львівської області, а також у с. Куропатники Бережанського району Тернопільської області інвестори подали пропозиції щодо будівництва заводів мінеральних вод, проте через активні протести місцевого населення ці проекти ДПП не були реалізовані;
6) недостатня ефективність діючих угод ДПП через невиконання партнерами своїх зобов’язань (зокрема, зі сторони інвесторів), а також відсутність дієвих прикладів ДПП (крім держзакупівель) у реформуванні комунального господарства.
Довідково: У західних областях України набули громадського розголосу розірвання концесійних угод на будівництво доріг, а також – розірвання договорів щодо довготермінової оренди замків. У Львівській області у 2009 р. було розірвано договори концесії щодо будівництва автомобільного шляху Львів-Краковець, а також угоди між Укравтодором та ВАТ «Виробничо-наукова компанія «Розточчя СТ» на будівництво та експлуатацію автомобільного шляху «Львів-Броди». 10 червня 2013 р. була розірвана угода з концесіонером замку у с. Старому Селі. З концесіонером у с. Тартаків також планується розірвання угоди оренди через недотримання інвесторами умов договору. Хоча інвестори до причин невиконання своїх зобов’язань по угодах ДПП відносять складність бюрократичних процедур та неможливість вчасно, на належному рівні отримати інформацію, технічну документацію і відповідні погодження на реалізацію проектів;
7) низький рівень мотивації потенційних інвесторів до вкладання коштів у об’єкти, розмішені на периферійних територіях. Через нерозвиненість, високий ступінь зношення інфраструктури, погіршення якості людського капіталу у віддалених регіонах посилюються загрози зростання трансакційних витрат, непривабливим є рівень потенційної прибутковості багатьох інфраструктурних проектів;
8) зниження впливу територіальних громад на процеси підготовки, обговорення, укладення та реалізації угод ДПП.
Довідково: У 2011 р. були внесені зміни до Кодексу України про надра та Закону України «Про угоди про розподіл продукції», якими вилучено пункт, згідно з яким обов'язковому погодженню на рівні обласних рад підлягав перелік ділянок надр (родовищ корисних копалин), що могли надаватись у користування на умовах, визначених угодою про розподіл продукції. Необов’язковою стала й публікація у офіційних друкованих виданнях переліку таких ділянок надр. Місцеві ради, а відповідно і територіальні громади були усунені від будь-якого погодження при укладенні відповідних угод ДПП. Крім того, поправкою до Закону України про «Про ДПП» з 2012 року договори про розподіл продукції взагалі вилучені з переліку договорів ДПП, на які поширюються норми закону [16], що також зменшує зобов’язання інвесторів погоджувати відповідні дозволи з територіальним громадами при підписанні угод.
Для забезпечення розвитку ДПП на периферійних територіях західних областей України необхідною є реалізація заходів у межах таких організаційно-економічних механізмів:
1) ініціювання (у короткостроковій перспективі) проекту з системного доопрацювання та гармонізації нормативно-правового базису розвитку ДПП з урахуванням необхідності більш активного залучення інвестицій та стимулювання розвитку периферійних територій за участі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства, Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, облдержадміністрацій, громадських об’єднань, а також представників вітчизняних та іноземних компаній – потенційних партнерів ДПП. Пріоритетними завданнями необхідно визнати: запровадження організаційно-економічних та правових механізмів спрощення процедур створення і діяльності ДПП, стимулювання інвесторів налагоджувати партнерство, законодавчо закріпити повноваження та зобов’язання органів місцевої влади щодо визначення, оцінки потенційних об’єктів ДПП, анонсування та поширення інформації про інвестиційні пропозиції партнерства, моніторингу за їх реалізацією та супроводом, проведення інформаційної кампанії щодо розробки пропозицій та їх громадського обговорення, публікацію змін до законодавства не лише у офіційних виданнях, але й на офіційних сайтах органів влади різних рівнів, а також зацікавлених неурядових організацій і установ;
2) скасування законодавчої норми щодо можливості укладання договорів ДПП без конкурсу. Передбачити можливість консультування потенційних учасників конкурсного відбору і допущення їх до конкурсу за умови поточного усунення незначних недоліків при оформленні заявок. Забезпечити можливість громадського моніторингу проведення тендерних процедур зі сторони територіальних громад та спеціалізованих неурядових організацій. Передбачити запровадження чітких критеріальних вимог до потенційних партнерів ДПП, анонсувати у офіційних інформаційних джерелах органів влади не лише остаточні результати конкурсів, але і бальні оцінки за критеріальними ознаками відбору для кожного учасника (Додаток Ж).
Для уникнення зловживань необхідно внести відповідні зміни до Закону України «Про Державно-приватне партнерство», згідно з якими класифікувати угоди про розподіл продукції як ДПП;
3) розробка й реалізація проблемно-цільових програмних заходів протидії і поширення корупційних проявів у процесі ДПП з боку представників органів влади, зокрема при перевірці правильності оформлення та підготовки конкурсних документів, проведення експертних оцінок, посилення відповідальності за корупційні дії при відборі партнерів і реалізації проектів, недостатньо сумлінне відношення та необ’єктивність при розгляді конкурсних пропозицій. Необхідно активніше запроваджувати електронне адміністрування на рівні периферійних територій, а також громадський моніторинг та контроль за діяльністю представників органів влади щодо розвитку та супроводження ДПП.
Негативні оцінки корупційних проявів під час реалізації проектів ДПП у західних областях України доцільно нейтралізувати об’єктивним розслідуванням виявлених випадків, публічним висвітленням результатів розслідувань та покаранням винних;
4) проведення науково-дослідними установами, спеціалізованими органами щодо налагодження ДПП моніторингу активності та ефективності діяльності місцевих органів влади з розвитку ДПП, зокрема на предмет наявності в органах місцевої влади чітко визначених відповідальних структурних підрозділів та осіб, до обов’язків яких входить розвиток ДПП, визначення та паспортизації потенційних об’єктів ДПП, сформованості їх реєстрів, активності налагодження діалогу з потенційними інвесторами і його результативності. За результатами моніторингу необхідно видати звіт та методичні рекомендації щодо механізмів усунення перешкод, визначення пріоритетів підвищення ефективності та можливостей використання інноваційних підходів активізації ДПП. Доцільно запровадити за участі представників спеціалізованих громадських об’єднань методичну підтримку та сприяння підвищення рівня освіченості представників органів місцевої влади щодо створення і супроводу ДПП, у тому числі за рахунок залучення коштів цільових програм і фондів ЄС для проведення семінарів, круглих столів, консультацій, проектів медіа-освіти тощо;
5) забезпечення активного діалогу між потенційними учасниками партнерств та іншими зацікавленими особами із використанням потенціалу внутрішньої та зовнішньої інфраструктури виставково-ярмаркової діяльності, офіційних та спеціалізованих комунікаційних мереж, широкого висвітлення можливості співробітництва та позитивного досвіду ДПП. Завдяки забезпеченню відкритості та публічності усіх етапів експертиз, конкурсних відборів, у процесі здійснення громадського моніторингу та контролю за діяльністю представників органів влади потрібно сприяти формуванню позитивного стереотипу щодо співпраці з владою у межах ДПП, а також задіяння додаткових переваг для територіальних громад при реалізації ДПП із їх висвітленням у ЗМІ, офіційних інформаційних джерелах.
Для посилення захисту інтересів територіальних громад доцільно передбачити необхідність укладання колективних договорів та угод між потенційними партнерами і територіальним громадами, в яких мають бути визначені повноваження представників територіальних громад щодо участі у проведенні відповідних експертиз, розробці, обговоренні, підписанні угод ДПП (зокрема, у проектах, що пов’язані з користуванням надрами), а також визначені гарантії щодо належного рівня екологічної, соціальної, економічної безпеки для населення;
6) сприяння більш активному поширенню інформації про інвестиційні пропозиції ДПП та залученню більшої кількості учасників конкурсних відборів. Важливим критерієм відбору потрібно визначити ділову репутацію потенційних інвесторів, їх досвід у реалізації інвестиційних проектів. В умовах конкурсів, а також при підписанні угод необхідно чітко окреслити відповідальність за недотримання інвестором зобов’язань, урахувати також доцільність страхування економічних, екологічних, соціальних ризиків при реалізації угод ДПП;
7) підвищення мотивації потенційних партнерів в укладенні угод ДПП, у тому числі завдяки пільговому оподаткуванню будівництва та експлуатації об’єктів соціальної й транспортної інфраструктури у сільській місцевості, гарантування можливості доступу інвесторів до унікальних ресурсів (