"Щодо шляхів покращення соціально-економічного стану депресивних приморських територій України". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

У аналітичній записці проаналізовано стан соціально-економічного розвитку приморських територій України. Визначено притаманні риси депресивності приморських адміністративних (сільських) районів, малих монофункціональних міст і селищ міського типу. Проаналізовано визначальні аспекти розвитку приморських адміністративних районів, у т.ч. екологічні, правові, фінансові, економічні. Запропоновано стратегічні орієнтири покращення соціально-економічного стану депресивних приморських територій шляхом задіяння адміністративних, правових та економічних механізмів впливу на регіональний розвиток.

 

ЩОДО ШЛЯХІВ ПОКРАЩЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ДЕПРЕСИВНИХ ПРИМОРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

 

1. Загальна характеристика проблеми

До приморських в Україні належать сім адміністративно-територіальних одиниць – Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька області та м. Севастополь (див. додаток, табл. 1).

 

Довідково: Приморськими вважаються адміністративно-територіальні одиниці, які безпосередньо або опосередковано (через акваторії лиманів) прилягають до узбережжя Чорного та Азовського морів.

 

Разом з тим, у межах приморських регіонів виділяються приморські мікрорегіони (райони та міста обласного значення, які розташовані від морів щонайбільше на 50-60 км) і на території яких проживає 38,4 % населення цих регіонів та 11 % населення України.

 

Приморські регіони відрізняються своєрідною територіальною організацією господарства та розселення населення. В Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим головні економічні центри – портово-промислові комплекси, промислові вузли, а також рекреаційні території та найбільші міста, розташовані вздовж узбережжя моря або у нижній течії річкових транспортних артерій (Дніпро, Дунай, Південний Буг). Приморська смуга є найбільш заселеною і економічно розвиненою частиною регіонів (приморсько-фасадний тип територіальної організації господарства), що зумовлює нерівномірність господарського освоєння територій означених адміністративно-територіальних одиниць. В той же час, у Донецькій та Запорізькій областях у приморській смузі проживають відповідно тільки 12,5 % та 13,4 % мешканців цих регіонів.

 

Водночас, слід відзначити нерівномірність соціально-економічного розвитку в межах приморської смуги та наявність слабко розвинених в економічному плані територій, які можна віднести до депресивних.

 

Довідково: Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» депресивним вважається «сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи».

 

Так, у Миколаївській області, при середній щільності населення у 45,7 особи на 1 км2 у приморських районах вона складає 10,5-34,0 особи/км2 і за останні 3 роки зменшилася (див. табл. 2). У Херсонській області, при середній щільності населення 14,7 особи/км2, у приморських районах цей показник, в основному, є на рівні 9-13 осіб/км2 і за останні 3 роки щільність населення зменшилася (див. табл. 3).

 

По Одеській області, при середній щільності населення у 71,9 особи/км2, у семи приморських районах вона складала 23-66 осіб/км2 (за винятком специфічних приміських районів навколо Одеси) (табл. 4). При цьому, майже в усіх районах зросли темпи природного скорочення населення; найбільший механічний відплив населення припадає на Ізмаїльський, Кілійський і Ренійський райони (табл. 5). Середньомісячна зарплата (за виключенням Комінтернівського району) нижча за обласний рівень (табл. 6). По приморських районах зарплата у 1,4-1,6 разу менша за середньообласний рівень (виняток – Комінтернівський район з Припортовим заводом, містом Южне і портом). Дев’ять приморських районів з 17-ти по Одеській і Миколаївській областям мають негативне міграційне сальдо.

 

Таким чином, більшість приморських районів підпадають під категорію «депресивних».

До основних причин депресивності приморських територій слід віднести наступні:

- монофункціональний, переважно аграрний характер економіки;

 

Довідково: Наприклад, у Очаківському районі Миколаївської області розподіл робочої сили по галузях економіки виглядає наступним чином: сільське господарство - 27,1 %, діяльність готелів і ресторанів - 5,2 %, освіта - 4,8 %, промисловість - 3,6 %. Питома вага кожного з трьох приморських районів у промисловості області складає 14,1 %: Березанський район (1,1 %), Жовтневий район (12,3 %), Очаківський район (0,7 %).

 

- незадовільний рівень розвитку транспортної інфраструктури, низька якість автошляхів, особливо на районному рівні;

 

Довідково: Так, у Очаківському районі Миколаївської області протяжність доріг районного значення складає 226,8 км (55,8 % від загальної довжини доріг), в т.ч. 23,8 км – асфальт, 203 км – жорства. В Березанському районі Миколаївської області протяжність доріг обласного значення складає – 150,8 км (62,1 % від загальної протяжності), у т.ч. 84,3 км - асфальт, 66,5 км – жорства; районного – 53,7 км (22,1 % від загальної протяжності доріг), у т.ч. 11,2 км – асфальт, 42,5 км – жорства.

- складні природно-кліматичні умови для розвитку сільського господарства, значний ризик посух, що посилюється внаслідок кліматичних змін;

 

Довідково: За даними досліджень Інституту зрошуваного землеробства Національної академії аграрних наук України, середньодобова температура за рік з 1976‑1980 по 2006-2010 рр. зросла з 9,3°С до 11,3°С, тобто на 2°С. Найбільше зростання температури спостерігалося в липні та серпні – на 3,3°С і 4,4°С відповідно. Також слід відмітити стійке підвищення температури на 1 – 1,2°С у квітні та травні, що дуже негативно впливає на початковий ріст і розвиток ранніх ярих культур.

- демографічні проблеми, зокрема, скорочення працездатного населення, висока питома вага населення пенсійного віку;

- складна економічна ситуація, занепад промисловості та підприємств морегосподарського комплексу у малих містах та селищах на районному рівні, у районних центрах;

 

Довідково: У найбільш важкій ситуації опинилися Дунайські морські порти України які є важливими бюджетоутворюючими підприємствами для Українського Придунав'я. У 2012 р. порт Ізмаїл зменшив переробку вантажів на 42,3 %, порт Рені - на 33,6 %. У місті Рені з 19 тисяч населення 1 тисяча працює в порту. Аналогічна ситуація складається у місті Скадовськ (падіння за 2012 р. на 51,9 %).

- відсутність якісної інженерної інфраструктури, низький рівень газифікації та централізованого водопостачання;

 

Довідково: У 2010 р. відсоток газифікації Одеської області складав лише 23 %. З приморських районів 100-відсотковий рівень газифікації мав лише Овідіопольський район, два райони - Кілійський та Татарбунарський (які належать до приморських) взагалі не були газифіковані. Причиною непідведення природного газу у цих районах є відсутність магістральних газопроводів та автоматичних газорозподільчих станцій. В Березанському районі Миколаївської області газифіковано 49 % від загальної кількості населених пунктів.

 

Відсутність джерел водопостачання є основною причиною соціально-економічного напруження Придунайських населених пунктів області. Більшість сіл Татарбунарського, Кілійського та Ізмаїльського районів Одеської області користуються привізною або високомінералізованою артезіанською водою, яка не відповідає гігієнічним нормативам.

- наявність численних екологічних проблем, які знижують рекреаційно-туристичну привабливість приморських територій;

 

Довідково: Яскравим прикладом може слугувати ситуація, що склалася навколо озера Сасик у Одеській області. Після невдалого опріснення Сасикський лиман втратив свої цілющі властивості і внаслідок порушення водообміну почав деградувати: дитяча смертність у навколишніх селах у 2-2,5 разу вища, ніж середній рівень дитячої смертності по області; регіон відрізняється високим рівнем онкологічних захворювань, захворювань дихальних органів; втрачений рекреаційний і бальнеологічний потенціал лиману; через зрошення високомінералізованими водами знизилася родючість ґрунтів; Чорне море втратило природне нерестовище риб; через підняття рівня високомінералізованих підземних вод вода у криницях стала непридатною для споживання.

 

Не менш складна ситуація складається і з видобутком брому з ропи Сиваша та забрудненням Чатирликської затоки Чорного моря відпрацьованою ропою.

- низька інвестиційна привабливість територій;

 

Довідково: У загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в Одеську область питома вага трьох (Ізмаїльський, Кілійський, Татарбунарьский) з семи приморських районів складає 0,12 %. У кращому стані знаходяться приморські райони, які розташовані поблизу обласного центру – Овідіопольский (10 %) та Комінтернівський (5,4 %).

- низький обсяг роздрібного товарообігу;

 

Довідково: по приморських районах Одеської області роздрібний товарообіг менший за рівень середньообласного в Ізмаїльському районі у 14 разів, в Кілійському – у 9 разів (табл. 11). У розрахунку на одну особу населення обсяг роздрібного товарообороту Березанського району склав 745,7 грн, при середньообласному значенні показника – 1594,7 грн.

- недостатній розвиток туристичної інфраструктури, нераціональне використання ресурсів прибережної зони, зокрема незадовільний стан берегової лінії і пляжів, що призводить до зниження рівня використання цієї складової рекреаційного потенціалу;

-  посилення нерівномірності навантаження на рекреаційний потенціал у зв'язку з існуванням значних неосвоєних рекреаційних територій, неефективне використання туристичного потенціалу гірських, передгірних і степових районів при одночасному надмірному навантаженні південних, південно-східних і південно-західних районів АР Крим під час курортного сезону.

 

Шляхи подолання депресивності приморських територій

1. Одним з ключових напрямів подолання депресивності приморських територій має стати пожвавлення роботи морегосподарського комплексу, у тому числі морських вантажних та пасажирських перевезень.

 

Довідково: Порівняно з 1990 р. обсяги вантажних перевезень морським транспортом України у 2012 р. зменшилися у 15,4 разу (з 53253,3 тис. тонн у 1990 до 3457,5 тис. тонн у 2012 р.). Питома вага морських перевезень у загальному вантажообігу складає 0,21 %. Обсяг перевезень пасажирів з 1990 по 2012 р. скоротився у 4,4 разу (з 26256,7 тис. осіб до 5921 тис. осіб). Питома вага морського транспорту у пасажирських перевезеннях складає 0,09 %.

 

Негативна тенденція спостерігається і у сфері вантажоперевезень річковим транспортом, особливо в контексті посилення уваги з боку Європейського Союзу на розвиток водних перевезень як екологічного, безпечного та ефективного виду транспорту. ЄС висунув концепцію «морських автомагістралей» (MotorwaysoftheSea), яка передбачає комбіновані перевезення автомобільним та водним (поромним) транспортом.

 

Довідково:До 2020 р Європа планує збільшити існуючу долю ринку перевезень водним транспортом до 10 %, що має забезпечити економію зовнішніх витрат більше, ніж до 2 млрд євро на рік. До 2030 року планується переключення 30 % вантажопотоків, які здійснюються на відстань понад 300 км, на залізничний і водний транспорт.

 

Останнім часом ЄС приділяє дедалі більше уваги розвитку прибережних перевезень або «коротких морських перевезень» (ShortSeaShipping), які передбачають розвиток перевезень між портами країн ЄС на коротку відстань та переорієнтацію частини вантажопотоків на обслуговування морським транспортом. Серед чорноморських країн Туреччина визначила Чорне море в якості ключового у сфері прибережних перевезень.

 

Маючи найбільшу серед країн Чорноморсько-Азовського басейну довжину морського узбережжя - 2759,2 км, вихід до транс’європейської транспортної артерії ріки Дунай та до потужного внутрішнього водного шляху ріки Дніпро, потужний портово-промисловий комплекс, Україна має серйозні умови для розвитку прибережних та змішаних (ріка-море) перевезень. Їх розвиток, крім іншого, дозволить включити в систему вантажоперевезень малі порти та порто-пункти, такі як Кілія, Очаків, Скадовськ та інші, які сьогодні не мають гарантованих вантажопотоків.

 

Не менш важливе значення має відновлення прибережних пасажирських (у тому числі поромних) перевезень як між українськими приморськими містами, так і з портами інших країн.

 

Особливої уваги потребує регіон Українського Придунав’я, економічна ситуація в якому залежить від ефективної роботи дунайських портів (Рені, Ізмаїл) та Українського Дунайського пароплавства. Одним з чинників, що гальмують розвиток регіону є стан дорожньо-транспортної інфраструктури, а також відсутністю надійного транспортного сполучення з Україною. Два автошляхи проходять: перший - через ділянку автотраси в районі с. Паланка на молдавській території, другий - через залізничний міст в районі м. Білгород-Дністровського з обмеженим рухом, залізничне сполучення проходить через територію Республіки Молдова, у тому числі і через територію невизнаної Придністровської Молдавської республіки.

Ситуацію в означеному регіоні могла б покращити більш активна участь України в реалізації Стратегії ЄС для Дунайського регіону, ухваленої Європейською комісією 8 грудня 2010 року.

 

Довідково: Стратегія охоплює 14 країн, що входять до Дунайського регіону, включаючи Україну, і передбачає, серед іншого, посилення співпраці між країнами регіону з метою збільшення обсягів транспортування вантажів по Дунаю на 20 % до 2020 року у порівнянні з 2010 роком, збільшення до 2020 р. кількості туристичних поїздок до 50 %, розвиток інфраструктури (зокрема, усунення існуючих навігаційних «звужень» з метою забезпечення навігації протягом року), мультимодальних терміналів, співробітництво у сфері енергетики, екології, культури і освіти.

 

Втім, участь України в розробці самої Стратегії була здебільшого формальною, так само, як і участь у її наступній реалізації. Все це обмежує можливості використання Стратегії як інструменту регіонального розвитку.

Позитивним кроком можна вважати схвалення Кабінетом Міністрів України нової концепції державної цільової регіональної програми розвитку українського Придунав’я на 2014-2017 рр. з орієнтовним обсягом фінансування на суму 6,6 млрд грн.

 

2. На тлі зростання попиту на рибу та морепродукти, зменшується вилов риби у виключній морській економічній зоні. У 2012 р. у виключній (морській) економічній зоні України виловлено та добуто 63,4 тис. т, що на 15,2 % менше, ніж у 2011 р. Частка виключної (морської) економічної зони у загальному обсязі виловленої риби становить 31 % (у 2011 р. – 35 %). Це значною мірою зумовлене не лише старінням риболовецького флоту, але й зменшенням популяції морських ресурсів (риби та морепродуктів), які виловлюються. Проблема ускладнюється недостатньою системою транскордонного управління промислом рибних ресурсів, оскільки рибні ресурси Чорноморського регіону розділені між Чорноморськими країнами. Як результат, попит на рибу та морепродукти забезпечується переважно за рахунок імпорту, який складає близько 70 % фонду споживання рибної продукції. Крім того, значна частина рибного ринку перебуває в тіні.

 

Фонд споживання рибної продукції в Україні в останні два роки за статистичними даними складав від 614 до 660 тис. тонн, що виходячи із розрахунку на душу населення дорівнює 13,4 – 14,5 кг. Середньосвітовий рівень споживання риби (за даними ФАО) складає 19,6 кг.

 

Однією з ключових тенденцій розвитку приморських територій стала інтенсифікація видобування морських біологічних ресурсів через збільшення обсягів аквакультури - розведення, вирощування та утримання в повністю або частково контрольованих умовах водного середовища риби та морепродуктів.

 

Довідково: Після того як наприкінці 70-х років ХХ-го століття стали зрозумілими межі обсягів добування світового рибальства, багато країн з числа світових риболовних держав переключилися на аквакультуру. Щорічний приріст світової аквакультури становить 8-10 %, розвинені країни за останні 25 років поступово замінюють традиційний промисел риби та морепродуктів їх штучним вирощуванням. Високий ринковий попит та ефективність виробництва визначають стале зростання інвестицій в аквакультуру у світовому масштабі, що зумовлює, серед іншого, і зниження навантаження на природні запаси морських біологічних ресурсів.

 

Чорне море, у силу свого географічного положення і кліматичних умов, є досить перспективним морським басейном для розвитку марикультури молюсків. Однак розвиток цієї галузі гальмується браком коштів, слабкою координацією робіт між організаціями, відсутністю довгострокової концепції розвитку марикультури.

 

3. Позитивні зрушення відбулися у сфері розвитку туризму і рекреації, збільшилася кількість туристів, які відпочивали в приморських регіонах України або відвідали їх протягом року.

 

Довідково: За попередніми даними, курорти Херсонської області у 2013 р. відвідали 2 млн 388 тис. осіб, що на 13 % більше, ніж у 2012 р. Туристично-рекреаційна галузь дозволяє створювати нові робочі місця. Наприклад, за інформацією Херсонського обласного центру зайнятості, протягом січня-серпня 2013 р. у всіх сферах економічної діяльності створено 14,5 тис. робочих місць, з яких 30% (4,1 тис.) у сфері туристично-рекреаційного комплексу.

 

Разом з тим, розвитку туристично-рекреаційної сфери перешкоджають високі ціни та низький сервіс, відсутність планів комплексного розвитку природних курортних територій, напівлегальний і нелегальний захват ділянок і територій лікувально-оздоровчих місцевостей, неврегульованість процесів приватизації, непродумане та неузгоджене міське та курортне будівництво, що призводить до неприпустимих навантажень на комунікації, зменшення кількості питної води, проривів у системі каналізації та до інших аварійних ситуацій.

 

Поряд із традиційними різновидами туризму - пляжний відпочинок представляється розвиток спеціалізованих видів туризму – «винного», «аграрного», яхтового тощо.

 

4. Природно-кліматичні умови Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим є сприятливими для виробництва різноманітної плодоовочевої продукції як для внутрішнього ринку так і на експорт. Разом з тим, у розвитку означеної галузі спостерігаються негативні тенденції:

- загальне скорочення виробництва овочевої продукції та площ під її вирощування;

 

Довідково: У 1991-1995 рр. в середньому в Одеській області вироблялося 231,1 тис. тонн овочів, а у 2005-2010 рр. 110,8 тис. тонн.

- скорочення обсягів виробництва овочів у суспільному секторі та зосередження його у приватному, дрібнотоварному секторі;

 

Довідково: Наприклад, якщо в Одеській області на початку дев’яностих років господарствами суспільного сектора вироблялося 67,4 % овочів, то зараз основне виробництво зосереджено у господарствах населення - 75,4 %, а в суспільному секторі лише 24,6 %. Аналогічні процеси спостерігаються у Херсонській та Миколаївській областях.

 

Переміщення виробництва овочів із суспільного сектора в господарства населення, поряд з такими позитивними явищами як часткове вирішення проблеми зайнятості сільського населення, швидке реагування на кон’юнктуру ринку, ефективне використання невеликих земельних ділянок, має і негативні сторони, такі як низький рівень механізації виробничих процесів, а також обмежені можливості використання прогресивних сучасних технологій, що обумовлює недоотримання валового збору овочів у середньому до 80 ц з кожного гектара. Крім того, стабільний розвиток овочівництва значною мірою залежить від використання зрошуваних земель, які у докризові роки забезпечували до 60 % вирощених овочів.

 

5. Соціально-економічний розвиток приморських територій значною мірою стримується дефіцитом енергетичних потужностей. Так, Автономна Республіка Крим лише 8 % потреб електроенергії виробляє власними генеруючими потужностями, 92 % електроенергії надходить в Крим з інших регіонів України. Одеська область виробляє за рахунок власних генеруючих потужностей лише 4 % електроенергії. У найбільш скрутному становищі опинився регіон Українського Придунав’я, який отримує електроенергію з Молдавської ДРЕС, розташованій у невизнаній Придністровській Молдавській республіці.

 

Водночас саме приморські регіони мають найбільший потенціал для розвитку альтернативної енергетики, або енергетики з відновлюваних джерел. Так, найбільш перспективним для розвитку альтернативної енергетики на Одещині є регіон Придунав’я, який включає 5 адміністративних районів – Болградський, Ізмаїльський, Кілійський, Ренійський і Татарбунарський, а також місто обласного підпорядкування Ізмаїл. Потенціал сонячної енергії в українському Придунав’ї один із найкращих у країні (другий після Криму). Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що поступає на 1 м2 поверхні, на території регіону до 1300 кВт год/м2.

 

Завдяки приморському розташуванню Одеська область є також перспективним регіоном для виробництва та використання вітрової енергії, оскільки середньорічна швидкість вітру перевищує 5 м/с. В умовах регіону за допомогою вітряних установок можливим є використання 15-19 % річного об’єму енергії вітру. Очікувані обсяги виробництва електроенергії з ВЕС у перспективних регіонах складають 800-1000 кВт год/м2 за рік. З урахуванням державної підтримки вітроенергетичного сектору можна констатувати, що для Одеського регіону використання енергії вітру може бути одним із найбільш перспективних напрямів задіяння потенціалу відновлюваних джерел енергії. Особливо ефективним для виробництва електроенергії у промислових масштабах може бути застосовування вітроустановки на узбережжі Чорного моря в Кілійському та Татарбунарському районах.

 

Основними напрямами покращення соціально-економічного розвитку приморських територій мають стати:

  • розвиток прибережного судноплавства (каботажних перевезень, перевезень «річка-море», поромних перевезень, морських та річкових пасажирських перевезень), вдосконалення тарифної політики з метою залучення додаткових вантажопотоків, розвиток портової інфраструктури;

- розробка і прийняття нормативних правових актів, регулюючих стосунки, пов’язані з використанням берегової зони Чорного і Азовського морів, розробка, затвердження і реалізація державних програм з використання, відновлення і охорони берегової зони;

- розвиток транспортної інфраструктури: будівництво та реконструкція автомобільних доріг загального користування у сільській місцевості,забезпечення належного транспортного сполучення населених пунктів з дорогами республіканського та загальнодержавного значення; для Українського Придунав’я - побудова автотраси Одеса-Рені за маршрутом Одеса – Овідіополь – Білгород – Дністровський – с. Монаші з будівництвом мостового переходу через Дністровський лиман;

- з метою розвитку Українського Придунав’я посилення участі України в реалізації Стратегії ЄС для Дунайського регіону, зокрема, у спільних проектах з розвитку інфраструктури, туризму, екології, енергетики;

- розвиток комунальної інфраструктури, забезпечення сільських населених пунктів централізованим водопостачанням, газифікація населених пунктів;

- покращення екологічної ситуації в приморських районах, вирішення ключових екологічних проблем, зокрема, проблеми озера Сасик в Одеській області;

- удосконалення нормативно-правової бази, яка стосується діяльності рибної галузі та контролю за використанням водних біоресурсів, і приведення її у відповідність до міжнародних правових норм, створення рибальсько-відтворювальних комплексів,розвиток транскордонної співпраці у сфері рибальства, розвиток марикультури (промислового розведення та вирощування морських водних живих ресурсів) в прибережних районах;

- з метою розвитку овочівництва:

  • створення потужностей для зберігання і переробки овочів: будівництво нових та реконструкція старих овочесховищ, сприяння створенню нових виробничих потужностей з переробки плодоовочевої продукції;
  • створення агропромислових кластерів, зокрема, стимулювання участі переробних та інших підприємств агропромислового комплексу, а також споживчих товариств у формуванні кооперативних організацій;
  • розвиток зрошуваного землеробства, запровадження нових ресурсозберігаючих технологій зрошення;

-  з метою розвитку туристичної галузі:

  • проведення науково обґрунтованої інвентаризації всіх земель у береговій зоні;
  • визначення напрямів їх подальшого застосування, сприяння розвиткові комунальної та транспортної інфраструктури у районах, перспективних для розвитку туризму;
  • сприяння диверсифікації підприємницької діяльності в сільській місцевості, розвитку сільського туризму, відродженню народних промислів і ремесел;

- подальше збільшення енергетичної самодостатності шляхом розвитку енергетики з відновлювальних джерел (зокрема, сонячної та вітрової).

 

Регіональний філіал у м. Одесі

(О.Л.Михайлюк, А.О.Филипенко)

 

Додатки