"Щодо запровадження Фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування життя". Аналітична записка

Анотація

 

Розглянуто необхідність забезпечення функціонування в Україні системи гарантування страхових виплат за договорами страхування життя. Проаналізовано доцільність запровадження Фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування життя. Обґрунтовано недоцільність обов’язкової участі страхових компаній у Фонді. Запропоновано утворити аналогічний Фонд на засадах добровільної участі страховиків.

 

ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ СТРАХОВИХ ВИПЛАТ ЗА ДОГОВОРАМИ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

 

Процес відновлення вітчизняного страхового ринку після фінансової кризи 2008 року був неоднозначним. До нових тенденцій післякризового відновлення слід віднести наступні:

- часті зміни парадигми регулювання страхового ринку від послідовного лібералізму до політики активного втручання держави в управління страховими ринками (дирижизму);

- розвиток «квазістрахових операцій», що призвело до уповільнення формування ринку реального страхування та негативно вплинуло на формування платоспроможного попиту на класичні страхові продукти;

- стагнація, що є наслідком запроваджених змін у Податковому кодексі України[1], які закріплюють діючу систему оподаткування страхувальників зі ставкою податку з «чистих премій» на рівні 3 %. Як наслідок, питома вага платежів від страхувальників-фізичних осіб у валових платежах скоротилась з 37,4 % за 1 квартал 2012 року до 21,6 % за аналогічний період 2013 року. Частка роздрібного страхування у 2013 році була найменшою за останні 6 років. У I-му півріччі 2013 року СК сплатили до бюджету всього 302,4 млн гривень податку на прибуток, з них податок з премій становив лише 173,4 млн гривень, в той час як за аналогічний період 2012 року вони сплатили 369,3 млн гривень і 295, 4 млн гривень відповідно;

- використання страхування ринковими агентами як засобу «оптимізації оподаткування» або отримання надприбутків (наприклад при страхуванні побутової техніки або банко страхуванні («bancassurance»)[2] розмір агентської винагороди доходить до 90 %).

 

Тенденції останніх років підривають інтерес до ринку з боку потенційних страхувальників, які мають наміри страхування реальних ризиків, та перетворюють страховий ринок на механізм фінансової оптимізації поточних операцій. За оцінками окремих експертів, в Україні лише третя частина коштів ринку страхування працює на економіку держави, а решта припадає на тіньовий капітал[3]. Тому на даному історичному етапі розвитку України гостро стоїть проблема повернення довіри до страхової галузі, створення умов, за яких страховим компаніям буде невигідно займатися псевдострахуванням. Цю проблему можна вирішити лише комплексною системою заходів, серед яких головна роль відводиться посиленню нагляду за страховою діяльністю, змінами законодавства, в тому числі податкового.

 

Розвиток ринку страхування в Україні гальмується ще й тим, що капіталізація і стан фінансових ресурсів переважної більшості страхових компаній є незадовільними і не забезпечують їх конкурентоспроможності навіть на внутрішньому ринку. Обмежені обсяги та недосконала структура фінансових накопичень більшості страховиків перешкоджають перетворенню їх на дієвий інститут соціального захисту населення та інвестування української економіки. Також серед гальмуючих факторів слід виділити обмеженість інвестиційної діяльності страховиків.

 

Тим не менш, протягом 2012 та 2013 років в Україні вперше виникли певні умови для розвитку страхування як інституту соціально-економічного розвитку[4]. Цей факт знайшов підтвердження у наступних тенденціях:

-  зміни структури та об’ємів сукупних страхових премій і виплат;

-  зростання капіталізації низки страхових компаній;

-  зростання об’ємів коштів, що інвестуються в різні сектори економіки;

-  переходу до роботи з використанням страхового механізму при реалізації програм соціального захисту;

-  розвитку системи нормативного регулювання та державного нагляду за страховою сферою.

 

Згідно з даними Insurance TOP, 2013 рік показав значну динаміку у порівнянні з 2012 роком. Основний приріст був пов’язано з операціями банкострахування, які зросли на 60 %. При цьому спостерігалось зниження об’єму залученого довгострокового накопичувального та пенсійного страхування життя відповідно на 5 % і 30 %. Результати роботи більшості компаній зі страхування життя свідчать про зниження частки корпоративного страхування з 10,5 % у першому півріччі 2012 року до 6 % за аналогічний період 2013 року[5]. Наразі нові договори корпоративного страхування практично не укладаються, а надходження страхових платежів формуються переважно за рахунок договорів, що були укладені раніше.

 

Статистичні дослідження показують, що на сьогоднішній день в Україні застраховано лише 10 % ризиків. Перспективними для страхового ринку України повинні стати накопичувальні види страхування, соціальні види страхування, зокрема, страхування життя громадян, пенсійне і медичне страхування.

 

За висновками експертів, ринок страхування життя в Україні поки ще освоєно слабко. Рівень розвитку страхування життя в Україні один з найнижчих серед розвинених країн. Зокрема в Європі на страхування життя припадає близько 60 % загальних страхових платежів, а в Україні – 5,9 %[6] . По-перше, причиною цього є низька капіталізація українських страхових компаній, по-друге, вітчизняні страхові компанії в основному ще не готові працювати з незначними сумами індивідуального страхувальника, а більш орієнтовані на фінансово-промисловий бізнес. Крім того, основна маса заможних громадян України концентрується у декількох великих містах, що не дозволяє у повному обсязі реалізувати основні принципи страхування.

 

Система страхування життя має довгостроковий характер і значну накопичувальну складову. Саме тому важливо забезпечити функціонування в Україні системи гарантування страхових виплат за договорами страхування життя. Така система повинна гарантувати отримання страхових виплат.

 

Для удосконалення та подальшого ефективного розвитку страхового ринку України необхідно здійснити низку першочергових заходів, які мають на меті насамперед  підвищення захисту споживачів страхових послуг.

 

Наразі законодавство України не передбачає жодної схеми гарантування виплат за договорами страхування життя. Споживачі фінансових послуг зазвичай не мають достатньої інформації та необхідних знань про особливості та споживчі характеристики фінансових послуг. У процесі вибору послуги вони не завжди можуть оцінити рівень ризиків і можливі наслідки та порівняти умови їх надання, що пропонуються різними фінансовими установами.

 

Враховуючи, що страхування життя належить до особистого страхування, має довгостроковий характер та значну накопичувальну складову, є вкрай важливим забезпечити функціонування в Україні системи гарантування страхових виплат за договорами страхування життя, яка дозволить запобігти втратам довгострокових заощаджень громадян та втрати ними страхового захисту у разі настання неплатоспроможності страховика.

 

Світовий досвід і позиція Європейської комісії, висвітлена в Білій книзі щодо схем гарантування у страхуванні (White paper on Insurance Guarantee Schemes)[7], виданій Європейською комісією у 2010 році, доводить необхідність запровадження обов’язкової схеми гарантування виплат за договорами страхування життя при наймі на стадії утворення Фонду та накопичення коштів для забезпечення гарантованих страхових та компенсаційних витрат.

 

З метою підтримки фінансової стабільності ринку страхування життя в Україні та підвищення рівня захисту страхувальників та вигодонабувачів за договорами страхування життя, Нацкомфінпослуг на виконання пункту 23.2 Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 187, розроблено проект Закону України «Про Фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя» (далі – законопроект)[8]. У проекті пропонується визначити засади функціонування Фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування життя (далі – Фонд), основним завданням якого є забезпечення функціонування системи гарантування страхових виплат за договорами страхування життя у разі настання неплатоспроможності страховика. Очікуваними результатами прийняття закону, на думку суб’єкта законодавчої ініціативи, є посилення захисту майнових прав страхувальників (вигодонабувачів) – фізичних осіб, зростання рівня довіри населення до ринку страхування життя та створення умов для сталого розвитку ринку страхування.

 

Ідея гарантування фінансових інвестицій фізичних осіб не нова. З 2001 року в Україні функціонує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб[9]. На розгляді ВРУ перебувають законопроекти щодо гарантування інвестицій фізичних осіб[10],[11] та членів кредитних спілок[12]. В експертному середовищі обговорюється проблема створення фонду гарантування виплат ризикових страхових компаній в рамках особистих видів страхування – добровільного медичного страхування та страхування від нещасних випадків[13]. Насамкінець не відкидається можливість створення єдиного фонду гарантування страхових виплат в рамках єдиного об’єднання страховиків[14].

 

Подібні Фонди набули певного поширення у розвинених країнах світу. У тій чи іншій формі вони функціонують, зокрема, у Великій Британії, Канаді, Нідерландах, США, Франції, Японії, Італії, Норвегії, Фінляндії Греції, Іспанії тощо[15], але кожен з них є унікальним за організацією функціонування[16].

 

Загалом, створення надійної системи забезпечення страхових виплат у разі настання неплатоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, заслуговує на всіляке заохочення. Така система здатна зміцнити довіру населення до страхування життя, а, отже, є елементом системи охорони здоров’я українців, значущість якого не варто недооцінювати. До того ж, система гарантування сприятиме розвитку фінансового ринку в цілому та формуванню «довгого» інвестиційного ресурсу, який має бути спрямований до реального сектору економіки та здатний забезпечити прискорення економічного зростання.

 

Однак попри загальну привабливість, ідея створення Фонду користується далеко не однозначною підтримкою. Частина експертів попереджує про декілька негативних аспектів цього кроку, а саме:

 

1. Тягар додаткового фінансового навантаження на страховиків. Новостворений Фонд має фінансуватись за рахунок внесків страховиків, що по суті означає введення додаткового податку. Цілком зрозуміло, що страховики перекладуть такий податок на страхувальників, що зрештою обернеться зростанням страхового тарифу на шкоду ринку.

 

2. Наявність перехідного періоду. За деякими оцінками, період накопичення коштів Фонду, достатніх для ефективного функціонування, сягатиме декількох років. Протягом цього терміну внески учасників витрачатимуться переважно на формування матеріально-технічної бази та утримання адміністративного апарату.

 

3. «Розмиття» відповідальності. Згідно законопроекту членство страховиків у Фонді є обов’язковим. Страховики повинні бути членами Фонду з дати отримання ліцензії на здійснення страхування життя і не мають права укладати договори страхування життя, якщо їх виключено із складу учасників Фонду[17]. На практиці це означатиме, що Фонд візьме на себе ризики абсолютно усіх компаній зі страхування життя, зокрема дрібних та непрозорих. Отже, існує великий ризик того, що кошти Фонду витрачатимуться на покриття їх безвідповідальності, або принаймні недостатньої кваліфікації. Для несумлінних операторів страхового ринку створення Фонду може бути зручним механізмом усвідомленого перекладання відповідальності з себе на інших страховиків.

 

Між тим, на нашу думку, з першими двома з наведених вад доцільно змиритись, вважаючи їх неминучим побічним ефектом досягнення незрівнянно більш вагомої мети – збереження коштів застрахованих осіб.

 

Зовсім інакша ситуація з розмиттям відповідальності. Насамперед, можливість існування Фонду вже передбачена чинним Законом України «Про страхування»[18]. Отже, чинне законодавство вже містить правові передумови механізму захисту прав страхувальників і без ухвалення спеціального закону. Проте ухвалення закону про створення Фонду матиме наступні наслідки:

 

1. Неплатоспроможні страховики після вступу до Фонду позбудуться відповідальності перед застрахованими особами. Обов’язки по відшкодуванню розміру страхової виплати або викупної суми, передбаченої договором страхування життя, перекладаються на Фонд, який згідно норми майбутнього закону гарантує бенефіціарам відшкодування.

 

2. Нацкомфінпослуг як державний регулятор у сфері страхування життя, що здійснює нагляд за операторами ринку, набуває права переадресувати бенефіціара до новоствореного Фонду, формально залишаючись при цьому осторонь.

 

Протягом перших років функціонування Фонд буде неплатоспроможним. Згідно пояснювальної записки, враховуючи суму вступних внесків до Фонду (20 тис. гривень) та отриманий інвестиційний дохід, обсяг надходження коштів до Фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування життя на кінець трирічного періоду накопичення склав би (за оцінкою) близько 21 млн грн, а на кінець чотирирічного періоду – 29 млн грн [19]. З цієї суми також необхідно вирахувати витрати, пов’язані з діяльністю Фонду, в межах витрат кошторису, затвердженого адміністративною радою Фонду. Отже, у найближчій перспективі істотного впливу на розвиток ринку створення зазначеного Фонду не матиме. Адже без фінансової участі держави страховикам доведеться накопичувати кошти для створення реального механізму гарантування не менше 10 років[20].

 

Формування активів Фонду здійснюватиметься в основному за рахунок коштів декількох великих страховиків, які фактично відповідатимуть за зобов’язаннями несумлінних гравців ринку з неплатоспроможним страховим портфелем[21].

 

Натомість бенефіціари, особливо великі, не зможуть отримати відшкодування в еквівалентному розмірі. За результатами 2012 року середній розмір страхового платежу за договорами накопичувального страхування життя складав 2177,82 грн на одну особу[22]. При цьому слід урахувати, що подібні договори укладаються здебільшого на термін від 10 до 30 років. Страхова сума за договором накопичувального страхування зазвичай становить 80-120 тис. грн[23]. Тому 20 тис. грн з Фонду не стануть повноцінною компенсацією[24]. До того ж максимальний розмір гарантійної виплати або максимальний розмір компенсаційної виплати на одну застраховану особу за одним договором страхування життя повинен бути однаковим за всіма договорами страхування життя[25].

 

В якості альтернативи до підходу, викладеного у законопроекті, експертами страхового ринку розглядався варіант з добровільною участю страхових компаній у системі гарантування виплат за договорами страхування життя та створення такими компаніями фонду гарантування на добровільних засадах. Втім, альтернативний варіант має такі недоліки:

• захист від втрати своїх заощаджень і гарантії страхового захисту отримають лише ті бенефіціари, що уклали договори страхування життя із страховиками, які беруть участь у Фонді;
• фінансові можливості Фонду, створеного на добровільних засадах, можуть бути менші у порівнянні з внесками до Фонду для всіх страховиків, які отримали ліцензію на проведення страхування життя[26].

Обидва аргументи є слушними. Але при цьому слід брати до уваги наступне:

• якість резервів сумлінних страховиків, що об’єднаються у Фонді на добровільних засадах, буде незрівнянно вища, ніж аналогічний показник для більшості операторів ринку. Відповідно й імовірність неплатоспроможності учасників Фонду буде незрівнянно меншою. Отже, буде меншою і кількість випадків відшкодування. Натомість якість і розмір відшкодування незрівнянно зростуть;
• ринок страхування життя і страховий ринок в цілому тільки виграють від того, що клієнти сумлінних страхових компаній будуть під надійним захистом на противагу відсутності додаткового захисту для клієнтів інших страховиків.

Прибічники обов’язкової участі страховиків у Фонді наголошують, що при виборі варіанта був врахований світовий досвід функціонування схем гарантування виплат за договорами страхування. Так, у «Білій книзі за схемами гарантування в страхуванні» (White paper on Insurance Guarantee Schemes), виданої Європейською комісією, підкреслюється необхідність введення обов’язкового схеми гарантування виплат за договорами страхування[27].

 

Натомість зазначимо, що Директиви ЄС з питань схем гарантування у страхуванні відсутні, а вищезгадана «Біла книга» не є нормативним документом. Фонду з обов’язковою участю немає в 60 % країн ЄС, але при цьому обсяг лайфового страхування у них в рази вищий, ніж в Україні[28].

 

З урахуванням вітчизняних реалій, альтернативним створенню Фонду обов’язкової участі (як це передбачено у проекті) є його створення як добровільного об’єднання страховиків, що мають ліцензію на здійснення страхування життя. Засновниками такого Фонду повинна стати невелика кількість страхових компанії, що посідають перші десять позицій рейтингу (Insurance Top). Їх об’єднанню має передувати ретельний взаємний аудит резервів. У подальшому неодмінною умовою для кандидатів на вступ також має бути аналогічний аудит, проведений силами Фонду. Виконавча дирекція та адміністративна рада Фонду повинні складатись виключно з представників учасників Фонду[29]. В цьому випаду Фонд буде вільний від зовнішнього адміністративного впливу, що позитивно відіб’ється на його статутній діяльності.

 

Також слід зазначити, що на нинішньому етапі слід говорити не стільки про можливу неплатоспроможність, скільки про ефективне управління резервами лайфових страхових компаній та достатній контроль за цією діяльністю з боку держави – Нацкомфінпослуг. Висока кваліфікація кадрів та неухильне дотримання норм чинного законодавства (зокрема, ст.30-31 Закону України «Про страхування» та Правил розміщення резервів із страхування життя[30]) зводить до мінімуму ті ризики, з якими можуть зіткнутися бенефіціари. Тому Фонд з добровільною участю має також виконувати функції профілактики та забезпечення високого професіоналізму топ-менеджменту учасників.

 

Рекомендації

1. Відхилити проект Закону України «Про Фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя», реєстр. № 2327 від 19.02.2013 р.

 

2. Розробити законопроект аналогічного спрямування на наступних засадах:

• Фонд створюється на засадах добровільної участі страховиків, що мають ліцензію на здійснення страхування життя;
• засновниками такого Фонду повинні стати страхові компанії, що посідають перші десять позицій рейтингу (Insurance Top). Їх об’єднанню повинен передувати ретельний взаємний аудит резервів;
• у подальшому неодмінною умовою для кандидатів на вступ має бути аналогічний аудит, проведений Фондом. Кандидат матиме право стати учасником Фонду виключно за умови задовільної якості резервів;
• виконавча дирекція та адміністративна рада Фонду повинні складатись виключно з представників учасників Фонду.

Відділ соціальної політики

 (О.П. Коваль)