Великі міста є двигуном світової економіки, культурними, історичними, духовними, політичними та інноваційними центрами, де ставляться та вирішуються часто у режимі експерименту найгостріші глобальні проблеми сьогодення. Разом з тим великі міста відчувають значний тиск таких факторів, як міграція, соціальна нерівність, забруднення навколишнього середовища та зміна клімату. В Європі частка міського населення вже перевищує 70 %, у середньому по світу цей показник складає приблизно 50 %, і, за оцінками експертів ООН, зросте до 60 % протягом наступних двадцяти років[1]. У великих містах споживається приблизно 75 % усієї електроенергії, що виробляється у світі, та утворюється 80 % загальних викидів парникових газів[2].
Виклики, що спричиняє урбанізація, актуальні нині й для України. Якщо у 1897 p. в Україні частка міського населення становила близько 13 %, то вже у середині 60-х рр. ХХ ст. цей показник перейшов символічний 50 % «урбаністичний екватор»[3]. Процесам урбанізації сприяла соціально-економічна політика радянської влади: інтенсивна індустріалізація у 20‑30‑х рр. (міське населення УРCР зросло більше ніж удвічі), післявоєнна відбудова народного господарства (головний акцент було зроблено на важку промисловість, відновлення і створення нових промислових центрів), укрупнення сільських населених пунктів у 60-ті рр. (збільшення міського населення відбувалося за рахунок міграції – 48 %, природного приросту – 38 %, адміністративного перетворення сільських населених пунктів на міські – 14 %). Помітний вплив на урбанізаційні процеси мало будівництво комплексу гідроелектростанцій Дніпровського каскаду, що спричинило примусове переселення сільського населення з територій, які були затоплені.
За період радянської влади сформувався підхід, при якому економічні та оборонні цілі були домінантою при реалізації демографічної політики і, зокрема, при вирішенні питань розвитку міст. Населення міст і селищ міського типу розглядалося як трудовий ресурс, параметри якого повинні узгоджуватись із структурою промислового, воєнного і транспортного комплексу[4],[5]. За інерцією такий підхід залишається і в незалежній Україні, тому можна погодитися, що він призвів до «дегуманізації міського середовища, зниження його інформаційного й культурного потенціалу, варварського ставлення до історичної спадщини»[6] та поганих екологічних умов життєдіяльності у великих містах України[7].
За даними перепису населення, у 2001 р. в Україні налічувалося 5 міст із чисельністю населення понад 1 млн жителів, проте, незважаючи на міграцію населення до найбільших міст і спроби уряду покращити демографічну ситуацію, станом на 2012 р. міст-мільйонників залишилося лише три. За чисельністю мешканців м. Київ (2,8 млн жителів) зі значним відривом (приблизно вдвічі) випереджає інші міста – Харків (1,4 млн жителів) та Одесу (понад 1 млн жителів). У двох містах, які за це десятиліття спустилися нижче межі в мільйон жителів, мешкає: у Дніпропетровську – 999 тис. та в Донецьку – 955 тис. жителів. Ще у трьох українських містах (Запоріжжі, Львові та Кривому Розі) чисельність населення перевищує 500 тис. жителів. На рис. 1 представлено порівняння чисельності населення в найбільших містах України у 2001. та у 2012 р. Серед найчисельніших за населенням міст України за останнє десятиліття тільки столиця збільшувала своє населення. Можна відзначити, що в Західній та Центральній Європі міста також розвиваються в демографічному плані різнонаправлено, що спричиняють численні соціально-економічні чинники[8].
Рис. 1. Чисельність населення найбільших міст України
(зліва – 2012 р., справа – 2001р.), млн осіб
Нині передусім у столиці та меншою мірою в обласних центрах зосереджено: економічні, фінансові, культурні, історичні, політичні, наукові, духовні цінності та ресурси. Якщо порівняти розміри бюджетів найбільших міст України (рис. 2), як доходів так і видатків, то помітним є значний відрив столиці (її показники майже дорівнюють сумі показників інших 7 найбільших міст).
Рис. 2. Бюджет найбільших міст України у 2010 р.[9], млрд грн
За середнім рівнем заробітної плати (дані Асоціації міст України[10]) Київ поступається лише містам, населення яких зайнято на високотехнологічних підприємствах, наприклад, атомних електростанціях. Переваги та можливості, що надають великі міста, притягують до них трудових мігрантів. Тому часто молодь, приїжджаючи до столиці або регіонального центру на навчання, знаходить роботу та залишається там на постійне проживання. Так, за даними Державного інституту сімейної та молодіжної політики[11], кожен третій український студент починає трудову діяльність з першого курсу, до того ж, як свідчать дані інформаційного порталу із працевлаштування Rabota.ua, 30 % студентів постійно суміщають роботу з навчанням, 24 % – час від часу, а 18 % – зрідка.
Навіть порівнюючи показники соціально-економічного розвитку м. Києва з регіонами України, можна помітити значний відрив столиці (рис. 3). Водночас порівняно з європейськими столицями ВРП м. Києва (наприклад, у 2010 р. становив 196,639 млрд грн) залишається досить скромним, поступаючись втричі Варшаві, у 5 разів Мадриду та Берліну, у 6 разів Риму, а Лондону аж у 22 рази.
Рис. 3. Регіони-лідери за показниками соціально-економічного розвитку
(у % до загального по Україні)
Саме столиця стала ареною, на якій розгорталися основні події «помаранчевої революції». Проте, незважаючи на величезне (навіть домінуюче) значення Києва, за всі роки існування посади мера столиці її обіймали особи, які не відігравали (можливо свідомо) помітної ролі у публічному політичному житті країни. Спроби ж кандидатів у мери В. Кличка (у 2006 та 2008 рр.) та О. Турчинова (у 2008 р.), від яких можна було б очікувати більш активної політичної позиції, не були успішними. Зважаючи на фінансове та економічне домінування столиці, посаду її мера можна охарактеризувати як «політичний плацдарм» для подальшого балотування на посаду президента України. Потрібно відзначити, що 8 найбільших міст України мають немалий електоральний ресурс: 46 одномандатних місць із 225 (тобто 20,4 %), понад 7,5 млн виборців (20,7 % виборців в Україні). Розподіл виборців по цих містах представлено на рис. 4.
а) б)
Рис. 4. Порівняння: а) сумарної орієнтовної кількості виборців в одномандатних виборчих округах (ОВО) та б) кількість ОВО найбільших міст України на парламентських виборах 2012 р., тис. осіб[12]
Складна ситуація складається довкола модернізації мереж життєзабезпечення, які є критично важливими для великих міст України. Аномально високі температури влітку та морози взимку спричиняють аварії на мережах житлового господарства. Втрата теплової енергії в мережах теплопостачання в Україні є досить високою (8-10 % – котельня, 10-13 % – теплотраса, 20-40 % – будинок). Навіть витрачаючи порівняно з європейцями меншу частку від своїх доходів на оплату послуг ЖКГ, українці боляче відчувають збільшення цін.
Модернізація інфраструктурних об’єктів є високовартісною справою. Наприклад, модернізація Бортницької станції (м. Київ), за різними оцінками, коштуватиме 5-9 млрд грн, що складає 27 %-48 % від бюджету столиці на 2013 р. (18,5 млрд грн). Треба зазначити, що, за даними Київводоканалу, з понад 4 тис. км водопровідних мереж, які обслуговуються, 859,5 км (20,8 %) повністю амортизовані та перебувають в аварійному стані[13].
Тут доречно згадати, що нещодавно (у лютому 2013 р.) в Болгарії відбулися масові вуличні протести, спровоковані високими цінами на житлово-комунальні послуги, зокрема на електроенергію (підвищення цін за газ і тепло майже вдвічі за рік). Саме через ці акції протесту пішов у відставку уряд Болгарії[14]. Цей приклад також порушує питання про доцільність приватизації підприємств у сфері життєзабезпечення міст (електропостачальники на болгарському ринку – це приватні чеські та австрійські компанії), функціонування природних монополій на ринку житлово-комунальних послуг.
Значною проблемою для великих міст України залишається якість дорожнього покриття. Наприклад, у Києві на балансі Київавтодору знаходиться 1617 км доріг загальною площею покриття проїжджої частини 26,2 млн кв. м. За 2012 р. було відремонтовано лише 8,9 % (124,7 тис. кв. м) від необхідного обсягу дорожнього покриття, капітальний ремонт доріг було виконано на 2,3 % (35,1 тис. кв. м), а поточний – на 6,6 % (89,6 тис. кв. м)[15].
Небезпечні геологічні процеси значною мірою впливають на стан техногенної безпеки великих міст України. Підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення) істотно погіршує інженерні умови в містах, призводячи до зміни властивостей ґрунтів, погіршення стану фундаментів, підземних комунікацій, а також і до деформацій надземної частини будівель[16]. Суттєві загрози створюють зсуви та інші схилові процеси[17]. Наприклад, на території м. Києва налічується понад 100 зсувів, а на найскладнішій ділянці розвитку зсувних процесів (крутосхили правого борту долини Дніпра) розташовано споруди, що становлять величезну культурну й духовну цінність[18]. Інший відомий приклад – зсув ґрунту у ж/м Тополя у м. Дніпропетровську (червень 1997 р.), у результаті якого зруйновано 4 будинки та загинула одна особа.
Складні метеорологічні умови, які відчули мешканці Києва у березні 2013 р. (понад 40 млн т снігу випало на столицю[19]), ще раз підтвердили необхідність ретельного планування та підвищення ефективності реагування на надзвичайні ситуації у великих містах України.
Окрім чинників природного й техногенного характеру, загрози становлять небезпечні соціально-політичні чинники (екстремізм, організована злочинність, тероризм)[20]. У містах є багато місць масового скупчення людей (стадіони, гіпермаркети, виставкові зали тощо), які можуть стати мішенню терористичної атаки.
Що стосується України, то можна нагадати про серію вибухів, скоєних у м. Дніпропетровську (квітень 2012 р.), які були класифіковані за ст. 258 Кримінального кодексу України – «Терористичний акт» (постраждало 27 осіб, зокрема 9 дітей). Протягом 2011 р. так само було класифіковано всього сім злочинів (вчинення або підготовка підриву саморобного вибухового пристрою).
На жаль, через нестачу фінансових ресурсів в Україні часто доводиться заощаджувати на безпеці громадян. Наприклад, стара Святошино-Броварська лінія київського метрополітену облаштована автономними джерелами живлення та системами очищення повітря, на відміну від нових станцій, які запускаються в експлуатацію в урізаному стані й не можуть повною мірою виконувати функції об’єкта цивільної оборони[21].
На думку соціолога І. Бекешкіної, яка спирається на результати моніторингових досліджень Інституту соціології, протестні настрої серед українців стабільно високі, але вони не обов’язково перетворюються на реальні дії, оскільки відсутні такі три фактори: опозицію має очолювати лідер (лідери), якому довірятиме більшість; народ повинен уявляти очікувані результати масових протесних акцій; має відбутися подія, яка сколихне суспільство[22]. Саме через вкрай незадовільний стан еколого-техногенної безпеки у великих містах України остання умова щодо ініціюючої події може бути з великою ймовірністю виконана.
Висновки та пропозиції
1. Великі міста України відіграють провідну роль в економічному, культурному та політичному житті країни. З одного боку, їх економічний розвиток має визначальний вплив на економічне зростання країни, а з іншого – висока концентрація тут фінансових та економічних ресурсів, науково-дослідних і навчальних установ, культурних і духовних цінностей може розглядатись як утворення надмірних вразливостей для національної безпеки держави.
За роки незалежності збільшився відрив м. Києва за соціально-економічними показниками від інших великих міст України. Переважно в столиці накопичуються фінансові ресурси, відбуваються політичні події, розташовані місця культурного й духовного значення. Вказана диспропорція, з урахуванням тенденції до її збільшення, на тлі еколого-техногенних загроз життєдіяльності мешканців столиці може розглядатися лише як приклад украй нераціонального управління регіональним розвитком.
Якщо подивитися на ситуацію, що склалася внаслідок урбанізації в Україні, з точки зору необхідності диверсифікації ризиків національній безпеці, то очевидним є висновок про доцільність перенесення частини ресурсів зі столиці в інші найбільші міста України.
2. Значна кількість інфраструктурних об’єктів, які сконцентровані у великих містах, їх тісний взаємозв’язок та щільність населення утворюють безпрецедентну небезпеку, яка повинна розглядатися як безпековий виклик сталому розвитку країни (загроза національній безпеці).
Питання безпеки життєдіяльності у великих містах України пов’язане з комплексом загроз, що мають техногенний, природний і соціально-політичний характер. Тому все більше уваги при проектуванні та плануванні розвитку великих міст України потрібно приділяти питанням стійкості до надзвичайних ситуацій, забезпечення техногенної безпеки, захищеності громадян.
Для інфраструктурних систем потрібно досліджувати разом (комплексно) як безпеку, так і захищеність об’єктів інфраструктури, розробляти плани реагування на можливі теракти, що неможливо без тісної міжвідомчої взаємодії, попереднього аналізу вразливих місць, раціонального розміщення та оснащення аварійно-рятувальних служб, планування евакуації населення та відновлення функцій інфраструктурних мереж.
3. Питання модернізації інфраструктурних мереж життєзабезпечення великих міст, вочевидь, не може бути розв’язане в межах економічно обґрунтованих рішень. Водночас незадовільний, а подекуди кризовий, стан ЖКГ у містах використовується як аргумент політичної боротьби на місцевих виборах.
Зважаючи на обмеженість ресурсів, необхідних для забезпечення безпеки інфраструктурних об’єктів, потрібно визначити найважливішу т.зв. критичну інфраструктуру. Запобігання виникненню аварій та відмов об’єктів та мереж критичної інфраструктури у великих містах – це не тільки передумова забезпечення безпеки життєдіяльності та здоров’я їх населення та невід’ємний складник забезпечення їх економічного розвитку, а й умова забезпечення національної безпеки.
З метою подолання названих труднощів та проблем, покращення якості та безпеки життя у великих містах України доцільно здійснити такі кроки.
1. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України вжити заходів із:
- удосконалення нормативної бази, що регламентує статус великих міст України, з метою формування регіональних центрів;
- визначення рівня узгодженості стратегічних планів розвитку великих міст України із стратегією регіонального розвитку;
- удосконалення системи технічного нагляду над станом інфраструктурних мереж ЖКГ, планування їх технічного обслуговування, аналізу аварій тощо.
2. Державній службі України з надзвичайних ситуацій вжити заходів щодо вдосконалення системи попередження та реагування на надзвичайні ситуації, що можуть виникати у великих містах.
3. Службі безпеки України разом із Міністерством внутрішніх справ України вдосконалити методику оцінки вразливості об’єктів масового скупчення людей на випадок скоєння можливих терористичних актів; запровадити візуальний контроль з використанням технічних засобів у місцях масового скупчення людей; переглянути організаційні підходи до попередження та реагування на масові безлади з метою підвищення їх ефективності.
4. Київській міській державній адміністрації, виконавчим органам міських рад великих міст України:
- здійснювати постійний моніторинг та аналіз якості життя у великих містах, включаючи оцінку екологічної та техногенної безпеки;
- запровадити сучасні системи міського управління, зокрема автоматизовані системи управління мережами життєзабезпечення;
- здійснити заходи щодо модернізації транспортної системи міста.
Відділ екологічної та техногенної безпеки
(Д.С. Бірюков)
[1] World urbanization prospects, the 2011 Revision. – UN, Dep. of economic and social affairs, 2012. http://esa.un.org/unup
[2] Hodson M., Marvin S.,‘Urban ecological security’: a new urban paradigm? // Int. J. Urban and Regional Research. – 2009. – 33(1). – P. 193 – 215.
[3] Економічна історія України. Історико-економічне дослідження в двох томах. Том 2. – К.: Вид-во «Ніка-Центр», 2011. – 536 с.
[4] Салій І. М. Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти. – К.: Наук. думка, 2005. – 302 с.
[5] Вечерський В.В. Спадщина містобудування України. Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. – К.: НДІТІАМ, 2003. – 522 с.
[6] Економічна історія України. Історико-економічне дослідження в двох томах. Том 2. – К.: Вид-во «Ніка-Центр», 2011. – 536 с.
[7] Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр. – Донецьк: ТОВ «Східний видавничий дім», 2012. – 552 с.
[8] Kabisch N. Urban population development in Europe, 1991-2008: The examples of Poland and the UK / N. Kabisch, D. Haase, A. Haase // Int. J. Urban and Regional Research. – 2012. – 36(6). – P. 1326 – 1348.
[9] Основні соціально-економічні показники міст за 2010р. [Електронний ресурс]. – Асоціація міст України. – Режим доступу: http://www.auc.org.ua/.
[10] Там само.
[11] Видання Інституту – Державний інститут сімейної та молодіжної політики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dipsm.org.ua/releases
[12] За даними Центральної виборчої комісії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp030?PT001F01=900
[13] Прем’єр-міністр Микола Азаров запевнив, що поступово усі об’єкти водопостачання та водовідведення в Україні буде модернізовано [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vodokanal.vds.colocall.com/
[14] I’m off says Borisov – Bulgarian govt resigns [Електронний ресурс]. – Euronews. – Режим доступу : http://euronews.com/2013/02/20/i-m-off-says-borisov-bulgarian-govt-resi…
[15] У Києві тривають роботи з відновлення дорожнього покриття у найпроблемніших місцях – ДАІ [Електронний ресурс]. – УНІАН. – Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/news/
[16] Сучасна динаміка рельєфу України / Палієнко В.П. та ін. – К.: Наук. думка, 2005. – 267 с.
[17] Рудько Г. І. Техногенно-екологічна безпека геологічного середовища. – Львів, 2001. – 220 с.
[18] Cамойленко Л. В., Визначення стану стійкості правобреженого схилу долини Дніпра в районі Києва (на підставі розрахунку коефіцієнта стабільності) // Геологічний журнал. – 2004. - № 1. – С. 101–107.
[19] Голова ДСНС України доповів уряду про стан ліквідації наслідків складних погодних умов в окремих областях України та готовність рятувальних підрозділів до весняного водопілля [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.mns.gov.ua/news/24410.html
[20] Coaffee J. Terrorism, Risk and the Global City – towards urban resilience. – Ashgate, 2009. – 376 p.
[21] Захист критичної інфраструктури: проблеми та перспективи впровадження в Україні / Д. С. Бірюков, С. І. Кондратов. – К.: НІСД, 2012. – 92 с.
[22] Несмотря на высокий уровень протестных настроений, к реальным протестам украинцы не готовы – социолог – ОстроВ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ostro.org/conferences/conference-405661/