В НІСД відбувся круглий стіл «Енергетичний перехід: виклики для України»

Забезпечення національних інтересів України та кращої якості життя її громадян є неможливим без досягнення глобальних цілей сталого розвитку. Необхідність дотримання цих цілей визначено указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 722/2019. Забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх споживачів визначено у сьомій цілі цього документа.

Круглий стіл «Енергетичний перехід: виклики для України», організований Національним інститутом стратегічних досліджень, був присвячений обговоренню шляхів забезпечення збалансованого, сталого розвитку енергетичного сектору на тривалу перспективу. Програма круглого столу передбачала обговорення різних аспектів трансформації енергетичного сектору України.

На заході обговорювалися проблеми і шляхи адекватного оперативного та ефективного реагування на глобальні виклики переходу від моделі функціонування енергетичного сектора з домінуванням великих виробників, викопного палива та централізованого управління – до нової моделі з використанням розподілених потужностей і цифрової інфраструктури, формуванням децентралізованих висококонкурентних ринків, забезпеченням рівних можливостей для розвитку всіх видів виробництва енергії.

Відкриваючи дискусію, директор НІСД Олександр Литвиненко зазначив:

«Енергетичний сектор України розпочав енергетичний перехід. Орієнтирами на цьому шляху є розподілені генеруючі потужності, інтелектуальна інфраструктура, децентралізовані висококонкурентні ринки, управління енерговикористанням споживанням із боку споживача. Нові відносини, які формуються в трикутнику покупець – виробник – держава, потребують переформатування енергетичної політики, напрацюванні нових інструментів забезпечення енергетичної безпеки України»

Продовжуючи дискусію, модератор круглого столу, завідувач відділу енергетичної та техногенної безпеки Олександр Суходоля запропоновував відверто обговорити переваги, виклики й загрози новітніх енергетичних технологій, що постають перед енергетикою України у цій ситуації.

Учасники круглого столу у своїх виступах відзначили нові можливості застосування новітніх енергетичних технологій, та наголошували на існуванні серйозних викликів для здійснення «енергетичного переходу» в Україні.

У своїй доповіді «Енергетичний перехід: глобальні виклики й ризики для України» головний науковий співробітник відділу енергетичної та техногенної безпеки Геннадій Рябцев провів такий «логічний ланцюжок» енергетичного переходу (тобто тривалих структурних перетворень у світових енергетичних системах, що зумовлюють кардинальні зміни в попиті та пропозиції, енергетичних балансах і цінах):

1. Створювані Індустрією 4.0 «розумні» виробництва вимагають все більше енергії вищої якості, але традиційні технології нездатні задовольнити попит на неї.

2. Енергосистеми потребують усе більших витрат, але банки інвестують у привабливіші об’єкти, а державу перевантажено соціальними зобов’язаннями.

3. Певні кошти вкладаються, але обладнання старіє, втрати зростають, ефективність знижується, енергія дорожчає.

4. Доступ до інформації формує запит на «світові стандарти» споживання, але спроба їх задовольнити шкодить довкіллю, збільшуючи соціальні витрати.

5. Виходом можуть стати відновлювані джерела енергії, але платоспроможний попит з’явиться лише після їхнього здешевлення та появи технологій «складування» енергії.

На думку Г. Рябцева, «Не бажаючи залежати від монополізованих ринків і застарілих мереж, споживачі розвивають людиноцентричні системи, у рамках яких є водночас і постачальниками. Попит стає більш гнучким, мобільним, «розумним», енергетичні потужності – інтелектуальними й розподіленими, ринки – децентралізованими й висококонкурентними».

Наслідком цього є виникнення двох основних загроз. Першою з них є порушення системності у формуванні та реалізації енергетичної політики. Це відображається у наданні пріоритету правам інвесторів, а не споживачів; спрямування політики на скорочення енергоспоживання, хоча це гальмує економічне зростання; ототожнення фрагментарного енергозаощадження з підвищенням енергоефективності; підміна вільних цін і тарифів «економічно обґрунтованими» без огляду на їхню прозорість і доступність; нав’язування споживачеві енергоресурсів і технологій із низькими коефіцієнтами перетворення енергії; збільшення інформаційної асиметрії на ринках.

Другою загрозою є зменшення надійності систем. Її проявами є непродумана заміна ресурсів і технологій без огляду на наявні коефіцієнти перетворення енергії; масове й хаотичне будівництво станцій із негарантованою потужністю; підміна «розвитком ВДЕ і скороченням енергоспоживання» цілі 7 сталого розвитку «Забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх»; заміна залежності від поширених енергоресурсів (із низькою доданою вартістю) залежністю від постачання дорогих технологій, що належать декільком державам; відсутність будь-яких енергетичних резервів.

З огляду на це, метою державної політики під час енергетичного переходу має стати її переорієнтування: з марних спроб зупинити старіння систем і зростання цін на створення гнучкої, розподіленої, конкурентної енергетики; з патерналістської підтримки громадян на формування їхньої активної позиції та енергоефективної свідомості. Основними принципами такої політики є:

• пріоритет інтересів держави та її громадян, а не інвесторів;

• баланс інтересів виробників і споживачів;

• розвиток власної ресурсної й технологічної бази;

• раціональне використання ресурсів і технологій із найвищими коефіцієнтами перетворення енергії;

• відсутність надмірної залежності від будь-якого джерела, маршруту чи постачальника ресурсів і технологій;

• екологічна прийнятність та економічна ефективність.

Голова правління громадської спілки Global 100 RE Ukraine Олександр Домбровський у своїй доповіді відзначив невідворотність суттєвого оновлення технологічної бази як з боку виробника, так і з боку споживача, та навів історичні приклади таких різких трансформацій. Він зазначив, що енергосистеми, збудовані за потужної підтримки держави півстоліття тому, потребують усе більших витрат на підтримання, оновлення і модернізацію. Разом із тим, сьогодні на ринку наявний цілий комплекс нових технологій, які можуть прийти на заміну існуючим. При цьому пан Домбровський зазначив, що енергетичний перехід ще не став для України доконаним фактом, і потребуватиме як формування усталеної енергетичної політики в країні, так і й ініціативи суб’єктів ринку.

Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства енергетики та захисту довкілля України Віталій Кушніров у своєму виступі представив загальні підходи до подальшого стратегічного планування розвитку екологічно сприятливої енергетики. Також він відзначив необхідність розвитку технологій, які б швидко реагували на зміну потреб споживачів.

До таких нових технологій можна віднести малі модульні реактори, яким було присвячено доповідь медіа-директорки Асоціації «Український ядерний форум» Ольги Кошарної. За її словами, для повного використання потенціалу ядерної енергетики потрібне збільшення використання її потужностей. Освоєння цих потужностей – складне завдання, оскільки наявні в Україні АЕС потребують модернізації та продовження терміну експлуатації, а ті, котрих вивели з неї, треба замінювати новими станціями. Проте будівництво АЕС великої встановленої потужності вимагає урядової підтримки, застосування нових контрактних положень для зменшення ризиків інвесторів і запровадження цін на вуглецеві викиди, що сприяють покращенню економіки низьковуглецевих альтернативних технологій, таких як ядерна енергетика.

У Паризькій угоді ключовим чинником досягнення поставленої мети визнано інновації. Інноваційні ядерно-енергетичні технології, включно з еволюційними конструкціями, реакторами малої і середньої потужності, модульними реакторами і вдосконаленням паливних циклів, можуть більш ефективно сприяти зменшенню викидів парникових газів і розширенню ролі ядерної енергії в новому застосуванні. Окрім цього, малі та середні ядерні реактори дають можливість децентралізувати генерацію електроенергії, наблизити її до споживача. Витрати на їхнє будівництво на порядок менші, аніж початкові витрати на ядерні реактори великої потужності. Вони є більш маневреними та оснащеними пасивними системами безпеки, що відповідають найжорсткішим пост-фукусімським вимогам ядерної та радіаційної безпеки.

Є й інший аспект застосування ядерної енергії. Наприклад, ядерна енергетика здатна ще більше зменшити вуглецеві викиди, постачаючи теплову енергію для промислових процесів і обігріву будівель; вона також може використовуватися для опріснення води.

Україна в особі НАЕК «Енергоатом» вже є «членом клубу» прихильників малих і середніх реакторів. До нас надійшли пропозиції від американського постачальника реакторних технологій Holtek Int. щодо створення в Україні виробництва малих реакторів. В Україні є необхідні промислові можливості, тож ми можемо виробляти реактори не тільки для власних потреб, але й на продаж в інші країни. Проте для здійснення цієї мрії необхідні більші інвестиції в науково-дослідні, дослідно-конструкторські та демонстраційні роботи.

Україна однією з перших ратифікувала Паризьку угоду і взяла на себе зобов’язання щодо її виконання. Енергетика в нашій країні, як і в інших, є основним джерелом викидів парникових газів. Вочевидь, для досягнення кліматичних цілей Україні неможливо обійтися без розвитку ядерної енергетики, що й зафіксовано в Стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року.

Президент Громадської спілки «Асоціація «Гідроенергетика України» Семен Поташник наголосив на тій важливості, яку має в контексті енергетичного переходу мала гідроенергетика. Належне використання потенціалу малих рік України сприятиме децентралізації загальної енергетичної системи, чим вирішить низку проблему як з енергопостачанням віддалених і важкодоступних районів сільської місцевості, так і в регіональних електричних мережах. Це дозволить не лише зменшити втрати під час електропостачання, але й підвищить загальну економічну ефективність роботи ОЕС України.

На його думку, для відродження малої гідроенергетики необхідно розробити та прийняти Концепцію розвитку малої гідроенергетики України, передбачивши екологічну оцінку впливу на довкілля у зв’язку із реконструкцією та спорудженням об’єктів малої гідроенергетики. Не менш важливим є налагодження тісної співпраці з місцевими громадами для визначення оптимальної кількості таких об’єктів та доцільних місць їх розташування з точки зору забезпечення комплексного підходу до використання водних ресурсів та умов економічного, соціального та екологічного розвитку територій.

Віце-президент Українського національного комітету Міжнародної ради з великих електроенергетичних систем (CIGRE) Юрій Бондаренко в своєму виступі окреслив основні тенденції в електроенергетиці ( упровадження силової електроніки, поява нових технологій, принципів регулювання аварійних і нормальних режимів енергосистеми, розвиток систем накопичування енергії (ГАЕС, батареї), розробка нових конструкцій ліній електропередачі, підстанцій, поява активних споживачів і виробників енергії; цифровізація електроенергетичних об’єктів тощо).

На думку Ю. Бондаренка, в Україні має бути створений координаційний центр із розроблення концепції розвитку електроенергетики на основі інноваційних технологій, який моделюватиме розвиток енергосистеми України для всіх компаній. Із цією ж метою варто утворити робочі експертні групи для розроблення технічних вимог на впровадження нових технологій та адаптування міжнародних стандартів до енергетичних об’єктів української енергосистеми.

У доповіді «Низьковуглецева енергетика: світовий досвід, потенціал, стан та перспективи розвитку в Україні» провідний науковий співробітник відділу енергетичної та техногенної безпеки Дмитро Бобро послався на результуюче Комюніке засідання Ради керуючих Міжнародного Енергетичного Агентства (МЕА) на рівні Міністрів, яке відбулося 6 грудня 2019 року, де міністри заявили про «важливість провідних енергетичних переходів для термінового вирішення ключових та складних глобальних проблем і завдань, таких як енергетична безпека, зміна клімату, ефективність використання ресурсів, стійке споживання, виробництво та доступ до енергії» та запропонували приділити «посилену увагу до системної інтеграції відновлюваних джерел та сховищ енергії».

Україна має значний потенціал ядерної та відновлюваної енергетики, який може і має бути використаний для стимулювання інноваційного розвитку економіки країни, забезпечення енергетичної безпеки та досягнення глобальних цілей (боротьба зі зміною клімату). Стратегічними документами України передбачається стале розширення використання всіх видів відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) при збереженні частки ядерної та гідроенергії. Проте на шляху реалізації цього потенціалу є низка проблем:

• технологічного плану – по мірі зростання частки «зеленої» енергетики підвищуються ризики для стійкості Об’єднаної енергетичної системи України (ОЕС);

• фінансового плану – завищені «зелені» тарифи та зобов’язання держави викуповувати весь обсяг «зеленої» електроенергії спотворюють конкуренцію на ринку електроенергії та призводять до дефіциту коштів на ринку;

• соціально-економічного плану – коли майже дві третини генерації виключені з конкурентного ринку через недосконалість механізму покладання спеціальних обов’язків для забезпечення загальносуспільних інтересів (PSO) на державні компанії;

• політичного плану – коли держава заохочує інвесторів розвивати виробництво енергії з ВДЕ, встановлюючи високі «зелені» тарифи для окремих видів генерації, і, водночас, намагається ретроспективно змінити «правила гри».

Утім, можливість вирішення цих проблем є, зокрема, такими шляхами:

• розвивати всі можливі механізми підвищення гнучкості Об’єднаної енергетичної системи України: високоманеврена генерація (ГЕС, ТЕС гарячого резерву); системи накопичення та зберігання енергії (ГАЕС, акумуляторні батареї, стиснене повітря, водень); мережеві рішення (інтерконнектори; інтелектуальні мережі; використання розподілених генеруючих потужностей); керування попитом, коли споживачі регулюють своє навантаження;

• заохочуючи виробників ВДЕ дотримуватися планового графіку постачання електроенергії в мережу шляхом пришвидшеного впровадження компенсації вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця за небаланси та відхилення від планового графіку постачання виробниками ВДЕ;

• удосконалити механізми державної підтримки «зеленої» енергетики, запровадивши процедуру з розміщення нових потужностей з генерації «зеленої» електроенергії на основі аукціонів з розподілу квот підтримки, де переможець визначається за найменшою ціною 1 кВт · год електроенергії.

Заступник голови правління ПрАТ «Укргідропроект» Юрій Ландау звернув увагу присутніх на перспективи розвитку гідроакумулювання, що є найбільш дешевим і технологічно простим способом забезпечення надійності роботи потужних агрегатів АЕС і ТЕС в Об’єднаній енергетичній системі України. На його глибоке переконання, саме гідроенергетика є головним джерелом високомобільного резерву. ГАЕС може з нуля включитися в мережу впродовж 1…2 хв., а час переходу від генераторного режиму до насосного не перевищує 5,5 хв. Крім того, на відміну від ГЕС, робота ГАЕС не залежить від водності року. ГАЕС можуть використати майже весь акумульований у водосховищах об’єм води (крім незливної частини) для забезпечення пікового навантаження. У світовій практиці нерідко число пусків гідроагрегатів ГАЕС в генераторному і насосному режимі досягає 400 на місяць, а іноді становить 30 пусків на добу. Однак на сьогодні в балансі потужностей ОЕС України потужність гідроелектростанції складає близько 9 %, проти 16 % оптимальних. Щоб не поглиблювати проблему, Україні в жодному разі не можна відмовлятися від будівництва додаткових гідроакумулюючих потужностей.

Голова правління Біоенергетичної асоціації України Георгій Гелетуха у своєму виступі ознайомив учасників круглого столу зі станом і перспективами розвитку біоенергетики в Україні. На його думку, пріоритетами в цій сфері мають стати:

• запровадження системи електронної торгівлі твердими біопаливами;

• створення конкурентних умов на ринку централізованого теплопостачання;

• розроблення механізму стимулювання електрогенеруючих потужностей на біомасі, біогазі і біометані для роботи на балансуючому ринку;

• стимулювання виробництва і споживання біометану при подачі в газову мережу і при використанні на транспорті;

• забезпечення підтримки вирощування і використання енергетичних культур;

• розроблення механізму стимулювання виробництва і використання рідких біопалив і біогазу на транспорті;

• відміна податку на викиди двоокису вуглецю котельними, ТЕС і ТЕЦ, що працюють на біомасі і біогазі.

Начальниця відділу аналітики та міжнародних досліджень ПрАТ «НЕК Укренерго» Наталія Слободян під час свого виступу наголосила на важливості підтримки R&D-центрів як драйверів інноваційного розвитку енергетики. R&D-центр є частиною компанії, добре розуміє потреби ринку і має базу для тестувань і апробації, завдяки його роботі ціна і терміни реалізації будь-яких проєктів значно скорочуються. Не потрібно витрачати окремі фінансові ресурси на комерціалізацію продуктів таких R&D-центрів, оскільки вони відразу тестуються в умовах ринку. Їхнє функціонування, зокрема в державних компаніях енергетичного сектору, дозволяє забезпечити:

• фінансову стійкість: наявність R&D-центрів суттєво впливає на інвестиційну привабливість, сигналізує потенційним інвесторам, що компанія дбає про свій стратегічний розвиток, гнучка до змін і готова впроваджувати активний підхід до управління бізнес-процесами;

• додаткові доходи: патентування винаходів, продаж технологій та участь у міжнародних проєктах, наприклад, у програмах «Горизонт 2020», ETIP SNET або інших грантових програмах ЄС; стійкі конкурентні переваги та укріплення лідерських позицій на галузевих ринках і в експертному середовищі;

• ефективну кадрову політику: на тлі дефіциту та старіння кадрів державних енергокомпаній, розвиток інноваційних центрів дозволить зберегти кваліфікованих фахівців і залучити молодих перспективних працівників.

У виступі «Енергетичний перехід очима споживача» директор Науково-технічного центру «Псіхєя» Сергій Сапегін запропонував розробити практичні рекомендації органам влади для планування розвитку паливно-енергетичного комплексу України, включивши до них такі пункти:

1. З огляду на соціальну значущість енергетичного переходу запровадити персональну відповідальність керівників органів державної влади за прийняття рішень стосовно майбутнього енергетики країни.

2. Розуміючи низький рівень розвитку галузевої науки, а також значний вплив результатів моделювання та аналізу сценаріїв можливого розвитку енергетики і її впливу на економіку та соціальну сферу, ініціювати створення при Раді національної безпеки і оборони України експертної групи щодо верифікації результатів дослідницької діяльності.

3. Спрямовувати владні рішення на вихід з енергетичної бідності, збільшення купівельної спроможності споживачів за заданих обмежень на наявність і якість енергетичних ресурсів, а також обсягів іноземних інвестицій в економіку країни.

Заступник директора Інституту газу НАН України Геннадій Жук, у своєму виступі звернув увагу присутніх на доцільність більш активного використання потенціалу побутових відходів. Він акцентував увагу на доцільність активізації зусиль територіальних громад з розробки потенціалу малих та середніх полігонів побутових відходів та повідомив про розробку конкурентних технологій для таких цілей в Інституті.

Традиційні технології вже не відповідають вимогам сьогодення. Енергосистеми, збудовані за потужної підтримки держави півстоліття тому, потребують усе більших витрат на підтримання, оновлення і модернізацію. Не дивно, що в усьому світі стрімко змінюється енергетична інфраструктура. Виробники все швидше реагують на змінення потреб споживачів, намагаються оптимізувати затрати на енергозабезпечення. Вони все краще адаптуються до невизначеностей енергетичних ринків. На відкритих, лібералізованих ринках кошти інвестуються у більш привабливі об’єкти, тоді як державний ринок перевантажений соціальними зобов’язаннями. Нові технології допомагають споживачам швидко еволюціонувати, створюючи гнучкий і мобільний попит.

Учасники круглого столу дійшли висновку, що для гідної відповіді на виклики енергетичного переходу Україна має сформувати збалансовану енергетичну політику переходу до гнучкої, розподіленої, конкурентної енергетики, що базується на відмові від популістичної патерналістської підтримки окремих категорій споживачів та стимулювання їх безпосередньої участі у функціонування енергетичного ринку (через механізми управління попитом) та формування енергоефективної свідомості суспільства.

У дискусії, що тривала понад шість годин, взяли участь провідні науковці, експерти неурядових організацій, представники міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

За результатами дискусії будуть розроблені практичні рекомендації для планування розвитку паливно-енергетичного комплексу України, виробництва й споживання енергоресурсів, управління попитом і підвищення ефективності енерговикористання, зміни моделі управління енергетичним сектором України.

Презентації спікерів: