Український Крим: пам'ятати, нагадувати, шукати шляхи звільнення та реінтеграції

Майже через місяць чергова трагічна дата – шоста річниця незаконної окупації АР Крим з боку Російської Федерації. Україні потрібно говорити про Крим, за нас це ніхто не зробить.

Говорити не тільки напередодні різних річниць. Говорити у широкому контексті міжнародної безпеки, прав людини та фактичної політики неоколонізації, яку Росія здійснює на Кримському півострові.

Крим, Путін і "Норманді"

У вступній частині промови на Нормандському саміті в Парижі президент України Володимир Зеленський висловив готовність обговорювати не тільки Донбас, але й Крим.

Проте діалогу не сталося. Це було очікувано, адже політичне керівництво РФ повторює, що ці питання для них закриті.

Окрім того, Росія постійно демонструє своїм аудиторіям начебто "міжнародне визнання російського статусу Криму". Для цього РФ використовує псевдонародну дипломатію, маргінальних західних політиків і культурних діячів, маніпулювання інформацією та відверті фейки.

Чи буде Крим на порядку денному наступної зустрічі у нормандському форматі, як запевнив Володимир Зеленський?

Безперечно, він має там бути. Але водночас ясно, що президент РФ Володимир Путін зробить все можливо, щоб цих питань там не було.

По-перше, на це є більш-менш формальні причини. Від самого початку нормандський формат позиціонувався як майданчик для вирішення ситуації в ОРДЛО – отже, Донбас і Крим виявилися розведеними.

Росія як сторона конфлікту, що продовжує заперечувати свою присутність на сході України, й без того неодноразово гальмувала міжнародні перемовини. Із гіпотетичним включенням до списку тем "кримського сюжету" саботаж з її боку може призвести до того, що зірветься весь переговорний процес.

Фактично кримська тема є "заручницею" цієї ситуації.

Для путінської Росії Крим є одним із наріжних каменів, що тримає чинний режим

Незаконна анексія легітимізувала другий (а по факту, якщо виключити "перерву на Медвєдєва", четвертий) президентський термін Володимира Путіна та розв'язала йому руки для ухвалення цілої низки антидемократичних рішень.

"Посткримська реальність" засвідчила, що Росія фактично знаходиться у стані війни. Її "гібридні" прояви добре відомі – від втручання у виборчі процеси та вплив на внутрішню політику незалежних країн до військових дій у різних куточках світу.

Готовність Володимира Путіна розмовляти про (не)законність окупації Криму та перспективи його повернення Україні – нонсенс, адже будь-яка подібна розмова неминуче призведе до втрати ним легітимності як "лідера нації".

Але не тільки.

Крим – проблема для всіх

Анексія Криму настільки підвищила ставки, що – давайте пофантазуємо! – навіть за умов значної лібералізації політичного життя РФ та прагнення нових російських еліт відновити контакти з Заходом, жоден з кроків у цьому напрямку буде неможливий без прийнятного для всіх сторін рішення по півострову.

Зокрема, без такого рішення Росія залишатиметься під кримськими санкціями. Хоча вони не є ключовим стримуючим фактором для розвитку економіки РФ, але заважатимуть паритетному партнерству Росії та західних країн.

Російському істеблішменту притаманна ілюзія, що питання Криму можливо якось "обійти", "домовитися", "обміняти" на щось в глобальному пакетному форматі. Але це не так. Бо у цьому випадку кримський прецедент остаточно "перекреслить" дієвість та життєздатність базових складових сучасного міжнародного порядку.

Крим – проблема для всіх, а не тільки для України. Її актуалізація саме в такому контексті є "точкою входу" до міжнародних переговорів, де Донбас і Крим є частинами єдиного дискурсу.

У лютому 2014 року російська агресія почалася саме з анексії Криму, яка – нехай непрямо – призвела й до окупації Донбасу.

Тому саме повернення Криму – один з ключів до повного відновлення територіальної цілісності та суверенітету на всій території нашої держави.

Для світової спільноти окупація Криму створила небезпечний прецедент зміни державних кордонів без згоди сторін. Вперше – з часів Другої світової війни.

Анексія матиме довгострокові та непередбачувані наслідки, які можуть викликати нові міждержавні конфлікти. Їх "контури" проглядаються вже зараз: мілітаризація Криму Росією перетворює півострів на одну з ключових баз для ведення військових дій на Близькому Сході. Наприклад, у тій самій Сирії. А до того ж несе реальні загрози безпеці у всьому Чорноморському регіоні.

Після Криму РФ підвищує свої ставки на міжнародній шахівниці.

Не менш гостре питання – права національних меншин, зокрема корінного народу Кримського півострова. На жаль, добре відомо, яким чином Росія "виховує лояльність" у кримських татар…

В інтересах України постійно нагадувати про це світовій спільноті. І просувати тему Криму на альтернативних Нормандії майданчиках, шукаючи нові формати перемовин (спочатку навіть без участі Росії).

Наприклад, як уже говорилося, це може розширений Будапештський формат. Про однойменний меморандум висловлено багато найрізноманітніших експертних думок – аж до надто скептичних. Але, як би там не було, в Будапештському меморандумі прописані гарантії нашої безпеки, які грубо порушив один із ключових підписантів.

Сьогодні варто спробувати "відродити" цей майданчик, щоб ініціювати обговорення Криму.

Не чекати – ініціювати та діяти

Важливо пам'ятати: без нашої ініціативи та наполегливості нічого не буде.

Міжнародні партнери раз за разом висловлюватимуть стурбованість та запевнятимуть у тому, що Крим – український. Але час іде. І працює він не на нашу користь.

В Криму РФ "пілотує" політику неоколонізаії території, а саме, як уміє, намагається включити її в загальноросійський контекст у соціальній, гуманітарній та безпековій сферах.

Тож чи ми можемо робити щось самі, без міжнародних партнерів, аби сигналізувати нашим співгромадянам в Криму, що ми про них пам'ятаємо? Це дуже складне питання.

З одного боку, ситуація з Кримом відрізняється від "донбаської".

Росія незаконно взяла анексований півострів під свою юрисдикцію і зараз несе повну відповідальність за соціально-економічні, гуманітарні, екологічні та інші процеси на тій території.

Російське керівництво декларує, що перехідний період "об'єднання" завершено, а півострів інкорпоровано до Південного федерального округу.

З іншого боку, низка заходів, які – з різним успіхом – використовуються Україною для реінтеграції Донбасу, також може спрацювати й для Криму.

Що спрацює для Криму?

  1. По-перше, інформаційна політика.

Наразі в українських медіа Крим майже відсутній. У кращому випадку згадується погода в Сімферополі та Севастополі.

Проте у кримчан все ще є можливість дивитися наші канали через супутник та інтернет, хоча українські ресурси там час від часу блокуються.

Жителями затребувані не стільки глобальні, скільки місцеві новини. У лютому на базі UATV запрацює державний телеканал для тимчасово окупованих територій.

Його головні адресати проживають в ОРДЛО. Але у перспективі цей або подібний канал має розпочати мовлення у Криму. З відповідним контентом та чітко сформульованими меседжами. Зокрема, організуючи подібне мовлення, варто враховувати контекст та зміст, які стосуються корінного народу Криму – кримських татар.

  1. По-друге, міжлюдські особисті контакти.

За даними Херсонського прикордонного загону Держприкордонслужби України, впродовж 2019 року КПВВ "Каланчак" і "Чаплинка" перетинали понад 1,3 млн громадян. Усі три КПВВ ("Чонгар", "Каланчак", "Чаплинка") за 9 місяців минулого року пропустили понад 2 млн осіб.

Водночас підтримання постійного спілкування між жителями Криму та "материкової" України – справа не з дешевих (зокрема, через відсутність залізничного сполучення).

До того ж, багато кримчан просто бояться в'їжджати на підконтрольну територію. Адже Росія час від часу робить інформаційні закиди на кшталт того, що всіх мешканців півострову завербовує СБУ…

Але, так чи інакше, живе спілкування залишається одним зі шляхів реінтеграції.

  1. По-третє, так звані "побутові", соціальні питання.

Ефективне вирішення цих питань допомагає жителям Криму відчути себе потрібними Україні.

Спектр їх дуже широкий – від спрощення процедури перевезення особистих речей через адміністративний кордон до визнання документів. Над цим також варто працювати.

Але головне все ж таки інше.

Щодо Криму навряд чи вірно говорити про "примирення". Прямих військових дій там начебто не було – відбулися незаконна окупація та невизнана анексія. Причому значна частина чиновницького апарату була залучена до цих процесів.

Отже, якою має бути безпечна реінтеграція півострову?

У чому полягатимуть ключові відмінності від нашого сценарію по відношенню до ОРДЛО?

Яким ми бачимо майбутнє Криму у складі України?

Чи готові засвоїти уроки минулої політики та зробити "роботу над помилками"?

Список питань можна продовжити.

Ставити їх зараз та шукати відповіді – вкрай важливо для того, щоб наповнити тезу про український Крим конкретним змістом. І апелювати до нього під час міжнародних перемовин. А також говорити про це всередині країни з різними аудиторіями.

 

Юлія Тищенко

керівник Центру суспільних досліджень НІСД

 

Джерело

Фото: crimeahrg.org