Мабуть, не потрібно наголошувати про важливість стратегічних документів, які по суті є дороговказом для розвитку як держави в цілому, так і окремих галузей. Про деякі особливості стратегічного планування, нюанси створення стратегічних документів та прогнозування ситуації в безпековому середовищі наша розмова з директором Національного інституту стратегічних досліджень, доктором політичних наук, професором Олександром Литвиненком.
— Олександре Валерійовичу, які основні завдання покладені на установу, яку Ви очолюєте?
— Національний інститут стратегічних досліджень утворений у 1991 році у складі Академії наук України. Указом № 127 від 4 березня 1992 року інститут підпорядкований Президенту України. А у 2002 році Інститут було визначено базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України. Основне завдання Інституту — науково-аналітична підтримка Президента України, насамперед у сфері національної безпеки, зовнішньої політики, економіки тощо. Серед важливих завдань Інституту: організаційне, методичне та наукове супроводження підготовки проєктів щорічних послань Президента України до Верховної Ради України; наукове обґрунтування, аналіз та оцінка проблем і перспектив суспільно-політичного розвитку України; дослідження проблемних питань суспільного розвитку України. Це, якщо офіційно. Якщо ж не так офіційно, то наше завдання — надання Президенту і РНБО України аналітики щодо поточної ситуації та можливих дій керівництва держави.
Фахівців Інституту залучають до складу всіляких дорадчих органів, що діють при Президентові України, офіційних делегацій України, міжвідомчих і відомчих, урядових та інших комісій і робочих груп. Інститут підтримує і розвиває наукове співробітництво із багатьма вітчизняними та зарубіжними науковими і дослідницькими центрами. Результати наукових досліджень Інститут подає на розгляд Президентові України у вигляді проєктів програмних документів, експертиз нормативно-правових актів, аналітичних довідок та пропозицій щодо основних засад внутрішньої та зовнішньої політики, шляхів вирішення загальнодержавних та регіональних проблем суспільного розвитку.
— Серед співробітників Інституту більше науковців чи, так би мовити, практиків?
— Я би сказав, що ми прагнемо дотримуватися певного балансу. Тобто є і науковці, і люди, які мають за плечима величезний практичний досвід. Таке поєднання неабияк сприяє якісному проведенню досліджень, які здійснюються в Інституті. Хоча ситуація наразі дуже далека від ідеалу.
Суть оборонного планування
— Якщо я правильно зрозумів, у процесах оборонного планування співробітники вашого Інституту також беруть участь, тож прошу розповісти про суть оборонного планування, так би мовити, у класичному вигляді…
— Система оборони держави — річ достатньо інерційна. Цикли життя військових структур, озброєння, військової техніки досить тривалі. Отже, вкладення коштів сьогодні визначає майбутнє нашої оборонної системи на роки, якщо не на десятиліття вперед. Відповідно, для того, щоб правильно вкладати державні кошти, ми мусимо так чи інакше передбачати майбутнє. Який цикл оборонного планування? Для початку — передбачення майбутнього на 10–20 років та прогнозування, як саме відбуватимуться бойові дії. Оцінка безпекової ситуації. Того, хто може бути противником.
Відповідно, визначення потреб, необхідних для забезпечення захисту держави. Отже, визначається ціль і необхідні заходи для її досягнення. Іншими словами — це побудова шляху з точки А в точку В. Подолання цього шляху по суті і є стратегією розвитку Збройних Сил та інших органів сектору безпеки і оборони. Далі вони викладаються мовою програм, тобто документів, які містять конкретні заходи, відповідальних і мають конкретне фінансування. Якщо простими словами, то все має саме такий вигляд.
Основні засади нової Стратегії нацбезпеки
— Торік у вересні була затверджена Стратегія національної безпеки України. Які головні її відмінності від попередніх і що зроблено за ці п’ять місяців для реалізації цілей, закладених у Стратегії?
— Основні відмінності нинішньої Стратегії національної безпеки від попередніх полягають в тому, що вона побудована на трьох основних засадах: стримування, стійкість, залучення. Стримування — розвиток нашого оборонного і безпекового потенціалу для зменшення ймовірності розширення збройної агресії. Стійкість — зменшення наших внутрішніх уразливостей, за рахунок яких нас намагаються підірвати, створення системи, яка зможе надійно працювати за будь-яких впливів ззовні. На моє особисте переконання, найбільша наша загроза — це саме наші внутрішні уразливості. І, нарешті, залучення — це, власне, збереження і зміцнення міжнародної підтримки. На наш Інститут покладено завдання підготовки доповіді щодо виконання Стратегії нацбезпеки. Цю доповідь готують щорічно, на річницю введення в дію Стратегії. Попередні висновки робити поки що зарано, але робота триває, і робота досить активна. Наше головне завдання на строк дії цієї Стратегії — здійснити повний цикл стратегічного планування, «обкатати» положення закону про національну безпеку України, удосконалити його. У державі триває робота над законом про Службу безпеки України, вже ухвалено закон про розвідку, слід нарощувати наші оборонні спроможності.
– На скільки років розрахована дія Стратегії нацбезпеки?
– Відповідно до Закону України «Про національну безпеку України», це є певне проголошення новообраного Президента України, його політики у сфері національної безпеки. Отже, вона розрахована на п’ять років.
– За місяць спливає шестимісячний термін, у який мають бути розроблені 15 галузевих стратегій. Який стан щодо їхньої готовності?
— Так, фахівці нашого Інституту беруть участь у робочих групах щодо опрацювання цих стратегій. Йдеться про Стратегію людського розвитку, Стратегію воєнної безпеки України, Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегію економічної безпеки, Стратегію енергетичної безпеки, Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату, Стратегію біобезпеки та біологічного захисту, Стратегію інформаційної безпеки, Стратегію кібербезпеки України, Стратегію зовнішньополітичної діяльності, Стратегію забезпечення державної безпеки, Стратегію інтегрованого управління кордонами, Стратегію продовольчої безпеки та Національну розвідувальну програму. Наразі розроблення проєктів цих документів перебуває на заключному етапі готовності.
– Чи беруть до уваги закордонний досвід під час написання стратегічних документів?
— При підготовці проєкту Стратегії національної безпеки ми активно працювали з американцями та англійцями, вивчали досвід держав нашого регіону, де проблеми і загрози досить схожі. Але, звичайно, наші реалії набагато відрізняються від закордонних. Тому нам потрібно було прийняти свою стратегію, яка б відповідала нашим потребам. Що, зрештою, й було зроблено.
«Війна на Донбасі — це дуже специфічний досвід»
–Чи проводили у вашому Інституті аналіз дій країни-агресора? І чи можна спрогнозувати подальші дії Росії щодо України?
— Так, ми робимо аналіз російського способу ведення війни. Війна на Донбасі — це дуже специфічний досвід. За ці роки відбулася дуже важлива зміна. Якщо у 2014 році росіяни збирали підрозділи для формування ударного угруповання, як то кажуть, з бору по сосні, то станом на сьогодні таке угруповання вже сформовано і розгорнуто на кордоні з нашою країною. Це угруповання готове для наступу. До того ж створено достатньо серйозне угруповання в Криму, яке володіє як оборонними, так і наступальними спроможностями. Відбувається активне переозброєння Чорноморського флоту. Хоча, на мою думку, не слід перебільшувати успіхи росіян у цій галузі. У будь-якому разі їхні ударні можливості сильно поступаються можливостям держав НАТО, зокрема США.
Якщо керівництво РФ ухвалить рішення про повномасштабне вторгнення, то бойові дії можуть мати зовсім інший характер, аніж у 2014 році. І тому попередній досвід не варто переоцінювати, хоча слід уважно вивчати.
«В умовах обмеженого фінансування ми маємо шукати асиметричні підходи для переозброєння»
– Що ж у такій ситуації, на Вашу думку, потрібно робити Україні?
— Нам завжди потрібно пам’ятати про серйозне обмеження щодо ресурсів, особливо, якщо порівняти з іншими державами. Тому надзвичайно важливе завдання полягає в раціональному їх використанні. До того ж не слід забувати про ще одну важливу річ. Мине ще небагато років, і техніка та озброєння радянського зразка, які наразі використовують у Збройних Силах, вичерпають свій ресурс (як фізично, так і морально).
Не варто також забувати про конфлікт на Донбасі, який і сьогодні відбирає значну частку ресурсу. Тому в умовах обмеженого фінансування ми маємо шукати асиметричні підходи для переозброєння. Тут насамперед потрібно чітко розуміти, як воюватиме наш противник. Відповідно — розробляти спроможності, які б могли завдати ворогу неприйнятних втрат. Тобто потрібно робити такі кроки, де вкладання коштів дало б найбільший ефект. Це передусім розвиток систем управління, розвідки, зв’язку, застосування сучасних інформаційних технологій. І найголовніше — потрібно змінити культуру відносин у площині «командир-підлеглий», покладатися на ініціативу молодших командирів. Дисципліна — це добре, але має бути дисципліна вільних людей, а не «я — начальник, ти дурень…». Тобто позбутися тієї радянської філософії взаємовідносин.
– На Вашу думку, наскільки наші Збройні Сили далеко відійшли від тягаря радянської філософії?
— А наше суспільство далеко відійшло? Армія — це частина суспільства, тому не слід вважати, що вона існує якось окремо, адже там служать такі самі громадяни України. Тому суспільство змінюється настільки, наскільки воно може це робити. Ми ж не можемо завтра прокинутися з іншим сприйняттям світу. Для цього потрібно подолати певний шлях і, відповідно, потрібен певний час. Безперечно, позитивні зміни є, але вони відбуваються не так швидко, і це — об’єктивний процес.
«Якщо ми не захистимо себе самі, то ніхто за нас цього не зробить»
– І наостанок, на Вашу думку, наскільки довгим буде наш шлях в НАТО?
— Насамперед завжди слід пам’ятати, що будь-які міжнародні гарантії можуть допомогти, але не захистити. Це дуже важливий момент. Я в жодному разі не піддаю сумніву нашу потребу і стратегічну мету щодо членства в Альянсі. Але, якщо ми не захистимо себе самі, то ніхто за нас цього не зробить. У 2014 році Збройні Сили України в цілому виконали своє завдання — захистили державу.
НАТО — це військово-політичний блок, створений для забезпечення безпеки своїх членів. Україна буде прийнята до НАТО тоді, коли члени Альянсу усвідомлять, що наше долучення збільшить їхню безпеку, а не навпаки. Тому питання НАТО — це питання політичного рішення, у необхідності ухвалення якого нам слід переконати нинішніх учасників блоку. Для цього слід підвищувати взаємосумісність ЗСУ з натовськими арміями, розвивати цивільний демократичний контроль, але насамперед переконати наших партнерів у доцільності нашого вступу, попри спротив Росії.
Джерело: armyinform.com.ua
Фото: НІСД