"Технології інформування населення з питань європейської інтеграції". Аналітична записка

Анотація

 

Визначено позицію Європейської Комісії щодо організації інформування населення з питань розширення. Охарактеризовано відповідну комунікативну діяльність країн-кандидатів. Розкрито особливості застосування технологій пропаганди, брендінгу, PR-кампаній різних типів та поточного інформування. Узагальнено досвід Європейського Союзу протягом п’ятого розширення та до цього часу, а також вступних стратегій Естонії та Латвії, Польщі та Румунії, Македонії та Хорватії, Албанії та Чорногорії.

 

ТЕХНОЛОГІЇ ІНФОРМУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ З ПИТАНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

 

Європейська інтеграція є багатоаспектним процесом, що виявляється як у посиленні зв’язків між країнами-членами ЄС, так і у подальшому розширенні Євросоюзу. Кожний з цих вимірів має відповідне інформаційно-комунікативне забезпечення. Для України є актуальним досвід інформування населення в контексті приєднання нових членів.

 

Готуючись до вступу країн Центрально-Східної Європи Європейська Комісія (ЄК) виробила “Комунікативну стратегію щодо розширення” (2000 р.), якою було започатковано третій напрям у підготовці до розширення – комунікативний зв’язок із суспільством, що доповнив передвступні стратегії (процес реформування у країнах-кандидатах) та акцесійні переговори[1]. Стратегія визначила цілі та зміст комунікації в країнах-членах та країнах-кандидатах, підходи щодо організації цієї діяльності, заходи з впровадження та засоби з налагодження зворотного зв’язку. Відповідно до Стратегії акцент має бути зроблений на забезпеченні об’єктивною інформацією. Принциповою позицією ЄК стала відмова від використання технології пропаганди[2] та застереження щодо поширення повідомлень, які можуть бути витлумачені як пропаганда[3].

 

Досвід, набутий протягом п’ятого розширення, спонукав до посилення демократичних засад процесу приєднання з метою уникнення розриву між політиками, які приймають рішення про вступ, та суспільством. Оновлений підхід щодо інформування населення викладено у “Спеціальній доповіді щодо поглинальної спроможності ЄС”[4] (2006 р.). По-перше, визнавалося, що комунікація є однією з трьох базових засад розширення на рівні з консолідацією зобов’язань (consolidation of commitments) та виконанням вимог у межах Копенгагенських критеріїв вступу (conditionality). По-друге, чітко окреслювався розподіл ролей: основними суб’єктами інформування населення з питань розширення є країни-члени та країни-кандидати, провідним завданням яких є роз’яснення та обстоювання зробленого ними вибору. Відповідна діяльність урядів підтримуватиметься, з одного боку, регіональними і місцевими органами влади та громадянським суспільством, а з іншого – ЄК та Європейським Парламентом. Завданням ЄК визначено розроблення “дружньої інформації зрозумілою мовою для широкого загалу та інформації для фахівців, що потребують конкретних даних та пояснень”[5].

 

“Стратегією розширення та головними викликами 2007-2008 рр.” підкреслено, що комунікація з питань розширення є розподіленою відповідальністю. Відтак, Комісія пропонує урядам країн-членів та країн-кандидатів виробляти відповідні плани комунікації[6].

 

Інформаційно-комунікативне забезпечення розширення з позицій країни, що прагне членства, розглянемо на досвіді:

а) країн-членів ЄС – Естонії та Латвії, Польщі та Румунії, коли вони впроваджували власні вступні стратегії;

б) країн-кандидатів – Македонії та Хорватії, що наразі ведуть переговори щодо членства;

в) потенційних країн-кандидатів – Албанії та Чорногорії.

 

Аналіз нормативно-правових актів, що унормовують державну інформаційну політику у сфері європейської інтеграції в цих країнах, засвідчив, що використовуються такі підходи до інформаційно-комунікативного забезпечення:

1) безпосереднє інформування цільових аудиторій, зокрема суспільства загалом як цільової групи;

2) комунікативна діяльність, спрямована на медіаторів: НДО, мас-медіа, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, вчителів та викладачів, бібліотекарів тощо.

 

З-поміж засобів безпосереднього інформування цільових аудиторій можна виділити такі.

 

• Неінтегровані комунікації, що послуговуються одним або кількома ресурсами (каналами) для передачі інформації:

– для інформування академічної спільноти Хорватії заплановані[7]:

а) адресна розсилка професорам та в бібліотеки науково-освітніх установ інформаційної продукції;

б) організація спеціальних лекцій та семінарів;

– для інформування жінок Естонії передбачалися[8]:

а) спеціальні або додаткові випуски жіночих журналів, що висвітлювали б вплив членства в ЄС на країну в контексті інтересів читачок;

б) постійне співробітництво з жіночими друкованими виданнями, спрямоване на задоволення інформаційних потреб цієї цільової аудиторії через матеріали у форматі “історії з життя” та “статті-портрети”.

 

• Інтегровані комунікації – поєднання, комбінація всіх видів комунікації та конкретних повідомлень у цілісну систему з метою досягнення максимального комунікативного ефекту, що зумовлено наявністю сильних і слабких сторін кожного виду комунікації[9]:

– урядові структури Македонії обрали технологію брендингу[10]. На конкурсній основі у 2003 р. затверджено логотип та слоган інтеграційного процесу, що їх через чотири роки запровадження впізнавали 85,5 % та 9,9 % населення відповідно. Від моменту затвердження усі інформаційні матеріали, зокрема аудіо-, відео- та друкована продукція, навіть відповідні нормативно-правові акти оформлювалися в єдиному стилі. Було виокремлено цільові аудиторії, чітко визначено ключові теми для кожної з них, засоби донесення ключових тем, а також суб’єктів впровадження. Протягом реалізації технології у суспільства було сформовано відчуття гудвілу[11] щодо вступу та мінімізовано кількість негативно налаштованих осіб – один на двадцять. Для досягнення глибшого розуміння вступного процесу на наступні чотири роки було розроблено подальшу комунікативну стратегію, що ґрунтувалася на продовженні та оновлені попередньої[12];

– для комунікації із суб’єктами ринкової економіки урядом Румунії була запроваджена кампанія «Підготуйся зустріти конкуренцію». Перед її початком були проведені соціологічні опитування та фокус-групи. Кількісні дослідження щодо рівня ознайомлення із acquis communautaire виявили, що 4 % кампаній повністю поінформовані, 52 % – частково, 32 % вважають, що вони не володіють інформацією та ще 5 %  не знайомі з таким феноменом. Якісні дослідження дозволили встановити коло тем для висвітлення та визначити пріоритетні канали комунікації. Перевага надана адресній розсилці звичайною чи електронною поштою, спеціалізованим журналам та щорічникам. Підприємці вважали, що канали масової комунікації (радіо, преса, телебачення) є неадекватним джерелом для інформації, що їм потрібна. Завданням кампанії визначено інформування щодо нових правил діяльності в економічній сфері з метою підтримки суб’єктів у подоланні конкуренції єдиного ринку. Для його реалізації протягом 11 місяців було проведено 9 тематичних семінарів та 2 «круглі столи», що охопили понад 1600 учасників, яким було видано CD-диски із інформацією за темами, встановленими за результатами якісних досліджень. Запроваджено окремий розділ для суб’єктів ринкової економіки на веб-сайті Міністерства регіонального розвитку та туризму[13].

 

Кампанії[14] – локалізована у просторово-часових координатах, змістовно концентрована комунікативна діяльність – є найпоширенішим втіленням інтегрованих комунікацій в контексті процесу розширення Євросоюзу.

 

PR-кампанії прийнято розрізняти залежно від встановленої мети та об’єкта (Додаток А). Враховуючи застереження ЄК, з шести типів кампаній придатними до використання в умовах розширення є лише три:

• кампанія з формування обізнаності (Awareness Campaign);

• інформаційна кампанія (Information Campaign);

• освітня кампанія (Public Education Campaign).

 

Потенціал PR-кампаній у рамках реалізації політики євроінтеграції полягає у  передачі достовірної інформації; зацікавленні широкої громадськості процесом європейської інтеграції; формуванні у населення попиту на інформацію про процес євроінтеграції; стимулюванні суспільних дискусій.

 

Державною цільовою програмою інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008-2011 роки[15] (ДЦПІГ) визначено, що досвід інформаційних кампаній, що проводилися у державах-кандидатах на вступ до ЄС, не може бути сьогодні застосований в Україні повною мірою через те, що вона не є державою-кандидатом на вступ до ЄС.

Проте це твердження потребує пояснення. Зважаючи на об’єктивні обставини(Додаток Б) PR-кампанії дійсно неспроможні остаточно задовольнити попит на інформування населення протягом усього терміну наближення України до ЄС. До того ж імплементація міжнародного досвіду завжди має проектуватися на конкретні суспільно-політичні реалії.

 

Сучасна зовнішньополітична ситуація спрямовує нас до висновку, що розширення Європейського Союзу має певні обмеження інституційного, політичного, фінансово-економічного та інтелектуального характеру. Події останніх років свідчать про те, що в процесі подальшого розширення ЄС на схід настала “стратегічна пауза”[16], яка не може бути проігнорована Україною в контексті розробки нею власного євроінтеграційного курсу та європейської політики в цілому. Внутрішньополітична ситуація вимагає досягнення сталого (на противагу поширеному ситуативному) консенсусу в трикутнику Президент – Уряд – Парламент та у відносинах влада – опозиція з питань євроінтеграційного курсу країни[17]; запровадження консолідованої відповідальності політичних сил за впровадження цього курсу; перехід від чинної “стратегії наміру” до “стратегії підготовки до вступу”[18]. Мобілізація громадської підтримки має бути лише результатом та комплементом до послідовної й змістовної державної політики європейської інтеграції, що забезпечує необхідні внутрішні трансформації суспільства.

 

Водночас твердження ДЦПІГ грунтувалося, щонайшвидше, на досвіді вибору PR-кампанії як центрального елементу комунікації влади з громадськістю. Приміром, у Польщі інформаційно-комунікативне забезпечення розширення полягало в послідовності різних освітньо-інформаційних кампаній, що зміняли одна одну починаючи з 1997 р.[19] із поступовим нарощенням інтенсивності до 2004 р.: “Моя Школа в Європейському Союзі”, “Європейський Союз близько до нас”, “День з Європейським Союзом”, “Безпечні в Європі”, “Інтеграція сьогодні”, “Інформаційна кампанія перед Європейським Референдумом” тощо.

 

Проте існує й інший досвід – вибір PR-кампанії як лише допоміжного короткочасного інструменту поточного інформування. За таких умов PR-кампанії можна застосовувати і у ситуації невизначеності терміну набуття членства в ЄС. Як приклад наведемо досвід Албанії[20], де протягом року заплановано дві 15-денні PR-кампанії з метою підтримки конкретних подій щодо співпраці з ЄС. За необхідності передбачена можливість збільшення кількості таких кампаній. Основу кампанії складатимуть спеціально розроблені 35-секундні аудіо- та відеороліки, розміщені для трансляції в прайм-тайм на національних та регіональних каналах. Ролики доповнюватимуть поточну трансляцію  100-секундних кліпів та інші заходи. Такий підхід є цілком придатим і для України.

 

Враховуючи особливості різних типів PR-кампанії та зважаючи на результати соціологічних досліджень[21], актуальними на даному етапі є інформаційні та освітні кампанії, змістом яких є “надання об’єктивних фактів чи аргументів” та “засвоєння цільовою аудиторією матеріалу певного змісту й обсягу і використання отриманих знань у повсякденній практиці”.

 

Потреби в приверненні уваги до процесу європейської інтеграції, що є завданням кампаній з формування обізнаності, на наш погляд, немає. Інформаційні кампанії доцільно спрямовувати на широкий загал, у той час як освітні – на визначені цільові аудиторії. Присвятити ці кампанії необхідно конкретним датам та подіям в контексті євроінтеграційного поступу України: самітам Україна-ЄС, підписанню визначальних документів; річницям вступу до СОТ, досягненню певних домовленостей або укладанню угод тощо.

 

Рекомендаціями Державного комітету телебачення та радіомовлення України щодо інформування населення з питань європейської інтеграції, розробленими на основі аналізу соціологічних досліджень, визначено:

• протягом найближчих років оптимальним є середньої активності, але постійне подання інформації щодо перспектив стосунків України з Євросоюзом[22];

• необхідно істотно збільшити цільове подання інформації про ЄС, але подавати її передовсім у контексті поточних проблем в Україні, наводити приклади вирішення цих проблем у Європейському Союзі через розвиток співпраці й інтеграцію в ЄС[23].

 

Відповідно до цього ДЦПІГ на період 2008-2001 рр. поставила завдання “провадження інформаційно-просвітницької діяльності з метою формування громадської підтримки інтеграції України до ЄС як процесу внутрішніх реформ, спрямованих на наближення стандартів життя в державі до європейських, шляхом роз’яснення переваг, що виникають на різних етапах такої інтеграції (не лише на етапі набуття членства)”.

 

ДЦПІГ, так само, як і стратегії інформування щодо європейської інтеграції в інших країнах, спрямована на введення інтеграційних питань в щоденний масовий обіг інформації. Дане завдання заплановане до впровадження через:

• збільшення середньодобового обсягу теле- та радіомовлення за рахунок створення теле- і радіопрограм про європейську інтеграцію України;

• збільшення обсягу друкованої продукції (книжок, інформаційних
буклетів, брошур, довідників, наукових, публіцистичних та інших праць) з історії та перспектив розвитку ЄС і кількості публікацій з питань європейської інтеграції України у друкованих засобах масової інформації;

• створення нових та поповнення наявних інтернет-сторінок інформацією з питань європейської інтеграції України.

Ці заходи втілюють поточне інформування.

 

Аналіз змісту ДЦПІГ та аналітичних довідок про стан її виконання у 2008 р. та I півріччі 2009 р. дозволяє дійти висновку, що для інформування населення послуговуються неінтегрованими засобами комунікації, що впроваджуються відповідно до можливостей суб’єктів, без узгодження між собою.

 

Оскільки інтегровані комунікації є ефективнішими порівняно з неінтегрованими, а технології оптимізують суспільні процеси, необхідно визначити особливості поточного інформування як інтегрованої комунікативної технології.

 

Поточне інформування у сфері європейської інтеграції України – це систематичне надання реципієнтам інформації відповідно до їхніх потреб та згідно з умовами демократичного врядування з метою найефективнішого висвітлення реалізації євроінтеграційного курсу держави та ознайомлення зі структурами, принципами і завданнями співпраці в ЄС.

 

У межах поточного інформування у сфері європейської інтеграції України доцільно реалізувати такі інформаційні потоки.

(1) Спрямований на задоволення потреб споживачів. Зміст потоку визначають за допомогою проведення соціологічних опитувань, фокус-груп та глибинних інтерв’ю.

 

(2) Спрямований на передачу оперативних фактів. З’являється разом з появою нової інформації та матеріалів. Потік ґрунтується на відомостях щодо перебігу офіційних подій, розвитку релевантних внутрішніх реформ та даних про відповідні незаплановані заходи і надзвичайні ситуації.

 

(3) Спрямований на підтримку певного рівня знань реципієнтів. Зміст потоку становлять основні факти щодо процесу європейської інтеграції України та функціонування ЄС. Це передача так званого компендіуму знань, що ним мають володіти громадяни і який створює можливість брати участі цих громадян у відповідному суспільному діалозі, ухвалювати свідомі рішення щодо вступу держави до Євросоюзу.

 

Змістовна характеристика інформаційних потоків. Перший потік формується диференційовано для конкретних цільових аудиторій, і тому він щоразу є унікальним. На відміну від першого другий та третій інформаційні потоки є зрештою стандартизованими для всього населення України, оскільки їх зміст має перелік визначених об’єктивних фактів (деталізація компендіуму знань для різних вікових категорій є незначною).

 

Укладання “переліку питань, які відтворюватимуть історію створення ЄС, його місце у соціально-економічних і культурно-освітніх процесах континентального та планетарного масштабу” передбачалося ще другим уточнювальним планом до Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 рр. Це завдання було доручено Академії педагогічних наук і заплановано на вересень 2005 р.[24] Проте й досі такий орієнтовний список питань не підготовлений.

 

Президент Київського міжнародного інституту соціології В. Хмелько запропонував таку послідовність підготовки компедіуму: фахівці з суспільно-політичних проблем, радники політичних діячів, представники різних наукових сфер тощо визначатимуть значущі на їхню думку відомості. На основі такого переліку соціологічні центри методом експертного опитування кількома “ітераціями” сформують відповідний компендіум фактів, прийнятний для більшості спеціалістів. Запропонована послідовність має не лише визначити змістовне наповнення інформаційних матеріалів, а й створює можливість проведення обґрунтованих вимірювань відповідних знань респондентів у майбутньому[25]. Саме такий алгоритм дій необхідно застосовувати за підготовки процесу поточного інформування.

 

Компліментарність та особливості інформаційних потоків, упроваджуваних у межах поточного інформування, відкривають широкі можливості для залучення різних акторів до їх створення та ретрансляції.

 

Щодо організації інформаційно-комунікативного забезпечення з питань розширення ЄК[26] визначила такі засади:

• децентралізацію, що розподіляє відповідальність між ЄК, що прозоро надає об’єктивну інформацію, та лідерами думок (членів урядів, Європейського та національних парламентів, ЗМІ, груп інтересів, вчителів, НДО), які залучені до донесення повідомлень, адаптованих до конкретних потреб країн, регіонів, місцевостей та секторів; децентралізація впроваджується на основі принципу субсидіарності;

• гнучкість, що уможливлює адаптацію до різних викликів, обумовлених динамічністю процесу;

• синергію, яка гарантує, що зусилля ЄК, Європейського Парламенту, країн-членів та інших суб’єктів доповнюють та підсилюють одне одного;

• координацію, якої що передбачає такий розподіл ролей: ЄК здійснює моніторинг своєчасного отримання інформації країнами-членами та країнами-кандидатами, також ЄК доручено надання допомоги своїм Представництвам та Делегаціям щодо вибору конкретних комунікативних технологій та сприяння співробітництву та реалізації спільних проектів[27]; Представництва ЄК та Європейського Парламенту в країнах-членах та Делегації ЄК в країнах-кандидатах здійснюють безпосереднє співробітництво з місцевими партнерами щодо адаптації інформації наявним комунікаційним потребам суспільства.

 

Враховуючи ці засади, доцільним є такий розподіл ролей між суб’єктами поточного інформування.

 

Перший потік є найпотужнішим з трьох – за його допомогою необхідно передавати не менше 50 % усієї поширюваної інформації, і якнайкраще він може бути реалізований на регіональному рівні:

• при проведенні попередніх досліджень є можливість для більш глибокого фокусування на окремих питаннях та проблемах, що є суттєвими для мешканців даної території;

• розміщення матеріалів у регіональних та спеціалізованих (фахових) медіа коштує дешевше, аніж у центральних і загальнонаціональних ЗМІ, що дозволяє в рамках аналогічного бюджету збільшити кількість виходів;

• при інформуванні уможливлюється використання підходу “регіон – країна – Європа”[28], що сприяє простішому викладенню особливостей інтеграційного процесу;

• довіра до місцевих спікерів (лідерів, журналістів, науковців та ін.) є більшою порівняно з довірою до їх колег з центру, водночас як рівень довіри до політиків, які представляють інформацію з європейських питань, взагалі є невисоким, оскільки політичні діячі вважаються широким загалом представниками кланових та особистих інтересів, а не інтересів народу тощо.

 

Для реалізації інформаційного потоку обласні державні адміністрації як координатори регіональної комунікативної діяльності можуть залучати органи місцевого самоврядування, недержавні організації, профспілки та інші зацікавлені установи. Таким чином на рівні регіону складається повний цикл: від пошуку контрагентів і укладання відповідних угод та попередніх моніторингів до проведення широкої громадської дискусії і визначення рівня ступеня суспільної підтримки євроінтеграційних процесів. Ефективність першого інформаційного потоку залежатиме виключно від спроможності обласних державних адміністрацій планувати та координувати процес, їх вміння та бажання спілкуватися із спільнотою.

 

Другий потік – це прерогатива держави, оскільки вона є виробником переважної більшості офіційної інформації, учасником переговорного процесу з ЄС та його країнами-членами, представником національних інтересів на міжнародному рівні.

 

Третій потік, доцільно також доручити центральним органам виконавчої влади у співпраці з науковими та навчальними установами, зацікавленими громадськими організаціями та рекламними агентствами.

 

Висновки

1. Інтегровані комунікації є більш ефективним засобом організації інформаційно-комунікативного забезпечення розширення, ніж неінтегровані комунікації. З одного боку, вони уможливлюють гармонійне поєднання різних видів комунікації та конкретних повідомлень у цілісну систему з метою досягнення максимального комунікативного ефекту на основі врахування сильних та слабких сторін кожного виду комунікації. З іншого – інтегровані комунікації мінімізують потужність інформаційного шуму та небезпеки пересичення, викликаних невпорядкованими та нескоординованими діями.

 

2. Бажано уникати використання технології “пропаганда”, що відповідає позиції Європейської Комісії щодо організації інформаційно-комунікативного процесу, який супроводжує розширення.

 

3. З-поміж різних типів технології “PR-кампанія” до інформаційно-комунікативного забезпечення розширення придатними є три: кампанія з формування обізнаності, інформаційна кампанія та освітня кампанія.

 

Потенціал PR-кампаній у рамках реалізації політики євроінтеграції полягає у: передачі достовірної інформації,  зацікавленні широкої громадськості процесом європейської інтеграції, формуванні у населення попиту на інформацію про процес євроінтеграції, стимулюванні суспільних дискусій.

 

4. Технологія “PR-кампанія” як центральний елемент комунікативного процесу влади з громадськістю з питань розширення не є адекватною сучасній суспільно-політичній ситуації в Україні та ЄС. Водночас, зважаючи на комунікативний потенціал PR-кампаній, однозначно відмовлятися від цієї технології не варто. PR-кампанію в умовах невизначеності терміну набуття членства України в ЄС можна застосовувати як допоміжний короткостроковий інструмент, що використовується для детального висвітлення та привернення уваги до певних ситуацій, подій.

 

5. Технологія “брендинг” в умовах інформаційно-комунікативного забезпечення розширення дозволяє сформувати в населення лояльність до процесу приєднання країни до Євросоюзу, допомагає відчути переваги, обумовлені членством в ЄС, крім безпосередньої економічної вигоди, а також сприяє формуванню групи постійних прихильників, які асоціюють з євробудівництвом свій стиль життя.

 

Запровадження візуальної та вербальної репрезентації процесу сприяє ідентифікації його при згадуванні, виділенні з-поміж інших напрямів державотворення.

 

6. Поточне інформування організоване як інтегрована комунікативна технологія:

• відповідає засадам організації інформування з питань розширенням, визначеним ЄС – децентралізації, гнучкості, синергії та координації;

• спроможна поєднати “масове” та “індивідуальне” у спосіб паралельної ретрансляції трьох інформаційних потоків – цільового, оперативного та компедіумного;

• забезпечить постійне подання інформації середньої інтенсивності.

Відділ гуманітарної політики

(А. Баровська)

 


[1] Explaining Enlargement : A progress report on the communication strategy for enlargement. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ec.europa.eu/enlargement/archives/pdf/enlargement_process/

past_enlargements/communication_strategy/explaining_enlargement_en.pdf – С. 3.

[2] Пропаганда – це систематична діяльність, що передбачає формування потрібного сприйняття аудиторією наданого їй повідомлення, маніпулювання процесом роздумів, спрямовування поведінки аудиторії в напрямку, вигідному пропагандисту. Провідною задачею пропаганди є вплив на систему ідейних, суспільних та політичних установок людини. Вплив цієї системи може відбуватися шляхом формування нових установок, посилення або послаблення наявних. Відмінність пропаганди від інших інформаційних процесів у інтерпретаційному та емоційно забарвленому характері даних, що містить пропагандистське повідомлення. До того ж інформація подається у такий спосіб, щоб її отримувач бажав переповісти ці дані далі. // Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2001. – С. 10; Киселёв М. В. Психологические аспекты пропаганды [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://psyfactor.org/propaganda5.htm

[3] Communications Strategy for Enlargement [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ec.europa.eu/enlargement/archives/pdf/enlargement_process/past_e…

communication_strategy/sec_737_2000_en.pdf

[4] Special report on the EU’s capacity to integrate new members // Enlargement Strategy and Main Challenges 2006 – 2007 : Communication from the Commission to the European Parliament and the Council. – COM(2006) 649 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ec.europa.eu/enlargement/pdf/key_documents/2006/Nov/com_649_stra…

[5] Enlargement Strategy and Main Challenges 2006 – 2007 : Communication from the Commission to the European Parliament and the Council. – COM(2006) 649 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ec.europa.eu/enlargement/pdf/key_documents/2006/Nov/com_649_stra…. – С. 8.

[6] Enlargement Strategy and Main Challenges 2007-2008. – COM(2007) 663 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.sep.gov.mk/content/Dokumenti/EN/Enlargement_Strategy_and_Mai… – С. 17, 20.

[7] Communication strategy aimed at informing the croatian public about the european integration process of the Republic of Croatia [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://mis.ueplac.kiev.ua/ua/international/informing/item_259

[8] Estonia. Political Criteria – Informing the General Public of European Integration 2002-2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://mis.ueplac.kiev.ua/files/int_exp_doc_1240.pdf

[9] Яковлев И.П. Ключи к общению. Основы теории коммуникаций. – СПб, “Авалон”, 2006. – С.151

[10] Основне завдання брендингу полягає у формуванні тривалої лояльності споживачів до об’єкта. У своєму комплексі заходи з брендингу допомагають ідентифікувати об’єкт при згадуванні, виділити його із загальної маси, створити у споживачів привабливий образ, що викликає довіру, а також сформувати групу постійних прихильників, які асоціюють з брендом свій стиль життя.

Бренд – це унікальна комбінація якостей об’єкта (торгової марки / товару / фірми / проекту тощо) та комплексний код, що його відображає (назва, логотип та інші візуальні елементи), за яку споживач сплачує додаткову вартість або якій просто надає перевагу; бренд зазвичай викликає певні емоції.

[11] Гудвіл в економіці – це нематеріальний актив фірми, що складається з її престижу, ділової репутації тощо. В даному випадку гудвіл – це все те, що сприймається громадськістю як позитивні надбання крім безпосередньої економічної вигоди, що обумовлені членством в ЄС. Зокрема такі цінності: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство права, дотримання прав людини; спільний культурний та освітній простір тощо.

[12] Strategy for Public Information and Communication in the Process of Accession of the Republic of Macedonia in the European Union 2007-2010 [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.sep.gov.mk/Content/Publications/Documents/Strategija_za_info…

[13] Prepare to Face Competition : Communication campaign [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.mdrl.ro/index.php?p=509#

[14] Ці кампанії узагальнено називають інформаційними, або кампаніями з інформування громадськості (public information campaign), політичними кампанії та PR-кампаніями. У першому випадку виникає дублювання з назвою конкретного типу кампанії з безпосереднього інформування громадськості. Політична кампанія є більш широким поняттям та охоплює, зокрема, також лобіювання і виборчий процес. Водночас кожна з впроваджуваних державою кампаній, як і інші види комунікації, спрямовані на забезпечення легітимності влади, яка неможлива без лояльного ставлення та взаєморозуміння. Тому вважаємо родову назву “PR-кампанії” максимально адекватною.

[15] Державна цільова програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008-2011 роки [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.rada.kiev.ua

[16] Запровадження ЄС “стратегії сусідства”, “конституційна” криза Євросоюзу, інтенсифікація дебатів щодо географічних меж ЄС та його спроможності приймати нових членів, більш жорсткі критерії та вимоги до кандидатів на вступ до ЄС, стратегія “консолідації зобов’язань” щодо приєднання країн Західних Балкан, блокування переговорного процесу з Туреччиною.

[17] Інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України: стан, проблеми, пропозиції до інформаційної кампанії “Свідомий вибір” // Національна безпека і оборона. – 2006. – № 9 (81) – С. 50-52.

[18] Бакуменко В.Д. Виявлення комплексу проблем державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України, розробка пропозицій щодо вдосконалення системи державного управління цими процесами: Звіт про НДР / В. Д. Бакуменко, Д. О. Безносенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.napa-eurostudies.org.ua/2-2.rtf

[19] Новітні суспільно-політичні дискусії у Польщі стосовно вступу до ЄС: уроки для України : Інформаційно-аналітична доповідь Інституту Євро-Атлантичного співробітництва. – 2004. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :www.ieac.org.ua/pics/content/2/1086775501_ans.doc

[20] Action plan 2008 for the Ministry of integration to enhance the awareness on the EU integration process [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://mie.gov.al/skedaret/1191592237-MOEI%20Action%20Plan%20Communicat…

[21] Див., наприклад: Соціологічне дослідження в різних регіонах з питань співробітництва України з ЄС та європейської інтеграції (жовтень-грудень 2008 р.) // Державний комітет телебачення та радіомовлення : офіційний сайт [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=68364&cat_id=…