24 лютого 2022 р. РФ розпочала широкомасштабну війну проти України, виправдовуючи її необхідністю «денацифікувати» київський «фашистський режим» та «нацистські формування», які нібито здійснювали «геноцид» на території т. зв. «ЛДНР». Уже цілком очевидно, що «денацифікація» як спосіб позбавитися «українських нацистів» перетворилася на масові вбивства цивільних армією РФ, на фактичний геноцид українського народу. Кричущі факти з Бучі та інших звільнених від окупантів населених пунктів свідчать, що це були підготовлені репресивні акції, оскільки російські солдати ходили помешканнями, маючи завчасно складені списки українських посадових осіб, волонтерів, громадських активістів і військових[1].
Що таке «денацифікація» і чому В. Путін обрав цей термін для виправдання воєнної навали на сучасну Україну?
Історично поняття «нацизм» (або «націонал‑соціалізм») пов’язано передусім з ідеологією та практикою гітлерівської Німеччини 1933 – 1945 рр. Засобом реалізації нацистських ідей стали воєнна агресія та геноцид. Нацизм уважають радикальним варіантом фашизму.
Ідеологія нацизму спирається на міф про расову вищість германських народів та культ вождя як засадничий принцип політичної влади. Для впровадження нацистської ідеології використовували методи диктатури й репресій. Метою нацистів було створення «расово чистої держави», для чого втілювали політику знищення «неповноцінних» народів та груп (євреїв, ромів, ґеїв та ін.).
Після Другої світової війни в Німеччині пройшов процес денацифікації. Він передбачав виявлення нацистів‑злочинців, їх осудження та покарання, скасування нацистської влади й ідеології (на користь демократії в тодішній ФРН та комуністичної ідеології в НДР).
Для європейської та ширшої світової авдиторії терміни «нацист» та «геноцид» стали загальними назвами для «абсолютного зла». «Денацифікація» в сучасній російської пропаганді має збуджувати спогади про звірства нацистського режиму та перемогу над ним у Другій світовій війні. Використовуючи ці позначення щодо нашої держави, Кремль намагається переконати світ, що сучасна Україна є аналогом нацистської Німеччини.
Однак нинішній путінський термін «денацифікація» жодним чином не пов’язаний з реальною історією злочинів німецьких нацистів 30‑х – середини 40‑х рр. ХХ ст. Недарма згадки про Голокост для російської «боротьби з нацизмом» цілком нерелевантні. Війна РФ проти України оприявнила російське розуміння того, хто є «нацистом»: нацист – це українець, який відмовляється визнати, що він росіянин[2]. Це підстава для геноциду й спроба приховати фашистську сутність сучасного російського режиму. Однак у межах пропагандистської війни такий прийом виявився ефективним.
Іншою цільовою авдиторією пропагандистських зусиль РФ є російське суспільство. Просування фейку щодо «відродження нацизму» в Україні спрямовано на мобілізацію підтримки путінського авторитаризму в РФ. Зокрема, саме для демонізації України ці терміни використано в потужній кампанії дезінформації серед військових РФ. Щоб обґрунтувати «справедливість» вторгнення та воєнних дій, їх переконували, начебто російська армія має здійснити «визвольну місію від нацизму» в Україні та припинити «геноцид».
Меседж про «денацифікацію» України спрямовано також до населення Криму та ОРДЛО, якому розповіли, що воно «врятувалося» від нацистського режиму. Одним з обґрунтувань незаконної окупації Криму було твердження, що жителі півострова могли залишитися «під владою неонацистів». А створення т. зв. «ЛДНР» аргументували, зокрема, боротьбою з «українським фашизмом».
Кремль пояснив, що під «денацифікацією» має на увазі звільнення та зачистку України від «пронацистськи налаштованих осіб». Критерії визначення цих осіб, однак, незрозумілі. Пропаганда РФ проголошує: в українській владі перебувають «нацисти й фашисти», які пригнічують та винищують місцеве російське населення, а воно нібито потребує «звільнення від київського режиму». Вочевидь, «денацифікація» означає повалення української влади, усунення суспільної та культурної еліти, громадських активістів і проведення репресій над ними.
Ще однією метою проголошеної «денацифікації» є дискредитація Заходу й НАТО, які для досягнення своїх цілей нібито підтримують в Україні «крайніх націоналістів і неонацистів». Це мало спричинити критику держав та організацій, що допомагають «київському режимові».
Отже, поширюючи та акцентуючи тему українського «неонацизму» й «фашизму», кремлівська пропаганда зосередилася на чотирьох цільових авдиторіях і завданнях відповідно до кожної:
- російське суспільство – створити образ ворога й викликати потребу з ним боротися; консолідувати населення навколо путінського режиму;
- збройні сили РФ – дегуманізувати українців та обґрунтувати справедливість воєнних дій і насильства;
- населення Криму та ОРДЛО – трактувати дії РФ та сепаратистів як захист від нацизму;
- міжнародна спільнота – зробити вразливими для критики позиції прихильників України за підтримку нібито «нацистського режиму».
Потужна російська пропаганда та участь у ній по‑різному вмотивованих західних журналістів, налаштованих антифашистськи, і деяких науковців з їхніми алармістськими заявами, що гіперболізують роль українських ультраправих, мали б переконати світ у справедливості «денацифікації» як визначеній цілі «спецоперації» РФ в Україні.
На Заході ще з 2014 р. в ЗМІ почали з’являтися публікації та програми із застереженнями проти українського націоналізму. Показовим є сюжет «Помічники Гітлера: як націоналісти продовжують розділяти Україну», що вийшов на німецькому телеканалі Das Erste. Автори наголошували, що портрет С. Бандери «розміщено біля головної сцени Майдану», а його боротьба за незалежну Україну була також «боротьбою проти євреїв, поляків та росіян», і саме для цього він уклав союз із Гітлером[3]. Американська телекомпанія NBC показала репортаж з промовистою назвою «Український гіпернаціоналістичний військовий літній дитячий табір». Агентство Reuters поширило коментар «Українська неонацистська проблема», де зазначило про «відродження ультраправих» в Україні[4] тощо. Поодинокі випадки маніпулятивно подано як певну тенденцію, а отже, створено ілюзію поширення українського ультранаціоналізму.
Широкомасштабне вторгнення РФ в Україну, розпочате 24 лютого 2022 р., не досягла початкової мети – блискавичного захоплення Києва та зміни української влади. Агресору довелося переформулювати цілі вторгнення і, відповідно, скоригувати пропаганду. Термін «денацифікація» зазнав певних обмежень для внутрішньої авдиторії майже одразу – дані закритих опитувань за дорученням Кремля, які з’ясовували ставлення росіян до пропагандистських тез, виявили: респонденти не могли пояснити, що таке «денацифікація», і скаржилися – слово «важко вимовляти». Тому вживання терміна в ЗМІ нещадно скоротили[5]. Цілковито відмовитися від нього було неможливо, оскільки президент РФ у телезверненні вже назвав денацифікацію метою «спеціальної воєнної операції», згадуючи також про захист від «геноциду» на території т. зв. «ЛДНР».
Твердження Кремля про «геноцид та нацизм» є неодмінним складником пропагандистської війни проти України з метою делегітимації нашої держави. Путін і далі звинувачує Україну в «нацизмі», намагаючись грати на почутті історичної провини німців – про це свідчить телефонна розмова з ним канцлера Німеччини О. Шольца 13 травня 2022 р. У результаті спілкування німецький очільник відзначив як одне з провідних: путінська теза про нацистів при владі в Києві є фальшивою[6]. Тож кремлівські пропагандистські маніпуляції поступово втрачають силу, зіштовхнувшись із жахливими наочними доказами злочинних дій російських військових в Україні. Вигаданий політтехнологами «геноцид» на Донбасі розбився об реальний геноцид українців, учинюваний російськими загарбниками.
Водночас згадки про денацифікацію використовують уже як інструмент залякування. Згідно з недавньою заявою одного з депутатів Держдуми, Польща спонукає росіян «поставити її на перше місце в чергу на денацифікацію після України». Черга на російську «денацифікацію» зростає.
Щоб подолати негативний вплив російської пропаганди «нацистського образу» України, доцільно залучити наявні державні та громадські ресурси у сфері протидії дезінформації, використати механізми участі в міжнародних історико‑медійних проєктах. Треба широко й повсякчасно інформувати світ про справжні підстави, наміри та обставини російської агресії, а також про маніпулятивну техніку РФ, що полягає в копіюванні й наслідуванні елементів нацистської ідеології з фальшивою проєкцією на поведінку країни – об’єкта нападу.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Фото: НІСД
[1] Як у Бучі почули благу звістку після звірячої рашистської «денацифікації». АрміяInform. 2022. 9 квіт. URL: https://cutt.ly/cH8aKLc
[2] Snyder Т. Russia's genocide handbook. The evidence of atrocity and of intent mounts. 2022. 8 Apr. URL: https://snyder.substack.com/p/russias-genocide-handbook?s=r
[3] HitlersHelfer: wie Nationalisten die Ukraine weiter spalten. Das Erste. 08.05.2014. URL: https://daserste.ndr.de/panorama/archiv/2014/Hitlers-Helfer-wie-Nationa…
[4] Commentary: Ukraine’s neo‑Nazi problem. Reuters. 2018. 20 March. URL: https://cutt.ly/cH8sMFf
[6] Bundeskanzler Olaf Scholz na Twitterze. Twitter. URL: https://twitter.com/Bundeskanzler/status/1525071929127931906