Широкомасштабна війна, розв’язана РФ проти України, ставить під загрозу самé існування нашої держави і є перепоною її розвитку. З огляду на зміну безпекового середовища та набутий воєнний досвід у повоєнний період вочевидь постане питання про коригування моделі забезпечення національної безпеки України та внесення уточнень до відповідної Стратегії. Цікавим у цьому сенсі може бути успішний досвід Держави Ізраїль, історія розвитку якої має певні спільні риси з українською.
Що можна запозичити Україні з безпекової стратегії Ізраїлю: загальні висновки
У неофіційній стратегії національної безпеки Ізраїлю[1] визначені пріоритетні цілі, якими Україна могла би керуватися, формуючи власну стратегію забезпечення національної безпеки. Передусім це стосується:
- необхідності проведення соціально-політичних та економічних реформ для подальшого розвитку суспільства й економіки (у т. ч. щодо лібералізації економіки, боротьби з корупцією, розвитку людського капіталу, підтримки інновацій тощо);
- подолання внутрішніх суспільних суперечностей; розбудови національних збройних сил і національної стійкості; зменшення залежності від зовнішніх факторів забезпечення критичних військових спроможностей, необхідних для захисту національних інтересів;
- розвитку особливих політико-стратегічних відносин зі США, ЄС та НАТО; створення ефективних альянсів та налагодження співпраці на регіональному рівні, у т. ч. у сфері колективної безпеки;
- розвитку взаємовигідних двосторонніх і багатосторонніх відносин з різними країнами;
- дотримання законності на національному та міжнародному рівнях з метою забезпечення свободи дій, необхідної для застосування військової сили під час запобігання або усунення загроз;
- безумовної протидії пропаганді ворога; підтримання фізичної та кібернетичної інфраструктури зв’язку для забезпечення функціонування критично важливих систем у сфері національної безпеки та оборони;
- можливості озброєння ракетною зброєю, здатною вражати дальні цілі, як інструменту стримування або у відповідь, створення системи ПРО з огляду на постійну загрозу ракетних обстрілів з боку держави-агресора[2].
Загалом, подібність цілей забезпечення національної безпеки є наслідком схожості безпекового середовища в обох державах.
Подібні та відмінні риси безпекового середовища Ізраїлю та України – основні результати аналізу
Ізраїль та Україна – держави, подібні за своїм цивілізаційним демократичним вибором та боротьбою за існування в умовах постійної зовнішньої екзистенційної загрози. Йдеться про вороже арабське оточення – для Ізраїлю та загрозу з боку РФ – для України як несприятливий географічний чинник наявності агресивних держав-сусідів, що прагнуть гегемонії, мають зброю масового знищення або намагаються її набути, також заперечують саме право на існування таких держав, як Ізраїль та Україна.
Схожими є й інші чинники державотворення та формування безпекового середовища обох держав. Зокрема, євреї, як і українці, є давнім народом, але молодою політичною нацією. Вважається, що об’єднання єврейського етносу під тиском зовнішніх загроз і трагедій тривало протягом тисячоліть, але остаточно відбулося, починаючи із середини ХХ ст. зі створенням Держави Ізраїль. За висновками вчених[3], український етнос остаточно сформувався як політична нація протягом ХІХ–ХХ ст.
Ізраїль завоював незалежність у 1948 р. та обстоював її у масштабних конфліктах 1948, 1956, 1967, 1973, 1982, 2006 рр. та багатьох не таких значних зіткненнях і військових операціях. Сучасна Україна з 2014 р. протистоїть воєнній агресії, яку розпочала РФ, увесь цей час обстоюючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність Української держави, але й до того часу зазнавала постійного політичного та економічного тиску з боку Росії.
В ізраїльському суспільстві, як і в українському, існує необхідність подолання внутрішніх суспільних суперечностей та протидії інформаційним атакам ворога, передусім заснованим на звинувачуваннях у порушенні прав меншин (арабів/російськомовних).
Подібними є й певні внутрішні проблеми, які формують уразливості держави та суспільства. Йдеться, зокрема, про надмірну централізацію та забюрократизованість державного управління, політичну роздробленість тощо. В Україні внутрішню ситуацію ускладнюють декілька чинників, а саме: незавершеність низки соціально-політичних реформ, високий рівень корупції, неефективність та недостатня конкурентоспроможність економіки, масова трудова еміграція та втрата людського потенціалу, незадовільний стан критичної інфраструктури та ін.
Основними розбіжними рисами безпекового середовища Ізраїлю та України, а також чинниками, що впливають на формування цього середовища, є геополітичні умови розвитку, фізичні розміри держави, кількість населення, рівні економічного й соціального розвитку та ін.
Я. Амідрор, старший науковий співробітник Єрусалимського інституту стратегічних досліджень, генерал-майор (у відставці), колишній глава Ради національної безпеки Ізраїлю, зазначає, що прості та конвенційні загрози для держави й суспільства знижуються, тоді як нетрадиційні загрози зростають (кіберзагрози, загрози з боку терористичних організацій, розвиток підземної інфраструктури терористів, отримання ними високоточної зброї тощо)[4]. Для України, навпаки, на фоні широкого спектра різноманітних загроз суттєво зросла й реалізувалась загроза безпосереднього конвенційного воєнного нападу з боку РФ.
Зважаючи на те, що на нинішньому етапі, на відміну від попередніх, основними ворогами Ізраїлю (окрім Ірану) є переважно недержавні актори (ХАМАС, Хізболла та ін.), Ізраїль готовий проводити обмежені короткотермінові воєнні кампанії на території інших держав у всіх вимірах (на суші, морі, у повітрі та інформаційному просторі) для нейтралізації джерел загроз із метою уникнення повномасштабного воєнного конфлікту в майбутньому[5]. Наразі це завдання не є актуальним для України, яка протистоїть силам держави-агресора, що переважають.
Уроки з досвіду забезпечення національної безпеки Ізраїлю для України
Дослідники Вашингтонського інституту близькосхідної політики (The Washington Institute for Near East Policy, WINEP) на чолі з колишнім начальником Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) генерал-лейтенантом (у відставці) Г. Айзенкотом, аналізуючи причини війн, зазначають, що з огляду на перманентну загрозу від ворожого оточення й відсутність остаточного мирного вирішення близькосхідного конфлікту та попри наявність мирних угод і покращення відносин з деякими із сусідів у разі загострення безпекової ситуації і виникнення нової війни Ізраїль має спрямувати зусилля на те, щоб противник був нездатним або позбавленим бажання діяти на шкоду державі[6]. Будь-яка воєнна кампанія має бути частиною політичних зусиль та переслідувати політичні цілі, визначені політичним керівництвом країни. При цьому Ізраїль метою перемоги визначає для себе посилення потенціалу стримування та довгострокову зміну стратегічної ситуації на власну користь. Це має виявитися у відсутності в противника можливості відновити нарощування сил і в тривалих періодах затишшя між ескалацією напруженості, які, на думку ізраїльтян, є неминучими в умовах відсутності надійних мирних домовленостей. Застосування сили вважається успішним, якщо воєнна операція, яка проводиться з метою усунення загрози та захисту нації, буде швидкою та ефективною при одночасному зменшенні втрат Ізраїлю.
Автори доповіді «Рекомендації зі стратегії національної безпеки Ізраїлю» основними сценаріями проведення кампанії, спрямованої на перемогу Ізраїлю в протистоянні зовнішній агресії, вважають:
- оборонний удар у відповідь на жорстокий неприйнятний напад противника – оборонна кампанія, спрямована на те, щоб зупинити наступ противника. Її масштабність визначається ступенем загрози та можливістю нанесення непоправної шкоди Ізраїлю;
- стримуючі удари у відповідь – обмежена кампанія помсти за напад або формування сил та засобів стримування як фактор, що примусить противника відмовитися від проведення подібних операцій у майбутньому;
- превентивний удар Ізраїлю – кампанія, мета якої – рішуча перемога та зміна стратегічної ситуації на довгострокову перспективу за допомогою превентивної війни, котра спрямовується на зрив наміру та здатності ворога атакувати Ізраїль (у разі повної в цьому впевненості та завчасного попередження). Це дозволяє зірвати нарощування сил противника та підготовку до нападу;
- запобігання нарощуванню сил противника – Ізраїль може ініціювати запобіжні заходи, спрямовані на попередження нарощування сил противника як під час «кампанії між війнами» («мабам»)[7], так і в рамках масштабнішої кампанії (спеціальної операції) задля підриву стратегічних можливостей супротивника.
Серед політичних засобів забезпечення національної безпеки Ізраїлю автори зазначеної доповіді виокремлюють особливі політико-стратегічні відносини Ізраїлю із США. Крім того, вважають за необхідне залучати додаткові політичні інструменти, включно й у спосіб укладання домовленостей, створення альянсів та налагодження співпраці із сусідніми державами, а також завдяки розвитку відносин та укладанню угод з іншими країнами. Вирішення цього завдання передбачає, серед іншого, зміцнення та модернізацію системи дипломатичної служби, що працює на просування інтересів національної безпеки Ізраїлю в усьому світі, посилення легітимності єврейської держави та її позицій на міжнародній арені.
Для України пріоритетними політичними засобами забезпечення національної безпеки доцільно визначити розвиток особливих політико-стратегічних відносин із США, ЄС та НАТО, створення альянсів і налагодження співпраці з регіональними державами, а також розвиток взаємовигідних відносин та укладання угод з іншими країнами. Важливим стратегічним завданням при цьому є отримання надійних зовнішніх безпекових гарантій для держави, яка свого часу добровільно відмовилася від ядерної зброї.
Щодо забезпечення національної безпеки за допомогою економічних засобів, то в Ізраїлі вони спрямовані на розвиток суспільства, освіти й культури для посилення держави й соціальної згуртованості, зрештою на підтримку держави загального добробуту, що відповідає потребам усього населення. Ізраїль усіляко підтримує появу та поширення технологічних інновацій, що сприяє людському розвитку загалом, а також укріпленню партнерських відносин на міжнародній арені. Крім того, національна економіка побудована так, що вона здатна швидко адаптуватися до умов воєнного часу. У звичайних умовах економіка Ізраїлю має забезпечувати витрати на розвиток усіх військових і цивільних компонентів сил безпеки та оборони, а також створення запасів сировини, обладнання та критично важливих товарів, які Ізраїль має закуповувати за кордоном для використання у воєнний час.
Задля забезпечення обороноздатності Ізраїлю та уникнення залежності від зовнішніх джерел постачання вирішальне значення має створення, підтримання й розвиток власної інфраструктури для розроблення й виробництва сучасних систем озброєнь, боєприпасів та військової техніки. З огляду на це одним із стратегічних пріоритетів держави є інвестування у військові дослідження й розробки, залучення наукового потенціалу країни до забезпечення технологічної переваги ЦАХАЛ і конкурентних переваг оборонної промисловості. Крім того, Ізраїль використовує свої оборонно-експортні та науково-дослідні можливості для зміцнення міжнародних зв’язків у безпековій сфері.
Значні зусилля Ізраїль спрямовує на створення системи підтримки бізнесу в процесах підготовки до війни, задоволення військових потреб та подальшого відновлення. Це потребує налагодження ефективної міжвідомчої взаємодії, яка сприяє підтриманню необхідної економічної активності як у мирний, так і у воєнний час.
Наведені вище приклади забезпечення національної безпеки за допомогою економічних засобів мають важливе значення й для України, оскільки ефективний розвиток національної економіки сприяє посиленню обороноздатності держави.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Фото: НІСД
[1] Eisenkot Gadi and Siboni Gabi. Guidelines for Israel’s National Security Strategy / The Washington Institute for Near East Policy. 2019. 02 Oct. https://www.washingtoninstitute.org/policy-analysis/guidelines-israels-…
[2] Зважаючи на припинення дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) 2 серпня 2019 р. через його порушення з боку РФ, Україна, яка не ратифікувала Договір, але добровільно дотримувалася положень цього документа, має повне право розвивати власні ракетні технології. Проте ці дії доцільно узгоджувати із союзниками й партнерами та враховувати можливість укладання нового договору РСМД за участю всіх світових гравців.
[3] Йдеться про дослідження В. Антоновича, М. Грушевського, Я. Дашкевича, Д. Дорошенка, М. Костомарова, М. Михальченка, О. Субтельного, М. Розумного, С. Рудницького, М. Степика, В. Яблонського.
[4] Amidror Yaakov. Israel’s National Security Doctrine / JISS. 2021. 18 July. URL: https://jiss.org.il/en/amidror-israels-national-security-doctrine/
[5] Trajtenberg Manuel and Shalom Dror. Strategic Overview of Israel’s National Security in 2022: A Time for Critical Decisions. In Dror Shalom and Anat Kurz. (Eds.). Strategic Survey for Israel 2022. A Time for Decisions. INSS, 2022 (84 p.). URL: https://www.inss.org.il/wp-content/uploads/2022/02/StrategicAssessment2…
[6] Eisenkot Gadi and Siboni Gabi. Guidelines for Israel’s National Security Strategy / The Washington Institute for Near East Policy. 2019. 02 Oct. URL: https://www.washingtoninstitute.org/policy-analysis/guidelines-israels-…
[7] Термін «мабам» (абревіатура на івриті) означає одну з концепцій оновленої стратегії збройних сил Ізраїлю, яка передбачає проведення низки операцій, у т. ч. таємних, за кордоном, спрямованих на послаблення противника