Як війна змінила суспільну свідомість українців: соціологічні дослідження

Війна Росії проти України істотно вплинула на свідомість українців. Вона трансформувала нашу систему цінностей, змінивши оцінки минулого, ставлення до деяких знакових історичних особистостей, а також до впливових інституцій, які ще недавно мали велику довіру й авторитет. Зміни суспільної свідомості можна побачити в контенті засобів масової інформації і соціальних мереж, зрештою – у повсякденному спілкуванні. Їх підтверджують дані соціологічних досліджень, зокрема опитувань від 5–12 серпня 2022 р. Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва і соціологічної служби Центру Разумкова [1].

Соціологів цікавили такі питання:

  • ставлення громадян до розпаду Радянського Союзу
  • засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму, що здійснював політику державного терору
  • оцінка зміни топонімів, пов’язаних з Російською Федерацією / Радянським Союзом / Російською імперією
  • ставлення до Степана Бандери як знакової постаті в історії боротьби українського народу за незалежність

Відповіді на ці питання й дають уявлення про зміни такого важливого складника національної ідентичності, як історична пам’ять.

Також з’ясовували думку громадян про незалежність України, перемогу у війні проти Росії, про українське громадянство, ідеологію націоналізму, перспективи будувати своє майбутнє в Україні, політичний устрій нашої держави. Можна виокремити блок питань, що стосуються провини російської влади й російського народу за розв’язання цієї війни і відносин українців з росіянами після її завершення (тут українців і росіян визначали за громадянством, а не за етнічною належністю [2]).

Переважна більшість опитаних громадян (67%) позитивно оцінили розпад Радянського Союзу – «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ ст.», за словами Путіна. Варте уваги, що порівняно з 2020 р. кількість тих, хто поділяє цю думку, зросла на 18%, а кількість протилежного табору зменшилася вдвічі (з 32% до 16%). Майже 59% позитивно ставляться до засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму, що здійснював політику державного терору. Це на 25% більше проти 2020 р. Отже, війна стимулювала досить радикальні зміни в оцінках українцями радянського минулого.

Лише 18% опитаних погодилися з думкою, що війна РФ проти України не залежить від вибору росіян. Цілком не згодні з цим 56% і ще 19% коливаються (тобто і згодні, і не згодні). Отже, переважна більшість українців покладає провину за розв’язану війну не лише на Путіна і його оточення (їхню відповідальність визнала абсолютна більшість – 85%), а й на весь російський народ – що й не дивно, як зважити на добре відомі дані про масову підтримку росіянами агресивної політики своєї влади. Так само радикально змінилося й ставлення українців до росіян. 75% опитаних підтримали б після перемоги України та деокупації її територій рішення про повне розірвання всіх відносин з Російською Федерацією аж до цілковитої заборони росіянам в’їздити до України.

Ці тренди підтверджує петиція, спрямована Президентові України 23 травня 2022 р., з вимогою заборонити в’їзд на територію України громадянам Росії на 50 років – вона набрала всі необхідні 25 тис голосів.

Наведені дані корелюють з результатами інших соціологічних досліджень, зокрема, Київського міжнародного інституту соціології (7–13 вересня 2022 р. [3]). Вони показали, що найбільшу соціальну дистанцію громадяни України відчувають саме щодо росіян – жителів Росії: 6,39 за шкалою Богардуса. Це означає, що українці не хотіли б бачити їх ані членами своєї родини, ані близькими друзями, ані сусідами, колегами по роботі, жителями України чи навіть її гостями.

Майже така сама соціальна дистанція виявляється й стосовно росіян – жителів України (5,03). Більшою вона є лише до ромів (5,08) і білорусів – жителів Білорусі (5,34). На жаль, цілком виправдана ксенофобія до громадян країни-агресора та її сателіта проєктується на співгромадян російського походження. Утім, можна припустити, що в останньому випадку ця ксенофобія є дещо умоглядною, без практичних наслідків. У повсякденному спілкуванні розрізнення на етнічному ґрунті між громадянами українського і російського походження немає. Так само не зафіксовано збільшення соціальної дистанції на підставі мовних відмінностей, оскільки, згідно з результатами дослідження, ставлення до російськомовних українців практично таке саме, як і до українськомовних.

Переважна більшість опитаних (67 %) погодилися з потребою для України «здорового націоналізму». Вочевидь ідеться не про етнічний, а про політичний націоналізм як ідеологію військового, політичного та економічного зміцнення української державності, що сприятиме збільшенню її резистентності в кризових ситуаціях. Майже половина респондентів оцінила діяльність Степана Бандери – у масовій свідомості саме він є найяскравішим уособленням націоналізму – як скоріше позитивну для України. Проти минулого року кількість симпатиків цієї думки зросла на 19%, натомість кількість противників зменшилася на 21%.

51,8% вважають, що діяльність Української православної церкви Московського патріархату скоріше сприяє російській агресії; на думку лише 11%, вона сприяє обороні України. Нагадаємо, ідеться про найбільшу релігійну організацію в Україні, що донедавна мала значний вплив не лише на Сході й Півдні країни, а й у центральних та деяких західних регіонах. У перші дні війни глава УПЦ МП митрополит Онуфрій цілком адекватно оцінив розв’язану Росією війну проти України, порівнявши її з гріхом Каїна. Попри це, відверто антиукраїнська й колаборантська діяльність деяких її священнослужителів, зокрема архієреїв, тривале небажання дотримуватися чіткої позиції стосовно Російської православної церкви як одного з ідеологічних натхненників російської агресії значною мірою скомпрометувала УПЦ МП в очах громадян України. Цьому не змогли зарадити рішення помісного собору УПЦ МП 27 травня 2022 р. про засудження війни та нібито цілковите розмежування з Московським патріархатом.

Проте варто зазначити, що такі оцінки істотно змінюються залежно від регіону. Так, на Півдні України (Миколаївська та Одеська області) до розпаду Радянського Союзу позитивно поставилися майже вдвічі менше опитаних, ніж на Заході (41,7% і 86,2% відповідно). Засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму підтримали 77,6% на Заході й лише 25,4% на Півдні (тоді як не підтримали 26,8%). Так само й за цілковитий повоєнний розрив відносин з Російською Федерацією висловилися 62,8% опитаних на Заході й лише 35,3% на Півдні. Перейменування топонімів, пов’язаних з Російською Федерацією / Радянським Союзом / Російською імперією, підтримали 79% опитаних на Заході й лише 27% – на Півдні (42%, тобто відносна більшість, висловилася проти). Такі самі розбіжності є і в ставленні до націоналізму, історичної ролі Степана Бандери, Української православної церкви Московського патріархату, до визнання провини російського народу за продовження війни.

Водночас із деяких важливих питань між представниками різних регіональних груп є практично повна солідарність. Це ставлення до незалежності України – сьогодні за неї проголосувала б абсолютна більшість у всіх регіонах. Так само в усіх регіонах більшість громадян перемогою у війні вважають вигнання російських військ з усієї території України або знищення російської армії. Отже, українці здебільшого не готові прийняти мир ціною територіальних поступок і вірять у цілковиту перемогу. Абсолютна більшість опитаних покладають відповідальність за війну на керівництво Росії, вважають себе передусім громадянами України, тобто надають перевагу загальнонаціональній ідентичності перед регіональною та локальною, і пишаються українським громадянством (таких понад 90% – найвищий показник за весь час соціологічного моніторингу цього питання) та хотіли б будувати своє майбутнє в Україні.

Підсумки

            Результати соціологічних досліджень свідчать, що війна позбавила переважну більшість наших громадян останніх ілюзій щодо цінностей радянської доби й можливості нормального співіснування з авторитарною та агресивною Росією, яка не тільки не подолала імперських комплексів, а навпаки – розвинула їх до рівня соціально-психологічної патології. Війна стала важливим чинником формування української політичної нації з інклюзивною громадянською ідентичністю. Віра в перемогу, підтримка незалежності України, бажання будувати в ній своє майбутнє, почуття гордості за українське громадянство, перетворення його на наріжний камінь власної ідентичності стає основою національної консолідації, стимулом для збільшення солідарності та активної громадянської взаємодії.

На цьому тлі регіональні розбіжності в деяких оцінках можна вважати неістотними – такими, що не впливають на готовність переважної більшості українців до спротиву російській агресії та бажання жити у вільній і незалежній країні.

 

Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:

- читайте нас у Telegram 
- слухайте на Google Podcast 
- дивіться на YouTube

Зображення: НІСД

[1] Див.: URL: https://cutt.ly/ZN9LHlj
[2] Див.: URL: https://dif.org.ua/
[3] Див.: URL: https://kiis.com.ua/