"Щодо інструментів розкриття "точок зростання" у стратегіях соціально-економічного розвитку регіонів". Аналітична записка

Анотація

 

На основі аналізу основних системних дисбалансів регіонального розвитку виявлені пріоритети удосконалення державної регіональної політики, висвітлено роль інструментів розкриття «точок зростання» на регіональному рівні. Надані пропозиції щодо удосконалення інституційно-правового забезпечення кластерного підходу, задіяння потенціалу Фонду регіонального розвитку та Агентств регіонального розвитку; відновлення в Україні практики створення та функціонування територій пріоритетного розвитку з метою формування сприятливого інвестиційного середовища та розкриття «точок зростання» на регіональному рівні.

 

ЩОДО ІНСТРУМЕНТІВ РОЗКРИТТЯ "ТОЧОК ЗРОСТАННЯ" У СТРАТЕГІЯХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

 

Актуальність питання. Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» (від 8 вересня 2005 р.) було запроваджено стратегічне планування регіонального розвитку. З цією метою підготовлено «Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2015 року» (затверджену Урядом постановою № 1001 від 21 липня 2006 року) (далі – Стратегія). Прийняття Стратегії визначило ключові проблеми, на вирішення яких мали бути спрямовані заходи державної політики розвитку регіонів протягом наступних 10 років: 1) низька інвестиційна привабливість регіонів та інноваційна активність в них; 2) нерозвинута виробнича та соціальна інфраструктура; 3) зростання регіональних диспропорцій у сфері соціально-економічного розвитку регіонів; 4) слабкі міжрегіональні зв’язки; 5) нераціональне використання людського потенціалу.

 

Вирішення проблем регіонального розвитку Стратегією передбачалось на підґрунті стабільності сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури; зростаючого попиту на сировину та напівфабрикати на світових ринках; домінування екстенсивного типу використання наявного в регіонах (та на місцях) ресурсного та матеріально-технічного потенціалу промисловості, сільського виробництва та сфери послуг; збереження орієнтації на експорт сировини та напівфабрикатів.

 

Вирішення проблем регіонального розвитку (за незмінної структури регіональної економіки) Стратегією до 2015 року передбачалось здійснити на підґрунті виконання чотирьох стратегічних завдань: підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу; розвитку людських ресурсів; розвитку міжрегіональної співпраці; створення інституційних умов для розвитку регіонів. Такі пріоритети були визнані домінуючими і у регіональних Стратегіях соціально-економічного розвитку до 2015 року, що були прийняті у докризовий період у всіх областях України (станом на 1.12.2010 р. Стратегії не прийняті у Дніпропетровській, Харківській областях, АР Крим). Прийняті регіональні Стратегії (див. Додаток 1) також орієнтувались на умови розвитку, притаманні ще докризовому періоду; зростаючий попит на світових ринках на сировину та напівфабрикати та орієнтацію регіонального економічного зростання на екстенсивне використання наявного на місцях ресурсного потенціалу.

 

Світова фінансово-економічна криза 2008–2009 рр. поставила перед регіонами низку важливих завдань щодо внесення корективів у виконання положень Стратегії регіонального розвитку. Йдеться про удосконалення стратегічного управління регіональним розвитком (що має розглядатись як творча, безперервна і гнучка управлінська діяльність, спрямована на впровадження локальних стратегій регіонального розвитку). У період виходу з кризи та посткризовий період на перше місце виходять проблема визначення пріоритетів та напрямків розвитку регіону з урахуванням власного потенціалу і загальнонаціональних тенденцій; орієнтація на комплексний розвиток внутрішнього (регіонального та загальнонаціонального) ринку; пошук «точок зростання» на регіональному рівні та дієвих інструментів їх розкриття та стимулювання розвитку.

 

Комплексна характеристика проблеми. Світова економічна криза вкрай негативно позначилась на тенденціях соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Як наслідок – на рівні регіональної економіки спостерігалось загострення дисбалансів системного характеру:

 

1. Посилилась диспропорційність (нерівномірність) соціально-економічного розвитку регіонів України. Спостерігається тенденція до концентрації ресурсів у великих містах та окремих потужних локальних монофункціональних центрах (переважно – у обласних центрах; містах – транспортних розв’язках; у старопромислових та малих містах ресурси концентруються навколо одного-двох містоутворюючих підприємств).

 

Довідково: За перше півріччя 2010 р (порівняно з відповідним періодом 2009 р) понад 50 % загального обсягу будівництва в країні виконано підприємствами лише чотирьох регіонів (Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Київська обл.), а з них – 24,6 % усіх будівельних робіт припадає на м. Київ).

 

У сфері інвестиційної діяльності за перше півріччя 2010 р. (порівняно з відповідним періодом 2009 р.) лідерами щодо залучення прямих іноземних інвестицій (у розрахунку на одну особу населення) були: м. Київ (7292,2 дол. США на особу); Дніпропетровська обл. (2133,3 дол. США на особу); Харківська обл. (728,6 дол. США на особу). Аутсайдерами – Чернігівська обл. (77,2 дол. США на особу); Чернівецька обл. (64,9 дол. США на особу); Кіровоградська обл. (62,4 дол. США на особу); Тернопільська обл. (56,4 дол. США на особу). Розрив становить понад 129 разів.

 

2. Знизився потенціал ємності регіональних ринків. Цей процес посилюється: слабкістю та нерозвиненістю міжрегіональних коопераційних зв’язків між регіонами України; відсутністю внутрішнього виробничого попиту на продукцію інноваційно-інвестиційного походження (у тому числі – внаслідок збереження дешевої робочої сили); складністю транспортної доступності на регіональному рівні (особливо на території сільських, гірських та інших віддалених територій); обмеженістю внутрішнього попиту (у тому числі внаслідок падіння платоспроможності населення.

 

Довідково: Тенденція збереження та посилення моноструктурної спеціалізації ринків зберігається у багатьох регіонах. Так, у 12 регіонах понад третину промислового виробництва складає виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; у Полтавській області переважає виробництво продукції нафтоперероблення; у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій – металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; у Закарпатській – машинобудування; а Івано-Франківській, Рівненській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, м. Севастополі – виробництво і розподілення електроенергії, газу, води.

 

Відповідно, за умов збереження та посилення моноструктурної спеціалізації регіональних ринків, тенденція до локалізації центрів економічного зростання стихійно посилюватиметься.

 

3. Знижується конкурентоспроможність регіональної економіки. Цей процес посилюється: домінуванням екстенсивного типу господарювання на місцевому (регіональному) рівні; високим рівнем енергетичної залежності локального виробництва; відсутністю гнучкої цінової політики на внутрішніх регіональних ринках (що пов’язано з монополізацією місцевих (локальних) регіональних ринків; високим рівнем тінізації економіки; посиленням техногенного та антропогенного навантаження на навколишнє середовище, зростанням впливу екологічних ризиків. Ці чинники також вкрай негативно відображаються на конкурентоспроможності регіонів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

 

Довідково: У першому півріччі 2010 р. (порівняно з відповідним періодом 2009 р.) зовнішньоекономічна діяльність 15 регіонів України характеризувалась позитивним сальдо зовнішньої торгівлі. Основна частина зовнішньоторговельного обороту припадала на Донецьку, Дніпропетровську області та м. Київ. Частка цих регіонів складає 54,5 % загальноукраїнського обсягу експорту товарів та 56 % загальноукраїнського імпорту товарів. Питома вага Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Чернівецької, Чернігівської областей та м. Севастополя в загальному обсязі як експорту, так і імпорту по Україні не перевищує одного відсотка.

 

4. Результатом посилення дисбалансів системного характеру на регіональному рівні стало погіршення ситуації у сфері соціально-трудових відносин, зниження якості людського капіталу. Проявами цього є: від’ємний природний та додатний міграційний приріст населення (переважно з сільських районів до промислових міст та районів України); посилення сезонної зайнятості населення у проблемних (монофункціональних, старопромислових, сільських територіях, віддалених та гірських районах); поширення тіньової та непродуктивної зайнятості; демографічна криза у сільській території та занепад соціально-культурної сфери села; постаріння населення.

 

Додатково: Одним з проявів дисбалансів у сфері соціально-трудових відносин є посилення регіональної диференціації у системі оплати праці в межах України. Так, у першому півріччі 2010 р. (порівняно з відповідним періодом 2009 р.) лише у 5 регіонах рівень заробітної плати був вищий за середній (2144 грн) по Україні: у м. Київ – 3298 грн; Донецькій обл. – 2420 грн; Дніпропетровській обл. – 2283 грн; Київській обл. – 2179 грн; Луганській обл. – 2159 грн). Найнижчі показники заробітної плати були зафіксовані у Тернопільській (1582 грн.), Волинській (1609 грн), Чернігівській областях (1643 грн).

 

Посилення дисбалансів системного характеру в регіонах України (тенденція щодо якого зберігається і у 2010 р.) потребує нових підходів до активізації стратегічного управління, у тому числі: активізації економічного розвитку регіонів через пошук «точок зростання» (див. Додаток 2) та задіяння інструментів, здатних розкрити їхній потенціал для формування «мультиплікативного ефекту» соціально-економічного розвитку на рівні регіонів. Такий підхід стане підґрунтям для посилення виробничо-коопераційних зв’язків, стимулювання розвитку внутрішнього ринку та зростання добробуту громадян України незалежно від місця їх проживання.

 

Для розкриття «точок зростання» на місцевому (регіональному) рівні, у регіональних стратегіях доцільно передбачити активізацію наступних інструментів:

 

1. Створення регіональних кластерів. Це дозволить сконцентрувати обмежені фінансові ресурси, ефективно використати наявний місцевий ресурсний, людський, освітній потенціал для налагодження виробництва (надання послуг) відповідно до спеціалізації регіонів; створити на регіональному рівні на базі кластерів перспективні «точки зростання», «ареали економічного розвитку», що позитивно вплине на регіональну економіку та соціально-економічний розвиток України.

 

Довідково: Найменших витрат потребує створення туристичних кластерів. Так, в України вже діють туристичні регіональні кластери: у Хмельницькій області – «Кам’янець» та «Дивосвіт», кластер сільського зеленого туризму «Оберіг» та ін. Передбачається створення українсько-польського туристичного транскордонного кластеру, об’єкти якого будуть розташовані на території Волинської, Львівської, Закарпатської областей, Люблінського і Підкарпатського воєводств тощо). Більші складнощі викликає створення інноваційно-зорієнтованих, промислово–індустріальних кластерів (в Донецькій, Дніпропетровській,Луганській обл. тощо). Розвиток кластерів передбачає обов’язкове залучення до їх сфери дії місцевих наукових та вищих навчальних та інших учбових закладів, використання їх наукового потенціалу для активізації інноваційної діяльності, реалізації на місцевому рівні структурно-інноваційних зрушень.

 

Науковцями НІСД при розробці «Стратегії економічного і соціального розвитку Автономної республіки Крим на період до 2020 року», «Концепції Стратегії соціально-економічного розвитку Сумської області на період до 2015 р. «Нова Сумщина–2015»», було застосовано кластерний підхід як інструмент стимулювання економічної активності та розвитку конкретних проектів - «точок зростання» у пріоритетних сферах регіональної економіки. Це дозволить створити нові робочі місця та реалізувати структурно-інноваційні зрушення на рівні економіки області, спираючись, переважно, на наявний місцевий ресурсний потенціал та ініціативу місцевих громад.

 

Водночас чинне законодавство України не унормовує правовий режим застосування кластерного підходу.

 

2. Створення в Україні цільового Фонду регіонального розвитку, що сприятиме концентрації фінансових ресурсів на реалізацію пріоритетних інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів, фінансовому стимулюванню «точок зростання» на місцевому (регіональному) рівні.

 

Довідково: Станом на кінець грудня 2010 р. в Україні діє Фонд розвитку АР Крим.

Ідея щодо створення Національного фонду регіонального розвитку концептуально представлена у проекті Закону України «Про основні засади державної регіональної політики» (Розділ 6). Проект Закону розроблений за дорученням КМУ за наслідками розгляду проекту Концепції державної регіональної політики (від 2 липня 2008 р. п. 1. № 32).

 

Серед пріоритетів діяльності Фонду регіонального розвитку мають бути: надання фінансової підтримки проектам – «точкам зростання», що мають стратегічне значення для підвищення конкурентоспроможності регіону (фінансування розвитку комунальної інфраструктури: створення та модернізації каналізаційної системи; системи водо- та тепло- комунікацій; очисних споруд; проектів з утилізації ТПВ тощо); надання фінансової підтримки проектам дорожньо-транспортного будівництва та створення транспортної інфраструктури; розвитку місцевих, регіональних та міжнародних транспортних коридорів; мереж телекомунікації та енергетики, прилеглої до них інфраструктури; фінансування проектів, реалізація яких сприятиме розвитку імпортозамісного та експортозорієнтованого виробництва товарів та послуг у пріоритетних сферах, визначених Стратегією регіонального розвитку.

 

3. Посилення ролі Агентств регіонального розвитку та оптимізація їх мережі (у тому числі – шляхом укрупнення та об’єднання за принципом концентрації ресурсів на регіональному рівні та їх раціонального використання.

 

Головними напрямами роботи Агентства у світовій практиці визнано:

  1. аналіз соціально-економічної ситуації в регіоні, співробітництво з органами влади у питаннях планування соціально-економічного розвитку та покращення інвестиційного клімату;

  2. активна участь у розробці, обговоренні, прийнятті та реалізації Стратегії економічного і соціального розвитку регіону; участь у розробці операційних планів реалізації Стратегії регіонального розвитку;

  3. інвестування конкретних регіональних проектів (пряме та портфельне; опосередковане – за допомогою залучення коштів Фонду регіонального розвитку; кредитування; надання грантів тощо);

  4. робота з міжнародними фінансовими організаціями з метою залучення інвестицій та отримання технічної допомоги;

  5. пошук партнерів та вплив на потенційних партнерів-інвесторів (резидентів та нерезидентів) з метою активізації їхньої діяльності у сфері регіонального розвитку;

  6. вплив на політику центрального уряду з метою створення сприятливого інституційного та інвестиційного середовища для активізації регіонального (та місцевого) розвитку;

  7. розробка стратегічних інвестиційних проектів, сприяння у залученні інвестиційних ресурсів до регіону.

Довідково: Відповідно до положень Концепції державної регіональної політики (від 25 травня 2001 р.) формування мережі Агентств регіонального розвитку визнано необхідним елементом розбудови інфраструктури регіонального розвитку. З цією метою у 2001 р. було створено Асоціацію агентств регіонального розвитку України (на червень 2004 р. Асоціація об'єднувала 38, а на 1.01.2010 – 43 зареєстрованих агентств регіонального розвитку. Водночас на сьогодні діяльність Агентств регіонального розвитку в Україні, має, переважно, фіктивний характер.

 

4. Відновлення в Україні практики створення та функціонування територій пріоритетного розвитку.

Згідно з чинним законодавством, в Автономній Республіці Крим та 12 областях України створено 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) та 72 території пріоритетного розвитку (ТПР) зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності1.

 

Довідково: На початку 2005 року СЕЗ та ТПР відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (№ 2505-IV) втратили податкові, митні та інші пільги. Це призвело до втрати певного рівня довіри до української держави з боку інвесторів.

 

Поряд з цим, на сьогодні в Україні відсутній системний підхід до функціонування режиму «території пріоритетного розвитку», що не відповідає статті 415 Господарського кодексу України. Відповідно, це ускладнює й процедуру виникнення конкретних інвестиційних проектів на регіональному рівні – «точок зростання». Низка ж інших спеціальних режимів господарювання, визначених Господарським кодексом України, регулюється відповідно до положень окремих Законів України2.

 

Відродження ідеї територій пріоритетного розвитку та прийняття окремого закону, у якому унормовувалися би статус та інституційне супроводження функціонування цих територій позитивно вплинуть на активізацію інвестиційної діяльності на регіональному рівні; сприятимуть комплексному розв’язанню складних соціально – економічних завдань, що стоять перед регіонами (у тому числі –запровадженню спеціального режиму інвестиційної діяльності, активізації виникнення «точкових проектів» та створенню на цій основі нових робочих місць).

 

5. Створення з метою спрощення процедури відбору потенційними інвесторами інвестиційних проектів («точок зростання») на регіональному рівні, Єдиного електронного реєстру інвестиційних проектів, що передбачає:

- підготовку інвестиційних пропозицій, їх попередній розгляд (Міністерством економічного розвитку та торгівлі) та подання для отримання фінансування (на принципах державно-приватного партнерства);

- підтримку функціонування Інтернет-порталу, на якому у вільному доступі має міститись інформація про інвестиційну діяльність, інвестиційні проекти, запропоновані до реалізації у регіонах України;

- розробку комплексу заходів іміджевого характеру з метою представлення України та її регіонів як територій, відкритих для системних інвестицій та забезпечення широкого інформаційного доступу потенційних інвесторів до інвестиційних проектів у сферах, визначених прийнятими Стратегіями регіонального розвитку як пріоритетні.

 

Рекомендації:

Для активізації дії інструментів розкриття «точок зростання» у Стратегіях соціально-економічного розвитку регіонів в Україні необхідно здійснити низку заходів:

 

1. У сфері інституційно-правового забезпечення регіонального розвитку:

 

1.1. Розробити і прийняти Закон України «Про території пріоритетного розвитку», в якому унормувати порядок визначення, правові і економічні основи статусу і функціонування території пріоритетного розвитку, провадження на цій території спеціального режиму інвестиційної діяльності з метою утворення «точок зростання» (конкретних інвестиційних проектів) та створення нових робочих місць; визначити в Законі загальні правила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності на таких територіях. Окремою нормою такого Закону доцільно встановити наступне: «Держава гарантує стабільність встановленого цим Законом спеціального режиму інвестиційної діяльності на весь строк, визначений цим Законом. Якщо внаслідок зміни законодавства України протягом періоду запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності змінюються податкові або митні пільги, передбачені цим Законом, на вимогу суб’єкта підприємницької діяльності, який реалізує інвестиційні проекти у пріоритетних напрямах інвестиційної діяльності, застосовуються умови, що діяли на момент внесення вказаних змін».

 

1.2. Розробити проект Закону України «Про засади державної регіональної політики» як базового з питань регіонального розвитку. Унормувати у Законі сучасні інституційні інструменти підтримки регіонального розвитку, у тому числі: статус, права та повноваження Фонду регіонального розвитку та його регіональних філіалів; статус, права та повноваження Агентств регіонального розвитку, що діють на території України.

 

1.3. Доповнити Розділ VIII «Спеціальні режими господарювання» Господарського кодексу України окремою главою під назвою «Кластери», де унормувати наступне положення: під «кластером» розуміють галузеве чи територіальне добровільне об'єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють на регіональному та міжрегіональному рівні, у тому числі з науковими, освітніми установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення прибутковості виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг, підвищення експортного потенціалу та сприяння соціально-економічному розвитку регіону.

 

1.4. Розробити Концепцію Національної стратегії формування та розвитку регіональних кластерів та проект Закону України «Про кластери» з чітким визначенням особливостей їх функціонування.

 

1.5. Розробити проект Закону «Про Фонд регіонального розвитку», в якому законодавчо унормувати статус, права та повноваження Національного фонду регіонального розвитку та регіональних фондів розвитку; порядок формування та інвестування коштів Фонду, його відносини з державним бюджетом; порядок залучення до Фонду міжнародної та іноземної фінансової допомоги, інвестицій та грантів. Законодавчо закріпити принцип «доповнення», що передбачає дольове фінансування інвестиційних проектів на регіональному (місцевому) рівні за рахунок коштів Фонду регіонального розвитку одночасно з фінансуванням коштів потенційних інвесторів (резидентів та нерезидентів, суб’єктів господарювання всіх форм власності).

 

2. У сфері комунікативної та інформаційної підтримки «точок зростання» на регіональному рівні:

 

2.1. Забезпечити регулярний моніторинг соціально-економічних показників розвитку регіонів, районів та міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення для визначення депресивних територій.

 

2.2. Створити методичну базу (розробивши методичні рекомендації для місцевих органів влади) щодо проведення комплексної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, підготовки пропозицій щодо вирішення проблемних питань регіонів тощо.

 

2.3. Створити в Україні Єдиний електронний реєстр інвестиційних проектів; забезпечити підтримку функціонування спеціалізованого Інтернет-порталу, на якому у вільному доступі має міститись інформація про інвестиційну діяльність, інвестиційні проекти, запропоновані до реалізації у регіонах України.

 

2.4. Розробити та впровадити комплекс заходів іміджевого характеру з метою представлення України та її регіонів як територій, відкритих для системних інвестицій; забезпечити широкий інформаційний доступ потенційних інвесторів до інвестиційних проектів у пріоритетних для країни сферах соціально-економічного розвитку.

 

Відділ регіонального розвитку

(О. Біла)

 

Додаток 1

 

Перелік затверджених стратегій економічного і соціального розвитку регіонів України

 

Вінницька область. Стратегію економічного і соціального розвитку Вінницької області на 2005-2015 роки затверджено рішенням обласної ради від 12.10.2005 року № 910.

 

Волинська область. Стратегію економічного і соціального розвитку Волинської області на 2004-2015 роки затверджено рішенням обласної ради від 10.12.2004 року № 13/2. 4 липня 2008 року офіційно ініційоване укладання Угоди щодо регіонального розвитку Волинської області між Кабінетом Міністрів України та Волинською обласною радою.

 

Дніпропетровська область. Протокол намірів про підготовку проекту Угоди щодо регіонального розвитку Дніпропетровської області підписано 06.03.2006 року. Дніпропетровською обласною державною адміністрацією утворено робочу групу, яка має узгодити інтереси органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади під час доопрацювання проекту Стратегії розвитку регіону до 2015 року (яка досі не затверджена).

 

Донецька область. Протокол намірів про підготовку проекту Угоди щодо регіонального розвитку Донецької області підписано 30.09.2006 року. Стратегію економічного і соціального розвитку Донецької області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 23.03.2007 року № 5/8-158. Проект Угоди схвалено Кабінетом Міністрів України 11.09.2007 року. Угоду укладено 15.09.2007 року.

 

Житомирська область. Стратегію розвитку Житомирської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 25.09.2008 року № 24/10.

 

Закарпатська область. Стратегію розвитку Закарпатської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 28.12.2006 року № 206.

 

Запорізька область. Стратегію регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 року затверджено рішенням Запорізької обласної ради від 06.06.2008 року.

 

Івано-Франківська область. Стратегію економічного та соціального розвитку території Івано-Франківської області до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 20.02.2007 року № 214-9/2007.

 

Київська область. Стратегію розвитку Київської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 30.03.2007 року № 103-10-V.

 

Кіровоградська область. Стратегію економічного та соціального розвитку Кіровоградської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 24.11.2006 року № 95.

 

Луганська область. Стратегію економічного та соціального розвитку Луганської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 25.09.2008 року № 24/10. Розпорядженням обласної державної адміністрації від 25.03.2009 року № 274 створено робочу групу з підготовки проекту Угоди. Розроблено проект протоколу намірів про підготовку проекту Угоди, розроблено і передано на експертизу до Міністерства економіки України проект Угоди. Таким чином, Луганська область сьогодні найближче підійшла до завершення процедур щодо укладання Угоди з-поміж інших регіонів. За оцінками Головного управління економіки Луганської обласної державної адміністрації орієнтовний обсяг фінансування за проектом Угоди становить близько 10 млрд грн, при цьому реальний обсяг фінансування варто прогнозувати на рівні 3-5 млрд грн.

 

Львівська область. Стратегію розвитку Львівщини до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 13.03.2007 року № 193. Протокол намірів про підготовку проекту Угоди підписано 06.09.2007 року. Проект Угоди схвалено Кабінетом міністрів України 27.08.2008 року. Угоду укладено 17.06.2009 року.

 

Миколаївська область. Стратегію економічного та соціального розвитку Миколаївської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 30.10.2007 року № 2. Розпорядженням обласної державної адміністрації від 12.11.2008 року № 64-р створено спільну робочу групу з підготовки проекту Угоди.

 

Одеська область. Стратегію економічного та соціального розвитку Одеської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 09.11.2007 року № 347-V.

 

Полтавська область. Стратегію розвитку Полтавської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 29.11.2006 року.

 

Рівненська область. Стратегію економічного та соціального розвитку Рівненської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 29.12.2006 року № 199.

 

Сумська область. Стратегію соціально-економічного розвитку Сумської області на період до 2015 року затверджено рішенням Сумської обласної ради від 16.09.2004 року.

 

Тернопільська область. Стратегію розвитку Тернопільської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 27.05.2008 року №280. Розпорядженням обласної державної адміністрації від 31.10.2008 року № 817 передбачено підготовку проекту Угоди у першому півріччі 2009 року.

 

Харківська область. Протокол намірів про підготовку проекту Угоди підписано 06.03.2006 року. Проект Стратегії соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2015 року схвалено розпорядженням обласної державної адміністрації від 18.09.2008 року, опубліковано та передано до обласної ради для розгляду та затвердження на черговій сесії. Офіційна інформація щодо подальшого руху цього документа відсутня.

 

Херсонська область. Стратегію економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 28.11.2008 року № 781.

 

Хмельницька область. Стратегію економічного та соціального розвитку Хмельницької області на 2004-2015 роки затверджено рішенням обласної ради від 15.09.2004 року № 4-13/2004.

 

Черкаська область. Стратегію розвитку Черкаської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 27.04.2007 року № 10-2/Y.

 

Чернівецька область. Стратегію розвитку Чернівецької області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 28.12.2006 року № 183-9/06.

 

Чернігівська область. Стратегію соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 року затверджено рішенням обласної ради від 26.01.2007 року.

 

м. Київ. Стратегію соціально-економічного розвитку міста Києва до 2015 року схвалено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.11.2004 року № 2168. Стратегію було прийнято за основу на сесії Київської міськради 25.01.2007 року, на даний час знаходиться на доопрацюванні.

 

м. Севастополь. Програму сталого соціально-економічного, екологічного і культурного розвитку м. Севастополя на період до 2015 року затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2006 року № 1017.

 

АР Крим. Державну програму соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 30.08.2007 року № 1067. Постановою Ради Міністрів АР Крим від 10.03.2006 року № 100 „Про Угоду щодо регіонального розвитку Автономної Республіки Крим між Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою Автономної Республіки Крим” затверджено Протокол намірів про підготовку проекту Угоди щодо регіонального розвитку Автономної Республіки Крим між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим та склад робочої групи з підготовки проекту Угоди.

 

«Стратегію економічного і соціального розвитку Автономної республіки Крим на 2011–2020 роки» схвалено Радою Міністрів АРК у грудні 2010 р., затверджено Верховною Радою АР Крим 22 грудня 2010 р.

 

Додаток 2

Світовий досвід формування «точок зростання» на рівні регіональної економіки

 

«Точками зростання» (на практиці вони можуть втілюватись через національні проекти, національні оперативні програми тощо), традиційно вважаються конкретні інвестиційні проекти, що створюють додаткові робочі місця та приносять позитивний соціально-економічний ефект.

 

«Точки зростання», як правило, пов’язані з наступними сферами: транспорт (транспортно-дорожнє будівництво, розвиток транспортної інфраструктури); комунікаційні технології; енергетичний сектор (та проекти, що розвивають екологічну енергетику); захист навколишнього природного середовища; дослідження та інновації; соціальна інфраструктура; сфера освіти та навчання; міський розвиток (йдеться про заходи, пов’язані із зміцненням ролі міст та центрів зростання – наприклад, удосконалення соціальної інфраструктури та житла, модернізації міського транспорту, підтримки економічної активності у міських районах, покраще