"Мотивація участі держави, роботодавців та робітників у недержавних пенсійних фондах". Аналітична записка

Анотація

 

Система недержавного пенсійного забезпечення на сьогоднішній день не виконує притаманних їй функцій щодо залучення довгого інвестиційного ресурсу для потреб вітчизняної економіки, та не є дієвим засобом забезпечення гідної старості громадян. Причина полягає в концептуальній помилковості запровадженої моделі, яка недостатню увагу приділяє мотивації участі роботодавців та робітників у системі недержавного пенсійного забезпечення. В записці пропонуються концептуальні підходи до вирішення вказаної проблеми.

 

МОТИВАЦІЯ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ, РОБОТОДАВЦІВ ТА РОБІТНИКІВ У НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДАХ

 

В Україні система недержавного пенсійного забезпечення перебуває у стані стагнації внаслідок недостатньої мотивації її основних учасників – роботодавців та працівників1.

 

На сьогоднішній день інфраструктуру системи недержавного пенсійного забезпечення слід вважати інституційно сформованою, а саме:

  • на ринку функціонують суб‘єкти інституційної інфраструктури (недержавні пенсійні фонди, адміністратори НПФ, компанії з управління активами, зберігачі), кількість яких відповідає потребам ринку та протягом останніх півтора років залишається відносно сталою;

  • законодавчо-нормативна база є достатньо якісною та в цілому відповідає найкращій світовій практиці. Протягом п‘яти з половиною років дії до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" було внесено лише чотири зміни, які не мають концептуального характеру (що слід вважати прямим свідченням його достатньої якості). Протягом вказаного періоду прийнято близько ста підзаконних актів;

  • якість державного регулювання та нагляду з боку Держфінпослуг в цілому відповідає найкращим світовим стандартам. Зокрема задекларовано перехід до регуляторної політики з застосуванням пруденційного нагляду та розбудови системи контролю за платоспроможністю на основі моніторингу ризиків.

 

Разом з тим, цілей, задекларованих при запровадженні третього рівня пенсійної системи, не досягнуто.

 

1. Пенсійні накопичення не стали дієвим інструментом забезпечення гідної старості. Середній розмір пенсійних активів, що припадають на одного учасника, не перевищує 2000,0 грн2, а щомісячний приріст пенсійних активів (пенсійні внески разом з інвестиційним доходом) дорівнює 28,5 грн За збереження наявної тенденції, з урахуванням того, що 56,1 % учасників складають особи старше 40 років3, обсяг 7-8 річних накопичень в розрахунку на одну особу приблизно дорівнюватиме середній місячній заробітній платі, тобто є мізерним з огляду на те, що середня тривалість життя в Україні після виходу не пенсію триває близько 14 років. Підтвердженням цієї тези є те, що у ІІ кварталі 2010 року пенсійні виплати на визначений строк склали 1,2 % від усіх виплат, тоді як на частку одноразових виплат припало решта 98,8 %4.

 

Реальна частка працездатного населення, охопленого системою недержавного пенсійного забезпечення, не перевищує 3 %. Аналіз динаміки кількості учасників НПФ доводить висновку, що система розвивається переважно не екстенсивним шляхом, а шляхом простого заміщення внаслідок природного вибуття трудового ресурсу5.

 

2. Пенсійні накопичення не стали вагомим джерелом інвестиційного ресурсу для потреб національної економіки. Загальні активи НПФ станом на 01.07.2010 року складають лише 984,6 млн грн, тоді як капіталізація вітчизняного фондового ринку перевищує 200 млрд грн6.

 

3. Недержавні пенсійні фонди не стали дієвим інститутом залучення грошових коштів фізичних осіб. Показники обсягів грошових коштів, залучених НПФ у порівнянні з іншими інституційними інвесторами, є вкрай незначними, а саме: частка страхових компаній становить 77 % , публічних інститутів спільного інвестування (ІСІ) – 20 %, тоді як на НПФ припадає лише 3 % усіх залучених грошових коштів7.

 

Основна причина незадовільних темпів розвитку недержавного пенсійного забезпечення полягає, на нашу думку, в концептуальній помилковості запровадженої моделі. Помилковість обумовлена двома чинниками:

 

По-перше, становлення добровільних накопичувальних пенсійних систем історично відбувалось у розвинутих суспільствах. Оскільки людина самостійно вирішує, чи вступати до системи добровільного пенсійного накопичення, відрахування на майбутню пенсію починають конкурувати с іншими статтями видатків (харчування, одяг, товари тривалого використання, освіта, лікування тощо), які на певних етапах життєвого циклу можуть стати більш нагальними, що й відбувається в Україні. Загалом можна стверджувати, що добровільність пенсійних накопичень за умов самомотивації є прерогативою багатих суспільств, до числа яких Україна, на жаль, не належить. У небагатих суспільствах зовнішні8 мотиваційні чинники відіграють вирішальну роль, але в Україні вони фактично відсутні.

 

По-друге, становлення добровільних накопичувальних пенсійних систем у розвинутих країнах здебільшого припадало на період плавного економічного зростання, тобто відбувалось за відсутності значних фінансово-економічних потрясінь.

 

В Україні було започатковано модель, яка не передбачає дієву мотивацію основного учасника добровільної системи – працівника.

 

Недостатній рівень мотивації населення щодо участі у НПФ слід вважати наслідком дії наступних чинників.

 

1. Недостатня обізнаність населення з засадами функціонування інституту НПФ. Згідно з соціологічного дослідження "Пенсійна реформа в Україні: дослідження суспільної думки 2010"9, про можливість участі у НПФ як спосіб заощадження та інвестування знають лише 20 % респондентів. При цьому вважають його привабливим лише 2 %, а планують використати у майбутньому лише 1 % опитаних. На недержавну пенсію як на джерело власних доходів після виходу на пенсію вказали 3 % респондентів, дві третини з яких складає молодь 18-36 років.

 

На запитання "Чи стежите Ви за новинами пенсійного забезпечення?" відповіді розподілились наступним чином: "регулярно" – 14 %, "іноді" – 39 %, "ніколи" – 46 % та "важко відповісти" – 1 %. Тобто переважна більшість громадян рідко звертають увагу на новини про пенсійну систему.

 

2. Низький рівень довіри населення до НПФ. Опитування засвідчило, що державним фінансовим установам довіряють більше, ніж приватним, але навіть до них довіра є низькою. Приватним банкам довіряють близько 15 % громадян України, далі йдуть страхові компанії (11 %) та інвестиційні фонди (6 %). Недержавним пенсійним фондам довіряють лише 5 % респондентів.

 

Цікаво, що відповідь "зовсім не довіряю" відносно страхових компаній, ІСІ та НПФ обрали 47 %. При цьому лише 25 з 2000 респондентів вважають, що інвестувати кошти в НПФ безпечно – 18 з них мешкають на Сході України. Жодний респондент з Києва та Півдня не вважає інвестування в НПФ безпечним.

 

На нашу думку, такі результати опитування є наслідком недостатньої обізнаності населення з засадами функціонування НПФ . Доказом цього є диференціація рівнів довіри до інституційних інвесторів з одночасним співпадінням рівня недовіри. За посткризовий період найбільшу кількість критичної інформації було оприлюднено щодо страхових компаній, але й обізнаність населення щодо їх діяльності в цілому завдяки докризовому сплеску споживчого та автокредитування є максимальною, а відтак і рівень довіри до їх діяльності є найбільшим. Негативна інформація відносно діяльності публічних ІСІ була оприлюднена у значно менших обсягах.

 

Водночас відносно НПФ не відомий жодний суттєвий негативний факт щодо їх діяльності, проте опитування засвідчило мінімальний рівень довіри. Логічно припустити, що низька обізнаність автоматично тягне за собою недовіру.

 

3. Недостатня обізнаність та низький рівень довіри населення до фінансової системи. Дослідження показало, що краще за все громадяни України знають про готівкові заощадження в гривнях та іноземній валюті (відповідно, 97 % та 87 %), і цими двома видами фінансової діяльності вони зараз займаються найбільш активно (відповідно, 41 % та 16 %). Разом з тим вважають привабливими ці види накопичень відповідно 48 % та 43 % респондентів.

 

Натомість, про банківські депозити (строкові вклади) знають 74 %, але вважають привабливими лише 20 %, планують використати 8 %, а використовують зараз лише 7 %. Інші способи заощадження та інвестування користуються ще меншою популярністю.

 

4. Високий рівень патерналізму у суспільній свідомості. У відповідях на запитання "Хто має подбати про гідне забезпечення Вашої старості?" переважна більшість респондентів головну роль віддають державі, а саме: "держава" – 41 %, "і держава і я сам" – 49 %. Причому респонденти молодшого віку найбільш схильні до того, що забезпечення гідної старості є їхньою особистою відповідальністю, у той час як понад половину осіб у віці 60 років і старше вважають, що забезпечення пенсії є відповідальністю держави.

 

Окрему стурбованість викликає динаміка суспільного настрою стосовно змін у пенсійній системі. У 2010 році створення систем недержавного пенсійного забезпечення як одну з можливих змін у діючій пенсійній системі в цілому підтримують 21 %, тоді як не підтримують 29 % респондентів. Ддинаміка не може не насторожувати: за результатами аналогічного опитування 2005 року співвідношення прибічників запровадження НПФ до супротивників дорівнювало 29 до 26 %. Тобто сьогодні, на відміну від 2005 року кількість прибічників поступається кількості супротивників.

 

5. Значні трансакційні витрати, пов’язані зі здійсненням внесків у НПФ: недостатній рівень пільг для учасників НПФ10, складний механізм повернення переплачених сум податку на доходи фізичних осіб.

 

Негативний вплив на мотивацію щодо участі у НПФ завдають вади інституційної інфраструктури системи недержавного пенсійного забезпечення.

 

1. Згідно з законодавчими вимогами НПФ розміщують пенсійні активи в тому числі й на депозитних рахунках комерційних банків. Як свідчить посткризова практика, у разі введення у таких банках тимчасової адміністрації кошти до НПФ не повертаються або повертаються з певним запізненням, що може потягнути за собою часткову втрату ліквідності недержавним пенсійним фондом.

 

2. Відповідно до чинного законодавства пенсійна виплата може здійснюватись адміністратором одноразово на вимогу учасника фонду у разі критичного стану здоров‘я (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності цього учасника, які підтверджені відповідним документом органу медико-соціальної експертизи згідно з законодавством. Проблема полягає в тому, що органи медико-соціальної експертизи не видають довідок про критичний стан здоров‘я, що стає приводом для відмови учаснику у виплаті коштів з боку адміністратора.

 

Крім того, відсутній чіткий та виключний перелік захворювань, що є підставою для такої виплати.

 

3. На сьогоднішній день оподаткування пенсійних виплат не уніфіковане (табл.1)11.

 

Таблиця 1

Ставки оподаткування пенсійних виплат

 

Ставка оподаткування

Застосовується до:

15 %

60 % суми виплати пенсії на визначений строк в день здійснення такої виплати

15 %

100 % суми одноразової пенсійної виплати в день здійснення такої виплати

5 %

пенсійні кошти, що успадковуються спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня спорідненості

0 %

суми виплат учаснику, якщо він отримав I групу інвалідності

0 %

суми виплат учаснику, якщо йому більше 70 років

0 %

пенсійні кошти, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого ступеня спорідненості: подружжя, діти, батьки

 

На нашу думку, диференціація ставок оподаткування пенсійних виплат не сприяє зрозумілості системи для громадян.

 

Виходячи з вищезазначеного, для стимулювання участі роботодавців та робітників у недержавних пенсійних фондах слід здійснити наступні заходи:

 

1. Ув'язати в єдину цілісну систему сукупність заходів мотиваційного характеру участі працівників та роботодавців у системі недержавного пенсійного забезпечення, зокрема:

 

Мотивація працівників.

Недостатня обізнаність з засадами функціонування та низький рівень довіри до інституту НПФ може бути переборена головним чином через проведення відповідної роз‘яснювально-просвітницької роботи. Відтак уряду слід розглянути можливість започаткування відповідних програм інформування населення щодо якомога ширшого висвітлення усіх аспектів пенсійної реформи, зокрема, недержавного пенсійного забезпечення. Головний акцент необхідно зосередити на таких моментах:

  • потенційна можливість отримання додаткової пенсії у похилому віці через інститут НПФ;

  • індивідуальний (персоніфікований характер) пенсійних накопичень;

  • мінімізація можливих втрат власних пенсійних активів внаслідок їх диверсифікації;

  • регулювання та нагляд за діяльністю НПФ, адміністраторів, КУА, зберігачів з боку державних регуляторів (ДКЦПФР, Держфінпослуг).

 

До реалізації цієї програми доцільно долучити приватні фінансові установи, які мають тривалий досвід присутності на вітчизняному фінансовому ринку, користуються бездоганною репутацією та надають весь комплекс чи окремі послуги з недержавного пенсійного забезпечення12.

 

Згідно даних проведеного опитування найкращим інформаційним джерелом для передачі фінансових новин загалом і інформації щодо недержавного пенсійного забезпечення зокрема є телебачення, на що вказали 72 % респондентів. Оскільки в переліку бажаних джерел інформації друге місце посіли роз‘яснення представників ПФУ (32 %), до проведення роз‘яснювальної роботи доцільно залучити відповідних спеціалістів. Третє місце посіли публікації в пресі (24 %).

 

Дієвим чинником мотивації фізичних осіб могло б стати співфінансування пенсійних внесків працівником та роботодавцем за ініціативи працівника13 у співвідношенні, яке повинно бути обраховано актуарно з урахуванням таких початкових умов:

  • держава втрачає частину податку на прибуток внаслідок віднесення внесених до НПФ сум до складу валових витрат.

  • роботодавець втрачає частину прибутку, відтак повинні бути передбачені відповідні компенсуючи механізми;

  • працівник добровільно частково відмовляється від споживання на користь накопичення на старість.

Можливим варіантом може бути законодавчо встановлене право громадянина (подружжя) на навчання дітей за рахунок бюджетних коштів (за умови наявності суми пенсійних накопичень у розмірі плати на комерційній основі)14.

 

Насамкінець, наявність значущих накопичень у системі недержавного пенсійного забезпечення може бути підставою для більш раннього виходу на пенсію з обов‘язкової накопичувальної системи (у разі її введення) та навіть з солідарної. На нашу думку, визначення пенсійного віку в усіх трьох складових пенсійної системи повинні бути певним чином пов‘язані між собою, тобто являти собою комплексну мотиваційну систему.

 

Мотивація роботодавців. В якості компенсуючого механізму для роботодавців може бути запропоновано доступ до кредитування за пільговими ставками у державних банках за умови перевищення сумами пенсійних внесків певних обсягів. Такі обсяги можуть бути диференційовані за встановленими ознаками (наприклад, по галузях з урахуванням рентабельності виробництва).

 

Іншими мотивуючими заходами можуть бути:

а) обов‘язковість участі у НПФ для підприємств-резидентів, що виступають покупцями в процесі приватизації, з обов‘язковим визначенням кількісних характеристик такої участі;

б) обов‘язкове включення до договору купівлі-продажу об‘єкту приватизації зобов'язання покупця (яке повинно були визначене умовами аукціону, конкурсу чи викупу) щодо обов‘язкової участі працівників об‘єкту приватизації у НПФ, з обов‘язковим визначенням кількісних характеристик такої участі;

в) обов‘язковість участі у НПФ для юридичних осіб-учасників процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, з обов‘язковим визначенням кількісних характеристик такої участі;

г) включення до Генеральних угод між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, до галузевих та регіональних угод зобов‘язання сторони власників щодо обов‘язковості запровадження недержавного пенсійного забезпечення шляхом розроблення програм недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств з внесенням відповідних змін до колективних договорів.

 

2. Розробити та прийняти державну програму інформування населення щодо усіх аспектів пенсійної реформи, зокрема недержавного пенсійного забезпечення. Залучити до участі в програмі спеціалістів ПФУ та приватні структури, які мають відповідний досвід та бездоганну репутацію. Головну роль відвести державним каналам телебачення та засобам друкованої інформації.

 

3. Внести зміни до статті 27 Закону України від 4 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" та інших компліментарних статей щодо обов‘язкової участі покупців у НПФ та обов‘язкового включення до договору купівлі-продажу об‘єкту приватизації зобов'язання покупця щодо участі працівників об‘єкту приватизації у НПФ.

 

4. Внести зміни до статті 15 Закону України від 22 лютого 2000 року N 1490-III "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" та інших компліментарних статей зміни щодо обов‘язковості участі у НПФ для підприємств-резидентів, що виступають покупцями в процесі приватизації.

 

5. Прийняти на рівні Уряду та місцевих органів самоврядування рішення щодо обов‘язкової участі в системі недержавного пенсійного забезпечення підприємств державної та комунальної форми власності та державних акціонерних компаній.

 

Мінекономіки опрацювати зміни до наказу від 21.06.2005 р. №173 "Про затвердження порядку складання, затвердження та контролю використання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі" (у редакції наказу Міністерства економіки України від 16 березня 2009 р. № 216), в яких, зокрема, передбачити обов‘язковість включення до інших операційних витрат підприємств витрат на відрахування до недержавних пенсійних фондів та встановити їх нормативи.

 

6. Розробити та прийняти відповідні зміни до банківського законодавства в частині гарантій та механізмів першочергового повернення коштів НПФ, розміщених на депозитних рахунках у комерційних банках, що зазнали втрати ліквідності.

 

7. Внести зміни до "Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду", затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 20.07.2004 р. № 1660 щодо чіткого переліку захворювань та можливості здійснення разової пенсійної виплати на вимогу учасника фонду в разі критичного стану здоров‘я на підставі довідки або виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від амбулаторно-поліклінічних закладів або стаціонарів усіх профілів при виписці про стан здоров‘я.

 

8. Викласти підпункт ґ) пункту 9.8.2 статті 9.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003, № 889-IV такій редакції:

ґ) 60 відсотків суми одноразових пенсійних виплат учаснику недержавного пенсійного фонду, за винятком одноразових виплат, передбачених у підпункті "в" підпункту 9.8.3 цього пункту."

 

Відділ соціальної політики

(О. Коваль)

 

1 Криза розподільчої пенсійної системи в Україні та напрями диверсифікації "пенсійного портфеля". Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень, 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Table/15092010/0915_dop.pdf

2 За нашими оцінками, медіанний показник є ще меншим внаслідок концентрації значних обсягів пенсійних активів в декількох найбільших НПФ

3 Звіт Держфінпослуг за 1 півріччя 2010 р. http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/dpn/npf_2kv_2010.pdf

4 Там само

5 Працівник, який був учасником НПФ, після звільнення продовжує ним залишатись, але підприємство здійснює внески не на його рахунок, а вже на рахунок новоприбулого працівника, який також став учасником НПФ. При цьому обсяг коштів на рахунку звільненого працівника у переважній більшості випадків "консервується".

6 Джусов О.А., Коротун А.С. Фондовий ринок України: сучасний стан, проблеми розвитку та перспективи [Електронний ресурс] // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_32/Zmist/8PDF.pdf

7 Рибак С.О. Інституційні інвестори фінансової системи: сучасний стан та перспективи розвитку / С.О. Рибак, О.П.Коваль // Фінанси України. - 2010. - № 10 (179). - С. 60-64.

8 Під цим терміном маємо на увазі мотиваційні чинники, які є зовнішніми по відношенню до громадянина, тобто створюються і діють з боку інших зацікавлених сторін – роботодавця та держави.

9 Тут і далі щодо суспільної думки: Пенсійна реформа в Україні: дослідження суспільної думки 2010. 22.07.2010 [Електронний ресурс] // http://www.uaib.com.ua/files/articles/1277/86_4.pdf

10 Довідково: Фізична особа, що сплачує пенсійні внески, має право на отримання пільги щодо сплаченого прибуткового податку (тобто щорічне повернення переплачених сум податку на доходи фізичних осіб – «податковий кредит») в наступних розмірах:

- при сплаті пенсійних внесків на свою користь – податок з доходів фізичних осіб, сплачених на суму, що дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного періоду, помноженого на коефіцієнт 1,4 та округленого до найближчих 10 грн (на 1 січня 2010 року ця сума складає 1220 грн);

- при сплаті пенсійних внесків на користь членів сім’ї першого ступеня споріднення (подружжя, батьки, діти) – 50 % суми, що вказана вище (на 1 січня 2010 року - 610 грн).

12 Переважна більшість таких установ веде самостійну діяльність з популяризації недержавного пенсійного забезпечення через проведення семінарів, розміщення довідкової інформації на власних сайтах тощо. Але така діяльність на сьогодні носить індивідуальний суто характер.

13 Наприклад, якщо робітник з власної ініціативи вносить 1 грн пенсійного внеску до НПФ, роботодавець зобов‘язаний також внести певну суму на рахунок робітника. При цьому до складу валових витрат роботодавця можуть відноситись обидві суми.

14 Наприклад, подружжя має накопичення у НПФ у розмірі 20 тис. грн. Відтак воно має пільгове право на навчання за рахунок бюджету однієї дитини у навчальному закладі, в якому плата за навчання на комерційній основі не перевищує 20 тис. грн. Якщо сума накопичень перевищує 40 тис. грн., подружжя має право на бюджетне навчання двох дітей тощо.