"Оцінка стану толерантності українського суспільства: ризики і можливості для формування національної єдності". Аналітична записка

Метою аналітичної записки є визначення особливостей ставлення громадян України до представників різних національностей; тенденцій громадської думки стосовно міжетнічної напруженості в Україні та інших аспектів толерантності.

 

Використовуються дані таких соціологічних досліджень:

• Загальнонаціональне опитування «Українське суспільство – 2010» проведене методом роздаткового анкетування Інститутом соціології НАН України у квітні 2010 року. Вибірка N=1800 пропорційно репрезентує доросле (віком понад 18 років) населення 24 областей України, АР Крим та м. Севастополя. Статистична похибка вибірки дорівнює 2,3 %. Дані попередніх аналогічних досліджень моніторингу від 1994 р.
• Моніторинг Київського міжнародного інституту соціології починаючи з 1994 року. Всього проведено 18 опитувань, що репрезентативні для дорослого (18+) населення України, в кожному з них опитано біля 2000 респондентів.
• Омнібусне дослідження «Громадська думка в Україні», проведене Інститутом соціології НАН України у травні 2009 р. Вибірка дослідження становить 1800 осіб і репрезентує доросле (від 18 років) населення України за основними соціально–демографічними показниками. Похибка вибірки складає 2,3 %.

 

Основні поняття записки:

Толерантність - повага, прийняття різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Відповідно, толерантність етнічна - терпимість до будь-яких проявів іноетнічного менталітету (у поведінці, способі життя, характері, висловлюваннях тощо).

 

Упередження етнічне - соціально-психологічна установка негативного характеру щодо інших етносів і конкретних представників цих етносів. Має характер стереотипу і перешкоджає адекватному сприйняттю певних етнічних спільнот і осіб. Зокрема, антисемітизм є різновидом етнічного упередження.

 

Ксенофобія (від грец. xenos - чужий і phobos - фобія, страх), - у широкому значенні - нав’язливий страх перед незнайомцями; одна із форм національних забобонів, що проявляється у неприязні до будь-яких іноземців. З пізнавальної точки зору ксенофобія є наслідком неповного або викривленого знання про людей іншого етнічного походження.

 

Група етнічна - самосвідома своєї внутрішньої єдності спільність людей, для яких властиві спільне походження, спільні мовно-культурні риси, спільні психологічні орієнтації й котрі у кількісному плані можуть домінувати (моноетнічні суспільства) або становити частину певної спільноти (поліетнічні суспільства). За характером розселення етнічні групи можуть бути компактними і дисперсними.

 

Меншина національна - як правило менша за чисельністю соціальна група, яка не займає панівне положення у певній державі. Члени такої групи мають з етнічної, релігійної або мовної точок зору характеристики, які відрізняються від характеристик основної частини населення і виявляють, навіть посередньо, почуття солідарності з метою збереження своїх традицій, культури, релігії або мови.

 

Динаміка рівня толерантності громадян України

Для аналізу динаміки рівня толерантності в українському суспільстві звернемося до соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України.

 

Рівень толерантності громадян оцінюється за значенням ІІНД (Інтегральний індекс національної дистанційованості). Якщо цей показник не перевищує 4 балів (готовність допустити представників вказаної національності як членів родини, близьких друзів, сусідів – сфера міжособистістного спілкування), це свідчить про толерантне ставлення до представників даної групи.

 

Якщо значення індексу перевищує 4 бали (згода допустити представників вказаної національності у якості колег - сфера соціального спілкування), однак не виходить за межі 5 балів («нехай живуть в Україні, але контакти з ними є небажаними»), тоді ставлення до цієї етнічної групи може бути визначене як відособленість (готовність допустити представників групи як колег, мешканців країни).

 

До третього рівня належать представники груп населення, ставлення до яких визначається індексом у діапазоні 5–6 балів, що вказує на ізольованість, небажання бачити представників цих соціальних груп в якості громадян держави, але при цьому допускається їх перебування у якості гостей.

 

Крайній ступінь нетерпимості - ксенофобія. В такому разі рівень індексу перевищує 6 балів, що означає повну відмову у в’їзді в країну.

 

Після терактів 11 вересня в більшості країн рівень толерантності зменшився, зокрема, в Україні ІІНД не виходив за межі позначки 5,3 (виключення становив показник 2005 року).

 

Таблиця 1

Зведена таблиця індексів національної дистанційованості

(середній бал: шкала 1-7 балів)

Результати моніторингу показників національної дистанційованості населення України (шкала Богардуса)

 

Протягом 2008-2010 рр. загальний показник ІІНД дорівнював 5,1. Порівняно із 2006 роком фіксується деяке покращення ставлення громадян України до словаків та євреїв, які з рівня ізольованості потрапили на рівень відособленості.

 

Таблиця 2

Рівень міжетнічної толерантності українського суспільства,

квітень 2010 р.

 

 

Сукупний індекс дистанційованості — 5,1.

 

Таблиця 3

Рівень міжетнічної толерантності українського суспільства,

квітень 2006 р.

 

Сукупний індекс дистанційованості — 5,3.

 

Київський міжнародний інститут соціології, починаючи з 1994 р., також проводив моніторинг ступеню толерантності та ксенофобії громадян України. Щоправда, вчені КМІСу використовували шкалу Богардуса щодо 13 національностей: вони вважали толерантними тих, хто погоджується, щоб представники тієї чи іншої етнічної групи проживали в Україні.

 

Опитування, яке проводив КМІС у лютому 2010 р., показало, що найвищий рівень толерантності у населення України є до 3-х етнічних груп: україномовних українців (96 % населення не проти, щоб вони жили в Україні), російськомовних українців (94 %) та росіян (85 %). Потім до білорусів (76 %) та до євреїв (63 %). Найнижча толерантність до представників чорної раси (тільки 22 % погоджуються, щоб вони жили в Україні). Також можна назвати ще 6 етнічних груп, до яких рівень толерантності є нижчим за 50 %: німці (38 %), цигани (37 %), румуни (36 %), канадці (36 %), американці (35 %), французи (33 %).

 

Графік 1

 

Збільшити

 

Динаміка толерантності до різних національних груп, за даними КМІСу

Існують етнічні групи, відношення до яких є достатньо стабільним. Зокрема, рівень толерантності до росіян за 16 років змінювався не дуже суттєво. Бачимо погіршення ставлення лише у 1996-1997 рр. Так само незначні зміни відбувалися у ставленні до російськомовних українців, незначне погіршення було лише у 1997 році. У той же час є такі національні групи, до яких ставлення змінювалося більш різко. Наприклад, на тлі поступового погіршення ставлення до циган та негрів, динаміка ставлення до цих груп є нестабільною. Погіршується також ставлення до євреїв – найменший рівень толерантності до цієї етнічної групи спостерігався у 2007 році. 

 

Якщо вважати, що найкраще ставлення до етнічної групи характеризується тим, що респондент погоджується, щоб представник цієї групи був членом його родини (це найменша соціальна дистанція, якій приписується бал 1), а найгірше ставлення – «не пускав би в Україну» (найбільша дистанція – бал 7), а іншим відповідям (друзі, сусіди, колеги, жителі України, туристи) приписується бал від 2 до 6 відповідно, то середня арифметична цих балів може трактуватися як рівень ксенофобії (див. графік 2). Як видно з графіку, рівень ксенофобії в Україні постійно зростав з 1994 до 2008 року, але в 2009 та 2010 році намітилися ознаки деякої стабілізації ситуації (рівень ксенофобії навіть дещо знизився).

 

Графік 2

Динаміка рівня ксенофобії населення України 1994-2010

 

Збільшити

 

За даними Інституту соціології НАН України у квітні 2010 р., 7,8 % опитаних зазначили, що стикалися протягом останніх 12 місяців з випадками дискримінації українців (серед тих хто відмітив таку дискримінацію 91,4 % були українцями за національністю, 5,7 % росіянами и 2,9 % представниками інших національностей), 4,3 % з випадками дискримінації росіян (75,6 % серед цих опитаних були українцями за національністю, 21,8 % росіянами, 2,6 % представниками інших національностей), 4,6 % з випадками дискримінаціями євреїв (79,3 % серед них були українцями за національністю, 19,5 % росіянами, 1,2 % представниками інших національностей) та 2,9 % з випадками дискримінації представників інших національностей (серед респондентів, які стикалися з випадками такої дискримінації, 67,3 % є українцями, 11,5 % росіянами, 21,2 % власне представниками іншої національності ).

 

Оцінка громадянами України міжетнічної напруженості в Україні

За даними дослідження «Громадська думка в Україні» Інституту соціології НАН України у травні 2009 року, на думку 10.8 % респондентів існує сильна напруженість у суспільстві мiж представниками рiзних етнiчних груп, меншин та бiльшiстю у країнi, а ще 5 % зазначили таку напруженість мiж євреями та iншими нацiональними групами. Ще 10,9 % опитаних зазначили напруженість мiж тими, що нещодавно приїхали до країни, мiгрантами та тими, хто проживає у країнi довготривало.

 

Подібними виявились і оцінки громадян стосовно можливого посилення напруженості до 2020 р (див. таблицю 4).

 

Таблиця 4

До 2020 року мiж якими групами людей у нашому суспiльствi напруга посилиться?, %.

(респонденти могли обирати декілька варіантів відповіді одночасно, тому сума відсотків перевищує 100 %)

 

 

Висновки та пропозиції

У 2010 році більшість громадян України демонстрували толерантне ставлення до етнічних українців, які проживають на території України, етнічних українців, що проживають на території інших держав, та росіян. Серед національностей, до яких демонструється відособленість, з’явилися євреї та словаки, які раніше перебували в групі ізольованості, тобто ставлення до цих етнічних груп дещо покращилося.

 

Натомість несприятлива економічна ситуація в Україні, високий рівень безробіття, неврегульовані міграційні потоки, зайнятість великої кількості населення у роздрібній торгівлі та конкуренція з представниками інших національностей, вивели у «групи ризику» (на межі між ізольованістю та ксенофобією) такі національності як: китайці, негри, араби, турків, азербайджанці.

 

Традиційно нетерпимо українці ставляться до афганців, циган, чеченців. Зважаючи на те, що в повсякденному житті більшість громадян не стикаються з представниками цих національностей (за винятком ромів), це є результатом певних сталих негативних стереотипів масової свідомості, пов’язаних з негативною інформацією щодо ситуації у етнічних батьківщинах цих етнічних груп чи регіонах їхнього масового проживання.

 

Щодо ромів, то причина полягає в тому, що численні попередні спроби органів влади врегулювати проблеми, пов’язані з інтеграцією цієї національності в соціальну структуру сучасної України, відбувалися без врахування об’єктивних умов існування ромів та особливостей їхніх взаємостосунків з громадянами України з інших етнічних груп.

 

Особливу увагу варто звернути на ставлення до представників, так званої, «європейської групи» (німців, румун, сербів, чехів, французів), яке характеризується ізольованістю. Згідно моніторингу КМІС, толерантність до цих національних груп є нижчою за 50 %. Серед можливих причин такого ставлення можна перерахувати: вплив глобалізації; наслідки запровадження безвізового режиму для європейців та громадян країн Північної Америки; сформовані через ЗМІ викривлені, суб’єктивні уявлення про національні особливості цих груп; певну «втому» українців від різкого збільшення кількості іноземців в Україні, нерозуміння переваг для України та її громадян від росту попиту на пропозиції вітчизняного туристичного сектору та збільшення іноземних інвестицій. Без системної роз’яснювальної роботи в ЗМІ з подолання упередженого ставлення до європейців та американців, ця тенденція може призвести до поширення конфліктних ситуацій під час масового притоку в Україну туристів із ЄС у зв’язку з проведенням «Євро - 2012».  

 

Особливо негативним показником низької ефективності внутрішньої міжнаціональної політики держави є високий рівень ізольованості таких етнічних груп як кримські татари (5,3), грузини (5,2) та молдовани (5,2) в Україні. Враховуючи спільну історію, рівень інтегрованості в українське суспільство, як у випадку з кримськими-татарами, тісну співпрацю з державами – етнічними батьківщинами цих національностей та євроінтеграційними прагненнями наших держав, спільною участю у «Східному партнерстві», такі негативні показники обумовлюють потребу удосконалення політики інтеграції цих етнічних груп в українське суспільство.

 

Позитивною тенденцією є те, що сукупний індекс національної дистанційованості (ІНД) в Україні з 2008 р. по 2010 р. залишився незмінним і дорівнює 5,1 і в порівнянні з 2006 р. навіть знизився на 0,2 п., незважаючи на збільшення частоти випадків замахів на національні святині різних етно-релігійних груп, активізацію діяльності радикальних політичних рухів.

 

Так само в 2009-2010 рр. з’явилися ознаки стагнації рівня ксенофобії в Україні після тривалого періоду постійного зростання протягом 1994-2008 рр. Проте необхідність зниження рівня ксенофобії в 2011-2015 рр., особливо напередодні «Євро-2012», вимагає від органів виконавчої влади здійснення активної політики у сфері міжнаціональних відносин, розвитку міжнаціонального діалогу та посилення складової запобігання і профілактики злочинів на етнічному та релігійному ґрунті в роботі правоохоронних органів.

 

Рекомендації: 

На рівні керівництва держави та керівництва провідних політичних сил необхідні такі кроки:

 

– Доопрацювати та ухвалити Закон про Концепцію державної етнонаціональної політики України, передбачивши механізми постійного зворотного зв’язку між найвпливовішими організаціями і об’єднаннями громадян за етнічною, етно‑релігійною, мовно-культурною ознаками та органами виконавчої влади. Особливо важливо передбачити адміністративні санкції для народних депутатів, суддів, посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які перешкоджають діяльності таких організацій.

 

– Реорганізувати та підвищити статус Українського інституту національної пам’яті. Визнати його головним дорадчим органом при Президентові України, який дає експертну оцінку ініціативам всіх гілок влади, в тому числі судовим рішенням, які стосуються міжнаціональних відносин в Україні, спірних історичних питань, аналізу міжнародного досвіду вирішення даних проблем.

 

– Передбачити серед функцій правоохоронних органів (СБУ) моніторинг ЗМІ (в тому числі Інтернет-ресурсів) щодо виявлення джерел продукування та поширенню негативних стереотипів щодо інших національностей, антисемітської, нацистської інформації. Посилити юридичну відповідальність ЗМІ та окремих громадян за подання  неправдивої інформації, «досліджень», що базуються на провокативних та/або неперевірених даних щодо стану з міжнаціональною терпимістю в Україні та представників інших національностей. Моніторити та оперативно реагувати на діяльність радикальних організацій, які використовують в своїй діяльності ксенофобські, антисемітські гасла чи вчиняють відповідні дії.

 

– Передбачити особливий режим роботи правоохоронних органів з охорони святинь національних меншин (мечетей, кладовищ, пам’ятників) під час масових заходів та святкувань чи відзначень символічних дат. Окрім того передбачити посилення відповідальності за злочини, вчинені на ґрунті ксенофобії, з метою попередження штучного роздування міжнаціональних конфліктів шляхом віднесення таких злочинів не до статті 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України, а до статті 161 (розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті).

 

– Оперативно реагувати на будь-які прояви міжнаціональної ворожнечі або провокацій. Особливо під час проведення футбольних матчів на території України в рамках Євро-2012 – на стадіонах, в аеропортах, вокзалах, місцях масового відвідування туристів.

 

Аналітично-інформаційний відділ

(П. Бурковський, С. Черненко, В. Зорько, Г. Кохан)