"Нові ідентичності" в Україні та світі: підстави формування, концепції, прогнози". Аналітична записка

Анотація

 

Розглядається глобальний розвиток масової комунікації на платформі концепції Web 2.0 («соціальні медіа»), – передусім як чинник виникнення новітніх віртуальних форматів соціальної активності і «нових (мережних) ідентичностей». Проаналізовано динаміку, тенденції та найближчі перспективи розвитку даного медіа-сектору в Україні та світі, визначено основні пов’язані з ним можливості національного розвитку, а також виклики та загрози для безпеки держави і суспільства. Запропоновано низку рекомендацій щодо стратегій та технологій державної політики в сфері соціальних медіа.

 

«НОВІ ІДЕНТИЧНОСТІ» В УКРАЇНІ ТА СВІТІ: ПІДСТАВИ ФОРМУВАННЯ, КОНЦЕПЦІЇ, ПРОГНОЗИ

 

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології та принципово нові можливості масової комунікації, що надають Інтернет-сервіси Web 2.0 (соціальні медіа) стають дедалі вагомішим чинником впливу на життя і розвиток людства. Перевагами цього різновиду медіа є небачена раніше оперативність, лабільність, доступність, ємність, а найголовніше – інтерактивність і мережна архітектура, що уможливлює і навіть стимулює необмежене зростання їхньої аудиторії. Достатньо сказати, що соціальні медіа стали самим центром, найпопулярнішою складовою сучасного Інтернету, яким у світі користуються нині понад 2 млрд осіб. Більше 60 % цих людей є активними користувачами інтерактивних сервісів Web 2.0. Сьогодні з 100 самих відвідуваних сайтів у світі 20 – це класичні соціальні мережі й ще 60 – тією чи іншою мірою використовують Web 2.0, тобто є соціалізованими. Більше 80 % компаній по усьому світі використовують соціальні мережі в роботі. Близько 78 % людей довіряють повідомленням із соціальних мереж, і значно менший відсоток – традиційним джерелам інформації та рекламі. Вже зараз потенціал соціальних медіа є достатнім, аби з їх допомогою влаштувати повномасштабний соціальний катаклізм («блогерні революції» в Єгипті, Тунісі, Ємені), загальнонаціональну акцію, переважно віртуальними засобами організувати громадський або політичний рух тощо.

 

Українське суспільство уже сьогодні достатньо глибоко інтегроване у міжнародні мережні онлайн-спільноти й вітчизняна аудиторія соціальних медіа збільшується рекордними темпами. Це зумовлює необхідність проаналізувати і оцінити динаміку, напрямки й тенденції даних процесів в Україні в контексті глобального розвитку Web 2.0.

 

ВИСНОВКИ

1. Чисельність глобальної аудиторії соціальних медіа продовжує інтенсивно збільшуватися і нараховує нині приблизно 60 % всіх користувачів Інтернету (орієнтовно – 1,2 - 1,3 млрд осіб). Уже в 2009 році й тільки в межах громадської веб-платформи Ning (www.ning.com) кількість соціальних мереж досягла мільйона.[1] Сьогодні вони стали основним джерелом інформації, розваг, спілкування та ділової активності для більшості користувачів мережі Інтернет, але потенціал та роль соціальних медіа продовжують зростати.

 

2. Глобальний розвиток соціальних медіа та мережевих спільнот все ще знаходиться у фазі кількісного збільшення. Проте останніми роками зростання це відбувається в основному за рахунок «наздоганяючих» регіонів «другої хвилі» – передусім країн Центрально-Східної Європи, а також (з певними застереженнями) Південної та Південно-Східної Азії, де прямо розповсюджуються або клонуються вже розроблені та апробовані в США чи Західній Європі технології, формати, бренди, маркетингові рішення тощо.

 

3. Батьківщиною, основним джерелом інновацій і «двигуном» розвитку галузі залишаються Сполучені Штати та країни Західної Європи. Нині на цьому ринку, перенасиченому мережами загального (класичного) типу, розгортається друга фаза еволюції соціальних медіа, пов’язана з розвитком нішових (спеціалізованих) сервісів, розширенням спектру пропонованих послуг (вихід за межі задоволення суто комунікаційних потреб аудиторії), соціалізацією брендів та бізнесу, конвергенцією з традиційними медіа.*

 

4. Аналіз сучасних напрямків еволюції соціальних медіа дає вагомі підстави вважати, що одним з трендів їх глобального розвитку в подальшому буде поступове зближення секторів традиційних і соціальних медіа і перехід до нових форматів (архітектури) засобів масової комунікації в мережі Інтернет на основі рівноправного синтезу «старих» (преса, радіо, телебачення) і «нових» (базованих на принципах інтерактивності та  мережності) різновидів медіа.

 

5. Соціальні медіа користуються надзвичайно високим рівнем довіри з боку аудиторії (в середньому у декілька разів більшим, аніж традиційні ЗМІ та реклама). Ця особливість, що випливає з самої їх природи, нині активно використовується як у бізнесі (соціалізація брендів), так і в політиці й сфері державного управління (проведення різноманітних інформаційних компаній з широким охопленням аудиторії, формування віртуальних спільнот, фокус-груп та робота з ними, соціалізація онлайн-представництв державних органів та політичних (громадсько-політичних) сил тощо).

 

6. З іншого боку, в усьому світі соціальні мережі стають новою потужною силою для трафіку контенту традиційних ЗМІ, зокрема новинних ресурсів. За підрахунками компанії Nielsen, 60-65 % трафіку на новинних сайтах – прямий трафік, а 35-40 % – переходи за посиланнями, зокрема за допомогою соціальних мереж. Таким чином, комунікація в соціальних медіа значною мірою базується на інформаційному продукті, що пропонується традиційними.

 

7. У зв’язку з цим, передчасними є прогнози щодо перетворення сектору «громадської журналістики», який розвивається в рамках соціальних мереж, на значущу альтернативу традиційним медіа з їх монополією на формування громадської думки. Водночас практика свідчить про те, що сервіси Web 2.0 можуть бути не просто технологічною платформою для нових форматів масової комунікації, але й надзвичайно ефективним інструментом соціальної самоорганізації та мобілізації. Поза нещодавніми «блогерними революціями» в Тунісі, Єгипті й Ємені, можна вказати, зокрема, на український мережевий проект «Дорожній контроль» (http://roadcontrol.org.ua/), що є яскравим прикладом організації системної та результативної суспільної протидії неправомірним акціям представників державних органів, – оперативно і в загальноукраїнському масштабі.

 

8. Досвід вищезгаданих «блогерних революцій» переконливо свідчить про необхідність посиленої уваги з боку держави та її спеціальних служб до діяльності та розвитку «соціальних медіа». Водночас, така увага не повинна порушувати права людини, зафіксовані у законодавстві, і має формуватись на засадах конструктивної співпраці органів державної влади із новими мережевими активностями.

 

9. Як правило, соціально-мобілізаційна активність деструктивного характеру, а також протестні акції та проекти, що організовуються із застосуванням інструментарію соціальних мереж (рухи, демонстрації, флеш-моби, перекриття трас тощо), є симптомами дефіциту зворотного зв’язку між такого роду мережевими спільнотами і владою (до якої – прямо чи опосередковано – більшість цих акцій і адресовано). Це актуалізує для неї питання створення каналів «збросу» надлишків конфліктного потенціалу, налагодження конструктивної комунікації та своєчасного реагування на подібні суспільні запити. В цьому сенсі дуже корисним є позитивний досвід Російської Федерації, де держава спромоглася налагодити подібні канали, зокрема шляхом адекватного суспільним очікуванням реагування на результати окремих резонансних розслідувань та інших соціальних активностей, проваджуваних Інтернет-групами.*

 

10. Україна сьогодні належить до країн-лідерів за темпами впровадження соціальних медіа та сервісів і зростання їх аудиторії.* Подібно до інших держав Східної Європи, вона відстає від найрозвиненіших країн приблизно на 3-5 років, і тут так само реалізується типовий «наздоганяючий» сценарій розвитку, в рамках якого, при високих темпах проникнення, не спостерігається значущих місцевих особливостей на рівні інновацій, проектів чи послуг.

 

11. Перебуваючи нині серед світових лідерів за темпами і рівнем проникнення  соціальних мереж та сервісів, українська онлайн-аудиторія знаходиться на середньосвітовому рівні за іншими основними показниками їх використання – блогерство, вікова структура аудиторії (в основному – молодь), використання мобільних пристроїв тощо. Типовою для Центрально-Східної Європи є також структура інтересів і мотивацій аудиторії – в основному спілкування, обмін контентом, бажання нових знайомств. Ділові контакти та бізнес (на відміну від аудиторій країн-лідерів) мають порівняно низький рейтинг.

 

12. В цілому, сектор соціальних медіа вже зараз є одним з основних для українського соціуму ресурсів і майданчиків масової комунікації, а відтак, – перспективним простором для інформаційних впливів, суспільно-політичного життя, бізнесу, приватного спілкування тощо. При цьому, за умови збереження наявної динаміки збільшення вітчизняної Інтернет-аудиторії і проникнення соціальних медіа (у чому немає серйозних підстав сумніватись), потенціал та роль соціальних медіа у середньостроковій перспективі значно зросте. Відтак, даний медіа-сектор вже зараз потребує спеціальної уваги з боку держави та науково-аналітичних установ.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Незважаючи на те, що вітчизняна блогосфера все ще знаходиться на етапі свого формування та «нарощування м’язів» (наразі в Україні, фактично, відсутні загальновизнані лідери блогосфери, а більшість популярних блогів пов’язані з потужними Інтеренет-виданнями), вже зараз варто зосередити увагу на відслідковуванні повідомлень українських блогерів та комунікації в громадсько-активних групах соціальних мереж. Такий моніторинг має здійснюватись, в першу чергу, підрозділами зі зв’язків з громадськістю та/або прес-службами державних установ відповідно до свого основного профілю. Крім того, подібні об’єднання можуть потребувати додаткового моніторингу з боку правоохоронних структур з метою відслідковування діяльності найбільш перспективних деструктивних (ксенофобських, націоналістичних, анархістських) груп.

 

2. PR-підрозділам та прес-службам міністерств і відомств (самозрозуміло – в межах їх відомчої відповідальності) належить систематично відслідковувати найбільш резонансні акції (проекти, рухи), що проводяться громадсько-активними групами в соціальних мережах. За необхідності й можливості – своєчасно реагувати на них як на комунікативно-медійному рівні (зустрічні інформаційні акції, – від участі в онлайн-дискусіях до офіційних підтримуючих або спростовуючих заяв, виступів в ЗМІ і т. д.), так і  на рівні конкретних заходів та дій (притягнення до відповідальності, передача матеріалів до прокуратури тощо) з обов’язковим висвітленням у медіа, бажано – з  акцентом на ролі та заслугах у вирішенні питання Інтернет-групи.

 

3. Важливим та перспективним напрямком медіа-супроводу діяльності держави (від вищого керівництва до окремих відомств) нині є налагодження сталої, системної зворотньої комунікації з боку влади по відношенню до лідерів думок соціальних медіа. Це має стати постійною практикою. Серед можливих механізмів та практик, необхідних для вирішення цього завдання можна запропонувати такі:

• Проведення зустрічі президента у неформальній обстановці із ключовими представниками української блогосфери (можливо – в рамках ширшого формату зустрічі з представниками онлайн-медіа). Вочевидь, на подібну зустріч доведеться запрошувати і вкрай критично налаштованих блогерів, які безумовно спробують повернутись до випробуваних негативно-резонансних тем. Це збільшить ризики такої зустрічі і потребуватиме додаткової підготовки з боку пресс-служби Президента. Водночас, надання ексклюзивної інформації саме блогерам продемонструє, по-перше, відкритість Президента до нових форм комунікацій, а по-друге – готовність надавати «ексклюзив» саме лідерам громадської думки в мережі Інтернет. Щодо подібних зустрічей існує цілком позитивний досвід Президента РФ.
• Офіційні особи мають частіше згадувати у своїх виступах результати розслідувань та законних дій подібних самоороганізованих об’єднань (за моніторинг повідомлень можуть відповідати або прес-секретарі вищих посадових осіб, або окремі працівники прес-служби), що демонструвало б з одного боку те, що ці особи особисто користуються
• ресурсами  мережі,  а  з  іншого  –  що   подібні  повідомлення  не залишаються непоміченими керівництвом держави.
• «Лідерам думок» і всім учасникам соціальних мереж потрібно надати реальну можливість постійного двостороннього контакту з представниками державних органів, офіційних осіб тощо. Така комунікація є бажаною й на базі офіційних державних онлайн-ресурсів.

 

4. Доцільним є розглянути досвід провідних країн світу, щодо використання так званих «цифрових десантів», тобто учасників соціальних мереж (блогерів), які б оперативно реагували на будь-які деструктивні для інтересів держави і суспільства мережеві активності, своєчасно відвертаючи відповідні загрози. Однак, якщо для значної кількості країн актуальним є позиціонування державної політики на зовнішніх (закордонних) інформаційних майданчиках, то для України не менш важливою є робота у внутрішньому медіа-просторі, зокрема з огляду на гостру необхідність підвищення довіри громадян до державних політик (щонайменше – шляхом їх роз’яснення) та забезпечення їх лояльності до чинної влади.  Тому, хоча у більшості країн структури такого роду створено при Міністерствах оборони чи Міністерствах закордонних справ, в Україні дану діяльність на початковому етапі доцільно віднести до сфери відповідальності комунікативних підрозділів органів державної влади.

 

5. Перспективним видається розглянути сферу соціальних медіа як предмет (напрямок) досліджень для науково-аналітичних установ. Об’єктивно вони несуть у собі величезну і щоразу актуальну інформацію щодо оцінки стану суспільної свідомості, ризиків та загроз, визначення ефективності державних політик, можливих реакцій соціуму на ті чи інші кроки влади, виявлення бажаних і небажаних джерел (спільнот, ресурсів, блогів, конкретних юзерів) і багато іншого.

 

Відділ досліджень інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій   

(Гнатюк С.Л.)

 

 

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ ДОДАТОК

 

Розглядається розвиток масової комунікації в Україні та світі на базі концепції Web 2.0 (блоги та міні-блоги (Twitter, Tumblr); соціальні мережі (MySpace, Facebook, Odnoklassniki, Vkontakte); портали громадянської журналістики; інтернет-радіо-сервіси; відеосервіси (Hulu, YouTube); фото сервіси (Flickr, Picasa) тощо) у зв΄язку з соціокультурними, економічними та політичними змінами, що вони спричинюють.

 

За визначенням самого автора терміну Тіма О'Рейлі, Web 2.0 є методикою проектування систем, які шляхом обліку мережених взаємодій, стають тим кращими (більшими, повнішими), чим більше людей ними користуються.[2]

 

Розглядати соціальні мережі, як специфічний феномен, здатний спричинити значні соціальні зміни, спонукають такі їх ознаки:

• висока пропускна здатність, швидкість та оперативність передачі інформації, широкі можливості динамічного обміну повідомленнями та контентом;
• адресність, поєднана з високим ступенем доступності інформації для інших членів спільноти;
• відкритість і передбачений  архітектурою системи в принципі необмежений ресурс розширення, включаючи готовність до інтеграції з іншими системами.

 

Уже в 2009 році дві третини глобальної Інтернет-аудиторії (у США – три чверті населення) використовували соціальні онлайн-технології. Минулого року на YouTube, за деякими даними[3], щодня переглядалося приблизно 2 млрд відеороликів, а на Flickr.com станом на червень 2009 року було викладено 3 млрд 600 млн фотознімків. Протягом останніх років кількість учасників мережевих спільнот зростає гігантськими темпами (для прикладу – один з рекордів: місячний приріст аудиторії Twitter протягом січня-лютого позаминулого року – 1382 %).[4]

 

Медіа-магнат Руперт Мердок, який ще на початку 2000-х років зацікавився соціальними мережами і тоді ж купив «MySpace», навіть висловився таким чином: «Технології перебирають владу у редакторів, видавців, істеблішменту і медіа-еліти. Зараз широка публіка контролює ситуацію.»[5]

 

Після свого виникнення у 1995 році (американський портал Classmates.com, російським аналогом якого, до речі, є «Однокласники») соціальні медіа пройшли значну еволюцію і нині є величезним конгломератом найрізноманітніших сервісів та ресурсів, що потребує типологізації й класифікації. Один з провідних експертів та ідеологів Web 2.0 Тім О’Рейлі, наприклад, пропонує таку класифікацію інтерактивних Інтернет-сервісів, базованих на концепції Web 2.0 (критерій – тип, напрямок та мета спілкування/обміну):

 

Безпосередня комунікація:

Блоги: Blogger, LiveJournal, Open Diary, TypePad, WordPress, Vox, ExpressionEngine,
Xanga;

Мікроблоги: Presence applications: Twitter, Plurk, Tumblr, Jaiku, fmylife;

Класичні соціальні мережі (загального призначення): Bebo, BigTent, Facebook, Linkedln, MySpace, Orkut, Skyrock, НІ5, Ning, Elgg;

Агрегації соціальних мереж: NutshellMail, FriendFeed;

Events (події, гарячі новини): Upcoming, Eventful, Meetup.com.

Співпраця:

Вікі: Wikipedia, PBwiki, wetpaint;

Social tagging (соціальні закладки): Delicious, StumbleUpon, Google Reader, CiteULike;

Соціальні новинники: Digg, Mixx, Reddit, NowPublic;

Opinion-сайти: epinions, Yelp.

Мультимедіа:

Фото-шерінг: Flickr, Zooomr, Photobucket, SmugMug, Picasa;

Відео-шерінг: YouTube, Vimeo, sevenload;

Лайвкастінг: Ustream.tv, Justin.tv, Stickam, Skype;

Аудіо-шеринг: imeem, The Hype Machine, Last.fm, ccMixter.

Відгуки та думки:

Рецензії на продукти: epinions.com, MouthShut.com;

Бізнес-рев'ю: yelp.com;

Community Q&A (запитання і відповідь): Yahoo! Answers, WikiAnswers, Askville, Google Answers.

Дозвілля:

Медіа платформи та платформи дозвілля: Cisco, Eos;

Віртуальні світи: Second Life, The Sims Online, Forterra;

Ґейм-шеринг: Miniclip, Kongregate;

Інформаційні агрегатори: Netvibes, Twine (website).[6]

 

Інші експерти, (в тому числі й українські), враховуючи актуальні тенденції розвитку Web 2.0, справедливо вказують на доцільність класифікації соціальних медіа також за іншими критеріями. Зокрема:

1) Режим доступу, а саме: а) відкриті (Facebook); б) закриті (Playboy);  в) змішані (VK).

2) Регіон (локалізація аудиторії), а саме: а) світ (hi5); б) країна (Qzone); в) територіальна одиниця; г) без регіону (InterNations).[7]

Найрозвиненішими соціальні медіа є в Північній Америці (насамперед – США) і Західній Європі. Ці регіони найбільш розвинені в галузі економіки й ІТ, мають велику кількість соціальних мереж всіх популярних різновидів й високий рівень їх проникнення. Зараз цей ринок уже переповнений соціальними мережами класичного типу, які передусім вирішують базові потреби людини в комунікації. У Сполучених Штатах в першу чергу створюються й розвиваються найпопулярніші соціальні мережі, американці стають ядром користувачів більшості глобальних онлайн-проектів.[8] Нині в цих регіонах відбувається перехід до другої фази розвитку сервісів Web 2.0, що пов΄язана з диверсифікацією послуг, контенту, можливостей спілкування. Багато уваги приділяється нішовим проектам, які ґрунтуються на тематичній комунікації, контенті вузької спеціалізації, унікальних сервісах тощо. Високим є ступінь монетизації онлайн-проектів.

 

Азійській ринок при своїй закритості й специфічності характеризується гігантськими обсягами, що робить його привабливим для багатьох компаній. Багато проектів зі світовим ім'ям намагалися й намагаються виходити на азіатські ринки, однак це вкрай складно. В азіатських країнах переважно свої соціальні мережі, які багато в чому клонують популярні аналоги зі США, однак при цьому є й власні інновації. Виключенням, мабуть, є тільки Індія, у якій активно розвиваються соціальні мережі з північної Америки й західної Європи. Ринок досить повний і вільних ніш на ньому з кожним роком залишається усе менше.[9]

 

Активно розвивається ринок Східної Європи, до якого належить і Україна. Нині вже має значні обсяги, проте відстає від більш розвинених регіонів на 3-5 років. Соціальні мережі в основному копіюються з популярних аналогів в розвинених країнах північної Америки й західної Європи, в останні кілька років багато чого копіюється з Азії, що наситило ринок клонами. Спостерігається дефіцит власних інновацій. Найрозвиненішою в регіоні є Росія, у якій сконцентровані майже всі популярні соціальні мережі регіону. Відставання ринку також активізувало інвесторів, які із задоволенням вкладають гроші в клони. У Східній Європі є соціальні мережі загального типу, вони активно розвиваються, при цьому залишається багато вільних ніш для тематичних проектів, яких дотепер не вистачає. Місцеві проекти в основному розвиваються в рамках локального ринку, кілька великих компаній почали замислюватися про експансію в інші регіони.

 

У травні поточного року міжнародна медіа-агенція Universal McCann провела 5-й етап свого глобального дослідження Wave, мета якого визначити рівень активності Інтернет-користувачів в соціальних медіа у всьому світі. Цього року дослідження проводилося також в Україні. Зокрема, воно показало, що:

• 35 % українців у віці 16-54 років, що проживають в населених пунктах 50+ тис., є активними (тобто такими, що виходять в Інтернет щодня або раз на 2 дні) користувачами всесвітньої мережі;
• українська онлайн-аудиторія нині серед світових лідерів з використання соціальних мереж: їх регулярними користувачами є 81 % опитаних при середньосвітовому показнику у 61 %;
• близько 30 % української онлайн-аудиторії (і приблизно такий же відсоток світової) використовує мобільні пристрої для виходу онлайн; встановлено, що в Україні такі користувачі активніше користуються сервісами Web 2.0, хоча і в глобальному вимірі мобільний Інтернет стає «новим двигуном» соціальних медіа;
• популярність блогерства в Україні також відповідає середньосвітовим показникам (відповідно – 63 % і 65 %); блогери – і в Україні і в світі – це, в основному, молодь (до 75 % користувачів у віці 16-34 роки).[10]

 

За результатами дослідження компанії «InMind», на кінець 2010 року третина населення України віком від 15 років і старше, тобто приблизно 13 млн. чоловік, регулярно користувалася мережею Інтернет. Вітчизняна ж аудиторія соціальних медіа у травні 2011 року склала 81 % активних користувачів при середньосвітовому показнику у 61 %. За даними «Yandex», на теперішній час в Україні нараховується 700 тис. блогів (проти 500 тис. у 2009 році). Таким чином, лише за один рік українська блогосфера виросла на 40 %, але кількість українських користувачів Twitter при цьому збільшилась на 400 %. За підрахунками Nielsen, 60-65 % трафіку на новинних сайтах – прямий трафік, а 35-40 % – переходи за посиланнями, зокрема за допомогою соціальних мереж.[11]

 

У 2010 році спостерігачами компанії GfK Ukraine, вперше було зафіксовано тенденцію до «відтоку» української аудиторії з класичних сервісів електронної пошти у соціальні мережі. В кінці 2009 року 52 % українських Інтернет-користувачів регулярно користувались електронними повідомленнями, проте вже за рік їхня частка скоротилась до 48 %. Водночас практично аналогічними виявились цифри зростання популярності соціальних мереж. Так, якщо в кінці 2009 року лише 31 % користувачів Інтернету регулярно заходили до сторінок соціальних мереж, то в четвертому кварталі 2010 року їхня частка зросла до 38 %. Особливо ці тенденції помітні у молоді у віці 16-19 років – 57 % серед Інтернет-користувачів цього віку сказали, що користуються соціальними мережами. Для порівняння: сервіси електронної пошти назвали лише 48 % респондентів у цій віковій групі. Показово, що ті, хто почав користуватись Інтернетом відносно недавно (1-2 роки), здебільшого не послуговуються класичними сервісами електронної пошти, одразу обираючи соціальні медіа. На думку експертів компанії GfK Ukraine, в довгостроковій перспективі найбільш ймовірно, що звичайна електронна пошта стане переважно засобом для бізнес-комунікації, тоді як особисте листування перейде в найпопулярніші соціальні мережі.[12]

 

Загальний аналіз наведених цифр дозволяє стверджувати, що Україна є типовим представником країн «другої хвилі», де реалізується знову ж таки типовий «наздоганяючий» сценарій розвитку, в рамках якого, при високих темпах проникнення, не спостерігається значущих місцевих особливостей на рівні інновацій, проектів чи послуг.

 

Закономірною тенденцією розвитку мережевих спільнот є також їх виразна диверсифікація за ознакою активності учасників. У «віртуальних» соціальних структурах, так, само як і в «реальних», зрештою теж відбувається досить чітке розділення на активну меншість і пасивну більшість. Нещодавнє дослідження Yahoo! Research виявило, що в одній з найбільших у світі соціальних мереж – сервісі мікроблогінгу Твіттер (Twitter) – 50 % твітів (повідомлень) виробляється лише 20 тисячами мікроблогів у той час як загальна їх кількість станом на початок 2011 року склала понад 200 млн.[13] Логічним є припустити, що значна частина з цих активних 20 тис. блогерів – представники традиційних медіа, що діляться посиланнями на свої матеріали. Що ж до пересічних членів соціальних мереж, то мізерний відсоток їх пише у блогах чи виробляє самостійний медійний контент.

 

У цьому зв’язку передчасними видаються популярні нині прогнози щодо початку глобальної «ери громадської журналістики», яка складе повноцінну конкуренцію світовим медіа-монополістам і запропонує значущу альтернативу їхньому продукту та системним впливам на масову свідомість. У березні поточного року дослідник Нейт Сілвер проаналізував посилання у соціальних мережах на джерела новин і виявив, що серед першої тридцятки найпопулярніших джерел майже всі – традиційні, на зразок агентства Associated Press чи сайту The New York Times. Виняток становили TMZ і Politico. Експерт дійшов висновку, що «невелика кількість великих медіа-брендів досі контролює більшість інформаційних потоків, і дискусія [в мережах] відбувається на теми, які добирають саме вони».[14]

 

У тому ж переконують результати цьогорічного дослідження «Що, хто й кому розповідає у Твіттері», згідно з якими (у повній відповідності з т. зв. «двоступеневою моделлю» комунікації) майже половина інформаційних повідомлень та їх інтерпретацій потрапляє до блогосфери безпосередньо зі ЗМІ через неформальних «лідерів думок» (opinion leaders), що фігурують в мережі у статусі звичайних користувачів.[15] Ще один цікавий висновок авторів полягає в тому, що паралельно з формальною, так би мовити, «інституційною» диверсифікацією соціальних мереж відбувається незалежна структуризація їх аудиторії за ознакою соціального статусу, роду занять, інтересів та іншого: «знаменитості тягнуться до знаменитостей, медійники до медійників, блогери до блогерів тощо».[16]

 

Деякі спостерігачі фіксують також тенденцію до трансформації соціальних медіа у традиційні. Наприклад, у секторі видань про комунікаційні технології лідерами є Techcrunch, GigaOM, VentureBeat, ReadWriteWeb тощо. У минулому блог-сервіси – нині вони є медіаорганізаціями, що мають всі атрибути звичайного онлайн-ЗМІ і практично нічим не відрізняються від традиційних медіа.[17]

 

Дуже малоймовірно, однак, що перетворення соціальних медіа у традиційні (нехай і на онлайн-платформі) стане одним з глобальних трендів у подальшому. Для збереження своєї ефективності традиційні ЗМІ змушені вже зараз забезпечувати власну повноцінну присутність в мережі Інтернет. Ідеться насамперед про пресу і радіо, але є очевидним, що традиційне телебачення як певний спосіб (формат, традиція, ритуал) інформаційного споживання також поступово відходить на периферію споживацьких преференцій: за прогнозами топ-менеджерів компаній Disney, Turner та Comcast, через 2 роки майже весь світовий телевізійний контент буде доступним онлайн.[18] Незалежно від того, точним чи ні виявиться термін, вказаний у прогнозі, – при збереженні поточних тенденцій розвитку світових медіа їх стовідсоткова присутність в Інтерент-просторі  – це справа недалекого майбутнього. Безумовно, це ніяк не виключає подальшого існування традиційних медіа-платформ і форматів. Але у веб-середовищі саме¢ розділення медіа на «нові» й «традиційні» стає щодалі більш умовним, оскільки перші потребують професійно створеного контенту і новин, а другі все ширше використовують елементи інтерактивності, «зворотного зв΄язку», а також типові для концепції Web 2.0 технології. Тому, скоріше, є підстави говорити про виникнення нової філософії та архітектури медіа, базованих на синтезі «традиційного» і «соціального» підходів до масової комунікації.

 

---