22 серпня 2011 р. у Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбулась міжнародна наукова конференція «Незалежність України у глобалізованому світі: вектори ХХІ століття», присвячена 20-річчю незалежності України. Метою конференції було обговорення основних викликів, які постають перед Україною в другому десятилітті ХХІ століття, впливу на нашу країну ключових тенденцій світового розвитку.
У конференції взяли участь представники вітчизняних та зарубіжних наукових установ, експертних центрів, органів державної влади України, ЗМІ.
Виступаючи зі вступним словом на відкритті конференції, Голова Верховної Ради України, академік НАН України, д.і.н. В. М. Литвин зазначив, що Україна як держава відбулася, але протягом наступних 20 років необхідно отримати відповідь на запитання: якою буде Україна. З огляду на процеси, які відбуваються в глобалізованому світі, потрібно чітко визначити, який зміст вкладається в терміни «суверенітет» та «незалежність держави» з позицій ХХІ століття. Також, на думку В. Литвина, важливим є людський вимір дальшого розвитку країни: до влади повинні прийти люди, які робитимуть ставку на випереджальний розвиток країни, у той час як поки що в Україні домінує тенденція до наздоганяльного розвитку.
Також В. Литвин запропонував заснувати постійно діючий політичний клуб для проведення дискусій щодо проблем та засад розвитку України, оскільки поки що такого постійного діалогу не відбувається: політологи, експерти, вчені розійшлися по політичних квартирах і обстоюють, загалом правильно, ті чи інші політичні позиції, а формування узагальненого бачення не відбувається.
У своєму вступному слові Радник Президента України – Керівник Головного управління конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, к.ю.н. М. І. Ставнійчук зауважила, що українська ідея незалежності стала об’єднавчою ідеєю для всього українського суспільства, основними цінностями якого стали свобода, гуманізм, демократія, толерантність, справедливість та соціальна гідність. На її думку, головним здобутком українського суспільства є чітке розуміння мети розвитку –європейська інтеграція України. Угода про Асоціацію і Угода про утворення всеосяжної зони вільної торгівлі – це те, що сьогодні конче потрібно для розвитку Української Держави і є важливим фактором для розвитку Європейського Союзу в цілому. При цьому Україна однозначно потребує не лише економічної та політичної співпраці а й кардинального розширення людських контактів з Європейським Союзом. Дороговказом у побудові відносин України з іншими державами має стати національний прагматизм, в основі якого – інтереси українського громадянина.
М. Ставнійчук зазначила, що після багатьох десятиліть порожніх розмов та спроб уникнення відповідальності Україна вже другий рік поспіль іде шляхом рішучих змін. Зокрема, для України сьогодні важливим й актуальним є всеосяжний повноцінний конституційний процес. Саме конституційний процес має стати матрицею подальших сфер реформування модернізації країни. Актуальними для України наразі є також питання створення громадянського суспільства, його інституювання, зміцнення місцевого самоврядування, відповідної реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою. М. Ставнійчук висловила переконання, що глибока модернізація країни – безальтернативний шлях для України.
Директор НІСД А. В. Єрмолаєв у вступному слові зазначив, що перше і головне, про що варто говорити, аналізуючи 20 років незалежності України, – це фактичне завершення постсоціалістичної трансформації. Нині Україна має усталені інститути демократичного суспільства з ринковою економікою, яке консенсусно визначилось стосовно подальшого розвитку у напрямі утвердження європейської культури, європейського формату політичних та економічних стосунків.
Однак, надзвичайно багато тенденцій свідчать про неврівноваженість розвитку, що супроводжується значною кількістю криз, не лише економічних, а й політичних та гуманітарних. Тому, окрім побудови сучасної конкурентоспроможної економіки, яка могла б конкурувати на світовому ринку, потрібно вирішувати проблеми у гуманітарній сфері. Найбільш важливо усвідомити проблему кризи довіри, кризи людяності в суспільстві.
Українське суспільство є сьогодні надмірно технократичним і надто жорстоким по відношенню до людей, які живуть сьогодні і зараз. Змінити такий стан речей і є місія інтелігенції, яка має можливість своєю думкою, своєю поведінкою, своїми вчинками формувати нові нормативи в умовах кризи. Це – той шлях, який дозволить повернення розмов про щастя і майбутнє, а не лише про ВВП та про черговий судовий процес. Якщо люди в суспільстві будуть щасливими, будуть опікуватись не лише виживанням, але й майбутнім, знову навчаться мріяти, ми можемо говорити про досягнення нашої мети та перспективу.
Перше засідання було присвячене обговоренню політичних та гуманітарних орієнтирів розвитку України в глобалізованому світі. Дискусія відбувалася навколо проблем політичної та гуманітарної самоідентифікації України в добу глобалізації, модернізації політичної системи України та формування української політичної нації, гуманітарних чинників національного поступу та консолідації українського суспільства.
Заступник директора НІСД, к.і.н. В. М. Яблонський у доповіді «ДЕМОКРАТИЧНИЙ РОЗВИТОК ЯК ЧИННИК ЗМІЦНЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ» зазначив, що, створивши на формальному рівні необхідні суспільні і державні інститути, Україна недостатньо просунулася в реальному демократичному розвитку. Демократична риторика стала обов’язковим елементом публічної діяльності, проте самі ідеї демократії були значною мірою дискредитовані в основній масі суспільства. Наведення управлінського порядку в державі, боротьба з корупцією, розпочаті новим керівництвом держави, практично усунули із суспільно-політичного дискурсу проблеми розвитку демократії. Існує стереотип, що наведення ладу в державі демократичними методами або неможливе, або малоефективне.
Між тим, нехтування проблемами демократичного розвитку постійно продукуватиме протистояння по лініях «влада-опозиція» та «влада-суспільство».
Однією з основних проблем здійснення суспільних реформ є, на думку В. Яблонського, низький ступінь участі громадян у процесах їх розроблення, реалізації та коригування. Відповідно, розширення соціальної бази реформ, перетворення громадськості на дієвого суб’єкта суспільних перетворень є одним із перших етапів суспільних реформ. Концептуальною основою наступних етапів має стати республіканізм з його кредо «країна як спільна справа». Успішне функціонування такої моделі передбачає набуття громадянами нових якостей патріотичного налаштування, політичної та соціальної активності, вимогливості до влади у поєднанні з особистою відповідальністю.
Радник директора НІСД, д.держ.упр. В. Є. Воротін у доповіді «МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ» наголосив, що в Україні закінчено перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки, закладено основні підвалини ринкового господарства, але трансформація економіки триває. Основою трансформації є шлях реформ. Його бачення викладене у Посланні Президента України до Верховної Ради України, це – бачення глави держави, яке формує стратегічні підходи для розвитку держави на наступний рік, має лягти в програму діяльності виконавчої влади. Реформи передбачають й реформування державного управління та державної служби. Національним інститутом стратегічних досліджень разом з урядовими структурами напрацьовано алгоритм дій уряду, окреслено шлях модернізації урядових структур, підготовлено редакції законів, які потребують удосконалення.
Завідувач сектору громадянського суспільства відділу політичних стратегій НІСД, д.політ.н. О. А. Корнієвський у доповіді «МЕРЕЖЕВА ГРОМАДСЬКА САМООРГАНІЗАЦІЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ ЗА ДОБИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ» відзначив, що система управління в країні має діяти не лише через бюрократичні канали, а й через суспільні механізми. В Україні, Росії та Білорусі становлення та формування громадянського суспільства відбувається «згори» у зв’язку зі слабкістю та розпорошеністю інституцій громадянського суспільства. Перед вченими та управлінцями постає питання: як забезпечити рівновагу між громадянським суспільством і державою, зв'язок між горизонталлю громадських організацій і вертикаллю виконавчої влади? Не ставлячи під сумнів потужний вплив міжнародних мережевих структур на становлення в Україні мережевого громадянського суспільства, його перспективи, на переконання О.Корнієвського, залежатимуть від чинників внутрішнього походження.
Науковий консультант Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал», к.мист. Д. О. Горбачов у доповіді «ВІД АЛІМПІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО ДО КАЗИМИРА МАЛЕВИЧА, АБО ЯК ЗА ДВАДЦЯТЬ РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СВІТ ДІЗНАВСЯ ПРО ТИСЯЧОЛІТНЮ МИСТЕЦЬКУ УКРАЇНУ» обґрунтував повноструктурність та повноцінність українського мистецтва. На жаль, наголосив він, брак кваліфікації та освіти перешкоджають довести та пропагувати це офіційним структурам та органам державного управління.
Консультант відділу політичних стратегій НІСД С. С. Нагорний в доповіді «УКРАЇНА – ХХІ СТОЛІТТЯ: ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ» виклав основні засади досвіду адміністративно-територіальних реформ у країнах Вишеградської групи. На його думку, цей досвід довів свою ефективність, і нині є об’єктивна необхідність його запозичення в Україні. Реформа має бути здійснена заради реалізації більш ефективної моделі територіальної організації, при цьому розробка нового законодавства повинне передувати практичним крокам, адміністративна реформа – реформі територіального поділу. Україна потребує розроблення цілісної концепції трансформації державного управління й адміністративно-територіальної реформи, що, з одного боку, передбачала б потужні повноваження центральних органів влади, з іншого – сприяла б демократизації через посилення ролі місцевого самоврядування в країні. Територіальний перерозподіл повинен розглядатися як кінцевий результат упорядкування владних повноважень, використання організаційних, фінансових, кадрових ресурсів з метою оптимізації процесу надання послуг населенню на принципах демократії.
Провідний спеціаліст відділу політичних стратегій НІСД, к.держ.упр. О. О. Даниляк у доповіді «ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ: НЕОБХІДНІСТЬ, МОЖЛИВІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ» відзначив, що розвиток інститутів, що забезпечують стабільний діалог між різними суспільними групами і органами державної влади є однією зі стратегічних цілей державної політики. Оскільки парламент є єдиним органом, в якому представлені різні суспільні групи, подальший розвиток парламентаризму є одним з пріоритетів розвитку політичної системи України. Важливу роль у цих процесах має відігравати парламентська опозиція. Між тим, на сучасному етапі для української опозиції більш характерною є критика влади, а не пропонування альтернативних підходів до вирішення суспільних проблем. Зважаючи на важливість інституалізації парламентської опозиції для розвитку парламентаризму, доцільне, на думку О. Даниляка, підписання політичної угоди між фракціями у Верховній Раді, а згодом і включення до Регламенту Верховної Ради комплексу норм щодо захисту прав опозиції.
Заступник директора НІСД, д.політ.н. О. В. Литвиненко, виступаючи в обговоренні, наголосив, що українська політична система постала як продукт розвитку політичної системи УРСР. Кардинальних зламів режиму відбувалося достатньо мало. Протягом 1990–1998 рр. сформувався режим електоральної демократії, відбулося 4 зміни правлячих еліт, сформувалась відносно ліберальна, буржуазно-капіталістична структура, яка вирішувала покладені на неї завдання. Події 2004 р. призвели не до трансформації режиму, а до зміни політичних еліт. Удару цей режим зазнав у 2008 р. під час світової фінансової кризи. Зараз йдуть спроби його переформатування.
На другому засіданні обговорювалися проблеми економічного суверенітету і сучасних підвалин національної конкурентоспроможності України. На дискусію було винесено питання трактування національної незалежності та економічного суверенітету у ХХІ столітті, обмеженості суверенітету в умовах глобальної і регіональної інтеграції, досягнення національної конкурентоспроможності як головного підґрунтя державного суверенітету України.
П
ерший заступник директора НІСД, к.е.н. Я. А. Жаліло у доповіді «ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ» зазначив, що набуття 20 років тому радянськими республіками статусу незалежних держав стало насамперед рефлексією об’єктивного процесу розпаду Радянського Союзу. Потреба визначення шляхів практичного втілення наявного потенціалу державного суверенітету України залишається потужним викликом як для політиків-практиків, так і для науковців. Адже у здобутті суверенітету власне відокремлення від впливу інших країн становить лише перший етап. Натомість його головним змістом є набуття права і можливості облаштування «життя» нації, виходячи з критеріїв оптимальності, стратегічної ефективності, першості національних інтересів.
Проведені дослідження суті та особливостей сучасної глобалізації дають змогу зробити два фундаментальних висновки, які мають принципове значення для усвідомлення сучасної суті державного суверенітету.
По-перше, нарощування потужності чинників національного соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, які знаходяться поза межами держав, розмиває рамки національних суспільних систем, модифікуючи об’єктивні соціально-економічні процеси, що формують механізми їхньої саморегуляції. По-друге, тенденції економічної глобалізації накладають на національну економічну політику низку обмежень, відтак держава вже не є достатньо суверенною у виборі форм і методів реалізації національних інтересів.
Тому, на думку Я. А. Жаліла, за сучасних умов збереження національного суверенітету можливе лише при врахуванні під час формування економічної стратегії держави закономірностей розвитку світової економіки, суті та особливостей теперішнього етапу глобалізації, зовнішніх впливів на національний економічний комплекс, «механіки» цих впливів. У забезпеченні практичної реалізації державного суверенітету пріоритетами стають зміцнення національної конкурентоспроможності й забезпечення економічної безпеки країни в умовах збільшення відкритості національної економіки. Роль держави зосереджується на встановленні оптимальних рамок функціонування самостійних економічних суб’єктів, які сприятимуть зміцненню їхньої конкурентоспроможності та мотивації спрямовувати цей додатковий ресурс на вирішення стратегічних завдань національного соціально-економічного розвитку.
Заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАН України, член-кор. НАН України, д.е.н. А. А. Гриценко у доповіді «ЕКОНОМІЧНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ» звернувся до необхідності послідовного розвитку набутої Україною незалежності. Від заперечення залежності від зовнішніх сил слід перейти до набуття реальної свободи через провадження власної суверенної політики держави. Це передбачає наявність кваліфікованих суб’єктів творення політики, які свідомі національних інтересів. За таких умов навіть участь України в інтеграційних процесах (зокрема – євроінтеграції) не виглядатиме як поступка незалежністю.
Директор Інституту розвитку і самоорганізації ім. С. Кузнєца, к.е.н. Д. К. Чистілін у доповіді «СТРАТЕГІЯ ДОВГОСТРОКОВОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ГЕОПОЛІТИЧНІ ЗАВДАННЯ ТА ВНУТРІШНІ ІНСТИТУЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ» наголосив, що основне завдання економічної політики – створення умов для довгострокового економічного зростання. Для цього, зокрема, слід мати бачення майбутньої конструкції європейського простору на тривалу перспективу та визначати місце в ньому України. ЄС запропонував оптимальні умови інтеграції, які заслуговують на те, аби бути поширеними на весь євразійський простір. Оптимізація на цих засадах макроекономічної політики потребує, відзначив Д. Чистілін, оптимізації системи суспільного устрою.
Експерт з питань Євразії компанії STRATFOR Є. Чаусовські (США) у доповіді «ВІДНОСИНИ З ЄС І РОСІЄЮ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРЕВАГИ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ» розглянув перспективи реалізації національних інтересів на «перехресті» відносин між ЄС та Російською Федерацією. На його думку, Україна має знайти оптимум у маневруванні між стосунками з ЄС та РФ. Взаємозалежність України та РФ формує виклики, які мають бути враховані при визначенні пріоритетів такої політики.
С
тарший науковий співробітник відділу економічної стратегії НІСД, к.т.н. Д. В. Ляпін у доповіді «ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ЧИННИК ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ» привернув увагу до того, що національна конкурентоспроможність потребує використання міжнародних порівнянь. В Україні створена та розвиваються мережа суб’єктів підприємницької діяльності, фізична чисельність яких відповідає світовій практиці. Є перспективи подальшого розвитку національного підприємництва. Проте необхідне також наближення до світових стандартів якісної структури та функцій підприємництва.
Ректор Національної академії управління, д.е.н. С. А. Єрохін у доповіді «МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ» констатував втрату вітчизняним бізнесом інноваційної потуги та переважання традиційних порівняльних конкурентних переваг у розвитку національної економіки. На його думку, таке становище веде до рецесійної пастки. Для виходу з неї слід застосовувати досвід успішних країн в оволодінні сучасними конкурентними перевагами – зі сфери поширення інноваційних технологій.
Директор Регіонального філіалу НІСД у м. Донецьку, д.е.н. Ю. В. Макогон у доповіді «ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ НА ЗАСАДАХ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ» навів практичний приклад побудови стратегії розвитку Донецької області, яка має на меті оптимальну реалізацію регіонального потенціалу конкурентоспроможності.
Третє засідання було присвячене актуальним проблемам зовнішньої політики та політики безпеки України. На обговорення було винесено питання щодо пошуку Україною орієнтирів в сучасному світі: складний пошук орієнтирів, проблеми забезпечення національних інтересів в умовах європейського вибору та позаблоковості України, еволюція стратегії національної безпеки.
Заступник Міністра закордонних справ України – керівник апарату МЗС П. А. Клімкін у своїй доповіді «ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ» окреслив сучасні виклики безпеці України – нові й традиційні. Ним був запропонований підхід до даної проблематики крізь призму ціннісних орієнтирів України, її поступової інтеграції до глобального простору безпеки.
Заступник директора НІСД, д.політ.н. О. В. Литвиненко у доповіді «НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: ДОСВІД ДВАДЦЯТИ РОКІВ» на підставі аналізу історії становлення сектору безпеки в незалежній Україні дав характеристику сучасного стану та окреслив перспективи розвитку даної сфери.
Старший науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень Фонду «Спадщина» А. Коен (США) у доповіді «СХІД І ЗАХІД: РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО СУВЕРЕНІТЕТУ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ В УМОВАХ БАЛАНСУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВЕКТОРІВ» зазначив, що нинішній етап глобальної економічної рецесії породжує нові виклики безпеці України. Найбільш ефективним інструментом боротьби з ними, на думку експерта, є просування України шляхом модернізації та створення конкурентоспроможної економіки.
Директор Центру політичних досліджень Інституту економіки Російської академії наук, д.і.н. Б. О. Шмельов (РФ) у доповіді «ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН І ЄВРОПЕЙСЬКА БЕЗПЕКА» висунув тезу про те, що подальше тісне співробітництво між Україною і Росією, їх економічна інтеграція не суперечать утвердженню європейських цінностей в обох державах. Окремо науковець зупинився на необхідності відродження слов’янської єдності.
Директор Центру східноєвропейських досліджень, к.ю.н. А. М. Окара (РФ) у доповіді «ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОЇ ТА ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ УКРАЇНИ У ХХІ СТОЛІТТІ» запропонував нові «постмодерністські» підходи до вироблення стратегій безпеки з урахуванням змін в геополітичному дискурсі Росії та України.
Керівник Центру досліджень проблем країн близького зарубіжжя Російського інституту стратегічних досліджень Т. С. Гузенкова (РФ) у доповіді «УКРАЇНА: РЕГІОНАЛЬНА ВІДПОВІДЬ НА ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ» проаналізувала сучасну зовнішню політику України в контексті регіональних та глобальних змін. На думку дослідниці, основним завданням, яке стоїть наразі перед Україною, є відхід від політики маневрування між Заходом і Росією та пошук ефективних моделей співробітництва за обома векторами.
Експерт з питань України, Білорусі і Молдови Центру східноєвропейських досліджень С. Матущак (Польща) у доповіді «УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС - ВИБІР ЗРОБЛЕНО» відзначив важливість підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, що матиме визначальне значення для подальшого геополітичного позиціонування України в Європі та її відносин з Росією.
На завершення конференції директор НІСД А. В. Єрмолаєв висловив сподівання, що кожна з розглянутих тем обговорюватиметься на інших майданчиках, предметом фахової дискусії стане і збірник матеріалів конференції. На думку директора НІСД, Інститут прагнутиме до того, щоби бути своєрідним колективним «мозковим центром», в якому народжуватимуться різні ідеї, де є можливість не лише висувати ініціативи, а й чути їх критику, а головне – отримувати практичний результат: рекомендації для органів влади та пропозиції для громадськості, як далі облаштовувати країну.
А. В. Єрмолаєв зауважив, що, коли мова йде про європейський шлях України, ми намагаємося відтворити зразки, стандарти поведінки, якості життя, суспільних відносин, які є взірцем у сучасній цивілізації. Це: правосвідомість, реальний людський повсякденний гуманізм, правила гри між державою та громадянами. У цьому сенсі європейський шлях – це питання власного облаштування. Саме в цьому і полягає головна ідея модернізації України: бути сучасною.
А. В. Єрмолаєв висловив задоволення тим, що дискусія на конференції відбулася без великих ідеологічних боїв. На його думку, слід рідше використовувати по відношенню до України дієслова „ствердилася”, – це вже не питання дискусії. Мова на конференції йшла про інше: яким шляхом рухатись далі, які інструменти для цього потрібні.
Засідання було широко висвітлено в засобах масової інформації. За підсумками конференції буде видано збірник наукових праць.