Анотація
Набуття Україною членства у СОТ стало переламним етапом в розвитку її зовнішньоторговельних відносин. Позитивним наслідком цього став початок переговорів з ЄС щодо створення розширеної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Розглянуто тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України у 2008-2010 роках, здійснено аналіз структурних зрушень у експортно‑імпортній діяльності. Визначено напрями підвищення ефективності торговельної політики України у контексті міжнародних порівнянь. Проаналізовано чинники розвитку зовнішньої торгівлі України, що дозволило виявити сукупність потенційних можливостей та загроз її розвитку після приєднання до СОТ та розробити комплекс заходів щодо вдосконалення зовнішньоторговельної політики України.
ЩОДО ПЕРШОЧЕРГОВИХ ЗАХОДІВ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ СТРУКТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВСТУПУ ДО СОТ
Відновлення світової економіки на початку 2010 року, підвищення цін на продукцію чорної металургії та сировинні ресурси сприяли збільшенню обсягів товарного експорту України. Позитивна динаміка експортно‑імпортних операцій з товарами поступово відновлюється після різкого падіння внаслідок світової фінансової кризи 2008 року, і особливо відчутним цей процес став у 2010-2011 рр. Так, у 2010 році товарний експорт України збільшився на 29,2 % порівняно з попереднім роком і склав 52,2 млрд дол. США. У розрізі ключових товарних груп найбільший внесок у зростання експорту забезпечено продукцією чорної металургії, обсяги закордонного постачання якої зросли на 42,7 % переважно за рахунок зростання рівня цін. Варто також відзначити зростання обсягів експорту продукції машинобудування на 33,3 %. Насамперед це пов’язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками експертів МВФ, обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 12,0 %.
При цьому варто зауважити, що членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар’єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду; кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, що дозволило експортерам суттєво наростити обсяги експорту даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі. Разом з тим, у 2010 році зберігається тенденція дефіцитності зовнішньоторговельного балансу, що свідчить про неефективну модель експортної спеціалізації вітчизняних виробників у поєднанні з браком конкурентоспроможного імпортозамінного виробництва.
Математично-статистичний аналіз актуальних тенденцій зовнішньоторговельної діяльності України дозволяє зробити висновок, що модель посткризового розвитку вітчизняної економіки фактично відтворює як за обсягами показників експортно-імпортних операцій, так і за темпами їх приросту ситуацію трирічної давнини. Відкрита модель національного економічного розвитку, витримавши потужний удар світової фінансово-економічної кризи, з одного боку, не допустила необоротного руйнування економічної системи, спромігшись відновити певну економічну рівновагу, хоч і на значно нижчому у порівнянні з передкризовим етапом рівні. Проте, з іншого боку, не створила достатніх стимулів для кардинального реформування національної конкурентної стратегії на засадах інвестиційного оновлення експортно-виробничого потенціалу та стратегічних інноваційно-спрямованих структурних зрушень.
Аналіз розвитку зовнішньоторговельної діяльності України у кризовий та посткризовий періоди у порівнянні з її провідними торговельними партнерами, які у сукупності забезпечували понад 75 % її сукупного обігу зовнішньої торгівлі товарами у 2010 році, дозволяє зробити однозначний висновок про те, що позиції вітчизняних експортерів найбільше постраждали від кризових явищ у світовій економіці.
Торгівля послугами продемонструвала значно вищий опір кризовим явищам світової економіки, порівняно з торгівлею товарами. Зростання у 2010 році вартісного обсягу експорту транспортних послуг значною мірою відбулося завдяки збільшенню споживання у країнах Західної Європи російських енергоносіїв, що, в свою чергу, сприяло зростанню рівня завантаження вітчизняних магістральних нафто- і газопроводів: річний приріст експорту трубопровідних послуг склав 43,0 % у 2010 р., забезпечивши 59,3 % від загального приросту експорту послуг. Водночас імпорт послуг до України у 2010 році збільшився лише на 5,2 %, переважно за рахунок отриманих транспортних (14,9 %) і державних послуг (на 33,6%), разом з тим, відбулося скорочення обсягу отриманих фінансових (на 17,8 %) та різних ділових, професійних і технічних послуг (на 44,5 %). Кризове гальмування імпорту послуг дозволило досягти у 2010 році рекордного для України значення активного сальдо зовнішньої торгівлі послугами – 6,2 млрд дол. США, водночас, пасивне сальдо торгівлі товарами на рівні 9,3 млрд дол. США, перекривши здобутки у сфері послуг, обумовило, в цілому, від’ємний результат зовнішньої торгівлі України.
Після світової фінансової кризи 2008-2009 років відбулась зміна тенденцій у географічній та товарній структурах зовнішньоторговельної діяльності України. Характерними рисами сучасного етапу є випереджаюче зростання вектору торговельної співпраці з країнами СНД за одночасного зниження ролі європейського вектору у географічній структурі як експорту, так і імпорту товарів і послуг. Серед країн СНД найбільшим торговельним партнером України традиційно залишається Російська Федерація, частка якої у товарному експорті зросла до 26,1%, а в імпорті – до 36,5%. Тенденції торгівлі товарами з країнами ЄС, у цілому, відображають високий рівень залежності внутрішнього ринку України від домінуючих у імпорті з цього регіону товарів з високим рівнем доданої вартості. У 2010 році, з появою перших ознак відновлення ділової активності, від’ємне значення торгового сальдо торгівлі товарами з більшістю країн ЄС почало зростати.
Аналогічні зміни відбувалися і у сфері торгівлі послугами, зокрема, частка СНД в структурі експорту послуг різко збільшилася, – на 11,8 в.п., – досягши рівня 48 % у 2010 році, що супроводжувалось значним скороченням питомої ваги ЄС (з 34,6 % у 2008 р. до 26,8 % у 2010 р.) та інших країн світу (з 29,2 % у 2008 р. до 25,2% у 2010 р.) Трансформація географічної структури імпорту послуг мала аналогічні тенденції, лише з тією різницею, що на фоні зростання часток країн СНД та всіх інших країн світу, питома вага країн ЄС, хоча і залишалася домінуючою, проте за вказаний період суттєво знизилася (з 59,3 % до 54 %).
Криза спричинила поглиблення рівня залежності відкритої економіки України від зовнішніх чинників, про що свідчить зростання питомої ваги позитивного сальдо товарної торгівлі за традиційними та переважно сировинними статтями експорту (недорогоцінні метали та вироби з них, продукти рослинного походження, жири та олії тваринного або рослинного походження, деревина і вироби з деревини) та збільшення питомої ваги від’ємного сальдо за позиціями мінеральних продуктів, хімічної продукції, полімерних матеріалів, виробів з текстилю. Значне скорочення протягом 2008-2010 рр. питомої ваги у вартісному обсязі експорту найбільш енергетично містких товарів, − продукції чорної металургії (на 7,5 в.п.) та хімічної галузі (на 0,8 в.п.), − а в імпорті, − транспортних засобів (8,1 в.п.) (переважно за рахунок автомобілів), − супроводжувалося значним збільшенням питомої ваги енергетичних ресурсів у структурі вартості товарного імпорту (на 5 в.п.).
Зниження у 2010 році порівняно з 2008 роком пасивного сальдо за високотехнологічними статтями торгівлі (механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку, транспортні засоби та шляхове обладнання тощо) було наслідком скорочення внутрішнього попиту на іноземні товари виробничого призначення, що обумовлене зменшенням обсягів внутрішнього виробництва під час кризи та девальвацією гривні.
Вигідне транзитне положення України традиційно забезпечує активне сальдо торгівлі послугами: профіцит торгівлі послугами у 2010 році становив 6,2 млрд дол. США, збільшившись на 42 % порівняно з 2009 роком (4,35 млрд дол. США). На транспортні послуги України припадає більше 65 % експорту послуг, а за період з 2008-2010 рр. їх частка зросла найбільше (+2 в.п.) і досягла 67,1 %. Імпорт послуг в Україні є значно більш технологічним, ніж експорт, − сукупна частка високотехнологічних послуг хоч і скоротилася після кризи, проте залишається на досить високому рівні (63,2 % загального обсягу імпорту послуг у 2010 році). Видова структура імпорту послуг, порівняно з структурою їх експорту, є значно більш диверсифікованою.
Загалом, стратегічними тенденціями структурних трансформацій зовнішньої торгівлі України після вступу до СОТ є:
- вступ України до СОТ та світова фінансова криза обумовили початок нового етапу розвитку відкритої моделі національної економіки України, що знайшло відображення, передовсім, у зміні структури торговельних відносин з її основними партнерами;
- динаміка географічної структури торгівлі протягом 2008-2010 років продемонструвала протилежні тенденції, порівняно з періодом економічного відновлення 2000–2007 років;
- у торгівлі товарами домінуючими залишаються два провідні географічні вектори: країни СНД та країни ЄС, при цьому, з-посеред всіх інших країн світу, у товарній торгівлі сформувався ще один важливий географічний вектор – азійський;
- питома вага європейського регіону у зовнішній торгівлі України значно зменшилась, що свідчить про наявність об’єктивних умов до переорієнтації торговельних відносин національних господарюючих суб’єктів в умовах кризи на країни із схожими рівнями економічного, технологічного розвитку та однаковим характером формування конкурентних переваг на міжнародних ринках;
- прогнози впливу участі України в СОТ на розвиток її економіки, що передували вступу у СОТ, значною мірою не підтвердились через низку факторів, найбільш значним з яких був вплив фінансово‑економічної кризи;
- 3 роки членства України в СОТ, фактично, зміцнили чинну зовнішньоторговельну модель України, що характеризується перевагами ресурсного характеру, доповнивши її позиціонуванням України на світових ринках як провідного постачальника сільськогосподарської продукції.
Аналіз глобального рейтингу стимулювання торгівлі (ETI) за Всесвітнім економічним форумом свідчить, що із вступом України до СОТ суттєво покращився як рівень доступу до внутрішнього ринку України, так і доступ України до зовнішніх ринків. Показовим для нашої країни є вищий рівень відкритості внутрішнього ринку як за рівнем тарифних ставок (37 місце в світі), так і за нетарифними протекціоністськими заходами (29 місце в світі), порівняно з можливістю доступу на іноземні ринки за рівнем тарифів, встановленим по відношенню до українських експортерів (49 місце), та отриманими торговельними преференціями (44 місце). До переваг зовнішньоторговельної політики України рейтинг відносить: доступність та використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), що пояснюється, зокрема, високою кількістю власників мобільних та стаціонарних телефонів у розрахунку на 100 громадян; фізичну безпеку, зокрема за рівнем витрат бізнесу на захист від криміналу, жорстокості та тероризму Україна займає 43 місце у світі; доступність і якість транспортної інфраструктури, що головним чином завдячує високій питомій вазі доріг з твердим покриттям та доволі високій якості залізничних шляхів. Крім того, непогані позиції України за показником сполучення морського транспорту з іншими видами транспорту.
Наведений невеликий перелік переваг компенсується занадто довгим переліком суттєвих вад, оскільки із 56 показників, що застосовуються для складання глобального рейтингу сприяння торгівлі, за сорока двома позиціями Україна не потрапляє до перших п’ятдесяти країн у рейтингу, а за дев’ятнадцятьма – навіть до першої сотні. Найбільші проблеми при цьому спостерігаються у сфері митного регулювання (через низьку ефективність та непрозорість митного адміністрування) та внутрішнього регуляторного середовища.
Комплексний аналіз умов розвитку зовнішньої торгівлі України після набуття членства у СОТ показує, що під впливом глибокої світової фінансово-економічної кризи очікувані позитивні наслідки від поглиблення інтеграції вітчизняної економіки до глобального торговельного простору не реалізувалися. З одного боку, стримуючим фактором розвитку зовнішньої торгівлі стало зниження обсягів світового попиту і, як наслідок, внутрішнього виробництва більшої частини експортоорієнтованої продукції. З іншого боку, підвищення рівня використання різного виду протекціоністських обмежень з боку країн – торговельних партнерів України суттєво обмежувало обсяги експорту. При цьому, регулятивний вплив СОТ на протекціоністську політику країн світу виявився досить обмеженим щодо протидії дискримінаційним заходам та активному захисту національних виробників навіть у країнах, які є її провідними членами та розробниками самих принципів функціонування системи ГАТТ-СОТ.
Внутрішні чинники розвитку зовнішньої торгівлі України протягом 2008 - І кварталу 2011 років значною мірою визначалися адаптацією до світових економічних та політичних змін та визначали умови розвитку окремих сфер економіки України. По-перше, торговельна політика України була спрямована на приведення у відповідність до зобов’язань перед СОТ системи інструментів митно-тарифного регулювання, зокрема, суттєве скорочення ставок ввізних мит. В умовах зростання реальних доходів населення та відновлення споживчого платоспроможного попиту протягом 2010 року відповідною мірою це відобразилось на зростанні обсягів імпорту товарів та збільшенні доходів державного бюджету. По-друге, уряд України, реагуючи на зміни у світовій економіці, здійснював окремі заходи щодо підтримки національного виробника.
Негативний вплив на розвиток зовнішньої торгівлі в Україні мали такі прогалини в діяльності держави, як: відсутність чіткої стратегії структурних змін економіки, слабкий механізм фінансової державної підтримки розвитку експорту, низький рівень інвестування в інноваційну модернізацію експортоорієнтованих виробництв, високий рівень витрат, пов’язаних з зовнішнім державним боргом, невигідні умови кредитування експорту, слабкість протидії спекулюванню з відшкодуванням ПДВ та з експортними операціями через офшорні компанії тощо.
В цілому зазначимо, що вплив на економіку України перебування у складі СОТ протягом останніх трьох років не набув системного характеру. Натомість переважали точкові впливи та заходи одностороннього характеру. Уряд здійснював виконання взятих на себе зобов’язань щодо змін у торговельній політиці, проте еквівалентного полегшення доступу вітчизняних товарів та послуг до зовнішніх ринків не відбулося. Наслідки світової фінансово-економічної кризи не дозволили Україні у короткостроковому аналізованому періоді відчути повною мірою позитивний ефект від спрощення режиму торгівлі з країнами-членами СОТ. Кардинального покращення добробуту населення шляхом підвищення рівня зайнятості, доходів та доступності якісних товарів та послуг, що є головним індикатором ефективності інтеграційних процесів, в Україні також не відбулось. Рівень життя громадян залишається доволі низьким не лише порівняно з розвиненим країнами світу, а й з багатьма країнами колишнього Радянського Союзу.
Позитивний ефект від вступу до СОТ в даний час переважно пов’язаний з очікуваними довгостроковими якісними структурними зрушеннями в національній економіці. Так, позитивним наслідком отримання Україною членства в СОТ став початок переговорів з ЄС щодо укладання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, зокрема, щодо створення поглибленої зони вільної торгівлі. Крім того, підвищення рівня відкритості національної економіки як наслідок набуття Україною членства у СОТ зумовлює необхідність зростання конкурентоспроможності вітчизняного виробника та поліпшення інвестиційного клімату в державі. Цьому мають сприяти відповідні заходи державної структурної політики, зокрема, щодо заохочення інвестиційного та інноваційного розвитку, ресурсо- та енергозбереження, підвищення ефективності організації економічних процесів.
Результати аналізу сучасних тенденцій розвитку експортно-імпортної діяльності та зовнішньоторговельної політики України дають підстави визначити ключовим завданням державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності створення ефективної системи підтримки експорту, яка забезпечить сталий економічний розвиток та реалізацію експортного потенціалу держави. У контексті визначеної мети необхідно реалізувати комплекс заходів щодо модернізації та підвищення міжнародної конкурентоспроможності експортного виробництва, оптимізації існуючих систем правової, організаційно-економічної, науково-технічної, інфраструктурної та інших систем забезпечення експортно-імпортної діяльності України.
Заходи, що сприятимуть вдосконаленню експортної складової торговельної політики України в умовах поглиблення зовнішньоекономічної інтеграції, зокрема через інструментарій СОТ, та подоланню негативних наслідків світової фінансової кризи повинні охоплювати:
1. Розвиток комерційної дипломатії та активізацію застосування механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів. Розбудова інституційної інфраструктури сприяння експорту української продукції передбачає розбудову системи органів підтримки експорту на державному, громадському, регіональному та приватному рівнях. Систему забезпечення експортної діяльності доцільно формувати як за рахунок підвищення ефективності та диверсифікації існуючих функцій державних органів, так і шляхом запровадження принципово нових механізмів. Інструментами діяльності таких інституцій є участь у дво- і багатосторонніх переговорах з економічних та торговельних питань; обстоювання економічних інтересів держави у відповідних міжнародних організаціях; роботі торговельних або економічних місій або представництв при посольствах; діяльності закордонних представництв національних торговельно-промислових палат та асоціацій. Комерційна дипломатія також передбачає запровадження заходів дипломатичного характеру щодо сприяння участі України у системних міжнародних коопераційних проектах.
2. Створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках, а також формування мережі підтримки національних виробників, передусім малих і середніх підприємств, у сфері міжнародної торгівлі. В такі мережі слід залучати капітал та комерційні можливості авторитетних місцевих компаній і банків, що володіють інформацією про стан ринку та відповідними комерційними контактами. Держава могла б ініціювати цей процес через заснування на найбільш важливих ринках торгових домів, бізнес-центрів і технічних центрів на акціонерних засадах, спільно з комерційними і банківськими структурами України.
3. Поглиблення торговельно-економічної інтеграції з окремими країнами партнерами, митними та інтеграційними союзами та іншими економічними утвореннями. Вступ до СОТ започаткував новий етап розвитку української торговельної політики. Разом з тим, через три роки після цієї події актуальною для країни залишається реалізація багатовекторної торговельно-економічної інтеграції, що має свій негативний вияв у невизначеності для бізнесу та інвесторів щодо майбутнього стратегічного напрямку розвитку торговельної політики. Загострення міжнародної конкуренції, активізація зусиль регіональної інтеграції серед країн СНД, зростання загроз поглиблення стагнаційних процесів у світовій економіці, - створюють доволі несприятливі умови для модернізації української зовнішньоекономічної стратегії. Паралельна реалізація інтеграційних проектів щодо угоди про поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС та необхідність укладання нової угоди про зону вільної торгівлі з Митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану ускладнюється певною несумісністю базових принципів функціонування цих регіональних інтеграційних угруповань та потребує від України надзвичайної гнучкості щодо відстоювання національних економічних інтересів.
4. Удосконалення митних процедур. Як свідчать опитування вітчизняних та іноземних підприємців, якість послуг щодо виконання митних процедур, характер їх організації, рівень автоматизації, та, в кінцевому підсумку, термін розмитнення товарів в Україні значно поступаються середньому рівню, що сформувався у міжнародній практиці. З метою мінімізації непродуктивних втрат часу та зважаючи на необхідність збільшення рівня надходжень від митних платежів до державного бюджету, потрібно у найближчий час вжити заходів щодо вдосконалення митного законодавства. Перш за все це стосується способів нарахування та процедур сплати митних платежів, регламентів організації контрольних процедур; реформування систем комплексного контролю дотримання митного законодавства. Крім того, актуальною залишається проблема подальшої гармонізації національного митного законодавства із стандартами ЄС, що стосуються, зокрема, принципів та процедур виявлення контрафактної продукції, реалізації митного контролю, перетину митного кордону культурними цінностями тощо.
5. Завершення реформування систем технічного регулювання та стандартизації. Проблема вдосконалення національних технічних, санітарних та фітосанітарних стандартів (у своїй сукупності – технічних бар’єрів торгівлі, ТБТ) у відповідності до міжнародної практики є стратегічно важливою для розвитку вітчизняного експорту. В даний час, наприклад, в українському законодавстві з питань безпеки продуктів харчування не існує обов’язкової вимоги до виробників щодо використання аналізу ризиків та застосування принципу критичної контрольної точки, як це практикується в ЄС. Гармонізація системи стандартів з вимогами ЄС, покращення норм безпеки харчових продуктів сприятиме реалізації експортного потенціалу вітчизняної промисловості (передусім, – харчової) на ринку ЄС.
6. Модернізація та унормування системи державної допомоги. Членство у СОТ та стратегічна євроінтеграційна орієнтація нашої держави обумовлюють доцільність створення прозорої правової основи регулювання системи надання державної допомоги, гармонізованої з правилами ЄС. У відповідному законодавчому акті необхідно зафіксувати, зокрема, що державна допомога має бути транспарентною, не повинна дискримінувати комерційні інтереси вітчизняних та іноземних суб’єктів ринкової конкуренції та спотворювати умови конкуренції. При цьому, доцільно врахувати існуючі в даний час так звані «групові виключення», що є затвердженими у ЄС, а саме: дозволяється пряме та опосередковане державне фінансування проектів з екологічним ефектом, заходів з усунення наслідків екологічних та техногенних катастроф, стихійних лих, запровадження нових енергозберігаючих технологій, розбудови інфраструктури підтримки науково-дослідної та інноваційної діяльності малих та середніх підприємств, програм реалізації структурних перетворень у депресивних регіонах, проектів підвищення кваліфікації осіб, що втратили роботу внаслідок ініційованих державою (чи наднаціональними органами), заходів щодо реструктуризації промисловості тощо.
7. Вдосконалення фінансових механізмів регулювання та підтримки діяльності експортерів. Варто зазначити, що завдання впровадження механізмів державної підтримки експортної діяльності (кредитування, страхування експорту, гарантування участі українських експортерів у тендерах за кордоном), було актуалізовано ще на початку світової кризи в 2008 році, вчергове актуальність проблеми наголошена в Указі Президента України від 27 квітня 2011 р. № 504, проте станом на середину 2011 року відповідний закон не було розроблено. Таким чином, порядок денний передбачає наступний комплекс заходів:
- упровадження програм підтримки експорту за рахунок компліментарного фінансування з державного, місцевих бюджетів та приватних джерел з урахуванням принципів та зобов’язань, визнаних Україною при вступі до СОТ;
- формування державних програм підтримки кредитування суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експортну діяльність і мають високий потенціал зростання міжнародної конкурентоспроможності;
- реалізація програм з фінансування потенційних покупців української продукції шляхом створення національної лізингової компанії, метою роботи якої могло б стати створення умов для закупівель іноземними державними та приватними замовниками високотехнологічних товарів українського виробництва;
- проведення НБУ переобліку банківських векселів, що дозволить збільшити обсяг обігових коштів експортерів та сприятиме розширенню виробництва експортної продукції;
- запровадження системи добровільного страхування експортних кредитів на випадок зростання втрат від амплітудних коливань валютного курсу; неплатоспроможності покупця через форс-мажорні обставини; відмови іноземного покупця від продукції. Сприяння формуванню національного ринку факторингових та форфейтингових послуг;
- поширення практики торговельного фінансування малих та середніх підприємств;
- впровадження механізмів експортного кредитування та експортного страхування, зокрема створення або визначення серед вже існуючих спеціалізованих фінансових установ в цій сфері.
8. Забезпечення прозорості механізму відшкодування ПДВ та попередження зловживань в цій сфері. Для обмеження порушень у сфері відшкодування ПДВ у вітчизняній науці та практиці напрацьовано вже низку пропозицій, зокрема:
- усунення можливості реалізації безтоварних операцій, які лише створюють ілюзію здійснення господарських дій та переведення безготівкових коштів у готівку;
- усунення можливості обігу безтоварних податкових накладних;
- повна автоматизація адміністрування ПДВ;
- запровадження систем контролю надходження та відшкодування ПДВ у режимі реального часу;
- відмова у відшкодуванні ПДВ у випадку фактичного ненадходження коштів від постачальників продукції до бюджету;
- надання можливості відшкодування ПДВ лише за умови подання платником розрахунку експортного відшкодування ПДВ разом з декларацією;
- запровадження принципу відшкодування ПДВ лише в рахунок майбутніх платежів ПДВ у випадку виникнення від’ємного значення ПДВ за операціями з купівлі-продажу товарів у межах митної території України, що на кінець звітного періоду залишилися нереалізованими;
- продовження практики оформлення боргу з відшкодування ПДВ облігаціями з поетапним їх погашенням та фіксованою ставкою прибутковості, а також запровадження фінансових санкцій за несвоєчасне відшкодування ПДВ.
9. Інформатизація зовнішніх економічних зв’язків України, що передбачає запровадження комплексу заходів:
- створення комплексної інформаційної системи в галузі зовнішньої економічної діяльності і державного моніторингу за здійсненням експортно-імпортних операцій;
- підвищення рівня поінформованості національних експортерів щодо цінової ситуації на зовнішніх ринках, а також щодо стандартів та технічних вимог, які стосуються традиційних та потенційних нових продуктів українського експорту;
- забезпечення інформаційно-методичної підтримки у процесі пошуку та відбору перспективних зовнішніх ринків для збуту продукції українських підприємств;
- створення єдиної інформаційної бази даних тендерів, що проводяться в зарубіжних країнах, надання системної інформаційної та консультаційної допомоги українським компаніям для забезпечення їхньої участі в міжнародних тендерах, виставках та ярмарках;
- оперативне інформування експортоорієнтованих МСП та широкого кола представників вітчизняного бізнесу щодо проблем і тенденцій розвитку міжнародної торгівлі, змін торговельної політики України та її ключових торговельних партнерів шляхом поширення інформаційних брошур, аналітичних матеріалів, проведення консультацій та тренінгів.
10. Ідентифікація пріоритетних галузей, що потребують державної підтримки розвитку експортної діяльності. В умовах поглиблення системи міжнародного поділу праці та загострення конкуренції на міжнародних ринках стає недоцільним і неможливим підтримувати усі сектори економіки. Для забезпечення концентрації національних ресурсів на підтримці найбільш перспективних з точки зору потенціалу зростання міжнародної конкурентоспроможності галузей необхідно на державному рівні затвердити систему відповідних селекційних критеріїв. Проведений нами аналіз торговельної політики країн світу дає підстави до числа таких критеріїв віднести:
- динаміку попиту на продукцію на світових ринках;
- рівень економічної ефективності експорту продукції;
- ступінь наукоємності створюваної продукції;
- внутрішній мультиплікативний ефект розвитку суміжних галузей від нарощування виробництва продукції що експортується тощо.
На основі цих критеріїв необхідно сформувати новітні організаційні механізми заохочення експорту продукції найбільш перспективних галузей. При цьому така підтримка не повинна обтяжувати Державний бюджет України. Тобто повинна надаватися у першу чергу не в грошовій формі, а на рівні інформаційного забезпечення і підтримки функціональних напрямів (наприклад, інноваційна продукція безвідносно до галузі походження).
Заходами щодо оптимізації розвитку імпортної діяльності в Україні мають стати:
1. Обмеження імпорту.
По-перше, застосування відповідно до норм ГАТТ/СОТ антидемпінгових та компенсаційних мит, товарних квот тощо з метою захисту вітчизняних виробників. Здійснення оперативного контролю цінової ситуації на міжнародних ринках та взаємодія державних інституцій з представниками ділових кіл з метою моніторингу проблемних аспектів імпортної діяльності та недобросовісної конкуренції.
По-друге, в контексті створення умов для модернізації структури економіки доцільно дослідити можливості для ініціювання перегляду умов імпорту продукції, що відповідає стратегічним засадам модернізації економіки та має потенціал для наступного розширення експортної пропозиції. Наприклад, такий перегляд міг би стосуватися ринку м’ясної продукції, певних галузей машинобудування тощо.
По-третє, запровадження нетарифного регулювання імпорту з метою обмежити доступ на українські ринки конкуруючої продукції за демпінговими цінами. Застосування таких заходів не виключає застосування антидемпінгових процедур, проте нерідко доведення факту антидемпінгу є неможливим через формальні причини та через наявність у країни сильно виражених конкурентних переваг. Серед інструментарію нетарифного регулювання може бути запровадження нових правил щодо розмитнення певних видів продукції, вимог до якості, обумовлення імпортних поставок необхідністю започаткування відповідного виробництва на українській території тощо.
По-четверте, боротьба з тіньовою імпортною діяльністю. Серед інструментів детінізації імпорту доцільним є:
- створення системи контролю якості імпортованої продукції;
- запровадження електронного декларування імпорту;
- застосування систем аналізу ринків та взаємодії з контролюючими органами країн-партнерів;
- максимальна уніфікація оподаткування імпорту, поступове скасування всіх імпортних пільг;
- вдосконалення методології визначення митної вартості тощо.
2. Лібералізація імпорту як захід сприяння експорту та посилення конкурентоспроможності. Актуальною для конкурентоспроможності українських виробників є оптимізація імпорту сировини та комплектуючих, що застосовується для виробництва готової продукції. Фактор здешевлення сировини, напівфабрикатів чи комплектуючих міг би стати суттєвим чинником цінової конкурентоспроможності українських товарів. Серед інструментів підтримки національного виробника ефективними є безвідсоткові податкові кредити фірмам, що зазнають проблем із збутом чи є виробниками імпортозамінної продукції, векселі та інші механізми відтермінування сплати податків. Особливо уразливими є позиції тих виробників, що випускають конкуруючу з імпортом продукцію, що оподатковується за пільговими ставками (наприклад, 0 % ПДВ при імпорті деяких товарів медичного призначення).
3. Запровадження заходів щодо диверсифікації географічної структури енергетичного імпорту з метою підвищення рівня безпеки внутрішнього ринку та забезпечення стабільності та передбачуваності функціонування основних експортоорієнтованих енергоємних галузей. За прикладом реалізації спільної енергетичної політики ЄС Україні необхідно орієнтуватися на формування трьох-чотирьох збалансованих джерел енергопостачання.
Важ