"Щодо напрямів протидії прихованому відпливу капіталу з України". Аналітична записка

Анотація

 

У записці досліджено чинники та наслідки прихованого відпливу капіталів з України. На основі аналізу світового досвіду, рекомендацій міжнародних організацій та специфіки національної економіки запропоновано напрями протидії цьому явищу.

 

ЩОДО НАПРЯМІВ ПРОТИДІЇ ПРИХОВАНОМУ ВІДПЛИВУ КАПІТАЛУ З УКРАЇНИ

 

Залучення до національної фінансової системи коштів, що формуються при здійсненні економічної діяльності в Україні, проте виводяться з країни та нагромаджуються в інших економіках, є потужним джерелом нарощування інвестиційного потенціалу країни та підвищення рівня її фінансової безпеки. Експертами податково-правової мережі доведено, що Україна входить до двадцятки країн-«лідерів» за обсягами прихованого відпливу капіталу, який за підсумками 2000-2009 рр. становили близько 92 млрд дол США[1].

 

Недосконалі механізми та недостатньо дієві важелі державного регулювання фінансових ринків та зовнішньоекономічної діяльності в Україні створюють умови для прихованого відпливу ресурсів за межі національної фінансової системи. Переведення капіталу з економічної території України до інших країн дозволяє фактичному власнику активів здійснити у законний спосіб окремі дії, які у межах першої визнаються порушенням законодавства. Прихований відплив капіталу пов’язаний із прагненням суб’єктів господарювання максимізувати прибутковість бізнесу та оптимізувати ефективність розміщення власних ресурсів. Податки та витрати, пов’язані з дотриманням окремих регуляторних процедур, зменшують віддачу від інвестицій та терміни їх окупності, тому бізнес прагне переводити капітали у законодавче поле, яке дозволяє у законний спосіб уникнути цих витрат.

 

Через зменшення ролі неподаткових та нетарифних бар’єрів у міжнародній торгівлі та інвестиціях податкові системи країн разом з регуляторною політикою, політикою захисту іноземних інвестицій та забезпеченням таємниці почали відігравати одну із ключових ролей у процесі залучення іноземних капіталів до країн. Поряд із природними ресурсами, технологічним розвитком, інтелектуальним потенціалом, одним із засобів конкуренції за залучення капіталів в процесі глобалізації стали сприятливі умови для нагромадження та збереження капіталів.

 

До основних чинників прихованого відпливу капіталу з України слід віднести:

 

1. Недобросовісну податкову конкуренцію між країнами. Території, які часто звуть «податковими гаванями» (tax haven), встановлюють сприятливі податкові режими для здійснення окремих видів підприємницької діяльності, забезпечуючи високий рівень конфіденційності, лояльні регуляторні процедури або їх відсутність, низькі або нульові податкові ставки.

 

2. Міжнародне структурування бізнес-процесів. Переведення окремих бізнес-процесів в інші країни, з локалізацією на них прибутків дозволяє транснаціональним корпораціям та промислово-фінансовим групам зменшувати зобов’язання за податками та витрати, пов’язані з дотриманням регуляторних процедур. Користуючись перевагами режимів здійснення підприємницької діяльності у різних країнах, компанії та корпорації розміщують бізнес-процеси у країнах з найбільш сприятливими для кожної з них умовами. Розміщуючи бізнес-процеси з виробництва товарів або послуг у країнах з дешевшими ресурсами, додану вартість, створену в результаті цих бізнес-процесів, компанії штучно акумулюють на бізнес-процесах, пов’язаних з управлінням, та розміщують їх на територіях з низьким або нульовим рівнем оподаткування.

 

3. Низьку якість бізнес-клімату в Україні. Через несприятливі умови інвестування та ведення бізнесу інвестори надають перевагу розміщенню коштів у сприятливішому бізнес-середовищі.

 

4. Глобалізацію фінансових систем, розвиток міжнародних банківських мереж, електронних торговельних систем, мереж здійснення операцій з нерухомим майном. В умовах швидкого розвитку засобів комунікацій нівелюються географічні обмеження, що  дозволяє суб’єктам господарювання швидко приймати та реалізовувати рішення щодо переміщення фінансових ресурсів.

 

5. Прогалини у законодавстві, яке регулює сферу оподаткування, зовнішньоекономічну діяльність, фінансові ринки.  Через неврегульованість окремих сфер господарської діяльності, схеми прихованого відпливу капіталу з України залишаються цілком легальним способом зменшення податкових зобов’язань та ухилення від виконання регуляторних процедур. Наприклад, національне податкове законодавство не передбачає оподаткування контрольованих іноземних компаній, містить лише окремі елементи регулювання трансфертного ціноутворення, окремі договори про уникнення подвійного оподаткування підписані на невигідних для України умовах тощо.

Масове використання схем прихованого виведення капіталів призводить до виснаження національного фінансового потенціалу та формує умови для виникнення таких негативних наслідків для розвитку національної економіки:

 

1. Спотворення фінансових та інвестиційних потоків. Інвестиційні потоки в Україну, крім свого традиційного призначення, часто є ланкою схем прихованого виведення капіталу. Показовим прикладом цього є великі обсяги інвестицій з Кіпру, які складають понад 25 % від загального обсягу прямих інвестицій в Україну. Значній частці інвестиційних потоків з Кіпру не притаманні традиційні риси прямих іноземних інвестицій, зокрема трансферу технологій та кращої практики ведення бізнесу. Такі потоки, навпаки, призводять до консервації існуючих форм ведення бізнесу та практик мінімізації оподаткування. Такі інвестиції є лише однією з ланок виведення активів, які фізично знаходяться в Україні, з-під контролю держави, каналом отримання відсотків та дивідендів.

 

2. Порушення цілісності та справедливості податкової системи. Через використання окремими компаніями схем з мінімізації податків через «податкові гавані» спотворюються механізми конкуренції в країні, зменшується роль традиційних чинників конкурентоспроможності, які сприяють технологічно-іноваційному розвитку галузей національної економіки.

 

3. Уразливість національної фінансової системи. Кошти, які виводяться у інші економічні території, а потім повертаються у вигляді портфельних інвестицій або позик у національну економіку, стають ресурсом, який суб’єкти господарювання можуть легко вилучати із національної економіки, що є особливо небезпечним у періоди криз.

 

4. Звуження бази оподаткування. Виведення прибутків за межі національної економіки та мінімізація бізнесом податкових зобов’язань призводить до зменшення бюджетних надходжень та спричинює необхідність перерозподілу податкового навантаження. Таким чином, з метою забезпечення надходжень до бюджету податкове навантаження поступово переноситься з бізнесу на населення України.

 

Основні принципи протидії прихованому виведенню капіталів з України полягають у формуванні умов, за яких штучні схеми виведення капіталу стають економічно невигідними або ризикованими.

 

Бар’єри для прихованого виведення капіталів мають забезпечувати умови, за яких нівелюється економічний ефект переведення прибутку з економік, де безпосередньо здійснюється виробництво товарів та послуг, до «податкових гаваней». Досвід країн ОЕСР свідчить, що заходи протидії прихованому відпливу капіталів з країн повинні бути спрямовані на створення умов, за яких переведення бізнес-процесів на інші економічні території не дозволяє зменшувати податкове навантаження.

 

Узагальнюючи рекомендації міжнародних організацій та кращу практику національних урядів, серед основних напрямів протидії прихованому відпливу капіталу слід виділити:

 

1. Запровадження процедур регулювання контрольованих іноземних корпорацій (КІК).

Сутність режиму КІК полягає у зарахуванні доходів іноземних компаній, які контролюються фізичними або юридичними особами-резидентами, у дохід цих резидентів для цілей оподаткування. Це призводить до втрати економічного сенсу у використанні компаній, які зареєстровані у «податкових гаванях», для мінімізації оподаткування та акумуляції доходів. Регулювання КІК робить невигідним для резидентів країни штучну декомпозицію бізнес-процесів, їх розміщення у інших країнах та штучний перерозподіл доходів між країнами. Правила регулювання та оподаткування КІК є невід’ємною складовою податкового законодавства майже усіх країн ОЕСР. В Україні правові норми щодо регулювання КІК відсутні, а відповідно, для резидентів України використання КІК залишається легальним засобом мінімізації податкових зобов’язань та виведення капіталів поза межі національної економіки.

 

З метою побудови дієвої системи регулювання КІК та залучення активів цих суб’єктів господарювання до національного фінансового потенціалу необхідно сформувати підходи до вирішення наступних питань у контексті вітчизняного податкового законодавства:

- визначення поняття та формування критеріїв ідентифікації контрольованої іноземної корпорації для цілей оподаткування;

- визначення видів податків, які мають сплачувати КІК в Україні, та принципів визначення об’єктів оподаткування для КІК;

- забезпечення податкового обліку та звітності КІК;

- організація контролю додержання вітчизняного податкового законодавства з боку КІК.

 

Особливості прихованого відпливу капіталу з України через контрольовані іноземні компанії та напрямки протидії цьому явищу вже досліджувалися у НІСД[2]. Відповідно до результатів зазначених досліджень, з метою протидії прихованому виведенню капіталів з національної економіки необхідно запровадити оподаткування КІК, що передбачає:

 

1. Внесення змін у вітчизняне податкове законодавство, запровадження у ньому поняття контрольованої іноземної корпорації, опосередкованого та конструктивного володіння корпоративними правами.

 

2. Визначення у податковому законодавстві правил ідентифікації КІК, які базуються на розмірі частки резидента України у майні (активах) КІК, якою він прямо, опосередковано або конструктивно володіє.

 

3. Внесення змін у ПКУ, передбачивши введення прибутку від діяльності КІК до складу доходів юридичних та фізичних осіб, які володіють корпоративними правами КІК. При цьому розрахунок прибутку КІК має здійснюватися відповідно до вітчизняного податкового законодавства та включатися до складу доходів у обсязі, пропорційному частці володіння резидентом України корпоративними правами КІК.

 

4. Організаційне та кадрове забезпечення ДПС, необхідне для адміністрування та податкового контролю діяльності КІК.

 

5. Забезпечення звітування власників КІК до вітчизняних податкових органів щодо активів та діяльності КІК, при цьому податкова звітність повинна складатися відповідно до національного законодавства.

 

6. Забезпечення щорічного оприлюднення Державною податковою службою інформації щодо:

-  активів та фінансових результатів КІК;

- частки фізичних та юридичних осіб резидентів України у КІК;

- дивідендів, сплачених КІК резидентам України;

- прибутків КІК, які були включені до складу доходів фізичних та юридичних осіб-резидентів України.

 

2. Протидія штучним транзакціям українських суб’єктів господарювання з компаніями, розташованими у «податкових гаванях».

В аналітичних матеріалах НІСД[3] вже зазначалося, що в існуючому вигляді національне податкове законодавство спроможне протидіяти виведенню капіталів виключно через обмежене коло класичних офшорних зон, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України. Компанії, що розташовані на економічних територіях з низьким (або нульовим) рівнем оподаткування або з високим рівнем конфіденційності інформації, що не включені у зазначений перелік, не вважаються нерезидентами з офшорним статусом, а, відповідно, можуть без обмежень використовуватися у схемах мінімізації податкових зобов’язань або виведення активів з під контролю держави, що і відбувається на практиці.

 

Про це свідчать дані щодо обсягів імпорту послуг в Україні – за нашими оцінками[4], імпорт послуг з країн, які містяться у переліку офшорних зон КМУ, складає близько 2 % від загального обсягу імпорту послуг в Україну. Якщо цей перелік умовно доповнити країнами, що найчастіше зустрічаються у рекламі провайдерів послуг щодо мінімізації оподаткування, частка імпорту послуг з «податкових гаваней» зросте майже до 18 %, де найбільша питома вага належатиме Кіпру та Панамі. Ці оцінки підтверджують, що існуючі у національному податковому законодавстві  бар’єри для штучної мінімізації оподаткування з використанням транзакцій з податковими гаванями не є дієвими.

 

З метою підвищення ефективності протидії прихованому виведенню капіталів з використанням штучних транзакцій з «податковими гаванями» необхідно вжити наступні заходи:

 

1. У ПКУ необхідно запровадити поняття «податкової гавані», чітко визначивши критерії, на основі яких територія повинна визнаватися «податковою гаванню». Аналогічно переліку офшорних зон, перелік «податкових гаваней» повинен формувати КМУ. Критерії визначення «податкових гаваней» повинні відповідати Керівництву ОЕСР щодо застосування звіту про недобросовісні податкові режими[5]. Такими критеріями мають стати:

– низький або нульовий рівень оподаткування;

– обмежений доступ до податкової інформації;

– недостатня прозорість законодавства та адміністративних процедур;

– наявність особливих режимів або пільг для нерезидентів.

 

При цьому, «податковою гаванню» повинна визнаватися територія, яка відповідає першій ознаці та хоча б одній з решти ознак.

 

2. Поширити обмеження, які діючим ПКУ застосовуються до нерезидентів, що мають офшорний статус, на усіх нерезидентів, які розташовані на територіях «податкових гаваней». Для цього потрібно внести зміни у ПКУ (ст. 14, 139, 153 та 161), вказавши, що:

- витрати на сплату процентів за користування наданими нерезидентом грошовими коштами, придбання у нерезидента послуг з консалтингу, маркетингу, реклами, інжинірингу, нарахування роялті не включаються до складу витрат підприємств, що враховуються при обчисленні податку на прибуток, у разі, якщо нерезидент розташований на території «податкової гавані»;

- витрати на оплату вартості продукції на користь нерезидентів чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або їхні банківські рахунки включаються до складу витрат підприємств, що враховуються при обчисленні податку на прибуток, у сумі, що становить 85 % вартості цієї продукції у разі, якщо нерезидент розташований на території «податкової гавані».

 

Аналогічно, вимоги щодо віднесення дивідендів, які платник податку отримає від нерезидента, що перебуває під його контролем та має офшорний статус, до складу доходів слід поширити на нерезидентів, розташованих на територіях «податкових гаваней».

 

3. Забезпечити щорічне оприлюднення інформації про діяльність ДПС щодо протидії мінімізації податкових зобов’язань вітчизняними суб’єктами господарювання з використанням «податкових гаваней».

 

4. Завершити роботу щодо укладання та підписання Українсько-Кіпрської Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням на умовах, які передбачають стандартні ставки оподаткування по таких угодах, які Україна застосовує з іншими країнами .

 

3. Створення ефективної системи повернення активів.

З метою побудови дієвої системи поверненню коштів, незаконно виведених з країни, мають бути створені інструменти відстеження незаконно набутих активів, їх заморожування, вилучення та конфіскації. Така система має базуватися на формуванні відповідних правових, слідчих та судових механізмів для усунення перешкод для повернення незаконно привласненого майна та протидії створенню «безпечних зон» для осіб, що скоїли злочини.

 

4. Регулювання трансфертного ціноутворення

З метою запровадження дієвих механізмів регулювання трансфертного ціноутворення в Україні у вітчизняному податковому законодавстві доцільно імплементувати основні положення Керівництва ОЕСР[6], зокрема, необхідно:

 

1. Чітко визначити у податковому законодавстві принцип «витягнутої руки» та поняття трансфертного ціноутворення відповідно до Керівництва ОЕСР, встановивши необхідність дотримання принципу «витягнутої руки» при визначенні цін для цілей оподаткування в зовнішньоекономічних операціях з пов’язаними особами.

 

2. Розширити перелік пов’язаних осіб для цілей регулювання трансфертного ціноутворення, додавши до нього (крім визначених у пп. 14.1.159 ПКУ) осіб, які можуть здійснювати вплив на платника податків через наявність заборгованості, постачання сировини, матеріалів тощо.

 

3. Внести зміни до податкового законодавства, запровадивши у ньому інститут контрольованих операцій, що здійснюються між платником податків та пов’язаною з ним особою.  Для цього встановити обов’язок суб’єктів господарювання щодо звітування про здійснення контрольованих операцій з контрагентами-нерезидентами України та надання податковим органам за їхнім запитом необхідної документації щодо обґрунтування трансфертних цін. Вимоги до такої документації мають бути збалансовані: з одного боку, документація має містити вичерпну інформацію щодо обґрунтованості встановлення трансфертних цін, а з іншого – не потребувати від платника податків надмірного адміністративного навантаження. В основу вимог до документації доцільно взяти підходи, визначені у проекті змін до ПКУ[7], запропонованому Міністерством праці та соціальної політики, які узгоджуються з «Кодексом поведінки щодо документації з трансфертного ціноутворення між пов’язаними підприємствами в Європейському Союзі»[8] та є ідентичними вимогам, встановленим Податковим кодексом Російської Федерації[9].

 

4. Науково обґрунтовано визначити обсяг контрольованих операцій (у вартісному вимірі), за якими платники податків мають звітувати та надавати документацію щодо трансфертного ціноутворення, виходячи із балансування критеріїв важливості надходжень від цих операцій для доходів бюджету та мінімізації адміністративного навантаження на платників податків.

 

5. Розробити методичні положення щодо:

- визначення цін у контрольованих операціях, які мають використовуватися з метою оподаткування; вони повинні базуватися на методах неконтрольованої порівняльної ціни, ціни перепродажу, «витрати плюс», чистого прибутку та розподілення прибутку;

- порівняльного аналізу операцій, на основі якого можна визначити сукупність операцій, які є ідентичними контрольованим, але здійснені між непов’язаними особами.

 

6. На законодавчому рівні запровадити можливість взаємного узгодження принципів трансфертного ціноутворення між платником податку і податковою адміністрацією, яке, зокрема, може передбачати встановлення рівня трансфертних цін на певний період часу.

 

7. Передбачити оприлюднення статистичної інформації щодо кількості та обсягів контрольованих операцій, про які було надано звіти податковим органам у розрізі видів економічної діяльності та країн-контрагентів.

 

5. Вдосконалення механізмів протидії легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом.

Відповідно до рекомендацій ФАТФ, прийнятих на початку поточного року[10], система запобігання та протидії легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, в Україні повинна бути вдосконалена у напрямку запровадження ризик-орієнтованого підходу, встановлення більш жорстких вимог до інформації, яка повинна супроводжувати електронні перекази грошових коштів, посилення вимог щодо моніторингу транзакцій, учасниками або вигодоодержувачами яких є публічні діячі або пов'язані з ними особи, розширення списку злочинів, які можуть бути предикатними для відмивання грошей, посилення вимог щодо уповноважених органів у сфері боротьби з відмиванням брудних коштів тощо.

 

Відділ макроекономічного прогнозування

та досліджень тіньової економіки

 

Т.А.Тищук,О.В.Іванов