Для відбудови й розвитку України одним із вкрай небезпечних наслідків повномасштабної воєнної агресії РФ є виїзд мільйонів співвітчизників, переважно жінок з дітьми, за кордон. Із цим пов’язаний очевидний ризик відчутних втрат не лише трудового, а й інтелектуального потенціалу країни, оскільки частка осіб з вищою освітою серед дорослих біженців, які рятуються від війни, становить 70 % і є значно вищою, ніж серед трудових мігрантів довоєнної доби та серед зайнятого населення в Україні. Високий освітній рівень біженців дає їм доволі високі шанси для успішної інтеграції в країнах перебування, і через рік війни це вже фактично підтверджено. До того ж, це забезпечує зацікавленість країн, до яких прибули біженці, у створенні умов для такої інтеграції. Те, що частина біженців, здатних забезпечити собі надійне правове та економічне становище за кордоном, не повернеться, та цілком імовірна повоєнна еміграція членів їхніх родин можуть спричинити дефіцит робочої сили, передусім фахівців, необхідних для відбудови країни, і значно загальмувати цей процес. З огляду на це найважливішим завданням держави в контексті соціально-економічної та демографічної безпеки є створення умов для повернення вимушених мігрантів на Батьківщину. Водночас необхідно усвідомлювати, що частина з цих людей надасть перевагу тривалому чи постійному проживанню за кордоном. Тому не менш важливим завданням держави щодо мігрантів має стати заохочення їхньої ефективної участі в розбудові Батьківщини навіть за фізичної відсутності на території України.
Дослідники давно довели позитивну роль потенціалу міграції для розвитку країни походження, а політики й практики використовують цей досвід у своїй діяльності. Важливими складниками потенціалу міграції є перекази зароблених за кордоном коштів на історичну батьківщину та інвестиції з боку діаспори. Створення умов для реалізації потенціалу міграції ООН розглядає як одну із складових частин Цілей сталого розвитку (Ціль 10).
Досвід України, де трудова міграція за кордон протягом останніх десятиліть набула значного поширення, засвідчує важливість надходжень коштів від мігрантів як додаткового джерела валюти для країни. І хоча перекази в основному витрачаються на споживання, підвищення споживчого попиту сприяє прискоренню виробництва товарів широкого вжитку, збільшенню інвестицій у житло (а це є основним пріоритетом отримувачів), відповідно – зростанню будівельної та суміжних галузей. Кошти, витрачені на освіту, є інвестицією в майбутнє, це створення активу, який з часом приноситиме прибуток. Приватні перекази з-за кордону сприяють підтримці платоспроможності держави, компенсації дефіциту торговельного балансу. Їх значення зростає в кризових умовах, оскільки обсяги переказів, попри погіршення ситуації в країні, залишаються відносно стабільними. Навіть у воєнному 2022 р., за даними НБУ, порівняно з 2021 р. сума грошових переказів скоротилася лише на 9 %, проте залишилася більшою, ніж у 2020 р. (рис. 1).
Джерело: Національний банк України (див.: URL: https://bank.gov.ua/files/ES/Perekaz_y.pdf).
Із початком повномасштабної війни міграційна ситуація в Україні зазнала кардинальних змін. Замість трудової міграції, що була основною моделлю міграційної поведінки українців, величезних масштабів набула вимушена міграція. Біженці, які рятуються від війни, вивозили кошти з України, потребували фінансової підтримки від членів сімей, котрі залишилися вдома, що зумовило значний відплив валюти. За даними НБУ, внаслідок використання банківських карток українських банків за кордоном витрати за статтею платіжного балансу «Особисті подорожі» збільшилися в 2022 р. порівняно з довоєнним, 2021 р., у 8,5 раза і становили 14 167 млн дол. США, тобто перевищили суми приватних переказів. Проте поступово ситуація почала змінюватися. Протягом І кварталу 2023 р. ці витрати скорочувалися, а суми приватних переказів зростали, і врешті у березні їх перевищили (рис. 2).
Це відбувалося передусім тому, що внаслідок працевлаштування біженців у країнах перебування трудові доходи забезпечують дедалі більшу частку їхніх потреб, а в деяких випадках – дають можливість для заощаджень та підтримки рідних на Батьківщині.
Джерело: Національний банк України (див.: URL: Динаміка платіжного балансу України. https://bank.gov.ua/files/ES/BOP_m.pdf ; Динаміка обсягів приватних грошових переказів в Україну. URL: https://bank.gov.ua/files/ES/Perekaz_m.pdf).
У разі подальшої інтеграції вимушених мігрантів з України до ринків праці країн перебування така тенденція може укорінитись. У цих умовах виникає необхідність в активних діях держави щодо створення сприятливих умов для продуктивного використання закордонних заробітків українців для відбудови країни.
Заохочення фінансової участі мігрантів і діаспори на користь Батьківщини потребує системного підходу та цілеспрямованої роботи. Проте розроблення необхідних механізмів може спрощуватися завдяки тому, що у світі уже накопичений значний досвід використання міграції в інтересах розвитку.
Передусім зазначимо, що пов’язані з міграцією фінансові потоки є неоднорідними за характером, а тому потребують різних заходів впливу. Умовно їх можна поділити на дві групи: перша – це приватні грошові перекази, тобто надходження коштів від домогосподарства до домогосподарства; друга – інвестиції діаспори, адресатами яких є підприємства, державні чи неурядові організації, тобто економічні одиниці, інші, ніж домогосподарства. На відміну від приватних переказів, інвестиції з боку діаспори – це двосторонній обмін, що передбачає отримання відправником прибутку.
Нижче наведемо найбільш цікаві та перспективні форми підтримки інвестицій.
Пільгові депозити. За даними Світового банку, 35 % країн світу з метою залучення коштів мігрантів застосовують встановлення вищих відсотків на депозити, сформовані завдяки грошовим переказам з-за кордону, звільнення від податку на доходи від них[1]. У низці країн, наприклад на Філіппінах, цікавим є досвід накопичувальних рахунків під певні програми, зокрема з метою купівлі житла, здобуття освіти чи відкриття бізнесу, які дають змогу працевлаштованим за кордоном особам отримати дешеві кредити під майбутні перекази.
Інвестиційні програми. За бажанням мігранта його заощадження можуть також спрямовуватися в успішні та прибуткові підприємства у рідній країні. Відповідна урядова програма діє на Філіппінах. На Мальті, в Естонії в рамках загальної інвестиційної політики мігрантам надається широкий спектр інвестиційних пропозицій[2].
Пряма бюджетна підтримка проєктів, що здійснюються на кошти мігрантів. Така практика була започаткована в Мексиці за схемою 1 + 3, згідно з якою соціально значущі проєкти, котрі фінансуються мігрантами, на кожний вкладений долар отримують по одному долару з державного бюджету, із бюджету штату та місцевого бюджету. В Молдові 2010 р. була започаткована державна програма PARE 1 + 1. Її учасники, мігранти-поверненці або члени сімей громадян, працевлаштованих за кордоном, які є отримувачами переказів, на кожний вкладений у бізнес лей отримували лей від програми. Максимальна сума безповоротного гранта становила 200 тис. леїв (приблизно 10 тис. дол. США). Практика реалізації програми засвідчила, що кожний витрачений державою лей залучив в економіку 2,7 лея додаткових коштів[3].
Підтримка бізнес-проєктів мігрантів країнами призначення. Уряд Німеччини запровадив у 2019 р. програму WIDU.africa, спрямовану на розвиток малого бізнесу в Африці. Програма передбачає, що 25 % необхідного фінансування забезпечується підприємцем в Африці, 25 % мають надійти від африканських мігрантів у Німеччині, а решта 50 % фінансується німецьким урядом. Підтримка становить від 500 до 5000 євро. Використання коштів контролюється, бенефіціари повинні надавати підтвердження покупок і платежів.
Облігації для діаспори. З метою залучення коштів держави випускають цінні папери, деноміновані в іноземній валюті, що поширюються в діаспорах. Для них встановлюють вигідні відсотки та обмінні курси, а власники таких цінних паперів мають право отримати готівку за першою вимогою. Зокрема, ще 1951 р. до такої практики вдався Ізраїль. З того часу в країні облігації випускають щорічно. Їхня вартість – від 100 до 100 тис. дол., строк погашення – від одного до 15 років. Отримані кошти використовують на соціально значущі проєкти, такі як будівництво зрошувальних систем, житла та комунальної інфраструктури. До подібної практики вдавалася Індія. Тут строк погашення облігацій становив п’ять років. На них встановлювався вищий процент, ніж той, що мігранти могли отримати, зберігаючи кошти на депозитах в країні перебування[4].
Митні знижки на ввезення товарів виробничого призначення. Мігранти, які повертаються до Пакистану на постійне проживання чи навіть тимчасово, можуть скористатися митними знижками на імпорт обладнання та інших товарів виробничого призначення. Величина пільг залежить від рівня розвитку регіону, де планується їх використання, і є найвищою, якщо бізнес започатковується у віддалених депресивних регіонах країни[5]. Поверненці в Індії, які відкривають власну справу, також мають преференції в імпорті засобів виробництва та сировини.
Трансфер знань. Хоча він відбувався завжди, розвиток електронних комунікацій дав змогу його інтенсифікувати та певним чином формалізувати. Спеціальні платформи або мережі для передачі знань зазвичай управляються спеціально уповноваженими у сфері співпраці з діаспорою органами країни походження. Проте найефективніший трансфер технологій, ділових зв’язків забезпечується тоді, коли бізнесмени з діаспори засновують підприємства на історичній батьківщині. Цьому повинні сприяти започатковані технологічні парки, вільні економічні зони, адресні заходи щодо діаспори. Розвиток виробництва ІТ обладнання та програмного забезпеченні в Індії, Китаї і на Тайвані є підтвердженням ефективності такої політики.
Важливо зазначити, що вказані вище форми участі мігрантів не лише сприятимуть відбудові країни після війни, а й матимуть вагомий довгостроковий ефект. Зокрема, відбуватиметься передача знань, навичок та соціокультурних цінностей; розвиватиметься туристичний потенціал України; зміцнюватимуться політичні зв’язки завдяки роботі діаспорних лобі-груп та неурядових організацій.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД
Список використаних джерел:
[1] Agunias D. R. Remittances and development: Trends, Impacts, and Policy Options. Washington : Migration Policy Institute, 2006. Р. 58.
[2] Kaijage J. The impact of international remittances on receiving countries at the micro and macro level and policy options fоr encreasing remittance effectiveness: Reviewing the literature. Maastricht, 2008. Р. 61.
[3] Каждый лей, выделенный программой PARE 1+1, привлек 2,7 лея в экономику. URL: https://point.md/ru/novosti/ekonomika/kazhdij-lej-videlennij-programmoj…
[4] Ketkar S., Ratha D. Development Finance via Diaspora Bonds: Track records and Potential. Policy Research Working Paper, No. 4311. World Bank, 2007. Р. 4.
[5] O’Neill A. Emigrant Remittances: Роlicies to Increase Inflows and Maximize Benefits // Indiana Journal of Global Legal Studies. – 2001. – N 1. – р.357.