Російська влада позиціює себе як захисницю консервативних православних цінностей, а проте вдається до ганебної практики пошкодження та руйнування багатьох релігійних споруд в Україні. Ці втрати для нас чутливі ще й тому, що чимало з них – це старовинні будівлі, пам’ятки історії та архітектури. Вони є невіддільною частиною культурного спадку, а також туристичного потенціалу України, оскільки формують неповторну атмосферу її міст і селищ.
Першим кроком до відновлення й реставрації пам’яток є реєстрація всіх
пошкоджень та руйнацій – і цей процес уже розпочато. Наведемо лише найбільш кричущі випадки руйнування українських релігійних споруд російськими окупантами.
Уже в перші дні широкомасштабного вторгнення (26 – 27 лютого 2022 р.)
наступ російських загарбників на Луганщині завдав удару місцевим старовинним церквам. Зокрема, постраждала Друга Свято-Митрофанівська церква в м. Лисичанську, Катерининська церква в м. Щасті (охоронний № 154-Вр) та Свято-Троїцька церква в смт Троїцькому (охоронний № 309-Вр). Остання заснована 1826 р., тобто має майже двохсотлітню історію. Тими ж днями на Донеччині під ворожий вогонь потрапила церква Святого Олександра Невського в смт Олександрівці, побудована 1899 р.
2 березня російські окупанти особливо жорстоко обстрілювали м. Харків, наслідком чого стала руйнація декількох культових споруд у цьому місті. Зокрема, постраждала церква Преподобного Антонія Великого, зведена століття тому (охоронний № 11547). Мабуть, найтрагічнішим для харків’ян стало ушкодження найдавнішого православного храму Харкова – Свято-Успенському собору, збудованого в останній третині ХVІІІ ст. (охоронний № 693), – побито всі вікна, вітражі та деякі церковні речі.
Ворожі обстріли понівечили й інші старовинні харківські храми. 16 березня під вогонь потрапила церква Смоленської ікони Божої Матері. Будівля середини ХІХ ст. (охоронний № 43) тривалий час слугувала семінарією – колись серед її учнів був П. А. Грабовський, майбутній видатний український поет.
Руйнування в м. Харкові зазнали й релігійні споруди інших конфесій. 9 березня ракети вдарили по Харківській хоральній синагозі – найбільшій в Україні та другій найбільшій серед європейських синагог. Побудована в 1912 – 1913 рр., вона є пам’яткою архітектури й містобудування місцевого значення (охоронний № 7324-Ха). Харківська Чоботарська синагога також постраждала від рук російських окупантів – 15 березня ракетне бомбардування пошкодило її фасад та вікна. Останніми роками тут містилася єшива (вища талмудична школа) Харківської єврейської громади.
Від початку березня стародавній Чернігів відчув на собі вандалізм російських загарбників, які зазіхнули на давньоруський спадок.
4 березня ворожі бомби розбили пам’ятку архітектури національного значення – Іллінську церкву (охоронний № 818/1). Понівечено не лише екстер’єр будови, але й вівтар. Цю муровану споруду звели на межі ХІ – ХІІ ст. на найвищому плато легендарних Болдиних гір. Наприкінці XVII ст., у добу Гетьманщини, вона стала частиною комплексу Троїцько-Іллінського монастиря, побудованого з ініціативи єпископа Лазаря Барановича коштом гетьмана України Івана Мазепи. Тоді ж звели, зокрема, кафедральний Свято-Троїцький собор. Ця пам’ятка архітектури національного значення (охоронний № 250044/1-Н) теж постраждала від обстрілів російських агресорів 7 березня – в інтер’єрі храму пошкоджено настінні олійні розписи XVIIІ ст.
7 березня пошкоджено й іншу візитівку історичного Чернігова – ансамбль Єлецького Успенського монастиря, пам’ятки архітектури національного значення ХІІ ст. (охоронний № 250043-Н). У ХVІІ ст., відповідно до європейської моди на барокову стилістику, монастир отримав нові куполи, браму із дзвіницею та кам’яні мури. Вони й постраждали найбільше від ворожих обстрілів.
Ще давніший православний храм Чернігова – Спасо-Преображенський собор – зазнав утрат 26 березня. Ця пам’ятка архітектури національного значення (охоронний № 811) – одна з найстарших збережених монументальних кам’яних споруд України першої половини ХІ ст. Також 26 березня пошкоджено чернігівську святиню початку XVIII ст. – Катерининську церкву, пам’ятку архітектури національного значення (охоронний № 816) у стилі українського бароко.
7 березня стало драматичним днем для кількох старовинних українських дерев’яних церков. Зокрема, дуже постраждала Покровська церква в с. В’язівка, що на Житомирщині. Дерев’яна будівля середини ХІХ ст. – пам’ятка архітектури національного значення (охоронний № 108). Після артилерійського обстрілу вщент згоріла інша дерев’яна церква – Георгіївська в с. Заворичі на Київщині, побудована 1878 р. На жаль, її неможливо відновити. Також не підлягає реставрації її ровесниця – дерев’яна Вознесенська церква в с. Лук’янівка на Київщині, яку 25 березня цілковито знищила пожежа через обстріл з ворожого танка.
12 березня, а згодом ще й 20 квітня загарбники обстріляли Святогірську Свято-Успенську лавру на Донеччині – нібито шановану в російському православ’ї святиню. Уражено Успенський собор і готельні корпуси – загалом весь архітектурний ансамбль монастиря ХІХ – початку ХХ ст. А 4 травня російські військові літаки ще й завдали авіаудару по Лаврі. Тоді ж було поранено 7 біженців, які переховувались у монастирських стінах.
Протягом березня чимало втрат зазнало м. Ізюм на Харківщині. 6 березня дуже постраждав місцевий Будинок молитви Євангельських християн-баптистів, який містився в старовинному особняку другої половини ХІХ ст.
22 березня ворожі обстріли розвалили фасад, вікна й дах Свято-Вознесенського кафедрального собору, пам’ятки архітектури національного значення (охоронний № 1604), а 27 березня – покрівлю й купол Хресто-Воздвиженської церкви, пам’ятки архітектури національного значення (охоронний № 1605). Обидва православні храми мають понад 200 років історії.
Ворожі обстріли нівечили старовинні релігійні споруди всюди, куди сягали окупанти.
Так, на Донеччині їхніми цілями стали церква Святого Миколая в м. Авдіївці (21 березня) та Свято-Дмитрівська церква середини ХІХ ст. в смт Верхньоторецькому (26 березня). На Чернігівщині під вогнем опинилися Воскресенська церква в с. Лукашівка (20 березня) та церква Успіння Богородиці в с. Новий Биків (31 березня). На Київщині від 27 березня значного ремонту потребують дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перемозі та Свято-Троїцька церква м. Ірпеня. На Харківщині агресори пошкодили майже двохсотлітню церкву Різдва Пресвятої Богородиці в м. Дергачі (4 квітня) та церкву Святого Дмитра Солунського в смт Васищевім (7 квітня).
Це здебільшого пам’ятки місцевого, а не національного значення, але завдані їм збитки – величезний удар по місцевих громадах. Адже в невеликих населених пунктах старовинні церкви були осередками громадського та духовного життя, естетичними домінантами, які ще й формували туристичний потенціал краю.
1 квітня на Луганщині повністю згорів братський корпус Свято-Іллінського чоловічого монастиря в с. Варварівка. А 4 травня загинув від поранень в. о. намісника цього монастиря ієромонах Парфеній. Варто зазначити, що він належав до РПЦ, очільник якої Кіріл Гундяєв досі не визнав факту російського вторгнення в Україну.
Проблема руйнації культурних цінностей України в умовах російської агресії вимагає значної дипломатичної й медійної роботи – для привернення уваги світової громадськості. Правову основу для збереження культурних цінностей в умовах збройних конфліктів формує Гаазька конвенція 1954 р. та два протоколи до неї від 1954 р. та 1999 р., підписантом яких є, зокрема, Україна. РФ, що вважає себе спадкоємницею СРСР, визнає Гаазьку конвенцію 1954 р. Документ декларує захист таких культурних цінностей, «як пам’ятники архітектури, мистецтва або історії, релігійні або світські, археологічні розташування, архітектурні ансамблі, визначені як такі, що становлять історичний або художній інтерес». Отже, дія міжнародного гуманітарного права, безумовно, поширюється на вже описані випадки пошкодження старовинних релігійних споруд в Україні.
Також нагадаємо, що ЮНЕСКО підтвердила зобов’язання міжнародного гуманітарного права щодо України в заяві від 3 березня 2022 р. у зв’язку з агресією РФ проти України. Тоді ж оголошено про початок роботи ЮНЕСКО щодо оцінки завданих збитків у сфері компетенції організації, а також про реалізацію заходів у межах надання невідкладної підтримки. Запобігти новим руйнуванням пропонують шляхом позначення ключових історичних пам’ятників та місць по всій Україні емблемою Гаазької конвенції 1954 р. – міжнародно визнаним сигналом для захисту культурних пам’яток і спадщини в разі збройного конфлікту. Однак цілком очевидно, що дієвість цієї пропозиції ЮНЕСКО сумнівна. І оскільки джерела російської агресії закорінені в гуманітарній площині, імовірність нових актів вандалізму окупантів проти культурних цінностей та святинь українського народу досі є, на жаль, доволі високою.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Фото: НІСД