Насамперед, в основі протесту в Казахстані лежать соціально-економічні причини. Безпосереднім приводом для заворушень стало підвищення цін на скраплений газ – вкрай важливий ресурс для населення Казахстану, який використовується для заправки автомобілів. Втім, ця подія лише загострила протиріччя, які вже давно зростали на ґрунті недостатнього добробуту населення та суттєвого розриву у доходах та рівні життя між простими людьми та вузьким колом осіб, що контролюють владу в державі.
Політичний контекст у цьому випадку навряд чи важливий. На мою думку, питання змінності та оновлюваності влади для центральноазійських суспільств радше другорядне – ці принципи не є самоціллю політичного процесу, самостійною цінністю (в даному випадку помилково переносити західний погляд на речі, не враховуючи специфіки регіону). Якщо населення відчуває, що режим тією чи іншою мірою ефективно працює на його благо – то не вимагатиме його зміни лише тому, що один лідер керує державою тривалий час.
Однак у випадку з Казахстаном, судячи із ситуації, якраз ефективної роботи і не спостерігалося. Рівень життя народу явно не відповідав стандартам та очікуванням – що особливо актуально за умов наявності в державі багатих запасів природних ресурсів (які – начебто – мали забезпечити належний добробут).
Протести розпочалися на заході держави (Мангістауська область) – у районах, багатих ураном, нафтою і газом. Населення тут на власні очі бачить багатство країни. Власне, воно й витягає його з надр. Однак не отримує від цього законних, очікуваних дивідендів у вигляді покращення умов життя та збільшення доходів. Підвищення ціни на газ в такому випадку могло сприйматися як своєрідна демонстративна зневага влади щодо інтересів простого народу. І той факт, що навіть підвищена ціна залишалася нижчою, ніж у багатьох інших державах, навряд чи заспокоював людей.
Незважаючи на наявність об'єктивних причин для протестів, можливість їхнього підживлення та координації ззовні не можна виключати. Можливо, вони розпочиналися як стихійні акції – а потім були використані зовнішніми силами. Або ми маємо справу зі спеціальною гібридною операцією, спрямованою на дестабілізацію Казахстану. У такому разі протести із самого початку могли бути організовані агентурою.
Однак я не бачу у цьому випадку західний слід. Сумніваюсь, що Захід має достатньо ресурсів та впливу в Казахстані для проведення подібної операції. Центральна Азія затиснута між РФ та КНР, натомість США та Європа мають обмежений доступ до регіону. Після фіаско в Афганістані в частини західної політичної еліти цілком могла сформуватися своєрідна «алергія» на центральноазійську проблематику.
Дестабілізація Казахстану не вигідна Заходу – як із ціннісної, так і з практичної точки зору. Вона не приносить особливих дивідендів – скоріше відкриває додаткові можливості для інших гравців.
На мою думку, якщо й шукати винних у кризі поза межами Казахстану, то ними будуть скоріше геополітичні опоненти Заходу – а саме Російська Федерація. Москва реалізує курс на відродження – у тій чи іншій формі – Російської Імперії/СРСР. Говорячи про російську експансіоністську політику, зазвичай в першу чергу згадують агресію проти України та поступове поглинання Білорусі. Однак не слід забувати, що плани Росії не обмежуються західним напрямком. І Казахстан також цілком може стати їхньою жертвою.
Декларативно проросійський курс казахської влади у зовнішній політиці (підтверджений членством у російських інтеграційних проектах) не повинен вводити в оману. Прямо не вступаючи у конфронтацію з РФ, Казахстан все-таки проводив специфічну політику (особливо – внутрішню), яка не завжди відповідала російським очікуванням. Широке запровадження казахської мови та її переведення на латинську абетку – все це поступово створювало загрозу російському впливу у довгостроковій перспективі. За таких умов Москва цілком могла активізуватися на казахському напрямі з метою знищити в зародку будь-які тенденції до реальної суверенізації Казахстану, його відходу від російської геополітичної орбіти.
При цьому не варто забувати, що Росія має особливі інтереси в Казахстані. Космодром Байконур та полігон Сари-Шаган – об'єкти стратегічного значення для Москви. Також важливу роль грає наявність в Казахстані значної російської діаспори – особливо у північних регіонах держави. Ці території для прихильників російської імперської ідеї є своєрідним аналогом Криму – нібито несправедливо відторгнутою частиною єдиної Російської Держави. Після подій 2014 року спроби повернути над ними прямий контроль стають цілком закономірним кроком у справі «возз'єднання земель» – яку намагається реалізувати режим В. Путіна.
Звернення Президента Казахстану Токаєва за військовою допомогою до партнерів з ОДКБ – очевидно, відповідає інтересам Росії, і водночас прямо суперечить інтересам незалежного Казахстану. По суті, казахська влада розписалася в нездатності самостійно розв'язати кризу і звернулася для вирішення проблеми до зовнішніх сил. На мою думку, це зрада відносно свого народу та держави. Якщо прийняти цю точку зору, то ініціатива Токаєва – закономірний наступний крок у російській операції, спрямованої на встановлення контролю над Казахстаном. Чи змусили Токаєва до цього за рахунок штучного загострення протестів (у такому разі його теза про те, що заворушення організовані ззовні, може бути правдивою – ось тільки за фактом він звертається по допомогу до сил, які стоять за їх організацією), або він із самого початку був у змові з Кремлем – не так вже й важливо.
Головне – результат, а він вочевидь загрожує реальній незалежності Казахстану.
Говорячи про те, що незабаром до Казахстану прибудуть миротворці з РФ та Білорусі, сумнівно, що ситуація в Казахстані об'єктивно потребує зовнішнього втручання. Зрештою, якщо йдеться про народний протест, то його необхідно вирішувати за рахунок внутрішнього діалогу між народом і владою.
Зовнішні сили у складі протестувальників мають нейтралізуватись казахським силовим сектором. Проте ми бачимо інший сценарій – по суті легалізацію інтервентів. Вони можуть взяти під контроль об'єкти стратегічного значення в Казахстані, а також надавати допомогу в забезпеченні порядку в окремих регіонах і містах (до речі, сам факт наявності заворушень за тимчасового потурання казахських силовиків теж викликає багато запитань).
Проте як би їхня діяльність не маскувалася під виглядом виконання позитивних завдань – результат буде один. Усі ми знаємо репутацію російських «миротворців». Де б вони не розміщувалися – ніде вони не діяли на користь місцевого населення і не працювали на стабілізацію ситуації, залишаючись лише інструментом російської імперської політики. Так було в Грузії та Молдові. Та й на території Азербайджану, в Карабасі, російський контингент зараз відіграє зовсім не позитивну роль – по суті, прикриваючи вірменські окупаційні сили та відкладаючи процес остаточного визволення регіону.
Варіантів розвитку подій багато. І більшість із них веде до ослаблення Казахстану як самостійного гравця. Враховуючи його позиції в регіоні – це вже сам по собі важливий результат, який відкриває прямі чи опосередковані можливості для посилення інших гравців у Центральній Азії.
Оптимальний варіант розвитку подій – вирішення кризи без залучення зовнішніх сил. Проте звернення Токаєва до ОДКБ практично виключає його. Введення на територію Казахстану російського контингенту означатиме серйозне посилення Москви у регіоні. Це може призвести до непоправних наслідків. Я не виключав би остаточно і найгірший сценарій – розкол країни та можливу анексію північних територій Казахстану Росією (під прикриттям гасел про «захист інтересів російського населення» та «забезпечення стабільності»).
Негативне значення ці події матимуть для ідей тюркської інтеграції. Останнім часом робота на цьому напрямі активізувалась – і це також загрожує російським інтересам у регіоні. Казахстан відіграє важливу роль у тюркських проектах. Проте його дестабілізація внутрішніми заворушеннями і можливе встановлення російського контролю суттєво підриває процеси реального об'єднання Тюркського Світу як окремого впливового геополітичного гравця.
Висловлені в тексті думки є виключно авторськими і не відображають офіційної позиції Національного інституту стратегічних досліджень.
Зручніше отримувати якісну аналітику в месенджері? Підписуйтеся на наш Telegram-канал: t.me/niss_gov_ua
Фото: vzglyad.az, freepik.com, НІСД