Росія використовує ядерне залякування для ведення конвенційної війни в Україні. Це підриває концепцію ядерного стримування і створює нові виклики для стратегічної ядерної стабільності. Питання можливого застосування ядерної зброї вийшло в глобальну публічну сферу. Повторюваність ядерних погроз з боку Російської Федерації свідчить про їхню спорідненість з інформаційними операціями. Під час російсько-української війни ядерна перевага агресора працює, насамперед, на рівні нав'язуваних світові російських наративів про "неможливість перемогти ядерну державу", "невичерпні ресурси РФ" тощо. Тимчасом ядерний шантаж у конвенційній війні проти неядерної країни насправді є виявом мілітарної слабкості. Він демонструє нездатність Росії отримати вирішальну перевагу над противником традиційними воєнними засобами.
Висновки.
Інформаційно-пропагандистська природа російських ядерних погроз потребує створення протидії на дискурсивному рівні. Крім боротьби з ворожими наративами, Україні варто публічно поширювати та ілюструвати тезу про те, що в основі російського брязкання ядерною зброєю лежать звичайні кримінальні сценарії шантажу.
Для посередників немає заслуги в тому, щоб змусити Україну до «болісних компромісів під дулом пістолету».
В умовах, коли внаслідок розвитку технологій стирається межа між ядерною і неядерною війною [1], Україна має нарощувати власні воєнні спроможності.
Ядерний шантаж у конвенційній війні проти неядерної країни насправді є виявом мілітарної слабкості. Він свідчить про те, що Росія не здатна досягти вирішальної переваги над противником традиційними воєнними засобами.
Погрози застосування ядерної зброї становлять відому практику ядерних держав. Її, відкрито чи приховано, використовують ядерні країни як компонент власної воєнної стратегії та один з практичних інструментів стримування й примусу противника. Використання ядерного шантажу з боку РФ є відмітною рисою нинішньої російсько-української війни.
Використання ядерного залякування (ядерного шантажу) для ведення конвенційної війни в Україні породжує додаткові виклики для підтримки стратегічної ядерної стабільності у світі [2]. На відміну від інших членів ядерного клубу, Росія використовує цей засіб не як разовий, чи надзвичайний, інструмент політичного кризового врегулювання, а як рутинну практику ведення війни на виснаження проти України.
Це створює нову колізію в системі міжнародних відносин, підриває дієвість концепції ядерного стримування і дедалі більше розхитує безпекове довкілля. Тим часом вплив ядерної зброї у нашій війні залишається рухомою мішенню: війна триває, а ядерна зброя не була застосована. Поки що не була, чи вже не буде – невідомо [3]. За оцінками Пентагону, РФ розглядає свою ядерну зброю як "щит, за яким можна вести невиправдану агресію проти [своїх] сусідів" [4].
Ядерний шантаж, так само, як кримінальний та інші види шантажу, належить до різновидів дискурсивної діяльності, тобто здійснюється за допомогою мови та ширших мультимодальних засобів (візуальних, жестових тощо). Як правило, ядерний шантажист використовує вербальні погрози та обіцянки, доповнюючи їх фактами фізичної реальності для підтвердження серйозності своїх намірів.
На відміну від «звичайного» та кримінального шантажу, ядерні погрози обов’язково потрапляють до сфери найширшого громадського інтересу. Під час російсько-української війни тема можливого застосування ядерної зброї і взаємного знищення виведена у глобальну публічну сферу – в набагато масштабнішому виді порівняно з періодом Холодної війни. Повторюваність ядерних погроз з боку РФ та їхня періодична інтенсифікація показує сутнісну спорідненість з інформаційними операціями, частиною яких вони є
Початок широкомасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. супроводжувала заява Путіна з ядерною погрозою в бік Заходу з метою застерегти від втручання і допомоги Україні: «відповідь Росії буде негайною і призведе вас до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися". Далі впродовж війни ядерні погрози як рекурентний засіб залякування міжнародної спільноти і вимагання капітуляції від України не припинялися (напр., наказ Путіна перевести сили стримування включно з ядерними «в особливий режим» 27 березня 2022 р. як засіб тиску перед планованою зустріччю з українською делегацією на кордоні з Білоруссю, тощо).
Ядерні погрози можна розподілити на симетричні (ядерна держава погрожує ядерній) і асиметричні (погроза від ядерної країни до неядерної). У ході російсько-української війни РФ застосовує обидва типи ядерного шантажу, погрожуючи водночас і Україні, і її західним партнерам (США та НАТО). В умовах глобалізації медійного простору опосередкованим адресатом російського ядерного залякування крім безпосередніх учасників конфлікту виявляється вся міжнародна спільнота, включно з країнами, які позиціонують себе як нейтральні. Однак сучасне медійне і новомедійне оточення є настільки повсюдним, що виключає можливість залишитися поза інформаційним впливами і зберегти безсторонність щодо російсько-української війни.
Симетричні погрози між ядерними країнами вписуються до концепції ядерного стримування, сформованої під час Холодної війни і побудованої на засадах раціональності. У межах цієї концепції наявність ядерної зброї у «ядерно відповідальних» акторів розглядають як (відносне) благо, здатне втримати від взаємного знищення.
Теза ядерної концепції про те, що наявність ядерної зброї стримує воєнну агресію, у російсько-українській війні не підтвердилася. Навпаки, зміцнила у Росії відчуття безкарності і підштовхнула до вторгнення в Україну. Поведінка РФ на зовнішній арені стає дедалі більш ірраціональною. Однак неприхований російський шантаж і вимагання, адресовані США та країнам НАТО, щоб змусити їх не надавати Україні західну зброю, наразі успіху не мають.
У разі асиметричних погроз на адресу України основна мета полягає у примусі та вимаганні, у спробі досягти переваги у війні немілітарними методами - за рахунок самого факту наявності в агресора ядерної зброї і вимагання від жертви нападу поведінки, що йде їй на шкоду (болісні поступки). Цей випадок майже не відрізняється від «звичайного» кримінального шантажу на основі когнітивного сценарію тиску «під дулом пістолету». І тут маємо визнати, що у ході російсько-української війни перевага агресора у вигляді наявності в нього ядерної зброї спрацьовує, вона діє, насамперед, на рівні нав’язуваних світові російських наративів про «неможливість перемогти ядерну державу», «невичерпні ресурси РФ», тощо. А також спонукає наших західних партнерів «уникати ескалації», тобто ризику переростання конфлікту в ядерний.
У січні 2023 року колишній президент Росії, а нині заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв заявив в інтерв'ю, що "поразка ядерної держави у звичайній війні може спровокувати ядерну війну". Таким чином, російське ядерне застрашування парадоксальним чином приховує страх поразки Росії.
__________________________________________________________________________________________
[1] Perspectives on Nuclear Deterrence in the 21st Century . Research Paper. 11 December 2020 https://www.chathamhouse.org/2020/04/perspectives-nuclear-deterrence-21…
[2]Arceneaux, G. D. (2023). Whether to worry: Nuclear weapons in the Russia-Ukraine war. Contemporary Security Policy, 44(4), 561–575. https://doi.org/10.1080/13523260.2023.2260175
[3] Sauer, T. (2024). How Useful Are Nuclear Weapons in Practice? Case-Study: The War in Ukraine. Journal for Peace and Nuclear Disarmament, 7(1), 194–210. https://doi.org/10.1080/25751654.2024.2359818
[4] US Department of Defense. 2022. “Nuclear Posture Review.” https://s3.amazonaws.com/uploads.fas.org/2022/10/27113658/2022-Nuclear-…
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД