Повномасштабне вторгнення РФ в Україну зумовило серйозне переосмислення концептуальних підходів щодо перспектив забезпечення безпеки та оборони Європейського континенту, розробки нових пріоритетів та підходів до реалізації зовнішньої політики, що знайшло відображення в дослідженнях провідних аналітичних центрів.
Висновки
- Найбільший воєнний конфлікт у Європі з часів Другої світової війни радикально вплинув на експертні оцінки та аналітичні дослідження у сфері політики безпеки і зовнішньої політики. Якщо раніше європейська спільнота зосереджувалася на запобіганні конфліктів, збереженні миру та сприянні міжнародній безпековій співпраці, то нині фокус уваги змістився на нові питання: особливості організації територіальної оборони, безальтернативність НАТО і трансатлантичної системи для європейської оборони, примарність перспектив «стратегічної автономії» ЄС, необхідність визначення та оцінювання глобальних наслідків російської агресії[1].
- Повномасштабне збройне вторгнення РФ в Україну в 2022 р. спричинило глобальний шок, тому що «ознаменувало собою різке закінчення тридцятирічного періоду глобалізації та системи міжнародного співробітництва» та призвело до виникнення найгострішої безпекової кризи у Європі з часів Другої світової війни. Наслідки російсько-української війни, які безпосередньо впливають на глобальні тенденції, спонукатимуть до створення засад нового європейського порядку.
- Основою для оновлення архітектури європейської безпеки мають стати ключові елементи перемоги України – відновлення територіальної цілісності держави, забезпечення її недоторканності, справедливе покарання агресора за воєнні злочини та злочини проти людяності, примус нападника до відшкодування збитків.
Експерти Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House представили дослідження «Сім способів, якими війна Росії проти України змінила світ»[2], де проаналізували зміни в геополітичних альянсах, безпекових та оборонних конфігураціях, перспективи світової енергетики та зміни в глобальних ланцюгах постачань.
1. Перегрупування – зміна альянсів (Realignment – shifting alliances)
Велика війна, що почалася після восьми років тліючого конфлікту, спричинила появу трьох груп держав: які підтримали Україну; які стали на бік РФ; які не приєдналися до якоїсь із перших двох груп, прагнучи мінімізувати ризики.
Держави ЄС швидко відреагували масштабними санкціями та діями проти Росії. Незважаючи на певну фрагментацію, зокрема через ліміт цін на нафту або небажання Німеччини надсилати Україні танки, європейський блок зберіг єдність у своїй відповіді на війну.
Велика Британія відзначилася особливо сильною риторикою та військовою підтримкою України, що можна розглядати як очевидне просування стратегії «Глобальної Британії».
Передбачувано Путіна підтримали Сирія та Білорусь, які очолюють Башар аль-Асад та Олександр Лукашенко. На новий рівень вийшли тактичні й стратегічні відносини РФ з Іраном.
Під час голосування на Генеральній Асамблеї ООН резолюції із засудженням агресії Росії утрималися 35 країн. Серед тих, хто відмовився підтримати якусь одну сторону конфлікту, три держави Британської співдружності – ПАР, Пакистан та Індія, а також найбільші зростаючі держави Індо-Тихоокеанського регіону (ІТР) – Китай, Індія та Індонезія. І лише кілька урядів ІТР – Сінгапур, Південна Корея та Японія – рішуче підтримали Україну.
Такий розклад зруйнував сподівання Заходу на те, що Азія підтримає «заснований на правилах порядок». Відкинувши західний підхід до конфлікту як «битви між силою і правом», більшість азійських держав обрали прагматичний підхід до відносин з РФ.
Водночас частка держав Африки, які утрималися від осуду дій РФ, становила 51 %, що фактично засвідчило повернення до дипломатичних практик періоду холодної війни.
Заслуговує на увагу активність Туреччини. Зокрема, посередництво в укладанні зернової угоди, створення гуманітарної бази для обміну полоненими, намагання організувати мирні перемовини, надання згоди на розблокування вступу Фінляндії та Швеції до НАТО – усе це виводить Туреччину до ліги великих дипломатичних гравців.
2. Безпека – перенос ліній (Security – redrawing the lines)
Більшість сусідніх із РФ держав переконалися в тому, що побоювання регіональних амбіцій Росії не були безпідставними. Натомість Франція та Німеччина, на думку британських експертів, виявилися неготовими до нових геополітичних реалій у регіоні – дії РФ примусили їх вдатися до різкої переоцінки рівня національної безпеки та європейських оборонних перспектив.
Війна РФ проти України уможливила і пришвидшила процеси, які раніше здавалися нереальними: прискорене отримання Україною статусу кандидата у ЄС протягом трьох місяців; бюджет Європейського фонду миру в сумі 2,5 млрд євро був використаний для підтримки оборони України; прагнення Фінляндії та Швеції стати членами НАТО, що переважило острах «антагонізації» Росії.
Посилення ролі НАТО в забезпеченні європейської безпеки здобуло двопартійну підтримку в США, що, однак, не варто сприймати як належне після президентства Д. Трампа. Причиною є усвідомлення, що нехтування європейською безпекою матиме негативний вплив на значно ширший безпековий контекст, зокрема стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Стійкість України та широкі санкції, уведені проти Росії, забезпечили «живу симуляцію» реакції, з якою може зіткнутися КНР внаслідок вторгнення на Тайвань. Це, зрештою, може вплинути на плани Китаю.
Відмічається принципово новий технологічний рівень ведення воєнних дій. Поряд зі змінами в архітектурі безпеки Європи, неспровоковане воєнне вторгнення Росії в Україну спричинило новий тип інформаційної війни, унікальне поєднання можливостей кібербезпеки НАТО та мотивованої української «кіберармії».
Практикується особливо широке використання розвідки з відкритими джерелами (OSINT). Так, використовуючи можливості супутникових зображень, смартфонів і соціальних медіа, українські Сили оборони створили розгалужену стійку мережу опору. Зазначається, що наявне безпрецедентне використання безпілотних апаратів.
3. Ядерна зброя – ризик повернення (Nuclear weapons – risks return)
Росія регулярно погрожує ескалацією та застосуванням ядерної зброї проти держав НАТО. І хоча ці загрози не нові, питанням залишається ступінь їх достовірності та реакція Заходу. Така «тактика залякування» виглядає ефективною. Саме із ядерними погрозами РФ пов’язана певна стриманість у підтримці України. Проте Заходу варто зосередитись на реальному стані ядерного потенціалу Росії, а не звертати увагу на «риторичну піну» на російському ТБ.
Ще одним тривожним сигналом у широкій стратегії залякування РФ є «гра» з безпекою ядерної енергетики України (захоплення та обстріли Запорізької АЕС), чутки довкола підриву «брудної бомби», що є особливо загрозливим з огляду на трагічний досвід Чорнобильської катастрофи.
Однак, якщо війна справді стосується «проєкту імперської спадщини» Путіна та спроби повернути українську територію під його контроль, то створення непридатної для життя пост’ядерної пустки не має «стратегічного сенсу».
4. Енергія та продовольство – підживлення кризи (Energy and food – fuelling the crisis)
Росія та Україна є світовими постачальниками енергоносіїв, продуктів харчування та добрив, тому війна, розпочата першою проти другої, спричинила перебої та зміни в ланцюгах постачання на глобальному рівні.
Найбільш фундаментальним кроком було те, що Європа прийняла рішення позбавитися залежності від російського викопного палива. Диверсифікуючи джерела та шляхи постачання, Європа одночасно прискорює перехід до відновлюваної енергетики. У планах ЄС до 2030–2035 рр. – повна декарбонізація енергетичного сектору. Подібні плани Заходу мають дещо неочікувані геополітичні наслідки. Зокрема, африканські держави раптом виявилися «привабливими» для Заходу, а залежність від Китаю щодо джерел відновлюваної енергії (до 70 % сонячних панелей) зумовила прийняття політичних рішень (Закон про зниження інфляції (IRA) у США, Промисловий план «Зеленої угоди» ЄС тощо) стосовно запровадження власного виробництва таких джерел.
Росія робила ставку на те, що її енергоносії залишалися «недоторканними» під час політичних криз у період холодної війни (радянське вторгнення в Афганістан). Проте ринки енергоносіїв докорінно змінилися завдяки тому, що були підписані нові угоди, зросла кількість відновлюваних джерел енергії, а споживачі почали усвідомлювати динаміку та крихкість глобальної мережі постачання.
Також зазначається, що порушення глобальних харчових ланцюгів призвело до зростання цін на продукти до історичних максимумів. Це спричинило кризу вартості життя як у розвинених країнах, так і в країнах, які розвиваються. Російська зернова блокада загрожувала створити гуманітарну катастрофу в окремих країнах, адже, наприклад, 85 % держав Африки залежать від імпортної пшениці. Всесвітня продовольча програма (ВПП) засвідчує: продовольча криза залишається безпрецедентною за своїми масштабами, тому що кількість людей, які потерпають від голоду, у десять разів більша, ніж п’ять років тому.
5. Росія держава-ізгой (Russia the pariah state)
Рішення Путіна про повномасштабне воєнне вторгнення в Україну стало величезною спекуляцією, яка, проте, успіху не принесла. Навпаки, цим рішенням він поставив свій режим під загрозу, відкинувши Росію назад із позицій, які вона посідала.
Сила та масштаб безпрецедентних економічних санкцій, запроваджених Заходом, виявилися більшими, ніж очікували в РФ, піддавши випробуванню ідею «фортеця Росія». І хоча остання досягла короткострокових здобутків від завищених цін на газ та енергію, санкції успішно вразили серце російської фінансової системи, істотно обмеживши простір для маневрів. Посилили цей тиск власні рішення тисяч компаній: від Apple до McDonald’s.
Приблизно один трильйон доларів США – такі втрати Росії, причому значна частина з цих коштів опинилась у Великій Британії як у «притулку для брудних грошей», зумовивши у всьому світі чергову кампанію боротьби з відмиванням фінансів.
Російський військовий міф зруйновано – план швидкої «спеціальної військової операції», проведеної «ефективною» армією, зазнав краху внаслідок серйозних поразок, величезних втрат особового складу та озброєння, нестачі боєприпасів і військових помилок.
Ключовою помилкою стало те, що РФ недооцінила добре організований, надмотивований український опір, та озброєну новітньою військовою технікою, яку надав Захід, армію, навчену ефективно її застосовувати.
Але й швидка ліквідація найсучасніших боєздатних елементів російських сухопутних сил не означає повного знищення російської армії. Навіть після завершення нинішніх бойових дій в Україні сусідам Росії потрібно буде остерігатися російського повітряного та військово-морського потенціалів та її готовності до військового застосування непідготовлених сил і всіх наявних матеріальних засобів.
Щодо майбутнього Росії, то існує невелика ймовірність позитивних змін із появою там реформаторських сил, хоча вірогіднішим є розпад країни на низку державних утворень. Проте є сумніви щодо неминучого краху режиму, оскільки російська влада чудово справляється з придушенням протестів, посилюючи режим репресій.
6. Нова Україна – нові надії (A new Ukraine – new hopes)
Жорстокий напад Росії на Україну завдав великої шкоди її громадянам, але також об’єднав країну в небачений раніше спосіб. Незважаючи на те, що приблизно 14 млн людей були переміщені, а інфраструктура країни, її енергетичні й транспортні мережі піддаються постійним ворожим атакам, Україна продовжує функціонувати.
У доповіді згадано президента України: Володимир Зеленський за рік цієї війни сприймається як уособлення «єдності та непокори», «шановане обличчя європейської ліберальної демократії» та лідер на кшталт В. Черчилля («Churchillian» wartime leader).
Героїчний опір України прив’язує її до ЄС і НАТО. Попри те, що питання майбутнього членства України в НАТО часто дипломатично відкидається, Європа в знак солідарності надала Києву статус кандидата у ЄС, допустивши набуття повноправного членства протягом кількох років.
Будь-яке припинення вогню без виведення російських військ з окупованих територій не задовольнить Україну, яка прагне завдати агресору військової поразки на своїй території.
7. Міжнародне право – розриваючи правила (International law – ripping up the rulebook)
Блокування резолюцій Ради Безпеки ООН через накладання Росією вето свідчить про те, що будь-яка спроба цього органу віддати РФ під Міжнародний кримінальний суд (МКС) матиме подібний результат. Тому дискусії про створення нового спеціального трибуналу щодо злочинів агресії викликають жвавий інтерес і можуть мати практичне втілення.
Багато подій, пов’язаних із російською агресією проти України мають безпрецедентний характер для міжнародного права і правосуддя: Міжнародний кримінальний суд отримав найбільшу в історії державну заяву про відкриття розслідування; Рада ООН з прав людини розпочала власне розслідування нападів РФ на цивільних осіб та цивільну інфраструктуру; Росія вийшла з Європейської конвенції з прав людини та інших договорів Ради Європи.
Міжнародне співтовариство прагне зберегти правові важелі впливу в ситуаціях порушення територіальної цілісності та національного суверенітету. Свідченням цього стало знакове рішення Генеральної Асамблеї ООН від 26 квітня 2022 р. щодо відповідальності постійних членів Радбезу ООН за використання права вето і напрями його подолання.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД
Список використаних джерел:
[1] The European Parliament. What Think Tanks are Thinking. EU security, defence and foreign policies. Briefing, February, 2023. URL: https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/BRIE/2023/739364/EPRS_BRI…
[2] Chatham House, The Royal Institute of International Affairs. Seven ways Russia’s war on Ukraine has changed the world. Chatham House. 20 February, 2023. URL: https://www.chathamhouse.org/2023/02/seven-ways-russias-war-ukraine-has…