27 березня 2012 року в Національному інституті стратегічних досліджень відбулося п’яте сесійне засідання Робочої групи «Перспективи співробітництва України та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки» Національного Конвенту України щодо ЄС на тему «Виконання судових рішень як складова права на справедливий суд», що здійснюється Національним інститутом стратегічних досліджень спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень у партнерстві з Дослідницьким центром Словацької асоціації зовнішньої політики (м. Братислава) за підтримки Словацького фонду розвитку (Slovak Aid).
У засіданні Конвенту взяли участь Голова Державної виконавчої служби України, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заступник Міністра юстиції, судді Конституційного Суду та адміністративних судів, науковці, в тому числі зі Словаччини, представники адвокатського середовища та громадянського суспільства, що посприяло різнобічному висвітленню проблем та конструктивній дискусії щодо шляхів їх вирішення.
Заступник Директора Інституту В. М. Яблонський відкрив засідання Конвенту і привітав його учасників, підкресливши цінність існування такої платформи для обміну думками та обговорення важливих питань, серед яких на даний час є і виконання судових рішень як складова права на справедливий суд.
Завідувач відділу державної правової політики О. М. Руднєва у своїй доповіді зазначила, що право на справедливий суд займає основне місце у системі цінностей демократичного суспільства. Однак забезпечення такого права без належного виконання судових рішень не можливо у повному обсязі. Наведені доповідачем статистичні дані про стан виконання судових рішень свідчать про те, що, попри низькі позитивні досягнення, державна виконавча служба поки що не може забезпечити право кожного на своєчасне й повне виконання судових рішень, а тому ця проблема потребує якнайшвидшого розв’язання. У зв’язку з цим присутнім було запропоновано побудувати дискусію навколо питань, висвітлених у тезах – рекомендаціях, підготовлених Робочою групою Конвенту «Перспективи співробітництва України та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки», що стосувалися таких важливих питань як: належне асигнування з державного 
бюджету виконання рішень, де відповідачем є держава; статус Державної виконавчої служби та можливість запровадження інституту приватних виконавців; порядок розподілу коштів виконавчого збору; невиконання судових рішень у пенсійних та інших соціальних спорах, а також запровадження відповідальності держави в цілому за затягування та невиконання судових рішень; скасування мораторіїв, що зупиняють виконавче провадження тощо. І насамкінець, О. Руднєва наголосила на тому, що проблема виконання судових рішень як складова права на справедливий суд вимагає суттєвого доопрацювання як на законодавчому рівні, так і на рівні правосвідомості кожного.
Голова Центру Політико-правових реформ І. Б. Коліушко висловив глибоке занепокоєння тривалою невирішеністю проблем у цій сфері та підтримав зміни законодавства щодо зарахування коштів виконавчого збору у повному обсязі до держбюджету, оскільки це усуває можливості різних зловживань. Однак, на його думку, неможливим є подальше посилення незалежності ДВС, оскільки на даний час вона і так має всі інституційно можливі засоби забезпечення незалежності (ДВС є ЦОВВ, де Голова і заступник призначається Президентом).
В. В. Лутковська, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, розкрила проблемні питання, що існують у сфері виконання Україною рішень ЄСПЛ, вирішення яких потребує внесення змін до законодавства та зміни судової практики, що є тривалим процесом. Також Валерія Володимирівна наголосила на необхідності створення дієвого механізму виконання судових рішень, де відповідачем є держава. Однією з таких спроб був законопроект № 9721 «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який було відхилено через певні недоліки. Разом з тим він запроваджував систему автоматичного виконання рішень суду, коли боржником є держава, що є надзвичайно важливим.
Заступник Міністра юстиції України Д. М. Ворона повідомив, що на даний час Мін’юст разом з ДВС обговорюють питання надання державним виконавцям доступу до баз даних, що значно пришвидшить та покращить рівень виконання судових рішень.
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Л. В. Трофімова у своєму виступі наголосила, що ефективним механізмом щодо протидії тривалого невиконання судових рішень є узагальнення судової практики з питань пов’язаних з виконанням судових рішень. Як наслідок, використання судом першої інстанції узагальнених аналітичних і статистичних матеріалів суттєво допоможе правильно вирішити клопотання, що стосуються виконання судових рішень.
У свою чергу Голова Державної виконавчої служби України Г. В. Стаднік у своєму виступі звернув увагу на низку важливих системних проблем, які вимагають термінового вирішення. Зокрема, удосконалення Державної виконавчої служби потребує вжиття таких заходів: необхідність заохочення державних виконавців забезпечувати ефективне виконання судових рішень; підсилення гарантій незалежності державних виконавців від зовнішнього втручання; гарантування безпеки державних виконавців під час виконання ними службових обов’язків; вироблення ефективних механізмів виконання судових рішень як національних судів, зокрема у справах проти держави, так і рішень Європейського суду з прав людини; покращення добору кадрів до Державної виконавчої служби. Доповідач також зазначив, що положення, яке передбачає поступову демонополізацію державної діяльності в сфері виконання рішень суду та передбачення можливості передачі функції виконання рішень приватним виконавцями, на сьогодні має сумнівний характер. Доцільнішим є покращення вже існуючої системи, оскільки один лише факт запровадження інституту приватних виконавців ніколи не стане фактором гарантованого виконання судових рішень.
Т. Лалік, науковий співробітник кафедри конституційного права юридичного факультету Братиславського університету імені Коменіуса, поділився досвідом Словаччини у сфері виконання судових рішень. Так, рішення виконуються приватними виконавцями, яким держава передала ці функції та наділила певними правами, поклавши на них обов’язок по забезпеченню виконання рішень суду. Ця практика досить ефективно працює у Словаччині, де основною проблемою залишається відтягування виконання судового рішення через його перегляд вищими інстанціями.
Доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Української академії банківської справи НБУ С. В. Щербак поділилась думкою науковців, які вивчають виконавче провадження. Так, виконавчий процес є складовою юридичного процесу і є самостійним видом юридичного процесу, так само як і кримінальний процес, цивільний процес, адміністративний процес та ін.
Член-кореспондент Національної академії правових наук України О. Н. Ярмиш підтримав думку про необхідність наукових розробок у цій сфері, а також запропонував провести соціальний експеримент: запровадити на обмеженій території альтернативну виконавчу службу, яка б діяла паралельно із державною. Таке моделювання доцільно застосовувати в даний час, коли також змінюється кримінально-процесуальне законодавство.
Під час дискусії з приводу виконання масиву рішень щодо соціальних виплат представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини В. М. Яценко висловив позицію, що рішення суду не може вважатися виконаним, коли виконавче провадження закрито, але рішення не виконане фактично, наприклад, людина не отримала коштів.
Суддя Конституційного суду України В. М. Кампо у своєму виступі наголосив, що специфічна роль Конституційного Суду України полягає в тому, що він шляхом офіційного тлумачення Конституції та законів України може запобігти потенційній загрозі порушення прав і свобод людини. Тому на сьогодні рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання. Невиконання рішень і недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність, передбачену статтею 70 Закону України «Про Конституційний Суд України». Дана норма в цьому законі існує з моменту його прийняття, однак досі не прийнято спеціального закону, який урегулював би питання забезпечення виконання рішень Конституційного Суду, передбачав відповідальність за їхнє невиконання. Безперечно, спеціальний закон, котрий визначав би порядок виконання рішень Конституційного Суду та відповідальність посадових осіб за ігнорування цих рішень, сприяв би зміні ситуації на краще, бо невиконання рішень Конституційного Суду – це насамперед порушення конституційного порядку та дискредитація інституту конституційного контролю як обов’язкового атрибута правової держави. Також Кампо В.М. підкреслив, що на сьогодні судді в Україні залишаються у полоні юридичного нормативізму, однак вже слід переходити до нового світогляду, що базується на ідеології природного права й заснованих на ньому цінностей.
Представник благодійної організації «Центр комерційного права» В. І. Данішевська поділилась напрацюваннями цієї неурядової організації щодо шляхів покращення системи виконання судових рішень в Україні. По-перше, на її думку, потрібно усувати саму причину масових звернень до судів замість того, щоб збільшувати штат судової гілки влади і виконавчої служби, а також унеможливити прийняття судами суперечливих рішень або рішень, які не можуть бути апріорі виконані. Також важливу роль відіграє створення механізму, який би мотивував виконувати рішення судів добровільно у приватних спорах. По-друге, пані Данішевська підтримала запровадження системи приватних виконавців з відповідною відповідальністю, гарантіями, повноваженнями і підзвітністю Міністерству юстиції.
Науковий консультант судді Конституційного суду України В. Г. Перепелюк звернув увагу присутніх на те, що сьогодні зустрічаються непоодинокі випадки, коли рішення суду неможливо виконати з тієї причин, що колегіальний орган не збирається, тому дане питання потребує нагального вирішення шляхом зміни як матеріальних, так і процесуальних норм.