Обговорюючи події на сході або дискутуючи з приводу "формули Штайнмаєра" та можливого порядку денного майбутньої зустрічі у Нормандському форматі, ми маємо пам’ятати про решту складових конфлікту. Насамперед – про його гуманітарний вимір.
Йдеться про зусилля держави, які спрямовані на відновлення довіри з боку тих громадян України, які стали заручниками на тимчасово окупованих територіях.
Одним з ключових питань у цьому контексті є доступність української освіти.
За умов гібридної війни "освітні ініціативи", які реалізуються на території ОРДЛО та в Криму за всебічної підтримки Росії, є потужним арсеналом "зброї". Він застосовується з метою "всебічного" включення тимчасово окупованих територій до російського культурного контексту.
Наслідки можуть бути довгостроковими та непередбачуваними.
Українська політика в гуманітарній сфері має вибудовуватися з урахуванням цих ризиків.
Чому це критично важливо?
З початку російської агресії минуло вже п’ять років. В перші класи у так званих "ДНР-ЛНР" можуть піти діти 2013 року народження, усе дитинство яких пройшло в умовах збройного конфлікту та окупації.
Є ризик, що школу закінчать підлітки, які не вивчали ані української мови, ані історії України. Росія веде справжню боротьбу за їх "серця та розум". Поле битви – освіта.
Лише кілька прикладів.
РФ активно інтегрує студентів та викладачів так званих "ДНР-ЛНР" у свій загальний освітній простір. Більш того, у невизнаних "республіках" це проголошено стратегічною метою.
У Криму освіта з перших часів анексії була трансформована за російськими зразками: прийняті нові учбові програми, запроваджене "перенавчання" вчителів, введене п’ятибальне оцінювання, критично зменшені можливості вивчати українську мову.
Історія України на півострові не викладається взагалі.
У так званій "ДНР" випускникам вишів видають не тільки "місцеві" дипломи, але паралельно – й російські.
Наприклад, та "частина" Донецького університету, котра не переїхала до Вінниці, розвиває зв’язки з університетом Ростова-на-Дону.
Окреме питання – зміст шкільної та вищої освіти. Пропагандистські інструменти використовуються на повну потужність: підручники з історії розповідають про "народ Донбасу".
Українська історія – лише епізод, решта матеріалу присвячена Росії.
Додайте до цього майже тотальну мілітаризацію освіти на окупованих територіях. Шкільні програми з патріотичного виховання, які були ухвалені в 2015 році, чітко наслідують однойменні державні програми РФ.
Повний текст статті: life.pravda.com.ua
Юлія Тищенко
завідувач відділу етнонаціональних досліджень, реінтеграції та розвитку громадянського суспільства НІСД
Фото: flickr.com