23 грудня 2011 р. в Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбулося засідання «круглого столу» на тему «Економіка України в 2011 році: здобутки і ризики післякризового розвитку», в ході якого були розглянуті особливості сучасної моделі економіки України, ризики і виклики розвитку економіки України в контексті цілей модернізації, орієнтири та пріоритети реформування економіки у післякризовий період.
У заході взяли участь посадові особи органів державної влади, експерти, представники наукових установ та неурядових організацій та засобів масової інформації.
Відкрив обговорення запропонованої тематики перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло. Він представив основні положення доповіді «Післякризовий розвиток економіки України: засади стратегії модернізації», в якій пропонується аналітичний доробок Інституту щодо поступу подальших модернізаційних процесів у країні, посталих проблем розвитку та формування державної політики в наступному році.
Я. Жаліло відзначив, що завершивши півторарічний період спаду, економіка України другій рік поспіль продовжує демонструвати позитивну динаміку зростання. Охарактеризувавши основні джерела економічної динаміки України у 2011 році, Я. Жаліло підкреслив, що зростання відбувається на тлі збереження стабільності основних макроекономічних показників. Помірні показники інфляції та курсова стабільність обумовили певне пом’якшення у 2011 р. монетарної політики.
Водночас він зазначив, що стабільність банківської системи у посткризовий період значною мірою була досягнута за рахунок консервативної кредитної стратегії банків в умовах жорстких регулятивних вимог з боку НБУ, підвищеної схильності до мінімізації ризиків, орієнтації на інвестування в державні цінні папери замість розширення кредитування реального сектора. НБУ змушений балансувати між потребою стимулювання економічного відновлення та необхідністю збереження стабільності у фінансовій сфері, абсорбуючи відносно надлишкові кошти з банківської системи. Перетікання коштів з банківського сектору у державний сектор економіки шляхом поширення державних запозичень звужує мультиплікативний ефект модернізаційних процесів, які відбуваються в рамках реалізації відповідних бюджетних програм.
На тлі позитивної макроекономічної динаміки та грошової і валютно-фінансової стабільності в 2011 р. спостерігалася тенденція до подолання дисбалансів між доходами та видатками в системі державних фінансів.
Разом з тим, за оцінками Я. Жаліла, спостерігається поступова «реанімація» основних рис докризової моделі економічного розвитку. Хоча зміни, що відбулися у міжнародних фінансових відносинах у кризовий період, вже напевне не дозволять припуститися настільки критичного накопичення суперечностей, як це відбулося в українській економіці на середину 2008 р., докризова модель зберігає значну волатильність економіки та надмірну чутливість до коливань світової кон’юнктури.
Триваюче економічне зростання парадоксальним чином поєднується з наростанням негативних суспільних очікувань щодо майбутнього української економіки. Певною мірою такі очікування продиктовані нестійкістю світової економічної динаміки, досить наочним «демонстраційним ефектом» фінансових негараздів провідних країн ЄС та відповідними песимістичними прогнозами провідних міжнародних фінансових установ. Проте, на переконання Я. Жаліла, перш за все поясненням цьому є поширення інституційної кризи, яка полягає в різкому зниженні дієвості контрольних та регулюючих функцій держави, «замиканні» управлінських інституцій на вирішення проблем власного становлення та перебудови, різке зростання на перших етапах трансакційних витрат на оволодіння новими управлінськими процедурами. Інституційна криза різко негативно впливає на спроможність до реалізації модернізаційної стратегії.
Я. Жаліло окреслив основні пріоритетні напрями реформ у 2012 р., серед яких продовження регуляторної реформи та створення сприятливого регуляторного середовища для підприємництва, створення стимулів для модернізації структури економіки та зростання національної конкурентоспроможності, реформування земельних відносин та сфери аграрного виробництва у зв’язку з підготовкою до впровадження повноцінного ринку землі, модернізація соціальної політики.
Аналітична доповідь.
Презентація виступу Я.А. Жаліла.
Ігор Макаренко, директор Інституту еволюційної економіки, підняв питання про доцільність використання «технічного» макроекономічного прогнозу з нижчим пороговим значенням. Він акцентував увагу на монетарному регулюванні і зазначив, що застосування досвіду використання таких інструментів розвинутими країнами не обов’язково буде дієвим у вітчизняних умовах. Тому варто розглядати потенціал післякризового регулювання у інноватиці рішень, відсутності типових шаблонів. І. Макаренко наголосив на необхідності визначення саме певних точок зростання та прикладання монетарних інструментів. Він навів приклади розвинутих країн, повторення практики яких через неспівмірність розвинутих і розвинутих ринків несе економічну загрозу «зупинки руху капіталу» пропорційну масштабу неспівмірності таких ринків.
Долучаючись до обговорення, Володимир Сіденко, головний науковий співробітник відділу моделювання економічного розвитку Інституту економіки та прогнозування НАН України, зосередився на особливостях посткризового періоду розвитку, відмінного від «класичних» випадків. Він відзначив існування структурної та інституційної криз світового економічного устрою. Система світового господарства трансформується, тому поєднання таких крих протікатиме у латентному стані, спричиняючи внутрішній тиск на економіки країн світу і приводячи до збереження істотної невизначеності. Зокрема, В. Сіденко навів порівняння темпу зовнішніх запозичень і «ножиць» чистого експорту України, що вказує на зростання ризиків спрацювання кризових явищ, подібних до «грецького» сценарію. Крім того, він наголосив на непомірному борговому навантаженні наступного року, що за умов збереження існуючої практики адміністрування звузить можливості економічного зростання і гальмуватиме його динаміку. Якість розвитку інститутів у країні, наголосив В. Сіденко, суттєво погіршилася – у сфері захисту прав власності, у податковій сфері та інших, підкресливши необхідність докорінного перегляду параметрів та умов розвитку підприємницького середовища.
До питання фінансових потреб країни звернувся Олег Устенко, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера. На його переконання, борги України (приблизно 40 % ВВП) необхідно скорочувати будь-якими засобами, оминаючи традиційну реструктуризацію, оскільки наступного року вартість зовнішніх запозичень для нашої країни непомірно зросте. Водночас, часовий люфт управлінських дій практично вичерпаний, а існуючі монетарні та фіскальні інструменти (крім певних резервів) вже не спроможні чинити вирішальний вплив на економічну ситуацію, зовнішня залежність національної економіки продовжує зростати. Поміж тим, на думку О. Устенка, економічне зростання в економіці збережеться на рівні 3,5 %. О. Устенко порівняв загальноекономічну ситуацію в країнах світу, що демонструє поступовий спад загальноекономічних показників. Тобто, на його переконання, виявляються ознаки нової економічної кризи чи затяжної стагнації, обумовленої борговими зобов’язаннями держав і домогосподарств. Єдине на чому варто зупинитися уряду в цих умовах, наголосив він, це цілковитий прагматизм і технократизм у формуванні державних видатків.
Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків, повернув обговорення від розгляду монетарних інструментів, зокрема поведінки НБУ, до загальної характеристики розвитку економічної ситуації під кутом зору джерел позитивного темпу відновлення економіки. Він наголосив, що озвучені висновки і власні напрацювання Асоціації вказують на повторення практично всього спектру поведінки економіки передкризового періоду, особливо 2008-2009 років. Причиною цього, на його думку, є надмірно викривлена структура національного ринку і тенденційні характеристики економіки (подібно до передумов кризи у Греції). У цьому зв’язку, О. Сугоняко навів показові цифри по галузях та сферах економічної діяльності, рівня валютних резервів і платіжного балансу тощо. Крім того, виступаючий згадав післякризову практику європейських і українських фінансових установ, акцентував увагу на значній диспропорції у доходах між економічними агентами (великими, середніми і малими підприємствами), що нейтралізувало ефект масштабу для фінансових установ на початок поточного року. Таким чином, відбулося зростання тіньового валютного ринку та прихованої неліквідності банківських установ.
Окремо О. Сугоняко запропонував ілюстрацію поточної ситуації з динаміки грошової маси у обігу та кредитними зобов’язаннями держави і громадян. За його висновками, вражаюча різниця між цими показниками загострює побоювання про здатність української економіки до самопідтримання взагалі, навіть у випадку позитивних процесів її відновлення.
Володимир Бодров, завідувач кафедри управління національним господарством Національної академії державного управління при Президентові України, відзначив, що для України (і для інших держав) доступ до фінансових ресурсів постійно обмежується, проте на суспільному рівні декларується широкий спектр реформ, які є значними і важливими, проте їх одночасна реалізаціє є не завжди виправданою. Зокрема, набула розмаху інституційна криза, що приводить до того, що реалізація значної частини заходів щодо реформування не завжди знаходить свого адресата і виконавця. Це зводить ефективність реформ до надмірних ресурсних витрат. Державний інтервенціонізм, на його думку, не використовується належним чином, системні інституційні реформи державного управління наражаються на інституційні пастки, які у системі органів державної влади мають наслідком корупцію. Натомість спроби зруйнувати ці механізми поверховими заходами руйнує існуючу господарську систему, проте не пропонує нічого їй на зміну. Таким чином, підкреслив В. Бодров, система породжує ще більш складні для руйнування тіньові механізми. Тому першочерговим, на його переконання, є визначення інституційних акцентів і певних концентрованих реформ.
Павло Гайдуцький, директор Інституту стратегічних оцінок, раднику Президента України, продовжив тему обговорення з оцінки значення платіжного балансу для економіки країни в кризовий період. Він звернув увагу на значне виснаження української економіки в кризові та посткризові роки, зростання нових передкризових очікувань. Таке виснаження найяскравіше відбилося у банківському секторі на противагу домогосподарствам і реальному сектору економіки. При цьому, незначний «успіх» домогосподарств і підприємств повністю знівельовується разючою нерівномірністю в розподілі фінансових результатів діяльності підприємств. Тому, з його точки зору, враховуючи накладання поточних зовнішніх чинників, передбачити позитивний макроекономічний результат функціонування економіки у наступному році стає значно складніше.
Водночас, П. Гайдуцький звернув увагу на процес реалізації реформ. Він підкреслив, що для України з її «відкладеними» до цього часу реформами темп робіт має бути істотно вищим. Тобто не варто орієнтуватися на провідні країни і, можливо, навіть на сусідів. У інших країнах таких «відкладених» реформ значно менше, що дозволяє досягати їм більших результатів при здійсненні приблизно однакових обсягів антикризових робіт. Принциповим і вирішальним, на його думку, є розкриття інноваційного ресурсу саме управлінської реформи, оскільки в існуючих формах держава і надалі не встигатиме за зростаючими загрозами.
Підсумовуючи, Я. Жаліло зазначив, що попередні роки фахівці Інституту як і учасники обговорень стверджували про загрози відновлення попередньої докризової моделі економіки Україні і, відповідно, наростання ризиків нової хвилі економічної кризи. Сьогодні, зазначив він, це вже можна констатувати. Тут, на його думку, залишається фахова дилема вибору між позитивним і негативним сценарієм, підходом тощо. Ключовим залишається вироблення механізмів, що за будь-якого підходу уникатимуть чи долатимуть суперечності розвитку економічної системи.