20 березня 2013 р. в Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбувся «круглий стіл» на тему «Національні проекти в стратегії економічної модернізації України».
У заході взяли участь посадові особи органів державної влади, експерти, представники наукових установ, неурядових організацій та засобів масової інформації.
Відкрив засідання перший заступник директора НІСД Ярослав Жаліло. Він зазначив, що порушена тема безпосередньо стосується Інституту як установи, яка покликана сприяти ефективному запровадженню стратегічного програмування і стратегічного управління в Україні. Я.Жаліло наголосив, що практику національних проектів було започатковано саме як один із механізмів стратегування у процесі модернізації, проголошеної у 2010 році. На сьогоднішній день, розуміючи, що національні проекти це новаторський і незвичний для вітчизняної управлінської практики механізм, виправдання очікувань зі встановлення його ефективності потребує значного часу. З іншого боку, у процесі адаптації цього механізму до вітчизняної управлінської практики відбувається природний процес спроб і помилок, які потребують осмислення і врахування для подальшого розвитку системи управління. Тому, наголосив Я.Жаліло, на сучасному етапі важливо зробити певні висновки і сформулювати низку суттєвих пропозицій і рекомендацій щодо того, як налагодити систему національних проектів у подальшому.
Зі вступним словом виступив голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України Владислав Каськів. Він відзначив, що НІСД стояв у витоків формування самої ідеї національних проектів поряд із ініціативами Комітету економічних реформ ще понад два роки тому. В.Каськів зупинився на основних етапах розвитку ідеї національних проектів, зазначивши, що у операційній площині національні проекти реалізуються не більше одного року. Виступаючий окремо зупинився на розкритті алгоритму вибору і схвалення національних проектів від внесення пропозицій, затвердження пропозицій, складання техніко-економічних обґрунтувань, формування проектної групи до пошуку приватних інвесторів і залучення відповідного бюджетного інвестування. В.Каськів запропонував учасникам круглого столу звітні матеріали за результатами роботи Держінвестпроекту протягом усього часу його функціонування і адміністрування національних проектів.
В.Каськів акцентував увагу на тому, що практично кожен національний проект спрямований на створення тієї чи іншої нової індустрії (галузі) в Україні. Як показовий приклад, він навів роботу над національним проектом будівництва індустріальних парків і мережі сміттєпереробних заводів. Також доповідач коротко охарактеризував кожен національний проект.
Я.Жаліло презентував основні положення аналітичної доповіді «Національні проекти в стратегії економічної модернізації України», підготовленої до засідання круглого столу.
На презентовані результати дослідження відреагував В.Каськів. Він погодився із слушністю викладених у доповіді висновків, включаючи критичні. На доповнення він зазначив, що національні проекти – це гнучкий «живий» механізм, що постійно корелюється, модернізується і повністю відкритий до нових ідей і побажань. Водночас, за його словами, протягом двох років функціонування національних проектів на них не було витрачено жодних бюджетних коштів, оскільки всі сьогоднішні результати роботи агентства є наслідками співпраці із приватними партнерами (крім фінансування «іміджевих» заходів). Окремо В.Каськів зупинився на використанні механізму державно-приватного партнерства з огляду на профільний закон, який мав відіграти роль своєрідного «драйвера» для національних проектів. Доповідач констатував його недієвість за відсутності низки підзаконних актів щодо його імплементації, на сьогодні.
Відповідаючи на запитання учасників засідання, В.Каськів констатував, що агентство не має вичерпних повноважень щодо генерування національних проектів, оскільки ця функція покладається на Комітет економічних реформ,. Тобто Держінвестпроект може виявляти певні ініціативи, проте рішення щодо конкретних проектів не приймає.
Зокрема, В.Каськів розповів про реалізацію національного проекту «Повітряний експрес» в частині задіяння механізму концесії. Він повідомив, що фактичний стан і домовленості із залученням одного інвестора (Ексімбанку Китаю) і одного підрядника (китайської будівельної компанії) дістався агентству «у спадок», тому свою роботу щодо перетворення цього проекту у концесійну форму агентство здійснюватиме поза процесом будівництва шляхом введення до проекту партнера-концесіонера після оцінки здійснених підрядником робіт по завершенню будівництва.
Юрій Гусєв, директор департаменту національних проектів Держінвестпроекту, доповів про загальні результати і проблеми, що виникають при реалізації національних проектів в Україні, а також власним баченням трансформації національного проектування з метою підвищення його ефективності в Україні.
У своїй доповіді Ю.Гусєв акцентував на тому, що національні проекти постали з ініціатив Президента України і отримали значне нормативно-правового супроводження та підтримку від Кабінету Міністрів України. Він коротко охарактеризував сучасну систему національного проектування в Україні від моменту виникнення ідеї до організації процесу проектними групами. Крім того, Ю.Гусєв ретроспективно представив ступінь впровадження перспективних, на його переконання, підпроектів у структурі національних проектів (відроджене скотарство, нове життя, індустріальні парки та інші).
На думку Ю.Гусєва, виникає і низка проблем. Основною серед них він вважає проблему міжвідомчої координації, на вирішення якої Держінвестпроект пропонує створення нових адміністративно-наглядових структур і встановлення пріоритетності проектів на залучення приватних інвестицій, зокрема завдяки державно-приватному партнерству. Він відзначив, що вже визначено п’ять ключових пріоритетів серед національних проектів: енергетика, сільське господарство, якість життя, олімпійська надія та інфраструктура. Поряд з цим, доповідач зупинився на трьох стратегічних критеріях реалізації національних проектів: стратегічний фокус, сталий розвиток і безпека інвестицій. Відповідно на сьогодні національні проекти умовно поділені на проекти першої, другої і третьої лінії у процесі здійснення.
У продовження дискусії слово взяв З.С.Варналій, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень. Він зупинився на питанні проникнення практики національних проектів у стратегію модернізації та проблеми з її формулюванням у сьогоднішніх умовах. У цьому контексті, З.Варналій підкреслив, що говорячи про вдосконалення системи національних проектів як елементів стратегії модернізації не варто забувати про саму стратегію, яка потребує ширшого горизонту дискусії – про порушення питання стратегічного планування розвитку країни узагалі. І вже потім знайти там місце для національних проектів як довгострокових інструментів. З.Варналій відзначив, що, незважаючи на існування політичної програми економічних реформ, через відсутність стратегічних орієнтирів розвитку країни відбувається постійна зміна пріоритетів розвитку підприємницького середовища і, відповідно, погіршення інвестиційних очікувань. Це, у свою чергу, прямо відбивається на національному проектуванні.
Окремо виступаючий звернувся до проблеми державно-приватного партнерства взагалі і в національному проектуванні зокрема. Як зазначив З.Варналій, роль національного бізнесу часто зводиться до ролі об’єкта в інвестиційних процесах, коли інтереси бізнесу нехтуються, що унеможливлює досягнення значного ефекту від співпраці держави і бізнесу. Він наголосив, що у випадку підпорядкування інтересів бізнесу інтересам держави відбувається процес зростання рівня корупції у країні, а від зростання корупції зростає тінізація економіки. За таких умов, підкреслив виступаючий, складно говорити про високу успішність національних проектів.
З.Варналій назвав ключові, на його думку, проблеми, що перешкоджають реалізації потенціалу національного проектування: недосконалість нормативно-правової бази; нестабільність регуляторної політики; відсутність ініціативності державної влади; нерозвинутість фінансової підтримки; відсутність механізмів розподілу функцій і ризиків. При цьому чинниками вирішення таких проблем він вважає такі: інституційну підтримку участі приватного інвестора у реалізації суспільних національних проектів; прозору діяльність органів державної влади щодо обґрунтування перспектив співробітництва; заснування єдиних підходів до застосування партнерства – витрат, доходів і ризиків. Урахування всього перерахованого, на думку З.Варналія, сприятиме стратегічному розвиткові України та застосування національних проектів.
Ігор Шумило зазначив, що необхідно чітко визначити проблеми і перешкоди в реалізації національних проектів і на підґрунті такого аналізу надати рекомендації для подальшого вдосконалення механізмів їх реалізації.
Далі до дискусії долучився Сергій Яременко. Він звернув увагу на те, як приймаються рішення щодо вибору національних проектів. При цьому він зазначив, що в сучасному форматі будь-який з наведених національних проектів не має модернізаційного довгострокового складника, оскільки вони переважно орієнтуються не одноразові комерційні угоди з придбання певної технології.
Василь Федюк, директор департаменту інвестиційної політики та регіонального розвитку Держінвестпроекту, зазначив низку управлінських і кадрових вад, які виникали на початку запровадження національних проектів. Виступаючий закликав присутніх експертів долучатися до аналітичного забезпечення діяльності національного проектування у рамках створеної Держінвестпроектом громадської ради.
Олександр Любіч, завідувач відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики Академії фінансового управління Міністерства фінансів України, навів досвід Росії щодо залучення державних гарантій і реалізації державно-приватного партнерства. Він запропонував Держінвестпроекту сформулювати до уряду ініціативу щодо певного зарезервованого строкового пакету державних гарантій для підкріплення функціонування національних проектів.
Не оминув увагою цю тему Анатолій Даниленко, заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАН України. Він зупинився на основній причині, яка стримує реалізацію програм і проектів – брак ресурсного забезпечення, що виникає внаслідок фрагментарності державних програм. У цьому контексті, А.Даниленко зупинився на проблемах фінансової системи України і недоліках існуючого галузевого управління. Тому, на його переконання, говорити треба про дійсно масштабні проекти, тобто необхідно обрати декілька пріоритетів, таких як нарощування експорту, імпортозаміщення. Щодо фінансових питань А.Даниленко запропонував подумати над можливостями створення і функціонування державного банку розвитку. При цьому він зазначив, що пропоноване запровадження державних гарантій не виправдає себе, оскільки в Україні не існує механізму повернення державних гарантійних коштів під час реалізації програм і проектів. Насамкінець, А.Даниленко запропонував розглянути можливість створення вузької робочої групи з вироблення концепції трансформації національних проектів на основі напрацювань НІСД.
Віталій Пилипів, провідний науковий співробітник ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», звернув увагу на територіальний аспект обговорюваної проблеми. Він наголосив, що існують неактивні невикористовувані ресурси територіальних громад. Особливо, на його думку, різноманітні форми використання місцевими територіальними громадами природних ресурсів (наприклад їхньої застави, спільної розробки та подібне) матиме ефект формування ініціатив «знизу» у проектному управлінні на регіональному рівні.
Ірина Клименко, завідувач відділу зовнішньоекономічної політики НІСД, зауважила, що ще на еиапі виникнення ідеї національного проектування виникали побоювання перетворення національних проектів у звичайні комерційні інвестиційні проекти, розпорошення їх на різні сфери тощо. Нажаль, більшість з тих побоювань справдилися навіть більше ніж їх очікували ініціатори такої практики. Відтак за її словами сьогодні знову порушується питання про адекватність змісту національних проектів та їхнього фактичного втілення.
Завершуючи засідання "круглого столу" Я.Жаліло зауважив, що експерти НІСД намагалися агрегатувати і узагальнити досвід реалізації національних проектів в Україні. Важливим у цьому контексті є здійснення певного методологічного зрушення у розумінні національних проектів. Він зазначив, що варто говорити про обмежену кількість парасолькових проектів, що дозволить забезпечити ефективність витрачання коштів. І в рамках таких проектів інвестори мають відчувати не стільки опіку і співучасть держави, скільки прогнозованість пріоритетів її розвитку.