Круглий стіл "Підвищення екологічної культури суспільства – дієвий механізм вирішення екологічних проблем"

Поділитися:

Uchast29 листопада 2012 р. в конференц-залі Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) відбулося засідання "круглого столу" "Підвищення екологічної культури суспільства – дієвий механізм вирішення екологічних проблем". В обговоренні взяли участь представники органів державної влади, політичних партій, міжнародних та неурядових організацій, науковці та аналітики, представники засобів масової інформації.

 

Список учасників.

 

Засідання відкрив радник директора Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Качинський. У вступному слові він відзначив, що тема, винесена на обговорення, є надзвичайно актуальною. Добробут нашого суспільства безпосередньо пов'язаний з природним середовищем, а стан його залежить від ставлення до природи самих людей. Якщо проаналізувати низку публікацій, що з’явилися останнім часом, як зарубіжних, так і наших авторів,  то можна констатувати, що все людство опинилося перед лицем глобальних екологічних проблем, які визначатимуть не тільки політичну, військову, але й геополітичну ситуацію. Коли природні ресурси стають джерелом майбутніх військово-політичних конфліктів, підвищення екологічної культури суспільства, яке передбачає не тільки етичні, моральні обов’язки кожного з нас, а й суспільств, держав і людської спільноти взагалі, є вкрай важливою.  Питання екологічної культури повинні розв’язуватися в тріаді екологічне виховання, освіта та наука. Екологічна  культура повинна формуватися на усіх освітніх етапах. Питання екологічної безпеки набуває ваги безпеки особи, суспільних груп, національної безпеки. У цьому контексті, за словами А. Качинського, особливого значення набуває обговорення проблем екологічної культури з метою  визначення напрямів та ефективних механізмів для її формування. 

 

UchastЗавідувач відділу техногенної та екологічної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Скалецький.

Критичний стан навколишнього середовища, загрози людині, суспільству, державі, людству у екологічній сфері не залишають сумнівів щодо необхідності докорінного перегляду форм взаємодії людини і природи. За оцінками ООН збитки, що наносяться довкіллю  до 2050 року можуть досягти цифри $ 28,6 трлн.

Про те, що відносини людини і природи не є оптимальними свідчать катастрофічні екологічні наслідки техногенних надзвичайних ситуації останніх років (Японія, Айка, Саяно-Шушенська ГЕС, Мексиканська затока, тощо) та втрати, яких зазнає людство від них. 

Декларування принципу панування людини над природою,  споживацьке ставлення до неї, ідеологічний тиск, нераціональне природокористування призвело до викривлення суспільної свідомості в аспекті сприйняття питань екологічної культури та екологічної безпеки.

В свідомості українського народу міцно закріпилася міфологема про надзвичайні природні багатства України, про практично невичерпні можливості «багатої та родючої української землі», про надзвичайно сприятливі для економічного розвитку держави запаси корисних копалин та можливості для необмеженого видобутку.  Такі стереотипи колективної свідомості призводять до нехтування питаннями екологічної безпеки в усіх царинах суспільного життя.

Загострення екологічної ситуації в Україні, масштаби негативного, деструктивного антропогенного впливу на навколишнє середовище, соціум та людину зокрема зобов’язує державу та суспільство формувати нову державну екологічну  політику, запроваджувати ефективний механізм її забезпечення на глобальному, національному та регіональному рівнях.

Неможливо вирішити ці проблеми лише технологічними новаціями, впровадженням ресурсо-енергозберігаючих технологій, заходами з охорони природи і законодавчим та нормативним регулюванням.

В Україні є нормативна база, відповідні владні структури, природоохоронна громадськість, екологічні партії і на кінець виділяються чималі кошти на природоохоронні заходи, однак ситуація принципово не змінюється на краще і навіть не стабілізується.

Причиною катастрофічного погіршення екологічної ситуації є насамперед низький рівень екологічної культури суспільства. Формування екологічної культури, як найважливішого фактора забезпечення екологічної безпеки держави, визнається як пріоритетний напрямок діяльності багатьма міжнародними організаціями та провідними державами світу. Це ж задекларовано і у національному природоохоронному законодавстві.

Логіка розвитку цивілізації підносить питання формування в контексті загальнолюдської культури екологічної культури до рангу домінантних, таких, що визначатимуть суспільно-політичне життя ХХІ століття.

Ніякі досягнення науки і техніки не можна назвати високоморальними, якщо вони завдають шкоди мільйонам людей і всій біосфері. Тому нам конче необхідна екологічна культура та мораль,  яка повинна визначити і об’єднувати в одне ціле освіту, творчість, науку і практику.  Екологічна культура є однією з засад безпечного майбутнього нашої унікальної планети, прогресу людства і щастя кожної людини.

Формування екологічної культури в умовах соціоекологічних трансформацій є не простим процесом, але водночас надзвичайно важливим.  На формування екологічної культури впливає багато чинників: суспільна свідомість, екологічне мислення, освіта, політико-правова база,  діяльність екологічних організацій та засобів масової інформації (ЗМІ),  моніторинг соціоекологічного балансу.  До переліку зазначених показників можна додати також і такі: екологізація всіх сфер життєдіяльності суспільства  (економіка, політика, право, освіта), об’єктивне висвітлення екологічної ситуації та прийняття раціональних рішень щодо її поліпшення, високий рівень відповідальності за екологічну політику як на індивідуальному, так і на суспільному рівнях, вміння суспільства адаптувати власні потреби до природних реалій.

Отже, при формуванні екологічної політики  в світі і в Україні значна роль відводиться екологічній культурі, на яку зазвичай покладається завдання сприяти  такому глобальному процесу, як переорієнтація людини (людства) на планетарні цінності: збереження ресурсів живої та неживої природи. Разом з тим, у багатьох міжнародних організацій, країн (в Україні теж) є досвід використання культури як реального механізму попередження екологічних і еколого-техногенних проблем. Мова йде про Концепцію культури безпеки. Цей досвід заслуговує на більш широке розповсюдження.

Не слід забувати, що український спосіб життя, традиції, українська ментальність значною мірою обумовлені землеробською культурою та мальовничою українською природою. І через формування екологічної культури, виховання підростаючого покоління та відновлення історичної пам’яті ми повинні відродити генетичну любов нашого народу до рідної землі.

Які необхідні першочергові завдання мають бути поставлені, яким шляхом та за допомогою яких інструментів вони мають бути вирішені, хто має виступити головними акторами формування екологічної культури суспільства – відповіді на ці запитання ми на цьому засіданні, сподіваюсь, спробуємо почути.

 

Голова Народної екологічної партії Валентин Сердюк відмітив, сьогодні обговорюється питання, що є найважливішим для нашого суспільства. На превеликий жаль сьогодні втрачено основи культури, відсутні найпростіші умови для проявів екологічної культури.  Сьогодні необхідно формувати екологічну свідомість усіх верств населення, включаючи владні структури. В. Сердюк відмітив, що усі гілки влади, політичні партії, громадськість повинні зайнятись цим важливим питанням – формуванням екологічної культури.

 

UchastЗаступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Іван Заєць наголосив на тому, що в новітній історії України екологічний рух точкою кристалізації національної культури на базі екологічного руху наприкінці 80- на початку 90 років. Нині  провідні держави світу освоюють стратегії сталого розвитку, адже нині лімітуючим  розвиток людської цивілізації капіталом є природній капітал, адже зрозуміло, що розміри планети скінчені.  В умовах, коли обмежуючим ресурсом є природній капітал, слід змінювати ідеологію його використання. Людство усвідомило цю проблему, тому і поставило на порядок денний питання про сталий збалансований розвиток, для забезпечення якого треба підготувати саму людину, сформувати певний рівень культури, який би працював в цьому напрямку. Провідним чинником формування екологічної культури в Україні крім освіти має стати національний звичай, національна традиція. Українцям завжди було властиве високе природо шанування, що відбилося не тільки в  повір’ях, прислів’ях, українському мистецтві. Не можна виховати сьогодні людину з високою екологічною культурою, якщо вона не опирається на національні традиції, звичаї, які формувався тисячоліття на цій території, бо ці звичаї формувались на перетині діяльності людини і природи.

Світ, коли говорить про екологічну культуру – ставить завдання навчати своїх громадян, дітей, державних службовців не тільки імперативам екологічного мислення, але й культурологічного мислення. І. Заєць відмітив, що на національному політичному рівні в нашій країні практично не працює комісія зі сталого розвитку, відсутня стратегія сталого розвитку, немає тієї головної точки на яку має орієнтуватися наша освіта. Крім того відсутня міжвідомча координація та стимулювання новітніх розробок у цій сфері.

І. Заєць наголосив на необхідності прийняття в нашій державі стратегії сталого розвитку та на її основі розробки стратегії екологічної освіти. Необхідно активізувати співпрацю з міжнародними інституціями та імплементувати їх документи у нашу політику, у наше законодавство, практичну діяльність. Такі кроки дозволять отримати дієві інструменти для розвитку не тільки української нації, але й всієї цивілізації.

 

Завідувач відділу суспільних проблем сталого розвитку ДУ “Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України” Віра Куценко відмітила, що взагалі екологічна культура виконує певні функції – регулятивну, пізнавальну, прогностичну, світоглядну. Вона нагадала, що за висловами Сухомлинського: «Людину виховує людина, тому вихователям необхідно почати з себе». В. Куценко наголосила, що екологічна освіта має бути неперервною і виховання починати треба навіть не з дошкільних закладів, а з сім’ї.

 

UchastКоординатор проекту «Енергетика та навколишнє природне середовище» UNDP Сергій Волков зазначив, що основна проблема для України це не законодавство, а відсутність концепції сталого розвитку. С. Волков також відмітив, що на жаль, в Україні державний сектор та політичні партії питання формування екологогічної культури не визнають пріоритетними. Дещо краще ситуація виглядає в корпоративному секторі, про що свідчить членство   великих і середніх підприємств та корпорацій в Глобальному договорі ООН, відповідно до якого учасниками виділяються великі кошти на екологізацію своїх підприємств, і на виховання екологічної свідомості.

 

Доцент кафедри загальної екології та безпеки життєдіяльності Національного університету біоресурсів і природокористування України Володимир Боголюбов відмітив необхідність впровадження елементів екологічної культури системно в усі екологічні науки. Зокрема, забезпечити доопрацювання та реалізації концепції екологічної освіти, як дієвого механізму формування екологічної культури.

 

Голова Національного екологічного центру України Ярослав Мовчан зупинився на загрозах антропогенного навантаження та інструментах і заходах формування екологічної культури, від якої істотно залежить стан екологічної безпеки. Він відмітив, що екологічний імператив має стати базовою ідеєю суспільства. Серед першочергових завдань щодо вирішення проблем формування екологічної культури Я. Мовчан відмітив екологізацію освіти, що потребує прийняття закону «Про екологічну освіту», який має передбачити процес формування екологічної культури на усіх рівнях освітнього процесу. Також Я. Мовчан наголосив на необхідності відновлення дії Закону України «Про екологічну експертизу».

 

Докторант національної академіії державного управління при Президентові України Геннадій Рябцев наголосив на необхідності удосконалення законодавчого поля. В існуючому законодавстві наявні певні суперечливості, зокрема, це стосується неузгодженості Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та «Енергетична стратегія України на період до 2030 року», відмітив Г. Рябцев. Основною причиною цього є відсутність єдиної стратегії соціально-економічного розвитку, яка б узгоджувала усі стратегічні документи.

 

Завідувач лабораторії гігієни атмосферного повітря та оцінок ризику ДУ "Інститут гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзеєва НАМН України Олена Турос відмітила, що екологічна культура є невід’ємним елементом загальної культури. Зупинившись на проблемах  України у сфері довкілля та недбалого ставлення до навколишнього середовища, вона наголосила на доцільності використання досвіду інших країн щодо формування екологічної свідомості населення. О. Турос акцентувала увагу на необхідності перегляду та удосконалення існуючої законодавчої бази в Україні; перегляду методичних засад, стосовно формування екологічної культури та вибору конкретних інструментів для цього. Вона також відмітила важливість застосування моделі партнерства, яка передбачає участь усіх верств суспільства в процесі формування екологічної культури.

 

UchastДоцент кафедри АС та ІТС Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Василь Бєгун наголосив на тому, що сучасний стан навколишнього середовища вимагає формування нової поведінки суспільства у сфері виробництва, споживання та природокористування. Визначальна роль у вирішенні цього завдання відводиться освіті. З огляду на те, що екологічна освіта в Україні проводиться на безсистемній основі, необхідно вжити невідкладні заходи щодо впровадження концепції «Екологічної освіти» (2001 р.). В першу чергу, це стосується введення в навчальні програми середніх і вищих навчальних закладів економічного спрямування екологічних дисциплін. Також В. Бєгун відмітив необхідність доопрацювання і затвердження Концепції сталого розвитку України та стратегії освіти для сталого розвитку.

 

Головний спеціаліст відділу екологічної політики міністерства економічного розвитку і торгівлі України Ганна Ільченко ще раз наголосила на необхідності прийняття програмного документу щодо сталого розвитку в Україні.