23 грудня 2010 року в Національному інституті стратегічних досліджень відбулася презентація результатів експертного опитування «Шляхи правового врегулювання актуальних етнополітичних проблем інтеграції кримських татар в українське суспільство». В обговоренні взяли участь представники органів державної влади, неурядових організацій, науковці та аналітики.
Список експертів, що взяли участь в опитуванні.
Відкриваючи засідання, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко наголосив, політика Української держави ґрунтувалася і ґрунтується на Конституції та законах України, що засновані на ліберальних європейських цінностях, які передбачають пріоритет прав і свобод людини. Ця політика досить послідовно реалізовувалась, незважаючи на наявні проблеми. Особливого характеру вони набули у такому регіоні як Кримський півострів. У цьому регіоні етнічні українці становлять меншість населення, до його складу крім етнічних росіян входять також кримські татари, болгари, німці, вірмени та багато інших національностей. На півострові наявна потужна мусульманська громада. Проти частини населення у часи тоталітарного режиму Йосипа Сталіна було скоєно страшний злочин – депортація за етнічною ознакою. Кримські татари були піддані репресіям як народ.
Україна з перших років своєї незалежності здійснила низку кроків з подолання наслідків цього злочину. Водночас недостатні економічні можливості держави, неефективність і корумпованість її інститутів, перехідний період становлення української державності не могли не відбитися на ефективності вирішення проблем кримських татар, захисту їх прав як громадян та як спільноти. Проблема інтеграції кримських татар в українське суспільство зберігає комплексний характер. Ми усвідомлюємо, що це дорога з двостороннім рухом – наскільки кримські татари йдуть цим шляхом, настільки це і завдання України – рухатись назустріч частині свого населення.
Базовим інструментом держави є право – правові засоби врегулювання існуючих етнополітичних проблем. Шукаючи способи забезпечення оптимального врегулювання, ми звернулися до ідеї експертного опитування, яке б допомогло з’ясувати позиції основних фахівців з таких важливих питань як визначення статусу кримських татар, статусу осіб, депортованих за національною ознакою. Величезна правова проблема Курултаю та Меджлісу як представницьких органів кримськотатарського народу, існування яких як впливових суспільних інституцій є реальним фактом, але їх діяльність не передбачена українським законодавством. Мабуть це саме той випадок, коли законодавство мусить оформлювати існуючі суспільні відносини. Важливою і складною є проблема статусу кримськотатарської мови, відновлення історичної кримськотатарської топоніміки на території Автономної Республіки Крим.
О. Литвиненко згадав обставини розгляду питання про топоніміку Криму під час підготовки Рішення Ради національної безпеки і оборони України з приводу суспільно-політичної ситуації в Автономній Республіці Крим, яке було ухвалене 2006 року. Рішення передбачало підготовку пропозицій щодо відновлення історичних назв. Водночас, відповідно до законодавства України, питання зміни географічних назв розглядаються Верховною Радою України за пропозиціями органів місцевого самоврядування. Стало очевидно, що кримські органи місцевого самоврядування не виявили у той час відповідного бажання. Цікаво було б подумати, як у межах ліберальної парадигми вирішити це питання, яке є конкретним випадком більш широкої проблеми – забезпечення прав відносної меншості за умов небажання більшості йти на зустріч.
Отже предметом обговорення буде широке коло важливих правових проблем щодо врегулювання етнополітичних відносин в Автономній Республіці Крим.
Фахівцями НІСД було проведено експертне опитування щодо основних питань інтеграції кримських татар в українське суспільство, винесених на обговорення учасників зібрання. Основні результати дослідження виклав у своєму виступі завідувач відділу етнополітики та внутрішньополітичної безпеки НІСД, д.політ.н. Максим Розумний.
Президент Центру близькосхідних досліджень Олександр Богомолов зазначив, що у представленій доповіді окреслене основне коло проблем інтеграції кримських татар в українське суспільство. Серед них наявні речі, які можна назвати базовими потребами, а є питання, що належать до сфери ідеологічного оформлення цих базових потреб, що необхідно розрізняти. Серед питань практичної площини базовою потребою є відшкодування злочину. Ключовою проблемою кримських татар є те, що це спільнота, яка зазнала злочину проти людства – ціла група зазнала втрат у своїх правах за ознакою етнічної ідентичності. У суспільстві відсутнє повноцінне розуміння обсягу цього злочину і його наслідків.
З цього випливають ті нагальні завдання, які сьогодні постають, зокрема, перед тими, хто приймає політичні рішення, і хто приймає законодавчі рішення. На часі давно стоїть питання повноцінного морального відшкодування за ті страждання, які зазнала ця група. Навколо цього у суспільстві триває дискусія.
Насправді йдеться про колективний злочин проти цілої спільноти. Подібний до таких злочинів як Голокост проти єврейського народу, наприклад. Тут не йдеться про конкретних осіб, а про цілу групу – це треба покласти за основу. Депортація мала наслідки "ураження" у правах протягом багатьох років, аж до заборони повернення. Бо, наприклад, право на свободу пересування і вибір проживання було обмежене. Наслідком цього злочину стала низка інших злочинів.
Першочерговим є окреслення обсягу і значення цього злочину, а наступним – питання відшкодування. Інші питання, повернення топоніміки зокрема, могло б стати відповіддю на цю потребу. Серед базових потреб, визначених в теорії конфліктів, є загальновизнана базова потреба в ідентичності. Людина має право на ідентичність. Питання морального відшкодування повинне виходити з того, що саме на підставі ідентичності ця група була переслідуваною. Зокрема, відновити право на ідентичність у повному обсязі. До цього належить і питання топоніміки. Тобто ідентичність цього регіону, ідентичність цієї групи є частиною однієї і тої самої проблеми. Необхідно думати, яким чином виносити це і яким чином реформувати українське законодавство таким шляхом, щоб були враховані саме питання відновлення історичної свідомості та історичної пам’яті. Такі питання не можуть бути вирішені на рівні місцевих громад і у тому форматі, що передбачає наявне законодавство. Тут має бути національне законодавство. Можна було б зібрати всі ці питання: морального відшкодування, визнання факту депортації, юридичної кваліфікації факту депортації, всіх її наслідків, які поширюються на всі покоління у цій групі та заходи морального відшкодування (відновлення топоніміки, статусу кримськотатарської мови тощо).
Радник директора НІСД Борис Парахонський акцентував увагу на тому, що існують певні колізії стосовно морального або будь-якого іншого відшкодування репресованим народам. Виникає питання: А хто має бути суб’єктом такого відшкодування? Хто здійснив цей злочин? Коли відбулася депортація кримських татар, Крим належав Російській Федерації. У правовій площині Україна не є спадкоємцем Радянського Союзу. І якщо державні органи України визнають необхідність такого відшкодування, то Україна, водночас, визнає себе спадкоємицею тоталітарного комуністичного режиму. Якщо повернутися до питання статусу кримськотатарського народу, то воно вирішується історично: адже цей народ фактично існує і ставить перед собою саме завдання політичного самовизначення і політичної самоорганізації. Курултай це не тільки громадське об’єднання, а й політичне, яке намагається брати участь у системі організації влади на своїй території. У цих питаннях наші українські політики можливо не зовсім правильно зорієнтовані.
По-перше, вони виходять з того, що кримськотатарський етнос один серед інших національних меншин, а не є чимось особливим, а репресовані представники кримських татар такі ж самі репресовані, як і всі інші постраждалі від тоталітарного режиму. Але кримські татари ніколи не погодяться з іншим підходом, ніж той, коли їх ідентичність визнається як ідентичність окремого народу.
На думку голови Ради УНЦПД, керівника програм розвитку громадянського суспільства Юлії Тищенко, результати представленного дослідження цікаві, але передбачувані. Ми повинні шукати відповіді не заради якихось юридичних колізій – як от: «Чи є Україна спадкоємицею СРСР?», а заради вирішення актуальних проблем. Для цього потрібна, у першу чергу, політична воля. Воля, якої до останього часу бракувало. Наприклад: 22 грудня була ухвалена концепція соціально-економічного розвитку Криму. Це дуже важливий документ, але у ньому також бракує конкретики. Питання, що стосуються облаштування кримськотатарського народу, просто відсутні у цьому документі.
При спілкуванні з кримськими чиновниками складається враження, що всі розмови 10-15-річної давності потрібно починати знову. Ці надзвичнайно важливі питання обговорювалися багато разів і років поспіль. Таке питання як закон про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою вже давно перезріло. Адже у Верховній Раді котрий рік лежить зареєстрований законопроект. Є відповідна оцінка Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин, у якій все написано і щодо компенсацій, і щодо категорій осіб, котрі можуть підпадати під відповідний закон.
Якщо торкатися питання топоніміки, то існує дуже радикальний проте дієвий законопроект, внесений до розгляду у Верховній Раді депутатом О. Донієм. Прийняття такого закону призвело б до остаточної десталінізації, декомунізації кримської землі. Так само, при відсутності політичної волі, так і залишаються невизначеними питання статусу Меджлісу і Курултаю кримськотатарського народу. Це стосується і закону про корінні народи, у якому можливо нам самим визначити і перелік корінних народів України, і їх права на ресурси у тому чи іншому регіоні. Адже основна колізія кримського питання міститься не стільки у політичних речах, а саме у ресурсно-економічних проблемах. Все це потребує поглибленого діалогу між усіма сторонами.
Заступник директора НІСД Василь Яблонський зазначив: часто чуємо думки, що всі злочини проти кримськотатарського народу вчинив тоталітарний комуністичний режим, а сучасна демократична Україна не повинна нести відповідальності за ці злочини. Крім того, у нас існує надзвичайно демократична Конституція, яка апріорі гарантує всім представникам національних меншин усі права громадян України. Згідно з такою логікою ми можемо висувати певні претензії і до Російської Федерації як правонаступниці СРСР. Але наскільки конструктивним є такий шлях? Очевидно, поки ми не визнаємо хоча б моральної відповідальності нашої держави перед кримськотатарським народом, до тих пір не будуть визнавати і наші, загальноукраїнські проблеми.
Експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Беліцер висловила сподівання, що проведене експертне опитування матиме певні наслідки для вироблення державної політики, що вкрай необхідно. Акцентувала на необхідності більш значного і суттєвого розширення кола експертів, включно з тими кримськими експертами, які брали участь у "круглому столі" "Питання міжнародної допомоги Україні у розв’язанні проблем інтеграції кримськотатарського народу" 16 грудня 2010 року. Саме таким чином можна знайти ресурс для цих вкрай необхідних відшкодувань, які знаходять розуміння у міжнародній спільноті. Хоча суто символічне звернення до Росії та країн СНД має бути вироблено, але без будь-яких ілюзій, що це принесе якісь матеріальні результати.
Н. Беліцер також звернула увагу на специфічність теми щодо питання прав, статусу і визначення корінних народів. Питання "що таке корінні народи" було настільки ґрунтовно піднято не тільки на експертному рівні, а й з залученням депутатського корпусу, представників Кабінету Міністрів наприкінці 90-их років, у діяльності Українського центру незалежних політичних досліджень, у серії таких досліджень Юлії Тищенко, що здалося – внаслідок цього досягнутий певний рівень розуміння і сучасної обізнаності. Проте ці питання залишаються поза увагою правозахисної спільноти України.
Н. Беліцер наголосила на значимості проведення аналізу міжнародного досвіду та сучасних підходів, міжнародних нормативно-правових документів у цій сфері. Зокрема, відзначила, що визначення, яке міститься в Конвенції Міжнародної організації праці, було визнане застарілим саме через його невідповідність реальній ситуації, а тому – замінене Конвенцією "Про корінні народи і народи, що ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах" № 169. Згодом, Генеральна асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав корінних народів. Відтак, гострою постає проблема нерозробленості вітчизняного законодавства для вирішення проблем інтеграції кримських татар в українське суспільство. Залишається кримськотатарська спільнота також політично не реабілітованою.
Експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології Денис Кирюхін звернув увагу те, що наявне експертне зібрання з обговорення проблеми інтеграції кримських татар в українське суспільство свідчить, що 20 років праці держави щодо облаштування кримських татар значною мірою були невдалими, і державна політика щодо певних моментів була невдалою. Залишається проблема інтеграції, і ціла низка соціально-економічних та етнополітичних проблем. А отже, є сподівання, що проведена робота дасть поштовх до переосмислення та доопрацювання саме державної політики щодо інтеграції кримських татар.
Д. Кирюхін наголосив на необхідності переосмислення, з одного боку, принципів, а з іншого – практики реалізації державної політики щодо кримських татар. Зокрема, на необхідності вироблення більш злагодженої співпраці органів державної влади та органів місцевої влади щодо реалізації програм інтеграції кримських татар, а також постійний контроль над їх реалізацією та результативністю. Останніми роками такої злагодженої системної роботи, з постійним контролем, з інфлексибільністю програм інтеграції кримських татар не проводилось.
Питання переосмислення принципів державної політики, відзначив Д. І. Кирюхін, повинне ґрунтуватися на зміні акцентів проблем інтеграції кримських татар з етнополітичної площини на соціально-економічну. Політика щодо кримських татар має також ґрунтуватися, відповідно до європейського досвіду, на принципах лібералізму, цінності визнання прав людини. Відтак, питання соціально-економічного характеру повинні висуватися на перший план. Саме соціально-економічна неінтегрованість не дає кримським татарам відчути себе повноцінними членами українського суспільства, що підтверджується даними соціологічних досліджень Центру. Так, на відміну від слов’янського населення, кримські татари відчувають, що в них менше можливостей добитись якогось значного соціального статусу, отримати житло тощо. Отже, вони відчувають щодо себе менше соціальних можливостей власної самореалізації, ніж інші етноси.
Політика щодо кримських татар має також бути зорієнтована до тих завдань, що стоять перед Українською державою. Зокрема щодо позицій "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики": євроінтеграції, адаптації законодавства та вивчення європейського досвіду – що повинно враховуватись. А цей досвід свідчить, що мабуть не варто робити так багато наголосу на політичних правах певного етносу. Ми можемо говорити про політичні права громадян, тобто акцентуація на громадсько-правових позиціях, а не етносу як певного суб’єкта певного політичного процесу.
Європейський досвід свідчить про необхідність лібералізації та акцентуванні саме на права людини. У цей спосіб деякі питання взагалі відпадають, а на перший план виходять питання соціально-економічні. Наприклад, досить показовою є відповідь на питання дослідження Центру: "Якби ви змінювали місце проживання, куди б вони поїхали?", на відміну від інших народів – жителів Криму, лише 1 % готові виїхати за межі Криму. Це є показником, що кримські татари не відчувають себе інтегрованими в цілому в українське суспільство. Мають бути збільшені програми з соціальної адаптації та збільшення соціальної мобільності. Таким чином можуть бути вирішені саме ці проблеми.
У ході дискусії слово взяв заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко, наголосивши на двох моментах. По-перше, він погодився із тезою, що головною проблемою української державної політики є те, що приймалися дуже позитивні державні рішення, але вони недостатньою мірою виконувалися. Зокрема, Укази Президента щодо Криму, прийняті 2006 р., були виконані, за різними оцінками, на 17 чи 19 %. Була величезна кількість відписок. І це ганьба і попередньої, і попередпопередньої влади. Це пояснюється наявністю серйозних груп, які не зацікавлені у вирішенні багатьох питань.
По-друге, сказав О. Литвиненко, йому важко погодитись із наголосом на соціально-економічному аспекті, бо важко розрізнити, де закінчується економіка, і де починається політика. Класичний приклад: облаштування кримських татар, що їх селили окремими поселеннями. Місцева влада їм виділяла ці землі з метою не допустити їх розселення у населених пунктах. Це призводило до зростання соціально-економічних проблем (водопостачання, працевлаштування тощо), що має суттєві політичні наслідки. І сьогодні ми маємо справу з суто політичними і навіть культурно-політичними проблемами.
Юлія Тищенко звернула увагу на те, що з ліквідацією Державного комітету у справах національностей та релігій виникла певна прогалина стосовно підготовки програм інтеграції кримських татар до українського суспільства. Станом на сьогодні, це одна програма і її вже закінчено. Стосовно нової, наскільки відомо з публічнх джерел, велись напрацювання, але зараз процес зупинився. Відповідні функції Держкомнацрелігій, на жаль, поки що нікому не передано. Є питання стосовно того, чи це буде Міністерство культури, чи це буде Міністерство регіонального розвитку. Хто має реалізовувати нову програму, ще не зрозуміло, тому вирішення і соціально-економічних проблем певною мірою може, так би мовити, "зависнути", і це необхідно враховувати.
Олександр Богомолов наголосив на тому, що Крим і належність до кримської землі є головною частиною ідентичності кримських татар. В їх груповій ідентичності наголос падає на "кримські", а не на "татари". Це питання складніше, аніж воно здається на перший погляд. Полишаються нез’ясованими остаточно питання термінів, формулювань, які необхідно відділяти від питань вирішення сутнісних потреб кримських татар.
Існує феномен "пострадянського легалізму", тобто впевненість багатьох у тому, що в разі написання і прийняття зараз необхідного закону одразу "наступить щастя". Досвід прийняття цілої низки законів і у незалежній Україні, і в усіх пострадянських державах доводить, що це не вирішує проблеми автоматично. З власної "польової" роботи знаю, що кримські татари переконані, що у разі визначення їх статусу як "корінного народу" одразу всі проблеми зникнуть. На моє переконання, потрібно виокремити, які є насправді нагальні проблеми, що їх необхідно розв’язувати вже сьогодні. Зокрема, треба визнати, що це народ, який зазнав злочину.
Денис Кирюхін зауважив, що стосовно питання відшкодування кримським татарам скоєного проти них злочину виникає подвійна проблема: як потрібно рахувати, до якої лінії поколінь конкретної людини, представника кримськотатарського етносу було вчинено злочин. Якщо ж підходити з точки зору злочину проти цілого етносу, то це нескінченне питання.
Олександр Богомолов запропонував розвести питання топоніміки і матеріального статусу, тобто, чи є людина постраждалою, чи ні. Слід вирішувати останнє, матеріальне питання "волюнтариським" методом: хто більше є нужденним, той більше і отримує, так само як житлові субсидії.
Наталія Беліцер, погоджуючись з п. Богомоловим щодо розділення питання ідентичності та матеріального відшкодування, зазначила, що без законодавчого закріплення це неймовірно важко здійснити. Окрім того, не будемо забувати, яка потужна зброя в руках усіх опонентів будь-якого відшкодування кримським татарам будь-чого. У пресі кримській абсолютно беззастережно використовуються висловлювання на кшалт "нелегітимний Меджліс", "злочинне угруповання", пропозиції знову депортувати кримських татар тощо. Все це на законодавчому рівні має бути визначено. Чому має бути у кримських татар статус "корінного народу"? Н.Беліцер нагадала визначення першого комісара ОБСЄ з питань національних меншин Макса Вандерстулла стосовно поняття "корінні народи": "…Корінний народ - це, як правило, народ, який не має власної державності". Це повною мірою стосується кримських татар і має бути враховано для забезпечення права хоча б на внутрішнє самовизначення, якщо держава не хоче, щоб претендували на більше.
Олександр Богомолов сказав, що він особисто і не "за", і не "проти" надання статусу "корінного народу" кримським татарам. На мою думку, треба підходити помірковано до цього питання. Аби від цього була користь. Зараз замість боротьби за конкретні інтереси, конкретні потреби починається боротьба за термін. І ця боротьба триває не тільки в Україні. Головна проблема в тому, що одна частина населення Криму має побоювання, що їх визнаватимуть "прибульцями" у разі визнання татар корінним народом.
Підсумки дискусії підбив головуючий О. Литвиненко. Він, зокрема, зазначив, що наявна дискусія доводить існування самої проблеми, нашу згоду із запропонованим порядком денним, і третій її підсумок – протиставлення двох умовних позицій. Перша – це пропозиція перешочергового вирішення тих проблем, які мають практичний сенс і можуть бути вирішені вже сьогодні, а друга – намагання вирішити всі питання у цілому і йти від цілого до конкретики.
Насамкінець О.Литвиненко подякував учасникам заходу за змістовну, цікаву, продуктивну дискусію, привітав з наступаючими святами, і побажав "щоб в наступному році нам вдалося хоч трішки просунутися у вирішенні нагальних проблем конкретних людей, спільнот і всього суспільства в цілому. Бо вирішуючи маленькі справи, ми насправді рухаємося до отримання глобальних переваг".