В Національному інституті стратегічних досліджень відбувся семінар з обговорення загроз національній безпеці у сфері внутрішньої політики. До участі в обговорені долучилися експерти – представники недержавних аналітичних організацій, викладачі закладів вищої освіти України, співробітники Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, а також співробітники центру внутрішньополітичних досліджень НІСД. Більшість дискутантів брали участь в експертному опитуванні, що його в лютому 2024 р. провів центр внутрішньополітичних досліджень НІСД у межах реалізації дослідницького проєкту «Аналіз загроз національній безпеці у сфері внутрішньої політики».
Важливо зазначити, що цьогорічне опитування проводили стосовно переліку внутрішньополітичних загроз, який сформували експерти в ході аналогічного опитування, проведеного НІСД за методом Delphi у 2023 р. Такий підхід дав можливість проаналізувати динаміку змін експертних оцінок, дослідити чинники та характер цих змін (з результатами експертного опитування 2024 р. можна ознайомитися в Аналітичній доповіді).
Метою проведення семінару було визначити та обговорити «точки вразливості» українського суспільства та системи державного управління, оцінити ризики їх використання рф з метою дестабілізації ситуації в країні.
Головними темами дискусії стали проблеми державного управління в умовах війни та пошук умов збереження довіри між суспільством та політичним керівництвом країни в ситуації обмеженої демократії.
Галина Зеленько (доктор політичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України) зазначила, що легітимність має два складники – формальний і неформальний. Формальний – це результати виборів, про які не йдеться до закінчення війни. Неформальний – це рівень довіри до влади. В Україні склалася негативна традиція низького рівня інституційної довіри. Початок війни це змінив, зокрема й тому, що керівництво країни продемонструвало суспільству, що заслуговує на довіру. Загалом рівень взаємодовіри в суспільстві зріс. Проте сьогодні ситуація вже змінюється. Частково внаслідок погіршення психологічного стану суспільства через тривалу війну. Частково – унаслідок слабкої обізнаності громадян про причини ухвалення органами влади тих чи тих рішень.
Особливості владної конфігурації в Україні під час війни створюють ще один блок проблем у цій сфері. Зменшення дисперсії повноважень має наслідком концентрацію відповідальності. Розв’язанням цього не може бути т. зв. уряд національної єдності. Цю ідею експертка назвала утопічною. На її думку, ми повинні шукати інших засобів посилення легітимності влади та зменшення політичної напруги через делегування повноважень і компетенцій.
Ведучи далі тему відсутності виборів під час війни як чинника внутрішньополітичних ризиків, експерти посіли солідарну позицію: відкладення виборів не має означати відсутності розуміння стратегії держави щодо перспективи проведення виборів. Ростислав Балабан (кандидат політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України) наголосив, що влада має випрацювати модель – на який час відкладено вибори, за яких умов вони можуть бути проведені. Цю модель треба обговорювати публічно, у парламенті, та роз’яснювати суспільству. Така політика зменшить сумніви та звинувачення в бік керівництва в авторитаризмі. Ірина Павленко (кандидат історичних наук, НІСД) додала, що вже сьогодні важливо визначити критерії, за досягнення яких стане можливим проведення виборів з огляду на зміни, яких зазнала Україна та українське суспільство внаслідок війни. Важливо вже зараз розпочати роботу із залученням громадськості, представників опозиційних фракцій та депутатських груп, експертів щодо внесення змін до Виборчого кодексу. Зокрема, варто розглянути перспективи запровадження дистанційних способів голосування.
Василь Козьма (доктор політичних наук, професор, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України) висловив думку, що не варто покладатися на суспільну думку, коли йдеться про виживання держави. У суспільства обмежена поінформованість щодо справжнього стану справ на фронті, як і немає чіткого розуміння про наявні резерви: «У нас є мирний план Зеленського, але немає розуміння реальних можливих сценаріїв закінчення війни. Імовірно, вони розробляються, але широкому загалу вони не відомі».
В’ячеслав Потапенко (доктор економічних наук, НІСД) відповів на це тим, що ні в США, ні в росії, ні в Китаю теж немає сценаріїв майбутнього: «Це не лише наша проблема, світ зайшов у зону турбулентності. Єдиний конкретний можливий сценарій негативного розвитку подій – Третя світова війна, яку насправді ніхто (включно з рф та КНР) не хоче».
Наталія Кононенко (кандидат політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України) звернула увагу учасників дискусії на те, що одним зі шляхів зменшення ризиків у внутрішньополітичній сфері (зокрема тих, що пов’язані із задоволенням суспільного запиту на фахову політику) є залучення науковців до процесів випрацювання рішень. Інакше не може йтися про доказову політику, якісне врядування та зростання довіри, а з ним і рівня легітимації, нестачу яких експертне опитування визначило як загрози. Науковці зі свого боку мають займатися не лише фундаментальними, але й прикладними, експериментальними дослідженнями.
Володимир Нагірний (кандидат політичних наук, НІСД) зазначив, що позиція експертної спільноти назагал збігається з позицією суспільства – це фіксують соціологічні дослідження. Зокрема, однаково оцінено ризики, пов’язані зі зниженням довіри до влади та владних інституцій, корупції, проблем, спричинених війною – руйнувань інфраструктури, демографічної кризи. На думку доповідача, це свідчить про те, що країна (попри важкий емоційний стан соціуму) раціонально сприймає внутрішньополітичні ризики. Коректний діагноз дає змогу владі обирати оптимальні інструменти для підвищення рівня стійкості України – як у боротьбі із зовнішньою агресією, так і для мінімізації внутрішніх загроз. Також В. Нагірний відзначив, що фахове обговорення проблем дає можливість передбачити, які саме точки вразливості спробує використати росія в намаганнях дестабілізувати ситуацію в Україні, і, відповідно, краще підготуватись до протидії ворогові.
Гліб Макаров (кандидат політичних наук, НІСД) відзначив, що деякі конфлікти на вертикалі суспільства і влади є інерційним явищем, тобто наслідком політики попередніх років. Так, суспільству багато років пропонували ідею професійної армії – і це був певний суспільний договір. Це важко переломити навіть успішною інформаційною політикою. Тому, коли під час війни виникла потреба в мобілізації, значна частина громадян відповіла на це антимобілізаційним рухом. Головною метою дослідження, проведеного НІСД, було виявити основні загрози для внутрішньої стабільності України. Але, на думку експерта, основні дестабілізаційні загрози з переліку тих, які може використовувати рф, пов’язані саме з фронтом. І це – демотивація громадян до спротиву агресорові, яка насамперед спричинена корупційними скандалами. Ці скандали ставлять перед людьми запитання: «За кого ми воюємо, за чиї фінансові інтереси?».
Другим блоком питань на семінарі стали проблеми у сфері державної інформаційної політики, зокрема в протидії російським ІПСО. Так, Євген Магда (кандидат політичних наук, директор Інституту світової політики, викладач КПІ імені Ігоря Сікорського) відзначив, що ті механізми й засади демократі (з усіма їхніми недоліками та недосконалостями), які вибудовувалися в Україні з 1991 р., сьогодні проходять випробування широкомасштабною агресією рф проти нашої держави. Одним з елементів цього випробування є когнітивний дисонанс, спричинений тим, що більшість наших співгромадян пам’ятає радянську пропаганду – вона робила світ чорно-білим, розділяючи його на дві частини: «наші» та «вороги». Натомість демократична незалежна Україна намагалася бути різноманітною. Проте в умовах війни таке різноманіття є шкідливим. Наш ворог натомість має чітко структуровану систему, де немає сумнівів і практично немає внутрішньої турбулентності. Експертне опитування НІСД та підготовлена за його результатами Аналітична доповідь, на думку Є. Магди, демонструють основні сфери загроз та ризиків у внутрішній політиці, що є важливим з огляду на очевидну неспроможність росії перемогти Україну винятково воєнним шляхом (це показує вже понад 800-денний досвід активної фази війни). Те, що росіяни не змогли зробити за три дні, – вони вже не зроблять. Тому, на переконання експерта, в рф уже усвідомили, що найбільшу європейську країну можливо перемогти, тільки застосовуючи поряд з воєнною агресію стратегію внутрішньої дестабілізації. Є очевидним, на переконання Є. Магди, що саме на розвал Української держави зсередини, на внутрішній вибух роблять сьогодні ставку росіяни. Натомість у нас дуже обмежений інструментарій організації аналогічного внутрішнього вибуху в росії. У цьому контексті, на думку експерта, вади інформаційної протидії російській підривній діяльності не було належно висвітлено з боку експертів-учасників опитування і, відповідно, у Доповіді. Хоча очевидно, що Україні бракує адекватної, «револьверно налаштованої» інформаційної політики. Експерт уважає, що керівництво країни намагається послуговуватися радянськими практиками Другої світової війни в інформаційній політиці, а не американськими чи британськими, що було б доречніше в демократичній Україні.
З твердженням про відсутність в Україні інформаційної політики не погодився Олексій Панич (доктор філософських наук, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу). На його думку, інформаційна політика є, але настільки, наскільки в держави є важелі впливу та дії. Він наголосив, що інформаційної політики не може бути там, куди держава не може дотягнутися. У держави мають бути засоби реалізації цієї інформаційної політики. Президент виступає щодня, Генштаб дає щоденні зведення тощо. Це і є інформаційна політика. Наскільки вона адекватна, не варто судити за власними особистими експертними враженнями, оскільки ця інформаційна політика адресована не експертам, а ширшому колу громадян з патерналістськими очікуваннями, які самі інформацію шукати не будуть. Як ця політика на цих громадян впливає, може відповісти лише соціологія.
Ірина Павленко, розвиваючи тему дій влади в умовах демократичного суспільства й відкритого інформаційного простору, зазначила, що держава може багато до чого «дотягнутися», але методика та інструментарій мають бути вдосконалені. По-перше, треба залишати якомога менше непрокоментованих управлінських рішень. Погана поінформованість суспільства створює сірі зони, які заповнюються чутками та волюнтаристськими трактуваннями подій. По-друге, влада має створювати меседжі зі стратегічно прорахованими наслідками, ініціативно формувати порядок денний. Це обопільний процес – він створює довіру, але разом з тим його ефективність визначається довірою суспільства до керівництва держави.
Окремо учасники дискусії торкнулися проблеми негативної ролі, яку подекуди відіграють певні публікації в західних ЗМІ. Такі статті, розраховані не на українського читача, подекуди мають радше емоційний, ніж адекватно інформативний характер та іноді є відверто хайповими або просто такими, що мало відповідають реальності. Проте склалася ситуація, коли, як висловився Вадим Денисенко (Центр вивчення Росії та окупованих територій), публікація на умовно 99-ій сторінці «Financial Times» має для українців більше значення, ніж виступ президента, і набуває неабиякого розголосу в Україні. У тому числі завдяки бездумному, без перевірки фактів поширенню через українські ЗМІ. Доповідач відзначив, що російські чи проросійські ЗМІ, як і російські ботоферми, не відіграють насправді провідної ролі в «розганянні паніки» в українському суспільстві. Вони на сьогодні не так створюють нові підривні наративи, як розганяють ті, що вже поширилися в українському інформаційному просторі. Першість у цьому посідають саме західні медіа. В’ячеслав Потапенко підтримав тезу про те, що росіяни насамперед використовують наші власні точки вразливості, розколу, дискусій (чому присвячено третій розділ Аналітичної доповіді).
Галина Зеленько пояснила таку підвищену увагу до статей в іноземних ЗМІ значущістю західної підтримки для України. Така усвідомлена залежність, на її думку, виправдовує підвищену авторитетність західних експертів та журналістів в очах українського суспільства. Вона наголосила, що тут важливі інтерпретації, і вважає, що загалом в Україні з цим справляються.
Ростислав Балабан натомість був категоричнішим і закликав прямо говорити про те, що рф використовує у своїх ІПСО західні медіа та західних експертів, які свідомо чи несвідомо поширюють дезінформацію в російських інтересах. І на цю підривну (і для України, і для західних країн) діяльність росія ніколи не шкодувала грошей. Чимало агентів впливу, на його переконання, не припиняють діяти і в Україні.
Загалом, на думку Вадима Денисенка, хоч експерти дуже часто й багато говорять про інформаційну війну як складову частину російської агресії, жодних серйозних публікацій, а тим паче ґрунтовних, комплексних досліджень з цієї теми досі немає. Без дослідження і дискусії – як ведеться інформаційна війна проти України – ми не підемо далі постановки діагнозів, резюмував спікер.
Цю позицію підтримав В’ячеслав Потапенко, який вважає, що українські журналісти справді частіше користуються чужими рефлексіями, ніж джерелами. Не кажучи вже про аналіз ситуації, причин, чому той чи той західний політик зробив ту чи ту заяву щодо України. Під час проведення опитування 2023 й 2024 р. було очевидно, що експерти також перебувають під впливом інформаційного порядку денного, рефлексуючи значною мірою на поточні події, а не аналізуючи стратегічні загрози в суспільно-політичній сфері. Також доповідач погодився, що інформаційна політика справді є важливою темою для окремого дослідження та потребує фахової дискусії.
Володимир Ходаківський (ГО «Бюро аналітики “Тектум”») додав: якщо йдеться про одну з головних загроз – інформаційну війну, то робота НІСД, організований діалог є елементом протидії в цій війні. Очевидною, на його думку, є відсутність системності в комунікаційній роботі влади. І в цьому експертне середовище та НІСД дають інструменти для вдосконалення державної політики.
Говорячи про перелік суспільно-політичних проблем, які спричиняють формування ризиків внутрішньополітичної дестабілізації в Україні, Вадим Денисенко відзначив, що українське суспільство в умовах війни зазнає відчутних психосоматичних та фізичних змін, які, наскільки йому відомо, держава не вивчає. Недержавні інституції намагаються робити такі заміри. Соціологічні дослідження чітко демонструють погіршення психологічного стану суспільства. Останнє опитування показало, що й у фізичному стані відбулися негативні зміни – населення стало помітно гірше себе почувати. Ірина Павленко також відзначила, наскільки помітно змінилося українське суспільство з початку війни, розгубивши значну частину своєї готовності до спротиву, яка була на початку широкомасштабної агресії. У 2024 рік українці вступили зі зростальною «втомою від війни», антимобілізаційними настроями і появою небезпечного для внутрішньополітичної стабільності запиту на переговори з агресором. Цей запит, за соціологією, не є визначальним, проте вже сформувався і має певний потенціал до зростання в частини українського суспільства. Небезпечним його робить те, що цей запит на мир не може бути задоволений українським керівництвом, зважаючи на умови, які висуває рф, і в ситуації, коли ніщо не свідчить про реальну готовність росії зупинитися.
Розвиваючи тему недооцінених експертами загроз, Андрій Стародуб (кандидат історичних наук, Інститут української археографії та джерелознавства НАН України) як фахівець з гуманітарних аспектів безпеки відзначив, що експертні оцінки певних загроз виявилися занадто позитивними. На його думку, деякі загрози (зокрема у сфері релігійних відносин) не зменшилися, а лише видозмінилися і можуть вистрілити в майбутньому. Деякі з цих ризиків пішли в підпілля, деякі перемістилися за кордон. Зокрема, посилилася робота московської церкви за кордоном серед українських біженців. Експерт зазначив, що ми бачимо в цій сфері системну роботу рф, яку можна визначити як операцію зі стратегічними цілями. У нас більше немає проросійських партій, однак росіяни працюють з українським суспільством, створюючи середовище для нових політичних проєктів, які, може, і не будуть прямо проросійськими, і навіть позиціюватимуть себе як патріотичні проукраїнські, але разом з тим нестимуть антизахідні, а отже, проросійські наративи. За тим, що є очевидним у безпековій сфері, на думку експерта, не можна забувати про ті аспекти гуманітарної безпеки, які нестимуть загрози в стратегічній перспективі.
На думку Гліба Макарова, не варто також відкидати потенціал етнічних конфліктів. Ситуація набуває гостроти з огляду на те, що в разі етнічних конфліктів усередині України сусідні країни – члени ЄС та НАТО (а чимало етнічних меншин України пов’язані з цими країнами) можуть створювати проблеми з наданням західної допомоги нашій державі.
Організатори експертної зустрічі відзначили, що чимало тем, обговорених під час семінару, вимагають глибшого аналізу. Керівник центру внутрішньополітичних досліджень В’ячеслав Потапенко подякував учасникам дискусії і запросив до дальшої співпраці.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram та Facebook
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД