Поділитися: 
У Національному інституті стратегічних досліджень 11 листопада 2019 року відбувся круглий стіл "Російський виклик", організований за участі Дипломатичної академії при МЗС України та фонду Еберта. Цікава дискусія засвідчила, що загалом погляди українських експертів можна розділити на дві основні групи. Це ті, для кого розвиток України та її майбутнє є самоцінним, і ті, хто вважає Україну інструментом для завдання шкоди Росії. Ці тези є запрошенням для дальшої експертної дискусії та мають дещо провокативний характер.
- Українсько-російські відносини сьогодні та в окресленій перспективі є складовою процесу розпаду Російської імперії, що триває принаймні 100 років. Це має комплекс наслідків політичного, економічного, культурного і психологічного характеру.
- РФ вважає себе державою-продовжувачем Російської імперії, розглядає Україну як державу з сумнівною історичною легітимністю, яка природно належить до сфери "привілейованих інтересів" Кремля.
- Для України Росія є як важливим зовнішньополітичним, так і ключовим внутрішньополітичним чинником. Фактично ставлення до Росії значною мірою є формоутворюючим для української політики.
- Національні інтереси України — державний суверенітет, суспільний поступ, територіальна цілісність. Перемога України – це подолання відсталості на основі випереджального розвитку, перетворення на вільну розвинену країну Європи. Завдання шкоди РФ – можливий інструмент, але не зміст української політики.
- Для України принциповим є майбутнє України, а не Росії. Маємо проводити раціональну політику щодо РФ, намагаючись мінімізувати вплив психологічно зрозумілих, але об’єктивно небезпечних постулатів на кшталт "неможливості співіснування України та Росії".
- Відносини України з РФ характеризуються довгостроковою конфронтацією у політичній, економічній, інформаційно-психологічній і кіберсфері. Її сучасний етап розпочався з 2003 року, а чергова ескалація припала на 2013-2014 роки, коли РФ протиправно окупувала Крим. У Донецькій і Луганській областях ця конфронтація з РФ проявляється у формі бойових дій і вже коштувала понад 13 тисяч життів українців і багатьох громадян РФ. Причому українські матеріальні та психологічні ресурси виснажуються значно швидше ніж російські.
- Україна, як слабший гравець, зацікавлена в інтернаціоналізації відносин з РФ, насамперед, через залучення потенціалу європейської та євроатлантичної інтеграції. Слід брати до уваги ризик перетворення України на інструмент політики інших міжнародних гравців, що може завдавати шкоди національним інтересам.
- Україна зацікавлена у мінімізації ризиків ескалації конфронтації з РФ, насамперед недопущенні широкомасштабної військової агресії. Побудова миру на Донбасі – пріоритет політики національної безпеки та інструмент зменшення ризиків загострення з РФ. При цьому побудова миру сьогодні означає насамперед відсутність бойових дій.
- Слід забезпечити зростання українського потенціалу стримування як спроможності створити непередбачувані проблеми для агресора на землі, в повітрі, на морі та в кіберпросторі та зрештою збільшити ціну агресії до неприйнятної. Непорівнянність воєнних потенціалів України та РФ (за даними SIPRI у 2018 році військові витрати становили $4,8 і 61,4 млрд відповідно) вимагає асиметричних підходів.
- Зміцнення стійкості суспільства і держави, їхніх інститутів має стати основним напрямом державної політики, зокрема, протидії російській агресивній політиці, що використовує внутрішньоукраїнські слабкості.
- Необхідно визначитись з напрямами обмеженого двостороннього співробітництва з РФ на основі пріоритетності національних інтересів та захисту прав і свобод громадян України, забезпечити прозорість таких відносин. Встановлення добросусідських двосторонніх відносин з РФ можливе лише після повного відновлення територіальної цілісності України.
- На відміну від періоду 2007-2014 років, що характеризувався невпинним наближенням конфлікту, майбутнє сучасних українсько-російських відносин важко передбачити. Це виклик державній політиці, але й можливість захистити національні інтереси України.
- Розмірковуючи про політику України щодо РФ, варто пам’ятати, що ВВП України у розрахунку на одну людину за даними Світового банку у 3,65 раза менший за відповідний російський показник ($3095 і 11289, WB, 2018).