Директор НІСД Олександр Литвиненко: «У 2020 році Україні необхідно розвиватися швидше, ніж Росії – тільки так вона зможе досягти успіху у відносинах з Москвою»

Поділитися:

У 2020 році Україні необхідно розвиватися швидше, ніж Росії – тільки так вона зможе досягти успіху у відносинах з Москвою.

На майдані пил спадає. 

Замовкає річ... 

Вечір. 

Ніч.

П.Тичина

Пострадянський період у відносинах з РФ завершився. 

Пил війни спадатиме ще довго, але нова картина поступово вже вимальовується. Захоплення Криму дозволило РФ контролювати Чорне море і відкрити шлях на Близький Схід. Здійснивши збройну агресію у Донецькій і Луганській областях, Росія загальмувала розвиток, ускладнила європейську і євроатлантичну інтеграцію України, але послабила свій вплив на неї.

Російське питання ширше за відносини з РФ. Для проведення ефективної політики на цьому напрямі держава має здобути суспільну довіру шляхом забезпечення послідовності і відкритості, мінімізації непрозорого впливу приватних і корпоративних інтересів на процес прийняття рішень.

Україна слабша за РФ. Як економічно — номінальний ВВП на душу населення в Україні в 3,6 рази менше ніж в РФ (3095 і 11289 дол., WB, 2018), так і військово (російська ядерна зброя, військові витрати у понад 12 разів менше — 4,8 і 61,4 млрд дол., SIPRI, 2018) та політично (постійне членство РФ в ООН, система союзів і партнерств тощо). 

За цих умов варто чесно відповісти собі: для нас Україна є самоцінною або лише інструментом послаблення Росії. Іншими словами, що важливіше для нас — свобода, процвітання і безпека України або завдання шкоди Росії та її прихильникам.

Якщо Україна для нас важливіша, то політика щодо Росії має зменшувати ризики ескалації конфлікту і базуватися на трьох стовпах: 

  • стримуванні, тобто розвитку оборонних та безпекових спроможностей для збільшення ціни будь-яких агресивних дій проти нашої держави;
  • стійкості, тобто мінімізації зовнішніх вразливостей, що експлуатуються РФ, для сталого забезпечення життєдіяльності суспільства та його швидкої адаптації до змін безпекової ситуації;
  • діалогу для захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України в РФ та на окупованих територіях, прозорих відносин в економічній сфері.

Сьогодні головне — припинення бойових дій в Донецькій і Луганській областях. Для цього необхідно використовувати Мінський переговорний процес і Нормандський формат, що не виключає залучення інших політико-дипломатичних форматів. Пріоритетом має стати зменшення страждань людей та ціни конфлікту, але не на шкоду державному суверенітету і територіальній цілісності.

Мінські домовленості 2014–2015 років потребують адаптації, насамперед, у питаннях строків та послідовності дій, а також щодо ролі ОБСЄ. Цей процес не може бути швидким і простим, але досягнути його просування у конструктивному напрямі можливо.

У 2020 році необхідно забезпечити виконання домовленостей, досягнутих на зустрічі у Парижі 9 грудня 2019 року. Йдеться про обмін полоненими, розведення військ на визначених ділянках лінії розмежування, відкриття нових КПВВ і, насамперед, повне припинення вогню. Це дозволить суттєво посилити позиції України у переговорному процесі в Нормандському форматі. Також потребує дальшого удосконалення режим перетину лінії розмежування, насамперед, йдеться про більш зручні умови для громадян.

Крим — це Україна. І мова не тільки про заяви державних діячів і дипломатів, а й повсякденну роботу. В першу чергу, із захисту прав і свобод громадян України, які мешкають в окупованому Криму. У 2020 році доцільно опрацювати стратегічний документ щодо Криму, де, зокрема, передбачити механізми захисту прав і свобод українських громадян на окупованих територіях.

За наявної різниці потенціалів Україна може не втриматися сама. Відкритість і розвиток відносин з іншими державами для залучення необхідних ресурсів — вимога розвитку, а відтак і виживання. Наша зовнішня політика має бути спрямована не стільки на досягнення медійних успіхів, скільки на отримання конкретних політичних, економічних і військових результатів.

Маємо забезпечити широку підтримку позиції України з боку міжнародної спільноти, зокрема утримання санкційного тиску на РФ доки не буде здійснено повну деокупацію Донбасу і Криму, відновлено територіальну цілісність та суверенітет України над захопленими Росією регіонами нашої країни. Зі свого боку наша держава і надалі має демонструвати чітке дотримання норм міжнародного права та конструктивної переговорної позиції на основі неухильного захисту національних інтересів.

Різке скорочення економічних відносин з РФ (у 2012 році обсяг двосторонньої торгівлі сягав понад 45 млрд дол., а у 2018 році впав до приблизно 12 млрд дол., тобто майже у чотири рази) не вивільнило Україну від критичної залежності від РФ в енергетичній сфері. Фізична диверсифікація постачань природного газу досі не відбулася (а постачання вугілля "диверсифіковано" на користь РФ) і це стратегічне завдання на майбутнє. 

Слід зберегти транзитний статус України не тільки з точки зору прямої економічної вигоди, але й як вагомий чинник стабільності енергозабезпечення та інвестиційного потенціалу, а також запобіжник проти широкомасштабної збройної агресії.

Економічні відносини з РФ мають базуватися на прозорій основі, якою можуть виступати норми і правила ЄС. 

Так само більш зрозумілими для суспільства мають стати механізми формування і реалізації санкційної політики. При її здійсненні слід виходити з принципу завдання більшої шкоди об'єкту санкцій, аніж інтересам України. Санкції не повинні застосовуватися проти громадян і юридичних осіб України, натомість особи, які завдають шкоди національним інтересам країни, мають нести відповідальність згідно кримінального і адміністративного кодексів України. У 2020 році доцільно прийняти зміни до профільного закону.

Взаємовигідні добросусідські відносини з РФ на основі взаємної поваги до міжнародного права і національних інтересів можуть бути сформовані тільки після складного перехідного періоду примирення як результат повного відновлення територіальної цілісності включно з Кримом і окупованими територіями Донецької і Луганської областей.

Сподіватися на відновлення status quo ante зразка 2013 року не варто. Змінилася Україна, змінився й світ навколо нас. В ідеалі має бути побудований новий комплекс двосторонніх відносин, базований на дотриманні прав і свобод людей та їхніх законних інтересів, який би визнавав право України на суверенну зовнішню і безпекову політику та унеможливлював у подальшому повторення подій останніх років.

І найголовніше. Україна може бути успішною у відносинах з РФ, тільки якщо вона розвиватиметься, принаймні, швидше за Росію. Це слід усвідомити. Забезпечити розвиток за нинішніх складних умов — ключове завдання сьогодення. 

 

Джерело