Стратегія України у кризі має збалансувати вимоги захисту від вірусу і потреби виживання економіки. Легальний транспорт з контрольованою дезінфекцією ефективніший за “тіньові” перевезення, інформацію про онлайн-послуги варто поширювати й по телевізору, а поряд з податковими канікулами для малого бізнесу можна було би збільшити податок на розкіш. Усе це – рекомендації Національного інституту стратегічних досліджень. Ще в березні вони були передані владі. Про те, як діяти в умовах пандемії, як вона вплине на Україну і як можна скористатися кризою, щоб вирішити старі проблеми – в інтерв’ю з директором Інституту Олександром Литвиненком.
Чимало українців до кінця не розуміють, якою є стратегія української влади щодо пандемії коронавірусу. Як її розумієте ви? Якою вона має бути? І що пропонуєте ви?
Про те, що робить уряд, має говорити прем’єр-міністр, я ж викладаю пропозиції Національного інституту стратегічних досліджень. Інфекціоністи твердять, що ані вакцини, ані специфічних засобів для лікування COVID-19 поки що не існує. Треба стримати поширення хвороби, зменшити навантаження на систему охорони здоров’я, для чого і запроваджуються карантинні заходи. Але карантин не має вбити економіку.
Відповідно до 3 статті Конституції України найвища цінність – життя і здоров’я людини. Не має значення, від чого страждатимуть люди – від хвороби чи від злиднів. Держава має балансувати між обмежувальними заходами і функціонуванням економіки. Якщо ми її зупинимо, а повний карантин це зробить, наслідки будуть вкрай негативні і зашкодять життю та здоров’ю людей. Головний сенс стратегії – знайти цю рівновагу, пройти між Сциллою й Харибдою. Повний карантин – це зупинка роботи максимальної кількості установ, підприємств, будь-якого руху в містах і між ними. Поки що таких заходів немає.
Інститут стратегічних досліджень передав уряду свої рекомендації щодо того, як знизити ризики і зменшити негативні наслідки для економіки й людей, що виникли через карантин. Які з ваших рекомендацій були впроваджені? Що треба розглянути? Що найголовніше?
Моє глибоке переконання – робити все, аби економіка працювала, але мінімізувати ризики зараження. Це і дезінфекція, і недопущення скупчення людей. Самі знаєте, яка тиснява зазвичай в метро чи маршрутках. Ну й, звісно, дистанційне спілкування. Але щоб усе це діяло, протоколи щодо обмежень мають бути дуже чіткими і такими, щоб люди могли їх виконувати. Як та стара істина з казки “Маленький принц” Сент-Екзюпері: "Від кожного треба вимагати лише те, що він може зробити". Люди мають розуміти, як і для чого виконувати те, що каже влада.
Стосовно наших пропозицій, то за нашим аналізом наразі уряд запровадив до 40% запропонованих нами заходів.
Цього тижня було введено заборону на прогулянки в парках, набережних. Ми бачили абсурдні фото та відео, коли дюжина поліцейських супроводжує чоловіка, який на знак протесту переплив Дніпро. Така заборона – це той наказ, який люди готові виконати?
Ви самі відповіли на це запитання. Чи можна виконати заборону театральних заходів? Так. Закрити школи на карантин – і можна, і потрібно. Чи треба зобов’язати ходити в масках – так, але якщо забезпечимо ними людей. Про маски й дезінфекцію є сенс говорити, лише коли ці засоби продаються в аптеках. Щодо парків, то людям треба пояснити, навіщо це потрібно. Якщо ж таких медично обґрунтованих і зрозумілих пояснень немає, то заборону слід скасовувати. Переважна кількість заборон діє, лише коли їх порушує меншість, а більшість дотримується. Тоді меншість можна примусити. Якщо більшості не пояснили, або ж вона не зрозуміла ні правил, ні їхнього сенсу, то й купа поліції не допоможе.
Ми живемо у демократичному суспільстві, а значить, єдина стратегія – роз’яснювати. Так, в будь-якому суспільстві є ті, хто неспроможні зрозуміти правила або не хочуть їх дотримуватися. Таких треба примушувати чи карати. У цьому також полягає ефективність держави.
Україна має чимало тіньових послуг. Складно уявити, що якщо в Німеччині зупинять громадський рух, то там раптом з’являться нелегальні маршрутки. Ви радите не допускати використання тіньового транспорту, навпаки мати регулярні перевезення, але за певних умов. Навіть пишете, що перевірка температури ще може додатково виявляти хворих.
Зараз протоколи безпеки для транспорту визначають епідеміологи. Я не лікар, щоб сказати, який дезінфектор потрібен і як довго слід мити автобус чи електричку. Зрозуміло, чому “тіньові сполучення” особливо погані в період карантину. Тіньові перевізники з величезною ймовірністю не дотримуватимуться протоколів дезінфекції. Мити транспортний засіб, обмежити кількість людей, надавати маски – це для них зайві витрати. В офіційних перевізників це проконтролювати можна, в тіньових – ні. Тож ми акцентуємо, що кращими є регулярні перевезення. Інститут виходить з необхідності дотримання балансу – карантинні заходи не мають вбити економіку і завдати більше шкоди, аніж користі. Економіка залежить від перевезень, але вони в принципі мають бути безпечніші.
Якщо люди не будуть спілкуватися взагалі – епідемія зупиниться. Але людина не виживе й без спілкування. Окрім обвалу економіки, це ще й страшний стрес. Статистика показала, що для людей старше 65 років коронавірус небезпечніший, тож їм треба берегтися. Але варто розуміти, що для літніх людей зміна способу життя, відмова від прогулянок, спілкування з родичами – це стрес, який теж знесилює організм.
Ви радите максимально перевести всі послуги онлайн. Але чи це можливо, скажімо, для тих самих людей літнього віку?
Дійсно, у своїй більшості пенсіонерам складно з новими технологіями. Але цифрову грамотність треба підвищувати. Моїй мамі 80 років, я показав їй, як сплачувати за комунальні послуги онлайн. І вона щаслива, що на ній не висить борг за квартплату. Але старші люди мають знати, що можливість заплатити за комуналку не виходячи з дому існує. Окрім того, щоби пропагувати онлайн-сервіси в інтернеті, це варто робити по телебаченню, радіо. Тим паче, більшість людей старшого віку дивиться телебачення. А держава має спрощувати ці послуги. До інформаційної кампанії поза онлайном мають бути залучені мережі інтернет-торгівлі, провайдери, оператори мобільного зв’язку. Хто як не вони зацікавлені у збільшені трафіку? Це і їхній прибуток, і життя наших людей.
Ваша рекомендація – терміново дозволити передавати показники лічильників онлайн чи телефоном і навіть зобов’язати тих, хто надає комунальні послуги, забезпечити можливість це робити.
Так, певні показники лічильників вже можна передавати онлайн. Є речі, які рано чи пізно прийшли б у наше життя, але шок змушує зробити це швидко. Звісно, значна частина українців не має доступу до інтернету, але це не виправдання, аби не надавати онлайн-послуг тим, хто має таку змогу. Досі існує велика кількість дурних довідок, за якими треба йти в ЦНАП. Розумію, в селах це складніше. Але в Києві, Дніпрі, Кривому Розі, навіть Бахмуті, Чорткові, Жовкві – можна. Окрім того, в селі у людей менше контактів, ніж у містах. Тому очевидно, що небезпека від вірусу в Києві і великих містах вища.
Ви виступаєте за податкові канікули та зменшення ставок по кредитах і водночас пишете, що звільняти від плати за землю варто не всі підприємства, а лише ті, які зупинилися. Також ви рекомендуєте збільшити на постійній основі ПДВ на товари розкоші – автівки з великим об’ємом двигунів, яхти.
Криза впливає на всіх, але найбільше потерпають менш заможні. Тому допомога має бути адресною. На жаль, Україна не така багата, щоб заливати кризу грошима. Мають вижити сфери, які зможуть потім дати можливість зростання, насамперед інфраструктура.
Так само критичним є те, що ми називаємо продовольчою безпекою. Класичний приклад – подорожчання в рази імбиру та часнику, який проголосили оберегом від коронавірусу. І тут вже Антимонопольний комітет має не допустити картельних змов, штучного завищення цін. Тож одних треба підтримати, не допустити монополізації. На жаль, для багатьох моральних обмежень не існує, тож держава має сказати своє слово, щоб вони не скористалися ситуацією.
У ваших документах чимало йдеться про економічні програми. Є доволі конкретні речі: не вимагати плату за оренду на ринках чи в торговельних закладів, які не працювали. Або ж дати змогу індивідуальним підприємцям – ФОПам – тимчасово реєструватись як безробітні, без закриття ФОП.
Дії мають бути такими, щоб продовжила працювати максимальна кількість людей, щоб зберігалися робочі місця. Так, насамперед йдеться про онлайн. Коли карантин додав ще більше перепон, саме час переглянути і скасувати ті безглузді обмеження, які тягнуться роками, але до яких всі звикли. Наприклад, варто було б ширше запроваджувати дистанційну роботу на постійній основі і після завершення пандемії, а для цього відповідним чином змінити законодавство.
До України повернулася велика кількість заробітчан. Багато хто з них не виїде на роботу в Європу й інші країни, бо кордони закриті, а йдеться про людей, які роками заробляли лише у такий спосіб. Президент Зеленський закликав заробітчан будувати дороги, але зрозуміло, що геть не всі вони раптом почнуть це робити. У вас коротко сказано, що в регіонах, де багато трудових мігрантів, варто допомагати їм перепрофілюватися або почати бізнес в Україні.
Величезна проблема нашої економіки – дефіцит цілих спеціальностей, насамперед робітничих. Ті, хто робив ремонт, знають, як складно знайти бригаду. Люди, що повертаються в Україну через пандемію – це наш економічний резерв. Економісти мають думати, як цим скористатися. І наш Інститут по всіх питаннях передає, окрім публічних, непублічні поради уряду, президенту, РНБО.
Епідемія вщухне. А ми мусимо скористатися шансом, щоб відмовитися від неефективної економічної моделі, на якій базується Україна не перший десяток років. Повернення заробітчан – саме така можливість для запровадження великих проєктів. Очевидні проблеми з інфраструктурою, дорогами, мостами – навіть у Києві. Окрім житла, є потреба будувати промислові, інфраструктурні об’єкти, наприклад, модернізація залізниці, портів, відновлення річкового шляху по Дніпру, Бугу. Будь-який серйозний економіст це перерахує. Головне – не проґавити черговий шанс.
А що з окупованими територіями? Там дуже багато літніх людей – найвразливіших. Так, є заборона пересування. Але якщо там раптом заразиться багато людей, ми не можемо покладатися на окупанта.
Генеральний Секретар ООН закликав до припинення вогню по всьому світі. Цим треба скористатися. Там живуть наші громадяни. Ми можемо й маємо надавати послуги щодо лікування на прилеглих територіях. В ідеалі, лікарні у Донецькій і Луганській, Херсонській областях мають бути розраховані на обслуговування громадян і з окупованих територій. Наскільки це вдасться забезпечити – питання інше. Будемо відверті, що забезпечити належний захист тим, хто ні в чому не винний і знаходиться під окупацією, ми сьогодні не можемо. Маємо вимагати від окупанта – РФ, особливо в Криму, захистити населення. Це їхній обов’язок відповідно до будь-яких міжнародних норм.
Україна залежить від імпорту. Що є критичним?
Критичний імпорт треба забезпечити. У нас негативний зовнішній торговельний баланс. І хоч він за останній рік скоротився, але у 2019 році імпорт перевищував експорт на понад 3,6 мільярда доларів. Варто правильно скористатися ситуацією і далі зменшувати імпорт. Ми писали про імпортозаміщення. Багато що можна виробляти самим: скажімо, ті ж самі маски, апарати штучної вентиляції легенів, ліки. У нас є всі можливості.
Західні країни, навіть в умовах кризи, придумують програми на підтримку культури й науки. Вірус нам показав, наскільки важлива остання. Так, в України немає грошей, але скотитися до етапу, коли держава забезпечує лише базові цінності – страшно. Яка може бути стратегія?
Культурний продукт має бути цікавий людям. Інша справа, що національний культурний продукт, культурний продукт українською мовою, придушувався давно і в неекономічний спосіб. Тому потрібна його підтримка. Це справа фахівців, які мають думати, як ефективно розподіляти й використовувати кошти. Але, скажімо, ми не мали б надавати кошти тільки за політичну позицію. Наша дискусія про науку і культуру надзвичайно політизована й нераціональна. Так, багато наявних структур у сфері науки й культури є застарілими й неефективними, але буває й таке, що під час реформування можна знищити все, що хоч якось існує. Є й таке, що певних реформаторів академії наук цікавить не академія і не наука, а майно, насамперед земля і будівлі.
Загалом наскільки сильного удару ця пандемія завдасть Україні?
Усі країни зараз йдуть шляхом пошуків. Так, заможним країнам це має вдаватися краще. Скажімо, Південній Кореї, яка і багата, і має згуртоване суспільство. Можна пожартувати, що аби діяти як Корея, треба мати корейське суспільство. Але кожна країна винаходить свої способи. Наш спосіб – знизити темпи поширення інфекції, не вбивши при цьому економіку.
Україна не унікальна. Наша велика проблема – неефективність держави усі останні десятиліття. Ми маємо шанс переосмислити і свою роль у світі, і те, як зробити державу ефективною. Ефективна не значить жорстка чи та, що впроваджує дикі обмеження. Це держава, яка впроваджує заходи, усвідомлюючи їхню реалістичність, і забезпечує їх виконання. Німеччина не вводить драконівські правила, але робиться все, щоб прийняті правила були неухильно виконані. Якщо ми скористаємося кризою для підвищення ефективності держави – матимемо непогане майбутнє. Якщо не зможемо це зробити – що сказати…
Денис Єрмак, брат очільника Офісу президента Андрія Єрмака, працював у вас в Інституті. Він став фігурантом скандалу, в якому депутат від “Слуги Народу” звинувачує його в торгівлі посадами. Що він робив у вас в Інституті?
Знаю Дениса з початку 2000-х років. До речі, до цього літа його брата, Андрія Єрмака, я не знав. Денис був у мене позаштатним радником в РНБО у 2015-2019. Воював в АТО, знав ситуацію на землі. Отримав контузію. Хворів.
На роботу його брав я особисто, старший брат мене не просив. Працював в Інституті з кінця вересня в адміністративно-господарчому відділі, потім із середини січня – радником. 2 квітня цього року звільнився за власним бажанням. Чим займався на посаді радника? Різноманітних ідей у нього завжди було багато, як і розмов…
Про перемовини, які на плівках, мені не було відомо геть нічого. Так, колись в загальних словах він питав, чи можливо звертатися до Інституту за експертизою щодо інвестиційних проєктів. Відповідно до нашого статуту це можливо. Але жодних проєктів чи звернень до нас від нього не було. Це можна перевірити. Усе зафіксовано в електронних і паперових реєстрах канцелярії Інституту. Жодних робіт на звернення громадських об’єднань чи громадян ми не виконували. Особливо сьогодні роботи для державних структур вистачає з головою.