Імперії помирають довго і страшно. Російська імперія – не виняток. Процес її розпаду триває вже понад століття і ще довго визначатиме перебіг подій на просторі від Карпат до Тихого океану і від Паміру до Арктики. Україна, значна частина якої була приєднана до Московського царства ще в середині ХVII ст. – набагато раніше за інші неросійські республіки колишнього СРСР чи не найболючіше відчуває на собі процес розпаду.
За потужністю цього впливу на головні тенденції розвитку Україна поступається лише Російській Федерації – державі, що претендує на спадок Російської імперії. Російське питання є визначальним для основних сфер суспільного життя нашої держави – політичної, економічної, культурної, військової тощо. Понад те, фактично ставлення до Росії значною мірою є формоутворюючим для української політики. Відносини з РФ, що мають розглядатися у постімперському контексті, ключова, але далеко не вичерпна складова цього питання.
Для більшості російського суспільства, політичних і культурних еліт Україна, за винятком її західних областей, залишається невід’ємною складовою історичної Росії, “бунтівною провінцією”, яка в “нападі божевілля” відмовляється “от русского имени”.
Для багатьох росіян, які розглядають Росію державою-продовжувачем Російської імперії/СРСР, Україна, безумовно, є якщо не тимчасовим історичним непорозумінням, то державою з сумнівною історичною легітимністю, яка природно належить до сфери “привілейованих інтересів” Кремля.
Це має бути не підставою для звинувачень і пропагандистських вправ, а базовим фактом, який слід раціонально сприймати та враховувати під час визначення політики на російському напрямі.
Російське питання для України належить до кола питань майже одвічних, на які в кожний історичний період часу надаватиметься своя відповідь. Водночас, варто дати собі чесну відповідь, чи є для нас Україна самоцінною, або лише інструментом знищення імперії. Іншими словами, що важливіше для нас – свобода, процвітання і безпека України або завдання шкоди Росії та її прихильникам (у непоодиноких випадках на шкоду власній свободі, процвітанню і безпеці).
Російське питання – вкрай емоційно навантажене: лише у ХХст. Україна, перебуваючи у складі СРСР, чергової реінкарнації Російської імперії, втратила десятки мільйонів людей внаслідок війн, репресій і голодоморів, непоправних втрат зазнала українська еліта. І ця психологічна ситуація вимагає особливої раціональності під час розробки та ухвалення рішень на російському напрямі.
Маємо проводити дуже зважену політику щодо РФ, намагаючись мінімізувати вплив психологічно зрозумілих, але об’єктивно небезпечних постулатів на кшталт “неможливості співіснування України та Росії”. Таке співіснування обумовлене географією, питання лише в його характері та перспективах.
У 2013-2016 рр. пострадянський період у відносинах з РФ завершився. Його останній етап розпочався з 2003 р., а чергове загострення припало на 2013-2014 рр., коли РФ протиправно окупувала Крим.
Пил від війни спадатиме ще довго, але нова картина поступово вже вимальовується. Захоплення стратегічно важливого Криму дозволило РФ контролювати Чорне море і відкрити шлях на Близький Схід. Спровокувавши бойові дії у Донецькій і Луганській областях, Росія загальмувала розвиток України, ускладнила європейську та євроатлантичну інтеграцію, але послабила свій вплив на Україну.
Сьогодні відносини України з Росією характеризуються довгостроковою конфронтацією у політичній, економічній, інформаційно-психологічній сферах та кіберсфері. У Донецькій і Луганській областях ця конфронтація з РФ проявляється у формі бойових дій і вже коштувала понад 13 тис. життів українців і багатьох громадян РФ. Причому українські матеріальні та психологічні ресурси виснажуються значно швидше, ніж російські.
На відміну від періоду 2007-2014 рр., що характеризувався невпинним наближенням конфлікту майбутнє сучасних українсько-російських відносин важко передбачити. І не факт, що новий період буде простіше за попередній. Це виклик державній політиці, але й можливість захистити національні інтереси України. Від проактивності та далекоглядності залежатиме багато, хоча і далеко не все.
Україна є слабшою, у порівнянні з РФ. Йдеться як про економічну слабкість – номінальний ВВП на душу населення в Україні в 3,6 раза менше, ніж в РФ ($3 095 і $11289, відповідно1), так і про військову (військові витрати у понад 12 разів менше – $4,8 і 61,4 млрд, відповідно2) та політичну (варто згадати хоча б постійне членство РФ у Раді Безпеки ООН).
Але сьогоднішня слабкість – не привід для бідкань про негаразди, що лише підживлюють комплекс меншовартості, а має бути поштовхом для дій. Тільки якщо Україна розвиватиметься набагато швидше за Росію, що в сучасному світі вимагає принаймні більшої економічної свободи та більш ефективних ринкових і державних інституцій, у нас є шанс вижити. Загалом, перемога України – це подолання відсталості на основі випереджального розвитку, перетворення на вільну розвинуту країну Європи. Завдання шкоди РФ – можливий інструмент, але не зміст української політики.
Політика України щодо Росії має зменшувати ризики ескалації конфлікту з РФ і базуватися на трьох стовпах:
- стримуванні, тобто розвитку оборонних і безпекових спроможностей для збільшення ціни будь-яких агресивних дій проти нашої держави;
- стійкості, тобто мінімізації зовнішніх вразливостей, що експлуатуються РФ, для сталого забезпечення життєдіяльності суспільства, публічних інститутів та їх швидкої адаптації до змін безпекової ситуації;
- обмеженому діалозі для захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України в РФ та на окупованих територіях, прозорих двосторонніх відносин в економічній сфері.
Сьогодні головне – припинення бойових дій в Донецькій і Луганській областях. Для цього необхідно використовувати Мінський переговорний процес і Нормандський формат, що не виключає використання інших політико-дипломатичних форматів. Пріоритетом має стати зменшення страждань людей та ціни конфлікту, але не на шкоду державному суверенітету і територіальній цілісності.
Мінські домовленості 2014-2015 рр. потребують адаптації, насамперед у питаннях строків і послідовності дій, а також щодо ролі та мандата Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Цей процес не може бути швидким і простим, але досягти його просування у конструктивному напрямі можливо.
У 2020 р. необхідно забезпечити виконання домовленостей, досягнутих на паризькій зустрічі у Нормандському форматі 9 грудня 2019 р. Йдеться про обмін полоненими, розведення військ на визначених ділянках лінії розмежування, відкриття нових КПВВ і, насамперед, повне припинення вогню. Це дозволить суттєво посилити позиції України в переговорному процесі в Нормандському форматі.Також потребує подальшого удосконалення режим перетину лінії розмежування, насамперед йдеться про більш зручні умови для громадян.
Крим – це Україна. І йдеться не лише про заяви державних діячів і дипломатів, але й повсякденну роботу, насамперед із захисту прав і свобод громадян України, які живуть в окупованому Криму.
У 2020 р. доцільно опрацювати стратегічний документ щодо Криму.
Україна повинна завершити культурну “емансипацію” від Росії. Російська культура безперечно висока і розвинена, але лише одна з багатьох поряд. Не клясти та не принижувати на кожному кроці Росію, а створити умови для українського суспільства для доступу до світових культурних здобутків, тим паче, що маючи Інтернет, це зробити на порядки простіше, аніж раніше. Російська культура має бути вписана в загальний світовий контекст.
Різке скорочення економічних відносин з РФ (у 2012 р. обсяг двосторонньої торгівлі сягав понад $45 млрд, а у 2018 р. впав до близько $12 млрд, тобто майже у 4 рази3) не вивільнило Україну від критичної залежності від РФ в енергетичній сфері. Фізична диверсифікація постачання природного газу досі не відбулася (а постачання вугілля “диверсифіковано” на користь РФ), і це стратегічне завдання на майбутнє.
Водночас, слід зберегти транзитний статус України – не тільки з точки зору прямої економічної вигоди, але і як вагомого чинника стабільності енергозабезпечення та інвестиційного потенціалу, а також запобіжника проти широкомасштабної збройної агресії.
За суттєвої різниці економічних, воєнних та інших потенціалів ми не вистоїмо сам на сам. Отже, відкритість і розвиток відносин з іншими державами для залучення інвестиційних ресурсів та реалізації спільних стратегічних проєктів – вимога виживання. Таке залучення розглядається Росією як посягання на її прерогативи та “провокує РФ на покарання” як України, так і держав, з якими вона розвиває відносини. Наша зовнішня політика має бути спрямована не стільки на досягнення медійних успіхів, скільки на отримання конкретних політичних, економічних і військових результатів. Маємо не теревенити про спільні цінності, а ставати сильнішими.
При цьому слід брати до уваги ризик перетворення України на інструмент політики інших потужних міжнародних гравців, що може завдавати шкоди національним інтересам.
Маємо забезпечити широку підтримку позиції України з боку міжнародної спільноти, зокрема, утримання санкційного тиску на РФ, доки не буде досягнутий реальний прогрес у переговорному процесі. Зі свого боку, наша держава і надалі має демонструвати чітке дотримання норм міжнародного права та конструктивної переговорної позиції на основі неухильного захисту національних інтересів.
Розвиток України та зміцнення відносин з партнерами визначають пріоритети політики, зокрема, європейської та євроатлантичної інтеграції. Головне завдання – посилити Україну та її спроможності. Досягнення сумісності ЗСУ та ЗС держав НАТО на порядок важливіше чергових декларацій про майбутній вступ до Альянсу.
Водночас, виконання Угоди про асоціацію з ЄС має зміцнити потенціал України та певним чином компенсувати втрати від скорочення економічних відносин з РФ та її найближчими партнерами. Економічні відносини з РФ, що мають обмежений характер, повинні базуватися на прозорій основі, якою можуть виступати норми та правила ЄС.
Інструментом для цього може стати реалізація положень Декларації президентів України, РФ, Франції та канцлера Німеччини на підтримку Комплексу заходів з реалізації Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 р.
Так само більш зрозумілими для суспільства мають стати механізми формування і реалізації санкційної політики. Здійснюючи її, слід виходити з принципу завдання більшої шкоди об’єкту санкцій, аніж інтересам України. Санкції не повинні застосовуватися проти громадян і юридичних осіб України, які мають відповідати за завдання шкоди національним інтересам у судовому порядку. У 2020 р. доцільно прийняти зміни до профільного Закону4.
Взаємовигідні добросусідські відносини з РФ на основі взаємної поваги до міжнародного права і національних інтересів можуть бути сформовані лише після складного перехідного періоду примирення як результат повного відновлення територіальної цілісності включно з Кримом та окупованими територіями Донецької та Луганської областей.
Сподіватися на відновлення status quo ante зразка 2013 р. не варто. Змінилась Україна, змінився й світ навколо нас. В ідеалі має бути побудований новий комплекс двосторонніх відносин, базований на дотриманні прав і свобод людини, їх законних інтересів, який би визнавав право України на суверенну зовнішню і безпекову політику та унеможливлював надалі повторення подій останніх років.
У перспективі двосторонні відносини мають включати відновлення транзитного потенціалу України, відкриття ринків, формування умов для розвитку економічних відносин зі східними сусідами на новій, цивілізованій основі.
І найголовніше. Україна може бути успішною у відносинах з РФ, тільки якщо вона розвиватиметься, принаймні значно швидше за Росію. Причому розвиватиметься на основі моделей, що мають передбачати пріоритет захисту прав, свобод і законних інтересів громадян. Це слід усвідомити. Забезпечити розвиток за нинішніх складних умов – ключове завдання сьогодення.
1 World Bank Open Data, 2018,https://data.worldbank.org.
2 SIPRI Yearbook 2018,https://www.sipri.org/yearbook/2018.
3 Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами у 2018 р.–Державна служба статистики України,http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2018/zd/ztt/ztt_u/ztt1218_u….
4 Закон України “Про санкції” від 14 серпня 2017 р.
Джерело: "НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА • №1-2, 2020" ЦЕНТР РАЗУМКОВА