Російська енергетична політика як інструмент гібридного руйнування демократичного світу

29.08.2022

Олександр Михайлович Суходоля –
завідувач відділу критичної інфраструктури,
енергетичної та екологічної безпеки
Центру безпекових досліджень
Національного інституту стратегічних досліджень,
доктор наук з державного управління, професор,
м. Кив, Україна
ORCID: 0000-0002-1978-404X

У руках авторитарних гравців, які використовують у своїх інтересах засадничі принципи ліберальної демократії, потенціал енергетики може ефективно руйнувати демократичні та ринкові форми організації життєдіяльності суспільств. Росія удосконалила набір способів впливу й інструментів практичної реалізації своїх інтересів на енергоринку ЄС, стовідсотково використовуючи енергетику для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей.

Найефективнішим способом для цього стало залучення істеблішменту країн ЄС до реалізації проєктів енергетичної співпраці з РФ. Готовність лобіювати інтереси Росії забезпечено, зокрема, особливими умовами контрактів на постачання, допуском компаній окремих країн до видобування енергоресурсів на території Росії, працевлаштуванням посадовців окремих країн у російських енергетичних компаніях.

Застосування енергетичної зброї фактично нейтралізує спроможність країн ліберальної демократії протидіяти агресивній поведінці авторитарних постачальників енергоресурсів, а за певних умов окремі країни стають неформалізованими союзниками авторитарних лідерів.

Формалізувати оцінку рівня впливу постачальників енергоресурсів на спроможність лідерів країн-споживачів протидіяти тиску можливо за певними індикаторами. Така формалізація дозволяє обґрунтовано підходити до оцінювання рівня енергетичної та загалом національної безпеки країни внаслідок впливу зовнішніх загроз, зокрема залежності від зовнішнього постачальника.

Ключові слова: енергетична зброя, гібридний вплив, проросійське лобі, ліберальна демократія, енергетична безпека, формалізація енергетичного впливу.

Oleksandr Sukhodolia

RUSSIA’S ENERGY POLICY AS A TOOL OF HYBRID DESTRUCTION OF THE DEMOCRATIC WORLD

Authoritarian players, who take advantage of the fundamental principles of liberal democracy in their own interests, can use energy as an effective tool for destroying democratic and market-oriented societies. Russia has perfected its means of influence and a toolkit for the practical implementation of its interests on the EU energy market, utilizing energy to the fullest extent to achieve its foreign policy goals. Involving the establishments of EU countries in energy cooperation projects with the Russian Federation turned out to be the most efficient method. The willingness to lobby for Russia's interests has been stimulated, in particular, by ensuring special terms of supply contracts, access for companies from certain countries to the extraction of energy resources in Russia, and the employment of officials from certain countries in Russian energy companies.

The exploitation of energy as a weapon effectively neutralizes the ability of liberal democracies to oppose the aggressive behavior of authoritarian energy suppliers. Moreover, individual countries become informal allies of authoritarian leaders under certain conditions.

The author argues that certain indicators can be used to formalize the assessment of the level of influence of energy resource suppliers on the ability of the leaders of consumer countries to resist pressure. This formalization makes it possible to reasonably approach the assessment of the level of the country's energy security and overall national security based on the influence of external threats, especially dependence on an external supplier.

Keywords: energy as a weapon, hybrid influence, pro-Russian lobby, liberal democracy, energy security, formalization of energy influence.

Постачальники енергоресурсів й енергетичних технологій використовують наявний потенціал для маніпулювання на енергетичних ринках споживачів для максимізації своїх прибутків. Окремі країни-постачальники ідуть далі: формують і реалізують політику використання потенціалу енергетики для досягнення зовнішньополітичних цілей. Перша світова енергетична криза 1970-х років яскраво ілюструє цю тезу.

Росія як потужний постачальник енергоресурсів завжди використовувала потенціал свого паливно-енергетичного комплексу як інструмент просування своїх інтересів та/чи навіть моделювання внутрішньої та зовнішньої політики інших країн. З 2003 р., після низки невдалих спроб забезпечити собі статус рівноправного партнера країн Заходу, Росія зробила енергетику неприхованим інструментом гібридної війни проти країн ліберальної демократії.

Саме проти країн, які дотримуються принципів ліберальної демократії в організації життєдіяльності власних суспільств і діяльності влади, застосування енергетичної зброї виявилося надзвичайно ефективним. Авторитарні сили легко маніпулюють демократичним процедурами, використовуючи обов’язок демократичних країн неухильно дотримуватися правил і процедур функціонування вільного ринку, та використовують політичне та бізнес-середовище країн ліберальної демократії для лобіювання російських інтересів.

Дослідження за цією проблематикою є досить поширеними, особливо з моменту відкриття для світу енергетичного ринку країн колишнього СРСР. Водночас дослідники переважно зосереджувалися на аналізі реформування енергетичних ринків країн Східної Європи та Росії (Baev, 2009; Barysch, 2008; Westphal, 2009), оцінюванні економічної ефективності реалізації проєктів постачання енергоресурсів з Росії на світовий ринок (Stern, 2006; Westphal, 2009) і дослідженні непрозорості реалізації енергетичної політики Росії та контрактних умов постачання енергоресурсів на ринки країн Європи (Гончар, 2010, 2014; Balmaceda, 2008; Chow and Elkind, 2009; CSIS, 2016, 2019; Smith, 2008). Суттєво менша увага дослідників приділялася проблематиці використання Росією енергетики як інструменту зовнішньополітичного впливу (зокрема, Gonchar et al., 2015). Запропонована стаття є подальшим кроком у дослідженні проблематики використання енергетики як зовнішньополітичної зброї РФ (Суходоля, 2020b) в аспекті лобіювання інтересів Росії на глобальних і регіональних ринках у спосіб формування проросійського лобі в країнах ЄС.

Стаття має на меті визначення основних цілей використання Росією енергетики для реалізації зовнішньої політики й ідентифікацію способів та інструментів практичної реалізації цієї мети. Також обґрунтовується необхідність включення питань енергетики у стратегічне планування у сфері національної безпеки, зокрема у спосіб оцінювання рівня залежності країни від постачальника енергоресурсів при аналізі загроз національній безпеці. Окремим індикатором такого оцінювання є використання політиків і посадовців країн-споживачів для лобіювання інтересів країн-постачальників ресурсів/технологій.

Доктрина «енергетичної наддержави»

Використання потенціалу паливно-енергетичного комплексу завжди належало до набору інструментів реалізації зовнішньополітичних інтересів російського керівництва. Така позиція чітко простежується в концептуальних напрацюваннях науковців, стратегічних документах у сфері національної безпеки й практичних діях з їх реалізації та підтверджується практичними діями (Суходоля, 2020b).

Класичним прикладом цього став Контракт століття «газ – труби» на постачання природного газу з СРСР до ФРН, укладений 1 лютого 1970 р. Проєкт забезпечував реалізацію схеми постачання природного газу в обмін на сучасні технології (якісні труби великого діаметру), незважаючи на чинні на той час обмеження щодо передання до СРСР новітніх технологій[1].

Протягом останніх десятиліть Росія збагатила досвід використання енергетики як політичної зброї і сформувала широкий набір інструментарію її застосування в гібридному протистоянні із Заходом (Суходоля, 2020b; Gonchar et al., 2015).

Із розпадом СРСР використання енергетики для досягнення зовнішньополітичних цілей не полишило увагу вищого керівництва Росії. Кремль не приховував свого наміру зберегти контроль над колишніми республіками СРСР та країнами, що входили до сфери геополітичних інтересів СРСР, а сформовані залежності й взаємозвязки в енергетичній сфері легко були трансформовані в інструмент впливу. Формування заборгованостей перед Росією за енергетичні ресурси, що постачалися, й технологічна залежність успішно трансформувалися в угоди щодо передання прав власності, контролю над стратегічними підприємствами чи політичне підпорядкування країни-споживача.

З приходом до влади В. Путіна використання потенціалу паливно-енергетичного комплексу для просування інтересів Росії на світовій арені набуло прагматичного характеру й стало реалізовуватися зі специфічним досвідом спецслужб. Ідея Путіна[2] полягала в «активному формуванні» «умов зовнішнього ринкового економічного середовища» для просування інтересів Росії. У цьому «формуванні» поряд із бажанням стати активним учасником світового клубу впливових держав завдяки потенціалу енергетики існувала також низка прихованих від країн Заходу цілей. Зокрема, метою було підпорядкування цілих країн на підставі ресурсного й фінансового потенціалу, згенерованого від продажу енергоресурсів на Захід.

Ідею використання енергетики як інструменту політичного впливу було публічно зафіксовано в 2003 р. в Енергетичній стратегії Російської Федерації до 2020 р.: «Стратегічні інтереси Росії зумовлюють необхідність формування єдиної енергетичної та енерготранспортної інфраструктури в суміжних регіонах Європи і Азії». Потужний паливно-енергетичний комплекс Росії визначався у Стратегії «інструментом здійснення внутрішньої та зовнішньої політики» (Правительство РФ, 2003).

Фактично використання потенціалу енергетичного сектору проголошувалося своєрідною національною ідеєю Росії. У 2003 р. А. Чубайс озвучив гасло «Росія ‒ ліберальна імперія», (Чубайс, 2003), яке фактично стало спробою формалізувати модель управління країною як синтезу лібералізації економічних відносин, проникнення в економіку західних країн і посилення політичного авторитаризму в Росії. А. Дугін, один з ідеологів російської євразійської імперії, схвально оцінив ідею А. Чубайса[3], викриваючи природу й місію цієї моделі: Росія застосовуватиме «енергетичну зброю» в разі намагання інших країн вирватися з підпорядкування Росії.

Фактично до кінця 2003 р. Росія успішно сформувала модель реалізації своїх геополітичних інтересів через енергетику, імплементувала цю модель у систему управління та закріпила у стратегічних документах. Було розроблено ефективний інструментарій впливу[4] на інші країни й підпорядкування політики цих країн інтересам Росії.

Таке проникнення в бізнес-середовище та економіку країн ліберальної демократії дозволило сформувати російську «економічну потугу» (банківський капітал, викуплені компанії, зареєстровані нові компанії, лобісти побажань Кремля тощо), яка підтримувала реалізацію інтересів Росії на міжнародній арені. При цьому зареєстровані в різних країнах і контрольовані російськими суб’єктами компанії-посередники в енергетичній торгівлі стали інструментами реалізації завдань, що могли бути не відображені в офіційних міжнародних документах.

Перемога авторитарної моделі управління в РФ одразу викликала появу ідеї створення «енергетичної наддержави» й реалізації інтересів Росії на світовій арені у спосіб використання потенціалу енергетики разом із воєнними засобами досягнення цілей геополітичного реваншу.

Наприкінці 2006 р. вже обстоюється необхідність реалізації Росією статусу «енергетичної наддержави»[5]. Обґрунтовується, що «вся орієнтована на експорт сировинна інфраструктура має перебувати під жорстким контролем держави», «встановлення контролю над інфраструктурними мережами сусідів по СНД теж сприяло б наближенню до “енергетичної наддержави”». Також чітко зазначається, що «розмови про “слов’янське братерство” та “історичну спільність” треба рішуче відкинути, надаючи пільги і преференції виключно в обмін на серйозні активи, передусім газо- і нафтогони»[6].

Росія закріпила монополію на транспортування енергоносіїв трубопроводами: ВАТ «Газпром» ‒ природного газу, ВАТ «Транснєфть» ‒ нафти. Закон 2006 р. визначив монопольне право Газпрому на постачання природного газу, видобутого на території Росії, та газу інших країн, що транспортується територією Росії, трубопровідним транспортом. Здійснювалася політика отримання контролю над енергетичними ресурсами та інфраструктурою сусідніх країн. Йдеться про викуп наявних на той час енергетичних ресурсів країн колишньої Середньої Азії та монополізація контролю за маршрутами постачання до споживачів ЄС (2001‒2004 рр.), тиск на Білорусь і викуп її газотранспортної системи (2004‒2007 рр.), тиск на Україну та спроби примусити її продати свою газотранспортну систему (2003‒2009 рр.), викуп енергетичних активів в інших країнах (Суходоля, 2020b).

Навіть створені в дусі «розрядки» стратегічні документи з питань міжнародних відносин, підготовлені російським урядом 2010 р., відображали мету Росії підпорядкувати, зокрема в економічній сфері, країни, що становлять для неї інтерес. У проєкті Програми ефективного використання на системній основі зовнішньополітичних чинників з метою довгострокового розвитку Російської Федерації[7], передбачалося, зокрема, використання енергетики для досягнення зовнішньополітичних цілей:

«активно впливати на процес розроблення і реалізації норм міжнародного права …;
… використовувати потенціал міжнародних організацій з метою забезпечення режиму найбільшого сприяння для російських паливно-енергетичних, фінансових, промислових груп і підприємств за кордоном …;
забезпечити використання конкурентних переваг РФ в енергетичній сфері через розвиток регіональної та двосторонньої співпраці на просторі СНД, транзитні ініціативи, створення механізмів координування країн-виробників газу …;
здійснювати роботу із упорядкування надання політичної й дипломатичної підтримки російським компаніям, зацікавленим в участі в проєктах співпраці за кордоном …».

У взаємовідносинах з окремими державами було сформульовано цілком конкретні завдання (на рівні проєктів, що мають бути реалізовані), спрямовані на посилення політичного та економічного впливу Росії у цих країнах.

Спільне дослідження експертів США та країн Південно-Східної Європи визначає такі стратегічні напрями реалізації цієї політики (CSIS, 2016, 2019):

маніпулювання країнами через основні сектори економіки чи важливі національні компанії та «економічне руйнування» країни в разі зневажання інтересів Росії (економічний вплив);
підтримання політичного розбрату, автократів, націоналістів і популістів та приведення до влади проросійських лідерів, які зважатимуть на інтереси Росії у своїй політиці (політичний вплив).

Обидва блоки інструментів адаптивно застосовуються відповідно до умов конкретної країни та, як свідчить історія, є досить ефективними.

Потік коштів з країн західної ліберальної демократії до Росії від купівлі енергоресурсів, зацікавленість і готовність політичної та бізнесової еліт цих країн збільшувати обсяги постачань розпалювали апетити лідерів Росії. На доповнення до успіхів у застосуванні потенціалу енергетики для формування проросійського лобі в країнах Заходу спрацював також «перший закон петрополітики»[8], що створило в російської еліти відчуття швидкого реваншу над Заходом. Керівництво РФ підвищило рівень агресивної риторики та ініціювало посилення російської військової машини, зокрема зростання військової присутності в різних країнах, у т. ч. завдяки створенню та використанню приватних воєнних компаній, демонстрацію новітньої зброї, включно і ядерних ударних сил, тощо.

Зовнішнім виявом зростання агресивності Росії стали: демонстрація президентом Росії своєї позиції щодо розпаду СРСР як «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» в 2005 р.; виступ В. Путіна на Мюнхенській безпековій конференції 2007 р.; розділення Росією Грузії в 2008 р.; тимчасова окупація Росією Криму в 2014 р.; заяви В. Путіна щодо готовності застосування ядерної зброї у локальних конфліктах[9].

Черговим кроком у реалізації російської стратегії геополітичного реваншу стало розв’язання 24 лютого 2022 р. Росією широкомасштабної загарбницької війни проти України й відверті погрози застосувати ядерну зброю щодо країн, які допомагатимуть Україні захищатися. Фактично Росія демонстративно зруйнувала світову систему безпеки, а країни ліберальної демократії виявилися не готовими запобігти розвитку кризи чи забезпечити дотримання агресором міжнародного гуманітарного права. Захід не мав відповіді, яким чином навіть обмежити ресурси для ведення Росією війни у Європі. Протягом перших місяців цієї війни ЄС не наважився[10] припинити фінансове підживлення Росії через відмову від закупівлі енергоресурсів[11].

Ця ситуація потребує детальнішого аналізу з погляду визначення причин неспроможності країн ліберальної демократії протидіяти агресивній поведінці Росії, визначення способів та інструментарію реалізації стратегії застосування енергетичної зброї.

Способи реалізації стратегії енергетичної наддержави

Російська стратегія використання енергетики із зовнішньополітичною метою ‒ зростання впливу Росії на ринки країн-споживачів і формування сприятливої до інтересів Росії внутрішньої та зовнішньої політики цих країн ‒послідовно реалізовувалася завдяки координованому вжиттю технічних, економічних, політичних, дипломатичних, інформаційних та інших заходів.

Практичним інструментарієм реалізації гібридного застосування енергетики як зброї стало (Суходоля, 2020b):

формування прошарку «посередників» у торгівлі енергоресурсами, тобто збільшення ринків збуту через використання місцевих гравців (створення спільних з представниками місцевих еліт посередницьких компаній для продажу російських енергоресурсів);
викуп російським капіталом важливих суб’єктів господарювання (нафтопереробні заводи, трубопроводи, важливі підприємства машинобудування, банки, медіа тощо), тобто формування інфраструктури впливу на цільову країну;
збільшення обсягів постачання енергоресурсів і створення спільних інструментів (газотранспортні консорціуми, угоди щодо транспортування територією Росії, видобування її ресурсів чи ресурсів на територіях інших країн) для управління активами, тобто прив’язування інтересів цільових країн до інтересів Кремля;
формування проросійського лобі та приведення до влади в цільових країнах проросійських політиків, тобто формалізація та закріплення впливу Кремля через демократичні процедури формування влади (формування необхідного іміджу та надання підтримки таким політичним силам, зокрема за рахунок доходів, генерованих торгівлею енергоресурсами).

Одним із найбільш успішних інструментів просування стратегії стало використання Росією «посередників». Фактично в кожній європейській країні було створено компанії-постачальники російських енергоресурсів, які завдяки генерованому від продажу енергоресурсів грошовому потоку формували російське лобі в політикумі країн-отримувачів. В українській практиці йдеться про компанію «Росукренерго» (RosUkrEnergo), її вплив на політичні процеси в нашій країні та наслідки діяльності для розвитку міжнародної співпраці України.

Найбільше цей інструмент застосовувався у сфері торгівлі газом і нафтою. Зокрема, Газпром створив цілу мережу компаній-посередників. Подеколи використовувалося понад 100 компаній-посередників, які діяли практично в кожній країні Європи[12].

Такі посередники лобіювали ухвалення необхідних для Росії рішень і формували економічну та інформаційну базу тривалого існування потрібного лобі ‒ банки, трейдери енергоресурсів, інвестиції у нерухомість, викуплені медіа.

Створення спільних компаній в енергетичній сфері допомагало Кремлю контролювати критично важливу інфраструктуру країн-споживачів чи справляти суттєвий вплив на роботу й цінові параметри енергетичних ринків.

Так, російські енергетичні компанії отримали під контроль значні енергетичні активи в країнах Європи, зокрема у спосіб викупу газотраспортної системи Білорусі, спільного управління газотранспортною системою Словаччини чи польским і німецьким відтинком газопроводу «Ямал – Європа», викупу або спільного володіння нафтоперробними заводами в Німеччині, Італії, Нідерландах, Румунії, Болгарії, Сербії тощо.

З одного боку, для країн ліберальної демократії та відкритого ринку залучення іноземних інвестицій є пріоритетним завданням забезпечення розвитку своєї економіки. З другого ‒ через вплив на роботу енергетичних компаній Росія отримала інструмент впливу на політику цих країн, навіть усупереч очікуванням їхніх лідерів (Суходоля, 2020b).

Прикладом такого впливу Росії може бути факт використання підземних сховищ газу в Австрії та Німеччині для створення дефіциту природного газу на ринку ЄС та ескалації цін. Саме підземні сховища газу, що перебувають у власності Газпрому, не заповнювалися достаньою мірою під час підготовки до зимового періоду 2021/2022 р.[13], що підштовхувало безпрецедентне зростання цін на ринку ЄС восени 2021 р. ‒ до 1400 дол. США за 1 тис. м3. Концерн Газпром відмовився наповнювати сховища й під час підготовки до зимового періоду 2022/2023 р., що вже стало відвертою загрозою енергетичній безпеці ЄС і змусило керівництво Німеччини та Австрії вживати надзвичайні заходи щодо наповнення сховищ власноруч[14].

Прив’язування окремих країн до постачання значних обсягів російських енергоресурсів і поступове розширення частки Росії на внутрішніх ринках формувало базу для вжиття подальших заходів впливу на істеблішмент цих країн. Особливий інтерес та увагу російського керівництва привертали країни, що мають вагу всередині ЄС.

На ринку природного газу можна ідентифікувати групу країн підвищеної уваги з боку Росії (табл.).

Таблиця

Цільова група країн ЄС на ринку природного газу

Країна[15]	Рівень залежності від постачання газу з Росії, %[16]	Обсяг постачання газу з Росії, млрд куб. м.[17]	Потенційна лобістська потужність в інтересах Росії, оцінка автора (1–5)[18]
Болгарія	77	2,29	2
Словаччина	70	8,62	2
Австрія	64	13,22	4
Греція	51	3,02	3
Німеччина	49	45,84	5
Італія	46	20,80	4
Угорщина	40	8,64	3
Польща	40	9,67	2
Франція	24	12,39	4
Нідерланди	11	11,81	4

Джерело: складено автором.

На думку автора, сукупно рівень залежності від постачання природного газу та обсяги постачання визначають прихильність країн до розширення співпраці в енергетичній сфері. Водночас готовність країн до зростання (чи збереження) обсягів споживання російських енергоресурсів співвідносилося із доцільністю «вербування» й можливістю формування сталого проросійського лобі у цій країні.

З цього припущення випливає, що найбільш чутливими до компромісів із Росією з погляду залежності від постачання природного газу, є Німеччина, Австрія та Італія. Водночас для лобіювання своїх інтересів у ЄС Росія зацікавлена в країнах, що володіють суттєвим потенціалом впливу на загальну політику в регіоні, передусім у Франції та Нідерландах. Саме на ці країни й спрямовувалися зусилля із заохочення політиків і бізнесменів до тривалої співпраці з Росією. Водночас інші країни, що є менш залежними від постачання російських енергоресурсів, але виявляють проросійську позицію серед країн ЄС (Угорщина, Греція), також було залучено до розширення проросійського лобі на рівні ЄС чи блокування рішень, у яких Росія не була зацікавленою.

Налагодження контактів із вищим політичним керівництвом Німеччини, Австрії, Італії, Франції та Нідерландів здійснювалося через демострацію вигоди від співпраці з Росією (зростання прибутку компаній з цих країн від виходу на російський ринок і потоку російських ресурсів, що «вливаються» в економіку цих країн). Реалізація пропонованих ініціатив співідносилась із прихованим завданням отримання інструментів впливу на ці країни й здійснювалася з використанням найрізноманітнішого інструментарію, зокрема з арсеналу спецслужб.

Лідери цих країн позитивно відгукувалися на ініціативи Росії щодо взаємовигідного розширення співпраці у сфері енергетики. В обмін на доступ компаній Німеччини (E.On, Winershall, Basf), Франції (Total, Engie), Італії (Eni, Enel), Австрії (OMV) до енергетичних ресурсів Росії ці країни стали лобістами інтересів Росії у ЄС. Інформацію щодо залучення енергетичних компаній ЄС до реалізації проєктів Росії наведено в додатку 1.

Працює на інтереси РФ і започаткування спільних енергетичних проєктів. Ініційований Росією другий проєкт постачання природного газу дном Балтійського моря «Північний потік ‒ 2» (доповнення до вже побудованого «Північного потоку») є класичним прикладом застосування цією країною енергетичної зброї та досягнення нею різнопланових геополітичних цілей. При цьому ігнорувалися заяви України[19], країн Балтії, інших країн ‒ членів ЄС[20] і навіть офіційних органів ЄС (Єврокомісії та Європарламенту)[21]. Знехтувано зауваження президента Європейської ради Д. Туска про те, що проєкт не відповідає нормам і правилам ЄС про диверсифікацію постачання енергоресурсів до Європи[22], а його реалізація призведе до ще більшого узалежнення Європи від Росії. Значна частина західної політичної та бізнес-еліти, бажаючи залишитися в «дружніх» стосунках із великим постачальником енергоресурсів, закривали очі на поведінку Росії. Навіть обурливі, терористичні дії Росії щодо власності, громадян чи інфраструктури країн Заходу не змінювали ситуацію.

Прикладом таких результативних маніпулювань знову може бути «Північний потік ‒ 2». Лобіювання проєкту стало одним із етапів продовження гібридної агресії Росії проти України та Заходу. У травні та червні 2014 р. на газопроводі високого тиску «Уренгой ‒ Помари ‒ Ужгород» в Івано-Франківській та Полтавській областях сталися вибухи, спричинені актами саботажу. Причому вибухи пролунали напередодні міжнародних перемовин із питань забезпечення надійності постачання природного газу з Росії до ЄС, які проводилися за участю України, Росії та ЄС (Вutrimas et al., 2020; Sukhodolia, 2017). Водносач, РФ намагалась зображати Україну як ненадійного транзитера природного газу до Європи й доводила необхідність будівництва газотранспортних коридорів, обминаючи нашу країну. Західні компанії за підтримки політиків «закрили очі» на агресію Росії в Україні, 18 червня 2015 р. було оголошено про новий проєкт прямого постачання російського газу європейським споживачам, а вже 4 вересня 2015 р. укладено угоду про початок будівництва газопроводу «Північний потік – 2»[23]. При цьому збиття російським ракетним комплексом «Бук» малазійського авіалайнера МН-17, що вилетів із Нідерландів, не зупинило західні компанії від укладання угод із Газпромом щодо будівництва нового газопроводу.

Наразі очевидно, що бажання західних політиків та бізнесменів ЄС закрити очі на неприємні для ліберальної демократії факти застосування енергетичної зброї Росією не зникне в один момент. Реалізація проєктів налагодження постачання з інших джерел вимагає зміни технологічних і логістичних рішень, що потребує часу та значних економічних витрат[24]. Проте ще більших зусиль потребуватиме зміна загального суспільного ставлення щодо необхідності усунення залежності країн ЄС від російських енергоносіїв, усвідомлення виборцями країн ЄС того, що Росія використовує енергетику як інструмент впливу, що дешеві російські енергоресурси, може, й надають переваги окремим компаніям, але не гарантують безпеки суспільству та країні.

Формування потужного проросійського лобі із політиків і посадовців країн Європи дозволяло просувати російські інтереси у Європі, блокувати конкурентні ініціативи (постачання з інших джерел) і загалом спільну політику ЄС у сфері енергетики, демонструвати неефективність демократичного устрою ЄС, руйнувати ціннісну базу ЄС, зокрема підривати принцип солідарності країн ‒ членів ЄС, закладений у засадничих документах Євросоюзу.

У межах демократичних процедур урядування й вільного виявлення своєї позиції проросійські політики відверто працювали на інтереси Росії. Деякі з них, завершуючи політичну кар’єру у своїх країнах, одразу посідали офіційні посади в російських або спільних компаніях (дод. 2).

Ефективність застосування лобі для просування російських інтересів може бути продемонстрована на прикладі Угорщини та Німеччини. Лідери цих країн останніми роками відверто посідали проросійську позицію. В. Путін схвально висловився про таку роль прем’єр-міністра Угорщини В. Орбана: «.. маю зазначити, що в результаті Вашої роботи на російському напрямі все-таки багато зробили в інтересах народу Угорщини і в інтересах Росії»[25].

Не менш комплементарно він оцінив і тривалу співпрацю з Німеччиною на зустрічі, у лютому 2022 року, з новообраним федеральним канцлером ФРН[26]. Саме через тривалу й масштабну енергетичну співпрацю з РФ, що забезпечувала Німеччині не тільки економічні вигоди, а й посилювала її політичну вагу всередині ЄС, Німмеччина намагалась «із розумінням» ставитися до позиції Кремля та «шукати шляхів» для подальшого партнерства. Прихильне ставлення ФРН впливало на досить широкий спектр дій: від опосередкованого просування геополітичних інтересів Росії через глобальні дискусійні площадки[27] до відвертого лобіювання в інституціях і країнах ЄС російських інфраструктурних енергетичних проєктів чи формування схем обминання санкційних обмежень, запроваджених проти Росії з боку ЄС та США (Суходоля, 2020c), як-от: постачання, обминаючи накладені санкції, газових турбін компанією Simens для спорудження ТЕС у тимчасово окупованому Криму[28], постачання Росії товарів подвійного призначення за окремими дозволами з боку німецького уряду[29] або навіть фактично створення перешкод у наданні військової допомоги Україні.

Успішна практика лобіювання російських інтересів ґрунтувалася на використанні ліберальних еконономічних цінностей. Модель ліберальної демократії базується на переконанні, що енергетичні ринки відділені від політики, а суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність виключно з огляду на отримання прибутку. Інакше кажучи, політично «зумовлених» енергетичних проєктів чи діяльності суб’єктів господарювання бути не може.

Зокрема, Німеччина, як і Австрія, обґрунтовували можливість відхилення від вимог Третього енергетичного пакету ЄС (Third Energy Package) правами комерційних компаній реалізовувати будь-які проєкти. Істеблішменти багатьох країн Заходу поділяли цю позицію, яка зводилась до тези, що енергетичні проєкти є ініціативою приватного бізнесу й держава не втручається в економічні відносини між учасниками економічних приватних домовленостей.

Ця формула фактично є узгодженим публічним обгрунтуванням сепаратної політики Німеччини як із німецького (започаткована Г. Шредером, повторювалась урядом А. Меркель, яка була фактично основним політиком-лобістом проєкту в ЄС протягом усієї своєї каденції[30], і підтримувалась урядом О. Шольца на початку російського воєнного вторгнення в Україну в 2022 р.[31]), так і з російського боку[32].

Очевидно, нерозуміння природи запровадженої моделі «державного капіталізму» в Росії, за якою суб’єкти господарської діяльності (чи їх менеджмент) жорстко підпорядковані політичним рішенням керівництва Росії, а великі енергетичні компанії беззаперечно мають дотримуватися стратегічних рішень В. Путіна, узгоджуючи та підпорядковуючи свої дії й розвиток проєктів «інтересам держави», є основною причиною того, що експерти та населення країн Заходу піддаються маніпулюванням з боку Кремля.

Приклади впливу РФ на політику окремих країн завдяки застосуванню енергетичної зброї детально розкрито у додатку 3.

Фактично результатом лобіювання енергетичних інтересів став своєрідний розкол у ЄС з цілої низки питань внутрішньої й зовнішньої політики. РФ отримала інструмент впливу як на цільові країни країн ЄС (передусім Німеччина, Австрія та Угорщина), так і позицію ЄС загалом. Енергетичний важіль впливу був застосований Росією в 2021 р. і на початку 2022 р. для формування обережного ставлення ЄС і НАТО щодо надання допомоги Україні в протидії агресії Росії.

Зважаючи на досягнутий високий рівень життя й дедалі більшу прихильність до популізму, політики країн ЄС воліють досягати компромісів із Росією, нехтуючи не тільки довгостроковою безпекою ЄС, а й засадничими цінностями ліберальної демократії. Зокрема, забезпечення дешевими енергоносіями стало важливим елементом виборчої стратегії та демонстрації виборцям зусиль у цьому напрямі. Саме через це в найближчій перспективі енергетична зброя Росії зберігатиме свій вплив на формування політики країн ЄС, до завершення реалізації стратегії енергетичного переходу (зміна технологічної бази у сфері енерговикористання та відмову від споживання викопних видів енергоресусрів)

Водночас дедалі більше країни ЄС стають свідомі того, що, незважаючи на демонстрацію готовності до компромісу, вони не убезпечені від застосування силового тиску з боку агресивного авторитарного режиму В. Путіна. Росія завжди готова використати нові обставини в недружній спосіб. Зокрема, в зимовий період 2021/2022 р., готуючись до розв’язання агресії проти України, Росія цілеспрямовано посилювала штучний дефіцит природного газу на ринку ЄС[33] з метою якнайшвидшого введення в експлуатацію «Північного потоку ‒ 2» та виведення його з обмежувальних положень Третього енергетичного пакету (Суходоля, 2021).

У подальшому, намагаючись покарати ЄС за рішення про призупинення реалізації проєкту «Північний потік ‒ 2»[34] і загалом про зменшення залежності ЄС від російських енергоносіїв, РФ вдалася до подальшого загострення ситуації. Так, у травні 2022 р., вона припинила постачання російського газу газогоном «Ямал ‒ Європа»[35], потім, у червні, скоротила обсяги постачання газу газогоном «Північний потік»[36]. Насамкінець, з 11 липня 2022 р. під приводом ремонтних робіт (газова турбіна газопроводу перебувала на ремонті в Канаді, а її повернення було обмежене санкціями) взагалі припинила роботу газогону[37].

У період підготовки до зимового періоду 2022/2023 р. та у світлі заявлених намірів ЄС забезпечити 80 % заповнення підземних сховищ газу до 1 листопада 2022 р.[38] такі дії Росії не можуть не розглядатися інакше, ніж відверте застосування енергетики як зброї[39]. У цій ситуації в низці країн ЄС знову залунали заклики пом’якшити санкції проти Росії й дозволити їй використовувати газогони на дні Балтійського моря. Водночас нехтувалося можливістю використання газотранспортної системи України, яка готова збільшити обсяги прокачки російського газу й допомогти Газпрому виконати його контрактні зобов’язання перед партнерами з країн ЄС.

Поширення способів впливу на інші сфери міжнародної взаємодії

Способи впливу, які розглядаються, стосуються не тільки викопних енергоресурсів. Росія використовувала енергетичні технології також для просування своїх інтересів, зокрема у сфері ядерної енергетики. Розширення співпраці й надання значних фінансово-економічних переваг країнам зумовлювалося використанням ними російських технологій.

Просування російських інтересів у цій сфері здійснювалося за двома основними напрямами:

надання технологій та фінансових ресурсів у обсягах і на умовах, що переважають ринкові пропозиції (демпінг на ринку), на будівництво атомних станцій за радянськими/російськими технологіями;
блокування можливостей використання ядерного палива неросійських виробників на вже збудованих російських станціях[40].

Прикладом є проєкти з постачання ядерного палива та добудову двох блоків на АЕС «Аккую» (Туреччина) та «Пакш» (Угорщина) й надання кредитів на будівництво цих атомних електростанцій.

Будівництво АЕС на території Туреччини було запропоновано Росією в межах розширення співпраці разом із просуванням проєктів з постачання природного газу та побудови транзитного нафтогону. Угода про будівництво АЕС «Аккую» (укладено в травні 2010 р.) фіксує будівництво й введення в експлуатацію чотирьох енергоблоків з реакторами типу ВВЕР-1300. Цей проєкт став першим у світі, що реалізує модель BOO (Build ‒ Own ‒ Operate[41]). Угода передбачає, що АЕС будуватиметься за російським проєктом і російським підрядником, а іноземні інвестори зможуть придбати частку компанії в розмірі 49 %. Важливо, що для проникнення на ринок Туреччини й формування технологічної залежності Росія погодилася на реалізацію цього суперечливого проєкту на економічно невигідних умовах (Суходоля, 2020b).

Угорщина уклала угоди про побудову додаткових блоків на АЕС «Пакш» і постачання ядерного палива з Росії. За укладеним у грудні 2014 р. контрактом, Москва домовилася надати Угорщині кредит у розмірі до 10 млрд євро, який можна буде погашати після введення блоків у експлуатацію. При цьому угорський парламент засекретив на 30 років положення контракту законом, що викликало неабияку критику в ЄС. Своєю чергою, після укладення угоди В. Орбан розкритикував енергетичну політику ЄС (Суходоля, 2020b).

Активне використання російських енергетичних технологій для розширення впливу РФ зазначається в огляді політики виробників атомних технологій. Проведене дослідження (Department of Energy, 2020) виявило суттєве посилення позицій Росії та Китаю на світовому ринку, зокрема завдяки потужній неринковій підтримці з боку урядів. Зазначається, що Росія, користуючись своєю позицією монополіста на ринку «радянських ядерних технологій», сформувала механізм залежності для країн – споживачів таких технологій.

Узалежнення від технологій країн-монополістів також формує нові виклики. Проголошена ЄС політика декарбонізації енергетики й швидкого розвитку відновлюваної енергетики створює нову сферу залежності. Йдеться про формування вразливостей ланцюга постачання в енергетиці. Наприклад, сонячні фотоелектричні модулі виробляються переважно в Китаї, батареї та їхні компоненти виробляються в Китаї, Японії та Кореї, як і постійні магніти, які використовуються у вітрових турбінах. Китай також є основним постачальником рідкоземельних металів, без яких неможливо здійснити проголошений ЄС енергетичний перехід (European Commission (EC), 2020, 2021).

Очевидно, що послаблення залежності країн-споживачів від викопних видів палива за рахунок переходу на використання інших енергетичних технологій лише змістить сферу застосування енергетичної зброї та можливо суб’єктів впливу. Водночас способи впливу постачальників на споживачів суттєвих змін не зазнають.

Висновки

Росія відверто й цілеспрямовано використовує потенціал енергетики для досягнення політичних цілей у взаємовідносинах із країнами-споживачами, водночас фактично руйнуючи країни демократичного світу та їх об’єднання зсередини. Аналіз демострує, як, використовуючи базові засади ліберальної демократії, авторитарні гравці можуть руйнувати демократичні й ринкові форми організації життєдіяльності суспільств.

Росія розробила способи впливу та інструменти практичної реалізації своїх інтересів на енергоринку ЄС. Найбільш ефективним із них виявилося використання лобі, зокрема через залучення істеблішменту країн ЄС до реалізації проєктів співпраці з Росією у сфері енергетики через надання економічних переваг:

особливих умов контрактів на постачання природного газу, що вигідно позиціювало політиків і посадовців у виборчих кампаніях;
допуск компаній до видобування енергоресурсів на території Росії, що прив’язувало політичне та бізнес-середовище цих країн до Росії на довгострокову перспективу;
працевлаштування посадовців країн у російських компаніях, що гарантувало винагороду за лобіювання інтересів Росії під час перебування на посадах у прийнятний для західного світу спосіб.

Застосування енергетичної зброї фактично нейтралізує спроможність країн ліберальної демократії швидко узгоджувати та ефективно протидіяти агресивній поведінці авторитарних постачальників енергоресурсів. Прикладом успішного застосування енергетичної зброї з боку РФ є політика Німеччини та Угорщини передусім стосовно України. Ці країни, швидше, були союзниками Росії у її намаганнях підпорядкувати Україну, ніж дотримувалися спільної солідарної позиції країн – членів ЄС чи НАТО в реалізації проголошеної цими міжнародними структурами політики підтримки нашої держави.

Початкова, а подеколи й подальша квола відповідь Заходу на агресію Росії проти України лише сприяла ескалації ситуації одіозним представником автократичного світу. При зростанні агресивної риторики В. Путіна на адресу країн Заходу та ліберальній демократії загалом, залежні від постачання енергоресурсів (чи технологій) країни Заходу не могли сформувати адекватної відповіді на дії Росії навіть тоді, коли за результатами опитування насення цих країн (виборці) демонструвало гостре несприйняття агресії Росії проти України.

Аналіз застосування Росією енергетичної зброї та способів її застосування дозволив виокремити низку індикаторів, за якими можна оцінити існування впливу постачальників енергетичних ресурсів чи технологій на країни, що є споживачами, та залежність політиків і посадовців окремих країн від постачальника. Зокрема, такими індикаторами є:

співзвучність позицій політиків/посадовців країни-постачальника й країни-споживача щодо тенденцій розвитку міжнародної політки, передусім щодо стратегічних інтересів країни-постачальника;
узгоджена аргументація політиками/посадовцями країни-споживача й постачальника доцільності розвитку тривалої (понад електоральний цикл чи термін зміни уряду) співпраці;
отримання політиками країни-споживача або політичними силами, що їх очолюють, фінансової підтримки з боку країни-постачальника (суб’єктів цієї країни) з використанням найрізноманітніших способів (вигідніші, ніж на ринку, умови контрактів, фінансування країною-постачальником культурних чи соціальних проєктів, медійна підтримка тощо);
створення спільних підприємств при збереженні за країною-постачальником контролю в акціонерному капіталі таких підприємств та отримання міноритарної частки акторами, які підтримують інтереси постачальника, у країнах-споживачах (політиками, підприємцями);
отримання колишніми політиками чи посадовцями країни-споживача коштів (у спосіб участі в наглядових радах, обіймання керівних посад, отримання гонорарів за лекції, підтримання створених цими особами фондів тощо).

Така формалізація дозволяє обґрунтованіше оцінювати рівень стан енергетичної й національної безпеки країни внаслідок впливу зовнішніх загроз, зокрема залежності від зовнішнього постачальника (Суходоля, 2020 а). Підхід також сприятиме формалізації таких чинників впливу на рівень енергетичної безпеки як «якість управлінння» та «якість політики», що використовуються в методології визначення рівня енергетичної безпеки України.

Список використаних джерел

Гончар, М. (2010, Травень). Олігархономіка України. Російська газова подушка. Дзеркало тижня. Україна, 18.

Гончар, М. (2014, Серпень). Перемога газократії над демократією, або про російські потоки європейської газової корупції. Дзеркало тижня. Україна, 27.

О Программе эффективного использования на системной основе внешнеполитических факторов в целях долгосрочного развития Российской Федерации. (2010). Русский Newsweek. Май. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4bec22fe3e992/

Правительство РФ. (2003). Об утверждении Энергетической стратегии России на период до 2020 года : Распоряжение Правительства Российской Федерации № 1234-р. от 28.08.2003 г. URL: http://docs.cntd.ru/document/901872984

Суходоля, O. (2020а). Енергетична безпека України: методологія системного аналізу та стратегічного планування : аналіт. доповідь. Київ : НІСД, 178 c.

Суходоля, О. (2020b). Енергетична зброя у геополітичній стратегії Росії : аналіт. доповідь. Київ : НІСД, 128 с.

Суходоля, О. (2020c). Санкційні обмеження: результативність та ефективність впливу на енергетичний сектор Росії. Чорноморська безпека, 2, 66–75.

Чубайс, А. (2003). Миссия России. Выступление А. Чубайса в Санкт-Петербургском гос. инженерно-экон. ун-те. URL: http://www.abnews.ru/type_news_full.html?t=59890&data=news

Baev, P. (2009). Russian Energy Policy and Military Power Putin’s Quest for Greatness, Routledge.

Balmaceda, M. (2008). Energy Dependency, Politics and Corruption in the Former Soviet Union: Russia’s power, oligarchs’ profits and Ukraine’s missing energy policy, 1995–2006. Routledge.

Barysch, K., (Ed.). (2008). Pipelines, politics and power: The future of EU-Russia energy relations. London: Centre for European Reform. https://www.cer.org.uk/publications/archive/report/2008/pipelines-politics-and-power-future-eu-russia-energy-relations

Butrimas, V., Hajek, J., Sukhodolia, O. Bobro, D., & Karasov, S. (2020). Hybrid Warfare Against Critical Energy Infrastructure: The Case of Ukraine. Vilnius: ENSEC COE, 87 p. https://enseccoe.org/data/public/uploads/2020/11/hybrid-warfare-against-critical-energy-infrastructure-the-case-of-ukraine.pdf

Chow, E., & Elkind, J. (2009). Where East Meets West: European Gas and Ukrainian Reality. The Washington Quarterly, 32(1).

CSIS. (2016). The Kremlin Playbook. Understanding Russian Influence in Central and Eastern Europe. A Report of the CSIS Europe Program and the CSD Economics Program. https://www.csis.org/analysis/kremlin-playbook

CSIS. (2019). The Kremlin Playbook 2: The Enablers. A Report of the CSIS Europe Program and the CSD Economics Program. https://www.csis.org/analysis/kremlin-playbook-2-enablers-0

Department of Energy. (2020). Restoring America’s Competetive Nuclear Energy Advantage. https://www.energy.gov/sites/prod/files/2020/04/f74/Restoring%20America%27s%20Competitive%20Nuclear%20Advantage_1.pdf

European Commission (EC). (2020). Critical Raw Materials Resilience: Charting a Path towards greater Security and sustainability. https://ec.europa.eu/docsroom/documents/42849

European Сommission (EC). (2021). Study on the resilience of critical supply chains for energy security and clean energy transition during and after the COVID-19 crisis. Final report. doi:10.2833/946002

Gonchar, М., Chubyk, A., & Ishchuk, О. (2015). Energy Component in New Generation Warfare. Case of Russia’s hybrid aggression against Ukraine. Kyiv: Centre for Global Studies «Strategy XXI». https://geostrategy.org.ua/analityka/doslidzhennya/energetychnyy-komponent-viyny-novogo-pokolinnya-pryklad-rosiyskoyi-agresiyi-proty-ukrayiny/zavantazhyty-pdf-eng

Smith, K. (2008). Corruption not Dependency is the Risk to Western Europe from Russian energy Trade. DC, CSIS. http://csis.org/files/media/csis/pubs/070708_eu-russia_energy_corruption.pdf

Stern, J. (2006). Natural Gas Security Problems in the Europe: the Russian-Ukrainian crisis of 2006. Asia-Pacific Review, 1, vol. 13.

Sukhodolia, O. (2017). The energy dimension of war. The Ukrainian experience: An overview of the Ukrainian events in 2014–2016. Energy Security: Operational Highlights, 11, 25–34.

Westphal, K. (2009). Russian Gas, Ukrainian Pipelines and European Supply Security. Lessons of the 2009 Controversie. Berlin. SWP. http://www.swp-berlin.org/common/get_document.php?asset_id=6381

ДОДАТКИ

Додаток 1

Приклади залучення енергетичних компаній країн ЄС

до реалізації енергетичних проєктів Росії[42]

Країна	Компанія	Енергетичні активи в Росії
Німеччина	E.ON Ruhrgas AG (до 1 липня 2004 р. – Ruhrgas AG)	6,5 % акцій ВАТ «Газпром»; 49 % ЗАТ «Геросгаз», спільного підприємства з ТОВ «Газпром экспорт», у якого 51 %; E.On/PEGI ‒ 15,5 % Nord Stream AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік» («Північний потік ‒ 1»)
	Uniper (до 1 січня 2016 р. –частина бізнесу компанії E.ON AG), виробництво електроенергії в Росії, торгівля енергоресурсами	Інвестор Nord Stream 2 AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік ‒ 2»; 83,73 % акцій «Юніпро», колишньої елекрогенерувальної компанії ВАТ «Е.ОН Росія» (ОГК‒4)
	Wintershall Holding AG (дочірня компанія BASF AG, яка займалася розвідкою й добуванням нафти та газу). З 2019 р. трансформована в Wintershall Dea AG, акціонерами якої є BASF та LetterOne (інвестиційна структура, створена в 2013 р., акціонерами російського консорціуму «Альфа-Груп»)	15,5 % Nord Stream AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік»; брала участь у реалізації проєкту «Південний потік» (15 %) 50 % ЗАТ «Ачімгаз» – оператора розроблення ачимовських покладів Уренгойського газонафтоконденсатного родовища; 34,999 % ВАТ «Сєвєрнєфтегазпром», діяльність для розвитку Южно-Руского родовища
	Siemens	Контракти з ВАТ «Газпром» та іншими державними й приватними структурами щодо постачання техніки та обладнання; постачання газотурбінних технологій для будівництва електростанцій в окупованому Криму
Франція	Total	19,4 % газової компанії «Новатек», а також участь у спільних проєктах разом із «Новатек»; 20 % у «Ямал СПГ» (Південно-Тамбейське газоконденсатне родовище та газоскаплювальний завод «Ямал СПГ»); 49 % ЗАТ «Тєрнєфтегаз»; 21,64 % у «Arctic LNG 2» (гігантське берегове газоконденсатне родовище «Утреннєє» на Ямалі); 20 % частки в нафтовому родовищі «Харьягі»
	Engie (з 2015 р.), утворилася внаслідок злиття Gaz de France (GDF) та Suez та британської компанії International Power)	9 % Nord Stream AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік»; інвестор Nord Stream 2 AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік ‒ 2»
	Gaz de France (GDF)	брала участь у реалізації проєкту «Південний потік» (15 %);
Італія	Enel	56,43 % ‒ елекрогенерувальної компанії ПАТ «Енєл Росія» (раніше «Енел ОГК-5»); 49,5 % енергозбутової компанії «РусЕнергоСбит»
	Eni	володіла 20 % акцій компанії «Газпромнєфть» (куплені EniNeftegaz ‒ Eni (60 %) та Enel (40 %)[43] на державному аукціоні з продажу компанії «ЮКОС» у 2007 р. і за два роки погодилася продати ці частки Газпрому для створення компанії «Газпромнєфть»)[44]; брала участь у реалізації проєкту «Південий потік» (20 %)
Нідерланди	N.V. Nederlandse Gasunie – оператор газотранспортної системи Нідерландів	9 % Nord Stream AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік»
	Royal Dutch Shell (Нідерланди/Велика Британія)	Інвестор Nord Stream 2 AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік ‒ 2»
Австрія	OMV	Інвестор Nord Stream 2 AG ‒ оператора трубопроводу «Північний потік ‒ 2»; 24,98 % у проєкті з розроблення ділянок 4А та 5А ачімовських покладів Уренгойського газонафтоконденсатного родовища; 24,999 % ВАТ «Сєвєрнєфтєгазпром», для розвитку Южно-Руского родовища (у березні 2017 р. викуплено Uniper)
Міжнародні торгові компанії	Glencore (Швейцарія).	25 % нафтової компанії «РусНєфть» (власник ‒ Гуцерієв)
	Volga Resources/Group (Г. Тімченко)	23,5 % газової компанії «Новатек»
	Катарський фонд «QH Oil Investments LLC»	18,46 % нафтової компанії «Роснєфть»
	BP Russian Investments Limited	19,75 % нафтової компанії «Роснєфть»

[44] Eni and Enel land YUKOS assets for Gazprom. URL: https://jp.reuters.com/article/businesspro-yukos-auctions-dc-idUSL04060… (дата звернення: 09.03.22).

[43] Gazprom signs $4b stake deal with Italy’s Eni. URL: hhttps://gulfnews.com/business/energy/gazprom-signs-4b-stake-deal-with-i… (дата звернення: 09.03.22).

Джерело: складено автором

Додаток 2

Працевлаштування політиків країн ЄС у компаніях РФ[45]

Герхард Шредер (Gerhard Schröder), колишній Федеральний канцлер ФРН (1999‒2005 рр.).

Перед відставкою Г. Шредер пролобіював надання державним агентством Німеччини кредиту «Газпрому» на будівництво частини трубопроводу «Північний потік » у сумі 1 млрд євро з двох німецьких банків. Якби «Газпром» не зміг погасити кредит, уряд Німеччини висловив би згоду гарантувати частину боргу.

Після відставки з посади канцлера Німеччини Г. Шредер став у 2005 р. головою Спостережної ради та згодом – головою Ради акціонерів Nord Stream AG, компанії-оператора газогону «Північний потік», у 2016 р. ‒ головою Ради правління Nord Stream 2 AG, компанії-оператора газогону «Північний потік ‒ 2», у 2017 р. ‒ головою Ради директорів ПАТ «Роснєфть», у 2022 р. висунутий на позицію в Раді директорів ВАТ «Газпром».

Г. Шредер фактично став безпосереднім лобістом Кремля в ЄС, активно висловлювався проти запроваджених проти Росії санкцій, публічно заявляв, що Росія «законно анексувала» Крим.

Дітер Вальтер Халлер (Dieter Walter Haller), колишній посол Німеччини у Саудівській Аравії.

У грудні 2021 р. запрошений на посаду глави Спостережної Ради компанії Gas for Europe, дочірньої компанії Nord Stream 2 AG, створеної як власник та оператор 54-кілометрового відтинку газогону «Північний потік ‒ 2» для забезпечення відповідності вимогам законодавства Німеччини.

Маттіас Варніг (Matthias Warnig), колишній співробітник Міністерства держбезпеки НДР (Штазі).

У 1990 р. став співробітником Dresdner Bank і першим отримав ліцензцію іноземного банку для роботи в Санкт-Петербурзі.

Член наглядової ради банку «Росія» та ВТБ. Керуючий директор у Nord Stream AG («Північний потік»), виконавчий директор Nord Stream 2 AG («Північний потік ‒ 2»). Член ради директорів «Роснефть», Голова ради директорів «Транснєфть», Голова наглядової ради «Русал».

Хартмут Медорн (Hartmut Mehdorn), колишній керівник Deutsche Bahn AG, близький приятель Г. Шредера.

Член ради директорів ВАТ «Російскіє жєлєзниє дорогі» з 2011 р.

Вольфганг Клемент (Wolfgang Clement), колишній міністр економіки ФРН уряду Г. Шредера.

Член ради директорів російської групи Energy Consalting.

Вольфганг Шлюссель (Wolfgang Schüssel), колишній Федеральний канцлер Австрії.

Член Ради директорів нафтової компанії ВАТ «Лукойл».

Кристіан Керн (Christian Kern), колишній Федеральний канцлер Австрії (2016‒2017 рр.), Голова правління Австрійської залізниці.

Член Ради директорів ВАТ «Російскіє жєлєзниє дорогі».

Карин Кнайсль (Karin Kneissl), ексміністр закордонних справ Австрії (2017‒2019 рр.) в уряді С. Курца за квотою Австрійської партії свободи, яка підтримує інтереси Росії.

Член Ради директорів ПАТ «Роснєфть».

Франсуа Фійон (François Fillon), колишній прем’єр-міністр Франції (2007‒2012 рр.), член партії «Союз за Народний Рух», де головував президент Франції Н. Саркозі.

Член Ради правління НК «Зарубєжнєфть» і «Сібур». Вважає Крим «історично російським».

Примітка

Путін також робив спроби залучити до обстоювання своїх інтересів політиків інших країн. Зокрема, колишнім високопосадовцям Італії та Франції він запропонував очолити South Stream AG. Проте колишній прем’єр-міністр Італії Р. Проді та французький експрезидент Ж. Ширак відхилили пропозицію[46]. Водночас удалося досягнути «порозуміння» із С. Берлусконі. У подальшому співпрацю було розширено, італійські компанії отримали суперечливу участь у реалізації спільних проєктів у РФ.

[45] Дехто з колишніх високопосадовців після розвязання Росією повномасштабної війни проти України в лютому 2022 р. заявили про складення своїх повноважень у російських компаніях.

Джерело: складено автором.

Додаток 3

Вплив енергетичної зброї на політику окремих країн

Роки	Вплив	Результат
Угорщина
2014‒2015	Укладення в грудні 2014 р. контракту з Росією щодо кредиту в розмірі до 10 млрд євро для добудови та постачання ядерного палива з Росії. Кредитні умови передбачали, що Угорщина почне погашати кредит після введення блоків у експлуатацію	У лютому 2015 р., під час візиту Путіна до Угорщини, премєр-міністр Орбан розкритикував енергетичну політику ЄС і санкції проти Росії і заявив, що його країна «утримається від постачання природного газу в Україну за реверсним маршрутом»
2021‒2022	У Кремлі 1 лютого 2022 р. відбулася зустріч Путіна й Орбана. Орбан назвав свій візит «місією миру» й висловив сподівання на додаткове збільшення обсягів постачання природного газу до Угорщини на 1 млрд м3 на рік. До цього, у вересні 2021 р., Росія та Угорщина уклали нову газову угоду, яка передбачає постачання 4,5 млрд м3 газу на рік упродовж 15 років, обминаючи територію України	Прем’єр-міністр Угорщини Орбан 13 ютого 2022 р. вперше натякнув на можливість виходу його країни з ЄС[1]. Угорщина відмовилася від розміщення додаткових сил НАТО на своїй території для посилення східного флангу, спричиненого тим, що РФ висунула вимоги щодо відходу НATO на рубежі 1997 р., і висловилася проти посилення санкцій проти Росії
Німеччина
2004‒2008	У вересні 2005 р. Путін та Г. Шредер підписали спільну декларацію про наміри побудувати Північноєвропейський газогін («Північний потік»). Співпраця між Росією та Німеччиною посилюється в різних галузях енергетики	На саміті глав держав членів НАТО 2008 р. у м. Бухаресті (Румунія) Німеччина (канцлер А.Меркель) заблокувала надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства (ПДЧ)
2014‒2015	РФ, розпочавши агресію проти України, намагалася зобразити її як ненадійного транзитера природного газу до Європи, лобіюючи будівництво газогонів, обминаючи Україну. Про наміри оголошено 18 червня 2015 р., а 4 вересня того ж року (вже після збиття Росією авіалайнера MH-17) було укладено угоду про початок будівництва газогону «Північний потік – 2». Угоду з Газпромом підписали німецькі концерни E.ON та BASF/Wintershall, австрійський OMV, англійсько-нідерландський Shell і французький Engie S.A.	Німеччина (канцлер А.Меркель) продовжує висловлюватися за подальшу співпрацю з Росією, стає основним лобістом реалізації нового проєкту газогону «Північний потік – 2». Незважаючи на зауваження інших країн ЄС і керівництва Єврокомісії, Німмеччина підтримує реалізацію ініціатив Росії в енергетичній сфері. Триває постачання товарів подвійного призначення та енергетичного обладання до Росії, незважаючи на санкції ЄС
2021‒2022		У грудні 2021 р. міністр оборони України повідомив, що Німеччина блокує закупівлю зброї для України[2]. Новобраний уряд Німеччини (канцлер О. Шольц) продовжував дотримуватися позиції щодо виключної комерційності проєкту «Північний потік – 2»[3]. Лише з часом він змінив позицію та був змушений зупинити реалізацію проєкту
Україна
1995‒1997	Укладення 28 травня 1997 р. угод щодо статусу й умов перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України в обмін на погашення заборгованості України за спожиті енергоресурси в попередні роки	Угоди зафіксували перебування Чорноморського флоту Російської Федерації до 2017 р.
2000‒2009	У 2001‒2003 рр. між Україною та РФ було укладено низку угод щодо розвитку співпраці в енергетичній сфері, які передбачали створення спільних компаній. На практиці це означало створення компаній-посередників (наприклад, RosUkrEnergo, RUE), які контролював Газпром	Контракти, пролобійовані за допомогою RUE, блокували доступ України до ресурсів Туркменістану. Росія усунула конкурента із торгівлі газом на ринку ЄС та СНД. Співвласник RUE фінансував проросійські політичні партії в Україні, сприяв розширенню присутності російського капіталу на ринку України. Переконував політиків у ЄС про недоцільність накладення санкцій на Росію
2010‒2011	В обмін на політичні пуступки[4] Україна отримала «знижку» до ціни природного газу в розмірі 100 дол. США на 1 тис. м3 за рахунок скасування або зменшення експортного мита на газ, що мало щорічно фіксуватися постановою уряду Росії	У квітні 2010 р. укладено міжурядову угоду Україна ‒ Росія щодо подовження перебування Чорноморського флоту РФ в Україні до 2043 р. У лютому 2014 р. частини Чорноморського флоту РФ стали основною силою окупації АРК Крим і м. Севастополя
2011‒2014	Створено проєкт нової угоди між Росією та Україною в газовій сфері, який оприлюднено наприкінці 2011 р. У середині 2013 р. Росія надала Україні кредит на 3 млрд дол. США.	Передбачалося створити два спільні підприємства з управління ГТС України. Газпром цими угодами планував блокувати запровадження на території України правил Третього енергетичного пакету ЄС В. Янукович у листопаді 2013 р. відмовився підписувати Угоду про Асоціацію з ЄС, чим намагався забезпечити реалізацію інтересів Росії і засвідчив залежність України від РФ

[46]Орбан вперше натякнув на можливість виходу Угорщини з ЄС. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/02/13/7133924/ (дата звернення: 09.03.22).

[47]Німеччина блокувала постачання зброї Україні з країн НАТО. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-59653554 (дата звернення: 09.03.22).

[48]German government row over Nord Stream 2. URL: https://www.euractiv.com/section/energy/news/german-government-row-over… (дата звернення: 09.03.22).

[49]Колишній президент України В. Янукович забезпечив посилення використання російської мови як другої офіційної мови в Україні та домігся скасування почесного звання «Герой України» одному з лідерів українських націоналістів періоду Другої світової війни С. Бандері, а також погодився на продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ на території України.

Джерело: складено автором.

Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:

- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube

Зображення: НІСД

[1] Координаційний комітет з експортного контролю, або КОКОМ (Coordinating Committee for Multilateral Export Controls, CОCОМ), створений західними країнами в 1949 р., запроваджував обмеження на експорт до СРСР «стратегічних» товарів і технологій і контролював експорт до країн «східного блоку».

Поправка Джексона-Вейніка до Закону про торгівлю США, ухвалена 1974 р., обмежувала фінансові й торговельні відносини США з країнами, уряди яких порушують права людини. Обмеження стосувалися, зокрема, надання кредитів таким країнам. СССР був визнаний країною, яка обмежувала право громадян на еміграцію.

[2] Зокрема, в авторефераті дисертації Путіна (див.: Путин В. В. Стратегическое планирование воспроизводства минерально-сырьевой базы региона в условиях формирования рыночных отношений: Санкт-Петербург и Ленинградская область : автореф. дис. СПб, 1997) зазначено: «Основна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, що замість пасивного підлаштування до змін умов зовнішнього ринкового економічного середовища (законодавчо-правових, економічних, науково-технічних, конкурентних, зовнішньоекономічних тощо) пропонується механізм активного формування цих умов, впливу на них, а отже, на майбутній розвиток мінерально-сировинного комплексу регіону, що пристосовується лише до тих змін зовнішнього середовища, на які відповідні органи управління не можуть справляти достатнього впливу (тут і далі в цитатах шрифтове виділення моє. – О. С.)».

[3] «Чубайс провозглашает формулу – “либеральная империя”. То, что империя будет либеральной – это никого не удивляет. По сути это фигов листок. … Ради империи русский готов уничтожить весь мир вместе с самим собой, лишь бы была империя. … Либеральная Империя в это время будет строится и цвести. Везде зажжётся лампочка Анатолия Борисовича. А как только решат в сторону от нас – она тут же погаснет, газ отключится, нефть перестанет качаться, и пусть дохнут не желающие нашей Империи». (Цит. мовою оригіналу. – О. С.) (Дугин А. Тезисы о либеральной империи Чубайса. URL: http://www.evrazia.org/modules.php?name=News&file=article&sid=1582 (дата звернення: 15.03.22).

[4] До таких інструментів належать передусім: продаж енергоресурсів за політично обумовленими цінами; допуск компаній окремих країн на російський ринок; надання права на розроблення російських родовищ енергоресурсів; формування інструментів впливу на енергетичні ринки окремих країн (та їхніх лідерів); створення підконтрольних фінансово-економічних структур в окремих країнах; формування інструментів маніпулювання громадською думкою тощо.

[5] Орлов Д. Быть ли России «энергетической сверхдержавой»? URL: https://archive.is/201 20803081509/www.izvestia.ru/comment/article30545… (дата звернення: 10.03.22).

[6] Там само.

[7]Программа эффективного использования на системной основе внешнеполитических факторов в целях долгосрочного развития Российской Федерации. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4bec22fe3e992/ (дата звернення: 10.03.22).

[8] Перший закон петрополітики образно сформований Т. Фрідманом у 2006 р. (див.: Friedman Thomas L. The First Law of Petropolitics. Foreign Policy. 2006. May/Junе).

[9] Путин: «мы были готовы» применить ядерное оружие из-за Крыма. ВВС News Україна. 2015. 15 мар. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/ukraine_in_russian/2015/03/150315_ru_s_pu… (дата звернення: 20.03.22).

[10] Оцінка відображала ситуацію на момент написання статті (березень 2022 р.). Водночас автор дотримується цієї позиції й надалі, оскільки це є системною проблемою взаємодії ліберальних демократій з авторитарними країнами. Подальший розвиток подій, зокрема процес запровадження санкцій проти РФ, продемонстрував усю складність формування узгодженої позиції країн ліберальної демократії щодо реагування на агресивні дії авторитарних режимів, особливо коли переважає бажання продовжувати бізнес «як завжди». Маніпулювання інформацією, використання проросійського лобі в країнах Заходу, обмеження обсягів постачання енергоресурсів і гра цінами на енергетичних ринках тривалий час допомагали РФ уникнути серйозних наслідків. Проросійське лобі в країнах Заходу допомагало уникати запровадження проти РФ насправді серйозних санкцій, що могли би суттєво обмежити доходи Росії від продажу енергоресусів (наприклад, включення природного газу до шостого пакету санкцій, а також обмеження щодо постачання трубопровідної нафти) (див.: Hungary’s Orban wins exemption in EU Russian oil embargo. URL: https://apnews.com/article/russia-ukraine-viktor-orban-hungary-989184ef… (дата звернення: 16.07.22) ; EU leaders say gas unlikely to be part of new round of Russia sanctions. URL: https://www.theguardian.com/world/2022/may/31/eu-leaders-say-gas-unlike… (дата звернення: 16.07.22)). Понад те, робилися винятки з уже запроваджених санкцій (згода Німеччини та Канади повернути газові турбіни для «Північного потоку» (див.: Very difficult decision’ to return turbine for Russian pipeline – Canada’s Trudeau. URL: https://www.reuters.com/world/very-difficult-decision-return-turbine-ru… (дата звернення: 16.07.22)).

[11] Hungary PM Orban says EU will not sanction Russian gas or oil. URL: https://www.reuters.com/world/europe/hungary-pm-orban-says-eu-will-not-… (дата звернення: 10.03.22) ; Germany Says It Won’t Stop Buying Russian Energy Despite Moscow’s War in Ukraine. URL: https://www.wsj.com/livecoverage/russia-ukraine-latest-news-2022-03-07/… (дата звернення: 10.03.22).

[12]Kupchinsky R. Gazprom’s European Web. URL: https://jamestown.org/report/gazproms-european-web/ (дата звернення: 18.03.22).

[13] IEA Blames Russia for Gas Squeeze Hurting European Economies. URL: https://www.bloomberg.com/news/articles/2022-01-12/iea-blames-russia-fo… (дата звернення: 20.03.22).

[14]Austria Seizes Gas Storage Space Left Empty by Russia’s Gazprom. URL: https://www.bloomberg.com/news/articles/2022-07-06/austria-seizes-gas-s… (дата звернення: 16.07.22) ; Germany and Austria forge plan to fill up gas storage facilities ‘more quickly’. URL: https://www.energylivenews.com/2022/07/13/germany-and-austria-forge-pla… (дата звернення: 16.07.22).

[15] Для аналізу було обрано лише країни, які мають відносно значні обсяги споживання російського газу та водночас мають інфраструктуру, яка може вплинути на частку російського газу на ринку ЄС.

[16] Europe: Share of gas supply from Russia, 2020. URL: https://dailybrief.oxan.com/Analysis/GI267554/Share-of-Russian-gas-supp… (дата звернення: 18.03.22).

[17] Поставки газа на экспорт. URL: http://www.gazpromexport.ru/statistics/ (дата звернення: 18.03.22).

[18] Оцінювання привабливості країни для лобіювання інтересів Росії у ЄС проведено за параметрами, що демонструють здатність країни справляти прямий чи опосередкований вплив у ЄС та її готовність до «розуміння» інтересів Росії, а саме: розмір і технологічність економіки; вагомість фінансово-банківської сфери країни у світовій системі; відкритість економіки країни та мобільність робочої сили; наявність на території країни штаб-квартир міжнародних організацій; наявність амбітних політичних сил, незадоволених ліберальною демократією; існування в еліті країни «розуміння» важливості Росії в історії (пам’ять про колишню імперську роль країн чи спільність історичної долі. Саме на цьому акцентував увагу Путін у своїх роздумах про приниження Німеччини Заходом після Першої світової війни та приниження Росії – після холодної війни) (див.: Неформальный саммит СНГ. 20 декабря 2019 года. URL: http://kremlin.ru/events/president/news/62376).

[19] Звернення Верховної Ради України до парламентів та органів виконавчої влади держав ‒ членів Європейського Союзу стосовно посилення співпраці у галузі енергетичної безпеки та потенційних ризиків реалізації проектів з будівництва транзитних газопроводів в обхід України. URL: http://www.rada.gov.ua/news/Novyny/137422.html (дата звернення: 20.03.22).

[20] 13 стран ЕС выступают против Северного потока ‒ 2. URL: https://biz.liga.net/ekonomika/tek/novosti/13-stran-evrosoyuza-vystupay… (дата звернення: 20.03.22).

[21] Европарламент выступает за отмену «Северного потока – 2». URL: https://p.dw.com/p/39G6F (дата звернення: 20.03.22).

[22] Tusk Says Nord Stream 2 Does Not Meet EU Energy Rules. URL: http://www.radiosvoboda.org/content/news/27436197.html (дата звернення: 20.03.22).

[23] Угоду підписали російський Газпром, німецькі концерни E.ON і BASF/Wintershall, австрійський OMV, англійсько-нідерландський Shell і французький Engie S.A.

[24] Оцінюється, що реалізація цілей плану зі скорочення критичної залежності ЄС від російських викопних видів палива (REPowerEU) потребуватиме додаткових інвестицій обсягом понад 210 млрд євро на період до 2027 р. (див.: REPowerEU: A plan to rapidly reduce dependence on Russian fossil fuels and fast forward the green transition. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_22_3131 (дата звернення: 16.07.22)).

[25] В. Путин: «Продолжаются крупные проекты, имею в виду “Пакш” – два новых блока, строительство атомной электростанции. Энергетика в целом занимает большое место в нашем сотрудничестве. 55 процентов потребляемой Венгрией нефти, 80 процентов природного газа поступает из России, всё работает стабильно. …должен отметить, что в результате Вашей работы на российском направлении всё-таки многое сделали в интересах народа Венгрии и в интересах России. Надеюсь, что такая взаимная работа будет продолжена». (Цит. мовою оригіналу. – О. С.) (див.: Переговоры с Премьер-министром Венгрии Виктором Орбаном. 1 февраля 2022 года. http://kremlin.ru/events/president/news/67682 (дата звернення: 04.03.2022)).

[26] В. Путин: «Всего в России действует порядка четырёх тысяч компаний с участием немецкого капитала. Особое место в двустороннем экономическом сотрудничестве занимает энергетика. Ещё в 70-е годы прошлого века наши страны успешно реализовали знаковый проект, он назывался «газ в обмен на трубы. … В настоящее время Россия обеспечивает более трети потребности ФРГ в энергоносителях – как в нефти (34 процента), так и в природном газе (35, даже 35,4 процента). В 2021 году Германии поставлено российского газа в объёме 50,7 миллиарда кубических метров». (Цит. мовою оригіналу. – О. С.) (див.: Пресс-конференция по итогам российско-германских переговоров. 15 февраля 2022 года. URL: http://kremlin.ru/events/president/news/67774 (дата звернення: 19.03.22)).

[27] Flawed peace plan for Ukraine doesn’t pass muster. URL: https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/flawed-peace-plan-fo… (дата звернення: 19.03.22).

[28] Exclusive: Siemens turbines delivered to Crimea despite sanctions – sources. URL: https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-crimea-power-exclusive/exclusive-siemens-turbines-delivered-to-crimea-despite-sanctions-sources-idUSKBN19Q26I (дата звернення: 19.03.22).

[29]Deutsche Unternehmen lieferten militärisch nutzbare Güter für Russland. URL: https://www.welt.de/politik/deutschland/article236869121/Umstrittene-Ex… (дата звернення: 19.03.22).

[30] Germany’s Merkel Defends Russian Gas Pipeline Plan. URL: http://www.wsj.com/articles/germanys-merkel-defends-russian-gas-pipelin… (дата звернення: 20.03.22).

[31] ‘Deutsche Behörde entscheidet’ ‒ Scholz sieht in Nord Stream 2 keine politische Frage mehr. URL: https://www.welt.de/politik/ausland/article235711676/Scholz-sieht-in-No… (дата звернення: 20.03.22).

[32] В. Путин: «… регулятор Федеративной Республики проводит процедуры сертификации газопровода «Северный поток – 2», который с декабря прошлого года с технической точки зрения полностью готов к работе. Не раз говорил, что этот проект – это чисто коммерческий проект, и никакой политики, никакой политической окраски здесь нет». (Цит. мовою оригіналу. – О. С.) (див.: Пресс-конференция по итогам российско-германских переговоров. 15 февраля 2022 года. URL: http://kremlin.ru/events/president/news/67774 (дата звернення: 20.03.22)).

[33]Russia is orchestrating Europe’s gas crisis, says energy agency boss. URL: https://www.theguardian.com/business/2022/jan/12/russia-europe-gas-cris… (дата звернення: 19.03.22).

[34] Germany freezes Nord Stream 2 gas project as Ukraine crisis deepens. URL: https://www.reuters.com/business/energy/germanys-scholz-halts-nord-stre… (дата звернення: 16.07.22).

[35]Russia’s Gazprom Halts Gas Transports to Europe Via Poland Pipeline. URL: https://www.themoscowtimes.com/2022/05/12/russias-gazprom-halts-gas-tra… (дата звернення: 16.07.22).

[36] Gazprom to further cut gas supplies to Germany via Nord Stream. URL: https://www.dw.com/en/gazprom-to-further-cut-gas-supplies-to-germany-vi… (дата звернення: 16.07.22).

[37] Gazprom will not guarantee functioning of Nord Stream pipeline. URL: https://www.dw.com/en/gazprom-will-not-guarantee-functioning-of-nord-st… (дата звернення: 16.07.22).

[38]Deal on EU plans to restock gas reserves before winter. URL: https://www.europarl.europa.eu/news/en/press-room/20220516IPR29634/deal… (дата звернення: 16.07.22).

[39]IEA chief warns Europe to prepare for total shutdown of Russian gas exports. URL: https://www.ft.com/content/f7990162-395f-488e-9d23-13f3cce83e24 (дата звернення: 16.07.22).

[40]Для АЕС, що функціонують за «радянськими/російськими» технологіями, монопольним постачальником палива (шестигранна конструкція паливних збірок) є російська компанія «ТВЕЛ». Єдиним конкурентом на ринку ядерного палива для АЕС цього типу є компанія Westinghouse, яка із середини 1990-х років розпочала виробництво ядерного палива в конструкційному виконанні, придатному для використання на таких станціях.

[41]Будуй ‒ Володій ‒ Експлуатуй (пер. з англ.).

[42] Після широкомасштабного воєнного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 р. і публічного засудження продовження бізнесу з країною-агресором більшість компаній розпочали процес виходу із бізнес-проєктів, розпочатих із російськими компаніями.

[43] Eni and Enel land YUKOS assets for Gazprom. URL: https://jp.reuters.com/article/businesspro-yukos-auctions-dc-idUSL04060… (дата звернення: 09.03.22).

[44] Gazprom signs $4b stake deal with Italy’s Eni. URL: hhttps://gulfnews.com/business/energy/gazprom-signs-4b-stake-deal-with-i… (дата звернення: 09.03.22).

[46] Chirac turns down Putin’s offer. URL: http://www.day.kiev.ua/291548 (дата звернення: 09.03.22).

[47]Орбан вперше натякнув на можливість виходу Угорщини з ЄС. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/02/13/7133924/ (дата звернення: 09.03.22).

[48]Німеччина блокувала постачання зброї Україні з країн НАТО. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-59653554 (дата звернення: 09.03.22).

[49]German government row over Nord Stream 2. URL: https://www.euractiv.com/section/energy/news/german-government-row-over… (дата звернення: 09.03.22).

[50]Колишній президент України В. Янукович забезпечив посилення використання російської мови як другої офіційної мови в Україні та домігся скасування почесного звання «Герой України» одному з лідерів українських націоналістів періоду Другої світової війни С. Бандері, а також погодився на продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ на території України.

Олександр Суходоля

російська агресія