Воєнна напруженість між РФ і Україною навесні 2021 року

Поділитися:

Нарощення Росією кількості сил і засобів на українських кордонах навесні 2021 р. нагадало про вторгнення РФ в Україну 2014-2015 рр. і викликало страхи щодо нового раунду російської агресії проти України. І хоча найгірший сценарій не став реальністю, події весни цього року вимагають уваги й глибокого аналізу, оскільки можуть статися знову, якщо керівництво РФ вирішить, що на кону ключові російські національні інтереси.

Аналіз цьогорічної воєнної напруженості між РФ і Україною дозволяє дійти кількох важливих висновків:

  • По-перше, заяви щодо кількості залучених російських військ були до певної міри оманливими – більшість задіяних сил вже розташовувалися на українських кордонах після попереднього вторгнення;
  • По-друге, російські війська, залучені до навчань, відпрацьовували комплексні сценарії, включно із можливістю оточення з’єднань Операції Об’єднаних сил (ООС) на Донбасі та блокування доступу України до Чорного моря;
  • По-третє, спроби РФ виправдати переміщення сил і засобів до кордонів України за прискіпливого розгляду стають непереконливими. Найімовірніше, головною причиною відповідних дій РФ було бажання послати сигнали новій Адміністрації у США – натякнути, що команда Джозефа Байдена не повинна намагатися змінити поточний статус-кво щодо України, сприяючи її інтеграції в НАТО, та не допомагати Києву в його гіпотетичних спробах звільнити окуповані частини Донбасу силовими методами.
  • Зрештою, можливо, РФ вдалося послати відповідні сигнали адміністрації Байдена, водночас в Україні наслідки дій РФ виявилися прямо протилежними від бажаних.

Вступ

У квітні 2021 р. увагу світового товариства було прикуто до загострення протистояння між Україною та РФ. Київ і міжнародні партнери України звинувачували РФ у безпідставній концентрації військ і техніки поблизу українських кордонів. Водночас Москва поводилася так, наче нічого незвичного не відбувається, і йдеться лише про традиційну  перевірку військ після зимового періоду підготовки.

Використання РФ перевірки боєготовності військ для відпрацювання комплексних сценаріїв із залученням особового складу й техніки не є чимось незвичним. Наприклад, у квітні 2019 р. Чорноморський флот РФ,  4-та армія ВПС і ППО Південного військового округу відпрацювали різні елементи війни високої інтенсивності в регіоні у разі гіпотетичної загрози з боку США й НАТО.

Однак, цієї весни незвичним був масштаб російської військової активності у безпосередній близькості від кордонів з Україною. Повідомлення, фото та відеоматеріали щодо переміщення техніки й особового складу Збройних сил РФ до кордонів України нагадали про дії РФ у 2014-2015 рр.

Тоді РФ розмістила свої сили на спільному кордоні, частина їх брала безпосередню участь у бойових діях на Донбасі. Зважаючи на такий досвід, переміщення Росією сил і засобів цієї весни змусило деяких експертів замислитися над можливістю найгіршого сценарію – повномасштабної агресії РФ проти України, – на відміну від  точкового застосування військової сили РФ у 2014-2015 рр.

Воєнна напруженість між Україною та РФ навесні 2021 р. порушила кілька важливих питань.

  • Скільки, власне, військових сил і засобів РФ було задіяно в подіях?
  • До реалізації яких можливих сценаріїв готувалися російські війська, сконцентровані поблизу кордонів України?
  • Яких цілей на рівні великої стратегії РФ прагнула досягти відповідною концентрацією військ і техніки?
  • І зрештою, до яких геополітичних наслідків призвело це загострення?

Масштаби розгортання російських сил

Відповідно до заяв речника Міністерства оборони США Джона Кірбі розгортання російських сил поблизу кордонів України навесні 2021 р. було найбільшим із 2014 р. При цьому показово, що Міністерство оборони США відмовилося надати точні дані щодо чисельності російських сил, переміщених до українських кордонів. Водночас наприкінці березня 2021 р. Європейське Командування Збройних сил США (EUCOM) змінило рівень оцінки ситуації між Україною та РФ із «можлива криза» до «потенційна криза, що може статися в найближчому майбутньому». Також EUCOM збільшило кількість польотів систем розвідки і спостереження для того, щоб краще розуміти реальний стан справ на українсько-російському кордоні. За заявами українських високопосадовців, на середину квітня 2021 р. кількість російських сил на спільному з Україною кордоні збільшилася до 100-120 тис. вояків. Як засвідчують публічні заяви західних високопосадовців, з такою оцінкою погоджувалися й на Заході.

13 квітня Міністр оборони РФ С. Шойгу вперше визнав, що переміщення додаткових сил справді має місце. Конкретно він зазначив, що до західних кордонів РФ було додатково перекинуто дві загальновійськові армії і три з’єднання повітряно-десантних військ (ПДВ), що є частиною перевірки боєготовності військ за результатами зимового періоду підготовки. У подальших заявах С. Шойгу уточнив, що йдеться про 41-шу і 58-му загальновійськові армії, 7-му й 76-ту десантно-штурмові дивізії, 98-му повітряно-десантну дивізію.

Проте навіть до того, як Москва розпочала переміщення додаткових сил і засобів до західного кордону навесні 2021 р., поблизу українських кордонів РФ сконцентрувала на постійній основі угруповання чисельністю до 87 тис.  бійців. Розміщення цього угруповання стало прямим наслідком рішень, ухвалених РФ у 2014-2016 рр. щодо створення постійної військової інфраструктури на українському кордоні та в окупованому Криму.

Так, у 2015 р. штаб-квартиру 20-ої загальновійськової армії було переміщено з Нижнього Новгорода до Воронежа. А у 2016 році ухвалено рішення розгорнути в цій армії дві мотострілецькі дивізії ‒ 3-тю і 144-ту. Наприкінці 2016 р. відновлено 8-му загальновійськову армію з розташуванням у Ростовській області. Ця армія контролює відновлену 150-ту мотострілецьку дивізію й два армійських корпуси в окупованих частинах українського Донбасу. У 2017 р. РФ створила 22-ій армійський корпус в окупованому Криму. Відповідно до офіційних оцінок, наданих Україною для ОБСЄ в липні 2020 року, РФ може розгорнути до 28 батальйонних тактичних груп, використовуючи з’єднання на спільному кордоні без додаткового залучення сил. Отже, більшість російських військових сил, які брали участь у навчаннях цієї весни, вже розташовувалися вздовж кордонів з Україною. За даними, наданими Україною для ОБСЄ в червні 2021 року, лише 12 тис. російських військових було відведено від кордону, решта залишається на місці. Кількість особового складу, що залишилася, приблизно така ж, як і була на кордоні до початку перевірки боєготовності російських військ.

Таким чином, заяви Сергія Шойгу про переміщення до західного кордону двох загальновійськових армій і трьох з’єднань повітряно-десантних військ варто сприймати скептично. Якщо РФ сконцентрувала поблизу кордонів України не більше 100-120 тис. бійців, із яких майже 87 тис. вже були на місці до початку перевірки боєготовності, це означає, що насправді додатково на кордонах було розміщено лише окремі частини відповідних армій і з’єднань ПДВ. В іншому разі кількість залучених російських сил була б значно більшою, адже чисельність кожної російської загальновійськової армії варіюється в діапазоні від 20 до 30 тис. вояків, а кожна дивізія повітряно-десантних військ має 6-6,5 тис. бійців. Відповідні заяви були зроблені Сергій Шойгу, щонайшвидше, спеціально, як частина спланованої кампанії, мета якої ‒ зображення сил РФ поблизу кордонів України як небезпечних і загрозливих, а отже, переконливіших.

Сценарії, відпрацьовані РФ

Зважаючи на те, що РФ у минулому вже використовувала перевірки боєготовності після зимового періоду навчань для відпрацювання комплексних сценаріїв, справедливо припустити, що подібна ситуація мала місце й цієї весни. Справді, було б дивно, якби Генеральний Штаб Збройних сил РФ створив відповідне угруповання без відпрацювання відповідних сценаріїв і оперативних планів. Щоб РФ була переконливою в очах цільових аудиторій на стратегічному рівні, Збройні сили РФ мають бути переконливими на оперативному рівні, що означає активне відпрацювання і вдосконалення сценаріїв і оперативних планів.

Існує ціла низка вагомих причин стверджувати, що Збройні сили РФ цієї весни поблизу кордонів України відпрацювали обмежений удар для блокування доступу України до Чорного моря або, щонайменше, натякали на можливість реалізувати амбітніший план щодо оточення угруповання Операції Об’єднаних сил на сході України.

По-перше, відповідно до даних, наприклад, Conflict Intelligence Team, що спирається на розвідувальні дані з відкритих джерел (OSINT), додаткові сили РФ спрямовувалися або до окупованого Криму (частини 58-ої загальновійськової армії, з’єднання повітряно-десантних військ), або до району відповідальності 20-ої загальновійськової армії (частини 41-ої загальновійськової армії), розташованої на північно-східних рубежах України. Така концентрація сил є знаковою сама по собі, адже по суті відбувається на флангах Операції Об’єднаних сил на Донбасі, чиїм головним завданням є стримування у регіоні сил, підконтрольних РФ. Розгортання додаткових формувань є по суті натяком РФ на те, що вона може наважитися на оточення угруповання ООС чисельністю 30-35 тис. бійців. У той час як сили, підконтрольні 8-ій загальновійськовій армії, триматимуть угруповання ООС боями на фронтах, інші сили росіян вдарять одночасно з Криму та Воронезької області для оточення українських сил.

Друга та третя причини лише підтверджують твердження.

Коли розігрувався головний епізод стратегічного командно-штабного навчання (СКШН) «Кавказ-2020» на полігоні «Капустін Яр» у вересні 2020 р., штаби 58-ої і 20-ої загальновійськових армій було залучено для відпрацювання сценарію, що передбачав оточення ворожого угруповання у спосіб завдання двох концентричних флангових ударів, що сходилися б у тилу ворога, та одночасне відбиття контратак противника. Сценарій нагадує ситуацію весни 2021 р., коли РФ одночасно підсилила угруповання в окупованому Криму на півдні частинами 58-ої загальновійськової армії й з’єднаннями ПДВ і 20-ту загальновійськову армію на півночі ‒ частинами  41-ої загальновійськової армії.

Коли представники вищого військового командування РФ порівнювали СКШН «Кавказ-2020» і «Кавказ-2016», вони зазначали, що під час навчань 2016 р. відпрацьовувався сценарій «локалізації умовного прикордонного збройного конфлікту в зоні відповідальності Південного військового округу», тоді як на навчаннях 2020 р. увагу було спрямовано на «локалізацію міжнародного конфлікту із залученням іноземного контингенту». Така зміна пріоритетів відображає зростання рівня амбіцій російського військового керівництва за останні чотири роки в міру підвищення бойового потенціалу Збройних сил РФ. По суті під час СКШН «Кавказ-2016» російські сили відпрацювали повторення донбаського сценарію 2014-2015 рр.: стабілізація ситуації у спосіб обмеженого застосування сили в разі гіпотетичної наступальної операції України. На навчаннях 2020 р. масштаби застосування російських сил значно зросли. Саме тому головний епізод минулорічних навчань проводився на полігоні «Капустін Яр». Параметри цього полігону (60 км завширшки і 120 км завглибшки) є значно більшими, ніж параметри полігону «Опук» (30 км завширшки і 15 км завглибшки), на якому відбувся головний епізод навчань «Кавказ-2016», дозволяючи відпрацьовувати масштабніші та комплексні сценарії. Гіпотетична спроба оточити угруповання української Операції Об’єднаних сил на Донбасі належить саме до такої категорії.

Навесні 2021 р. активне пересування сил мало місце й на території Криму. Обмежений простір для проведення навчань може бути причиною того, що лише окремі частини 58-ої загальновійськової армії і трьох дивізій ПДВ було переміщено на окупований півострів. Проте бригади управління згаданої армії та командування ПДВ перебували на півострові протягом всієї перевірки боєготовності за результатами зимового періоду навчань. Цей факт відображений в офіційних заявах про те, що сили в окупованому Криму відпрацювали розгортання міжвидового угруповання сил на новому операційному напрямку. Здатність сил розгорнутися і ефективно діяти на нових напрямках залежить від якісної системи командування і управління, які забезпечують бригади управління.

Також наочним є той факт, що РФ у рамках навчань сконцентрувала в окупованому Криму кораблі-амфібії Північного, Балтійського флотів, а також Каспійської флотилії. Загалом до 10 тис. бійців було залучено до активної фази тренувань, яка відбувалася під особистим контролем Міністра оборони і Начальника Генштабу ЗС РФ на полігоні Опук. Під час тренувань відпрацьовувався сценарій часткового або повного блокування доступу України до Чорного моря. Згадані десантні засоби дозволили росіянам відпрацювати висадку до 2 батальйонних тактичних груп. Паралельно до 2 тис. десантників було висаджено в оперативну глибину оборони умовного противника для знищення системи оборони та створення загрози в тилу. Зазвичай у ЗС РФ десантників використовують для відбиття можливих ворожих контратак і сприяння подальшому наступу основних сил. На всіх етапах навчання наземні сили підтримували ударні гелікоптери, оперативно-тактична винищувальна та ударна авіація. Поєднання морського й повітряного десанту, а також наступу батальйонних тактичних груп на суші може дозволити росіянам реалізувати мету щодо часткового або повного перекриття доступу України до Чорного моря. Система командування і управління відпрацювала застосування автоматизованих систем управління для ухвалення швидких і вчасних рішень. Гіпотетичне часткове або повне блокування доступу України до портів Чорного моря було би черговим серйозним ударом по українській економіці, що значно залежить від чорноморських портів стосовно експорту сільськогосподарської продукції, продукції металургії і хімічної промисловості.

Масштабні й комплексні тренування в окупованому Криму можна розглядати й під іншим кутом. Більшість російських сил на півострові не залучалися до СКШН «Кавказ-2020», оскільки ключові елементи цих навчань були відпрацьовані на полігонах усередині РФ («Прудбой», «Капустін Яр»). Порівняно з навчаннями «Кавказ-2016», головний елемент яких був відпрацьований саме на полігоні «Опук», до навчань «Кавказ-2020» полігони та сили в Криму практично не залучалися. Отже, комплексні навчання навесні 2021 р. на полігоні «Опук» можуть сприйматися як своєрідна компенсація за незалучення до головних навчань ЗС РФ минулого року.

Як наслідок, переміщення і розгортання сил і засобів навесні 2021 року дають достатньо причин стверджувати що росіяни відпрацьовували комплексні сценарії (часткове або повне відсікання доступу України до Чорного моря) як це мало місце в Криму або щонайменше натякали на можливість реалізації більш амбітних сценаріїв (оточення угруповання ООС на Донбасі).

Причини дій РФ

У міру розвитку подій РФ за допомогою різних аргументів намагалася виправдати своє рішення розгорнути безпрецедентну кількість сил і засобів вздовж своїх кордонів з Україною, зокрема:

  • за словами Сергія Шойгу, відповідні кроки РФ були реакцією на навчання США і НАТО Defender Europe 2021;
  • це був превентивний захід для утримання України від можливого наступу на Донбасі;
  • українці, надихнувшись прикладом успіху Азербайджану в Нагірному Карабасі минулого року, можуть ще раз спробувати звільнити окуповані частини Донбасу;
  • переміщення українських сил на Донбас є свідченням того, що Київ має певні агресивні наміри.

Проте ці аргументи не витримують детального аналізу. Україну не було залучено до навчань Defender Europe 2021, основні епізоди яких відбувалися переважно на Балканах, а масштаби були значно меншими, ніж розгортання російських сил у квітні 2021 р.

Те саме стосується й ідеї, що успіхи Азербайджану можуть змусити Україну перейти від оборони до наступу на Донбасі. Ніщо не свідчить про намір ЗСУ переходити в наступ на Донбасі, а періодичні ротації українських сил до і з лінії фронту на Донбасі не є чимось незвичним і реалізуються постійно з 2014 р.

Що ж, зрештою, спричинило відповідне рішення Москви перекинути додаткові сили до кордонів України навесні 2021 р.? Дві причини видаються правдоподібнішими, ніж інші.

20 січня 2021 р. Джозеф Байден обійняв посаду президента США. Під час передвиборчої кампанії Байден був найбільш красномовним кандидатом, коли йшлося про Україну. Як можливий президент він обіцяв зробити Україну одним із головних елементів власної зовнішньої політики й сигналізував про готовність збільшити постачання оборонних систем озброєння для України. З’явившись у Білому Домі, Джо Байден і його команда відзначилися низкою заяв, що засвідчували підтримку позицій української влади в протистоянні з РФ. Зважаючи на це, російське керівництво могло вирішити діяти на випередження й гарантувати таким чином статус-кво на кордонах. Йшлося про те, щоб нагадати: РФ має панівне становище щодо ескалації, тому будь-які спроби України і США змінити статус-кво, встановлений у 2014-2015 рр., коштуватимуть дорого. Тоді через обмежену воєнну інтервенцію на Донбас РФ чітко дала зрозуміти, що вона не дозволить Україні повністю відновити суверенітет і лад у цьому регіоні.

Іншою можливою причиною могла бути спроба зупинити інтеграцію України в НАТО. Заяви українських високопосадовців, зокрема очільника Міноборони України, демонстрували зацікавленість в отриманні Плану дій щодо членства (ПДЧ) у рамках НАТО у 2021 р. Загальновідомо, що євроатлантична інтеграція України є неприйнятною для РФ. Як наслідок навесні 2021 р. РФ вирішила яскраво продемонструвати державам ‒ членам НАТО всі ризики, пов’язані з можливим приєднанням України до цієї організації. Або, як Володимир Путін чітко наголосив у статті про українську і російську нації, Москва робитиме все, що в її силах, щоб попередити перетворення країн колишнього СРСР на плацдарми для антиросійської діяльності зовнішніх гравців, якими в РФ вважають передусім США і НАТО.

Наслідки

Схоже на те, що РФ до певної міри успішно впоралася із завданням створення та передачі відповідних сигналів одній із цільових аудиторій. Президент Байден і його команда взяли на озброєння ідею «відносин із РФ, які характеризуються стабільністю і передбачуваністю», що на практиці означає відмову США реалізувати кроки, які можуть радикально змінити нинішній статус-кво і перейти відомі червоні лінії, визначені Росією. Тому, хоча у червні 2021 р. на Брюссельському саміті НАТО держави-члени формально повторили рішення Бухарестського саміту 2008 р. про те, що Україна одного дня буде членом Альянсу, але заяви представників уряду США чітко засвідчують, що Вашингтон не налаштований на наближення України до НАТО в короткостроковій перспективі.

Ще наочнішим у контексті зміни оцінок з боку США є те, що хоча адміністрація Джо Байдена під час ескалації напруження між Україною і РФ навесні цього року розглядала можливість надати Києву додатковий пакет допомоги на 100 млн. дол. для посилення обороноздатності, але зрештою вирішила на практиці цю ідею не реалізовувати. Така стриманість може також розглядатися як визнання того, що спроба кинути виклик РФ на її периферії, де вона має панівне становище щодо ескалації, позбавлена будь-якого сенсу.

З іншого боку, лише себе РФ має звинувачувати в тому, що Україна і далі хоче приєднатися до НАТО. Що більше Москва погрожує Україні постійною військовою інфраструктурою на кордонах чи переміщенням додаткових сил і засобів, то більше Україна хоче приєднатися до НАТО. Саме Північноатлантичний альянс розглядається Україною як дієвий гарант безпеки в умовах, коли безпекове середовище може швидко змінитися на гірше.

Тезу підтверджує те, як під час воєнного напруження цієї весни Президент України Володимир Зеленський змінив своє ставлення до НАТО. Його публічні заяви еволюціонували від певної стриманості щодо Альянсу, що мало місце під час виборчої кампанії 2019 р., до повного підтримання членства в Альянсі тут і зараз. У цьому історія повторюється. Під час виборів президента 2014 р. Петро Порошенко не був найбільшим прихильником повноправного членства України в НАТО, вважаючи, що така позиція може наблизити мир на Донбасі. Це жодним чином не допомогло: активне використання Росією сили на Донбасі не залишило Україні іншої альтернативи, як прагнути приєднатися до НАТО. Те саме має місце й сьогодні.

Погрози та агресивні кроки РФ, може і впливають на цільову аудиторію на Заході саме так, як цього хотіли б у Кремлі, проте в Україні ці дії мають прямо протилежний ефект. Чинний Президент України без жодних сумнівів хоче, щоб його країна приєдналася до НАТО.

 

Дана публікація підготовлена в рамках професійної навчальної програми Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) «Розуміння сучасних Збройних сил РФ».

Висловлені в тексті думки є виключно авторськими і не відображають офіційної позиції Національного інституту стратегічних досліджень.

Цю публікацію можна подивитись на англомовній сторінці сайту НІСД.

Джерело

Зручніше отримувати якісну аналітику в месенджері? Підписуйтеся на наш Telegram-каналt.me/niss_gov_ua

Фото: Andriy Dubchakfreepik.com, НІСД

Повний текст статті англійською:

Прикріплені файли