Останніми роками забезпечення захисту (безпеки) та стійкості КІ стало одним із пріоритетних завдань у сфері національної та колективної безпеки для більшості розвинутих країн світу та їх об'єднаннь (найбільший інтерес, звичайно, викликають країни-члени НАТО та ЄС, а також самі ці структури). Результатом усвідомлення уразливості об'єктів КІ по відношенню до різноманітних загроз стало запровадження зафіксованих у національних законодавствах цих країн спільних підходів до забезпечення захисту (безпеки) КІ, на основі яких були створені та функціонують відповідні державні (національні) системи. Крім того, спільність підходів знайшла своє відображення у практичному збігу або близькості ключових для цієї сфери термінів та понять, зокрема, таких, як «критична інфраструктура», «загрози критичній інфраструктурі».
Як показує зарубіжний досвід, ефективне функціонування національних систем захисту КІ можливе лише за умови досягнення якісно нового рівня КДВОІ між усіма залученими сторонами (акторами) процесу. Значно жорсткіші вимоги до рівня КДВОІ, коли об'єктом відповідної діяльності є КІ, обумовлені такими основними чинниками:
- масштабністю та швидкістю настання негативних наслідків для життєдіяльності населення, суспільства і держави у разі кризи, пов'язаної з КІ;
- розширеним спектром загроз та небезпек (усі фізичні загрози та кіберзагрози), які необхідно враховувати у такій діяльності, що, серед іншого, потребує участі значно ширшого кола акторів у порівнянні з реагуванням на окремі категорії загроз і небезпек;
- необхідністю забезпечувати на національному рівні управління ресурсами та можливостями держави, приватного сектору, місцевих громад, населення тощо для зниження ризиків для КІ, реагування на безпекові події на її елементах, ліквідації наслідків таких подій та відновлення у найкоротші строки функціонування КІ.
Як показав проведений в НІСД аналіз ситуації в Україні, наявні механізми та процедури взаємодії за умов, коли окреме міністерство (відомство) має забезпечувати реагування на "свій" набір загроз та небезпек і несе відповідальність за функціонування "своєї" системи безпеки (кризового реагування), не дозволяють досягти рівня КДВОІ, адекватного цілям та завданням захисту національної КІ. Особливо переконливо про це свідчать результати аналізу планів та процедур реагуванн на безпекові події, викликані реалізацією комбінації загроз. З цього випливає доволі очевидний висновок: для ефективного управління усім комплексом заходів щодо КІ на національному рівні, у т.ч. в частині КДВОІ, необхідно запроваджувати надвідомчі структури та механізми.
Незважаючи на національну специфіку та унікальність безпекової ситуації для кожної конкретної країни, аналіз зарубіжного досвіду показує, що при створенні СЗЗС КІ в розвинутих країнах світу було застосовано ряд загальних підходів, на основі яких можна сформулювати основні завдання зі створеннях такої системи в Україні.
Ознайомитися з повним текстом можна за посиланням: niss.gov.ua/sites