"Першочергові заходи щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

В записці здійснено аналіз сучасного стану інфраструктури аграрного ринку та проблем, що стримують її розвиток. Запропоновано першочергові заходи щодо подальшого розвитку інфраструктури аграрного ринку як важливого елементу забезпечення ефективної взаємодії між виробниками, посередниками і споживачами сільськогосподарської продукції.

 

ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАХОДИ ЩОДО РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

 

Основні засади державної політики щодо формування та розвитку інфраструктури аграрного ринку закладено у низці законодавчих актів, серед яких – Укази Президента України від 6.06.2000 р. № 767/2000 «Про заходи щодо забезпечення формування i функціонування аграрного ринку», від 8.08.2002 р. № 694/2002 «Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» і від 30.08.2004 р. № 1021/2004 «Про заходи щодо розвитку аграрного ринку», Постанови Кабінету Міністрів України від 1.03.2003 р. № 271 «Про затвердження Комплексної програми розвитку аграрного ринку на 2003‑2004 рр.» і від 19.09.2007 р. № 1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р.». Крім того, формування дієвої інфраструктури аграрного ринку і забезпечення розширеного доступу виробників до організованих каналів збуту сільськогосподарської продукції передбачено Стратегією розвитку аграрного сектору економіки (на період до 2020 року), проект якої розроблено Міністерством аграрної політики та продовольства України.

 

Незважаючи на наявність нормативно-правового забезпечення розвитку інфраструктури аграрного ринку, в Україні її функціонування ще не забезпечує вільний прозорий рух сільськогосподарської продукції, а відсутність чіткої схеми реалізації «виробник – оптова торгівля - роздрібна торгівля - споживач» негативно впливає на цінову ситуацію на аграрному ринку та не дає виробнику можливості отримати достатній дохід з вирощеної продукції.

 

Характерною особливістю процесу реалізації сільськогосподарської продукції в Україні є невелика ємність первинного ринку сільськогосподарської продукції, тобто поставок продукції товаровиробниками безпосередньо переробним підприємствам, і зростаючий із року в рік обсяг вторинного ринку - посередництва. При цьому спрямування товаропотоків до комерційних каналів збуту з непрозорими умовами купівлі-продажу, визначення якості продукції та цін призводить до значних фінансових втрат виробників[1].

 

Частка продукції, що реалізується сільськогосподарськими підприємствами переробним підприємствам, зменшується, тоді як за іншими напрямами – зростає (табл. 1). Якщо у 1990 р. сільськогосподарські підприємства реалізовували переробним підприємствам 96 % продукції, то у 2011 р. – лише близько 16 %. За іншими напрямами у 1990 р. взагалі не реалізовувалася продукція, а у 2011 р. було реалізовано 76,3 % усієї сільськогосподарської продукції, з якої 82,7 % зернових культур, 90,5 % олійних культур, 87,5 % картоплі, 75,9 % баштанних культур, 48,8 % винограду, 68,2 % худоби та птиці, 3,4 % молока та молочних продуктів, 80,8 % яєць, 51,2 % вовни.

 

Таблиця 1

Структура реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами, %[2]

¹ до інших напрямів реалізації включаються такі: іншим підприємствам і організаціям, безпосередньо підприємствам торгівлі, санаторіям, дитячим садкам, школам, лікарням, будинкам відпочинку, закритим закладам, іншим господарствам, комерційним структурам, зарубіжним країнам, включаючи країни СНД тощо.

 

До інфраструктури аграрного ринку, що забезпечує реалізацію, збереження та транспортування сільськогосподарської продукції, насамперед належать оптові ринки сільськогосподарської продукції, агроторгові доми, обслуговуючі кооперативи, виставки та ярмарки, аграрні біржі, мережа елеваторів і складів.

 

Оптові ринки сільськогосподарської продукції. Збутові проблеми вітчизняного сільгоспвиробника можливо вирішити шляхом створення розгалуженої мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції (ОРСП). З метою визначення організаційно-правових та економічних засад формування в Україні мережі ОРСП 25.06.2009 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції». Постановою від 3.06.2009 р. № 562 Кабінет Міністрів України затвердив Державну цільову програму створення оптових ринків сільськогосподарської продукції. У межах реалізації цієї програми протягом 2009-2013 рр. передбачено створення 25 оптових ринків сільгосппродукції в Україні, а на їхнє будівництво заплановано виділення 4 млрд грн, у т. ч. 1,2 млрд грн – з державного бюджету[3]. З 2011 р. зведення мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції проводиться у рамках національного проекту «Зелені ринки» – створення мережі регіональних оптових продовольчих ринків»[4]. У 2010 р. на будівництво оптових ринків сільськогосподарської продукції з держбюджету було передбачено 36 млн грн, у 2011 р. – 198 млн грн, у 2012 р. - 248 млн грн[5]. На 2013 р. у державному бюджеті кошти на пряму підтримку оптових ринків сільськогосподарської продукції не передбачені. Водночас за бюджетною програмою 2801180 «Фінансова підтримка заходів в АПК» передбачено асигнування за загальним фондом в обсязі 91,8 млн грн та за спеціальним фондом у розмірі 5 млн грн, частка яких, можливо, буде направлена для підтримки створення оптових ринків сільськогосподарської продукції.

 

Слід відмітити, що вже на другий рік існування програми зі створення мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції вона зазнала суттєвих змін. Через нестачу коштів було вирішено розгортати їхнє будівництво не біля кожного обласного центру, як це очікувалося раніше, а лише поблизу міст-мільйонників[6]. Крім того, проблемами створення мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції є висока вартість землі для розміщення таких ринків, необхідність значних обсягів інвестицій i тривалий строк їх окупності, а також бюрократичні перепони при започаткуванні бізнесу[7].

На сьогодні статус ОРСП отримали 11 юридичних осіб, які реалізують проекти зі створення таких ринків з сучасною інфраструктурою у Львівській, Київській, Запорізькій, Одеській, Донецькій, Харківській, Херсонській, Рівненській, Луганській, Черкаській і Миколаївській областях. Найбільш розвиненими можна вважати оптові ринки: «Шувар» у м. Львові, «Столичний» у м. Києві, «Господар» у м. Донецьку та єдиний в Україні оптовий ринок живої худоби «Чародій» у м. Жашкові Черкаської області.

 

18.01.2012 р. отримав статус ОРСП «Шелен» у м. Рівне, на 11.01.2013 р. завершено роботи із затвердження та отримання проектно-дозвільної документації та почалися роботи із землевідведення. Відкриття заплановано на травень 2014 р. з поетапним введенням в експлуатацію об’єкта у ІV кварталі 2013 р. Також планується введення до кінця 2013 р. першого в Україні виробничо-оптового ринку «Янтар» в селищі Молодіжне в Херсонській області. Він матиме електронну біржу, логістичні центри і єдиний в країні річковий термінал. Крім продажу продукції, тут займатимуться збиранням врожаю, його зберіганням, продажем і експортом. Загальна торговельна площа ринку, разом з інтертерміналом, складе близько 260 га[8].

 

З набуттям статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції зазначені суб’єкти мають право на отримання державної фінансової підтримки відповідно до механізму, визначеного постановою КМУ «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті, для надання фінансової підтримки для створення оптових ринків сільськогосподарської продукції» від 29.09.2010 р. № 893.

 

Агроторгові доми. Після набуття незалежності Україною велику надію було покладено на формування агроторгових домів, діяльність яких полягає у доведенні сільськогосподарської продукції до реалізаційного стану, забезпеченні зростання продажів за свій рахунок або від імені виробників та споживачів. Водночас, внаслідок забезпечення прибутковості торгового дому і нехтування інтересів його учасників – сільськогосподарських товаровиробників, їхня діяльність не приносить якісних результатів, що і спричинило скорочення їх чисельності з 353 у 2001 р. до 247 у 2010 р.

 

Обслуговуючі кооперативи. Потенціал сільськогосподарської кооперації в Україні залишається нереалізованим в основному внаслідок низького рівня державної підтримки розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, подвійного оподаткування обслуговуючих кооперативів, недостатньої поінформованості сільськогосподарських товаровиробників про їхнє значення для забезпечення ефективності виробництва[9].

 

Водночас на державному рівні відродження кооперативного руху на селі є одним із пріоритетів розвитку аграрного сектору. Так, Державним бюджетом України на 2012 р. за бюджетною програмою «Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі» для підтримки сільськогосподарських кооперативів м’ясо-молочного напряму діяльності виділено 5 млн грн, за рахунок яких відшкодовувалась вартість придбання сільгосптехніки в розмірі 90 %[10]. Найбільша кількість обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів діє в Житомирській області – 104, Вінницькій – 84, Івано-Франківській – 67 та АР Крим – 64.

 

Виставки та ярмарки. Проведення ярмарків та виставок із продажу сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки сприяє стабілізації цінової ситуації на ринку аграрної продукції і задоволенню потреб суб'єктів ринку.

 

У 2012 р. в Україні проведено 53645 ярмаркових заходів за участю сільгоспвиробників та кооперативів, селян і фермерських господарств, на яких реалізовано 422,6 тис. тонн сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на загальну суму 4,6 млрд грн[11]. Найбільший обсяг продовольчих товарів реалізується в м. Києві. У 2012 р. у столиці проведено 1155 продовольчих ярмарків, де реалізовано 100,5 тис. тонн різної сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів: 50,5 тис. тонн плодоовочевої продукції, 10,5 тис. тонн м’яса та м’ясопродуктів, 2,5 тис. тонн риби та рибопродуктів, 37 тис. тонн інших продовольчих товарів.[12]

 

Аграрні біржі. Розвинений біржовий аграрний ринок повинен давати ціновий орієнтир на товари, діяти як антимонопольний механізм, забезпечувати рівні умови та баланс інтересів покупців та продавців. Проте незважаючи на те, що аграрні біржі охоплюють всі регіони України і в змозі «пропустити» весь обсяг виробленої в країні сільськогосподарської продукції та продовольства, оптова торгівля сільськогосподарською продукцією через біржі в Україні залишається нерозвиненою.

 

Кількість агропромислових бірж, акредитованих для обслуговування процесу купівлі-продажу агропромислової продукції для внутрішніх загальнодержавних та регіональних потреб, а також для укладання зовнішньоекономічних контрактів, є незначною, і зменшилась з 31 у 2001 р. до 25 у 2012 р. (табл. 2).

 

Таблиця 2

Кількість бірж, одиниць (на початок року)

¹ без урахування фондових бірж та їх філій

 

Обсяг укладених біржових угод з сільськогосподарською продукцією у 2011 р. становив майже 63,4 млрд грн (у 2010 р. – 43,8, 2009 р. – 39,9 млрд грн). Проте багато в чому зростання обсягів торгівлі є штучним і зумовлене введенням державою обов’язкової біржової реєстрації експортних контрактів. Ціни ж за результатами укладених угод не можуть вважатися репрезентативними, оскільки формуються на підставі заздалегідь обумовлених та підписаних контрагентами контрактів, які потребують біржової реєстрації.

 

Переважна більшість біржових угод є спотовими, хоча сільгоспвиробникам конче необхідно укладання контрактів з використанням форвардних та ф’ючерсних контрактів, які гарантують суб’єкту господарювання продаж продукції за затвердженими цінами у визначені строки і в означених обсягах, формують прозорі й прогнозовані індикатори обсягів попиту і пропозиції та цінових трендів на ринку сільськогосподарської продукції у майбутньому.

 

Подальшої розбудови потребують мережа зернових елеваторів та система зернової логістики. Загальна ємність зерносховищ України, за даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, оцінюється в 45 млн тонн. Разом з тим, сертифікат відповідності, який підтверджує якість надаваних послуг і належне технічне оснащення, мають понад 650 зерносховищ загальною місткістю близько 29 млн тонн.

 

Транспортування зернових на внутрішньому ринку здійснюється переважно залізничним транспортом, яким за січень-листопад 2012 р. перевезено 20 млн тонн зернових вантажів, з них 18 – доставлено для експорту в порти. Середньодобове завантаження становило 1227 вагона або 74 тис. тонн. Водночас, у 2012 р. аграрії відчували нестачу вагонів‑зерновозів, що пояснюється наданням рухомого складу для перевезення транзитного зерна, накопиченням вагонів у портах в очікуванні перевалки на судно, а також перевищенням нормативних термінів завантаження вагонів.

 

Альтернативним варіантом транспортування зернових, який дозволяє переміщувати великі партії зерна, здешевити перевезення і розвантажити залізницю, є перевезення водними шляхами. Так, «НІБУЛОН» створює власну логістичну систему із розташованих на берегах річок перевантажувальних терміналів і власного флоту з метою зменшення залежності від зовнішніх факторів, зниження рівня ризиків у господарській діяльності. Загалом підприємство планує транспортування річковим транспортом до 3 млн тонн зерна щороку[13].

 

Важливо також задіяти портову інфраструктуру, зважаючи на те, що загальна потужність перевалки портів України становить близько 47 млн тонн зернових на рік. Інфраструктура з перевалки зернових представлена великою кількістю портів, здатних обслуговувати судна з різною водотоннажністю. Основними зерновими портами є Одеський, Іллічівський та Миколаївський морські торговельні порти.

 

Можливості модернізації портової інфраструктури, у т.ч. для забезпечення транспортування і перевалки вантажів, виникають у зв’язку із прийняттям Закону України «Про морські порти України» від 17.05.2012 р. і Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання в концесію об’єктів державної власності» від 12.10.2012 р., що відкриває можливості для залучення інвестицій у порти на умовах концесії.

 

Стан розвитку інфраструктури зберігання овочевої продукції залишається на низькому рівні. В Україні сертифіковані склади для овочів можуть вміщувати лише 550 тис. тонн продукції. Через відсутність овочесховищ та переробних потужностей до 30 % вирощених овочів втрачається під час зберігання. З метою виходу овочівництва та переробної галузі з кризового стану КМУ схвалено «Концепцію розвитку овочівництва та переробної галузі», яка передбачає будівництво нових тепличних комплексів, сучасних овочесховищ та підприємств переробної галузі насамперед поблизу обласних центрів. Нині в Україні ведеться будівництво 104 овочесховищ, передбачається, що обсяг продукції, який зберігатиметься у сертифікованих овочесховищах, буде доведено до 1,3 млн тонн[14].

 

Таким чином, інфраструктура аграрного ринку в Україні поки що перебуває на стадії становлення, відповідно, вона далеко не повною мірою забезпечує виконання покладених на неї функцій щодо створення стабільних умов для забезпечення сільськогосподарських підприємств виробничими ресурсами та реалізації виробленої продукції. Зволікання із розбудовою інфраструктури аграрного ринку призводитиме до значних цінових коливань на ринку, неефективного використання ресурсів, додаткових витрат виробників, переробників і споживачів, втрат державного та місцевих бюджетів.

 

З огляду на це, першочергові заходи щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку в Україні мають бути наступні.

 

1. Кабінету Міністрів України, Міністерству аграрної політики та продовольства України, обласним та районним державним адміністраціям забезпечити проведення інвентаризації існуючих та недобудованих заготівельних пунктів, зерносховищ, інших об’єктів інфраструктури аграрного сектору економіки, за результатами якої визначити орієнтовний обсяг необхідного фінансування добудови таких об’єктів, а також розробити першочергові заходи щодо сприяння у добудові інвентаризованих об’єктів з найвищим ступенем готовності.

 

2. Міністерству аграрної політики та продовольства спільно з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України забезпечити:

- запровадження ефективного державного регулювання товарного біржового ринку, створення правових засад професійної діяльності на ньому та механізмів захисту інтересів його учасників шляхом спрощення умов доступу інвесторів, споживачів до інформації, а також затвердження порядку здійснення нагляду та контролю за додержанням законодавства професійними учасниками товарного біржового ринку;

- запровадження механізмів електронної торгівлі на товарному біржовому ринку з використанням інструментів товарного обігу, включаючи товарні деривативи та складські свідоцтва, системи спотової, форвардної та ф’ючерсної торгівлі для зниження цінових ризиків виробників сільськогосподарської продукції.

 

3. Державному агентству з інвестицій та управління національними проектами України спільно з обласними та районними державними адміністраціями забезпечити реалізацію національного проекту «Зелені ринки» в частині техніко-економічного обґрунтування та відведення землі під будівництво збутового комплексу на регіональному рівні. Міністерству аграрної політики та продовольства України у поточному і наступному роках забезпечувати у повному обсязі фінансування видатків за бюджетною програмою «Фінансова підтримка створення оптових ринків сільськогосподарської продукції».

 

4. Міністерству інфраструктури України спільно з Державною адміністрацією залізничного транспорту України передбачити першочерговість надання рухомого складу для перевезення сипучих вантажів (зерновозів) у період з липня по жовтень місяць вітчизняним постачальникам сільськогосподарської продукції для перевезення зернових сільськогосподарських культур.

 

5. Обласним та районним державним адміністраціям сприяти розвитку:

- інфраструктури зберігання та транспортування сільськогосподарської продукції шляхом впровадження процедур видачі дозволів за принципом «єдиного вікна», що прискорить проходження дозвільних процедур, насамперед при землевідведенні та розробці техніко-економічного обґрунтування проекту будівництва елеваторів, зерносховищ, логістичних центрів, а також інфраструктури річкового перевезення сільськогосподарських вантажів;

- місцевих сільськогосподарських ринків і ярмарків, забезпеченню їх умовами для зберігання, обробки та пакування сільськогосподарської продукції, а також перевірки та контролю її якості;

- заготівельних пунктів на селі із закупівлі сільськогосподарської продукції для бюджетних установ, які знаходяться у сільській місцевості, передусім у особистих селянських господарств, що розташовані в даній місцевості.

 

Відділ секторальної економіки

(Л.А. Жураковська)