Упродовж багатьох років Україні не вдається переломити небезпечні тенденції зростання масштабів корупції. Зокрема, не в повному обсязі виконуються міжнародні зобов'язання щодо боротьби з корупцією, що випливають з Конвенції ООН проти корупції, Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, численні рекомендації ЄЄ, Ради Європи, Стамбульського плану дій Організації економічного співробітництва і розвитку. Донині не прийняті дієві антикорупційні закони, немає оновленої стратегії та плану дій, не створено спеціалізованого правоохоронного органу.
Такий стан справ спричиняє критичне ставлення до України як до корумпованої держави з нестабільними державними інститутами, зокрема системою правосуддя. Індикатором цієї позиції вже традиційно є рейтинги міжнародної організації «Трансперенсі Інтернешнл». Зокрема, у 2010 році Україна у щорічному рейтингу країн за рівнем корумпованості посіла 134 місце, серед 178 країн поруч з Того і Зімбабве.
У 2009 році Україна посіла 146 місце, у 2008 - 134. Грузія, яка провела антикорупційні реформи, нині на 66-й позиції разом з Італією і Кубою, Росія має 154 місце поруч з Папуа-Новою Гвінеєю та Таджикистаном. Близько 34 % опитаних українців зізналися, що упродовж: останніх 12 місяців вони давали хабарі.
За висновками експертів, зниження оцінки Індексу сприйняття корупції лише на один пункт призводить до відтоку з країни капіталу, що дорівнює 0,5 відсотка валового внутрішнього продукту держави. Для України ці цифри означають втрату щороку щонайменше 20 мільярдів гривень.
Іншим важливим показником є рейтинг економічних свобод, щорічне дослідження, що здійснюється американською неурядовою організацією Heritage Foundation та газетою Wall Street Journal. Цей рейтинг органічно пов'язаний із станом прозорості та доброчесності державних інституцій, регуляторної та податкової політики. У 2011 році Україна посіла одне з останніх місць у світі в рейтингу економічних свобод - 164 місце серед 179 країн світу. Це останнє місце серед європейських держав.
У 2010 році Україна посідала 162 місце, а в 2009-му - 152. Україну випереджають Узбекистан (163 місце), Білорусь (155), Росія (143). Останні місця рейтингу зайняли Куба, Зімбабве та Північна Корея.
Такий низький рейтинг, зокрема, є наслідком відсутності належної протидії корупції. Експерти оцінили антикорупційні заходи у 22 бали зі 100. На їх думку, корупцією просякнуто все суспільство й сфера управління, тіньові відносини присутні в усіх секторах економіки. Низька заробітна платня в державному секторі створює основу для корупції в ДАІ, податкових органах, системі освіти. Нераціональне державне управління спричиняє надвитрати державного бюджету - урядові витрати досягли 47,3 % ВВП.
Високий рівень корупції та недостатній рівень незалежності судів значним чином вплинув і на оцінки рівня демократії американської неурядової організації «Freedom House».
У своему рейтингу за 2010 рік ця організація вилучила Україну зі списку «вільних» країн і перевела до списку «частково вільних» поруч з Камбоджею, Афганістаном та Свазилендом.
Наприкінці 2010 року Україна отримала негативні оцінки щодо боротьби з корупцією від Організації економічного співробітництва та розвитку (Стамбульський план дій) та Групи країн Ради Європи проти корупції (ГРЕКО).
На думку Голови Групи ГРЕКО Драго Коса, висловлену у інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» у жовтні 2010 року «Україна виявляє найменше зусиль у боротьбі з корупцією з усіх відомих мені країн».
В оприлюдненому 8 грудня 2010 року у Парижі на засіданні Стамбульського плану дій звіті моніторингової групи щодо України зазначається: «Україні так і не вдалося досягти будь-якого значимого прогресу в галузі реформування свого антикорупційного законодавства.
Також міжнародні партнери України стверджують, що декілька великих програм по боротьбі з корупцією, що здійснювалися за підтримки донорів і міжнародних організацій упродовж останніх 4-х років (UPAC, «Гідна Україна»), не призвели до практичних результатів, оскільки напрацювання та рекомендації цих проектів не впроваджені на практиці. Протягом року в Україні мали місце випадки брутального порушення прав іноземних інвесторів через корупційні схеми і відсутність незалежної і прозорої судової системи. У зв’язку з цим може бути скорочена фінансова допомога Україні, згортання проектів технічної допомоги.
У листопаді 2010 року Асоціація платників податків Європи звернулась Єврокомісію і Європарламент з проханням призупинити допомогу Україні через корупцію. Про це повідомив генеральний секретар асоціації Мікаель Ягер. «Головним завданням для нас є пояснити Єврокомісії та Європарламенту, що не потрібно давати жодного евро Україні без контролю, без прозорості і без гарантії прав власності», — заявив Ягер.
Ймовірно у 2011 році критика на адресу України щодо відсутності реальних дій, спрямованих на подолання корупції, буде посилюватися.
Висловлюватимуться сумніви у тому, що політична еліта України дійсно визнає нагальну необхідність вирішення цієї проблеми в країні, піддаватимуться критиці «половинчасті», або суто пропагандистські дії.
Сьогодні найбільш чутливим питанням є проблема існування політичної та високопосадової корупції. Донині корупція залишається високо прибутковим і мало ризикованим бізнесом в Україні. Тіньові схеми, зокрема у сфері державних закупівель, земельних відносин, будівництві, торгівлі, видобувній промисловості, паливно-енергетичному комплексі, існують за підтримки високопосадовців, політиків.
Проблема високопосадової корупції є політизованою, та слугує підставою для звинувачень влади України у політичних репресіях через начебто вибірковість кримінального переслідування. Про це свідчать попередні оцінки Європейського Комісара ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле, який застерігає Україну від застосування кримінального законодавства у політичних цілях. Не виключено, що оцінки ЄС, що з'являться найближчим часом, можуть бути більш жорсткими.
Боротьба з корупцією в державі неефективна через відсутність відповідного законодавства та спеціалізованих інституцій, недоліків діяльності правоохоронних органів, корумпованість судів, прокуратури, міліції, інших правоохоронних і контролюючих органів.
До цього часу в Україні не прийнято оновленої Національної антикорупційної стратегії та відповідного Плану дій - головних інструментів державної антикорупційної політики.
Як негативний приклад розцінюється прийняття та подальше скасування так званого "антикорупційного пакету", який складався з кількох законів, що містили важливі реформаторські новації і дозволяли впровадити міжнародні антикорупційні стандарти. Запропонований Президентом України у грудні 2010 роки новий проект Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстраційний № 7487), на думку експертів, не містить деяких принципових позицій і лише на 30% дозволяє виконати міжнародні зобов'язання України щодо переслідування корупції.
У новому законопроекті відсутні норми про обов'язкове декларування доходів і витрат усіма близькими та родичами державних службовців, проведення спеціальних перевірок щодо близьких осіб високопосадовців, норми, що регулюють конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом. На розсуд суду віддано визначення кримінальної або адміністративної відповідальності за отримання або пропозицію хабара у розмірі до 100 неоподатковуваних прожиткових мінімумів (45 тис. грн). Якщо суд вирішить притягнути хабарника до адміністративної відповідальності, адміністративний штраф становитиме 1700 гривень.
Інститут депутатської недоторканності, у тому вигляді, в якому він існує в Україні, не відповідає практиці розвинених країн, породжуючи вседозволеність, безкарність та кругову поруку можновладців. Імунітет суддів також сприяє безкарності і корупції в судовій гілці влади.
Протягом тривалого часу відсутній прогрес у прийнятті нового Кримінально-процесуального кодексу та створення спеціалізованих правоохоронних органів по боротьбі з корупцією. Це, загалом, гальмує і реформу кримінальної юстиції.
Існує багато інших недоліків у нормативно-правовому регулюванні, що створює умови для корупційних злочинів та інших зловживань. Ці проблеми, зокрема, проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, мали б вирішуватися Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики та відповідним Бюро. Проте після відновлення чинності Конституції 1996 року дальший статус цього органу потребує уточнення з огляду на діяльність Національного антикорупційного комітету і Міністерства юстиції України.
Попри суттєві зусилля нової влади, основною причиною відсутності прогресу у питаннях подолання корупції міжнародні експерти визначають дефіцит політичної волі.
Представники влади неодноразово підкреслювали свою рішучість у боротьбі з цим явищем. Частина інаугураційної промови Президента України, зокрема, була присвячена боротьбі з корупцією. Державна програма соціально-економічного розвитку, прийнята 20 травня 2010 року, також містить розділ про боротьбу з корупцією. Створено єдиний центр вироблення стратегічних рішень у питаннях антикорупційної політики - Національний антикорупційний комітет, хоча його роль поки що є недостатньо активною.
Висновки:
Ефективність антикорупційної політики, виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань щодо переслідування корупції, стануть предметом особливої уваги з боку міжнародних організацій (ЄС, Рада Європи, Світовий банк, ОЄСР), та країн, що надають Україні фінансову та технічну допомогу. Нищівні оцінки щодо корумпованості держави, низького рівня економічної свободи, недостатньої захищеності інвесторів, відсутності гарантій прав власності, неефективної системи правосуддя загрожують процесу європейської інтеграції України, політичній та економічній співпраці з міжнародними партнерами та можуть мати наслідком скорочення обсягів допомоги, застосування санкцій.
Таким чином, у 2011 році національна антикорупційна політика повинна зазнати радикальних змін. При цьому принциповим має стати перехід від гучних декларацій до вжиття конкретних заходів, спрямованих на запобігання та протидію корупції.
Слід зосередити зусилля на вирішенні таких проблем:
1. Подолання дефіциту антикорупційної стратегії. Донині відсутнє чітке та узгоджене бачення шляхів та мети протидії корупції, що негативно позначається на проведенні скоординованої антикорупційної політики. Необхідно прискорити прийняття Стратегії запобігання та протидії корупції, відповідного урядового Плану дій. їх необхідно підтримати фінансуванням, та узгодити з Верховною Радою.
2. Вироблення такої Стратегії має сприяти проведенню скоординованої державної політики у сфері кримінальної юстиції. Також необхідно реалізувати потенціал Національного антикорупційного комітету як центру вироблення і координації антикорупційної політики.
3. Усунення недоліків чинного законодавства, що регулюють питання, пов'язані з протидією корупції. При цьому головними пріоритетами є обмеження імунітету народних депутатів із внесенням відповідних змін до Конституції, дальше просування судової реформи, реформи кримінальної юстиції, формування безоплатної системи правової допомоги тощо. Також слід прискорити опрацювання нормативно-правової бази, що дозволить впровадити норми антикорупційних законів про запобігання конфлікту інтересів, фінансового контролю за доходами і видатками державних службовців, запровадити етичні кодекси.
Слід також максимально врахувати зауваження міжнародних і вітчизняних експертів щодо проекту Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстраційний № 7487).
4. Впровадження системного моніторингу рівня корупції в державі на основі Національної системи оцінювання рівня корупції, яка має бути створена.
5. Вирішення проблеми інституційного забезпечення антикорупційної політики. Підлягає корекції діяльність Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, який має формувати адміністративні важелі подолання корупції через вдосконалення нормативно-правової бази, впровадження принципів доброчесності, здійснення моніторингу виконання антикорупційних планів та програм.
Також необхідно остаточно вирішити питання щодо створення або визначення спеціалізованого правоохоронного органу чим підрозділу , зосередженого на розслідуванні найбільш небезпечних проявів корупції, зокрема, серед високопосадовців, та пошуку незаконно отриманих доходів та майна для забезпечення подальшої їх конфіскації.
6. Врегулювання низки питань протидії корупції у окремих сферах - регуляторній, податковій, земельній, дозвільній тощо, розгляду найбільш резонансних випадків корупції.
Відділ стратегій
реформування сектору безпеки
(О. Маркєєва)