"Еколого-ресурсні проблеми та конфліктний потенціал українського суспільства". Аналітична записка

Анотація

 

В записці розглядаються механізми виникнення конфліктних ситуацій, зумовлених екологічним чинником, особливості екологічних конфліктних ситуацій на території України та передумови їх переростання у відкриті конфлікти.

 

ЕКОЛОГО-РЕСУРСНІ ПРОБЛЕМИ ТА КОНФЛІКТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 

Суцільна антропогенна порушеність території країни та залежність якості життя населення від стану навколишнього середовища створюють умови для виразних, вражаючих та зрозумілих для населення негативних проявів екологічних проблем, що в свою чергу викликає збурення різного масштабу в місцевих громадах. Сьогодні населення України починає все більшу вагу надавати стану навколишнього середовища, внаслідок чого в різних регіонах виникають резонансні ситуації, детерміновані екологічним чинником. Крім того, досить часто екологічні питання стають засобом політичних маніпуляцій або використовуються в бізнесовій боротьбі.

 

Соціальна напруга, яка виникає в суспільстві є наслідком незадоволення потреб суспільства наявною ситуацією. За даними Центру дослідження суспільства щодо моніторингу протестів, репресій та поступок, з січня по травень 2013 року було зареєстровано 104 екопротести, що більше ніж в 3 рази перевищує показники минулого року[1]. Дослідження щодо оцінки екологічної ситуації в країні було проведено на початку 2013 року компанією «Research & Branding Group». Згідно даних цього дослідження більшість українців (66 %) визначають екологічний стан в своїй місцевості як поганий. Також більшість українців (60 %) вважають, що за останні 5 років екологічна ситуація в місцевості де вони проживають погіршилася. Майже все населення України (90 %) вважає проблему якості навколишнього середовища актуальною[2].

 

Незважаючи на напружений екологічний стан більшості територій, тісний зв’язок між станом основних життєзабезпечуючих природних ресурсів та рівнем і якістю життя населення, позитивним є той факт, що в Україні майже відсутня практика вирішення проблемних екологічних ситуацій силовим шляхом. Крім того, наявний досвід поводження в масштабних природних та техногенних надзвичайних ситуаціях (зокрема досвід ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) може бути використаний при формуванні найбільш адекватних алгоритмів дій в потенційно конфліктних ситуаціях, пов’язаних з екологічним чинником.

 

Численні прояви соціально-політичної активності, що пов’язані з екологічною тематикою, на території України мають свої особливості.

 

Насамперед Україна не є учасником військових конфліктів, на зразок конкуренції за основні життєзабезпечуючі ресурси (водні, земельні, енергетичні). Однак один з наймасштабніших й найгостріших транскордонних конфліктів в історії незалежної України, що розгорнувся навколо острова Тузла в 2003 році між Україною і Російською Федерацією, мав значне екологічне підґрунтя.

 

Російська сторона пояснювала стрімке будівництво дамби від мису Тузла Таманського півострова у напрямку українського острова Тузла (початок будівництва 29 вересня 2003 року) бажанням припинити розмив прибережною течією таманського узбережжя. Українська сторона у Ноті МЗС України і Заяві Верховної Ради України застерігала Російську Федерацію, що зведення гідротехнічної споруди у Керченській протоці несе в собі загрозу непередбачуваних екологічних наслідків. Конфлікт вдалось призупинити лише після телефонної розмови президентів та зустрічі з цього питання прем’єр-міністрів України і Росії.

 

Кволі переговори з урегулювання конфлікту супроводжуються періодичними його спалахами, як це мало місце в 2007 році після аварії російського танкера і затоплення російського вантажного судна під час сильного шторму з виходом у води Керченської протоки більше 1000 тонн нафтопродуктів.

 

З невирішеністю цього конфлікту можна пов’язати і інцидент, що стався 17 липня 2013 року в Азовському морі, який призвів до тарану катером берегової охорони прикордонної служби Росії українського риболовецького судна. В результаті інциденту загинуло четверо громадян України. Це при тому, що Мінюст України визнав неправомірність дій російської Сторони в даній ситуації.

 

Прикладом конфлікту на засадах змагань за природні ресурси може служити спір між Румунією і Україною з демілітації морських кордонів з врахуванням острова Зміїний. Навколо острова Зміїний давно точилися спори між різними державами, але цінність цього острова і проблема перегляду кордонів виключних економічних зон і континентального шельфу загострилася у 80-ті роки минулого століття, коли на континентальному шельфі південніше острова були відкриті значні запаси вуглеводнів.

 

При різних існуючих оцінках наслідків для України вердикту Міжнародного суду справедливості ООН від 3 лютого 2009 року щодо українсько-румунського морського кордону ми маємо прецедент прототипу ресурсного конфлікту та одночасно приклад його розв’язання в межах правового міжнародного поля.

 

На території України спостерігаються ще декілька потенційно конфліктних екологічних ситуацій, які можуть мати міждержавний масштаб:

- україно-білоруський конфлікт інтересів, пов’язаний з розробкою крейдового родовища «Хотиславське» на території Білорусі, що може призвести до порушення гідрологічного режиму комплексу Шацьких озер на Волині;

- загроза забруднення вод річки Дністер, яка є головним джерелом питно-господарського водопостачання Румунії та Молдови, внаслідок просочування або катастрофічного викиду токсичних розсолів Калуського солерудника в річок Лимниця та Сівка та подальшого забруднення р. Дністер;

- деградація української частини дельти Дунаю внаслідок незбалансованої водогосподарської діяльності на території Румунії та загроза забруднення поверхневих вод річок Дунаю і Тиси внаслідок діяльності гірничо-збагачувальних та хімічних підприємств на території Румунії;

- потенційна втрата територій держави внаслідок перетворення русел річок – розмив та руйнування берегів на р. Сож на кордоні з Білоруссю та р. Західний Буг на польському кордоні.  

 

Ще однією особливістю екологічних конфліктних ситуацій в Україні є їх «упереджувальний» характер: протестні настрої, пов’язані з екологічним чинником спостерігаються на тих територіях, на яких є досвід негативного впливу на навколишнє середовище та передбачається збільшення масштабів цього впливу. Прикладом може бути ситуація з активним спротивом місцевих громад втіленню проектів розвідки та видобутку нетрадиційних видів газу: Західна ділянка даного проекту включає в себе площі, що зазнали негативного впливу солевидобувної діяльності (зона Калуського солерудника була оголошена в 2010 році зоною надзвичайної екологічної ситуації); Східна ділянка проекту має площі суттєво порушені внаслідок вуглевидобування та діяльності об’єктів важкої промисловості. Дуже показовою є ситуація з проектом видобутку титанової руди на території 5 районів Житомирської області. Місцеві громади, незважаючи на перспективи можливого економічного та соціального розвитку, аналізуючи наслідки діяльності діючого на території області ще з радянських часів Іршанського гірничо-збагачувального комбінату, проводили активну протестну кампанію, що в результаті змусило Житомирську обласну раду скасувати своє рішення про надання дозволу на використання надр для видобутку титанової руди.

 

Загальними причинами, що викликають виникнення конфліктних ситуацій в екологічній сфері, окрім об’єктивного наявного або прогнозованого погіршення стану середовища існування, є наступні:

- відсутність систематичної роз’яснювальної роботи з населенням на територіях проектованої діяльності, як з боку органів державної влади, так і з боку виконавців робіт;

- відсутність знань та низькій рівень поінформованості населення, щодо особливостей технологій та екологічних наслідків їх застосування;

- висока заполітизованість та досить суттєва корупційна компонента питань, що пов’язані з масштабним впливом на навколишнє середовище.

 

Рівень сприйняття серйозності та шкідливості того чи іншого порушення не завжди відповідає дійсному стану речей, хоча останнім часом спостерігається «зближення» оцінок щодо актуальності екологічних проблем спеціалістів та населення загалом. Особливо небезпечним є сформоване в суспільстві хибне переконання, що в питаннях екології компетентними є всі. Отже приймати рішення щодо вирішення цих питань можуть представники громади спираючись на свої загальні знання та відчуття. При цьому відсутня практика залучення експертів до розробки та прийняття рішень щодо екологічної політики, що призводить до неефективних дій в цій сфері та до дискредитації екологічного руху в цілому.

 

Загалом при аналізі ситуацій з втіленням на території України великих інвестиційних проектів з прогнозованим масштабним впливом на навколишнє середовище спостерігається розрив між експертним середовищем, особами що приймають рішення та громадами. Перші вважають, що певні речі не потребують пояснень і виникає ситуація, коли представниками громади незрозуміле домислюється та перекручується (свідомо чи несвідомо). Особи, що приймають рішення також досить часто зачаровуються планами та можливими перспективами, не зважають на необхідність випереджаючої наукової оцінки та, на її основі, роз’яснювальної роботи з громадами для забезпечення сприятливого середовища втілення  проектів. За прорахунки експертного середовища та органів державної влади врешті-решт змушені відповідати компанії-інвестори. Гучні заяви та режим утаємниченості зі сторони влади та своєрідний експертний снобізм на фоні негативного досвіду техногенного впливу на навколишнє середовище у місцевого населення створили ситуацію значної настороженості до будь-яких новацій у сфері природокористування.

 

Якщо проаналізувати готовність різних об’єднань громадян до згуртування та спільних акцій, то останнім часом вона досить суттєво підвищилася. Згідно даних Фонду «Демократичні ініціативи», 25,5 % українців вважають за можливе виникнення масових протестів населення, пов’язаних з погіршенням життя або заради захисту своїх прав і свобод. Така ж кількість опитаних (25 %) збираються особисто брати участь у протестних акціях[3] За оцінками спеціалістів НІСД, Україна займає 11 позицію в загальному рейтингу країн з високим рейтингом протестних прогнозів з виразною тенденцією до зростання цього показника у передвиборний період[4]. Аналіз перебігу передвиборчих компаній в Україні свідчить про активізацію політичних об’єднань громадян екологічного спрямування лише напередодні чергових виборів, що певною мірою свідчить про спекулятивний характер такої активізації. Вже  згадана ситуація з втіленням проектів видобутку нетрадиційних вуглеводнів яскраво це ілюструє - жодна з трьох  зареєстрованих на останніх парламентських виборах партій екологічного спрямування ніяк не позначила свою позицію з цього питання.

 

Проте, хоча стан навколишнього середовища в країні оцінюється як критичний, а занепокоєність населення з цього приводу постійно зростає, на території країни поки що немає загрози переростання конфліктних екологічних ситуацій у відкриті екологічні конфлікти.

 

Рівень конфліктного потенціалу на території Україні чітко детермінується двома чинниками – фактичним станом навколишнього середовища та рівнем активності місцевого населення. Стан навколишнього середовища України досяг  тієї межі, коли навіть незначне порушення може викликати катастрофічне погіршення становища певного регіону, а оцінки щодо готовності до дій, спрямованих на захист своїх інтересів свідчать про підвищення соціальної активності населення. Саме тому питання критичності екологічного стану навколишнього середовища стають все більш придатними для використання їх як початкових механізмів збурення населення, використання потенціалу громадських організацій для формування суспільної думки та для створення ситуативних об’єднань громад для досягнення різноманітних цілей.

 

Загалом намагання використовувати резонансні екологічні події для вирішення бізнесових та політичних питань є успішними через брак доступної достовірної інформації щодо екологічних питань. Недосконалість державної системи екологічного моніторингу довкілля в країні, закритість частки екологічної інформації в інтересах бізнесу, відсутність належного експертно-аналітичного супроводу більшості економічних проектів, недостатній рівень екологічної освіти та нерозвиненість інститутів громадянського суспільства можуть сприяти загостренню екологічних конфліктів.

 

Висновки та рекомендації

Стан основних природних ресурсів та обмежена асиміляційна здатність навколишнього середовища загалом не дозволяють населенню України відчувати впевненість у задоволенні основних життєвих потреб, зокрема в забезпеченні здорового та безпечного середовища існування, а також досить поширена практика маніпулювання громадською думкою створюють підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, детермінованих екологічним чинником, з негативними соціально-політичними наслідками. Вищевказане разом з незавершеність процесу делімітації державних кордонів провокує міждержавні екологічні конфлікти.

 

Зважаючи на актуалізацію небезпеки виникнення екологічних конфліктів, а також на ризик трансформації екологічних конфліктів в соціально небезпечні форми необхідно передбачити заходи щодо їх моніторингу, упередження та регулювання.

 

Враховуючи вищевикладене вважали б за доцільне:

1. Органами державної влади та органам місцевого самоврядування всіх рівнів, суб’єктам господарської діяльності ретельно дотримуватися положень Орхуської Конвенції при формуванні і реалізації екологічної політики, вирішенні питань соціально-економічного розвитку регіонів, окремих територій, населених пунктів, а також плануванні і реалізації масштабних екологічно небезпечних проектів.

 

2. Мінприроди України, Мінрегіону України, Мінагропрому України, ДСНС України у своїх щорічних доповідях належну увагу приділяти аналізу і оцінці конфліктного потенціалу в екологічній сфері, ввівши відповідні підпункти до змісту цих доповідей.

 

3. Мінприроди України розробити методику визначення конфліктного потенціалу в екологічній сфері і включити конфліктний потенціал до комплексу індикаторів з оцінки загроз національній безпеці у цій сфері.

 

4. Мінприроди і МЗС України, іншим міністерствам і відомствам за належністю разом з органами державної регіональної влади та органами місцевого самоврядування провести інвентаризацію територій України і природних, особливо, транскордонних об’єктів з метою виявлення передумов екологічних конфліктів та розробити заходи з попередження міждержавних транскордонних конфліктних ситуацій.

 

Відділ екологічної та техногенної безпеки

 (Л.М. Якушенко)