1-2 грудня 2010 року в Астані (Казахстан) після тривалої перерви відбувся саміт ОБСЄ. Він став першим зібранням лідерів країн-учасниць цієї організації від часу проведення попереднього саміту в Стамбулі в листопаді 1999 року.
Історія існування основного безпекового форуму Європи (ОБСЄ, раніше – НБСЄ) пам’ятає ще одну тривалу перерву між його проведенням у 1975 р. в Хельсінкі та у 1990 р. в Парижі.
Підсумком першого саміту стало прийняття Хельсінського заключного акта, яким було зафіксовано територіально-політичний статус-кво на Європейському континенті, зокрема, непорушність встановлених після Другої світової війни державних кордонів та принципи співіснування західного та радянського блоків, що базувалися на різних засадах соціально-політичного устрою. Крім того, були встановлені загальні для держав-учасниць засади дотримання прав людини та свобод особистості, а також досягнуті домовленості щодо зміцнення довіри і безпеки у воєнній сфері. Таким чином, історичне значення Хельсінкського саміту ОБСЄ полягає в тому, що він став підсумком завершення післявоєнного етапу формування балансу сил в Європі та надав державам-учасницям гарантії безпеки на перспективу.
Певний час після цього саміту країнам Європи та СРСР вдавалося дотримуватися встановлених домовленостей. Водночас погіршення відносин між Заходом і Сходом у 80-ті роки минулого століття не дозволило знайти консенсус з низки проблемних питань, що й обумовлювало відсутність протягом тривалого часу безпекових форумів високого рівня.
Необхідність проведення Паризького саміту ОБСЄ 1990 р. виникла у зв’язку з кардинальними змінами на континенті, пов’язаними з демократизацією СРСР, падінням комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи, досягненням історичних домовленостей у сфері роззброєння. Підсумком саміту стало підписання Паризької хартії для нової Європи, яка засвідчила наявність спільних для країн європейського регіону цінностей демократії, прав людини і економічної свободи та стала концептуальним проектом для розбудови нової спільноти європейських держав. Було також укладено низку угод у сфері контролю над озброєнням, що нині складають основу стратегічної стабільності Європі. Таким чином, Паризький саміт ОБСЄ засвідчив перерозподіл сил на європейському просторі та історичний перехід від конфронтації сторін до мирного співіснування і розгортання багатостороннього співробітництва.
Історичні події, що відбулися протягом цього періоду, зокрема, теракти в США, воєнні дії в Афганістані та Іраку, загострення регіональних конфліктів на Кавказі та у Придністров’ї, виявили розбіжності у поглядах різних країн на дієвість існуючої в рамках ОБСЄ системи заходів довіри і безпеки у воєнній сфері. Малорезультативна дискусія щодо шляхів підвищення їх ефективності, що велася в рамках Ради міністрів ОБСЄ, засвідчувала неможливість досягнення консенсусу з цього питання між низкою впливових країн-членів ОБСЄ, передусім, США і Росією.
Проте, виникнення та швидке зростання рівня транснаціональних загроз, накопичення значної кількості невирішених проблемних питань у сфері європейської безпеки, низька ефективність реагування ОБСЄ на актуальні виклики сьогодення поставили світове співтовариство перед необхідністю пошуку спільних рішень та нових шляхів попередження і подолання існуючих проблем у діяльності організації та її інститутів.
Ініціатива Казахстану як країни-головуючої в ОБСЄ у 2010 р. щодо проведення саміту цієї організації в Астані засвідчила усвідомлення провідними країнами світу необхідності пошуку консенсусу у питаннях спільного реагування на новітні виклики і загрози сучасного світу, такі як тероризм (у т.ч. ядерний), регіональні та локальні конфлікти, піратство, кібератаки, організована злочинність, наркоторгівля та торгівля людьми, нелегальна міграція, зміна клімату, а також протидії негативним наслідкам світової фінансово-економічної кризи.
Той факт, що цьогорічний саміт ОБСЄ було вперше проведено в країні, що не належить до європейської ідентичності, підтверджує, з одного боку, прагнення дедалі більшої частини країн-членів сформувати єдину і неподільну євро-атлантичну та євразійську зону безпеки (від Ванкувера до Владивостока, як зазначено в пам’ятній декларації саміту), а з іншого - намагання ОБСЄ відновити свою роль та стати більш впливовим центром прийняття рішень з питань міжнародної безпеки.
До порядку денного саміту було включено низку важливих питань, що формують проблемне поле сучасного безпекового середовища на просторі ОБСЄ:
- зняття напруження та досягнення стабільності в зонах регіональних і локальних конфліктів, зокрема, на Кавказі та в Придністров’ї, Киргизії тощо, необхідність розробки єдиних принципів врегулювання таких конфліктів, відновлення довіри між країнами-членами ОБСЄ, порушеної внаслідок загострення конфліктних ситуацій;
- підвищення ефективності ОБСЄ щодо попередження та подолання транснаціональних викликів і загроз;
- необхідність модернізації правових засад, організаційної структури ОБСЄ та її інститутів (у т.ч. утворення Ради з енергетичної та економічної взаємодії, екологічного Форуму);
- посилення міжнародної системи контролю над озброєннями, у т.ч. відновлення переговорного процесу щодо оновлення Договору про звичайні збройні сили в Європі, доцільність прийняття декларації без’ядерного світу;
- активізація заходів із зміцнення заходів довіри та безпеки, у т.ч. необхідність прийняття нової редакції Віденського документа 1999 р. та ухвалення нового договору європейської безпеки, який передбачав би поширення дієвих гарантій безпеки на усі держави ОБСЄ, а не лише на країни-учасниці військових альянсів і блоків;
- необхідність розробки нових принципів узгодження валютно-фінансової політики, формування світової резервної валюти, економічного співробітництва.
На жаль, незважаючи на гостроту та актуальність окресленого кола питань, за підсумками саміту не було прийнято жодних концептуальних або програмних документів, а пам’ятна декларація саміту «Назустріч суспільству безпеки», в цілому, лише відбила наявність консенсусу країн-членів щодо необхідності дотримуватися загальних міжнародних норм і принципів та виконувати узяті на себе зобов'язання в рамках ОБСЄ, а також їх прагнення у найближчі роки розробити план дій та оновити окремі документи з питань безпеки.
У пам’ятній декларації саміту визначено, що у 2011 р. в ОБСЄ головуватиме Литва, в 2012 р. – Ірландія, в 2013 р. – Україна.
Про те, що Саміт ОБСЄ в Астані став лише першим кроком на шляху відновлення довіри та взаєморозуміння між провідними країнами, а протиріччя та розбіжності у поглядах все ще зберігаються, свідчить відмова низки лідерів провідних країн взяти у ньому участь. Зокрема, відмовилися від участі у саміті президенти США – Б. Обама, Франції – Н. Саркозі, Узбекістану – І. Карімов, Прем’єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон.
Заслуговує на увагу такий неординарний крок з боку офіційного Казахстану як проведення в Астані напередодні саміту конференції громадського суспільства, що проходила паралельно з традиційною плановою оглядовою конференцією ОБСЄ (на якій розглядалися питання виконання державами-членами зобов’язань ОБСЄ та протидії тероризму).
Метою цієї конференції було, зокрема, обговорення проблематики порушення прав людини і демократичних свобод в країнах Центральної Азії. Проте, за наполяганням представників неурядових організацій та правозахисників було прийняте рішення обмежитися лише розглядом ситуації в Туркменістані як країні, що має найбільші проблеми у відповідній сфері. Це вплинуло на формування порядку денного саміту, оскільки розгляд цього питання на вищому рівні був не дуже вигідним для Казахстану, який останнім часом зазнавав чималої критики за його політики у сфері дотримання прав людини та забезпечення свободи ЗМІ.
Крім того, конференція схвалила та направила саміту ОБСЄ низку рекомендацій, зокрема, щодо підвищення можливостей цієї організації щодо реагування на кризові ситуації, посилення її взаємодії з інституціями громадського суспільства, які опікуються проблематикою захисту прав людини.
Висновки
1. Сучасне міжнародне безпекове середовище характеризується виникненням та швидким поширенням транснаціональних загроз.
2. ОБСЄ потребує організаційної і структурної модернізації з метою підвищення ефективності її діяльності щодо запобігання та протидії новим викликам і загрозам, конфліктам і кризовим ситуаціям.
3. Існує необхідність оновлення в рамках ОБСЄ основоположних документів у сфері контролю над озброєннями та зміцнення заходів довіри і безпеки, зокрема, Договору про звичайні збройні сили в Європі та Віденського документа 1999 р., а також доцільність укладення універсального договору європейської безпеки.
4. На саміті ОБСЄ в Астані досягнуто консенсусу щодо необхідності створення єдиного і неподільного євроатлантичного та євразійського простору безпеки від Ванкувера до Владивостока. Саміт також продемонстрував можливість досягнення компромісів у питаннях зміцнення системи контролю над озброєннями, що відкриває перспективу початку переговорного процесу у цій сфері вже у 2011 році.
5. Наразі в поглядах країн-членів ОБСЄ на розв’язання актуальних проблем у сфері європейської безпеки залишається низка розбіжностей, пов’язаних, передусім, з різними підходами окремих держав до врегулювання деяких регіональних конфліктів (зокрема, у Грузії, Нагірному Карабасі та Придністров’ї) і вирішення чутливих питань у воєнно-політичній сфері (зокрема, розширення НАТО).
Пропозиції
(у контексті формування політики України з огляду на її майбутнє головування в ОБСЄ у 2013 р.):
- забезпечити прогрес щодо виконання зобов’язань, які перебувають під постійним контролем ОБСЄ та стосуються, насамперед, питань захисту прав людини та демократичних свобод, у т.ч. свободи ЗМІ, дотримання принципу верховенства права, прийняття виборчого законодавства, узгодженого з європейськими стандартами, та проведення на його основі вільних і прозорих парламентських виборів у 2012 р.;
- вивчити досвід інших країн-членів ОБСЄ щодо проведення самітів та інших планових заходів ОБСЄ, у т.ч. в частині застосування альтернативних технологій впливу на прийняття рішень (зокрема, досвід Казахстану щодо проведення конференції громадського суспільства);
- вжити заходів щодо необхідної професійної підготовки посадових осіб і фахівців, які будуть забезпечувати виконання Україною функцій з головування в ОБСЄ у 2013 р., зокрема, провести протягом 2011–2012 років відповідні семінари, навчання для відповідних представників органів державної влади.
Відділ глобалістики та безпекових стратегій
(О. Резнікова)