Концепція Сил реагування НАТО (СРН) передбачала створення високотехнічно оснащених, гнучких, здатних до оперативного розгортання, взаємосумісних та витривалих підрозділів, спроможних виконувати місії з усього спектра завдань Альянсу. Вони повинні були не тільки забезпечити спроможність Альянсу швидко й ефективно реагувати на нові загрози, але й надати можливість справедливіше розподілити ризики через задіяння більшої кількості держав-членів НАТО й партнерів до проведення операцій. Крім того, СРН повинні були відігравати роль своєрідного каталізатора процесу трансформації всіх збройних сил країн-членів НАТО через процес суворої сертифікації боєготовності й ротацій.
Фундаментальною є здатність СРН вирішувати питання трансформації й реалізовувати їх на практиці. Після майже десяти років існування залишається тільки декілька підрозділів і штабів, що не пройшли процедуру сертифікації. Таким чином, стандарти якості СРН забезпечують істотний внесок у взаємосумісність. Участь в СРН стало стимулом оновлення європейцями оборонних механізмів з метою подолання розриву між військовою спроможністю США та європейських союзників у сфері високих військових технологій, починаючи з перших уроків, витягнутих із зобов'язань на Балканах. У той же час СРН спричинили підвищення високотехнологічних стандартів не тільки між Європою та США, але й між певними європейськими країнами.
СРН залишаються певним стрижнем згуртованості Альянсу, по-перше, оскільки союзники не можуть і не хочуть втрачати досвід, накопичений за останні два десятиліття проведення операцій та місій, по-друге, участь в СРН сприяє багатонаціональному співробітництву. У сенсі зараження досвіду, поновлення навчань на регулярній основі має важливе значення. З іншого боку, зі скороченням основних бойових операцій та переходом до розширеної програми навчань, союзники мають не втратити трансатлантичну єдність, за яку вони боролися останні двадцять років.
Хоча концепція СРН виявилася актуальною, ряд проблем спричинив необхідність перегляду її ролі та структури. Участь в СРН - це не стільки політичне питання, скільки питання сил і засобів. Кожна нація повинна забезпечувати або кількісне наповнення (у відсотковому відношенні), або конкретні можливості (виражені в одиницях обладнання чи техніки) протягом певного періоду. Ці вимоги були основою проблем, які відчували СРН з самого початку введення такої системи і пояснювали невідповідність між очікуваннями і результатами. Вони зводились до трьох питань: здатність генерувати сили, надійні по відношенню до часових рамок; боєготовність; ефективність і придатність для даного типу конфлікту.
Процес генерування сил став першочерговою проблемою, яка згодом поглиблювалась під впливом політичних, військових та фінансових чинників. За перші 4 роки середній показник генерування сил був нижче 50 %, а з 2007 по 2010 рр. (СРН-9 до СРН-14) було досягнуто тільки двох третин цільової кількості. Ситуація погіршувалась необхідністю забезпечувати встановлений цикл ротацій. Для того, щоб сухопутний компонент СРН досяг запланованої кількості у 20 000 чол., необхідною була наявність 60000 військ, дотримуючись принципу ротацій: сертифікація та навчання (in training), чергування «за викликом» (one on duty) , режим очікування (standing down)». Очевидна складність задоволення таких вимог частково була обумовлена урахуванням геополітичної ситуації. З 2006 до 2009 рр. постійне збільшення числа контингентів, розгорнутих в Афганістані, обмежувало надання військ для СРН. Економічна криза ще більш комплексно вплинула на функціонування СРН: скорочення оборонних бюджетів країн-членів, зобов’язання по витратах за принципом «зворотньої лотереї», використання бюджетів на навчання нерозгорнутих оперативних сил, примусило деякі країни відмовитися від СРН на користь МССБ.
Додатковим аспектом проблеми стало створення європейських сил швидкого реагування, бойових груп Європейського союзу (EUBGs). Не дивлячись на те, що між НАТО та ЄС існують відносини стратегічного партнерства, які затверджують взаємодоповнюваність обох організацій, та угоди «Берлін+», спрямовані на уникнення дублювання сил та засобів, існування підрозділів швидкого реагування окремо піднімає головну проблему щодо термінів генерування сил, особливо, коли йдеться про країни, які надають сили як до бойових груп Європейського Союзу (ЄСБГ), так і до СРН.
Передислокація більшої частини збройних сил у райони операцій та фінансові труднощі спричинили суттєве скорочення програми навчань СРН, що призводило до втрати боєготовності й повільно розмивало загальні збройні сили. Створені з безпрецедентною швидкістю, розвиток та ефективність СРН незабаром зайшли у глухий кут, незважаючи на неодноразові заклики з Командування НАТО з операцій щодо більшої прихильності країн до процесу генерування сил СРН. У 2008-2009 рр. наявність спекуляцій про можливий розпуск СРН і критика спроможності СРН зумовили всеосяжний огляд концепції СРН, яка розглядалась як застаріла. Концептуальний підхід - перехід від територіальної оборони до експедиційних сил - з акцентом на швидкі дії, що досягаються за рахунок технологічної переваги й визначення основної місії СРН не змінились.
Зазнала перегляду тільки структура сил. СРН тепер розділені на Сили негайного реагування (Immediate Response Force) та Резерв сил реагування (Response Forces Pool). Сили негайного реагування (СНР) в основному відображають потенціал і можливості Альянсу: загальна чисельність персоналу зводиться до 13000 (половина від вихідної чисельності СРН), що легше для підвищення рівня готовності. Де-факто, СНР здаються більш надійним і, якщо вони все ще страждають недоліками потенціалу щодо забезпечення такими ключовими елементами, як вертольоти, БЛА, транспортної авіації, вони загальні для всіх європейських збройних сил. З іншого боку, Резерв сил реагування (РСР) працюють як підкріплення, який за необхідності може підсилювати Сили негайного реагування. Нова структура за оцінками першого року функціонування є набагато більш ефективною.
Проте реформування однієї структури не може бути достатнім. СРН були створені як трансформаційний і як військовий інструмент, незважаючи на те, що їх оперативному виміру приділялось менше уваги. В останні кілька років критика була зосереджена в основному на ступені їх використання, залишаючи поза увагою досягнення СРН у різних сферах, починаючи з планування, навчання, використання технологій, матеріально-технічного забезпечення та інтеграції партнерів. СРН також успішно вирішували проблеми, що виникали в операціях 1990-их рр.: забезпечення взаємосумісними силами на змінному фоні викликів через досягнення необхідних стандартів і подолання недоліків потенціалу.
Підвищення рівня взаємосумісності між підрозділами, штабами-партнерами й, навіть, між союзниками не тільки один із пріоритетів, але й переконливий успіх СРН. Досягнення взаємосумісності - нескінченний і коштовний процес, орієнтований на найкраще поєднання не тільки систем, обладнання й підрозділів, а й різних підходів та методів. Ротації підрозділів та готовність СРН розширюють можливості та обмін досвідом щодо спільних операцій у широкий сегмент сил Альянсу.
У рамках СРН акцентується увага не лише на огляді та технічному рівні військ, озброєнь та військової техніки. Комплексні операції й послідовність фаз – від первісного вступу до стабілізації – вимагають реверсивності сил: адаптація нової практики, інтеграція та засвоєння. Складність навчань із сертифікації надає підрозділам або командуванням можливість швидко адаптуватись до нових загроз, втілювати й тестувати офіційні доктрини, а також просувати нові рішення в рамках НАТО. Результатом є своєрідна «оперативна конвергенція», що пронизує мережу сертифікованих підрозділів й слугує джерелом висновків, отриманих із кожного повернення після чергування.
Сили реагування НАТО (СРН) повинні стати основою нової «Ініціативи об’єднаних сил» (Connected Force Initiative) Альянсу, яка покликана здійснити перехід від концепції оперативних дій до оперативної готовності після 2014 р. Основними цілями нової Ініціативи об’єднаних сил (ІОС) є збереження готовності й бойової ефективності НАТО за рахунок розширення освіти та професійної підготовки, розширення програм багатонаціональних навчань, а також більш ефективного використання технологій. Започаткування даної програми спрямоване на збереження досвіду Альянсу у проведенні операцій і місій та мобілізація всіх ресурсів НАТО для зміцнення здатності до взаємосумісності як між державами-членами, так і з партнерами. Згідно з останнмих офіційними документами, прийнятими щодо встановлення параметрів, збройні сили НАТО повинні й надалі зберігати якості сучасних, сумісних, добре оснащених, високопрофесійних та добре навчених, під належним командуванням, здатних взаємодіяти із партнерами за будь-яких умов.
Сили швидкого реагування НАТО повинні відігравати вагому роль у забезпеченні здатності військ взаємодіяти і брати участь в оборонній політиці та політиці стримування. Досвід, набутий СРН за майже десять років надає унікальну можливість не тільки як базова структура для сертифікації боєготовності сил, а й як каталізатор трансформації збройних сил і вдосконалення потенціалів країн-членів НАТО та партнерів Альянсу.
Україна – один із найактивніших країн-партнерів НАТО, підрозділи збройних сил якої проходять процес сертифікації СРН та перебувають на чергуванні у складі СРН. У 2013 р. з країн-партнерів тільки Фінляндія та Україна заявили про готовність участі в СРН. У той самий час розглядаються можливості залучення сил та засобів Збройних Сил України до складу БГ ЄС «HELBROC» під час її третього чергування у 2014 році, а також про готовність у майбутньому залучитися до чергування у складі інших БГ ЄС, зокрема, Вишеградської четвірки у 2016 році. Участь у формуваннях швидкого реагування НАТО та ЄС не тільки сприяє досягненню взаємосумісності, трансформації та вдосконаленню ЗС України, але й сприяє збереженню миру та міжнародної безпеки. З іншого боку, деякі країни, що є членами НАТО і ЄС, не витримали подібного тягаря через економічну кризу та скорочення оборонних бюджетів. Виходячи з такого негативного досвіду певних країн, доцільним є прагматичне розподілення можливостей щодо залучення до формувань швидкого реагування. Зрозуміло, що члени НАТО і ЄС – це, за маленьким винятком, одні й ті самі країни. Між НАТО та ЄС існують відносини стратегічного партнерства, які постійно поглиблюються через тісну практичну співпрацю у рамках військових операцій, розширення політичних консультацій і співробітництва в розбудові сучасного оборонного потенціалу. Але існує суттєва різниця між двома організаціями, спричинена членством США в НАТО. Незважаючи на поворот до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Міністерство оборони США обіцяє збільшити свою участь у СРН в розмірі батальйону в кожну ротацію СРН, починаючи з 2014 р. Вважається, що в оперативному плані це повинно зміцнити СРН та НАТО, а в політичному – стати надійною гарантією для всіх союзників по Альянсу. Отже, з точки зору досягнення взаємосумісності, участь в СРН надає більше можливостей, оскільки дозволяє брати участь в навчаннях, освіті та обміну досвідом участі в операціях з більшим колом країн. Тим більше, що нова Ініціатива об’єднаних сил НАТО переслідує саме таку мету – не втратити боєздатність та постійно вдосконалювати взаємосумісність.
Регіональний філіал у м. Дніпропетровську
(Т.В. Брежнєва)