Останнім часом розробка нетрадиційних видів газу відіграє все більшу роль у зусиллях окремих держав, спрямованих на підвищення рівня енергетичної незалежності. Частка сланцевого газу в складі нетрадиційного складає 63 %, і тому саме він вважається найбільш перспективним для диверсифікації джерел надходження газу для України. Згідно з експертними оцінками Управління енергетичної інформації США[1], Україна належить до 14 регіонів, що є перспективними з точки зору розробки сланцевого газу. В Україні питання промислової розробки нетрадиційних вуглеводнів активно вивчається і розробляється починаючи з 2009 року. Досвід розробки родовищ в США показує, що наявність достатніх запасів дозволяє досить успішно вирішувати питання забезпечення країни вуглеводнями власного видобутку. Проте вирішенню цього завдання в США сприяв ряд чинників, серед яких, окрім сприятливих еколого-економічних (глибина залягання, великі запаси, особливості розміщення населення та виробництва) умов суттєве місце займає наявність власної технології, що розвивалася і вдосконалювалася з урахуванням умов видобутку протягом десятків років.
Спираючись на оцінки фахівців щодо забезпеченості України запасами сланцевого газу, можна зробити припущення, що при налагодженому його видобутку країна може на найближчі десятиліття повністю забезпечити свої газові потреби. Проте, перебіг подій, які відбуваються навколо цього питання, свідчить про суперечливе сприйняття суспільством ідеї запропонованих проектів.
З моменту оприлюднення інформації про проведення конкурсів щодо надання прав на розвідку і розробку покладів сланцевого газу на території України не вщухають дискусії щодо доцільності, необхідності та правомірності цих дій. Недостатність інформації, брак якої відчувають не лише місцеві громади, але й представники експертного середовища та місцевої влади, мала своїм наслідком створення можливостей для активного маніпулювання суспільною думкою, надмірної політизації технологічних питань, і, як наслідок, активного не сприйняття проектів видобутку сланцевого газу як на місцевому рівні (протести населення та спротив органів місцевого самоврядування), так і вищому законодавчому рівні (поява законопроектів щодо регулювання процесу освоєння нетрадиційних газів, ідея проведення парламентських слухань «Екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні»).
Історія внесення та еволюції законопроектів у Верховній Раді України, навіть за невеликий проміжок часу, демонструє зміну ставлення до сприйняття питання. На нашу думку, саме більш ретельне вивчення питання та врахування реального стану речей, змусило авторів відкликати проект Закону № 2147 «Про введення тимчасової заборони (мораторію) на пошук, розвідку та видобування нетрадиційних вуглеводнів»[2] та зареєструвати набагато більш виважений та конструктивний законопроект № 2318 від 18.02.2013 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу видобування нетрадиційних вуглеводнів на навколишнє природне середовище у зв’язку з укладанням та під час виконання угод про розподіл продукції»[3].
Неприйняття проекту постанови про проведення парламентських слухань також дає змогу профільному комітету з екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи ретельніше вивчити питання, усвідомити етапність та технологічні особливості протікання процесу розвідки та видобутку нетрадиційних газів та сформулювати певну позицію щодо екологічних наслідків видобутку нетрадиційних вуглеводнів в Україні, не виокремлюючи лише один різновид корисних копалин.
Суттєвою проблемою подальшого розвитку проектів розробки нетрадиційних родовищ вуглеводневої сировини є недоліки процесу їх інформаційного супроводження. На сьогодні ні Мінприроди, ні регіональні органи державної влади та місцевого самоврядування, ні кампанії, які виконуватимуть розвідку покладів сланцевого газу, не продемонстрували належної зацікавленості в формуванні адекватного сприйняття суспільством цих можливих проблем. Замість надання коректної інформації, залучення науковців НАН України та експертів до аналізу наявних даних про вплив на оточуюче середовище нових технологій, випереджаючої адекватної роз’яснювальної компанії лунають лише не достатньо аргументовані заяви зокрема представників Мінприроди про безпечність такої діяльності для навколишнього середовища. Крім того, окремі кроки Мінприроди (термінове скликання нового складу Громадської ради) ставлять під сумнів бажання здійснювати прозору діяльність щодо інформування населення про наслідки реалізації проектів з розвідки і видобутку нетрадиційного газу.
Компанії, що планують проводити діяльність, незважаючи на досвід, який вони набули при впровадженні проектів в інших країнах, стикаючись зі спротивом місцевого населення, також не приділяють належної уваги інформаційній підтримці своєї діяльності в Україні, не передбачивши ніяких превентивних заходів для випереджаючого формування позитивного сприйняття цих проектів.
Зокрема, «Shell» в особі віце-президента компанії по Україні Грехема Тайлі заявила про готовність вести діалог з громадськістю щодо спірних питань, що стосуються діяльності з видобутку. На жаль, перебіг подій, які передували цій заяві, спровокував певну недовіру суспільства до дій, пов’язаних з реалізацією проектів.
Інформаційних вакуум відповідно заповнюється повідомленнями про факти забруднення навколишнього середовища внаслідок робіт, пов’язаних з розвідкою сланцевого газу – с. Тернова Чугуївського району Харківської області; с. Студенка Ізюмського району Харківської області; с. Желаннє Ясинуватського району Донецької області, з ілюстраціями катастрофічного стану цих територій. Але компанія «Shell» в Україні розпочала буріння лише однієї розвідувальної свердловини на сланцевий газ «Біляївська-400» біля с. Веселе в Первомайському районі Харківської області. Факти які публікуються громадськими активістами не стосуються проектів розвідки та видобутку нетрадиційного газу, проте демонструють наявність на території України серйозних екологічних проблем, які потребують негайного вирішення.
Регіональний представник компанії «Chevron» в Україні Пітер Кларк стурбований наявністю великої кількості ризиків, що супроводжують проект, зокрема і тим, що компанія поки не може подолати один із передбачених законодавством підготовчих етапів – отримати згоду рад Львівської та Івано‑Франківської областей на території яких розташоване Олеське родовище[4]. Акції протесту місцевого населення змусили компанію «Chevron» за підтримки Львівської облдержадміністрації розпочати проведення інформативно-роз’яснювальних семінарів, проте їх результат показав, що негативне відношення до цього питання вже досить міцно закріпилося в свідомості місцевого населення – семінари проводилися в трьох районах, де планується проводити роботи з розвідки та видобутку сланцевого газу, і перспективи надання згоди на проведення робіт від місцевих громад поки що незрозумілі. Львівська обласна рада неодноразово зверталася до органів центральної влади за роз’ясненнями щодо наслідків реалізації проектів розробки родовищ сланцевого газу (Рішення Львівської обласної Ради № 484 від 15 травня 2012 року[5] № 545 від 3 липня 2012 року[6], проте нестача або неправильне тлумачення інформації сприяло закріпленню негативного сприйняття проекту.
В Україні сформувалася чітка процедура використання корисних копалин, що передбачала перспективну 2-3 стадійну розвідку, оцінку, взяття на облік та поступову розробку родовищ. Це дозволяло здійснювати стратегічне планування та розвиток галузі з урахуванням потреб і можливостей держави та надавало можливості для контролю геолого-економічної та еколого-техногенної ситуації. На жаль, в питанні розробки покладів сланцевого газу ця процедура не працює. Відповідно до Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року[7], запаси сланцевого газу за станом на 1 січня 2010 року в державному балансі запасів корисних копалин не обліковуються. Цілеспрямованими теоретичними та практичними дослідженнями проблем і можливостей видобування природного газу із сланцевих порід в Україні не займалася жодна організація.
Згадана Програма передбачає початок робіт з фундаментальних та прикладних науково-дослідних і тематичних досліджень з наукового прогнозування та обґрунтування перспективних зон розвитку газоносних сланців; здійснення оцінки прогнозних і перспективних ресурсів газу сланцевих товщ; розроблення проекту програми з техніко-економічним обґрунтуванням проведення регіональних пошуково-розвідувальних і геологорозвідувальних робіт та освоєння ресурсів сланцевого газу; виявлення та підготовку об’єктів для першочергового проведення геологорозвідувальних робіт; вивчення світового досвіду щодо проблем та технологій видобутку; реалізація пілотного проекту з пошуку, розвідки та видобутку сланцевого газу на найбільш перспективному об’єкті. Головним розпорядником бюджетних коштів за програмою є Мінприроди України, виконавцем робіт – Державна служба геології та надр України. Тобто, відповідно до Конституції України (ст. 13), держава, як суб’єкт, який від імені народу України здійснює права власника на природні ресурси, в тому числі землю та її надра, започаткувала вивчення тематики розвідки і видобутку сланцевого газу та пошуку шляхів його залучення в економіку країни.
Необхідно відмітити, що освоєння такого типу корисних копалин потребує залучення великих фінансових та технологічних ресурсів, які не завжди може мати та чи інша країна у своєму розпорядженні. Це справедливо і для України. Саме тому постало питання залучення іноземного досвіду та іноземних інвестицій і створення відповідної нормативно-правової бази для регулювання цих процесів. Прийняття в 1999 р. Закону «Про угоди про розподіл продукції» стало початком створення підґрунтя для сучасного, інноваційного розвитку мінерально-сировинної бази та надрокористування в Україні. Загалом, у теперішній час процес введення в експлуатацію родовищ сланцевого газу на території України відбувається у рамках національного законодавства (зокрема, Закону України «Про угоди про розподіл продукції» №1039-XIV від 14.09.1999р. з подальшими змінами)[8], яке, на жаль, не враховує деяких досить суттєвих моментів, наведених нижче.
1) Мова йде про нову технологію, організаційний, економічний та екологічний досвід використання якої на території України відсутній, про новий вид корисних копалин, видобуток та використання яких не забезпечені науковим супроводом. Це сприяє тому, що деякі важливі питання викликають жорсткі суперечки, бо не можуть у повній мірі бути врегульованими на основі чинної нормативно-правової бази.
У звіті, підготовленому міжнародними експертами на замовлення Агентства США з міжнародного розвитку USAID/ІЕЕ у 2012 р., проведено детальний аналіз нормативно-правової бази України з питань видобутку сланцевого газу та констатується факт, що 35 нормативних актів різного рівня потребують внесення змін для удосконалення законодавчого регулювання питання видобутку сланцевого газу[9]. Експерти зазначають, що відповідно до Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011-2015 рр. передбачено заходи щодо покращення доступу громадськості до екологічної інформації та участі громадськості у схваленні екологічних рішень, проте у випадку підготовки до видобутку сланцевого газу робота в цьому напрямку є недостатньою.
2) Особливостями регіонів, де розміщені ділянки майбутнього видобутку, є досить щільне розміщення гірничо-видобувних та переробних підприємств з негативним їх впливом на оточуюче середовище.
Крім того, місцеві адміністрації вже мають значні проблеми при вирішенні екологічних проблем, які виникають при функціонуванні та, особливо, при зупинці роботи екологічно небезпечних виробництв, зокрема проблеми на Бориславському нафтовому родовищі, на Яворівському та Роздольському державних гірничо-хімічних підприємств (ДГХП) «Сірка», Стебницькому ДГХП «Полімінерал»[10],[11].
У даному випадку можна було б використати позитивний досвід роботи ДП НАЕК «Енергоатом» по роботі з місцевими громадами при виборі майданчику для будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива та підготовці проекту Закону України «Про розміщення, проектування і будівництва енергоблоків № 3 і № 4 Хмельницької АЕС». Кампанія змогла сформувати позитивне ставлення до своїх проектів у місцевого населення, незважаючи на те, що в Україні питання, пов’язані з ядерною енергетикою, сприймаються особливо гостро. Досвід Франції, Польщі, а також Росії також свідчить про можливість формування прихильного ставлення населення до застосування ядерних технологій за умови цілеспрямованої інформаційної роботи.
3) Відбувається паралельний процес розвідки покладів сланцевого газу, розвитку та удосконалення технологій видобування, створення нормативно-законодавчої бази для регулювання процесу. Поки що за визнанням представників компанії «Shell» в Україні, надійні дані, на основі яких можна було б реально оцінити потенціал нетрадиційного газу, відсутні. Крім того, немає даних про якісний склад суміші, що міститься в сланцевих породах або щільних пісковиках, що досить суттєво може впливати на варіації оцінок вартості видобутку, адже теплотворна здатність сланцевого газу є у 2,3 рази нижчою за традиційний природний завдяки присутності домішок. Аналіз досвіду розвідки на сланцевий газ в інших країнах свідчить про те, що не виключається варіант, коли за результатами початкового геологічного вивчення проведення наступних етапів робіт буде визнано недоцільним і використання ділянки буде припинено («Shell» в Швеції). Згадуваний вище регіональний представник компанії «Chevron» в Україні Пітер Кларк також висловлює сумніви щодо достатності газу на Олеському родовищі для видобування його в комерційних обсягах[12].
4) На перебіг процесу впровадження проектів видобутку нетрадиційних вуглеводнів негативно впливають і проблеми в здійсненні екологічної політики держави загалом. Недосконала та незбалансована система моніторингу довкілля що не відповідає сучасним вимогам та завданням, відсутність дослідно-виробничих полігонів на ділянках першочергових робіт, обмеженість інформації та професійних роз’яснень щодо екологічного стану територій, неузгодженість дій центральних органів державної влади та регіональних і місцевих державних адміністрацій не дають змогу отримати реальну картину екологічної та техногенної безпеки в країні.
Якщо звернутися до досвіду впровадження проектів видобутку сланцевого газу в Європі, то на сьогодні в багатьох країнах відбувається перехід від активного неприйняття та спротиву до переоцінки та підрахунку балансу користі та шкоди. У грудні 2012 року резолюція Європарламенту щодо дій країн Євросоюзу з розвідки та видобутку сланцевого газу констатує дуже суттєвий момент: країни можуть самі вирішувати добувати чи ні сланцевий газ, але при цьому необхідним є дотримання найвищих екологічних стандартів та стандартів безпеки. Крім того резолюція передбачає обов’язкове розкриття даних про хімічні речовини, які будуть використовуватися[13].
У лютому 2013 року про початок розвідки сланцевого газу оголосила Литва. У Румунії в травні 2012 року через активний спротив екологічних організацій та опозиційних сил було накладено піврічний мораторій на виконання пошуково-розвідувальних робіт, але наприкінці 2012 року було прийнято рішення не продовжувати його, і у 2013 році уряд країни офіційно оголосив про скасування заборони на розвідку сланцевого газу. Тобто, у теперішній час Румунія просувається тим шляхом, який свого часу пройшла Польща.
Навіть Франція, яка була першою країною, що у 2011 році заборонила розробку нетрадиційного газу і скасувала ліцензії, надані на проекти, де використовується метод гідророзриву, змінює свою позицію. Дійсно, закон № 2011-835 від 13 липня 2011 р. забороняв діяльність щодо сланцевого газу, але цей самий закон, передбачав створення спеціальних комісій, на які покладається вивчення питання: Генеральної ради з питань промисловості, енергетики та технології та Генеральної ради з питань навколишнього середовища і сталого розвитку, якими в березні 2012 року було оприлюднено фундаментальне дослідження «Нетрадиційні вуглеводні Франції». У висновках доповіді зазначається, що питання доведеності наявних покладів та їх точної оцінки залишається відкритим. Крім того, відсутнє обґрунтування оцінки можливих екологічних ризиків. Французька Академія Наук 14 січня 2013 року представила «Наукове дослідження з огляду на виклики енергетики», в якому констатується необхідність термінового вивчення можливостей видобування нетрадиційного газу, зазначається необхідність співпраці з країнами, які вже розпочали розробку його покладів, а також розробки спільного регуляторного механізму на європейському рівні.
Загалом, особливістю процесу зміни сприйняття та ставлення до нетрадиційного газу в країнах Європи є оприлюднення досліджень, що проведені національними науковими установами як для оцінки запасів, так і для уточнення впливу на навколишнє середовище. Наприклад, у Німеччині в 2010 р. уряд доручив Федеральному інституту геологічних наук і природних ресурсів Німеччини (BGR) вивчити і оцінити потенціал можливого видобутку нетрадиційного газу і нафти. У травні 2012 року BRG опублікував дослідження «Оцінка потенціалу природного газу з щільних аргілітів (сланцевого газу) в Німеччині», де надав оцінку територіям та потенціалу видобутку. Дослідження не містить оцінки потенційних екологічних наслідків від видобутку, оскільки процес суспільного обговорення ще триває. В той же час Федеральна екологічна служба виконала на замовлення Федерального міністерства екології, захисту навколишнього середовища і безпеки реакторів дослідження «Вплив на навколишнє середовище гідророзриву пласта під час розвідки і видобутку природного газу з нетрадиційних родовищ». Сьогодні позиція Німеччини виглядає дуже раціональною – політики і населення не відмовляються від ідеї отримання природного газу з нетрадиційних джерел, але проявляють обережність[14].
На жаль, в Україні відсутня практика залучення наукових та науково-дослідних установ до супроводження процесів вивчення перспектив видобування сланцевого газу в країні. Окремі дослідження проводилися лише в Інституті геології та геохімії горючих корисних копалин НАНУ. Фахівці НАНУ не залучаються Мінприроди України до експертного супроводження процесу укладення угод щодо розвідки та видобутку сланцевого газу: наприклад, геологічна інформація для більш детальної оцінки запасів, комерційної вигоди та екологічної безпеки була передана для оцінки американським фахівцям. Проте, реагуючи на необхідність надання науково обґрунтованої інформації щодо процесів, що супроводжують видобування сланцевого газу, Президентом НАНУ Патоном Б.Є. було надано доручення відділенню наук про Землю сформувати позицію НАНУ з цього питання. В національному законодавстві на сьогодні відсутні вимоги щодо залучення до розробки проектів видобування нетрадиційних вуглеводнів фахівців та експертів НАНУ або профільних науково-дослідних інститутів. Інвестори лише можуть залучати їх за своїм бажанням.
Ще одним проблемним питанням є неможливість ознайомитися з текстами угод про розподіл продукції для оцінки, зокрема, достатності заходів щодо захисту довкілля, нормативів, які будуть регулювати виробничий процес, технологій зменшення негативного впливу на оточуюче середовище тощо. На жаль, у даному випадку надмірна увага до збереження комерційної таємниці не принесла користі ні українській стороні, ні інвесторам, створивши сприятливу атмосферу для вільного трактування інформації.
Зважаючи на той резонанс, який зараз викликає питання розробки покладів сланцевого газу на території України, не можна випускати з виду питання строків та етапності технологій видобутку, адже складається враження, що видобуток почнеться вже завтра.
Досвід Польщі демонструє, що протягом п’яти років з початку реалізації проектів пробурені біля 10 тестових свердловин, в роботи вкладено близько 0,5 млрд дол. США, проте промисловий видобуток ще й досі не розпочато, і у найближчому майбутньому країна не враховує сланцевий газ у своєму енергетичному балансі. Поки що йдеться лише про розвідку, дослідження ділянок, після якого має бути зроблений висновок про технологічну доцільність розробки та ризики, зокрема й екологічні які будуть її супроводжувати. Власне видобуток нетрадиційного газу може розпочатися не раніше ніж за п’ять років за оптимістичним сценарієм, що включає, між іншим, стале фінансування та дотримання відповідності якісних та технічних характеристик родовищ очікуваним показникам.
Приклад Польщі, де активно відбуваються дослідження перспективних ділянок з використанням дослідного буріння, свідчить про те, що на першому етапі відбувається переоцінка запасів, геологічних умов видобутку, масштабності екологічних впливів та витрат на відновлення середовища, що може приводити до висновків про недоцільність продовження промислової розробки.
Світовий досвід показує, що ігнорування екологічних обмежень може призвести до відчутних фінансових втрат. Показовими з точки зору недооцінки екологічних та соціальних ризиків є питання розвитку атомної енергетики у колишньому СРСР. В інших країнах черговому етапу розвитку атомної енергетики передувала активна роз’яснювальна кампанія, тоді як на території України, ще з часів СРСР приймалися вольові рішення, а громадська думка куплялася через відшкодування соціально-економічних ризиків.
Проведення належної інформаційної кампанії у Франції дозволило підвищити рівень прихильного ставлення до атомної енергетики з 24 до 69 %. Така ж інформаційна кампанія у Білорусі забезпечила зростання кількості прихильників атомної енергетики від 17 до 54 %. Водночас, в Україні необґрунтованість та незбалансованість «чорнобильського» законодавства не лише створює тиск на бюджет, але й підкріплює думку про надзвичайні ризики, які несе в собі розвиток цієї галузі. Загалом, недооцінка екологічної складової у процесі прийнятті рішень щодо запровадження нових технологій забезпечення енергетичної безпеки може не тільки збільшити ризики для досягнення поставленої цілі, але й нанести суттєві матеріальні збитки і створити напруження в суспільстві. Прикладом є ситуація з Кримської АЕС, будівництво якої, насамперед через екологічні причини, було зупинено на етапі 90 %-ї готовності.
Висновки і пропозиції
Проблема енергетичної незалежності є актуальною для всіх країн світу і Україна не є виключенням. Пошук нових шляхів досягнення енергетичної незалежності пов’язаний з розвитком нових технологій з недостатньо вивченим впливом на навколишнє середовище. Невизначеність ситуації з точки зору прогнозування екологічних наслідків призвело до можливості маніпулювання громадською думкою та суперечливого сприйняття проектів з видобутку нетрадиційних вуглеводнів.
Проекти з видобутку нетрадиційних видів газу є високоризикованими і високозатратними, тому їх реалізація без системної наукової підтримки та активної інформаційно-просвітницької роботи з населенням може створювати додаткові ризики для досягнення енергетичної незалежності України.
Недооцінка необхідності роз’яснювальної роботи з населенням призвела до формування відчутного протестного потенціалу певних громад, який може бути використаний і у політичних цілях, і на зниження якого у теперішній час необхідно виділяти додаткові ресурси.
Міжнародні експерти особливо наголошують на необхідності системної роботи для покращення розуміння і сприйняття громадськістю питань сланцевого газу та пов’язаних з ним технологій виробництва. Для запобігання маніпулюванням громадською думкою і свідомого вибору місцевими громадами шляхів свого розвитку суттєвого значення на цьому етапі набуває можливість отримання ними надійної інформації стосовно можливих змін екологічного стану територій, а також ризиків та потенційних вигод від запровадження нових технологій.
З цією метою проекти з розвідки та видобутку нетрадиційних вуглеводнів на території України необхідно забезпечити інформаційним супроводом на основі прийнятої стратегії такої діяльності, залучивши для її розробки представників місцевих громад, громадських організацій та експертного співтовариства. Для побудови відповідної стратегії на наш погляд слід врахувати таке:
- необхідність співпраці з Національною академією наук України для здійснення незалежного експертного супроводження всіх етапів проекту, включаючи удосконалення технологій, що плануються до використання;
- компанії-інвестори мають максимально забезпечувати органи місцевого самоврядування прозорою і зрозумілою інформацією щодо економічних, соціальних та екологічних наслідків реалізації проектів. Зокрема, для забезпечення повного та неупередженого інформування доцільно оприлюднити офіційний текст угоди про розподіл продукції (з урахуванням необхідних застережень щодо зберігання комерційної таємниці) в частині, що стосується соціальної і екологічної складової;
- органам місцевого самоврядування необхідно зайняти активну позиції з точки зору отримання максимального соціального ефекту від впровадження проектів для місцевих мешканців. Необхідність забезпечення свідомої участі місцевих громад у масштабних інвестиційних проектах, що здійснюються на їх території, має бути врахована при подальшій розробці проекту закону про місцевий референдум;
- особливою в даній ситуації є роль громадських організацій та засобів масової інформації, які повинні не маніпулювати громадською думкою, а виконувати роль організаторів та координаторів процесу свідомої оцінки всіх аспектів проекту. Необхідно рекомендувати Міністерству екології створити в тісній співпраці з громадськими екологічними організаціями посібник з роз’ясненням етапів та строків впровадження проекту для місцевого населення та органів місцевого самоврядування;
- для запобігання подальшому загостренню ситуації особливу увагу необхідно звернути на роз’яснення процесу розвідки та розробки проектів видобутку СГ, зокрема необхідності проведення масштабних досліджень з використанням сучасних методів для здійснення оцінки впливу на навколишнє середовище проектованої діяльності.
Відділ екологічної та техногенної безпеки
(Л.М. Якушенко)
[1] EIA 2011 р. (a), Світові ресурси сланцевого газу: Початкова оцінка у 14 регіонах поза межами Сполучених Штатів, 2011 р.)