"Зовнішньополітичні пріоритети України на Євро-Азійському просторі в контексті позаблокової політики". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці розкрито пріоритети одної із складових зовнішньої політики України на євразійському просторі в контексті позаблокової політики, зокрема визначено напрямки та шляхи підвищення ефективності співробітництва України із країнами Центральної Азії.

 

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ НА ЄВРО-АЗІЙСЬКОМУ ПРОСТОРІ В КОНТЕКСТІ ПОЗАБЛОКОВОЇ ПОЛІТИКИ

 

Актуальність. Законом “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” визначено Україну як європейську позаблокову державу, а інструментом реалізації національних інтересів виступає “...відкрита зовнішня політика”.[1] Ефективна політика позаблоковості надає нові можливості для реалізації національних інтересів як в Євразії, в тому числі в Центральній Азії, так і на шляху європейської інтеграції. Закон визначає основні засади і принципи зовнішньої політики, але реалії сьогодення, динамізм змін геополітичної обстановки навколо України і в світі в цілому вимагає більш ефективної зовнішньої політики нашої держави, яка б забезпечувала реалізацію національних інтересів у визначеному геополітичному просторі. Ефективність зовнішньої політики України значною мірою залежить від змісту і характеру відносин з ЄС, РФ і США, від спроможності нашої держави забезпечити баланс у стосунках з цими центрами сили. Навіть з огляду на економічні труднощі Україна зберігає значний потенціал, який забезпечує певні резерви стабільності та витривалість її економіки. Очевидно, що двадцятирічний термін сучасної історії України як незалежної європейської держави зумовлює серйозніше ставлення до ролі та участі країни в міжнародних відносинах. Тому доцільно поглянути на перспективи і можливості не лише українсько-російської співпраці, а й двостороннього співробітництва з країнами пострадянського простору.

 

На нашу думку, значний потенціал для досягнення стратегічних цілей України, який у 2005-2010 роках не був реалізований, знаходиться на євразійському напрямі, в тому числі в Центральній Азії (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія) За наявності багатьох складних питань, нова атмосфера двостороннього діалогу України з країнами Центральної Азії має значну перспективу і повинна бути більш конструктивною, враховувати інтереси безпеки та стратегічні уподобання партнерів. Економічні інтереси і розвиток країн цього регіону об’єктивно створює для України перспективні можливості не тільки в енергетичній та енерготранспортній сферах, а також у сфері розвитку торгівлі, залучення та вкладення інвестицій, співробітництва у воєнній і військово-технічній сфері, літако- та суднобудівній галузях, сферах нафтогазового устаткування та машинобудування, транспортних перевезень, мирного освоєння космосу, сфері АПК, у т. ч. меліорації тощо.

 

Зовнішня політика України в Центральній Азії. Попередні роки засвідчили обмеженість результатів зовнішньої політики України, зорієнтованої лише в одному європейському напрямку. Вкрай необхідним для держави виявилось формування нової “східної політики”, як важливого напрямку української євразійської політики. Причому цей напрям, на нашу думку, слід поділяти на центрально-азійський і делеко-східний. Стратегічною метою євразійської політики має стати сприяння досягненню Україною рівня економічного розвитку найбільш розвинених країн світу. Реалізуючи ефективну євразійську політику, для України вкрай важливо, по-перше, бути рівноправним партнером Європейського Союзу щодо просування Східноєвропейської політики (додаток 1), по-друге, знаходити і ефективно використовувати точки дотику (співпадання інтересів) між Україною і ЄС в Центральній Азії з метою досягнення позитивних результатів і на європейському напрямі, по-третє, знаходити компромиси під час реалізації власних національних інтересів з США, РФ та КНР в цьому регіоні.

 

Вирішення такого складного завдання можливо лише за умов розробки і реалізації нової стратегії зовнішньої політики, в тому числі і на Євразійському напрямі. Вона повинна спиратися на принципи реалізації національних інтересів країни, що визначені законами України і міжнародними угодами, а також використовувати нові принципи, виходячи із можливостей держави і реалій сьогодення.

 

Перш за все, це повинна бути, так би мовити, “різношвидкісна дипломатія”, яка передбачає детальну проробку “тактичних” кроків реалізації “стратегічних” цілей, що випливають із національних інтересів України у взаємовідносинах з кожним партнером в Євразійському регіоні. Такий підхід пояснюється багатьма чинниками:

 

1. Прискорення змін геополітичної обстановки навколо України і в світі, яка характеризується, в першу чергу, загостренням воєнно-політичної і соціально-політичної обстановки у Північній Африці, на Близькому Сході і в районі Перської затоки.[2] Наслідком цього може стати поява нового вогнища нестабільності з непередбачуваними наслідками у безпосередньої близькості від України. Все це вимагає від України пошуку адекватної моделі забезпечення національної безпеки і своєчасного реагування на геополітичні виклики сучасності.

 

2. Активізація інтеграційної політики та процесів різнобічного регіонального співробітництва, наприклад, в рамках ЄврАзЕС, безпосередньо впливає на життєво важливі інтереси України. На тлі стратегічного зміцнення відносин країн Центрально-Азійського регіону (ЦАР) з США, РФ та КНР, значних американських, російських і китайських інвестицій в розвиток їх економік, в тому числі в нафтогазову промисловість, впродовж останнього п’ятиріччя помітно відчувалося послаблення зацікавленості до зовнішньополітичних ініціатив України, особливо на фоні євроатлантичних пріоритетів попередньої української влади[3].

 

3. Значна економічна активність українського бізнесу в Євразійському регіоні може істотно прискорити процес економічної інтеграції з Європейським союзом за рахунок підвищення показників економічного розвитку. З політичної точки зору сьогодні важливо продемонструвати бізнесовим колам та громадськості економічну доцільність успішної співпраці України не лише з Росією, а і з країнами Євразійського регіону. Тому необхідне більш активне інформаційне забезпечення зовнішньополітичних кроків України в цьому регіоні.

 

4. Під час активізації і налагодження двостороннього співробітництва з країнами Центрально-азійського регіону Україні необхідно враховувати інтереси в Центральної Азії таких впливових країн як США, Росія і Китай.[4] Збалансована зовнішня політика України в регіоні вимагає врахування політичних і економічних можливостей зазначених країн і використання переваг, які має Україна. Це, в першу чергу, стосується транзитного потенціалу країни (як енергетичного, так і транспортного), по-друге, відносно високого у порівнянні з країнами Центральної Азії технологічного рівня розвитку промисловості України, по-третє, наявності висококваліфікованих кадрів і системи їх підготовки для різних галузей промисловості, науки тощо, по-четверте, наявності спільних інтересів з більшістю країн Центральної Азії щодо лібералізації транзиту нафти та газу російськими магістральними трубопроводами. Попит у євразійських країнах на українське обладнання для нафтогазової, хімічної, гірничорудної промисловості, а також для залізниці на сьогодні залишається досить високим, проте за умов подальшої пасивності на східному напрямку вітчизняні товаровиробники можуть остаточно втратити свої позиції на ринках Центральній Азії (додаток 2). Подальша пасивна позиція України щодо діяльності ЄврАзЕС загрожує поглибленням тенденції витіснення українських підприємств зі стратегічних ринків Центральної Азії.

 

5. Спостерігається дальше посилення російського політичного та економічного впливу в Центральній Азії[5],[6], поглиблення енергетичного співробітництва Казахстану, Туркменістану та Узбекистану на східному напрямку[7] (КНР, Південна Корея, Японія, Малайзія, Сінгапур) і з країнами ЄС.[8] Головний інтерес для країн Центрально-Азійського регіону на найближчу перспективу становитиме розвиток азіатського енергоринку, передусім у рамках ШОС[9], а також можливість постачання природного газу з Центральної Азії європейським, у т.ч. українським, споживачам на основі домовленості з ВАТ “Газпром”.

 

6. Одним із небезпечних виявів світової фінансово-економічної кризи виявилась продовольча криза, яка набула глобальних масштабів, в тому числі за рахунок обмеження експорту продовольства у 2010 р. із Україні та Росії, що загострило ці тенденції на світовому продовольчому ринку (додаток 3).

 

Україна займає провідне місце на світовому продовольчому ринку.[10] Аналіз стану торговельно-економічних відносин між Україною та країнами Центральній Азії показує на значний потенціал нарощування такого співробітництва, в тому числі по продукції агропромислового комплексу. В подальшому це може дозволити стати Україні провідним і впливовим гравцем на продовольчому ринку в Центральній Азії.

 

7. Сьогодні присутня об’єктивна зацікавленість у залученні українських компаній до довгострокових інвестиційних проектів, що здійснюються в країнах ЦАР під егідою ВАТ “Газпром”[11]. Зокрема, наразі здійснюючи геологорозвідувальні та видобувні роботи на нафтогазових родовищах в основному силами російських субпідрядників, країни ЦАР відчувають серйозний дефіцит кваліфікованих кадрів у цій сфері. Можна було б підвищити масштаб зазначених робіт та їхню якість шляхом залучення українських постачальників нафтогазового обладнання, трубної продукції, фахівців із геологорозвідки, нафто- та газодобувних підприємств, формування бригад українських геологів, газовиків і нафтовиків. Також інтерес могла б становити участь українських постачальників трубопровідного обладнання у спільних з ВАТ “Газпром” проектах щодо модернізації та реконструкції мережі магістральних газопроводів, що проходять теренами Центральної Азії[12].

 

В умовах складної геополітичної і зовнішньополітичної обстановки, прагматизм і збалансованість зовнішньої політики України свідчать в цілому про позитивну динаміку двосторонньої співпраці з країнами Центральної Азії, що підтверджується даними, наведеними в додатку 4. Практичні результати є найкращим критерієм ефективності зовнішньополітичного курсу на Євразійському напрямі, але потенціал двосторонньої співпраці з країнами регіону ще невичерпаний і має значний резерв підвищення ефективності євразійського вектору зовнішньої політики України.

 

Висновки та пропозиції

1. Нині склалися умови для формування справжнього загальнонаціонального консенсусу щодо цивілізаційного вибору, геополітичних пріоритетів і стратегічного інтеграційного вектора розвитку України. Саме розуміння європейської інтеграції України як процесу, що відбувається і відповідним чином цілеспрямовується одночасно у кількох вимірах (вимір внутрішніх реформ, процес поглиблення та подальшої інституціоналізації відносин з ЄС, розвиток стратегічного партнерства та економічною інтеграції з державами-учасницями СНД та ЄврАзЕС, повна реалізація можливостей України як транзитної держави, нарешті, вимір загальноєвропейської інтеграції з ключовим значенням в ньому Ради Європи) здатне забезпечити, на наш погляд, досягнення максимального політичного консенсусу, суспільної консолідації та злагоди щодо основних цілей та механізмів, базових засад стратегії європейського вибору України.

 

2. Україна має знайти своє гідне місце в складних, багатофакторних процесах у Центрально-Азійському регіоні, а отже забезпечити там свої стратегічні, передусім енергетичні і економічні інтереси, що вимагає ретельного моніторингу як внутрішньої ситуації в кожній країні, так і процесів регіонального співробітництва, що активізуються останнім часом як у безпековому, так й в економічному вимірах. В цілому можна зробити висновок про серйозні зміни геополітичної ситуації в регіоні Центральної Азії за рахунок посилення позицій США, Росії та Китаю.

 

3. Аналіз показує, що реалізація стратегічних національних інтересів України в ЦАР має виходити з таких міркувань:

– розбудова транзитних транспортних коридорів під егідою ЄС не має перешкоджати функціонуванню та дальшому розвитку довгострокової стратегічної схеми постачання до України та транзиту її територією центральноазіатських енергоресурсів (передусім природного газу) магістральними маршрутами через Казахстан і Росію;

– підтримка будь-якого альтернативного нинішньому маршруту постачання центральноазіатських енергоресурсів до України має бути ретельно обгрунтованою. Існують ризики, що з побудовою транскаспійського газопроводу центральноазіатські енергоресурси надходитимуть переважно не до України, а перекуповуватимуться іншими країнами Європейського та Середземноморського регіонів, спроможними запропонувати кращі конкурентні умови закупівлі та транзиту;

– обов’язкове врахування інтеграційних тенденцій у рамках ШОС та ЄврАзЕС, передусім щодо формування “енергетичного клубу ШОС”.

 

4. Аналіз показує, що пріоритетними завданнями України в Євразійському регіоні на найближчу перспективу необхідно вважати:

– проведення попередніх консультацій для відповідної підготовки переговорів на високому рівні (у двосторонньому та багатосторонньому форматах) з Росією, Туркменістаном, Узбекистаном і Казахстаном щодо участі України в реконструкції магістрального газопроводу “Середня Азія – Центр”, можливої участі України в масштабних інвестиційних проектах, які здійснюються у цих країнах під егідою ВАТ “Газпром” щодо розробки нафтогазових родовищ, модернізації та реконструкції магістральних трубопроводів;

– розвиток взаємовигідної кооперації з країнами ЦАР в базових галузях економіки, зокрема, в нафтогазовій, електроенергетиці, кольоровій металургії, машинобудуванні, транспортній сфері, агропромисловому комплексі;

– забезпечення державної підтримки потужним українським експортерам у постачанні товарів та послуг до країн ЦАР на умовах кредиту;

– розробка програми участі українських інвесторів у приватизації стратегічних господарських об’єктів в країнах ЦАР.

– продовження роботи щодо реалізації основної багатосторонньої угоди про розвиток міжнародного транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія.

 

5. Для підвищення ефективності переговорного процесу з країнами Центральної Азії необхідна організація ретельного моніторингу і аналізу, в першу чергу, із залученням розвідорганів. Метою моніторингу і аналізу повинно бути отримання достовірних даних щодо реальних і потенційних потребах і можливостях країни, з якою готуються переговори, а також про можливі здобутки і наслідки (втрати) для України у випадку реалізації досягнутих домовленостей (ратифікованих договорів).

 

6. Двосторонній і багатосторонній переговорний процес з країнами ЦАР повинен спиратися, в першу чергу, на пріоритет національних інтересів, по-друге, необхідно використовувати історичні зв’язки України і союзних республік колишнього СРСР. Для цього необхідно створення робочих груп при МЗС та зацікавлених міністерствах саме за напрямками можливого співробітництва, а також представників провідних навчальних закладів, яки готують фахівців відповідних галузей.

 

7. Доцільно також використовувати і такий важіль впливу, як участь України в робочих групах із розгляду заявок країн ЦАР (Киргизія член СОТ) на членство в СОТ, зокрема, для просування спільних інфраструктурних проектів, допуску українських компаній до розвідки та експлуатації нафтогазових родовищ Туркменії, Узбекистану, Казахстану, забезпечення можливостей прямих поставок природного газу та нафти з цих країн в Україну відповідно до принципів СОТ та Європейської енергетичної хартії.

 

8. Реалізуючи ефективну євразійську політику, для України вкрай важливо, по-перше, бути рівноправним партнером Європейського Союзу щодо просування Східноєвропейської політики, по-друге, знаходити і ефективно використовувати точки дотику (співпадання інтересів) між Україною і ЄС в Центральній Азії з метою досягнення позитивних результатів і на європейському напрямі, по-третє, під час реалізації власних національних інтересів знаходити компроміси з інтересами США, РФ та КНР в цьому регіоні.

 

Відділ зовнішньої політики

(Єжеєв М.Ф.)

 

Додаток 1

 

У рамках нової Регіональної стратегії ЄС щодо Центральної Азії, розрахованої на 2007-2013 роки, Євросоюз планує виділити країнам регіону 750 млн євро. Одним із основних напрямів співпраці в рамках “ЄС – Центральна Азія ” Євросоюз визначив для себе диверсифікацію економік країн партнерів, розвиток торгівлі та інвестування. Ще одним пріоритетним напрямом співпраці ЄС із державами Центральної Азії визначено зміцнення відносин у сфері енергетики і транспорту. На відміну від НАТО, Європейський Союз у рамках своєї Регіональної стратегії намагається налагодити інституційне співробітництво зі всіма євразійськими регіональними інституціями, включаючи ШОС, СНД і ОДКБ. Так, у Першому форумі ЄС – Центральна Азія з питань безпеки, що відбувся восени 2008 р. у Парижі, взяли участь генсек ШОС Б.Нургалієв, виконавчий секретар СНД С.Лєбєдєв і заступник генсека ОДКБ.

 

Додаток 2

 

Узбекистан у вересні 2007 р. фактично відмовився від проектів масштабної закупівлі тракторної техніки з України (виробництва ХТЗ) та створення СП в Узбекистані для її складання (питання обговорювалося під час офіційного візиту прем’єр-міністра України В.Януковича в Узбекистан 25 квітня 2007 р.) на користь довгострокової співпраці з російською стороною – Волгоградським тракторним заводом. На таке рішення вплинули не лише суто комерційні чинники, зокрема, кращі цінові пропозиції російського виробника, а й тривалий період внутрішньополітичної нестабільності в Україні, що не давало Ташкенту остаточно визначитися, як продовжувати оновлення двосторонніх відносин.

 

Україна була однією з перших країн, якій Узбекистан на початку 2000-х років наполегливо пропонував на найвищому рівні спільну розробку вуглеводневої сировини на концесійній основі на принципах угоди про розподіл продукції (50х50), зокрема, в Гісарському нафтогазовому регіоні. НХК “Узбекнафтогаз” передав НАК “Нафтогаз України” необхідну документацію. Проте через брак коштів та належної уваги з української сторони, пропозиція не була реалізована. Сьогодні Гісар активно розробляється російською стороною, на цей ринок увійшли також національні нафтогазові компанії Китаю, Малайзії, Південної Кореї.

 

Додаток 3

 

Серед важливих причин ланцюгових революцій в арабско-ісламському світі експерти вказують на світову економічну кризу й зростання цін на продукти харчування: на чиказькій біржі продовольчі ф'ючерси ще восени 2010 р. злетіли на 74 %, що призвело до значного зростання цін на продукти харчування. Це позначилося на соціально-політичної ситуації в Тунісі (ВВП на душу населення - $3.0 тис.) і особливо в більше бідному Єгипті ($1.2 тис.), де інфляція на продовольство склала 30 %, тим часом як населення (50 % якого живе за межею бідністю, а середньомісячна зарплата дорівнює 50 євро) 30 % своїх доходів витрачає тільки на харчування.

 

Додаток 4

 

Стан торговельно-економічних відносин між Україною та Республікою Казахстан (січень-листопад 2010 р.)[13]

Згідно статистики РК за січень-листопад 2010 рік загальний обсяг товарообігу між Україною та Республікою Казахстан склав 1,79 млрд дол. США (55,1 % до січня-листопада 2009 р.). Частка України в загальному обсязі зовнішньої торгівлі Казахстану за січень-листопад 2010 року склала 2,4 %, в т. ч. експорт в Україну – 1,1 %, а імпорт з України – 5,5 %.

 

За обсягами товарообігу Україна займає друге місце, після Росії серед країн СНД і одинадцяте – серед 189 країн-торгових партнерів Казахстану. За обсягами експорту Україна займає п’яте місце після  Росії, Китаю, Німеччини та Італії.

Загальний обсяг експорту України складає 817,62 млн дол. США Україна в якості країни – експортера присутня в 75 з 173 основних товарних групах: продукція машинобудування – 361,3 млн дол. США (44,2 %); металургійної промисловості – 138,26 млн дол. США (16,9 %), продукція АПК – 152,29 млн дол. США (18,6 %); деревообробної промисловості – 89,03 млн дол. США (10,9 %); нафтохімічної промисловості – 44,44 млн дол. США (5,4 %).

 

Загальний обсяг імпорту України з Казахстану, становить 493,24 млн дол. США структура імпорту: енергоносії – 363,5 млн дол. США (73,7 %); продукція металургійної промисловості – 105,5 млн дол. США (21,4 %); продукція нафтохімічної промисловості – 7,89 млн дол. США (1,6 %); продукція АПК – 5,63 млн дол. США (1,2 %); мінеральна продукція – 4,7 млн дол. США (1,0 %).

 

Поставки вугілля, нафти, бензину, дизельного палива, мазуту складають 73,7% від загального обсягу експорту Казахстану до України.

 

Стан торговельно-економічних відносин між Україною та Киргизстаном (2010 р.)[14]

За даними українських статистичних органів об'єм товарообігу між Киргизією та Україною за 2010 р. в порівнянні з аналогічним періодом 2009 року зменшився на 6,4 млн дол. США, склавши 92,3 млн дол. США

 

Зовнішньоторговельний оборот товарами між Україною і КР за січень-жовтень 2010 року становив 61,8 млн доларів США, з яких експорт в КР – 57,2 млн доларів США, імпорт з КР – 4,5 млн доларів США.

 

Основними статтями експорту до Киргизької Республіки є продукція агропромислового комплексу; машинобудування; хімічної промисловості; металургійної промисловості.

 

Основними статтями імпорту з Киргизької Республіки залишалася продукція агропромислового комплексу; машинобудування; легкої промисловості.

 

Стан торговельно-економічних відносин між Україною і Республікою Узбекистан

(2009 – січень 2010 р.)[15]

Проведений аналіз стану та перспектив розвитку торговельно-економічних відносин між Україною та Республікою Узбекистан за січень-грудень 2009 року засвідчує, що наша країна продовжує залишатися важливим торговельним партнером Узбекистану за обсягами товарообігу (товари), який, за даними Держкомстату України, становив 2867,5 млн доларів  США (або 105 % до 2008 року).

 

У структурі українського експорту товарів до Республіки Узбекистан домінували: чорні метали та вироби з них; інші вироби з недорогоцінних металів; продукція машинобудування: котли, машини, устаткування; електричні машини та устаткування;наземні транспортні засоби, крім залізничних; продукція агропромислового комплексу; зернові культури; продукція із зернових культур та борошнокруп`яна; жири та олія ; продукція хімічної промисловості; продукція фармації; папір та картон; екстракти дубильні, барвники; керамічні вироби.

 

Серед імпортованих Україною товарів з Республіки Узбекистан: енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки; продукція агропромислового комплексу; продукція хімічної промисловості; продукція кольорової металургії; бавовна; наземні транспортні засоби, крім залізничних; добрива.

 

Стан торговельно-економічних відносин між Україною і Туркменістаном

(1 півріччя 2010 р.)[16]

За січень - червень 2010 року зовнішньоторговельний обіг товарів і послуг України з Туркменістаном становив 189,5 млн дол. США і збільшився порівняно з січнем - червнем 2009 року на 9 млн  дол. США або на 5 %.

 

Через значне зменшення обсягів експорту продукції машинобудування, у І півріччі 2010 року відбулося скорочення двосторонньої торгівлі товарами між Україною та Туркменістаном.

 

Туркменістан потребує збільшення обсягів поставок української продукції машинобудівного і металургійного комплексу, хімічної та харчової промисловості.

 

За даними Держкомстату України, основними статтями експорту до Туркменістану у 2010 році залишалася продукція (від загального обсягу експорту товарів і послуг): металургійної промисловості; машинобудування; агропромислового комплексу ; хімічної промисловості.

 

Імпорт товарів з Туркменістану в Україну у І півріччі 2010 р. включав: продукцію легкої промисловості (переважно пряжа бавовняна); продукцію хімічної промисловості; продукцію АПК.

 

Стан торговельно-економічних відносин між Україною і Республікою Таджикистан

(2009 р.)[17]

У 2009 році двосторонній українсько-таджицький товарообіг (дані Держкомстату України) склав 84,37 млн дол. США. Експорт товарів з України до РТ склав 80,39 млн дол. США, імпорт з Таджикистану до України склав – 3,97 млн дол. США.

Основні товари, які імпортував Таджикистан з України (дані Держкомстату України) у січні-грудні 2009 року були: продукція неорганічної хімії; продукція машинобудування; продукція агропромислового комплексу; продукція борошно-круп`яної промисловості та із зернових культур; продукція фармації; енергетичні матеріали.

 

Основні товари, що експортував Таджикистан до України у січні-грудні 2009 року були: волокно бавовняне; продукція кольорової металургії; продукція агропромислового комплексу.